Софійський собор - видатна памята доби Київської Русі

і способи укладання смальти дають можливість визначити склад бригади

майстрів у кількості восьми чоловік (не рахуючи підмайстрів).

Під час реставраційних робіт мозаїки очищені від бруду і укріплені в

місцях відшарування штукатурної основи. Мозаїки головного купола і

вівтаря собору гармонійно поєднуються з фресковим розписом.

ФРЕСКИ

Фрески прикрашали у давнину всі бокові стіни споруди, галереї, башти

і хори. В 17 столітті первісний живопис під час ремонту частково

оновлювався клейовою фарбою. На рубежі 17-18 ст. древні фрески, на той

час пошкоджені, були поштукатурені й забілені. У 18 ст. на первісному

стінописі були зроблені нові олійні зображення, що відповідали вимогам

епохи. В середині 19 ст. фрески були розчищені з-під розпису 18 ст. і

знову закриті олійним живописом, який не відзначався художньою

цінністю, хоча сюжети його в основному повторювали іконографічну схему

стародавніх фресок, які збереглися на той час.

У процесі реставраційних робіт фрески 11 ст. розчищено з-під пізніших

нашарувань, укріплено місця відшарування фрескової штукатурки. Пізній

живопис залишено в місцях, де фрески втрачено, для збереження єдності

стінописного ансамблю собору. В окремих місцях збереглися композиції 17

і 18 століть.

До системи фрескового розпису входять багатофігурні сцени, зображення

святих на повний зріст, напівфігури святих, численні орнаменти.

У центральному підкупольному просторі бачимо багатофігурні

євангельські сцени розповідного характеру - про діяння і жертву Христа,

про поширення християнського віровчення. У давнину композиції

розміщувались в хронологічній послідовності по колу, зліва на право,

зверху вниз трьома регістрами.

Початкові сцени циклу були змальовані на склепінні трансепту і

західної частини центрального нефа. Жодна з фресок верхнього регістра

не збереглася до наших днів.

Сцени середнього регістра розміщені під склепінням над потрійними

аркадами і починаються в північній частині трансепту двома композиціями

- «Зречення Петра» і «Христос перед Каїафою». Далі розповідь переходить

на південну частину трансепту, де розміщена композиція «Розп’яття».

Решта фресок середнього регістра не збереглися.

Фрески нижнього регістра розміщені над восьмигранними стовпами

трансепту. На північній стіні збереглися сцени «Зішестя Христа в пекло»

і «Явління Христа жонам-мироносицям, на південній - «Увірування Хоми» і

«Відіслання учнів на проповідь». Поряд з останньою композицією на

суміжній стіні бачимо заключну сцену всього євангельського циклу -

«Зішестя святого духа».

Особливу цінність серед фресок Софійського собору становить груповий

портрет родини Ярослава Мудрого. Композиція містилась на північній,

західній і південній стінах головного нефа. Про центральну частину цієї

композиції, розміщену на західній стіні, яка не збереглася, відомо з

малюнка Абрагама ван Вестфальда 1651 року. На малюнку зображені Ярослав

Мудрий з макетом Софійського собору в руці, дружина Ярослава княгиня

Ірина. Вони йдуть до постаті Христа, біля якого, можливо, стояли князь

Володимир і Ольга - основоположники християнства на Русі. За Ярославом

та Іриною в урочистій процесії йшли їхні сини й дочки. Від цієї великої

композиції збереглися чотири фігури на південній стіні центрального

нефа і дві - на північній.

Фреска дуже потерпіла під час реставрації 19 ст. На південній стіні

зверху фрески олією були змальовані постаті великомучениць, на

північній стіні-святих. Розчистку цих фресок здійснено після

організації Софійського заповідника в 1934-1935 роках. На північній

стіні, крім фрески, видно три постаті, змальовані в 18 столітті, і

голову святого у 19 столітті.

Та обставина, що фрескова композиція погано збереглась, і

відсутність первісних написів утруднюють реконструкцію всієї сцени і

визначення кожної з фігур. Хоч чотири постаті на південній стіні широко

відомі як портрети дочок Ярослава, існують наукові гіпотези, що

визначають ці зображення як чоловічі (зокрема, дві перші постаті зі

свічками в руках).

Портрет родини Ярослава Мудрого, розміщений у центрі собору, служив

утвердженню князівської влади. І тепер, дивлячись на зображення на

портреті людей, ми згадуємо про зв’язки київського княжого дому з

найбільшими державами Європи. Дружина Ярослава Мудрого Ірина (Інгігерд)

була шведською принцесою, його сини Святослав і Всеволод одружилися з

грецькими царівнами, а дочки - Єлизавета, Анна і Анастасія - були

королевами Норвегії, Франції та Угорщини. Фресковий портрет родини

Ярослава Мудрого - це унікальна пам’ятка древньоруського портретного

монументального живопису.

