Основи охорони прац

Основи охорони прац

30

Основні нормативно-технічні та правові документи з охорони праці

Конституція - основний закон держави - була прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року. Всі закони й нормативні документи повинні узгоджуватися, базуватися і відповідати статтям конституції.

Законодавча база охорони праці України налічує ряд законів, основними з яких є Закон України «Про охорону праці» та кодекс законів про працю (КЗпП). До законодавчої бази також належать Закони України: «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності», «Про охорону здоров'я», «Про пожежну безпеку», Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку». «Про дорожній рух», Про загальнообов'язкове соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням». Їх доповнюють - стандарти, інструкції, правила, норми, положення, статути та інші документи, яким надано чинність правових норм.

Фактори, що визначають небезпечність ураження ел. струмом.

Закон України «Про охорону праці»

Закон України «Про охорону праці», прийнятий Верховною Радою України 14 жовтня 1992 р., був переглянутий і затверджений Президентом України в новій редакції 21 листопада 2002 р. Він складається з преамбули та 9 розділів. У розділі I «Загальні положення» наводяться визначення понять: «охорона праці», «роботодавець», «працівник», та окреслюється дія цього Закону (стаття 2), який поширюється на всіх фізичних і юридичних осіб. У статті 3 йдеться про те, що при укладанні міжнародних договорів, на обов'язковість яких надала згоду Верховна Рада України, в яких встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону праці, застосовуються норми міжнародного договору. Основними принципами державної політики в галузі охорони праці (стаття 4) є пріоритет життя та здоров'я людини перед будь-якими результатами виробничої діяльності, її соціальний захист та відшкодування шкоди, заподіяною здоров'ю, повної відповідальності роботодавця за створення безпечних і здорових умов праці шляхом суцільного контролю та ін.

У розділі II «Гарантії прав громадян на охорону праці» передбачено, що роботодавець зобов'язаний інформувати працівника про умови праці; виплачувати компенсацію за шкідливі умови праці; виплачувати компенсацію за шкідливі умови праці або в разі смерті; забезпечувати соціальне страхування від нещасних випадків і профзахворювань; відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові на виробництві; письмово, не пізніше як за 2 місяці, інформувати працівника про зміни виробничих умов або пільг; забезпечувати спецодягом та засобами індивідуального захисту згідно колективного договору; зафіксовано право працівника відмовитись від виконання робіт, якщо це загрожує його здоров'ю та життю та ін.

У розділі III «Організація охорони праці» йдеться проте, що роботодавець обов'язково створює органи управління охороною праці на підприємстві і забезпечує їх функціювання для виконання керівництвом та досягнення та досягнення встановлених нормативів і підвищення існуючого рівня охорони праці. В розділі наведені обов'язки працівників: дбати про здоров'я і безпеку як особисту, так і оточуючих; знати і виконувати вимоги нормативно-правових активів з охорони праці.

Працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи повинні проходити за рахунок роботодавця інструктаж, навчання з питань охорони праці та правил надання першої медичної допомоги потерпілим і правил поведінки у разі виникнення аварії. Навчання та перевірка знань повинна здійснюватись один раз на рік для працівників, зайнятих на роботах із підвищеною небезпекою, і один раз на 3 роки для всіх посадових осіб.

Для підприємств, незалежно від форми власності, або фізичних осіб, які використовують найману працю, витрати на охорону праці становлять 0,5% від суми реалізованої продукції. Для підприємств, що фінансуються з державного або місцевого бюджетів, на охорону праці передбачаються витрати не менше 0,2% від форми оплати праці.

У розділі IV - «Стимулювання охорони праці» йдеться про економічне стимулювання працівників (стаття 25) за активну участь та ініціативу у запровадженні заходів щодо підвищення рівня безпеки праці, яке здійснюється згідно з колективним договором, угодою та законодавством. Відшкодування збитків (стаття 26) за порушення правил охорони праці - державі, юридичним і фізичним особам - згідно з діючим законодавством. Витрати на рятування потерпілих під час аварії та ліквідацію її наслідків, на розслідування її причин, а також інші витрати, передбачені законодавством, відшкодовує роботодавець.

Розділ V - «Нормативно - правові акти з охорони праці». До них належать правила, норм, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов'язкові для виконання. Стандарти, технічні умови та інші документи на засоби праці і технологічні процеси повинні містити вимоги щодо охорони праці і погоджуватися з органами державного нагляду з охорони праці.

