Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки

зниження викидів (каталітична нейтралізація, автомати пуску і

прогрівання, системи уловлювання пари пального);

. збільшення парку автомобілів і автобусів, які працюють на

газоподібному паливному;

. припинення до 2005 - 2010 років випуску і використання етилового

бензину;

. виробництво пального та мастил, які зменшують негативний вплив

двигунів

внутрішнього згоряння на навколишнє природне середовище;

. розробка та впровадження нових типів двигунів внутрішнього згоряння з

підвищеними економічними характеристиками;

. розробка нових видів екологічно чистого автотранспорту з

використанням альтернативних джерел енергії;

Для розв'язання екологічних проблем на автотранспорті необхідно:

. забезпечити пріоритетність розвитку у великих містах України

пасажирського транспорту загального користування на електротязі з

послідовним скороченням автобусного сполучення;

. забезпечити жорсткіші екологічні нормативи щодо конструкції нових

моделей автомобілів та двигунів;

. розробити та впровадити систему сертифікації автомобілів та двигунів на

екологічну безпеку і контролю за їх відповідністю сертифікатам;

. розробити комплекс технологій, методик та технічних засобів для оцінки

екологічної безпеки автомобілів при їх експлуатації;

. розробити комплекс технологій і технічних засобів для оцінки та захисту

довкілля від забруднення у виробничих зонах автопідприємств.

2) Залізничний транспорт

Для розв'язання екологічних проблем на залізничному

транспорті необхідно розробити:

. нормативні вимоги до рухомого складу щодо додержання екологічних

нормативів;

. методики визначення шкоди, що її можуть завдати довкіллю

підприємства залізничного транспорту;

. технології утилізації та ліквідації залишків нафтопродуктів та інших

відходів;

. методи зменшення викидів у повітря сипких вантажів під час

перевезення;

технології очищення забруднених вод після миття вагонів, локомотивів.

3) Авіаційний транспорт

Шкідливий вплив авіації на довкілля має глобальний і

локальний характер.

Глобальним є вплив авіації на озоновий шар атмосфери та пов'язані з цим

наслідки,

основні локальні - проблеми авіаційного шуму, забруднення викидами та

скидами шкідливих речовин в атмосферне повітря, підземних вод та грунту

у районі розташування аеропортів.

Для розв'язання екологічних проблем цивільної авіації насамперед

слід розробити:

. принципи та методи захисту повітря від забруднення двигунами повітряних

суден;

. принципи та методи захисту від електромагнітних полів

радіочастот аеропортів;

. технології захисту грунтів та води від забруднення стоками аеропортів;

. оптимізаційні схеми керування повітряним рухом на трасі, в зоні

аеропортів з урахуванням екологічного стану довкілля;

. методи кількісної інтегральної оцінки екологічного стану

підприємств авіаційного транспорту.

4) Водний транспорт

Розв'язання екологічних проблем водного транспорту передбачає

розроблення:

. нормативних вимог до рухомого складу щодо додержання екологічних

нормативів;

. програми розвитку матеріально-технічної бази водного транспорту

з впровадженням комплексу прогресивних екологічно безпечних

технологій та засобів у галузях водного транспорту(флот,

перевантажувальні комплекси, водні шляхи, гідротехнічні споруди);

інформаційно-довідкової системи даних апаратно-програмного забезпечення

автоматизованого управління охороною довкілля.

. технології та технічних засобів для захисту від забруднення повітря в

зоні морських портів і судноремонтних підприємств;

. технології та технічних засобів для захисту від забруднення акваторії

портів та каналізаційних систем портів та заводів;

. технології та технічних засобів для регенерації, знешкодження та

утилізації відходів основного виробництва на підприємствах морського

транспорту.

ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНЕ ГОСПОДАРСТВО

Метою державної політики в галузі є:

1) У водопровідно-каналізаційному господарстві:

. ліквідація диспропорції між потужностями систем водопостачання та

очищення

стічних вод населених пунктів;

. забезпечення очищення міських стічних вод відповідно до вимог

природоохоронних законів ;

. забезпечення якості води джерел водопостачання відповідно до стандарту

"Джерела централізованого господарсько-питного водозабезпечення";

. утилізація осадів стічних та природних вод.

2) Тверді побутові відходи

Метою розв'язання проблеми санітарного очищення міст є

формування комплексу робіт щодо збирання, транспортування та

знешкодження відходів промисловими методами та використання цінних

компонентів відповідно до вимог охорони довкілля.

