Інтегральна ефективність діяльності підприємства

ефективність виробництва (діяльності підприємства) або ефективність

використання окремих видів ресурсів (табл. 1)[4].

Таблиця 1[5]. Система показників ефективності виробництва.

|Узагальнюючі |Показники ефективності використання |

|показники | |

Для всебічної оцінки рівня і динаміки абсолютної економічної ефек-

тивності виробництва, результатів виробничо-господарської і комерцій-ної

діяльності підприємства поряд з наведеними основними слід вико-ристовувати

також специфічні показники, що відбивають ступінь вико-ристання кадрового

потенціалу, виробничих потужностей, устаткування, окремих видів мінеральних

ресурсів тощо.

ІІ. 2. Вимірювання економічної ефективності ресурсів і витрат.

Конкретні види ефективності можуть відокремлюватись не лише за

різноманітністю одержуваних результатів (ефектів) діяльності підпри-ємства,

про що уже мовилось вище, але й залежно від того, які ресурси

(застосовувані чи споживані) беруть для розрахунків. Застосовані ре-сурси –

це сукупність живої і уречевленої праці, а споживані ресурси являють собою

поточні витрати на виробництво продукції. В зв’язку з цим у практиці

господарювання варто виділяти також ефективність зас-тосовуваних ресурсів і

ефективності споживаних ресурсів як специфічні форми прояву загальної

ефективності виробництва, тобто мова йде про так звані ресурсний і

витратний підходи до визначення її рівня з застосуванням відповідних типів

показників.

Узагальнюючий показник ефективності застосовуваних ресурсів

підприємства можна визначити, користуючись формулою

[pic]

де Езр – ефективність застосовуваних ресурсів;

Р - госпрозрахункова чиста продукція за зіставленими цінами (обсяг

реалізованої у розрахунковому році продукції за вирахуваннями

матеріальних витрат, плати за ресурси, проценту за кредит);

П - чисельність працюючих на підприємстві;

Фос - середньорічний обсяг виробничих основних фондів за відновною

вартістю;

Фоб - вартість оборотніх фондів підприємств;

Кпвп - коефіцієнт повних витрат праці (визначається відношенням

чисельності працюючих у сфері матеріального виробництва до обсягу

утвореного національного доходу; використовується для перерахунку

уречевленої у виробничих фондах праці у середньорічну кількість

робітників).

Узагальнюючим показником ефективності споживчих ресурсів може слугувати

показник витрат на одиницю товарної продукції, що ха-рактеризує рівень

поточних витрат на виробництво (собівартості виго-товлення певних виробів).

Як відомо, до собівартості продукції спо-живані ресурси включаються у формі

оплати праці (персоналу), амор-тизаційних відрахувань (основні фонди) і

вартості матеріальних ресурсів (оборотні фонди).

До найважливіших узагальнюючих показників ефективності вироб-ництва

відноситься частка приросту обсягу вироблюваної продукції за рахунок

інтенсивних чинників (інтенсифікація виробництва). Це зумов-люється тим, що

в сучасних умовах господарювання економічно і соці-ально вигіднішим є не

екстенсивний (шляхом збільшення обсягу засто-сованих ресурсів), а саме

інтенсивний (за рахунок кращого використання наявних ресурсів) розвиток

виробництва.

Частку прироста продукції за рахунок інтенсифікації виробниц-тва можна

визначити за формулою

[pic]

де Уінт - частка приросту обсягу продукції, що зумовлена інтенсифікаці-єю

виробництва;

[pic]- приріст застосовуваних ресурсів за певний період, %;

[pic]- приріст обсягу виробництва продукції за певний період, %;

Умовний приклад визначення частки приросту обсягу продукції за рахунок

інтенсифікації виробництва наведено у таблиці 2.

Таблиця 2.

