Шпоры по международной экономике

розвинут країн через відкриття ринків цих країн для поставок тов-в з

країн-лідерів світу.

Хоча умови МВФ не формулює в умовах кред-ня прив'язку “кредит-поставки”,

але фактично це нагадує пов'язані кредити, які отримував укр уряд на

початку 90-х рр.Більш-менш нормально Україна отримала лише програму СТФ.

Програма кредит-ня “стенд-бай”, що розпочалася після завершення програми

СТФ, так і не була завершена в Україні у визначені строки, її зупиняли,

потім поновлювали, і, нарешті, вона переросла у нову програму ЕФФ, яка

полягає тому ж обміні програми “реформ-ня” на наступні транші. Але якщо за

попередніми програмами невиконання “реформаторських” вимог фонду призводило

до зупинки подальшого фін-ня, то, за програмою ЕФФ невиконання частини

вимог МВФ все ж дозволяє отримати кредит (як показує досвід 1999 р., з

числа травневих вимог МВФ до вересня, коли НБУ отримав наступні $180 млн.,

не було виконано 11 суттєвих вимог, серед яких відміна експортного мита на

насіння соняшника, шкіряну сир-ну, врегулювання питання використання землі

в якості застави, реформ-ня апарату Кабміну, введення аукціонної форми

торгівлі газом, ін.). Головна причина такої ситуації проста: за Україною

числиться борг у більш ніж $3 млрд., і фонд надає кредити рівно на суму,

якої вистачає на погашення поточних зобов'язань України перед ним же. Це

відбувається, щоб запобігти дефолту – так само як укр банки кредитують не

дуже дисциплінованих клієнтів, щоб на балансі не висіли “погані” кредити. У

той же час наявність значної заборгованості залишає МВФ важелі впливу на

деякі рішення уряду: наприклад, майже неможливо ухилитись від виконання

вимог, що прямо стосуються забезпечення зовнішніх зобов-нь (посилення

фіскальн адміністрування, приватизація великих об'єктів, структурна

перебудова держапарату). Крім того, привабливо в Україні для МВФ

виглядають спроби лібералізації зовнішньої торгівлі, принаймні її

декларування, державна політика, направлена на недопущення дефолту за

зовнішн зобов-ми.

129. Проблема зовнішньої заборгованості України і шляхи її розв'язання.

У країнах з перехідн економікою проблеми зовнішньої заборг-ті (ЗЗ) були

викликані труднощами ринков трансформ-ї централізов-х екон-к, недостатніми

обсягами золотовалютн резервів, слабкими експортн можливостями, внутрішньою

економічн дезінтеграцією. Україну можна також віднести до таких країн. У

більш загальному вигляді виділяють 2 групи причин зростання ЗЗ – внутрішні

і зовнішні. У складі внутрішніх ф-рів виділ-ть такі:

1. Об'єктивні:

. Загальна екон відсталість;

. Структурні диспропорції в економіці;

. Внутр політ нестаб-ть;

. Слабкий розвиток нац фінансов сис-ми

2. Суб'єктивні:

. Прорахунки в екон політиці та орієнтаціії зовн торгівлі;

. Помилки у політиці позичання та неефективне викор-ня позик.

У складі зовнішніх ф-рів виділяють такі:

. Загальне погіршення умов міжн торгівлі;

. Зміна кон'юнктури світов товарн ринків;

. Протекціонізм;

. Зміни напрямків і обсягів інвестиц потоків.

З метою порівняння країн ЗЗ, крім її абсолютного значення, визначається

також граничними значеннями: співвідношення зовнішнього боргу і ВНП (50%),

боргу і експорту товарів і послуг (75%); приросту боргу і експорту (30%);

приросту боргу за рахунок нарахування процентів щодо експорту (20%). Якщо 3

з 4 показників країни перевищили граничний рівень, вона вважається країною

з високим рівнем заборгованості. За даними Світов банку, для України за

1994-1996 рр. перші два показники у середньому знаходились на рівні 18% і

48%, що класифікується як середній та незначний рівень ЗЗ відповідно. Для

порівняння, за той же період середні значення цих двох показників у деяких

ін країнах склали: у РФ – 25 і 97%; у Польщі – 31 і 102%; у Туреччини – 47

і 184%; у Чилі – 48 і 166%; у Бразилії – 26 і 293%.