Основні завдання, необхідні для розв'язання проблеми, передбачають:

. впровадження нових технологій збирання побутового сміття і

селективного відбору цінних компонентів, а також промислових

технологій його утилізації на обладнанні вітчизняного виробництва;

. розроблення програм з питань промислового перероблення побутового

сміття.

3) Загальна програма дій у житлово-комунальному господарстві

Для вирішення екологічних проблем у житлово-комунальному

господарстві України насамперед необхідно:

. впровадити комплекс економічних, науково-технічних і правових заходів

щодо охорони та поліпшення стану водного басейну;

. розробити та впровадити правові та економічні важелі

регулювання раціонального водопостачання із застосуванням

сучасних систем обліку водоспоживання;

. оптимізувати використання та штучне поповнення підземних вод для питного

водопостачання;

. розробити перспективні схеми теплопостачання малих міст України з

метою визначення раціональних джерел теплопостачання споживачів;

. провести дослідження з визначення та оптимізації параметрів роботи

пилоочисного

устаткування і розробити конкретні рекомендації щодо захисту

повітряного басейну в місцях розташування асфальтобетонних заводів;

. забезпечити підприємства сучасною нормативною і матеріально-

технічною базою для здійснення комплексу робіт щодо збирання,

транспортування та знешкодження побутового сміття.

ПРОМИСЛОВІ ВІДХОДИ

Одним із пріоритетних напрямів мінімізації накопичення промислових

відходів є повернення їх у виробництво з метою вилучення цінних

компонентів і використання їх як вторинних ресурсів. Розрив між

обсягами накопичення відходів і обсягами їх

утилізації та знешкодження поглиблює екологічну кризу. Водночас

відбувається невпинне зростання витрат на одержання первинної сировини

для промислового виробництва. Останнім часом до цих факторів

додається проблема ресурсної залежності України від зовнішніх джерел

багатьох видів сировини. Все це свідчить про важливість вторинного

використання ресурсів. . На сьогодні переважна більшість відходів або

взагалі не використовується, або використовується за найпростішими

технологічними схемами, які не забезпечують повної реалізації їхнього

ресурсного потенціалу.

Для вирішення проблеми промислових відходів Держава передбачае такі

механізми:

1. визначення ресурсної цінності відходів і технологічних

можливостей їх комплексної переробки;

. виявлення можливостей заміни первинної сировини вторинною і

рециклювання;

. економічне обгрунтування напрямів та шляхів використання відходів;

. створення системи ресурсозамкнутих територіально-виробничих зв'язків на

основі міжгалузевої кооперації, каскадне проектування виробництва.

Як екологічно небезпечний чинник відходи є одним з найбільш значних

факторів забруднення довкілля. Їх розміщення потребує вилучення значних

площ землі, а транспортування та зберігання - великих витрат

підприємств. Найбільш токсичні відходи потребують спеціальних заходів щодо

їх знешкодження та захоронення. Тому зменшення обсягів відходів,

насамперед токсичних, полегшить їх знешкодження та зменшить шкідливий

вплив на довкілля.

2. зведення до мінімуму обсягів відходів внаслідок техніко-

технологічної реконструкції виробництв, більш повного та комплексного

використання сировини;

. зниження токсичності залишкових відходів та їх негативного впливу на

довкілля шляхом перетворення, знищення або надійної ізоляції;

. еколого-технологічного обгрунтування методів та шляхів

найефективнішого знешкодження небезпечних відходів;

. реабілітація, зокрема рекультивація, зайнятих та забруднених

відходами територій.

. створеннія екологічно безпечних, ресурсозберігаючих, маловідходних та

безвідходних виробництв і територіально-виробничих комплексів;

3 Організаційний аспект :

. розроблення концептуальних і програмно-цільових засад проблеми

відходів;

. створення науково-методичного забезпечення еколого-економічних оцінок

вторинного ресурсокористування, механізму економічного стимулювання та

нормативної бази;

. розроблення інформаційно-аналітичного апарату підтримки ресурсних та

екологічних завдань;

. створення комплексу адміністративних, правових, організаційних та

екологічних заходів щодо стимулювання утилізації та знешкодження

відходів.