Визначення частки приросту обсягу продукції за рахунок

інтенсифікації виробництва.

|Показники |Періоди |

| |базисний|розрахунковий |

|1. Обсяг виробництва продукції, тис. |32000 |50000 |

|одиниць. | | |

|2. Приріст обсягу продукції, %. [pic] |- |56,25 |

|3. Чисельність працюючих у сфері |15000 |- |

|матеріального ви-робництва, тис. чол. | | |

|4. Утворений національний доход, тис. од. |125000 |- |

|5. Коефіцієнт повних витрат праці |0,12 |- |

|(15000:125000) | | |

|6. Чисельність працюючих на підприємстві, |4000 |4800 |

|чол. | | |

|7. Основні фонди за відновною вартістю, тис.|28000 |34000 |

|од. | | |

|8. Оборотні фонди (запаси |8000 |9000 |

|товарно-матеріальних цін-ностей), тис. | | |

|одиниць. | | |

|9. Сума основних і оборотніх фондів, тис. |36000 |43000 |

|одиниць. | | |

|10. Ресурси уречевленої праці у |4320 |5160 |

|перерахуванні на се-редньорічну кількість | | |

|працівників, тис. чол. (36000*0,12; | | |

|43000*0,12) | | |

|11. Сума застосовуваних ресурсів, тис. чол. |8320 |9960 |

| | | |

|(4000 + 4320; 4800+5160) | | |

|12. Приріст застосовуваних ресурсів у |- |19,8 |

|розрахунково-му періоді, %. [pic] | | |

|13. Частка приросту обсягу у продукції за |- |64,8 |

|рахунок інтенсифікації виробництва, %. | | |

|[100(1-19,8/56,25)] | | |

У процесі вимірювання ефективності виробництва не слід ігнорува-ти

визначення народногосподарського ефекту використання продукції як практично

важливого узагальнюючого показника, оскільки при оцінці усіх видів

діяльності підприємства обов’язково треба врахувати ступінь задоволення

різноманітних потреб споживачів його виробів. Народно-господарській ефект

використання продукції того чи іншого підприєм-ства у сфері її споживання

обчислюється у вигляді приросту чистого прибутку (доходу), тобто загального

ефекту (збільшення прибутку в наслідок зростання обсягу виробництва і

продуктивності праці, економії експлуатаційних витрат і інвестиційних

ресурсів тощо) за вирахуванням вартості придбання продукції виробничо-

технічного призначення.

Сферою визначення і постійного контролю повинен бути охоплений також

показник загальної рентабельності виробництва, що визнача-ється шляхом

розрахунку відношення одержаного прибутку до обсягу застосовуваних

виробничих фондів.

Щодо решти системи показників, диференційованої за видами ре-сурсів і

окресленої вище (табл. 1), то вони використовуються у відпо-відності з

наперед визначеними метою вимірбвання ефективності і нап-рямками

застосування його результатів. Існує бодай дві загальні і пос-тійно діючі

мети: 1) виявлення, оцінка і узагальнення відносної ефек-тивності

виробничих підрозділів і діяльності функціональних ланок з наступним

вишукуванням пріоритетних напрямків мотивізації та реаль-них механізмів

впливу на її позитивну динаміку в майбутньому; 2) порів-няння ступеня

ефективності, досягнутого даним підприємством і його конкурентами на ринку,

щоб не допустити зниження престижу і конку-рентноспроможності у сфері

бізнесу.

ІІ. 3. Оцінка соціальної ефективності.

Перш за все необхідно зазначити, що неухильне зростання соціаль-ної

ефективності є кінцево метою сукупної виробничо-господарської і комерційної

діяльності підприємств. З огляду на це економічна ефектив-ність відносно

соціальної слід вважати проміжною. Саме рівень еконо-мічної

результативності функціонування підприємств слугує матеріа-льною і

фінансовою базою розв’язання будь-яких соціальних проблем. З урахуванням

цієї можливої обставини треба оцінювати соціальну ефек-тивність. Проте

об’єктивна оцінка соціальної ефективності зараз наражу-ється на істотні

труднощі, пов’язані з відсутністю науково-обгрунтованої і загально визнаної

методики визначення її рівня. Вочевидь, таке явище зу-мовлене не лише

браком уваги відповідних галузей науки до роз’язання цієї вкрай актуальної

проблеми, але й надзвичайною складністю самих соціальних процесів. Тому за

цих умов можна старатися на дещо інту-їтивне і імперичне уявлення про

принципові підходи до оцінки соціаль-ної ефективності.

