Шпоры по международной экономике

відбувається якраз в останні десятиріччя. Злиття, взаємні купівлі реальних

активів чи часток капіталу – характерна риса глобальної стратегії.

Глобальні ТНК все більш виразно виявляють тенденцію до утворення великих

груп, що об'єднують промислові, торгові і фінансові компанії. Результатом

глобальних стратегій стає формування інтегрованої міжнародної торгово-

індустріальної системи, у порівнянні з якою національні території та

держави іноді виступають як другорядні величини. Справді, річні обсяги

продаж деяких ТНК – величини одного порядку у порівнянні з обсягами ВНП

деяких країн.

Регіоналізація являє собою процес, аналогічний глобалізації, але

протилежний їй за напрямком. Його суть полягає у розвитку інтеграційних

процесів у межах окремих угрупувань країн.

Останні два десятиліття спостерігалося зростання інтеграційних процесів у

світі, розвиток тенденцій до спільного вирішення країнами своїх

господарських завдань. Ці тенденції привели до появи ще у першій половині

XX століття декількох десятків регіональних міжурядових та неурядових

організацій. У другій половині століття їх кількість стала стрімко зростати

і склала приблизно 3 тис. Разом з цим виникла і ціла сукупність

регіональних торгових угод. Так у другій половині XX століття виник “новий

регіоналізм”.

Важливим моментом у цьому питанні є вигоди від регіоналізації для країн, що

розвиваються. Адже вони переважно мають досить ліберальні торгові режими.

Тому існують побоювання, що регіоналізація може призвести через

використання регіональними блоками практики активного нетарифного

регулювання до порушення основ вільної торгівлі, які так важко

впроваджуються. Регіоналізація показала, що вона є більш млявою та менш

ефективною, ніж система багатосторонньої торгівлі. Це підтверджує той факт,

що ЄС вже більше 40 років йде до побудови спільного ринку. Другим недоліком

є те, що регіоналізація не спроможна принести більш вагомі результати, ніж

система багатосторонньої торгівлі. Прикладом може служити угода між

Мексикою та США про захист авторських прав. Незважаючи на факт підписання

угоди, Мексика не змогла забезпечити адекватний захист права на

інтелектуальну власність, оскільки ця країна, що розвивається, значно

відстала від технологічного лідера світу.

Таким чином, регіоналізація, з одного боку, стимулює (у своїх межах)

процеси економічного зближення країн, але, з іншого боку, уповільнює

процеси глобалізації, посилюючи відокремленість економічних угрупувань

країн, а також суперечності та конкуренцію між ними.

Реальність полягає у тому, що глобалізація являє собою об'єктивне та

абсолютно невідворотне явище сучасності, яке можна уповільнити засобами

економічної політики (що і відбувається у ряді випадків), але не можна

зупинити або “відмінити”, оскільки це імперативна вимога сучасного

суспільства та науково-технічного прогресу.

7. Міжнародний поділ праці (МПП), його форми і фактори розвитку.

Передумови МПП формуються в процесі сусп. поділу праці за родом д-сті і

його просторової диференціації.

Сусп. поділ праці-це процес відособлення різних видів трудової д-сті, які

взаємодіють між собою й взаємодоповнюють один одного, складаючи цілісний

системний механізм сусп. відтворення.

За родом д-сті виділяють 3 типи сусп. поділу праці:

загальний (зд-ся між великими сферами д-сті людини - пром-сть, сільське

госп-во, транспорт, зв’язок, буд-во, освіта, к-ра, наука...);

частковий (відбувається всередині великих сфер на міжгалузевому та

підгалуз. рівні - машинобуд-ня, переробні галузі, рослин-цтво, тварин-цтво,

громад. транспорт...);

одиничний (притаманний процесам, що відбув-ся всередині фірм, в залежності

від технолог. процесу та орг-ції упр-ня, від функціон. завдань окремих

служб).

За просторовим критерієм виділяють: ( міжрегіональний поділ всередині

країни; ( поділ між країнами; ( поділ праці між групами країн.

МПП-це вищий ступінь розвитку сусп. поділу праці, який виходить за межі нац-

них економік.

МПП є поділом праці між країнами та між їхніми суб’єктами у певних якісних

і кількісних співвідношеннях, опосередкованим обміном між ними товарами,

послугами та інш. рез-тами суспільно-корисної д-сті.

