АПК в сучасних умовах господарювання

раніше, функціонують у колгоспній редакції. Багато економічних питань, без

яких подальше реформування сільськогосподарських підприємств неможливе, не

вирішено. Масова приватизація, на наш погляд, тільки наблизилась до

вирішення головної проблеми, пов’язаної з формуванням господаря-власника на

селі. В суспільстві ще не створене середовище підтримки реформаційних

процесів. У підходах до втілення їх в життя спостерігається велике

протистояння.

У системі МінАПК налічується 6 тис. переробних, агросервісних і

будівельних підприємств та організацій, з яких 5,3 тис. перебувають у

загальнодержавній і 0,7 тис. підприємств – у комунальній власності. З них

приватизаційними процесами охоплено 4,9 тис. підприємств і організацій, або

87% тих, що підлягають приватизації, в тому числі 4,2 тис.підприємств

загальнодержавної власності (86%) і 0,7 тис. підприємств (100%) комунальної

власності. З числа підприємств переробних галузей АПК приватизовано або

знаходиться у стадії приватизації 1,2 тис. підприємств – 93%, що підлягають

приватизації.

Завершено приватизацію підприємств м’ясної , молочної, олієжирової та

кондитерської галузей. Серед приватизованих – 180 цукрових заводів, що

становить 93% від їх загальної кількості. В країні розгорнута робота по

реформуванню власності підприємств системи хлібопродуктів. До них належать

підприємства борошномельно-круп’яної та комбікормової промисловості,

хлібоприймальні та хлібозаготівельні, а також допоміжні ремонтні,

будівельні та інші підприємства, що забезпечують діяльність всієї системи.

Загальна їх чисельність – 878 підприємств, у тому числі 204

хлібоприймальні пункти, 91 елеватор, 281 переробне підприємство. Сумарні

потужності підприємств дають змогу приймати щодоби 1,3 млн.тонн зерна,

очистити 900 тис.тонн та сушити 530 тис. тонн зернових і 270 тис. тонн

кукурудзи. Загальна потужність елеваторів забезпечує зберігання 30 млн.тонн

зернових.

Переробні підприємства здатні повністю забезпечити переробку і

фасування зерна, виробництво борошна, круп, комбікормів. Їх середньорічна

продуктивність становить 7 млн.тонн борошна та 800тис. круп. Отже з огляду

на перспективи розвитку ринку зерна в Україні протягом найближчого часу

підприємства системи хлібопродуктів є одними з найбільш привабливих

об’єктів для потенційних інвесторів у процесі їх приватизації.

Можна стверджувати, що в агропромисловій сфері відбувалися певні

інституціальні перетворення , зрушення в бік розвитку ринкових відносин.

Господарські суб’єкти одержали те , до чого прагнули ще за часів

Радянського Союзу, - можливість самостійно господарювати, свободу у виборі

напрямів виробничої діяльності, послаблення зовнішнього адміністрування.

Замість 4659 державних сільгосппідприємств в 1993 р. їх кількість

скоротилась до 2863 у 1999р., решта реформувались в КСП та акціонерні

товариства. Суттєво зросла чисельність особистих підсобних господарств. У

самостійний сектор формуються фермерські господарства (дод 14 ).

Провідною ланкою у сільському господарстві є колективні підприємства.

За вказаний період відбулися суттєві зміни у використанні

сільськогосподарських угідь та їх структурі по конкретних

землекористувачах.

Серед найважливіших напрямів аграрної реформи чи не найголовнішим є

реформування земельних і майнових відносин власності на засоби виробництва,

що є базою для створення ринкового середовища в агропромисловому комплексі.

Зокрема, вже розпайована земля майже в 11 тис. недержавних

сільськогосподарських підприємствах, що становить 99% від їх наявності, в

96,5% господарств одержали сертифікати на земельну частку (пай) 5,6 млн.

громадян

Тільки в 1998-1999рр. питання аграрної реформи зайняли належне місце в

державній діяльності уряду. Такий стан не випадковий. До цього перетворення

немали чіткої програми. Земельна реформа не була елементом економічної

політики (дод 15).

Також додатково можна навести приклад забезпеченості різних форм

господарювання Одеської області в 2000 році (дод 16).

Все залежало від рішень голів колгоспів, які діяли виходячи із свого

ставлення або ринкової форми організації аграрної сфери. Тому аграрна

реформа, особливо в частині земельних відносин, розвивалась дуже мляво, а

сільськогосподарське виробництво в більшості господарств скорочувалось.

Продовжує поглиблюватись криза фінансового забезпечення товаровиробників,

платежів.