Для досягнення цілей екологічної стабільності у данному аспекті держава

передбачає:

. визначення обсягів і темпів утворення та дислокацію відходів;

. визначення складу та властивостей відходів;

. проблемно-орієнтовану класифікацію відходів за ресурсними ознаками;

. розроблення нових і вдосконалення діючих технологій утилізації

відходів;

. розробити вимоги складування та зберігання відходів за категоріями

токсичності;

. розробити методи, засоби та технології знешкодження токсичних відходів;

. створити регіональні полігони для знешкодження токсичних відходів;

. паспортизація (інвентаризація) відходів і технологій, створення

кадастрів ;

. створення інформаційного і ресурсно-технологічного банку даних про

відходи;

. створення баз даних стосовно проблеми відходів і системи підтримки

прийняття рішень;

. розширення можливостей інформаційно-аналітичної системи та створення

її мережі як інструменту напрацювання рішень з проблеми відходів;

. розширення використання (замість щебеню, піску і цементу) золи та

золошлакових відходів ТЕС під час виготовлення бетону шляхом

будівництва установок роздільного вилучення залишків на теплових

електростанціях;

. збільшення в наступні 5 - 6 років у два рази виробництва стінової

кераміки з відходів вуглезбагачення, а також додавання їх у шихту на

діючих цегельних заводах;

. повна переробка кускових відходів деревини на тріски для

технологічних потреб, а також брикетування стружки і тирси для

використання їх як палива або для виробництва гідролізно-

дріжджової продукції;

. прийняття та введення в дію Закону України "Про відходи", а також

економічних, адміністративно-управлінських та інших механізмів

стимулювання утилізації та знешкодження відходів.

ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ

Державна політика охорони і раціонального використання земель

визначається системою правових, організаційних, економічних та інших

заходів, що мають природоохоронний, ресурсозберігаючий та

відтворювальний характер.

Проводиться інвентаризація земель, закріплених за населеними

пунктами, промисловими підприємствами, підприємствами, установами та

організаціями транспорту, зв'язку, оборони, лісового фонду, інших

земель та виявляються площі,

що використовуються нераціонально або за нецільовим призначенням.

Визначаються землі, що належать до загальнодержавної та комунальної

власності, резервуються землі для науково-дослідних робіт та

спеціалізованого сільськогосподарського виробництва,

природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного

призначення, створюється державний реабілітаційний фонд земель з угідь,

що потребують вжиття заходів для відновлення їх родючості.

Проводиться кадастрова оцінка земель, розробляється науково-

методична і нормативна документація з визначення базових цін на землю,

створюється державна система управління якістю

земельних ресурсів і визначається її місце в органах державного

управління, а також визначаються принципи розмежування обов'язків держави,

землевласників та землекористувачів щодо охорони земельних ресурсів.

Впроваджується грунтозахисна

система землеробства з контурно-меліоративною організацією території,

з розширенням площ безполицевого обробітку грунту, щілювання ріллі,

смуговим розміщенням посівів і парів, першочерговим залуженням та

консервацією дуже еродованих та схилових земель.

Важливим напрямом раціонального використання земельних ресурсів

є поліпшення екологічного стану зрошуваних земель, на яких

спостерігається підтоплення, вторинне засолення, водна ерозія,

руйнування природної структури грунтів тощо. Зосереджується

увага на раціоналізації та реконструкції діючих зрошувальних систем

для створення на них таких технологій водокористування, які б

враховували рівень фізіологічних потреб сільськогосподарських культур та

зміну мікроклімату зрошуваних ділянок, забезпечення відповідних урожаїв

без деградації земель.

Для поліпшення меліоративного стану осушених земель потрібно:

. розробити науково обгрунтовані критерії оцінки наслідків осушення на

стадії його проектування і здійснення;

. у структурі посівних площ на осушених землях довести частку посівів

багаторічних трав до 50 - 60 відсотків;

Обгрунтування напрямів раціонального використання земельних ресурсів та

впровадження господарсько-технологічних заходів для відтворення їх

екологічної функції забезпечуватимуться:

. встановленням рівнів забрудненості грунтів викидами промисловості та

агрохімікатами, розробкою грунтово-екологічної типології земель,

нормативів кризового стану і параметрів екологічної стійкості

ландшафтів та районуванням території України за їх показниками;

. опрацюванням моделей грунтозахисного та меліоративного

землекористування в конкретних природно-кліматичних умовах,

проведенням відповідних проектно-пошукових робіт з урахуванням форм

землекористування;

створенням системи спостережень за станом земельних ресурсів та

прогнозуванням соціально-екологічних наслідків його зміни тощо.

