Інтегральна ефективність діяльності підприємства

власної програми підвищення ефективності виробництва, а також врахувати

вплив на неї зовнішних чинників – економічної соціальної політики держави,

діяльності наці-ональних інституційних організацій розвитку інфраструктури

і структур-них змін у суспільстві.

Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми ав-

томатизації і інформаційні технології справляють чи не найбільш істот-ний

вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва. За принципом

ланцюгової реакції вони викликають суттєві зміни в технічному рівні і

продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організа-ції

трудових процесів, підготовці і кваліфікації кадрів тощо.

Устаткування. Цьому чинникові належить одне з провідних місць у

програмі підвищення ефективності виробництва. Зростанню продук-тивності

діючого устаткування сприяють належна організація ремонтно-технічного

обслуговування, оптимальні сроки експлуатації, забезпечення необхідної

пропорційності в пропускній спроможності технологічно зв’язаних його груп

(одиниць), чітке планування завантаження у часі, підвищення змінності

роботи, скорочення внутрішньозмінних витрат робочо-го часу тощо.

Таблиця 3[6]. Інтегрована модель чинників ефективності виробництва

(продуктивності діяльності підприємства як виробничо-економічної

системи).

|Класифікаційні ознаки чинників ефективності виробництва |

|Види витрат і |Основні напрямки| |

|ресурсів |розвитку і |Місце реалізації чинників у |

|(джерела |удосконалення |системі управління виробництвом |

|підвищення |виробництва | |

|ефективності) | | |

| | | | |

|Чинники зростання ефективності виробництва |

Матеріали і енергія. Проблема економії ї зменшення споживання

сировини, матеріалів, енергії повинна бути під постійним контролем від-

повідних спеціалістів підприємств з матеріаломістким і енергомістким

виробництвом. Нагальне завдання ресурсозбереження на таких підпри-ємствах

може позитивно розв’язуватись шляхом запровадження маловід-ходної та

безвідходної технології, збільшення виходу корисної продукції чи енергії з

одиниці використовуваного матеріалу, використання деше-вих і низькосортних

видів сировини, підвищення якості матеріалів за до-помогою первинної

обробки, заміна імпортних сировини і матеріалів ма-теріальними ресурсами

вітчизняного виробництва, раціоналізація управ-ління виробничими запасами і

розвитку ефективних джерел постачання.

Вироби. Самі продукти (вироби), їх якість та дизайн також є важли-вими

чинниками ефективності. Остання,тобо дизайн, повинна корелю-вати з так

званою корисною вартістю, тобто тією сумою, яку покупець готовий заплатити

за виріб відповідної якості. Передові підприємства постійно контролюють

втілення своєї технічної переваги у конкретних виробах, що користуються

великим попитом на ринку. Проте для досягнення високої продуктивності

підприємства просто корисності товару недостатньо. Пропоновані

підприємством для продажу вироби повинні появитись на ринку у потрібному

місці, у потрібний час і за розсудливою ціною. У зв’язку з цим підприємство

мусить слідкувати за тим, щоб не виникало бодай найменших організаційних і

економічних бар’єрів між виробництвом і окремими стадіями маркетингу.

Працівники. Основним джерелом і визначальним чинником зрос-тання

ефективності виробництва (діяльності підприємства) є працівники –

керівники, підприємці, спеціалісти, робітники. Продуктивність їх праці

багато в чому визначається методами, технікою, особистим умінням, знаннями,

відношенням до праці та здібністю виконувати ту або іншу роботу. Ділові

якості працівників найбільш повно можуть проявлятися в умовах

функціонування на підприємстві потужного і гнучкого мотива-ційного

механізму. Продуктивність праці буде зростати тоді, коли керів-ництво

підприємства матеріально і морально заохочує до використання творчих

здібностей усіх категорій працівників, проявляє інтерес до їх особистих

проблем життєдіяльності, сприяє створенню і підтриманню благоприємного

соціального мікроклімату, у межах своїх повноважень і можливостей

підприємства здійснює соціальний захист людей, гарантує їх зайнятість тощо.

Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональ-ність у

делегуванні відповідальності і нормах керованості відносяться до принципів

доброї організації справ на підприємстві, що забезпечують не-обхідну

спеціалізацію і координацію виробничих і управлінських проце-сів і, отже,

вищий рівень ефективності (продуктивності) діяльності. Од-нією з причин

недостатньої продуктивності підприємства як складної ви-робничо-економічної

системи є занадто жорстка її організаційна струк-тура, надмірне

відокремлення підрозділів за професійними групами або функціями. Тому

система повинна бути динамічною і гнучкою, пері-одично реорганізованою у

відповідності з новими завданнями, що поста-ють перед підприємством при

зміні ситуації.