Інші розписи на першому поверсі Софійського собору мають релігійний

зміст. Фрески бокового вівтаря Якима і Анни розповідають про діву Марію

та її батьків, фрески вівтаря Петра і Павла - про діяння апостола

Петра.

Фрески південного (Михайлівського) бічного вівтаря присвячені

архангелу Михаїлу , який вважався покровителем Києва і князівської

дружини: в апсиді бачимо монументальну півпостать Михаїла, під нею -

фігури святителів . На склепінні перед апсидою зображено сцени

«Єдиноборство з Іаковом»(північний схил) і «Поверження сатани»

(південний схил). На склепінні в передвівтарній частині нефа збереглися

фрескові композиції «Явлення архангела Захарії», «Явлення архангела

Валаамові» (північний схил склепіння) і «Явлення архангела Ісусові

Навіну» (південний схил склепіння).

У Михайлівському вівтарі на південній стіні збереглась дерев’яна

віконниця 11 ст. Під нею - композиція 18 ст. «Чудо архангела Михаїла в

Хонех».

Північний боковий вівтар собору присвячений святому Георгію -

духовному патрону князя Ярослава Мудрого (хрещення ім’я князя -

Георгій). У склепінні апсиди бачимо напівфігуру Георгія, під нею-

святителів. На склепінні вівтарної і передвівтарної частини були

змальовані сцени з життя Георгія. З них фрагментарно збереглися

композиції «Допит Георгія Діоклетіаном», «Мучення Георгія в яру з

вапном» та ін. На північній стіні ліворуч проходу в колишню галерею

збереглося фрескове зображення чоловіка в світському одязі з піднятими

руками. Існує припущення, що це-фрагмент великої композиції «Ярослав

Мудрий перед святим Георгієм», яка не залишилась, і постать чоловіка є

зображенням князя.

У Георгієвському бічному вівтарі привертають увагу дві намальовані

чоловічі голови в склепінні вівтаря, ліворуч від зображення Георгія. Ці

малюнки виконані продряпуванням фрескового фронтону, очевидно, під час

реставраційних робіт 19 ст.

Велике місце у системі розписів собору займають окремі постаті

святих. Серед них - зображення мучеників, святителів, апостолів, святих

воїнів та ін. У західній частині, де під час богослужіння перебували

жінки, переважно зображені «святі жони » - Варвара, Уляна, Христина,

Катерина та ін. Виділяються яскравістю образів чотири жіночі постаті в

медальйонах у західній частині Георгієвського бокового вівтаря.

На жаль, первісна соковитість кольорів більшості фресок не

збереглася. Фрескові зображення були виконані на голубому фоні. В

розписах переважали темно-червоні, вохристі, білі та оливкові кольори.

Особливу увагу художники приділяли змалюванню облич, створивши чудову

галерею образів з індивідуальною характеристикою. Привертають увагу

постаті апостола Павла (вівтар Петра і Павла),Варвари (західний

трансепт), Фоки (південна внутрішня галерея),Федора(північна внутрішня

галерея) і багато інших.

Як мозаїчні, так і фрескові розписи собору органічно зв’язані з

архітектурними формами інтер’єра. Їм притаманна декоративність,

чіткість художньої мови, глибина і виразність образів.

Імена живописців невідомі. Лише в Михайлівському бічному вівтарі

зберігся грецький напис «Георгій», виконаний по вогкій фресковій

штукатурці до нанесення фарби на неї. Можливо, це ім’я одного з

художників, які працювали в соборі. Велику роль у системі розписів

відіграють численні орнаменти, які розділяють мозаїчні композиції,

прикрашають арки, пілони, віконні й дверні прорізи. Вони підкреслюють

архітектурні форми споруди і роблять живописне оздоблення Софії

Київської особливо барвистим і багатим.

* * *

* *

Крім мозаїк і фресок 11 ст., в центральному нефі собору на західній

стіні інтерес становить виконана олійними фарбами у 18 ст. композиція

«Перший Вселенський собор»

Мальовничість древнього інтер’єра Софії посилювала барвиста мозаїчна

підлога, фрагменти якої експонуються в трансепті. Підлога собору не раз

ремонтувалася: в головному вівтарі збереглася керамічна підлога кінця

17 ст. з круглих і лекальних плиток, вкритих різноколірною поливою.

Чавунну підлогу зроблено в 19 ст . Під час розкопок підлогу 19 ст., що

піднялася майже на метр у результаті пізніших нашарувань, було опущено

на рівень 11 століття.

