Виды кредитов коммерческих банков

розширюється коло потенцiйних iнвесторiв; на вторинному ринку сертифiкат

може бути достроково проданий iншiй особi з отриманням певного доходу й без

змiни при цьому обсягiв ресурсiв банка, в той час як дострокове вилучення

власником строкового вкладу означає для нього втрату дохода, а для банка –

частини ресурсiв.

Отже, перевагою строкових депозитних рахункiв для клiєнтiв є отримання

високого проценту, а для банку – можливiсть пiдтримки лiквiдностi з меншим

оперативним резервом. В той же час для банка недолiк строкових вкладiв

полягає в необхiдностi виплати пiдвищених процентiв за вкладами й зниження

таким чином маржі, тобто рiзницi мiж процентами за активними i пасивними

операцiями.

Ощаднi депозити застосовують для накопичення чи вкладання грошових

заощаджень. Для них характерним є повiльне зростання й те, що використання

коштiв часто вiдбувається через кiлька рокiв. При цьому слід вiдмiтити, що

грошовi суми, помiщенi на рахунки, якi призначенi для здiйснення платежiв

чи на заздалегiдь визначений строк, не вiдносяться до ощадних вкладiв.

Ощаднi депозити мають стiйкий характер у довгостроковому перiодi, тому вони

перетворилися зараз в одну з найважливiших операцiй. Цi кошти безпосередньо

використовуються для фiнансування великих промислових та торгiвельних

компанiй, для надання довгострокових позик, у тому числi i державi. Ощаднi

вклади вигiднi банкам тим, що вони, як правило, носять довгостроковий

характер і, отже, можуть використовуватися як джерело довгострокових

вкладень. Недолiком їх є пiдвладнiсть цих вкладiв рiзноманiтним факторам

(полiтичним, економiчним, психологiчним), що пiдвищує загрозу швидкого

вiдтоку коштiв з цих вкладiв.

До останнього часу у вiтчизнянiй банкiвський практицi питанням

управлiння депозитами не придiлялася увага. Перед установами банкiв на

мiсцях не ставилася задача забезпечення надання коротко- i довгострокових

позик в залежностi вiд розмiрiв i специфiки мобiлiзованих ними кредитних

ресурсiв. Подiбне положення було викликано надмiрною централiзацiєю

управлiння процесами формування i використання позикового фонду страни.

Активи i пасиви банка тiсно пов’язанi мiж собою. Виходячи на ринки

кредиту, банки постiйно контролюють стан своїх пасивiв, слiдкують за

наявнiстю вiльних ресурсiв, строками запитання депозитiв, вартiстю

залучених капiталiв i заощаджень. Якщо приток ресурсiв в банк

уповiльнюється й не може бути забезпечений на припустимих умовах, банк буде

вимушений переглянути свою полiтику в областi активних операцiй,

вiдмовитися вiд вигiдних пропозицiй, погасити частину ранiше наданих

кредитiв.

Таким чином, визначення обсягiв, строкiв, цiни мобiлiзованих ресурсiв

торкається усього спектру вiдносин в областi управлiння активними

операцiями.

Основу ресурсної бази банка складають залученi кошти. За фiксованiстю

строкiв залученi ресурси можна подiлити на двi групи: ресурси, якими можна

управляти, та поточнi пасиви. До першої групи вiдносяться строковi

депозити, та мiжбанкiвськi кредити. До другої групи включаються залишки на

розрахункових, поточних рахунках й на корреспондентських рахунках. "Золоте"

банкiвське правило говорить, що розмiр i строки фiнансових вимог банка

повиннi вiдповiдати розмiрам та строкам його зобов’язань. Кожної групi

пасивiв повинен вiдповiдати свiй тип активiв за розмiрами i строками

розмiщення. Так, пасиви, якими можна управляти, формують базу для

цiльового, програмного кредитування, а поточнi пасиви є основою для

операцiй на ринку "коротких грошей". Пiдтримання цього вiдношення мiж

джерелами ресурсiв i їх розмiщенням є основою фiнансової стiйкостi банка.

