Виды кредитов коммерческих банков

небажання комерційних банків проводити довгострокове кредитування. Це

пов'язано з відсутністю довгих кредитних ресурсів, відсутністю серйозних

позичальників, які б мали стійке фінансове становище, інфляцією, великим

ризиком неповернення кредитів.

Але останнім часом в економіці України відбулися зміни, які примусять

комерційні банки переглянути свою кредитну діяльність і збільшити частку

довгострокового кредитування.

Економiчна полiтика уряду України та НБУ в 1995-1996 роках створила

умови для фiнансової стабiлiзацiї. Це зумовило нову ситуацiю для дiяльностi

банкiвських установ, особливiсть якої в тому, що багато банкiв, включаючи

середнi i великi, взагалi не надавали середньострокових i особливо

довгострокових кредитiв. Сфера їх дiяльностi обмежувалась переважно

короткостроковим кредитуванням, розрахунково-касовим обслуговуванням

клiєнтiв, операцiями з купiвлi-продажу валюти, роботою з державними цiнними

паперами. При цьому слiд визначити iстотне зниження номiнальних процентних

ставок по кредитах, а також поступову активiзацiю iнвестицiйної дiяльностi

пiдприємств та пiдвищення їх попиту на середньостроковi та довгостроковi

кредити, що вимагає вiдповiдної змiни в депозитнiй i кредитнiй тактицi i

стратегiї, спрямованих на забезпечення фiнансової стiйкостi банку в умовах

фiнансової стабiлiзацiї.

В 1997 роцi для України були характернi темпи iнфляцiї в 3% [26, с.92],

i це викликає певнi проблеми для комерцiйних банкiв щодо забезпечення їх

фiнансової стiйкостi, бо структура балансiв українських банкiв добре

адаптована до значних рiвнiв iнфляцiї i могла б сприяти високiй дохiдностi

їхньої фiнансово-посередницької дiяльностi. Однак така структура погано

пристосована до операцiй в умовах невисокої iнфляцiї, i якщо українськi

банки не будуть намагатися iстотно змiнити структуру своїх балансiв за

низької iнфляцiї, то це неминуче викличе збiльшення їхнiх збиткiв i

призведе до неплатоспроможностi.

Причина цього криється ось в чому. Зниження середньомiсячних темпiв

iнфляцiї до рiвня менш нiж 3% зумовить рiзкi зрушення в порiвняльнiй

дохiдностi рiзних комбiнацiй активiв i пасивiв. Вiдбудеться iстотне

зниження номiнальних процентних ставок по всiх категорiях гривненвих

працюючих активiв, включаючи кредити. Це, у свою чергу виклече рiзке

скорочення процентної маржi i, як результат, похитне фiнансову стiйкiсть

банкiв.

Очевидно, що зниження iнфляцiї до рiвня менше нiж 3% на мiсяць призведе

до структурних зрушень у попитi на кредитнi ресурси, збiльшуючи в них

частку довгострокових позик.

Зростання строкiв надання кредитiв змушуватиме банки збiльшувати питому

вагу строкових зобов’язань, насамперед строкових депозитiв, що в будь-якому

разi зумовить пiдвищення банкiвських витрат.

Коли процентнi ставки мають тенденцiю до зниження, оптимальною

фiнансовою стратегiєю для банкiв є орiєнтацiя на залучення переважно

короткострокових зобов’язань, в тому числi депозитiв "до запитання". Проте

в цьому випадку банк вiдчує труднощi. По сутi, йому доведеться вибирати

один iз двох непривабливих для змiцнення їхнього фiнансового стану

варiантiв:

1) йому необхiдно приймати додатковi ризики, пов’язанi iз

спiввiдношенням зобов’язань "до запитання" i середньострокових працюючих

активiв, що збiльшує загрозу втрати лiквiдностi;

2) вести далi переважно короткострокове кредитування i задовольнятися

нижчими процентними доходами внаслiдок перевищення пропозицiї над попитом

по короткострокових позиках.