ЗЗ оцінюється кількісно, крім її абсолютних обсягів, граничними значеннями:

співвідношення зовнішнього боргу і ВНП (50%), боргу і експорту товарів і

послуг (75%); приросту боргу і експорту (30%); приросту боргу за рахунок

нарахування процентів щодо експорту (20%). Якщо 3 з 4 показників країни

перевищили граничний рівень, вона вважається країною з високим рівнем

заборгованості. За даними Світов банку у період 1994-1996 рр. перші два

показники для України сягали рівня 18 і 48% відповідно, що класифікується

як середній та незначний рівень ЗЗ. Для порівняння, за той же період у

деяких ін країнах ці пок-ки склали: у РФ – 25 і 97%; у Польщі – 31 і 102%;

у Туреччині –51 і 184%; у Чилі – 48 і 166%; у Аргентині – 31 і 323%.

За даними Мінфіну, ЗЗ України станом на середину травня 2000 р. склала

$10,949 млрд.; станом на відповідну дату 1998 р. вона складала $10,656

млрд. таким чином, відбувається незначне (приблизно 1-1,5% щорічно)

зростання ЗЗ. Зважаючи на активне запозичення Україною фінансових ресурсів

зовні, ці дані говорять про управління нею своїми зовнішніми зобов'язаннями

на досить високому рівні. З іншого боку, існує проблема об'єктивної оцінки

ЗЗ, і тому, найвірогідніше, офіційні дані про ЗЗ дають уявлення лише про

нижню межу оцінки реальної ЗЗ. За різними оцінками, реально ЗЗ України може

сягати від 12 до 15 млрд дол. Такі розбіжності, зокрема, виникають через

труднощі в оцінці українського боргу Росії за енергоносії. Таким чином,

Україна є країною з середнім рівнем ЗЗ.

Можливими шляхами розв'язання проблеми ЗЗ є:

. Направлення частини експортн виручки на погашення ЗЗ;

. Часткове списання державних боргів;

. Сек'юритизація (випуск банками ЦП на розмір ЗЗ);

. Продаж боргових зобов-нь банкам третіх країн.

Окремо можна виділити колективні методи вирішення проблеми:

. Створення міжнародн гарантійн фондів;

. Використання пільгових кредитів МВФ під погашення ЗЗ;

. Проведення структурних реформ економіки за сприяння міжнародн фін-кред

орг-й.

130. стан і проблеми міжнародного виробничого кооперування в Україні.

Міжнародна виробнича кооперація передбачає існування спеціалізованих на

основі МПП підприємств, які взаємодіють один з одним на одному або на

різних стадіях виробництва готової продукції або переробки сировини. У

контексті спільної господарської діяльності підприємств республік

колишнього СРСР найбільшого розвитку набули міжнародні коопераційні зв'язки

українських підпр-ств з партнерами з країн СНД, насамперед РФ. Однак слід

зазначити, що дезінтеграційні напрямки прийняття рішень молодими

незалежними державами у перші роки незалежності призвели до розриву іноді

найефективніших та безальтернативних у даних умовах (для обох сторін)

коопераційних відносин. Особливо рішуче стала на шлях самозабезпечення та

внутрішнього замикання технологічних циклів РФ. Україна, на відміну від

свого сусіда, не змогла швидко та у деяких випадках взагалі – знайти заміну

традиційним партнерам всередині країни. Це стало одним з найпотужніших

факторів економічного спаду в країні.

Сьогодні стало очевидним те, що повноцінної заміни колишнім партнерам

просто не існує у даних умовах, так само як і те, що західні підприємства

часто нездатні кооперуватись з українськими не лише через невідповідність

різних технічних стандартів, але й через суперечність інтересів щодо

розвитку найперспективніших обробних галузей (тобто бажання залишити

українській стороні ту частину циклу вироб-ва продукції, на якій

створюється невелика частина додаткової вартості – вир-во сир-ни та

напівфабрикатів, остаточне збирання продукції з готових вузлів та

агрегатів). Тому у структурі коопераційних зв'язків україни і досі

найбільше значення мають зв'язки з підприємствами країн СНД, а насамперед –

з РФ. Розвиток саме цієї сфери взаємодії є найперспективнішим для багатьох

українських виробництв. Одним з найамбіційніших проектів відтворення

виробничої кооперації, є проект створення фінансово-промислових груп (ФПГ).