В 11 ст. вівтар був відокремлений від іншої частини собору невисокою

мармуровою передвівтарною огорожею. Існуючий дерев’яний різьблений

позолочений іконостас, виконаний у 1747р.,-чудовий взірець різьблення

по дереву і станкового живопису українських майстрів 18 ст.

На стінах Софійського собору в різних місцях збереглися середньовічні

написи - графіті. Це цінні пам’ятки древньоруської писемності, важливі

історичні документи, з яких ми черпаємо цікаві відомості про різні

сторони життя Стародавньої Русі. Найцікавіші з них ті, що розповідають

про політичні події минулого, згадують імена історичних осіб, відомих з

літописів . З-поміж останніх - князь Ярослав Мудрий, його сини Всеволод

і Святослав, онуки Святополк і Володимир Мономах, єпископ Лука

Білгородський, воєвода Ставр Городятинич та інші. Поряд з написами

серед графіті багато всіляких малюнків.

Софійські графіті значною мірою відбивають мову стародавніх киян, а

також вказують на високий рівень писемності серед населення Русі тих

часів.

Найдавніші написи належать до 30-40-х років 11 ст. і безпосередньо

свідчать про час виконання настінних розписів храму.

САРКОФАГ ЯРОСЛАВА МУДРОГО

У східній частині внутрішньої і зовнішньої північних галерей собору в

давнину була великокняжа усипальниця. Тут поховані Ярослав Мудрий,

Всеволод Ярославич, Ростислав Всеволодович, Володимир Мономах та ін. До

наших днів зберігся лише саркофаг Ярослава Мудрого, який експонується у

вівтарній частині колишньої північної внутрішньої галереї.

Він складається з прямокутної скрині і двосхилої кришки з виступами

(акротеріями) по кутках. Скриня і кришка саркофага прикрашені

різьбленими зображеннями виноградної лози, пальми, кипариса, риб,

птахів, хрестів та інших давньохристиянських символів.

Вага гробниці - 6 тонн. Саркофаг зроблено з проконеського мармуру і,

очевидно, привезено з Візантії.

У 1936-1939 роках, під час розкриття і дослідження саркофага, вчені

виявили в ньому чоловічий і жіночий скелети, кістки яких були

перемішані. Цей факт, а також цілковита відсутність якихось предметів і

одягу свідчать про пограбування гробниці (можливо, у 1240 р.).

Зіставлення висновків анатоморентгенологічного дослідження кісток з

даними літопису довело, що чоловічий скелет-це скелет Ярослава Мудрого.

Підтвердилась наявність природженої кульгавості князя, а також

поранення в коліно і в голову. Жіночий скелет-це скелет дружини

Ярослава Ірини.

За черепом Ярослава Мудрого відомий радянський скульптор-антрополог

М.М.Герасимов відтворив скульптурний портрет князя, який експонується в

північній зовнішній галереї собору.

Саркофаг Ярослава Мудрого становить велику науково-історичну і

художню цінність.

ПІВНІЧНА ЗОВНІШНЯ ГАЛЕРЕЯ

Приміщення колишньої північної зовнішньої галереї дає змогу

простежити історію спорудження собору. Зондажі кладки на стінах

розповідають про початкові архітектурні форми галереї та пізніші її

перебудови. В західній частині приміщення відкрито кладку

восьмигранного стовпа галереї, залишки аркбутана. Тут же видно кладку

перебудов 17-18 ст., а також дверний проріз 18 ст. Кладка відкритих

зондажів, а також експоновані будівельні матеріали розповідають про

тогочасну будівельну техніку.

Стіни Софійського собору змуровано з каменю(граніту, червоного

кварциту) і цегли-плінфи розміром 27х31х3,5 см, покладених на рожевому

цем’янковому розчині. Ця техніка «мішаного способу» характерна для

давньоруського зодчества 10-11 століть.

Ряди каменів, залиті розчином, вирівнювалися кількома горизонтальними

рядами плінфи. Шар розчину між плінфами дорівнював довжині цеглини. При

цьому плінфа через ряд заглиблювалась у товщу стіни і затиралась

цем’янковим розчином. У результаті на фасаді утворювалась смугаста

складка, де тонкі ряди цегли чергувалися з широким шаром розчину.

Стрічкові фундаменти собору змуровані з бутового каменю на вапняно-

цем’янковому розчині (в окремих місцях без розчину - насухо). Глибина

фундаментів-0,8-1,4 м.

Куполи складені з концентричних кіл плінфи з напуском кожного

наступного ряду на попередній. І тільки для кладки верхньої частини

купола застосовувалась влаштована знизу опалубка. Зовні куполи були

вкриті спеціальною плінфою, вигнутою відповідно до їхньої сферичної

поверхні.

У кладці склепінь собору для їх полегшення широко застосовані порожні

глиняні глеки - «голосники». В парусах головного купола голосники

вмуровані відкритими горловинами всередину приміщення для поліпшення

акустики споруди.