Розділ VI - «Державне управління охороною праці» - визначає органи державного управління охороною праці та їх компетенцію - Кабінет Міністрів; спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади; Рада міністрів АР Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування. З метою координації діяльності органів державного управління охороною праці створюється Національна рада з питань безпеки життєдіяльності населення, яку очолює віце - прем'єр - міністр України. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади проводять єдину науково - технічну політику з питань охорони праці, розробляють і реалізують галузеві програми, здійснюють методичне керівництво діяльністю підприємств галузі, здійснюють відомчий контроль за станом охорони праці, укладають із галузевими профспілками угоди з питань охорони праці та ін.

Розділ VII - «Державний нагляд і громадянський контроль за охороною праці». Державний нагляд здійснюють (стаття 38): спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці - Держнаглядохоронпраці: спеціально уповноважений державний орган із питань радіаційної безпеки - Державний комітет України із ядерної та радіаційної безпеки; спеціально уповноважений державний орган із питань радіаційної безпеки - Державний комітет України із ядерної та радіаційної безпеки; спеціально уповноважений державний орган з питань пожежної безпеки - Управління пожежної охорони МНС України; спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці - Санітарно -епідеміологічна служба МОЗ України.

Розділ IX «Прикінцеві положення», закон набирає чинності з дня його опублікування, а частина четверта статті 19 - з 1 січня 2003 р.

Законодавство про працю

Кодекс законів про працю України трактує вимоги до трудової діяльності громадян в Україні і регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці і поліпшенню її якості. Кодекс законів спрямований на охорону трудових прав працюючих.

У главі I «Загальні положення» викладені основні трудові права та обов'язки працівників, особливості міжнародних угод або договорів з питань трудового законодавства, а також додаткові пільги, які можуть бути їм надані.

Глава II містить закон про колективний договір.

Колективний договір, угода повинен містити основні положення з питань праці і заробітної плати, положення в галузі робочого часу, відпочинку, матеріального стимулювання, охорони праці, удосконалення виробництва і праці, зміцнення виробничої і трудової дисципліни, соціальні питання та ін.

Договір укладається в письмовій формі терміном на 1 рік і поширюється на всіх працівників установи, незалежно від того чи є вони членами профспілки.

Колективний договір повинен обов'язково містити зобов'язання сторін щодо заходів захисту прав та соціальних інтересів осіб, які потерпіли на виробництві від нещасних випадків або профзахворювань, а також утриманців і членів сімей загиблих.

У Кодексі законів про працю України є положення про трудовий договір. Трудовий договір - це угода між працівником і роботодавцем, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку, а роботодавець зобов'язується виплачувати працівнику заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством і угодою сторін.

Трудовий договір може бути: 1) строковим, 2) безстроковим, 3) таким, що укладаються на час виконання певної роботи.

Усі прийняті на роботу працівники повинні бути ознайомлені з умовами роботи, правами і обов'язками, які вони повинні виконувати.

Важливим розділом Кодексу законів про працю є розділ «Охорона праці». В ньому зазначено, що на будь - якому об'єкті, де працюють люди, повинні бути створені здорові й безпечні умови праці, що відповідають вимогам охорони праці.

Роботодавець або уповноважений ним органи повинні дбати про умови праці, їх полегшення, оздоровлення навколишнього середовища, виконання правил безпеки і інструкції з техніки безпеки.

Праця жінок та молоді. Кодекс законів про працю України забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах. Піднімання та пересування вантажів допускається тільки в межах санітарних норм (до 7 кг. При постійному перенесенні і до 10 кг - при періодичному). Робота жінок обмежується у нічний час. Вагітні жінки і ті, що мають дітей до 3-х років не залучаються до роботи в нічні години і вихідні дні, до надурочних робіт, а також не направляються у відрядження.

Дозволяється приймати на роботу молодь віком від 16 років. У виняткових випадках, за погодженням із профспілками, можуть прийматися на роботу 15-річні особи.

Особи до 18 років приймаються на роботу після попереднього медичного огляду і, в подальшому, до 21 року щороку підлягають обов'язковому медичному огляду.

Усі працівники до 18 років не можуть бути залучені до виконання важких або небезпечних робіт, до робіт із шкідливими умовами праці, а також до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні. Для працівників віком від 16 до 18 років робочий тиждень не повинен перевищувати 36 годин, для осіб віком від 15 до 16 років і для учнів 14-15 років, що працюють під час канікул, - 24 години.