По-перше, треба виходити з того, що соціальна ефективність пови-на

визначатись на двох рівнях: локальному (на тому чи іншому підпри-ємстві її

що до ступеня задоволення певної сукупності соціальних потреб своїх

робітників) та муніципальному і загальнодержавному (ступінь со-ціального

захисту людей і рівня забезпечення соціальних потреб різних верств

населення з боку місцевих органів та держави в цілому).

По-друге, дуже важливим є визначення абсолютних масштабів і від-носного

рівня задоволення різноманітних соціальних потреб працівників того чи

іншого підприємства за рахунок власних матеріальних і фінан-сових коштів,

нагромаджених ним внаслідок виробничо-господарської і комерційної

діяльності, застосування нових форм господарювання. До соціальних потреб

робітників, які можуть бути задоволені підприєм-ством у певній мірі

(залежно від наявних можливостей), зокрема відно-сяться: збільшення розміру

оплати праці понад встановлений державою мінімальний рівень заробітної

плати; оплата значної частини вартості або надання безкоштовних путівок до

лікувально-оздоровчих закладів; дотації закладам громадського харчування

підприємств; надання безпо-воротної позички на придбання кооперативного

житла і зведення дачних будинків; будівництво і утримання власного

житлового фонду, баз відпо-чинку, будинків культури, поліклінік, дитячих

дошкільних закладів, спортивних споруд; забезпечення нормальних (не

шкідливих до здоро-в’я) умов праці і належної охорони навколишнього

природного середо-вища; направлення на навчання до середніх спеціальних і

вищих нав-чальних закладів молодих працівників з виплатою стипендій,

підготовка необхідних для ринково-комерційних структер підприємства

спеціаліс-тів у спеціальних навчальних центрах (інститутах менеджменту,

школах бізнесу і підприємництва), стажування керівників і спеціалістів у

зару-біжних фірмах; створення підсобних сільськогосподарських підприєм-ств

тощо.

По-третє, при загальній оцінці соціальної ефективності треба вра-хувати

також ряд соціально важливих заходів, постійно здійснюваних за рахунок

муніципальних (місцевих) і загальнодержавного бюджетів, що формуються, як

відомо, під безпосереднім впливом існуючої системи оподаткування виробничих

та інших прибуткових підприємств, а також їх спонсорської і благодійницької

діяльності. Основними з таких заходів є: встановлення і регулювання

мінімальної заробітної плати по всім ка-тегоріям працюючих на підприємствах

і організаціях різних видів та сфер народного господарства; встановлення і

виплата пенсій, стипендії, фінансової допомого многодітним сім’ям;

індексація заробітної плати і пенсій у відповідності з динамікою роздрібних

цін на товари спожи-вання; регулювання продажних цін на певні види товари

для населення і вартості комунальних послуг; бюджетне фінансування

організацій і підприємств невиробничої сфери; реалізація загальнодержавних

соціаль-них програм тощо.

По-четверте, конкретне визначення рівня соціальної ефективності повинно

охоплювати кількісне вимірювання і оцінки ефекту та витрат по усій

сукупності заходів, зміст і характер яких дозволяє це зробити, а та-кож

якісну характеристику і виявлення впливу на ефективність таких груп

заходів, по яких кількісне вимірювання прямого ефекту є неможли-вим.

Кількісне вимірювання соціальної ефективності окремих груп здій-снюваних

заходів зводиться до обчислення непрямого економічного ефекту і витрат на

його досягнення з наступним його порівнянням. При чому єдиною методикою

розрахунку такого ефекту не існує. Тому в кож-ному окремому випадку слід

застосовувати специфічний спосіб його визначення, який став уже відомим з

оприлюднених наукових розробок або ще невідомий, але рекомендується

консультантами попередницько-впроваджувальної організації чи спеціалістами

у цій галузі відповідної управлінської структури підприємства

(міністерства, комітета, чи іншого державного органа влади). Якісна

характеристика ефективності певних груп соціальних заходів повинна

передбачати більш-менш детальний опис її реального (можливого) впливу на

результативність виробництва і життєдіяльність населення (його окремих

верств). За інших різних умов результати кількісного вимірювання соціальної

ефективності треба до-повнювати якісними характеристиками заходів, що

впливають на неї, і на цій підставі формулювати загальні висновки щодо її

рівня і динаміки.

