| |||||
МЕНЮ
| Руїната був палким прихильником Москви . В 1665 році Брюховецький на запрошення царя відвідав Москву , де йому присвоєно боярсь кий титул і де він одружився з княжною Долгорукою . Підписані тоді ж так звані Московські статті не тільки підтверджували Переяславські статті 1659 року , та ще більше обмежували права українського народу . Згідно з цим договором в усіх полкових містах України вводились московські залоги , вся податкова система перейшла до московського управління , гетьман не мав права вести які небуть зовнішньополітичні стосунки , митрополит Київський призначався московським патріархатом . Московські чиновники активно взялись за свою справу , і серед народу почали з’являтись ознаки незадоволення , які поступово зростали . Та переповнив чашу народного терпіння складений 1667 року між Москвою та Польщею Андрусівський договір , на підписання якого українську сторону навіть не запросили . В 1667 - 1668 роках по Лівобережній Україні прокотилась хвиля повстань проти московських залог , і Брюховецький , побоюючись загального повстання і розуміючи неминучість зміни політичного курсу 1668 року скликає Генеральну Раду , де перед старшинами заявляє , що єдиний шлях порятунку для України – вигнати московських воєвод та просити протекції турецького султана . До Царгорода відправляють послів , і султан згоджується на прийняття підданства України на умовах васальної залежності . Одночасно Брюховецький веде таємніф переговори з гетьманом Правобережжя Дорошенком , який також веде переговори з Туреччиною та Кримським ханом . На обох боках Дніпра починається повстання проти московської присутності на Україні . Весною 1668 року Дорошенко переходить Дніпро , тріумфіально крокуючи по Україні . Народ вітав його і переходив на його бік . Це був час найвижчого тріумфу Дорошенка . Коли він наблизився до с. Будищі поблизу Опішні , де стояв табір Брюховецького , козаки збунтувались проти Брюховецького і вбили його . Дорошенка проголошують гетьманом обох сторін Дніпра . В тому ж таки 1668 році Дорошенко , змушений повернутися на Правобережжя для боротьби з почавшими наступ поляками прозначає наказним гетьманом Лівобережжя чернігівського полковника Дем’яна Многогрішного (рік народ. та смерті невідомі) . Вихідець з селянської родини на Чернігівщині , військову службу почав у Б. Хмельницького . З 1663 року - чернігівський полковник . Противник укладання Андрусівської угоди 1667 року . Підтримував антимосковський виступ І. Брюховецького 1668 року . Людина проста , не маюча освіти , пряма та нетакактовна , він мав репутацію ватажка , здатного змусити своїх підлеглих якщо не віддано служити , то хоч підкорятися своїй волі . З падіння па Правобережжі Дорошенка і тиском , в тому числі й військовим , з боку Москви Многогрішний клянется на вірність цареві та дістає його визнання як гетьмана Лівобережної України . Укладена ним 3 березня 1669 року в місті Глухові угода чіткіше визначала автономію України в складі Московської держави . Складалась з 27 основних та 12 додаткових пунктів , що стосувались лише київських та ніжинських міщан . Глухівські статті підтверджували чинність “Березневих статей” 1659 року . Гетьман України позбавлявся права дипломатичних відносин , обмежувався перехід селян в козаки і навпаки . Організовувався компанійський полк , який виконував поліційні функції . Глухівські статті дещо послаблювали централізовану політику царизму на Україні . Російські залоги залишались лише в чотирьох містах (Київ , Чернігів, Ніжин, Переяслав) , а з інших виводились . До тогож воєводи могли вирішувати лише військові питання . Всі податки впливали до гетьманської скарбниці . Число війська встановлено в 30 тисяч . Київ та округи залишались під владою гетьмана . Міщани Києва та Ніжина звільнялись від податків . Очевидно , такі поступки були продиктовані висновками , зробленими московським урядом враховуючи досвід відносин з українським народом за часів гетьманування І. Брюховецького . На тлі спустошеного та