МПП-це процес відособлення різних видів труд. д-сті на міжн. рівні, які

взаємодіють один з одним і взаємодоповнюють один одного, складаючи

об’єктивну основу міжн. обміну товарами, послугами та рез-тами інш видів д-

сті.

Формами МПП є міжн. спеціалізація та кооперація. Вирізняють предметну,

подетальну і технолог. спеціалізацію окремих країн, груп країн або регіонів

світу. Поглиблення спеціалізації зумовлює розвиток видів і форм міжн.

кооперації - міжгалузевої, внутрішньогалузевої, окремих п/п.

На форм-ня МПП і ступінь залучення до нього окремих країн (груп країн)

впливають такі фактори:

природно-географічні (відмінності у клімат. умовах, тер-рії, чисельності

нас-ня, економіко-геогр. положенні, наділеності прир. ресурсами, наявності

моря чи виходу до моря, наявності великих річок чи озер);

соціально-економічні (робоча сила, НТП, виробничий апарат, масштаби і

серійність вир-ва; темпи створення об’єктів виробничої і соц. інфрастр-ри;

особливості істор. розвитку, виробничих і зовнішньоекон. традицій; соц.-ек.

тип нац-ного вир-ва і зовнішньоекон. зв’язків; соц.-ек. розвиток сусідніх

народів (країн);

науково-технологічний прогрес (розвиток науки, рівень розвитку НДДКР,

технолог. диверсифікація, рівень морального зношення осн. засобів вир-ва;

оптимальність розмірів п/п).

Певний, а іноді і виріш. вплив на МПП справляють також політ. фактори,

серед яких виділяють: ступінь розвитку держ. суверенітету, міжн. ек.

позиції в ООН та на світовій арені вцілому, співвідношення політ. сил в

країні, х-р і ступінь впливу держ. інститутів на ек. процеси тощо.

Комбінація зазначених факторів не тільки формує мікро-та макромотивацію

участі у МПП окремих країн (груп країн), але й визначає її ефект-сть.

Проблема пошуку об’єкт. основи МПП для забезпечення постійного багатства

сусп-ва була й залиш-ся центральною в ек. теорії.

8. Середовище МЕВ, його особливості та структуризація.

Середовище МЕВ-це с-ма умов і ф-рів існування міжн. ек. зв’язків. Його

можна розділити на внутрішнє і зовн. середовище.

Внутр. середовище МЕВ-це внутр. будова с-ми МЕВ разом з її внутр. законами

існ-ня, функц-ня й розвитку. Елементи внутр. середовища МЕВ:

ЗЕД країн та їхніх суб’єктів;

упр-ня міжн. ек. процесами, регулювання МЕВ;

форми і види МЕВ;

внутр. закони функц-ня системи МЕВ, тобто це ті явища і процеси, що

відбуваються у світ. ек-ці і мають чітко виражений причинно-наслідковий х-

р, постійно чи періодично повторюються за певних умов.

Зовн. середовище МЕВ-це зовнішні по відношенню до суб’єктів МЕВ політико-

правові, економічні, соц.-культурні та інфраструктурні умови реалізації

форм МЕВ на різних рівнях.

Зовн. середовище МЕВ можна поділити за двома критеріями:

а) за сферами впливу: політико-правове, соц.-культурне, економічне та

інфраструктурне;

б) за безпосередністю впливу дії:

- серед-ще прямого впливу (постачальники, споживачі, конкуренти тощо);

- серед-ще непрямого впливу (політ. та ек. устрій, заг. нормативна

законодавча база, соц.-ек. традиції тощо).

Особливостями зовн. середовища МЕВ є насамперед:

- тісний взаємозв’язок між його сегментами;

- складність та різноманітність;

- відносна невизначеність багатьох параметрів.

Вцілому, зовн. середовищу МЕВ притаманне певне протиріччя. З одного боку,

воно є досить стабільним внаслідок інерційності розвитку політ., екон.,

соц. структур. З іншого боку, за рядом параметрів воно є досить динамічним,

особливо в процесі розвитку сучасних інформаційно-комунікаційних систем.

З точки зору суб’єкта МЕВ важливо:

- бути інформованим про серед-ще;

- вміти його аналізувати, оцінювати та розуміти з метою впливу на одні

фактори (які піддаються впливу) і врахування інших факторів (що впливу не

піддаються).