Державне соціальне страхування

Згідно з Законом «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999 р. №1105-XIV, що був ведений в дію 1 квітня 2001 р., всі підприємства повинні реєструватися в регіональних Управліннях виконавчої дирекції Фонду соціально страхування і отримати страхове свідоцтво. Розмір страхових внесків залежить від встановленого для підприємства класу професійного ризику (передбачено 20 класів). Клас професійного ризику та страховий тариф визначає Управління виконавчої дирекції Фонду на підставі Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. Найбільші страхові внески з урахуванням змін, внесених Постановою КМ України від 27.06.2003 р. № 985, становлять 13,8 %, найменші - 0,86 % від фактичних виплат на оплату праці найманих працівників за кожний відповідний місяць календарного року, а з урахуванням пільг внески можуть становити лише 0,2 %.

Підприємства, де сталися нещасні випадки, переводяться у вищий клас ризику рішенням відповідного керівного органу страхового Фонду і, відповідно, сплачують більші страхові внески. Страхові виплати потерпілим сплачує страховий Фонд.

Державні нормативні акти з охорони праці

В Україні затверджено положення про створення державних нормативних актів з охорони праці - ДНАОП. Це норми, інструкції, вказівки та інші види державних нормативних актів з охорони праці, обов'язкові для виконання і дотримання усіма підприємствами і установами.

ДНАОП можуть бути міжгалузевими й галузевими. Розробляються під керівництвом і за участі фахівців Держнаглядоохоронпраці різними установами й організаціями.

Державні нормативні акти з охорони праці кодуються.

В Україні існують такі стандарти як: ДСТУ, ГОСТ і ДНАОП, крім них діють санітарні норми (СН), будівельні норми і правила (СНиП), ISO - міжнародні норми які діють в Україні згідно з Угодою про міжнародне співробітництво держав СНД з питань охорони праці.

Державний нагляд, відомчий, громадянський та регіональний контроль за охороною праці

Схема державного нагляду, відомчого, громадського та регіонального контролю за охороною праці підприємства наведена на малюнку 1.

Органи державного нагляду:

a) Громадянський контроль

b) Відомчий контроль

c) Регіональний контроль

Громадянський контроль здійснюють професійні спілки та їх об'єднання через свої виборні органи і представників, а разі відсутності профспілки - громадські, уповноважені трудовим колективом, які мають право безперешкодно перевіряти стан охорони праці робочих місць, дільниць, цехів, відділів та інших підрозділів підприємств, інформувати роботодавця про виявлені недоліки і вносити пропозиції по усуненню виявлених порушень.

Відомчий контроль здійснюють вищі органи керівництва підприємствами та посадові особи держадміністрації, що відповідають за охорону праці в регіоні.



30

Регіональний контроль здійснюють місцеві державні адміністрації та Ради народних депутатів через посадових осіб, відповідальних за охорону праці у певному регіоні.

Триступеневий адміністративно - громадський контроль за охороною праці на виробництві здійснюється за такою схемою:

1 ступінь - протягом робочої зміни або робочого дня контролюється хоча б один раз кожне робоче місце. Контроль здійснює майстер, бригадир, начальник зміни, черговий інженер та громадський інспектор по охороні праці.

2 ступінь - здійснюється контроль не рідше одного разу на тиждень кожного структурного підрозділу начальником цього структурного підрозділу і громадським інспектором трудового колективу або профспілки підприємства чи структурного підрозділу.

3 ступінь - здійснюється один раз на місяць в обсязі кожного робочого місяця всього підприємства керівництва підприємства і відділом охорони праці підприємства.

Ефективність контролю залежить від кваліфікаційного рівня та професіоналізму контролюючого і відповідного метрологічного забезпечення, що містить методи та засоби вимірювання параметрів шкідливих та небезпечних чинників виробництва, призначені для визначення безпеки промислового обладнання та технологічних процесів.

Відповідальність працівників за порушення законодавства та нормативних актів з охорони праці

Порушення нормативних актів з охорони праці, створення перешкод для діяльності посадових осіб і органів державного нагляду, громадського та регіонального контролю передбачає покарання у вигляді штрафів, дисциплінарної, адміністративної та кримінальної відповідальності в залежності від виду ат наслідків порушення.

Згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення, порушення вимог законодавства про працю тягне за собою накладання штрафу. Так, за порушення правил безпеки юридичні та фізичні особи, що використовують найману працю, сплачують штраф у розмірі до 5% від місячного фонду заробітної плати.

Фактори, що визначають небезпечність ураження електричним струмом

Сучасне виробництво нерозривно пов'язане з використанням електроенергії і разом з тим виникає більше загроза ураження електричним струмом.