Цей проект передбачав кооперацію не лише у виробничій, але і в науково-

технічній сфері. Зокрема, існують реальні передумови формування таких

виробничо-технологічних комплексів:

. “Трансхром” (видобуток хромітових руд, вир-во метану і пропану);

. “Трансметалпрокат” (вир-во металопрокату і газових труб великих

діаметрів);

. “Трансстирол” (вир-во стирольних пластиків);

. “Трансмет” (вир-во металургійн продукції);

. “Фосфорхім” (вир-во фосфорн добрив);

. “Трансцукор” (технології вирощ-ня цукров буряків і вир-ва цукру);

. “Трансмаш” (транспортне машинобуд-ня)

. “Транснафтотруба” (вир-во труб нафтового асортименту)

Але створення ФПГ наштовхнулося на проблему узгодження принципових положень

законодавчого регул-ня на національн та міжнародн (двосторон) рівнях. В

україні найбільші суперечки виникли у питаннях щодо пільг ФПГ, місця

банківського капіталу у таких стр-рах.

У контексті загальносвітового розвитку (тенденцій до об'єднання банківськ

кап-лів і можливостей пром підпр-ств) переваги великомасштабного бізнесу на

коопераційній основі на міжнародних ринках майже безальтернативний.

Однією з галузей, де Україна плідно кооперується з російськими

підприємствами, є авіаційна (вир-во літаків Ан-70, авіадвигунів для

російських літаків і гелікоптерів).

Зважаючи на офіційно проголошений курс інтеграції України до ЄС досить

складним у сучасних умовах буде завдання встановлення і пожвавлення

коопераційних відносин із західними підприємствами. У цьому напрямку можна

використати кооперацію з колишніми партнерами по РЕВ як “трамплін” на

захід, оскільки такі країни, як Польща, Чехія, Угорщина є одними з

найреальніших кандидатів до вступу до ЄС. Правда, ці країни самі змушені

вирішувати схожі проблеми, адже європейська економіка прагне до дедалі

більшої замкнутості, насамперед у сфері виробничої кооперації.

132. Валютний ринок України і особливості його функц-ня.

Валютний ринок (ВР) – це офіційні центри, де відбувається купівля-продаж

іноземних валют на основі попиту та пропозиції.

1. Формування валютного ринку України (ВР) пов’язане з процесами

трансформування укр економіки. Функціонування купону на початк етапі форм-

ня ВР розглядається не як обіг національної валюти, а як заміна готівкового

рубля. Відсутня система національного регулювання ВР, курс відносно інших

валют визначався через крос-курс стосовно російського рубля, який

відігравав також роль ключової резервної валюти.

2. Другий етап розпочався з виходу Укр з рублевої зони в кінці 1992 р..У

1993р головною ознакою ВР стало запровадження ел-тів системи його

регулювання. З прийняттям низки законодавчих актів була створена юридична

основа для подальшого розвитку ВР.

3. Наступним етапом (08.1993-08.1994) у розвитку ВР була спроба створення

державної валютної монополії (запроваджено фіксований вал. курс, та

аукціонний продаж інвалюти через тендерний комітет та ін.) В результаті

цих заходів гальмувався експорт та стимулювався імпорт, що призвело до

зменшення вал надходжень в Укр. та різким зростанням попиту на інвалюту.

4. Четв.етап: період лібералізації ВР та відносної стабілізації вал курсу

карбованця: відновлення роботи Валютної біржі розроблено систему заходів

для наближення та уніфікації офіційного та ринкового курсу валюти,

встановлення вал курсу за результатами торгів на вал біржі. Ці заходи

направлені на децентралізацію ВР, в результаті: збільшилася пропозиція

інвалюти та стабілізувався курс укр карбованця, створені значні вал.

