Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки

Серед промислових об'єктів одним з основних забруднювачів

атмосферного повітря є підприємства теплоенергетики (близько 30

відсотків усіх шкідливих викидів в атмосферу від стаціонарних

джерел).

У галузі екології в тепловій енергетиці домінують дві

найважливіші проблеми: забруднення атмосферного повітря і

забруднення земель через накопичення значної кількості відходів

(золи, шлаків, пилу).

Ядерна енергія в Україні використовується в усіх галузях

народного господарства - промисловості, медицині, сільському

господарстві, наукових дослідженнях, а також у побуті.

У 1996 році 43,9 відсотка всієї електроенергії було вироблено

на атомних станціях. На п'яти АЕС працювало 15 атомних блоків

загальною потужністю 13,618 тис.мвт., на яких було вироблено 79,6

млрд.квт-год електроенергії. За кількістю реакторів та їх

потужністю Україна посідає восьме місце у світі та п'яте - в

Європі.

Чотири енергоблоки з реакторами ВВЕР-1000 перебувають в стані

будівництва на майданчиках Рівненської та Хмельницької АЕС з

різними ступенями будівельної готовності. Другий блок

Чорнобильської АЕС законсервовано, перший блок цієї станції

остаточно зупинено у листопаді 1996 року. В Києві та Севастополі

розташовані дослідницькі реактори, які у 1996 році не працювали,

але продовження їх експлуатації планується у наступні роки.

Головними місцями накопичення радіоактивних відходів є атомні

станції, на яких здійснюється їх первинна переробка та тимчасове

зберігання. На АЕС не існує повного циклу первинної переробки

відходів відповідно до вимог норм, правил та стандартів з ядерної

та радіаційної безпеки, що призводить до нераціонального

використання сховищ та збільшує ризик радіаційних аварій. У 30-

кілометровій зоні Чорнобильської АЕС зберігається в тимчасових, не

пристосованих для зберігання сховищах велика кількість

радіоактивних відходів, серед яких є відходи ядерної енергетики.

Головним джерелом небезпеки у 30-кілометровій зоні Чорнобильської

АЕС залишається об'єкт "Укриття", в якому зосереджені небезпечні

радіоактивні речовини та ядерні матеріали, радіоактивність яких

близько 20 млн.кюрі.

У шести областях України розташовані регіональні підприємства

УкрДО "Радон" з переробки та зберігання радіоактивних відходів,

які приймають на зберігання радіоактивні відходи від усіх галузей

народного господарства. Ці підприємства також не мають установок

для первинної переробки відходів.

Підприємства з видобування та переробки уранових руд

знаходяться у Дніпропетровській, Миколаївській та Кіровоградській

областях. Характерним для уранопереробки є те, що майже всі її

відходи - відвали шахтних порід, скиди та викиди (рідкі,

газоподібні) є джерелами радіаційного забруднення навколишнього

природного середовища. В них містяться природний уран, торій-232,

продукти розпаду уранового та торієвого рядів, у тому числі і

радіоактивний газ радон. Для природного середовища та людей

головну небезпеку становлять великі за своїми обсягами

хвостосховища та зосереджені в них радіоактивні матеріали.

Україна належить до країн з дуже розвинутим використанням

джерел іонізуючого випромінювання (далі - ДІВ) у багатьох сферах

господарства і наукової діяльності. На даний час існує близько 8

тисяч підприємств та організацій (тільки по місту Києву їх близько

400), які використовують понад 100 тисяч ДІВ.

Через існування великої кількості штучних і природних джерел

іонізуючого випромінювання та в результаті Чорнобильської

катастрофи в Україні склалася дуже складна радіоекологічна

ситуація, яка викликає необхідність створення системи заходів

радіаційного захисту населення та навколишнього природного

середовища.

В систему таких заходів мають входити : основи ядерного

законодавства, державне регулювання ядерної та радіаційної

безпеки, державні програми мінімізації наслідків Чорнобильської

катастрофи, норми поводження з радіоактивними відходами та

підвищення безпеки атомних станцій, система соціального захисту

населення.

3. СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО

Сільське господарство України - найбільш природомістка

галузь, що має могутній природно-ресурсний потенціал, який включає

41,84 млн. гектарів сільськогосподарських угідь (69,3 відсотка

території України), в тому числі 33,19 млн. гектарів ріллі (55

відсотків), 7,63 млн. гектарів природних кормових угідь -

сіножатей і пасовищ (12,6 відсотка). У сільськогосподарському

виробництві щороку використовується понад 10,9 млрд. куб. метрів

води, або 36,4 відсотка її загального споживання. В розрахунку на

одного мешканця припадає 0,82 гектара сільськогосподарських угідь,

у тому числі 0,65 гектара ріллі, тоді як у середньому по Європі ці

показники становлять відповідно 0,44 і 0,25 гектара. Розораність

сільськогосподарських угідь досягла 72 відсотків, а в ряді

регіонів перевищує 88 відсотків. До обробітку залучені

малопродуктивні угіддя, включаючи прируслові луки і пасовища та

схилові землі. Якщо Україна в Європі займає 5,7 відсотка

території, то її сільськогосподарські угіддя - 18,9 відсотка, а

рілля - 26,9 відсотка. Ефективність використання земель в Україні

значно нижча, ніж у середньому по Європі.

Основними причинами низької віддачі земельного потенціалу в

Україні є безгосподарне ставлення до землі, тривала відсутність

реального власника, помилкова стратегія максимального залучення

земель до обробітку, недосконалі техніка і технологія обробітку

землі та виробництва сільськогосподарської продукції, невиважена

цінова політика, недотримання науково обгрунтованих систем ведення

землеробства і, зокрема, повсюдне недотримання сівозмін, внесення

недостатньої кількості органічних добрив, низький

науково-технічний рівень проектування, будівництва та експлуатації

меліоративних систем, недосконала система використання і внесення

мінеральних добрив та невиконання природоохоронних,

комплексно-меліоративних, протиерозійних та інших заходів.

Якісний стан земельного фонду постійно погіршується. В

окремих районах, де проведено осушення земель, відбувається

неконтрольоване зниження рівня грунтових вод, зменшення потужності

органічної маси, а в районах зрошення - підтоплення і засолення

грунтів, деградація чорноземів, що призвело до негативних

екологічних наслідків у районах Полісся та на півдні України. Нині

14,8 відсотка загальної площі поливних земель піддаються

еродуванню, 1,5 відсотка - перезволоженню, понад 4 відсотки є

солонцюваті та засолені. Збільшення мінералізації грунтових вод

загрожує вторинним засоленням земель. Майже на всіх землях

спостерігається неухильне зниження вмісту гумусу в грунтах. Тільки

за 20 років (з 1961 року по 1981 рік) середній вміст гумусу в

грунтах України знизився з 3,5 до 3,2 відсотка.

Розвиток різних форм власності та господарювання на землі без

суворого і надійного державного екологічного та митного контролю

за ввезенням небезпечних відходів, брак відповідної законодавчої

бази призводять до споживацького ставлення до землі. Використання

у великій кількості мінеральних добрив, пестицидів та інших

хімічних препаратів разом з промисловим і радіаційним забрудненням

може ще більше ускладнити екологічну ситуацію в Україні, знизити

відтворювальну здатність біосфери та екологічну стійкість

агроландшафтів.

4. ТРАНСПОРТ

Значним забруднювачем довкілля є транспортна галузь, зокрема

рухомі її засоби (автомобілі, тепловози, морські та річкові

судна), що використовують як пальне різні види нафтопродуктів, а

також стаціонарні об'єкти матеріально-технічного забезпечення

(склади пально-мастильних матеріалів, заправні станції, станції

технічного обслуговування, майстерні тощо).

Значної шкоди довкіллю завдають відпрацьовані гази

автомобілів, пально-мастильні матеріали, зливні води після миття

автомобілів та їх агрегатів, пари різних шкідливих речовин,

кислот, матеріалів, які використовуються в технологічних процесах

ремонту автомобілів.

Через великі обсяги використання пального автотранспорт

забруднює навколишнє природне середовище токсичними компонентами:

на рівні 25 відсотків - солями свинцю, на рівні 50 відсотків -

оксидом вуглецю. У 24 великих містах України, зокрема в Києві,

Харкові, Севастополі, Одесі, шкідливі викиди в повітря внаслідок

роботи автотранспорту перевищують 50 відсотків загальної їх

кількості.

Залізничний транспорт України використовує приблизно

170 млн. куб. метрів води на рік. Близько 50 відсотків води

використовується на господарсько-питні потреби, безповоротні

втрати води становлять понад 40 відсотків. Щороку в каналізаційні

мережі, природні водойми залізниця скидає понад 20 тис. тонн

забруднюючих речовин, з яких майже 50 відсотків - без очищення.

Основні забруднюючі речовини - це відпрацьовані гази тепловозів,

нафтопродукти, фенол, аерозолі, сміття.

Більш як половина всього обсягу викидів забруднюючих речовин

у повітря річковим транспортом припадає на відпрацьовані вихлопні

гази двигунів судноплавних засобів та автотранспорту - близько 500

тонн на рік на кожний великий річковий порт або транспортний

вузол.