Природа ринкової економіки така, що її основою залишаються закони

товарного виробництва, рух капіталу і в тому числі землі як особливої йього

форми. Проте умови для цього не створені. В сільське господарство надходять

обмежені капітальні вкладення. А щоб Україна виробляла конкурентоздатну

сільськогосподарську продукцію для зовнішнього ринку, потрібно вкласти в

сільське господарство не один десяток мільярдів гривень.

На території областей діє 665 нових формувань ринкового типу, з них 366

приватних підприємств; 257-товариств, кооперативів, фермерських

господарств. 11216 громадян отримали ділянки в розмірі паю з видачею

державного акта. Договори оренди уклали 77 відсотків власників права на

земельну частку (пай).Обласні ради висловлють занепокоєння повільними

темпами весняно-польових робіт та спадом виробництва продукції

сільгоспвиробниками. Усім ланкам, причетних до реформування

агропромислового виробництва, слід сприяти реформованим структурам у

завершенні до 20 травня 2000 року організаційних заходів щодо їх

реєстрації як суб’єктів господарської діяльності; створювати умови для

безперешкодного отримання громадянами належних їм земельних та майнових

паїв; давати оцінку тим керівникам та посадовим особам, які не виконують

вимог нормативних актів щодо спрощення процедури виходу членів

сільськогосподарських підприємств із складу господарств з належними їм

земельними та майновими паями; не забезпечують виділення єдиним масивом

земельних ділянок групам власників за їх бажанням.

Відповідно до Указу Президента України від 12 квітня 2000 року

№584/2000 “Про забезпечення економічних інтересів і соціального захисту

працівників соціальної сфери села та вирішення окремих питань ,що виникли в

процесі проведення земельної реформи” - виділити до 1 листопада 2000 року

із земель запасу та резервного фонду земельні ділянки і надати їх у

користування особам, які працюють у соціальній сфері та проживають у

сільській місцевості, для ведення особистого господарства;

- визначити до 1 червня 2000 року ,залежно від площ земель запасу та

резервного фонду на території кожної сільської (селищної) ради, граничні

розміри земельних ділянок, які відповідно до законодавства можуть бути

надані у користування працівникам соціальної сфери села та пенсіонерам з їх

числа для індивідуального або спільного ведення особистого підсобного

господарства.

В Україні відбулася демонополізація даржавної власності на землю і

передача її у колективну власність сільськогосподарським підприємствам як

суб’єктам господарювання. Але реалізація другого етапу – розподіл земельних

угідь між окремими членами КСП у формі майнових і земельних паїв

невиправдано зволікається. Там де до цієї справи підійшли серйьозно,

власники паїв почали ініціювати реформування КСП у нові господарські

структури, але вже на засадах приватної власності.В результаті ми

наблизились до найважливішого етапу аграрної реформи – реформування КСП у

нові організаційно-правові форми господарювання на засадах приватної

власності та створення сприятливого економічного середовища для їх

ефективного функціонування. Внутрішньогосподарські перетворення економічних

відносин в колгоспах, які формально перетворені в колективні

сільськогосподарські підприємства, тільки починаються. За науковими

оцінками, внутрішньогосподарські відносини в них після перетворення в КСП

практично не змінилися.

2.2 Реформування виробничих відносин в сільському господарстві.

Здобувши політичну незалежість, Україна отримала у спадщину надмірно

велику кількість соціально-економічних проблем . Було б помилково нехтувати

хоча б однією з них, недооцінюючи її вагомість.І все ж на перше місце серед

них життя поставило продовольчу проблему.

Життя вимагало кардинальних змін в народногсподарському комплексі

України.Тільки йього реформування могло принести бажані наслідки.

Як відомо, мета аграрної реформи – вирішити продовольчу проблему,

вивести галузь на світовий рівень на основі утвердження багатоукладної

економіки, ринкових відносин, соціально-економічного перетворення села.

Вирішення цієї проблеми вчені Української академії аграрних наук бачать в

реформуванні власності на засоби виробництва і земельних відносин:

* реорганізації виробничих структур з державною та кооперативно-

колгоспною власністю і зміною економічних відносин у підприємствах та

в усій системі АПК;

* удосконаленні взаємовідносини сільського господарства і АПК з

державою у вирішенні соціальних проблем села;

* створенні відповідної правової бази.