резерви, знизилися темпи інфляції. Всі ці фактори разом з повним контролем

НБУ над фінансовою ситуацією країні створювали сприятливі умови для

проведення грошової реформи (09.1996).

Сучасний стан на ВР:

Функціонування гривні у 1997 р. відбувалося без потрясінь (девальвувала на

0,3%) Та в1998р внаслідок російської фін. кризи – на 80%, 1999 – на 52%.

Проте це неєдиний чинник падіння гривні, крім того:

. неефективність регулятивних методів НБУ

. тиск зовнішніх боргів

. політичний чинник, пов”язаний з виборами Президента.

В цих умовах ринкові механізми не здійснювали стабілізаційного впливу на

ВР. Тому НБУ змушений був тримати курс гривні незмінним та формально

продовжувати політику валютного коридору, дія якого закінчилася в кінці

1998р.

Та МВФ виступив проти стримування падіння курсу та адмістративних методів

регулювання ВР. Лібералізація ВР та відмова від фіксингу на УМВБ були

умовами кредитування Укр і лише за цих умов можна було поповнити валютні

резерви Укр. Валютні резерви – це джерело стабільності національних грошей

та гарантія погашення зовнішніх боргів. Слід зазначити, що іншою причиною

лібералізації ВР стало прагнення вирішити проблеми зовнішньоекон.

розрахунків, спричинені дисбалансом попиту і пропозиції валюти та обмеженим

доступом до ЇЇ купівлі. Важливим кроком на шляху до лібералізації ринку

стало відкриття міжбанківського ВР. Лібералізація ринку стимулювала низку

позитивних тенденцій:

. збалансувалися попит та пропозиція валюти,

. збільшилися обсяги ринку(майже вдвічі),

. почав діяти ринковий механізм курсоутворення гривні.

Зараз вибір політики курсоутворення за НБУ. Та зрозуміло, що вал коридору

не передбачається. Нині до розгляду запропоновано два варіанти курсової

політики:

1. Німецькі експерти пропонують запровадити систему повзучої прив”язки

курсу гривні до ам. долара та євро.

2. Другим варіантом є повна лібералізація курсоутворення: запровадження

режиму вільного гнучкого курсу та відмова НБУ від політики жорстких

обмежень на купівлю валюти банками. Цю ідею відстоює С. Тигипко.

134.Страхування міжнар-х операцій в Укр.

Страхування ЗЕ ризику - комплекс видів страхування, які забезпечують

вітчизняних і зарубіжних учасників тих чи ін. форм міжн-ї співпраці. Він

включає стр. експ-імп вантажів, засобів транспорту, які їх перевозять,

будівельно-монтажного ризику експортних кредитів, міжнар. торгово-

промислових, ін. виставок, котрі створюються спільно з іноз. фірмами, майна

діючих на нашій території іноз. компаній і працюючих в інш. кр-х укр-х

організ-й. Страхування цивільної відпов-ті укр-х та іноземних учасників

іноземного співр-ва і ін. Відповідні страхові операції здійснюються у

конвертованій і націон-й валюті.

Юридично для більшості видів страх. укладення договорів є добровільним,

однак сам характер угод про товарні поставки. (Підряди на будівництво та

перевез-ня, про оренду того чи ін. майна) як правило, враховує страхування

як неодмінну передумову дії договору. Залежно від змісту відповідних

контрактів витрати на страхування може нести будь-яка із сторін; вона

вибирає страхову компанію та умови страхування . орієнтуючись на власні

інтереси та інтереси вітчизняних страхових організ-й. Під час експорту укр.

товарів пріоритет мають контракти, укладені на умовах СІФ, які включають

витрати на страхування в продажну ціну прод-ї. Під час імпорту Укр-ю прод-ї

перевага надається договору на умовах ФОБ. Коли купівельна ціна не містить

затрат на страхування , щоб витрати могли бути застраховані в Укр.

Особливе місце серед інш видів страхування займає стр. кредитного ризику.

Об’єктами стр. є комерційні кредити, надані покупцеві. Банківські позики

постачальнику чи покупцеві, зобов’язання та поручительства за кредитом,

довгост. інв-ї тощо.