Таким чином, виходячи з принципу збалансованостi структури джерел

фiнансування, необхiдно формувати останнi в залежностi вiд економiчної

кон’юнктури ринку, об’єктiв кредитування, прибутковостi й обертання

активiв.

Реалiзацiя другого напряму оптимiзацiї структури пасивiв (здешевлення

ресурсної бази) пов’язана з якiсним удосконаленням вже iснуючих видiв i

впровадженням можливих варiантiв модифiкацiй старих послуг не тiльки для

задоволення потреб вже iснуючих клiєнтiв, але й для залучення нових, а

також з пошуком банком принципово нових операцiй, якi ранiше не

проводилися, на користь клiєнтiв. Це буде сприяти залученню дешевих

ресурсiв – коштiв на розрахунковi рахунки.

Комерцiйнi банки в умовах конкурентної боротьби на ринку кредитних

ресурсiв повиннi постiйно турбуватися як про кiлькiсне, так i про якiсне

покращення своїх депозитiв.

При цьому банки дотримуються таких основних принципiв

органiзацiдепозитних операцiй:

1) депозитнi операцiї повиннi сприяти отриманню прибутку чи створювати

умови для отримання прибутку в майбутньому;

2) особливу увагу в процесi органiзацiї депозитних операцiй слiд

придiляти строковим вкладам;

3) органiзуючи депозитнi та кредитнi операцiї, банк повинен намагатися

мiнiмiзувати свої вiльнi ресурси;

4) банку слiд приймати заходи щодо розвитку банкiвських послуг, що

сприяють залученню депозитiв.

Сектор кредитування був першим сектором, який швидко зрiс в Українi за

умов iнфляцiї та неконкурентностi. Iнфляцiя в тисячi процентiв викликала

попит на кредитнi ресурси цiною в 300 – 400% рiчних.

У 1991-1993 роках комерцiйнi банки активно надавали позики, але, через

свою недосвiдченiсть, дуже мало турбувалися про забезпечення наданих

кредитiв. Банк припиняв операцiї лише тодi, коли борги визнавалися

безнадiйними. Проблема безнадiйних боргiв загострювалася через недосконале

законодавство про заставу майна, зокрема у зв’язку з браком централiзованої

системи реєстрацiї фактiв застави майна та арешту майна за борги.

Допускалася практика надання кредитiв i зовсiм без забезпечення, а

також кредитiв пiд страхування чи гарантiю без належної перевiрки статутних

документiв та фiнансового стану фiрм-гарантiв.

Все це спричинило різке зростання безнадійних кредитів в “кредитних

портфелях” комерційних банків, багато з них опинилися на межі банкрутства.

Одним з фiнансових факторiв, який природньо компенсував високий рiвень

ризику в кредитнiй дiяльностi комерцiйних банкiв, була надзвичайно висока

маржа процентних ставок, що частково допомагало покривати значнi збитки вiд

прострочених позик.

Таким чином, кредитна діяльність комерційних банків за останні роки

стала більш зваженою, але ймовірність збитковості кредитних операцій ще

досить значна, і тому важливого значення набуває формування банками в

необхідних обсягах резервних фондів з метою підтримання ліквідності і

платоспроможності банку на необхідному рівні.

II. Класифікація та види кредитів комерційних банків.

Розглянемо основні види кредитів, що надаються вітчизняними банками.

Положенням Нацiонального банку України "Про кредитування" передбачено

класифiкацiю кредитiв, що надаються комерцiйними банками, за такими

ознаками:

– за строками користування;

– за забезпеченням;

– за ступенем ризику;

– за методами надання;

– за строками погашення.

За строками користування кредити подiляються на:

1) строковi, тобто кредити, наданi на визначений у договорi строк. В

свою чергу вони подiляються на короткостроковi (до 1 року

включно), середньостроковi (до 3 рокiв) та довгостроковi (понад 3

роки). Строк кредиту, а також вiдсотки за його користування (якщо

iнше не передбачено умовами кредитного договору) розраховуються з

моменту отримання (зарахування на рахунок позичальника або сплати

платiжних документiв з позичкового рахунку позичальника) до

повного погашення кредиту та вiдсоткiв за його користування.