По своїй суті це основні віхи реформування виробничих стосунків на

селі. В перелічених вище напрямах реформування сільського господарства

найбільш суперечливим є питання про форми господарювання в аграрному

секторі економіки. Це питання торбує і практиків і учених. Як відомо, на

селі вже реально співіснують декілька форм організації виробництва, які

відрізняють за формами власності на засоби виробництва і земельних

відносин. Поряд з колективними сільськогосподарськими підприємствами (КСП),

виникли фермерські господарства, приватно-орендні колективи, розширили свої

присадибні ділянки колгоспники та інші жителі села. Яка ж з уже відомих

сьогодні форм організації сільськогосподарського виробництва стане

основною, або більш прийнятною на селі ? Однозначно на це питання дати

відповідь неможливо з багатьох відомих причин.

По-перше, всі вони мають різні стартові можливості з питань

матеріально-технічної бази, фінансового забезпечення, географічного

знаходження та демографії, наявності соціальної сфери і багатьох інших

проблем.

По-друге, ще не відпрацьована як слід правова база, яка б створила для

всіх форм господарювання такі умови, щоб кожен відчув себе реальним

власником, насамперед, землі.

По- третє, не однозначне, поки що, відношення керівників, жителів

сільської місцевості в різних регіонах України до приватизації,

роздержавлення радгоспів, паювання колгоспів, утворення фермерських

господарств.

Життя, досвід інших країн стверджують, що на даному етапі розвитку АПК

і в даних політичних та економічних умовах що сталися в економіці, це

зробило, як то було при командно-адміністративній системі – неможливо.

Україна стала незалежною державою, почала будувати ринкову економіку,

почався процес роздержавлення і приватизації, який потягнув за собою

суттєві структурні зміни в народногосподарському комплексі , почав,

нарешті, з’являтись власник, який взяв на себе відповідальність за долю

економіки при відповідній підтримці держави.Повернення до старих важелів

управління надалі стає неможливим.

Як відмічає у своєму зверненні до Парламенту України Л.Д.Кучма ,

“арсенал старої системи господарювання практично вичерпав всі більш-менш

ефективні засоби стимулювання сільськогосподарського виробництва. Треба

створювати нову правову базу для нових економічних стосунків з ринковою

орієнтацією на фоні роздержавлення і приватизації, з новим власником на

засоби виробництва”.

Україна має свій власний шлях проведення економічних реформ в

сільському господарстві – відродження господаря на українській землі шляхом

приватизації та створення рівних юридичних прав і економічних можливостей

для розвитку і здорової конкуренції усіх доцільних форм господарювання на

селі.Найбільш поширеною при цьому залишається колективна форма організації

виробництва на базі асоційьованої приватної власності на землю і майно.

Досвід багатьох країн світу показав, що саме кооперативна ідея здатна

протистояти економічному хаосу. Справжні кооперативи (на відміну від

колгоспів) діють самостійно в ринковому середовищі, і не підпадають під

будь-який вплив адміністративних державних структур.Дієздатність таких

кооперативів підтверджує міжнародна практика.

Процеси концентрації виробництва і капіталу, які проходять в

сільськогосподарських розвинутих капіталістичних країнах, як правило,

набувають позитивного економічного змісту. Джерелами капіталу є оренда

землі й асоційьована власність на землю та інші засоби виробництва. В

західній Європі процеси концентрації в сільськогосподарському виробництві

протікали по-різному в різні історияні періоди.

Таким чином взятий реформою курс на розвиток підсобних господарств

населення вірний.Якби не було передачі землі підсобним господарствам, то

спад виробництва в Україні був би ще відчутнішим. За розрахунками , було б

виробленя на 8% менше продукції. Особисті підсобні господарства сьогодні є

стабілізуючою формою господарювання. У сучасних умовах вони гальмують спад

виробництва сільськогосподарської продукції у всіх категоріях господарств і

за умов безробіття стримують від різкого спаду рівень життя сільського

населення, забезпечують додатковий заробіток до мізерних пенсій та оплати

праці у громадському виробництві.

Отже, і надалі слід вживати заходи щодо створення для них необхідних

умов. Такий підхід відповідає прагненням селян. Опитування показало, що

більшість з них не прагне бути фермерами яи вийти з громадських

господарств, але бажає розширити свої підсобні господарства до 1-1,5

гектара, що відповідає нормам, встановленим Земельним кодексом. Для цього

слід було б: збільшити площі їх землекористування, розширити розміри

землекористування за рахунок земельних часток (паїв); забезпечити всім

бажаючим виділення земельних ділянок під житлове будівництво на селі, всім

бажаючим громадянам України – для садівництва й городництва; передбачити

надання земельних ділянок для спільного використання під випасання худоби й

сінокосіння; створювати безприбуткові кооперативи по закупівлі продукції,

технічному й технологічному обслуговуванню; організовувати матеріально-

технічне постачання; забезпечити ветеренарне обслуговування, підвищення

рівня племінної справи, організацію штучного осіменіння тварин;

організовувати технологічне й технічне забезпечення виконання потрібних

сільськогосподарських робіт, транспортне й сервісне обслуговування;

організувати виробництво міні-техніки й технологічного устаткування для

механізації трудомістких процесів.