Методи роботи. Більш досконалі методи роботи в умовах пе-реважання

трудомістких процесів стають достатньо перспективними для зростання

продуктивності. Наукова організація роботи у всіх підрозділах підприємства

мусить зробити ручну працю більш продуктивною за раху-нок удосконалення

способів виконання трудових операцій, застосову-ваних механізмів та

інструментів, організації робочих місць. Для удос-коналення методів праці

на підприємстві дуже важливим є постійний аналіз трудових операцій і

використання робочого часу, систематична атестація робочих місць,

узагальнення і використання нагромадженого на інших споріднених

підприємствах позитивного досвіду, організація навчання різних категорій

працівників прогресивним прийомам праці, усунення непотрібної (зайвої)

роботи і виконання корисної з меншими витратами сили, часу і коштів.

Стиль управління. Значний (за деякими оцінками – переважний) внесок у

зростання ефективності (продуктивності) виробництва може за-безпечувати

сучасна добре організована система управління, під контро-лем якої

знаходяться ресурси і результати діяльності підприємства. Складовою

частиною такої системи є стиль управління – типовий “м’я-кий” чинник

підвищення ефективності діяльності підприємства. Кожен керівник,

підприємець чи менеджер підприємства мусить знати, що аб-солютно

досконалого стилю управління для усіх випадків не існує. За-гальна

ефективність діяльності підприємства залежить від того, коли, де, як і по

відношенню до кого застосовується відповідний стиль управлін-ня. Відомо, що

стиль управління, в якому поєднані професійна компетен-тність, діловитість

і висока етика взаємовідносин між людьми, впливає практично на усі види і

напрямки діяльності підприємства. Від нього залежить, в якій мірі

враховуються зовнішні чинники зростання ефективності виробництва на тому чи

іншому підприємстві.

Максимально можливого впливу внутрішніх (“твердих” і “м’яких”) чинників

на рівень ефективності виробництва можна досягти лише при забезпеченні

необхідної комплексності їх використання, узгодженості взаємодії у часі і

просторі. Наприклад, можна використовувати найно-віші технології і

устаткування, але продовжувати застосовувати застарілі форми організації

праці або мати на підприємстві недостатньо підготов-лені кадри. Зрозуміло,

що у такому випадку позитивних зрушеннь у ефективності виробництва не

станеться.

На рівень продуктивності кожного окремого підприємства безпосе-редній

чи непрямий вплив справляють зовнішні чинники ефективності виробництва.

Проте самі підприємства не можуть активно їх контролю-вати. Ось чому ці

чинники слід знати і вивчати, зрозуміти їх дію (вплив) і приймати до уваги

при розробці (плануванні) і здійсненні програм під-вищенні ефективності

виробництва на підприємствах. У зв’язку з цим стає очевидною необхідність

суттєвої характеристики і окреслення нап-рямків дії окремих зовнішніх

чинників ефективності (продуктивності).

Державна політика. Здійснювана державою (урядом) економічна і соціальна

політика істотно впливає на ефективність суспільного вироб-ництва через:

практичну діяльність урядових установ і державних струк-тур; різноманітні

види законодавства; фінансові заходи і стимули (подат-ки, тарифи, фінансова

підтримка великих науково-технічних і виробни-чих проектів, фінансування

соціальних програм, регулювання процент-них ставок для кредитів);

установлювані та контрольовані економічні правила і нормативи (регулювання

доходів і оплати праці, контроль за цінами, ліцензування

зовнішньоекономічної діяльності тощо); створення ринкової, виробничої і

соціальної інфраструктури; макроекономічні структурні зміни; програми

роздержавлення власності і приватизацію державних підприємств;

комерціалізацію організаційних структур неви-робничої сфери тощо. Розвиток

економіки України, економічні відноси-ни між окремими підприємствами і

організаціями, між підприємствами і державою здійснюються зараз рядом

визначальних у цій галузі законів (зокрема про підприємництво в Україні,

про власність, про підприєм-ництво, про оподаткування підприємств, про

оплату праці та інші), ос-новні положення яких керівникам і спеціалістам

підприємств треба доб-ре знати і спиратися на них у своїй практичній

діяльності.