Таким чином, успiшна адаптацiя до рiзких змiн у порiвняльнiй дохiдностi

рiзних комбiнацiй активiв i пасивiв у зв’язку iз стiйким зниженням iнфляцiї

до рiвня менш нiж 3% на мiсяць вимагатиме вiд українських банкiв серйозної

змiни своїх балансiв. Основнi змiни полягатимуть у зменшеннi питомої ваги

зобов’язань "до запитання", в тому числi валютних, при одночасному

пiдвищеннi частки строкових зобов’язань, насамперед строкових депозитiв, у

пiдвищеннi питомої ваги працюючих активiв при одночасному скороченнi частки

непрацюючих активiв, зокрема, зростаннi питомої ваги кредитiв реально

дiючим пiдприємницьким структурам.

Зрозумiло, що повноцiнна участь комерцiйних банкiв у довгостроковому

кредитуваннi можлива лише за умови досягнення макроекономiчної

стабiлiзацiї. Але це не виключає необхiдностi запровадження економiчних

стимулiв та вiдновлення впливу держави в цьому питаннi.

Незважаючи на те, що жоден з банкiв не досяг рiвня 25% кредитних

вкладень довгострокового характеру, НБУ з метою сприяння розвитковi

iнвестицiйного процесу дозволив банкам у 1995 роцi надати довгострокових

кредитiв бiльше як на 10 трлн. крб. в рахунок обов’язкових резервiв [20,

с.50].

З метою заохочення комерцiйних банкiв для довгострокового кредитування

iнвестицiйних програм в 1995 роцi здiйснювалося коригування обов’язкових

резервiв, якi повиннi знаходитися на кореспондентських рахунках банкiв, на

суму наданих ними кредитiв за рахунок власних ресурсiв. Дiя цiєї пiльги

була продовжена i в 1996 роцi.

В сучасних умовах в Україні особливу увагу необхідно приділяти

розвиткові споживчого кредиту, в чому має допомогти вивчення іноземного

досвіду. Розвиток цього виду кредиту насамперед допоможе підвищити життєвий

рівень населення. Але з другого боку, саме низький рівень доходів населення

– головна причина того, що надання населенню споживчих кредитів банками

майже не відбувається.

Уваги заслуговують такі різновиди споживчих кредитів, що поширені в США

- позики з погашенням у розстрочку і позики, що відновляються. Позички

зпогашенням у розстрочку застосовуються для купівлі побутових товарів

тривалого користування, наприклад, для купівлі автомобіля. Позичальник може

за своїм вибором чи погасити позику повністю, чи передати автомобіль за

залишковою вартістю банку в якості сплати непогашеного боргу.

У разі надання банком позички, що відновлюється позичальнику

відкривається кредитна лінія з правом отримання кредиту на протязі певного

строку. При цьому, якщо позика погашається на протязі певного пільгового

строку (30 днів), то процент на користь банку не нараховується.

Для розвитку споживчого кредитування в Україні можна передбачити такий

варіант: відкривати кредитну лінію фізичним особам-позичальникам, які мають

вклади в цьому банку і мають репутацію акуратних клієнтів.

При проведенні своєї кредитної діяльності будь-який банк ставить на

меті зменшити кредитний ризик і таким чином зменшити частку прострочених,

пролонгованих, сумнівних, небезпечних, безнадійних кредитів.

Найсуттєвiший фактор впливу на лiквiднiсть i платоспроможнiсть банкiв є

проблема невчасного повернення позик, зростання безнадiйної кредитної

заборгованостi. Без вжиття кардинальних заходiв щодо виправлення ситуацiї з

поверненням кредитiв посилюється загроза втрати лiквiдностi банкiвською

системою України. Серед заходiв загальнодержавного масштабу НБУ передбачає

надання прямої дiї Закону України "Про заставу майна" i спрощення процедури

реалiзацiї заставленого майна, введення єдиного реєстру такого майна,

створення резервiв покриття кредитних ризикiв i фондiв страхування вкладiв

громадян, якнайшвидше прийняття Закону України "Про кредит", проект якого

вже пiдготовлений спецiалiстами НБУ.

В умовах зростання сум неповернених кредитiв посилюється значення

контролю з боку банка за чiтким виконанням умов кредитного договору.

Першочергового значення тут набуває своєчаснiсть сплати боржником чергових

процентiв i встановленої частини погашення основного боргу.