В суч. теорії та практиці напрацьовано багато різноман. методів та

інструментів оцінки зовн. серед-ща. Оцінка зд-ся як нац-ними, так і

безпосередньо міжн. інститутами (рейтингові агенства, засоби mass media

тощо). Найвідомішими заг-ними рейтинг. с-мами є BERI (Німеччина),

II(інституційний інвестор), Євромані.

Рейтинг BERI враховує: (політ. стабільність; (ставлення до заруб.

інвесторів; (ризик націоналізації та девальвації; (платіжний баланс;

(бюрократичні питання; (темпи ек. росту; (рівень зарплати і продуктивності

праці тощо.

II-це насамперед рейтинг кредитоспроможності тієї чи інш. країни, який

дають експерти 100 найкрупніших банків світу.

Євромані враховує 3 групи показників:

- політико-економічні (40%);

- ринкові (40%);

- спеціальні кредитні (20%).

11. Ек. середовище розвитку МЕВ і суч. класиф-ції країн світу.

Оскільки МЕВ є підсистемою ек. с-ми, то найважлив. елементом серед-ща МЕВ є

їх ек. серед-ще. До пок-ків ек. потенціалу країни відносять:

1) ефективність використання прир. ресурсів;

2) стан наук. досліджень;

3) демограф. ситуація, наявність кваліфік. кадрів;

4) фін.-кредитна с-ма країни;

5) рівень доходів і рівень спож-ня;

6) стан інтегрованості країни у світ. госп-во та інші.

Отже, складність вивчення та оцінки ек. серед-ща в першу чергу пов’язана з

тим, що нац. ек-ки різняться між собою за кільк і як. пок-ками.

Для оцінки відмінностей країн застосовують метод їх систематизації за

ознаками:

1. географічними;

1. організаційними;

2. економічними;

3. соц.-економічними.

Найбільш стабільною є систематизація країн за 1) ознакою: Європа, Азія,

Лат. Америка тощо.

За 2) ознакою країни систематизують в залежності від їх участі в МО. При

цьому МО поділяють:

за юр. природою: міжурядові, позаурядові;

за складом учасників: універсальні, регіональні;

за масштабом д-сті: заг. х-ру, спец. компетенції;

за х-ром д-сті: оперативно діючі, координуючі, консультативні;

за терміном д-сті: постійно діючі, періодично діючі, тимчасові.

До останнього часу за 4) ознакою країни поділяли на 3 групи: (кап. країни;

(соц. країни; (країни, що розвиваються з відповідною орієнтацією. З 1994 р.

універс-ним є поділ країн на наступні групи: (розвинені країни з ринк. ек-

кою (24 країни); (країни з перехідною ек-кою; (країни, що розвиваються.

Багатоваріантність притаманна систематизації країн за 3) ознакою.

a) стр-ра госп-ва: промислово-розвинені (Нідерланди); аграрні (Болг.,

Мальта); аграрно-промислові (Бразилія, Аргентина); пром.-аграрні (Греція,

Укр.);

b) рівень ек. розвитку: розвинені; ті, що розвиваються;

c) ступінь розвиненості ринк. відносин: з розвин. ринк. ек-кою; з ринк. ек-

кою; з централіз. план-ням;

d) рівень самоорганізації ек-ки: зрілі ек-ки; уразливі ек-ки.

Важливим критерієм є поділ країн за рівнем ВВП на душу нас-ня:

1) доход на душу нас-ня понад $9 тис. (за даними 1996 р.) - країни Зах.

Євр., США, Канада, Японія, ОАЕ, країни Перської затоки;

2) $750-$8999 - Греція, Венесуела, Бразилія, постсоц. країни;

3) ( $750 - понад 60 держав (країни Лат. Америки, африк., азіат. країни).

Ще одним важливим критерієм є показники зовн. заборгованості. Виділяють:

- країни з бездефіцитними ек-ками;

- країни з низьк. рівнем заборг-сті;

- країни з вис. рівнем заборг-сті.

Важливим також є поділ країн за інш. ек. критеріями. Зокрема, виділяють так

звані країни-експортери нафти (коли експорт нафти становить (50% заг.

експорту країни).

За рівнем і х-ром зовн.-ек. зв’язків країни поділяються на країни з

відкритою і закритою ек-кою.

13. Заг. хар-тика країн, що розвиваються (КЩР).