Зовні кладка собору кілька десятиліть залишалась відкритою. Широкі

світло-рожеві смуги розчину в поєднанні з оранжево-рожевою плінфою і

темними плямами каменів створювали багату фактуру і посилювали

мальовничість фасадів храму.

У північній зовнішній галереї збереглися окремі фрагменти фресок 11

ст. В 19 ст. вони не були покриті олією, а тільки забілені, в

результаті чого зберегли соковитість і своєрідний фресковий колорит.

У галереї містяться поховання церковних діячів 18-19 ст., зокрема

митрополита Євгенія Болховітінова, відомого історика свого часу й

автора першої монографії про Софію Київську (1825 р.).

Великий інтерес становить східна частина колишньої галереї, де в 11

ст. було приміщення княжої усипальниці. Тут експонуються виявлені під

час розкопок залишки древньої керамічної підлоги, а також фрагменти

фрескового розпису.

Над передвівтарною аркою збереглися залишки ліпного декоративного

фронтону початку17 ст., який прикрашав вхід в усипальницю до перебудови

галереї в боковий вівтар. Неабияку цінність також представляє значно

пізніший настінний живопис цього приміщення. Дві фігури «Вогняних

серафимів» на передвітарній арці - це рідкісні зразки клейового розпису

собору кінця 17 ст., виконані після перебудови галереї та усипальниці в

закритий боковий вівтар.

Інші розписи приміщення виконані олійною фарбою в 20-30 р. 18 ст.

Вони є цінними зразками українського монументального живопису і дають

уявлення про систему живописного декору цього періоду. Оглядом

північної зовнішньої галереї закінчується екскурсійний маршрут по

Софійському собору. Поза маршрутом залишаються другі поверхи та башти,

що їх відвідувачі можуть оглянути самостійно.

Б А Ш Т И

Гвинтовими сходами двох башт можна піднятися на другий поверх. Вхід

до південної башти знаходиться в західній частині колишньої південної

зовнішньої галереї, вхід до північної башти - в північній частині

західної внутрішньої галереї.

У давнину баштовими сходами піднімались на другий поверх (хори, або

полаті) члени княжої родини і найближчі придворні. Башти мали входи

тільки ззовні і були цілком ізольовані від приміщень першого поверху.

Вхід до північної башти був на західному фасаді, вхід до південної-на

південному фасаді собору. Під час перебудови собору в 17-18 ст. обидва

зовнішні прорізи були замуровані, а входи до башт зроблені зсередини

собору.

Стіни, склепіння, стовпи і підсходові простори башт були прикрашені

фресковим розписом, більша частина якого збереглася до наших днів.

Своїм змістом і манерою виконання ці фрески займають особливе місце в

системі розпису собору. Тут відсутні релігійні сюжети. Фрески

зображають картини побуту константинопольського імператорського і

київського княжого дворів, різноманітні сцени полювання, театральні і

циркові видовища, народні розваги та ін.

Однак, як показали останні дослідження доктора історичних наук

С.О.Висоцького, головною темою, що об’єднувала розписи обох башт, була

розповідь про важливу політичну і культурну подію в житті Київської

Русі середини 10 ст.- про візит в столицю Візантійської імперії

Константинополь прабабки Ярослава Мудрого київської княгині Ольги і про

зустріч її з імператором Костянтином Багрянородним.

І в північній, і в південній баштах загальне розташування розписів,

їх композиційна побудова і рух фігур у кожній сцені передбачають огляд

фресок знизу вгору, в міру підйому на другий поверх.

ПІВНІЧНА БАШТА

Сучасний вхід до північної башти зроблено на початку 19 ст. Праворуч

від входу, у підсходовому просторі є дверний проріз кінця 17 - початку

18 століття. Первісний вхід до башти міститься навпроти сучасного і

закритий заскленою рамою. Косяки прорізу прикрашені фресковими

орнаментами. Збереглись древня шиферна плита порога і дві сходинки із

залишками мозаїки на підсходинках.

Під час пізніших перебудов стародавні гвинтові сходи башти були

закриті новими сходинками, які не збігалися з первісними. Під час

архітектурно-археологічних досліджень сходам повернуто первісні форми,

своєрідність яких полягає в поєднанні крутих сходинок з пологим

пандусом. Склепіння башти піднімаються східчасто.

Фрескові розписи башти збереглися фрагментарно. Розпис

центрального стовпа майже не вцілів. На склепінні башти зображені

орнаменти, грифони, восьмиконечні хрести в медальйонах. У нижній

частині башти, праворуч від теперішнього входу на склепінні зображено

людину з верблюдом, нижче-борців, тіла яких переплелися в поєдинку.

Страницы: 1, 2, 3