Враховуючи, що кожнiй позицi властивий певний ризик невиплати процентiв

чи неповернення позики внаслiдок непередбачених обставин, зрозумiлим є

намагання банку кредитувати лише перевiрених позичальникiв, якi добре себе

зарекомендували. Однак в умовах нестабiльностi економiки таких клiєнтiв

обмаль i обмежитися лише ними – це поставити пiд сумнiв дiяльнiсть банку як

кредитної установи. Тому доцiльно не втрачати можливостi нарощувати обсяг

позичкових операцiй i за рахунок тих iз них, для яких властивий пiдвищений

ризик. Адже саме для них характерна бiльша дохiднiсть у порiвняннi з

слаборизиковими. Беручи до уваги iснування обернено пропорцiональної

залежностi мiж величиною ризику i дохiднiстю кредитних операцiй, кожний

банк у центр позичкової полiтики повинен ставити забезпечення

збалансованостi мiж ризиковiстю та обережнiстю. Надмiрна (невиправдана)

ризиковiсть посилює загрозу падiння дохiдностi банку внаслiдок неповернення

боргiв, а то й невиплати процентiв, тодi як перебiльшена обережнiсть знову

ж таки не дає змоги використати багато якi прибутковi можливостi.

У зв'язку з цим очевидним є регулювання кредитних ризикiв та реалiзацiя

заходiв щодо пом’якшення їхнього впливу на дохiднiсть банку. У вiтчизнянiй

практицi встановлено лише один показник, який стосується оцiнки кредитних

ризикiв. Це економiчний норматив, встановлений у законодавчому порядку –

максимальний розмiр ризику на одного позичальника. Цього недостатньо хоча б

тому, що зазначений норматив обмежується лише грошовим обсягом ризику.

В iнших країнах законодавча i нормативна база оцiнки i розмежування

кредитних ризикiв розроблена значно повнiше. Наприклад, у Росiї Iнструкцiя

№1 вiд 30.01.96 р. встановила 4 нормативи, що регулюють кредитнi ризики

банкiвської системи: максимальний розмiр ризику на одного боржника або

групу пов’язаних боржникiв; максимальний розмiр кредитiв, гарантiй i

поручительств, наданих банком своїм учасникам (акцiонерам); максимальний

розмiр великих кредитних ризикiв; максимальний розмiр кредитiв, гарантiй i

поручительств, наданих кредитною органiзацiєю своїм iнсайдерам.

Багато проблем комерцiйних банкiв у кредитнiй дiяльностi пов’язанi з

об’єктивними причинами фiнансових негараздiв у банкiвськiй системi. Вони

випливають iз загального стану економiки держави, вiдсутностi належного

досвiду i вiдповiдно пiдготовлених кадрiв для функцiонування банкiв в

умовах ринкових перетворень. Поряд iз тим фiнансовi проблеми багатьох

комерцiйних банкiв значною мiрою також пов’язанi iз суб’єктивними

факторами. Це, зокрема, занадто ризикова кредитна полiтика їхнiх

керiвникiв, зумовлена гонитвою за високими прибутками тощо.

Наприклад, пiд час iнспектування комерцiйних банкiв виявлено ряд

порушень, якi стосуються кредитування суб’єктiв пiдприємницької дiяльностi

та кредитних вiдносин:

1. Порушення основних принципiв кредитування, викладених у положеннi

"Про кредитування". Кредитна полiтика характеризується пiдвищеним ризиком.

Значна кiлькiсть банкiв має в кредитному портфелi критичну питому вагу

пролонгованих, прострочених та безнадiйних щодо повернення позик.

2. Недостатнiй аналiз фiнансового стану позичальникiв при наданнi

кредитiв.

3. Вiдсутнiсть аналiзу кредитного портфелю з боку керiвникiв

комерцiйних банкiв, що призводить до концентрацiї кредитних ресурсiв у

руках одного позичальника.

4. Надання кредитiв без оформлення належним чином договорiв.

5. Низький рiвень якостi укладених договорiв з юридичної точки зору

(вiдсутнiсть пунктiв про коригування процентних ставок, про санкцiї за

нецiльове використання позики, неконкретне визначення мети надання кредиту

або повна його вiдсутнiсть; надання кредиту без встановлення чiтких строкiв

його повернення тощо).