Аналіз загальної кількості виробничих нещасних випадків свідчить, що кількість електротравм становить 20-40% на виробництві, а в енергетиці до 60%, займаючи одне з перших місць. При цьому 60-85% смертельних уражень електричним струмом відбувається в електроустановках напругою до 1000В.

Електротравматизм порівняно з іншими видами травматизму має деякі відмінні особливості.

Перша особливість - організм людини не має органів, за допомогою яких можна дистанційно визначити наявність напруги, як, наприклад, теплову, світлову енергію, деталі, які рухаються. Тому захисна реакція організму виявляється тільки після потрапляння під напругу.

Друга особливість - струм який проходить крізь людину, діє не тільки в місцях контактів та на шляху протікання крізь організм, а й викликає рефлекторну взаємодію, спричиняючи порушення нормальної діяльності окремих органів.

Третя особливість - можливість отримання електротравми не маючи безпосереднього контакту зі струмом.

Четверта особливість - більшість випадків для розслідування, обліку та аналізу доступні тільки електротравми з тяжкими та смертельними випадками.

Електричний струм, який проходить крізь живий організм, чинить термічну, електролітичну та біологічну дію. Термічна та електролітична дія властива будь-яким провідникам, а біологічна - тільки живій тканині.

Термічна дія струму виявляється в опіках окремих ділянок тіла, нагріванні до високої температури кровоносних судин, нервів, серця, мозку та інших органів, які перебувають на шляху протікання струму, що викликає серйозні функціональні розлади цих органів і організму в цілому.

Електрична дія струму виражається в розкладі органічних рідин, в тому числі й крові, що супроводжується значними порушеннями їх фізико - хімічного складу.

Біологічна дія струму виявляється в подразненні та збудженні живих тканин організму, а також у порушенні внутрішніх біоелектричних процесів, які протікають у нормально діючому організмі й тісно пов'язані з його життєвими органами.

Подразнювальна біологічна дія на тканини організму може бути прямою, коли струм проходить безпосередньо по цих тканинах, і рефлекторною, тобто дія відбувається через центральну нервову систему, а шлях струму пролягає за межами цих тканин.

Механічна дія струму виявляється в роз шаруванні, розриві та інших подібних пошкодженнях різних тканин організму, в тому числі м'язової тканини, стінок кровоносних судин легеневої тканини тощо в наслідок електродинамічного ефекту. А також миттєвого вибухоподібного утворення пари від перенагрітої струмом рідини тканини і крові.

Різноманітність дій електричного струму на організм людини може призвести до різних електротравм, які умовно можна звести до двох видів: місцевих електротравм, коли виникає місцеве пошкодження організму, і загальних електротравм, коли виникає місцеве пошкодження організму, і загальних електротравм, так званих електричних ударів, коли уражається весь організм через порушення нормальної діяльності життєво важливих органів і систем.

Місцеві елекротравми - це електричні опіки, електричні знаки, металізація шкіри, механічні пошкодження та елекротрофтальмія.

Електричний опік - найбільш поширена елекротравми. Розрізняють два види опіків: струмовий і дуговий. Розрізняють чотири ступеня опіків: I - почервоніння шкіри; II - утворення пухирів; III - відмирання усієї товщі шкіри; IV - обвуглювання тканини.

Електричний удар - електротравм, зумовлена рефлекторною дією електричного струму, внаслідок чого починаються спазми м'язів або інших тканин, порушується сирцево-судинна діяльність. Залежно від виду ураження електричні удари поділяються на чотири групи:

I - спазматичне скорочення м'язів без втрати свідомості;

II - спазматичне скорочення м'язів зі втратою свідомості, але з працюючим серцем та системою дихання;

III - втрата свідомості з порушенням серцевої діяльності або дихання;

IV - клінічна смерть. Відсутність дихання та кровообігу.

Фактори, які визначають безпеку ураження електричним струмом можна поділити на три групи: фактори електричного характеру, який проходить крізь людину, вид і частота струму, опір людини; фактори неелектричного характеру; фактори навколишнього середовища.

Фактори електричного характеру. Струм, який проходить крізь людину, є головним ушкоджуючим фактором при електротравм. Людина починає відчувати дію малого струму, який проходить крізь неї: 0,6-1,5мА при змінному струмі, частота якого 50гЦ; 5-7мА при постійному струмі. При збільшення струму понад відчутний, у людини з'являються спазматичні скорочення м'язів та сильний біль у пальцях та кистях рук. В руках важкість, але їх ще можна відірвати від електродів. Цей струм - до 6-10мА частотою 50гЦ - отримав назву відпускаючого.

Страницы: 1, 2