Інституційні механізми. Оскільки ефективність виробництва, як уже

зазначалося, залежить від багатьох чинників – внутрішніх і зовніш-них (по

відношенню до підприємства), не пересічним завданням держави є створення не

лише на національному рівні, не лише відповідних еко-номчних, соціальних,

політичних і законодавчих, але й організаційних умов підвищення

продуктивності виробничо-економічних систем. Такі умови зокрема

забезпечуються шляхом заснування і постійного функці-онування на

національному, регіональному чи галузевому рівнях спеці-альних

інституційних механізмів – організації (дослідно-впроваджуваль-них і

навчальних центрів, інститутів, асоціацій), діяльність яких зорієн-тована

на: визначення і розв’язання основних проблем підвищення ефек-тивності

(продуктивності) різних виробничо-економічних систем і еко-номіки в цілому;

практично реалізацію стратегії і тактики розвитку на-родного господарства,

здійснюваних на відповідних рівнях управління; підготовки (перепідготовки,

підвищення кваліфікації менеджерів і інших кадрів) для ринкової економіки.

Зараз у світі нараховується біля 150 на-ціональних і регіональних центрів,

інститутів і асоціацій по продуктив-ності і управлінню. Зокрема у світовому

товаристві відомими і визнани-ми є Японський центр продуктивності, Центр

продуктивності ФРН, Ка-надський центр ринку праці і продуктивності,

Американський інститут організації праці і виробництва. В Україні

аналогічні функціїї виконує Інститут стратегічних досліджень, Інститут

економіки промисловості, Міжнародний інститут менеджменту, Державна

академія управління, Кіївський державний економічний універсітет.

Інфраструктура. Важливою передумовою зростання ефективності

(продуктивності) виробництва на підприємствах є достатній рівень роз-витку

і активна діяльність різноманітних інституцій ринкової, виробни-чої і

соціальної інфраструктури. В сучасних умовах усі підприємства у процесі

своєї іноваційної, виробничої і комерційної діяльності не можуть обходитись

без відповідних послуг іноваційних фондів, товарно-сиро-винних бірж, бірж

праці, фондових бірж, комерційних банків та інших інститутів ринкової

інфраструктури. Неабиякий безпосередній вплив на результативність

діяльності підприємств, рівень ефективності їх вироб-ництва в цілому

справляє належний розвиток і високоякісне функціону-вання виробничої

інфраструктури – комунікацій, транспорту, оптової і роздрібної торгівлі,

спеціалізованих інформаційних систем тощо. Зреш-тою чи не найбільш

вирішальне значення для забезпечення динамічного і ефективного розвитку як

суспільного виробництва в цілому так і різно-манітних його ланок, включаючи

головну з них – підприємства, потужна і розгалужена мережа організаційних

структур і система постійно здій-снюваних ними заходів, що у своїй

сукупності складають соціальну ін-фраструктуру. У зв’язку з цим державі і

відповідним її владним та уп-равлінським установам належить приділяти

особливу увагу розвитку і підвищенню ефективності різноманітних закладів

освіти, науки, куль-тури, систем житлово-комунального господарства і

побутового обслуго-вування населення, його надійного соціального захисту.

Структурні зміни. На показники ефективності (продуктивності) на різних

рівнях господарювання нерідко впливають структурні зміни у суспільстві

належно від якості управління діяльністю окремих під-приємств. При чому

така взаємодія у довгостроковій перспективі завжди має двостороній

характер, тобто структурні зміни відбиваються на рівні загальної

ефективності, а позитивні зрушення продуктивності можуть сприяти

модефікації самої структури суспільного виробництва. Подібні зміни є не

лише результатом, але й причиною економічного і соціального розвитку

суспільства. Розуміння цих змін дозволяє уникати непотрібних похибок у

прийнятті урядових рішень, більш реалістично і цілеспрямо-вано планувати

діяльність підприємства, розвивати ринкову і соціальну інфраструктуру.

Найбільш важливим окрім політичних, вважаються структурні зміни

економічного і соціального характеру. Найістотніші економічні зміни

відбуваються у таких сферах: 1) моделях зайнятості населення – зрушення

зайнятостя від сільського господарства до обробної промисловості, а також

від останньої до невиробничих галузей (особливо сфери послуг); 2) складі

основних фондів (основного капіталу) – визначаються розмірами фонду

нагромадження та інвестицій за озна-ками інтенсивності оновлення, строку

використання, ступеню втілення технологічних новин, рівнем

капіталомісткості; 3) технологіях, наукових дослідженнях і розробках –

співвідношення імпорту технологій з залу-ченням іноземного капіталу і

вітчизняних технологічних розробок, зрушення нетрадиційних до тихнологій і

розробок, що супроводжуються революційними проривами у цих галузях; 4)

масштабах (концентрації) виробництва – помітне збільшення частки дрібних

(малих) і середніх підприємств, що можуть стати і стають

конкурентоспроможними за умо-ви їх необхідної спеціалізації та наявності

великих і розрахованих на тривалий період партій замовлень на виготовлювану

ними продукцію. Структурні зміни соціального характеру торкаються головним

чином персоналу (робочої сили) і трудового потенціалу; вони

характеризуються істотними зрушеннями у їх складі за ознаками – статі,

освідченості, ква-ліфікації, національних особливостей характеру тощо.