Серед різновидів цього стр. своїми специфічними особл-ми виділяється страх.

експортних кредитів, яке охоплює всі згадані та низку ін. видів стр.(стр.

валютного ризику, стр. від інфляції, стр. витрат на входження експортера на

новий ринок.)

Стр. кред-го ризику захищає інтереси продавця чи банку кредитора на випадок

неплатоспроможності боржника чи несплати боргу з ін. причин. Цей ризик може

бути у двох видах: він випливає або з достатньо повного знання експортером

і банкіром даних про фінансовий стан покупця, або з розходжень між

продавцем і покупцем у питанні про відповідність товару умовам торгової

угоди.

Серед основних видів захисту від валютного ризику в Укр. виділяють

наступні:

Валютні застереження. В умовах значних коливань вал. Курсів валют виникають

втрати чи виграші для партнерів. Для захисту від можливих валютних втрат,

пов’язаних із курсовими коливаннями, застосовують так звані вал.

застереження. Суть цих застер. полягає у встановленні в контракті, а саме у

двох його статтях – ціна товару та умови платежу – таких умов , які б звели

до мінімуму можливі вал-ні втрати.(встановлення в якості валюти ціни і вал.

платежу стійкої валюти). Золоте застереження: валюта ціни прив’язується до

свого офіційного золотого вмісту. Наслідок цих застережень – при курсових

коливаннях сума платежу зберігається в еквіваленті валюти, до якої

прив’язана валюта ціни чи в початковому золотому вмісті.

Вибір валюти ціни контракту. На основі прогнозування , визначення можливої

тенденції вал. Курсів обирається валюта ціни контракту.

Хеджування здійснюється на основі використання форвардних, ф’ючерсних,

опціонних контрактів.(фіксується ціна на момент укладання контракту з

поставкою відповідного товару на термін.)

142. Організація міжнародної економічної діяльності на українських

підприємствах.

Як правило, під терміном “підприємство” у контексті даного питання

розуміють нефінансову організ-ю, що здійснює міжнародні торговельні

операції (експорт-імпорт). Для здійснення таких операцій у стр-рі підпр-ва

звчайно орг-ся спеціальний зовнішньоторговельний відділ (ЗТВ). Основні

задачі ЗТВ за напрямками діяльності такі:

1. Експорт (імпорт):

. Збір інформ-ї про продукцію, яку п-во планує експорт-ти (заявок на імпорт

тов-в);

. Здійс-ня калькуляції цін на експортну (імпортну) прод-ю з урах-ням різних

умов поставки;

. Підготовка рекламних мат-лів, проспектів, листів;

. Аналіз інформ-ї про продаж товарів у минулому, їх рух;

. Складання приблизного переліку потенційн спож-чів за групами (збір інформ-

ї про потенційн продавців);

. Підготовка і розсилка оферт на експортні т-ри потенційним покупцям

(запитів на імпортні т-ри, аналіз технічних характеристик і цін);

. Переговори за контрактом та його укладання;

. Попередня проробка та укладання агентських угод;

. Забезпечення упаковки і транспортування; виконання митних процедур;

. Забезпечення отримання (здійснення) платежу;

. Вирішення питань, пов'язан з гарантійним і післігарант обслуг-ням;

. Врегул-ня спірних питань за контактом.

2. Участь підпр-ва у виставках і т.п.:

. Збір інформ-ї про виставки;

. Ведення переписки і оформ-ня док-ції по виставкам;

. Підготовка тов-в до виставки;

. Забезпечення транспорт-ня і викон-ня митн процедур;

. Забезп-ня платежу по виставці, участь і оцінка рез-тів участі;

. Продаж тов-в на виставці (повернення їх з виставки);

У стр-рі ЗТВ виділяють 2 групи працівників: групу експорту та групу

імпорту, діяльність яких контролює начальник ЗТВ.

Група експорту (імпорту):

1. Старший спеціаліст ЗТВ по експорту (імпорту):

. Розподіляє обов'язки між працівниками експортн (імпортн) групи, контролює

їх роботу та приймає звітність;

. Звітує перед начальником ЗТВ у цілому по роботі групи і по окр

контрактам;

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24