затероризованого поляками Правобережжя контрольований Москвою Лівий беріг Дніпра виглядав більш привабливо , особливо для біженців . Під владу Многогрішного вступили два полки - Прилуцький та Переяславський . Сам Многогрішний взявся за встановлення правопорядку та спокою на Лівобережжі , використовуючи для цього загони компанійців . Активно бореться з старшинською олігархією . Сам призначає та змінює полковників , сотників , без суду їх карає , накладає податкина старшину та духовенство . Але його нетактовність та самовласність , абсолютизм та невміння порозумітися з старшиною стають основними причинами змови проти нього . Від козацької верхівки до Москви пішли доносии , в яких Многогрішного обвинувачено в зв’язку з Дорошенком та в намірах перейти під зверхність Туреччини . 1672 року Дям’яна Многогрішного скинуто з гетьманування , арештовано та ув’язнено іркутській в’язниці . По звільненню 1688 перебував на військовій службі в Сибіру , 1696 року залишив службу і постригся в ченці . Востаннє згадується в документах 1701 року . Протягом трьох місяців в Україні правила старшинська олігархія , намагаючись обмежити владу наступного гетьмана . І це дуже подобалось офіційній Москві . На Генеральній Раді в Козачій Діброві біля Путивля було поновлено договір з Москвою та обрано нового гетьмана - генерального суддю Івана Самойловича (рік народ. невід. – 1690) . Народився в Ходоркові на Житомирщині в сім’їсвященика . Навчався в Київському колегіумі . Служив писарем в козацькому війську , був сотником , а у 1668-1669 роках - чернігівським полковником . У 1669 – 1672 роках - генеральний суддя . Людина освічена , з широким світоглядом , талановитий політик та патріот , він прагнув об’єднати українські землі та дати їм незалежність . Беручи в свої руки булаву , Самойлович прийняв ряд умов , які обмежували владу гетьмана , також проводячи лінію старшинської верстви , надаючи державі аристократичного характеру . Перед усім він не мав права судити та карати представників старшини . Компанійський полк , який підкорявся безпосередньо гетьманові примусили розпустити . Самойлович не скликав Загальної Ради , а обмірковував всі справи з Радою Старшин . Створив інститут бунчуових товаришів , до якого входили переважно сини старшин , що перебували в близькому оточені гетьмана й виконували спеціальні доручення , готуючись зайняти посади , звільненні їхніми батьками . Поява такого інституту сприяла створенню старшинських династій на Лівобережжі . Та й взагалі , за 15 років правління І. Самойловича зформувалась гетьманська держава з монархічним характером . В своїй зовнішній політиці Самойлович намагався підкорити всю Україну і боровся проти тенденцій Запоріжжя вести окрему політику . Він притягує під свою владу правобережних полковників , у 1674 році йому передає булаву Михайло Ханенко , а в 1676 на його користь зрікається гетьманства Петро Дорошенко . Це був піковий період в гетьмануванні Самойловича , коли його проголосили гетьманом усієї України . Правда через два роки турки з Ю. Хмельницьким витіснили його з Лівобережжя . Відступаючи , він організовує масове переселення людей з Правобережжя на Лівий беріг , інколи й використовуючи примусово – силові методи . Це бу так званий “великий згін” . Довгий час свого гетьманування підтримував добрі відносини з Москвою . Там виховувались його сини , свою дочку він одружив з боярином Ф. Шереметьєвим . Щоб поширити кордони України , Самойлович радив цареві заявити Польщі претензії не Західну Україну , Волинь , Підлящща , Поділля , Підгір’я , Червону Русь , які завжди були частиною України . Також він намаговся приєднати до України Слободжанщину , яка була заселена українцями . Та ці обдва домагання не мали успіху . На початку 1680-их років Австрія , Венеція , Польща , Ватикан та Москва почали укладати антитурецьку , а разом з тим й антикримську коаліцію , так звану “Священу Лігу” , до якої було запрошено й Україну . Та Самойлович відмовився від участі в коаліції , розуміючи , що