Висновок.

Одже, вимірювання еффективності виробництва передбачає встановлення

критерію економічної ефективності, який повинен бути єдиним для усех ланок

економіки - від підприємства до народного господарства в цілому. Таким

чином загальним критерієм економічної ефективності виробництва є ріст

продуктивності суспільної праці.

В наш час економічна ефективність виробництва оцінюється на основі

данного критерию, що виражається в максимізації роста національного доходу

(чистой продукції) на одиницю праці. На рівні підприємства формою єдиного

критерія ефективності його діяльності може слугувати максимізація прибутку.

Ефективність виробництва находить конкретний кількісний вираз в

взаємопов’язаній системі показників, характеризуючих ефективність

використання основних елементів виробничого процесу. Система показників

економічної ефективності виробництва повина відповідати наступним

принципам:

забезпечувати взаємозв’язок критерія і системи конкретних показників

ефективності виробництва; опреділяти рівень ефективності використання всіх

видів, застосовуваних в виробництві ресурсів; забезпечувати вимірювання

ефективності виробництва на різних рівнях управління; стимулювати

мобілізацію внутрішньовиробничих резервів підвищення ефективности

виробництва.

Слід зазначити, що рівень економічної ефективності в промисло-вості

залежить від багатьох взаємопов’язаних факторів. Для кожної галузі

промисловості в наслідок її техніко-економічних особливостей характерні

специфічні фактори ефективності.

На закінчення варто зазначити, що обов’язковість у використанні

(урахуванні) зовнішних чинників не є такою жорсткою, як по відношенню до

внутрішних чинників ефективності виробництва. Певне ігнорування

підприємствами цієї вимоги може лише загальмувати темпи зростання

ефективності.

Список використаної літератури.

1. Закони України (том I) / за ред. Опришко В. Ф. (голова), Горьовий Л. Є.,

Мацюк А. Р., Осауленко А. І. та інші, – К., 1996

2. Економіка підприємства (Том ІІ)/За ред. проф. С. Ф. Покропивного,-

Київ:”Видавництво «Хвиля-Прес»”,-1995

3. Основы предпринимательского дела /Под ред. проф. Ю. М. Осипова, Е. Е.

Смирновой,-Москва:БЕК,-1996

4. Сергеев И. В. Экономики предприятия,-Москва:”Финансы и статистика”,-1997

5. Клейнер Г.Б., Тамбовцев В.Л., Качалов Р.М. Предприятие в нестабильной

экономической среде: риски, стратегии, безопасность,-Москва:”Экономика”,-

1997

6. Шмален Г. Основы и проблеми экономики предприятия / Под. ред. проф. А.

Г. Поршнева,-Москва:”Финансы и ста-тистика”,-1996

7. Экономика предприятия /Под ред. проф. В. Я. Горфинкеля, В. А. Швандара,-

Москва:”Банки и биржи”,-1998

8. Экономика предприятия (Книга 3(18))/Под ред. проф. В. М. Семенова-

Москва:Центр экономики и маркетинга,-1998

-----------------------

[1] Економіка підприємства (Том ІІ)/За ред. проф. С. Ф. Покропивного,-

Київ:”Видав-ництво «Хвиля-Прес»”,-1995-стр.249

[2] Економіка підприємства (Том ІІ)/За ред. проф. С. Ф. Покропивного,-

Київ:”Видав-ництво «Хвиля-Прес»”,-1995-стр.251.

[3] Економіка підприємства (Том ІІ)/За ред. проф. С. Ф. Покропивного,-

Київ:”Видав-ництво «Хвиля-Прес»”,-1995-стр.253.

[4] Економіка підприємства (Том ІІ)/За ред. проф. С. Ф. Покропивного,-

Київ:”Видав-ництво «Хвиля-Прес»”,-1995-стр.258.

[5] Економіка підприємства (Том ІІ)/За ред. проф. С. Ф. Покропивного,-

Київ:”Видав-ництво «Хвиля-Прес»”,-1995-стр.259.

[6] Економіка підприємства (Том ІІ)/За ред. проф. С. Ф. Покропивного,-

Київ:”Видав-ництво «Хвиля-Прес»”,-1995-стр.270.

Страницы: 1, 2, 3

МЕНЮ

Інтегральна ефективність діяльності підприємства

ИНТЕРЕСНОЕ