Короткостроковi кредити можуть надаватися банками у разi

тимчасових фiнанасових труднощiв, що виникають у зв’язку iз

витратами виробництва та обiгу, не забезпечених надходженнями

коштiв у вiдповiдному перiодi. Середньостроковi кредити можуть

надаватись на оплату обладнання, поточнi витрати, на фiнансування

капiтальних вкладень. Довгостроковi кредити можуть надаватись для

формування основних фондiв. Об’єктами кредитування можуть бути

капiтальнi витрати на реконструкцiю, модернiзацiю та розширення

вже дiючих основних фондiв, на нове будiвництво, на приватизацiю

та iнше.

2) кредити до запитання – кредити, що видаються на невизначений строк

i якi на вимогу кредитодавця повиннi бути поверненi у визначений

ним час. Якщо кредитодавець не вимагає повернення, то кредит

погашається позичальником у строк, визначений ним самостiйно.

3) простроченi – це кредити, щодо яких строк погашення, встановлений

кредитним договором, минув.

4) вiдстроченi – кредити, стосовно яких на основi клопотання

позичальника строки погашення були перенесенi на бiльш пiзний

строк.

Конкретнi строки користування позичками визначаються в кредитному

договорi, виходячи з строкiв проведення заходу, що кредитується, його

окупностi та iнших умов.

У разi неможливостi погашення позичальником заборгованостi по позичцi i

процентiв по нiй у строки, встановленi кредитним договором, якщо вжитi

заходи по своєчасному погашенню кредиту виявилися безрезультатаними, банк

може надати позичальнику в окремих випадках вiдстрочку погашення боргу за

письмовим клопотанням позичальника. Одночасно з клопотанням позичальник

подає до банку конкретнi заходи щодо погашення кредиту iз зазначенням сум i

строкiв здiйснення. Якщо вiдповiдною установою банку прийняте рiшення про

вiдстрочку погашення кредиту, то укладається додаткова кредитна угода,

переоформлюються строки дiї гарантiї, поручительства, переглядається

реальнiсть реалiзацiї застави i т.i. Процентна ставка по вiдстрочених

кредитах збiльшується вiдповiдно до кредитного договору. Якщо клiєнт

звертається в банк з клопотанням про надання повторної пролонгацiї

погашення кредиту, то установi банку слiд здiйснити поглиблений аналiз його

господарсько-фiнансової дiяльностi, за результатами якого визначити

доцiльнiсть цього заходу (як правило, звертання позичальника за додатковою

пролонгацiєю погашення кредиту свiдчить про суттєвi прорахунки у йогог

фiнансовiй дiяльностi i може задовольнятися лише у виняткових випадках).

При вiдмовi банку в наданнi вiдстрочки погашення кредиту банк реалiзує своє

право на стягнення кредиту i процентiв по ньому з спрямуванням стягнення на

забезпечення, прийняте при його видачi, в установленому законодавством

порядку. При цьому на незабезпечену поверненням позичкову заборгованiсть

установлюється пiдвищений процент. У разi вiдмови у сплатi боргiв по

позичках банк стягує борги в претензiйно-позивному порядку. Якщо розробленi

при наданнi вiдстрочки погашення кредиту заходи не забезпечили погашення

боргу, то його вiдносять на рахунок прострочених. У разi виникнення

простроченої заборгованостi установа банку в цей же день здiйснює погашення

боргу за рахунок коштiв гаранта або поручителя. Якщо кредитною угодою не

передбачалось надання гарантiї чи поручительства, банк наступного дня

пред’являє позичальнику претензiю про погашення прострочених боргiв i

реалiзацiю застави. Одночасно банк повiдомляє клiєнта про щоденне стягнення

пенi за несвоєчасне повернення кредиту та вiдсоткiв в розмiрi,

передбаченому догоговором i дiючим порядком, пропонує негайно (протягом

п’яти днiв) подати заходи щодо погашення прострочених боргiв не пiзнiше нiж

через 30 календарних днiв i попереджає, що в разi непогашення боргу в цей

строк матерiали буде передано в арбiтражний суд.