Морський транспорт забруднює море відходами харчування,

сміттям, нафтою та нафтопродуктами, що значно погіршує екологічний

стан моря, особливо в припортових зонах.

5. ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНЕ ГОСПОДАРСТВО

В Україні інтенсивно відбуваються процеси урбанізації. Їх

негативними наслідками є:

1) концентрація і навантаження промислових об'єктів на

обмеженій території, що призводить до високого рівня забруднення

довкілля;

2) несприятлива територіально-планувальна структура міст,

зумовлена підпорядкованістю інтересам нарощування промислового

потенціалу, внаслідок чого промислові підприємства часто оточені

житловими масивами, а весь транзитний транспорт проходить через

міста, що значно збільшує їх загазованість;

3) другорядність проблем містобудування порівняно з

пріоритетами промислового розвитку, що призвело до занедбаності

таких важливих сфер життєдіяльності міст, як водопровід і

каналізаційна мережа, технічний стан яких безпосередньо впливає на

екологічний стан міст і якість питної води;

4) руйнування природного середовища великих міст. Висока

забрудненість довкілля промисловими викидами і відходами, в тому

числі й побутовими, незадовільний стан життєзабезпечувальних

систем, швидке зростання населення міст на основі екстенсивного

промислового розвитку і потреба розширення їх територій призвели

до скорочення зелених зон, забруднення і непридатності водойм

тощо.

На сьогодні всі міста, 821 селище, а також 5760 сільських

населених пунктів (всього понад 70 відсотків населення України)

забезпечено централізованим водопостачанням.

Виробнича потужність усіх централізованих водопроводів

становить 29,5 млн. куб. метрів води на добу, в тому числі

підприємств комунальної власності - 17,2 млн. куб. метрів на добу,

з них у міських населених пунктах - 17,1, в сільських - 0,1 млн.

куб. метрів води на добу. Для водопостачання населення із

загального обсягу необхідної кількості води використовується

близько 40 відсотків підземних вод.

Система водопровідно-каналізаційного господарства нині

перебуває в кризовому екологічному стані з таких причин:

водопровідні мережі не мають внутрішнього антикорозійного

покриття;

понад 17 відсотків води для споживання за окремими

фізико-хімічними показниками не відповідають вимогам діючого

стандарту;

суттєве скорочення інвестицій у комунальне господарство

зумовило значне зростання аварійності водопровідних об'єктів

(тільки у міських мережах в аварійному стані перебуває 16,6 тис.

кілометрів водопроводів і 6,4 тис. кілометрів каналізаційних

мереж);

витоки та невраховані витрати води становлять понад 15

відсотків, відсутня належна система обліку води в житловому фонді

(середньодобове споживання води на 1 жителя міста в Україні

становить 325 літрів, тоді як у великих містах Європи цей

показник дорівнює 100 - 200 літрам);

не мають централізованих систем каналізації 27 міст і 392

селища міського типу, а в 187 міських населених пунктах очисні

каналізаційні споруди працюють неефективно (у водойми щодоби

скидається понад 10,6 тис. куб. метрів неочищених і недостатньо

очищених стічних вод);

неефективність комплексних програм екологізації технологій у

промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві та

на транспорті, неефективність комунальних очисних споруд, які

витримують основне навантаження з очищення промислових і міських

стоків, призвело до накопичення великої кількості осадів і мулу

(щороку близько 40 млн. тонн), що становить реальну загрозу

вторинного забруднення довкілля;

промислові підприємства за браком ефективних технологій

очищення виробничих стічних вод та утилізації їх осадів скидають у

водойми через систему централізованої каналізації

висококонцентровані стічні води, шкідливі речовини яких руйнують

каналізаційні мережі, порушують технологічні регламенти очищення

міських стічних вод і не видаляються в процесі біологічного

очищення, що робить неможливим використання очищених міських

стічних вод та їх осадів у сільському господарстві.

Основними джерелами забруднення повітря в

житлово-комунальному господарстві України є підприємства з

виробництва дорожніх будівельних матеріалів, котельні теплового

господарства, промислові підприємства комунального машинобудування

та автомобільний транспорт. Вони викидають в атмосферу значну

кількість золи, оксидів вуглецю, сірки, азоту, а також скидають у

каналізацію хімічні сполуки, що утворилися внаслідок реагентної

обробки води, яка використовується в системах теплопостачання.

У містах і селищах міського типу щороку нагромаджується

близько 40 млн. куб. метрів сміття, яке знешкоджується на 771

міському звалищі, з яких майже 80 відсотків експлуатується без

дотримання запобіжних заходів щодо забруднення підземних вод і

повітряного басейну, та 4 сміттєспалювальних заводах, технологічне

обладнання яких не відповідає сучасним екологічним вимогам.