6.Порушення вимог Положення "Про кредитування" в частинi оформлення

кредитних справ позичальникiв (такi справи або повнiстю вiдсутнi або пакет

документiв укомплектований лише частково, вiдсутнiсть у справi договорiв на

пролонгацiю).

7. Недотримання вимог Закону України "Про заставу" (надання позик пiд

забезпечення без нотарiального засвiдчення застави, без страхування

заставленого майна, прийняття заставленого майна тiльки на суму виданих

кредитiв без врахування вiдсоткiв за користування, вiдсутнiсть у кредитнiй

справi опису заставленого майна тощо).

8. Несвоєчасне вiднесення простроченої та пролонгованої заборгованостi

на вiдповiднi рахунки, що призводить до викривлення бухгалтерської

звiтностi тощо.

9. У бiльшостi випадкiв комерцiйнi банки не перевiряють цiльове

використання наданих кредитiв.

10. Претензiйно-позовна робота комерцiйних банкiв ведеться на низькому

рiвнi.

Звичайно, ці всі порушення сприяють зростанню в кредитних портфелях

комерційних банків проблемних видів кредитів, що є надзвичайно негативним

явищем.

Неможливiсть одержувати зараз прибутки iнфляцiйного характеру i

вимагає вiд комерцiйних банкiв бiльш реального пiдходу до якостi кредитного

портфеля. Запобiгти негативним тенденцiям, пов’язаним зкредитною дiяльнiстю

банкiв, допомагає також дотримання нормативу достатностi власного капiталу.

Щоб уникнути проблемних кредитiв, банку, перш за все необхiдно звернути

увагу на досконалiсть вивчення якостi кредитного портфелю i квалiфiкацiю

своїх працiвникiв, що проводять цю оцiнку.

Якщо ж попередження проблемного кредиту не вдалося i є загроза

негативного його впливу на дохiднiсть, банк повинен термiново вжити заходiв

щодо забезпечення негайного й повного погашення позики. Як показує

практика, добрий ефект дає розроблення спiльно з боржником плану дiй для

вiдновлення фiнансової стiйкостi пiдприємства й подолання вад у його

дiяльностi.

Якщо застосованi заходи неефективнi, то банк повинен забезпечити

задоволення соїх iнтересiв, вимагаючи погашення боргу за рiшенням судових

органiв. Може знадобитися й продаж застави, подання претензiй до гаранта

тощо.

Але першочергове завдання комерційних банків – попередити виникнення

небажаних видів кредитів, підвищити частку строкових, стандартних кредитів

і скоротити до мінімуму або зовсім уникнути пролонгованих, прострочених,

безнадійних, небезпечних, сумнівних кредитів.

Для досягнення цієї мети Найіональний банк України пропонує вжити такі

заходи:

1. Для захисту комерцiйних банкiв та недопущення надання позичок

недобросовiсним клiєнтам i шахраям створити при АУБ банк даних про

позичальникiв комерцiйних банкiв України (в якому накопичувалась би

iнформацiя про фiнансовий стан позичальникiв, їхню спроможнiсть погасити

борги тощо, а також заснувати Всеукраїнський реєстр гарантiй i застав).

2. Органiзувати у комерцiйних банках пiдроздiли з управлiння

кредитними ризиками (наприклад, кредитнi комiтети).

3. Проводити полiтику диверсифiкацiї активiв i пасивiв комерцiйних

банкiв, виходяси з того, що розмiр максимального ризику на одного

позичальника не повинен реально перевищувати 10% власних коштiв банку.

Розширювати коло вкладникiв, не допускаючи концентрацiї залишкiв коштiв на

депозитних i вкладних рахунках обмеженої кiлькостi вкладникiв.

Крім того, до заходів, що мають зменшити частку проблемних кредитів,

відносять ефективну співпрацю банківських фахівців зі своїми партнерами,

для чого необхiдно добре знати i постiйно аналiзувати їхню фiнансово-

господарську поточну дiяльнiсть, визначати прогнознi тенденцiї її змiни.