Своєрiднiсть сучасної ситуацiї в Українi полягає в тому, що багато якi

банки (навiть середнi i великi) взагалi не надавали середньострокових (не

кажучи вже про довгостроковi) кредитiв за весь перiод свого iснування.

Основнi ресурси i найквалiфiкованiшi кадри були сконцентрованi на

розрахунково-касовому обслуговуваннi клiєнтiв, операцiях з купiвлi-продажу

валюти, на фондовiй бiржi– з облiгацiями державної внутрiшньої позики i

короткостроковому кредитуваннi. Досвiд персоналу та iнфраструктура,

пiдпорядкованi цим завданням, не зовсiм вiдповiдають роботi зi строковими

депозитами i особливо по середньостроковому i довгостроковому

iнвестицiйному кредитуванню.

Для бiльшостi банкiв необхiдним буде час i значнi органiзацiйнi зусилля

щодо розвитку iнфраструктури, навчання персоналу, збору та обробки

iнформацiї, а також вiдпрацювання процедур пiдготовки, вiдбору

iнвестицiйних проектiв та їх контролю. На перших порах через брак

необхiдного досвiду й iнфраструктури, а також загальної i структурної

невизначеностi в реальному пiдприємницькому секторi якiсть

середньострокових кредитних портфелiв у багатьох банках переважно буде

досить низькою.

За українським законодавством кредит, наданий на строк бiльше трьох

рокiв, вважається довгостроковим i потребує наявностi у банка залучених

коштiв в аналогiчних обсягах i на аналогiчний строк. Тенденцiя розвитку

пасивiв банку свiдчить про те, що все бiльш менша кiлькiсть юридичних осiб

розмiщують в банках депозити навiть й на менш тривалий строк. Щодо власних

коштiв, то банки мають можливiсть вкласти їх в бiльш прибутковi й менш

ризиковi активи. У зв’язку з цим особливо важко отримати кредит для

закупiвлi обладнання зi строком окупностi бiльше дев’яти мicяцiв, пiд

фiнансування капiтальних вкладень i формування основних фондiв

пiдприємства.

Розглянемо види кредитів, що надають комерційні банки України в

залежності від забезпечення.

За забезпеченням розрiзняють такі види кредитiв:

1) забезпеченi заставою (майном, майновими правами, цiнними паперами);

2) гарантованi (банками, фiнансами чи майном третьої особи);

3) з iншим забезпеченням (поручительство, свiдоцтво страхової

органiзацiї);

4) незабезпеченi (бланковi). Бланковi кредити надаються тiльки пiд

зобов’язання позичальника погасити позику iз застосуванням

пiдвищеної вiдсоткової ставки надiйним позичальникам, якi мають

стабiльнi джерела погашення кредиту i перевiрений авторiтет у

банкiвських колах.

Основними формами застави є застава майна, майнових прав, застава

цiнних паперiв. Вся юридична сторона застави регулюється Законом України

"Про заставу" .

Банки при роботi iз заставою намагаються перестрахуватися, тому у

заставу приймається майно:

– вартiсть якого можна оцiнити;

– яке може довго зберiгатися i його зберiгання вiдносно недороге;

– цiни на яке стабiльнi;

– реалiзувати яке можна у якомога менший строк.