Слід зазначити, що у господарствах населення є свої проблеми:

сомоексплуатація праці, домінування ручної праці, невеликі розміри

виробництва. Проте в умовах слабкої матеріально-технічної бази великих

громадських господарств, неврегульованості економічних відносин є загальна

потреба розвивати такі господарства. На мою думку, їх можливості

вичерпуються і вони можуть бути оптимальними, коли їх частка в

землекористуванні становитеме 17-20%.

Особливу увагу слід звернути на розвиток фермерства як нової для нашої

країни форми господарювання. Фермерські господарства відріз- няються від

особистих підсобних господарств населення лише більшими розмірами

землекористування, що дає змогу застосовувати техніку, працювати

ефективніше.

Нині функціонує понад 35 тис. фермерських господарств. Проте

ефективність використанняними землі ще надто низька. Займаючи 2,6%

сільськогосподарських угідь вони виробили 0,7% валової продукції. Вони

виробляють на одиницю площі менше продукції, ніж громадські господарства.

Такий стан можна пояснити тим, що фермерським господарствам надані гірші

землі. Крім того, вони змушені приховувати результати своєї роботи у

зв’язку з невдалою податковою системою.

Враховуючи прийняті Президентом України і Верховною Радою України

заходи щодо звільнення сільськогосподарських товаровиробників від сплати

податків, а на подальшому застосування єдиного податку на гектар землі з

урахуванням її якості, фермерам не буде сенсу приховувати від обліку

вироблену продукцію.

Ефективність фермерських господарств залежить від розмірів їх

землекористування. працьована методика визначення оптимальних розмірів

фермерських господарств, які перебувають у межах 300-400 га. Досягти таких

розмірів можна на основі кооперації та оренди землі, земельних часток

(паїв). Це дасть змогу фермерству розвиватися як самостійній формі і в

конкурентній боротьбі довести свою життєздатність.

На основі поєднання приватної власності на земельну частку (пай) і

колективних форм организації виробництва можна зберігти існуючі

організаційно-господарські структури. Для цього законодавча база унас є.

Законодавством України передбачено створення індивідуальних, сімейних,

приватних, колективних, державних, спільних та орендних підприємств, а

також господарських товариств: акціонерних, з обмеженою відповідальністю,

додатковою, повною і командні.

Тому реформування можна проводити у трьох напрямах.

Перший, коли всі власники є членами колективу, беруть участь у

виробництві своєю землею, майном і працею. До них можна віднести існуючі

колективні сільськогосподарські підприємства, акціонерні товариства

закритого типу, сільськогосподарські виробничі кооперативи.

Економічні відносини між учасниками колективного, кооперативного чи

акціонерного формування повинні відбуватися на основі оплати праці за

виконану роботу, розподілу прибутку на основі фонди або орендної плати.

Другим напрямом реформування колективних сільськогосподарських

підприємств є створення на їх базі приватного підприємства. Керівник КСП

може стати власником своєї частки (паю) , заснувати приватне підприємство

та орендувати в інших членів підприємства земельні частки (паї) і майно.

При формуванні таких підприємств слід мати на увазі, що більшість людей,

вихованих ідеологією колективної участі у виробництві, поки що не завжди

сприяють одного власника.

Третім напрямом реформування є створення нового підприємства кількома

власниками, а земля й майно орендуються у їх власників. Цьому напряму

відповідають товариства з обмеженою відповідальністю (ЛТД), проте з

соціальної точки зору, це теж не досить стабільна система. Він має такі ж

проблеми, як і в другому напрямі. Різниця між ними полягає у тому, що там

один власник, а в ЛТД – кілька.

Таким чином, найсприятливішими на сучасному етапі будуть формування,

які основані на приватній власності на землю і майно та колективних формах

організації виробництва, за яких кожний учасник такої кооперації одержує

плату залежно від рощміру вкладеного у загальне виробництво капіталу і

праці. При цьому не виключені й орендні відносини. Якщо селяни надаватимуть

перевагу іншим формуванням, вони законодавчо мають право на безперешкодний

вихід з колективних формувань.

Умови ринку вимагають, щоб земля була у власності з правом

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7