Для цього в кожному банку доцiльно створити iнформацiйну систему i мати

спiвробiтникiв, якi б використовували її данi. З цiєю метою можливе

використання для такої дiльностi працiвникiв служби безпеки банку. Вона

створена в багатьох банках, але, як правило, крiм суто охоронних функцiй,

не виконує iнших.

В умовах становлення банкiвської конкуренцiї все бiльшого значення в

попередженнi виникнення кредитів проблемних видів набирають маркетинговi

методи її забезпечення або спiвробiтництво з спецiалiзованими

маркетинговими фiрмами. Важливо налагодити й взаємовигiдну партнерську

роботу зi страховими компанiями. Зазначенi заходи здатнi мiнiмiзувати вплив

проблемних кредитiв на банкiвську дохiднiсть.

Але глобально проблема безнадійних боргів не вирішується.

Деякі види кредитів, що надаються комерційними банками в розрізі

окремих галузей народного господарства, теж зумовлюють банківські проблеми

і погіршують їх фінансовий стан.

Також зараз прослідковується надмiрне кредитування промисловостi, не

здатної ефективно використовувати одержанi кошти. Саме у виробництвi

зосереджена бiльша частина "мертвих" кредитiв колишнiх спецбанкiв. I коли б

не "особливе" становище цих структур, НБУ давно б мав перевести їх на режим

фiнансового оздоровлення за невиконання нормативiв лiквiдностi та

платоспроможностi. Бiльшу частину цих кредитiв було надано або за прямою

вказiвкою, або за неофiцiйними, але настiйливими рекомендацiями уряду та

його окремих членiв. Величезнi збитки цих банкiв становлять потенцiйну

загрозу стабiльностi для всiєї банкiвської системи.

Не менша частка кредитiв виробникам припадає й на неоплаченi ними

електроенергiю та енергоносiї, що поставило на межу банкрутства

постачальникiв. Водночас практично жодне пiдприємство не пройшло повну

процедуру банкрутства за накопиченi борги. Це надихає боржникiв дiяти

впевнено i надалi.

Агропромисловий банк "Україна" на початку 1997 року зіткнувся з

проблемами, що пов'язані з наданням такого виду кредитів як кредити

підприємствам агропромислового комплексу.

Складність в проведенні цього виду кредитування визначалася трьома

основними факторами: тиском з боку Уряду і вимогами прокредитувати

сільгоспвиробника, бажанням банку прокредитувати, що обгрунтовано

можливістю отримати гарну віддачу, і найжорсткими вимогами НБУ до

дотримання нормативів. У зв`язку з цим банк пішов на деякі порушення

нормативів, але вже наприкінці квітня показники ліквідності були

відновлені.

Кредитування державного сектору доставляє комерційним банкам теж чимало

проблем, це є причиною того, що банки уникають проведення цього виду

кредитування.

Перш за все тут постає питання про довiру банкiв до своїх дебiторiв, у

тому числi i до держави. Iнституцiйнi завдання: насамперед закон про

банкрутство, закон про заставу, оформлення фiнансових зобов’язань через

документи, що мають юридичну силу, судова процедура розгляду та задоволення

позовiв.

Закон про заставу безпосередньо пов’язаний iз законом про власнiсть i

процесом приватизацiї. Без чiткого закону про власнiсть закон про заставу

буде складним у трактуваннi власностi, що заставляється, його буде важко

ефективно реалiзувати. У разi банкрутсва державного пiдприємства держава

повинна вiдповiдати за його зобов’язаннями як власник цього пiдприємства.

Схема кредиту пiд заставу власностi повинна бути доповнена оформленням

фiнансових зобов’язань i судовою процедурою розгляду та задоволення

позовiв.

Глибоку кризу банкiвської дiяльностi не можна подолати суто

банкiвськими заходами. Необхiдно проводити оздоровлення фiнансiв базової

ланки економiки, а саме пiдприємств. Для цього треба, перш за все,

встановити жорстку фiнансову дисциплiну i для Уряду, i для всiх суб’єктiв

господарювання. Всi мають жити на свої кошти i платити за своїми

зобов’язаннями.

Крiм того, необхiдно лiквiдувати штучне запобiгання банкрутств

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6