ВОДНІ РЕСУРСИ

Довготерміновими цілями політики раціонального використання і

відтворення водних ресурсів та екосистем є:

. зменшення антропогенного навантаження на водні об'єкти;

. досягнення екологічно безпечного використання водних об'єктів і

водних ресурсів для задоволення господарських потреб

суспільства;

. забезпечення екологічно стійкого функціонування водного об'єкта як

елементу природного середовища із збереженням властивості водних

екосистем відновлювати якість води;

. створення ефективної структури управління і механізмів

економічного регулювання охорони та використання водних ресурсів.

Для поетапного виконання зазначених цілей необхідно здійснити комплекс

заходів за такими пріоритетними напрямами:

1) охорона поверхневих і підземних вод від забруднення;

2) екологічно безпечне використання водних ресурсів;

3) відродження і підтримання сприятливого гідрологічного

стану річок та заходи боротьби із шкідливою дією вод;

4) удосконалення системи управління охороною та використанням

водних ресурсів;

5) зменшення впливу радіоактивного забруднення.

Реалізація зазначеної водно-екологічної політики повинна здійснюватися

на основі розробки та поетапного впровадження природоохоронних

заходів, визначених Державною та регіональними програмами екологічного

оздоровлення водних басейнів.

Важливою умовою реалізації політики раціонального

використання та відновлення водних ресурсів та екосистем на

найближчі роки є необхідність виконання насамперед заходів, які не

потребують значних капітальних затрат, а саме:

. підвищення загальної культури виробництва;

. суворе дотримання технологічних норм споживання і використання

водних ресурсів;

. підтримання у належному стані діючих очисних споруд і

устаткування;

. запобігання аварійним ситуаціям;

. забезпечення своєчасного прибирання сміття та очищення забудованих

територій, суворого контролю з боку природоохоронних органів за станом

забудованих територій міст;

. дотримання законодавства щодо режиму використання прибережних смуг та

водоохоронних зон; контроль за зберіганням та водні об'єкти;

. використанням органічних і мінеральних добрив, отрутохімікатів,

детергентів, нафтопродуктів тощо з метою запобігання їх виносу у воду.

АТМОСФЕРНЕ ПОВІТРЯ

Першочерговими заходами, яких слід вжити для нормалізації

екологічної обстановки та стабілізації стану повітряного басейну, є:

. підвищення ефективності діяльності щодо охорони атмосфери за рахунок

зміцнення технологічної дисципліни на промислових підприємствах;

. перегляд переліку основних забруднюючих речовин атмосферного повітря, що

нормуються;

. вдосконалення системи нормування викидів забруднюючих речовин.

З цією метою передбачається здійснити такі заходи:

. розробити стандарти якості атмосферного повітря, узгоджені з

міжнародною системою стандартів;

. створити нову систему екологічного нормування введенням

технологічних стандартів і нормативів утворення забруднюючих

речовин під час здійснення технологічних процесів;

. розробити технологічні нормативи на основні забруднюючі речовини з

урахуванням можливостей новітніх технологій;

. розробити цільові програми дій щодо поступового зниження рівня

забруднення повітря на короткотермінову, середньотермінову та

довготермінову перспективу для міст з підвищеним рівнем

забруднення атмосферного повітря;

. здійснити перехід до міжнародних стандартів і нормативів якості

атмосферного повітря.

РЕКРЕАЦІЙНІ РЕСУРСИ

Програма реабілітації та раціонального використання природних

лікувальних ресурсів передбачає:

1) розроблення документації, яка регламентуватиме якість природних

лікувальних ресурсів (державні стандарти на всі складові природних

лікувальних ресурсів);

2) розроблення та видання карти і кадастрів усіх природних лікувальних

ресурсів;

3) здійснення державної програми моніторингу якості сучасного стану і

використання природних лікувальних ресурсів;

4) забезпечення підприємствами, установами та організаціями незалежно від

форм власності, які експлуатують лікувальні ресурси, розроблення і

затвердження проектів округів і зон санітарноїохорони курортів,

ресурсів, технологічних схем раціональної

експлуатації, організації режимних спостережень і контролю;

5) розроблення методики визначення граничних і оптимальних курортних і

рекреаційних навантажень на території з урахуванням перспектив розвитку

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7