КЩР (це 3/4 країн світу) займають понад 60% тер-рії Землі, де проживає 77%

світ. нас-ня. Сюди входять всі азіат. країни, крім Яп., країни Лат.

Америки, Африки. Тут зосереджено 89,3% розвіданих світ. запасів нафти й

50,5% газу. Більше 50% світ запасів і видобутку марг. руди, кобальту,

ванадію, золота, платини, алмазів припадає тільки на країни Африки.

Більшість КЩР утворилися завдяки нац. визвольному руху, розпаду колон. с-ми

60-70-х років. За роки незалежності ці країни здійснили складні соц.-ек.

перетворення, досягли певних цспіхів у створенні основ нац. ек-ки. Проте

переважній більшості з них не вдалося істотно скоротити відставання від

ПРК.

Спільні риси КЩР:

1) багатоукладність ек-ки: ек. с-ми цих країн представлені різним набором

форм вир-ва від патріархально-общинної і дрібнотоварної до

монополістичної і кооперативної. Багатоукладність ек-ки передбачає різний

соц.-ек. зміст вир. відносин в межах окремих секторів. що існують як

вілносно автономні стр-ри зі складним мех-змом їх внутр. і зовн.

зв’язків. Різні уклади формують 2 відносно автономні сектори: традиційний

і сучасний. В традиц. секторі, що представлений гол. чином сільськ. госп-

вом, тривалий час зберігаються вис. рівень вилучення продукту докап.

методами (рента, лихварський %, купецькі доходи). Ними вилуч-ся до 15%

ВВП;

2) слаборозвиненість КЩР, яка виражається в якісній неоднорідності і

системній неупорядкованості сусп-ва, яке склад-ся з різних ек. та неек.

інститутів традиц. і суч. типів, а також проміжних перехідних структур;

3) відсталість, яка відображає стан госп-ва цих країн, який характериз-ся

низьким рівнем розвитку ПС. Відсталість має 2 аспекти:

- історичний: відставання у розвитку одного типу сусп-ва від іншого в

момент колонізації цієї групи країн;

- сучасний: пов’язаний з низьким рівнем розвитку ек-ки цієї групи країн.

4) залежність КЩР від ПРК: проявляється у відносинах домінування і

підкорення, які в останні 10-річчя реалізуються ек. методами. Залежність

впливає на політику, ідеологію, культуру цих країн;

5) соц. стр-ра сусп-ва. Соц. організми афро-азіат. країн включають в себе

різні утворення класові, неокласові, етнічні, релігійні, кастові та ікші.

Встановлення тов. відносин в цих країнах супроводжувалось поширенням

декласування. КЩР, на відміну від зах країн, не подолали общинний тип

соціальності, який бере ще свій початок від родового укладу. Він

визначається особистісним х-ром соц. відносин, зв’язками, заснованими на

родинних відносинах, на сусідчтві, роді, племені;

6) в цілому ряді цих країн не сформувалось розгалужене і стійке

громадянське сусп-во як соц. організована стр-ра, що склад-ся із самод.

орг-цій добров. членства.

Регіональні відмінності КЩР:

у 80-ті рр. значно поширили свої позиції Сх. і Півд. Азія;

скоротилась у світ. вир-ві частка Зах. Азії (12%, а була 33%), дещо

послабли позиції Лат. Ам. (24%, а було 35%);

поява в 70-ті рр. НІК, які за темпами ек. розвитку перевищували аналог. пок-

ки решти КЩР та навіть ПРК. Провідною галуззю НІК стала обробна пром-сть,

яка стала статею експорту, а також створювались переважно трудомісткі п/п-

ва по випуску мас. споживчої продукції. В латиноам. НІК осн. увага

приділена розвитку матеріало- і капіталомістких галузей вир-ва.

В залежності від рівня ек. розвитку КЩР поділяються на 3 групи:

1. країни з вис. рівнем на душу нас-ня, хар-ним для ПРК (Бруней, ОАЕ);

2. країни з сер. пок-ками на душу нас-ня (країни-експортери нафти, НІК);

3. бідні країни, в яких ВВП на душу нас-ня не перевищує $750 (перев.

частина КЩР).

14. Країни-лідери світ. ек-ки та їх заг. хар-тика.