Традиційна технологія знешкодження міського сміття на

звалищах безперспективна і не може бути прийнятною для населення

сільської місцевості.

6. ПРОМИСЛОВІ ВІДХОДИ

Багаторічна енергетично-сировинна спеціалізація, а також

низький технологічний рівень промисловості України поставили її в

число країн з найбільш високими абсолютними обсягами утворення та

накопичення відходів. Обсяг утворення відходів у 1996 році

становив 700 - 720 млн. тонн.

Скорочення обсягів виробництва, яке спостерігалося у

більшості галузей економіки протягом 1991 - 1996 років, суттєво не

позначилося на загальній ситуації щодо утворення відходів.

За станом на 1996 рік загальна маса накопичених на території

України відходів у поверхневих сховищах перевищила 25 млрд. тонн,

що в розрахунку на 1 кв.км площі становить близько 40 тис. тонн.

Відходи нагромаджуються у вигляді шламосховищ, териконів,

відвалів, різних звалищ. Площа земель, зайнята ними, становить

близько 160 тис. гектарів.

Внаслідок гіпертрофованого розвитку гірничодобувної

промисловості в Україні домінують відходи, що утворюються під час

розробки родовищ (до 75 відсотків загального обсягу) та збагачення

корисних копалин (відповідно 13 і 14 відсотків). Значну частину

цих обсягів становлять відходи хіміко-металургійної переробки

сировини.

З урахуванням сучасного технологічного рівня переробки

відходів в Україні серед загальної кількості відходів, що

утворюються щороку, реальну цінність становлять 410 - 430 млн.

тонн. Утилізується лише третина загальної кількості відходів. Це

свідчить про значні ресурсні резерви. Проте протягом 1992 - 1996

років спостерігалася стійка тенденція до зниження обсягів

використання відходів (щорічно в середньому на 20 відсотків менше

порівняно з попереднім роком), яке відбувалося більш високими

темпами, ніж скорочення загальних обсягів промислового

виробництва.

Існуючий рівень утилізації відходів вторинних ресурсів не

впливає на поліпшення стану довкілля. Це пов'язано з тим, що до

переробки залучаються в основному великотоннажні гірничопромислові

та деякі інші відходи - малотоксичні чи нейтральні (інертні). Тому

екологічний ефект переробки відходів є незначним. До категорії

високотоксичних належать лише 1 - 2 відсотки всіх промислових

відходів, але їх вплив на довкілля дедалі зростає. Однак до цього

часу не збудовано жодного спеціалізованого заводу з переробки

токсичних промислових відходів, немає належним чином організованої

системи збирання, зберігання та видалення токсичних відходів,

відсутні техніка та обладнання для переробки відходів будівництва

і комунального господарства.

Недостатні норми адміністративної та кримінальної

відповідальності за порушення правил збирання, зберігання,

транспортування та використання промислових та інших відходів.

Однобокість екологічної політики виявляється також у

недостатньому екологічному контролі за масовим використанням

деяких інших відходів (фосфогіпсу, вапняково-сірчаних шламів

тощо). Це - додаткове джерело забруднення природного середовища.

7. ВІЙСЬКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА КОНВЕРСІЯ

ВІЙСЬКОВО-ПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ

Геополітичне розташування України на Європейському континенті

історично зумовило роль і місце її території, а також

військово-економічного потенціалу в проектах і програмах

реалізації військових доктрин різних громадсько-політичних систем

і військово-політичних блоків. Тому в центрально-східному регіоні

Європи за десятиріччя накопичено дуже велику кількість військ і

сил флоту, різноманітної військової техніки та озброєнь, у тому

числі ракетно-ядерних. Склалася також розвинута мережа потужних

підприємств, установ і організацій оборонного призначення.

Щоденна військова діяльність, як правило, вкрай негативно

впливає на довкілля. Внаслідок багаторічних порушень

природоохоронного законодавства, зокрема щодо утримання та

експлуатації авіаційних і військово-морських баз, полігонів і

танкодромів, учбових центрів, баз і складів пально-мастильних

матеріалів, військово-ремонтних і будівельних підприємств, парків

бойової і автотракторної техніки, військлісгоспів і підсобних

господарств, об'єктів тепло-, водо-, енергопостачання, зливних і

очисних споруд, місць збору та утилізації відходів, а також

внаслідок недотримання вимог екологічної безпеки під час

проведення заходів бойової та оперативної підготовки військ і сил

флоту уже забруднено та продовжується забруднення основних

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7