знищення татарського ханства може пошкодити втіленню його планів щодо створення незалежної держави , яка буде оточена московськими володіннями . Також Самойлович був проти зближення Москви з Польщею . Та з підписанням в 1686 році “вічного миру” між Польщею та Москвою імовірність реалізації його намірів стала досить примарною . В 1687 році починається війна проти мусульманського світу . Австрія , Польща та Венеція мали вдарити по Туреччині , Росія - на Крим . Та перспектива війни з Кримом була дуже непопулярна серед козацької старшини , серед якої було багато колишніх “дорошенківців” . Не розкриваючи справжніх причин свого небажання починати війну , Самойлович марно пробує переконати царський уряд , що похід величезної армії серез випалені сонцем степи буде зв’язаний з великою небезпекою . Але все марно , і в квітні 1687 року похід почався . 100 тисячне московське військо йшло під командуванням князя В. Голіцина , фаворита царівни Софії , майже 50 тисячне козацьке військо вів сам гетьман . Не доходячи до Січі , коло річки Карачокрак , Голіцин несподівано накозав військам повернути назад . Тільки 40 тисяч московського та українського війська під командуванням Неплюєва та середнього сина гетьмана Григорія Самойловича пішла на Запоріжжя , де й потерпіли невдачу . Причини відступу Голіцина залишаються неясними . Офіційну версію – брак фуражу для коней - сучасники спростовують , бо паші було достатньо . Можливо , що Голіцин , знаючи про небажання старшини та гетьмана брати участь в цій компанії просто побоявся заходити далеко в степи . Та потрібно було перекласти на когось відповідальність за невдачу , і для цього було використано один з останніх доносів старшини на гетьмана . Взагалі , за час правління Самойловича старшина скаржилась на те , що він не скликав Ради , брав хабарі , роздавав родичам землю . Були нарікання на його некозацьке походження . Та головною причиною незадоволення козацької верхівки було намагання перетворити Гетьманську Україну на спадкову монархію , створивши власну династію правителів . В доносі , поданому Голіцину гетьмана Самойловича звинувачено у зв’язках з татарами. Донос підписала стара , заслужена дружина , серед неї – Кочубей , Лизогуб , Дунін - Борковський , Забіла , Гамалій та інші . Військо знаходилось коло річки Коломак , коли з Москви прийшов наказ про арешт гетьмана та його родини . Івана Самойловича та його сім’ю заслано до Тобольська , а його сина Григорія , після тортур страчено в Сєвську . На першу звістку про арешт Самойловича козаки відповіли заворушеннями: в Гадяцькому та Прилуцькому полках побили старшину , а в інших - пограбували . Таким чином , за часів гетьманування спочатку Многогрішного , а потім Самойловича на Лівобережній Україні скінчується доба Руїни і починається новий період - Гетьманщина . Заключення . В заключенні цієї роботи хотілося підвести деякі загальні підсумки і відповісти на питання , як могутня , сповнена рішучості відстоювати свою незалежність , свою тяжко здобуту волю , країна , маючи чималу міжнародну вагу та одну з найсильніших армій , країна , яка одна з перших в Східній Європі реалізувала та прийняла основні норми та принципи демократичного правління , керуючись якими існує сучасне людство , а саме такою була Україна за часів Богдана Хмельницького, втратила всі свої здобутки і через менш ніж 30 років після його смерті перестала існувати як цілісна територіальна одиниця , щезнувши з мапи Європи ? Як горда козацька нація , яка перед усе цінувала і відстоювала власну свободу , допустила прийняття зверхності хижаків - сусідів та дозволила знову загнати себе в кайдани , змарнувавши таким чином всі здобутки Визвольної війни 1648 – 1656 року ? Однією з найголовніших причих виникнення доби Руїни в історії України треба вважати внутрішні протиріччя між елітарними та егалітарними тенденціями в розвитку козацького суспільства . На протязі всього розглянутого періоду інтереси правлячої верхівки - козацької старшини та знаті завжди ставали