Цей регіон складає (16% всього нас-ня. Саме ця група країн визначає

динаміку розвитку світ. госп-ва. До ПРК належать 23 країни: Австралія,

Австрія, Бельгія, GB, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія,

Канада, Люксембург, Нідерланди, Нова Зеландія, Норвегія, Португалія, США,

Туреччина, Франція, ФРН, Швейцарія, Швеція, Японія. На ПРК в 1990р.

припадало 71,5% світ. експорту і 72,4% світ. імпорту. Серед ПРК виділяється

група лідерів, до якої входять: США, Японія, а також країни ЄС (серед 15

країн ЄС, в свою чергу, виділяється ФРН).

ПРК мають багато спільних ознак:

1) в сусп.-ек. плані розвиток їх госп-ва базується на кап. способі вир-ва,

тобто на певній єдності і взаємодії ПС і вир. відносин, яка визначається

пануючою формою власності;

2) відповідно до концепції ек зростання Ростоу, ПРК пройшли стадії підйому,

зрілості, мас. споживання. (Стадія підйому хар-ся подоланням старих

традиц. укладів, що перешкоджають стійкому зростанню. Період підйому у

ПРК привав від поч-ку пром. рев-ції у GB до 20-х рр. 20 ст. (На стадії

зрілості ек-ка здатна перейти від традиц. галузей до наукомістких і

ефективно використовувати шир. спектр ресурсів. Зріле сусп-во забезпечує

постійне перевищення випуску продукції над зростанням нас-ня. Ця стадія

наступила у GB на кінці 19 ст., у Фр., США, Німеччині -на поч-ку 20 ст.,

у Швеції-у 30-і рр., в Яп.-30-40-і рр. (На стадії мас. спож-ня гол. роль

починає відігравати вир-во предметів тривал. використання та послуг.

Найраніше ця стадія розпочалась в США, GB, Австралії ще в 20-30-і рр.;

3) ПРК виділяють серед інших підсистем світ. госп-ва дуже вис. рівнем їх

ек. розвитку. За вир-вом ВВП на душу нас-ня вони майже в 5 разів

перевищують загальносвіт. рівень. І цей розрив все більш поширюється;

4) соц. стр-ра сусп-ва у ПРК досить однорідна, що є рез-том бурж. рев-цій.

В 20 ст. соц. стр-ра ПРК представлена 2-ма групами: буржуазія, дрібна

буржуазія, наймані робітники;

5) в ході сусп.-ек. розвитку в 16-18 ст. в зах. країнах сформувалось

громад. сусп-во, що являє собою сук-сть форм соц. орг-ції, що пошир-ся на

все сусп-во і його осн. складові частини. Суттєву роль в ньому відіграють

самодіяльні громад. орг-ції.

Особливості ПРК на суч. етапі:

15. Соціально-культурне середовище розвитку МЕВ та його осн. хар-тики.

Соц.-культурне серед-ще займає особливе, специф. місце у розвитку міжнар.

ек-ки.

Узагальнено соц.-культ. серед-ще можна звести до ф-рів, що випливають з

поведінки людини, яка являє собою діалектичну єдність фізіологічної та соц-

ної поведінок, бо людська поведінка формується саме під впливом

фізіологічних і соц-них засад.

Фізіолог. поведінка людини-це внутрішньоприродна її поведінка, яка

спонукається нейрофізіологічними особл-стями чуттєвих органів, тобто

причинно зумовляється особл-стю її відчуттів. Основу фізіолог. людської

поведінки складають відчуття голоду, смаку, запаху, звуку і його тембру,

світла і його відтінків, спектру кольорів, дотику, холоду чи тепла.

Переваги тих чи інших чуттєвих особл-стей у великих группах людей (нас-ня

регіону, нації, народності) зумовлюють виникнення певних нужд і потреб цих

людей, що відповідно впливає на їхні запити і в кінцевому випадку

відбивається на їхніх зовнішньоек. відносинах.

Соц-на поведінка людини-це поведінка індивідума, яка причинно зумовлена

його х-ром, що склався під впливом його соц. статусу протягом певного

проміжку часу. Соц. поведінка людини залежить від таких осн. соц. засад, як

стать, вік, сімейний стан, каста, раса, етнос, нац-сть (задані хар-тики);

професія, ідеологія, релігія (набуті хар-тики). Поєднання таких засад у

різні комбінації породжує різноманітність соц. статусів людей і їхніх

запитів.

Поєднання фізіолог. і соц. засад породжує такі похідні хар-тики людської

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24