Застава визнається як спосiб забезпечення повернення кредиту, коли банк-

кредитор в разi невиконання позичальником зобов’язань по поверненню кредиту

i сплатi процентiв по ньому має право задовольнити свої вимоги з вартостi

заставного майна переважно перед iншими кредиторами, згiдно з чинним

законодавством. Угода про заставу повинна укладатися мiж банком-

заставодержателем i заставодавцем у письмовiй формi та передбачати:

сутнiсть забезпечення заставою вимоги, її розмiр, строки виконання

зобов’язання по поверненню кредиту i процентiв по ньому, склад (опис) та

вартiсть заставленого майна, вид застави (повинно бути передбачено, що

заставлене майно залишається у заставодавця або передається у володiнння

заставодержателя, мiсце знаходження предмета застави, зобов’язання по

страхуванню заставленого майна, а також iншi умови).

В якостi забезпечення кредиту банком може бути прийняте наступне:

1) Нерухоме майно, власником якого є заставодавець (не обов’язково

позичальник), що вiльне вiд iнших зобов’язань i вiд заборони

вiдчудження.

Договiр про iпотеку (заставу пiдприємства, споруди, будiвель, iнших

об’єктiв, безпосередньо зв’язаних з землею, разом з вiдповiдною земельною

дiлянкою або правом користування нею) повинен бути нотарiально посвiдчений.

У договорi необхiдно передбачити, що нотарiальна контора одночасно з

посвiдченням договору накладає заборону на вiдчуження предмета iпотеки.

2) Транспортнi засоби, як правило, новi чи майже новi (2-3 роки), при

цьому транспортний засiб, а також документи на нього передаються

до банку на вiдповiдальне зберiгання на строк дiї договору

застави.

У випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, транспортнi

засоби, космiчнi об’єкти, товари в оборотi або переробцi, договiр застави

повинен бути нотарiально засвiдчений на пiдставi вiдповiдних

правоустановчих документiв.

Заставодавцем може бути не позичальник, а третя особа (майновий

поручитель), якiй предмет застави належить на правах власностi або повного

господарського вiдання.

При визначеннi вартостi майна, що передається у заставу, слiд

виходити з його балансової вартостi (з урахуванням дооцiнки й уцiнення) та

можливої цiни реалiзацiї.

Вартiсть заставленого майна повинна бути достатньою для погашення

позички, процентiв за користування нею, неустойки, передбачених кредитним

договором, витрат по зберiганню заставленого майна, а також передбачати

податок на добавлену вартiсть, сплата якого проводиться з обороту по

реалiзацiї предмета застави, та iншi витрати.

3) Цiннi папери чи корпоративнi права (акцiї, облiгацiї, частки у

статутному фондi третiх пiдприємств, сертифiкати).

Найнадiйнiшими цiнними паперами є акцiї самого банка-кредитора чи облiгацiї

державної внутрiшньої позики.

Лiквiднiсть iнших цiнних паперiв i корпоративних прав далеко не завжди

однозначна i потребує ретельного вивчення у кожному конкретному випадку.

Якщо банк i погодиться надати кредит пiд таке забезпечення, то з великими

фiнансовими втратами для клiєнта. Бiльш надiйними є акцiї банкiв, що не є

потенцiйними банкрутами, при наявностi вiдповiдної довiдки про їх 100%-ву

оплату.

Згiдно вищеназваним рекомендацiям цiннi папери можуть бути прийнятi в

заставу за умови передачi заставодавцем банку цiнних паперiв на зберiгання,

а також обов’язкової реєстрацiї цiєї справи в органiзацiї, що надала цiннi

папери.

4) Товарно-матерiальнi цiнностi: високолiквiднi товари на складi,

бажано на складi банка, встановлене обладнання, що залишається у

користуваннi заставодавця.

При заставi товарiв в оборотi й переробцi допускається змiна складу i

натуральної форми предмета застави (товарних залишкiв, сировини,

матерiалiв, напiвфабрикатiв, готової продукцiї i т.п.) за умови, що їх

загальна вартiсть не стане меншою вiд зазаначеної в договорi застави. З

1996 року заставою може виступати державна власнiсть. Дозвiл на її заставу

надають регiональнi управлiння Фонду державного майна.

Таким чином, об’єктом застави може бути будь-яке майно (основнi засоби,

виробничi запаси, готова продукцiя, товари, цiннi папери – акцiї,

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6