поперек дороги інтересів та бажань простого народу : рядового козацтва , міщан , селян . Ще за часів створення Української держави Богданові Хмельницькому треба було кардинально оновити всі гілки влади , не допустити до керування країною людей , які були типовими уламками старого ладу , з своїми усталеними поглядами та абсолютним неприйняттям суспільства рівноправних людей . Після Хмельницького не було більше людини , яка б мала таку владу та вагу в суспільстві , і могла реалізувати хоча б схожу ідею . З іншого боку простий народ , звільнившись від кріпацького ярма , нав’язаного польською шляхтою отримав нарешті , те чого завжди хотів - волю . І цей свій головний здобуток , омитий кров’ю тисячів загиблих повстанців простий люд відстоював до останнього . Якщо з’являлась найменші ознаки зазіхань на ці завовання , мирні народні маси вибухали повстаннями та заколотами . Іншою , але не менш важливою причиною невдачі українського народу в період 1657 – 1686 роки можна назвати повну відсутність у правлячої верхівки чітко окреслених політичних цілей , а також відповідних методів та інструментів управління всіма верствами українського суспільства . Якщо оглянути загальні риси осіб , які тримали владу в своїх руках в цей період (гетьмани , старшина , духовенство) , то ми бачимо , що ці люди , більшість з яких мала чималий досвід керування , як державного так і військового , і розпочинавші свої перші політичні кроки біля Б.Хмельницького прагнули Україні тільки добра та процвітання . На жаль , шляхи та методи досягнення своїх благородних цілей вони вибирали не завжди такі , які б були бажані для простого люду й країни вцілому . І що найголовніше , це відсутність одностайності та взаємозгоди серед правлячого елементу в прийнятті важливих державних рішень , неспроможність знайти спільну мову та об’єднатися перед лицем загальної загрози . Схожі проблеми переслідують Україну на протязі усієї її історії , навіть у наш час . І нарешті не треба забувати про зовнішнє втручання деяких зацікавлених країн в внутрішні справи України . Таких зацікавлених країн було три - Польща , Туреччина та Росія й кожна з них мала на Україні свої певні інтереси . Польща після повстання 1648 року втратила один з найприбутковіших районів Східної Європи , і тому зрозуміле її бажання повернути Україну в свій склад будь – якою ціною . Інколи йдучи на такі поступки , про які до Хмельниччини й мови йти не могло (наприклад , Гадяцька угода та інш.) . Для Польщі Україна була ще захисною буферною зоною між татарами та турками . Для Туреччини Україна - це постачальник основного джерела доходів турецької казни - работорговлі . Але найбільші інтереси тут мала Російська імперія . На той час Україна знаходилась на вищому щаблі культурного та економічного зростання ніж Росія . Для Москви козацька держава була таким собі взірцем і союз з якою був дуже важливий як з військово – політичних , так і з культурних питань . Таке собі “вікно” в південно – західну Європу . І для підкорення багатостраждальної України ці “сусіди” використовували любі матеріали та методи . Занадто вже “смачним” був цей шмат землі в центрі Східної Європи . За всю свою історію Україна пережила багато горя та негараздів , але доба Руїни є одним з найсташніших періодів , передусім за те , що найкращі сини українського народу гинули не від чужої зброї загарбника , а від руки свого ж брата - українця . І гадаю , це стало гарним уроком для наступних поколінь . Може стане й для нас … Література . 1 . Україна . Історія . О . Субтельний 1993 рік вид - во “Либідь” м . Київ 2 . Історія України . Н . Полонська – Василенко 1995 рік вид – во “Либідь” м . Київ 3 . Літописна оповідь про Малу Росію та її народ і козаків узагалі . О .І . Рігельман 1994 рік вид - во “Либідь” м . Київ 4. Ілюстрована енциклопедія історії України . О . Кучерук 1998 рік “Спалах ЛТД” м . Київ 5. Ілюстрована історія України . М . Грушевський 1992 рік М.П. “ Райдуга “ КООП “ Золоті ворота “ м . Київ |
ИНТЕРЕСНОЕ | |||
|