ІІІ. Класифікація чинників зростання ефективності виробництва.

ІІІ. 1. Класифікація суттєвих характеристик.

Рівень економічної і соціальної ефективності виробництва залежить від

чисельних чинників, що її визначають. У зв’язку з цим для практич-ного

розв’язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває

класифікація чинників її зростання. Усі чинники доцільно кла-сифікувати за

обмеженою кількістю групувальних ознак, що сприяє виз-начення головних

напрямків і шляхів підвищення ефективності вироб-ництва (продуктивності

діяльності підприємства).

Класифікація великої різноманітності чинників зростання ефектив-ності

(продуктивності) може здійснюватись за трьома ознаками: 1) ви-дами витрат і

ресурсів (джерелами підвищення); 2) напрямками розвитку і удосконалення

виробництва; 3) місцем реалізації у системі управління виробництвом (рис.

4).

Групування чинників за першою ознакою уможливлює досить чітке

визначення джерел підвищення ефективності: зростанням продуктив-ності праці

(економія витрат жівої праці), зниження фондомісткості (ка-піталомісткості)

і матеріаломісткості продукції, поліпшення використан-ня природних

ресурсів. Активне використання перелічених джерел під-вищення ефективності

виробництва передбачає здійснення комплексу за-ходів, які за своїм змістом

характеризують основні напрямки розвитку і удосконалення виробництва (друга

ознака групування чинників). Виз-начальними напрямками є перш за все

прискорення темпів науково-тех-нічного і організаційного прогресу

(створення нових і удосконалення іс-нуючих технологій, конструкційних

матеріалів, засобів праці і кінцевої продукції; механізація і автоматизація

виробничих процесів; запровад-ження прогресивних методів і форм організації

виробництва і праці; по-бутова і регулювання ринкового механізму

господарювання).

Практично більш важливою слід вважити класифікацію чинників

ефективності за місцем реалізації у системі управління виробництвом (третя

ознака групування чинників), особливо виокремлення з них двох категорій

чинників – внутрішніх (внутрівиробничих) і зовнішніх (народ-

ногосподарських), а також поділ сукупності внутрішніх чинників на так звані

“тверді чинники” і “м’які чинники” (Класифікація внутрішніх чинників на

“тверді” і “м’які” природно є досить умовною і незвичною, але широко

відомою і використовуваною на підприємствах зарубіжних країн. Назви

“тверді” і “м’які” чинники запозичені з англійської комп’ютерної технології

відповідно до якої сам комп’ютер називається “твердим товаром”, а програмне

забезпечення – “м’яким товаром”. При цьому “твердими чинниками” позначають

таки з них, що можна виміряти і мають фізичні параметри, а “м’якими” – ті,

які не можна відчути фізично, проте мають не аби яке значення для

економічного управління виробництвом (наприклад, інформація, знання і

кваліфікація кадрів, методи і системи організації різних процесів тощо).

ІІІ. 2. Напрямки дії і використання.

Можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх чинників під-вищення

ефективності виробництва (діяльності підприємства) не одна-кові за ступенем

дії (впливу), використання і контролю. Тому для прак-тики господарювання,

керівників і відповідних спеціалістів (менеджерів) підприємств важливим є

детальне знання масштабів дії, форм контролю і використання найбільш

істотних внутрішніх і зовнішних чинників на різних рівнях управління

виробництвом. Підприємство може і повинно постійно контролювати процес

використання внутрішніх чинників шля-хом розробки і послідовного здійснення

Страницы: 1, 2, 3

МЕНЮ

Інтегральна ефективність діяльності підприємства

ИНТЕРЕСНОЕ