Непівська суспільна модель, її протиріччя та причини згортання

НЕП, що випробує то в меншому, то в більшому ступені адміністративно-

командний тиск, був приречений на кризи. То і справа пріоритет політики, що

нагадував про себе, над економікою вносив збої в механізми Непу.

Позначалися і прорахунки в керівництві економікою.

Перша криза Непу в 1923 р., як і наступні 1925-1926р., 1928-1929р.,

була викликана як об'єктивними, так і суб'єктивними причинами. Вона охопила

усі сторони життя суспільства. Надзвичайною стала економічна ситуація. Що ж

відбулося?

В економіці виникла криза збуту. 100 млн. селян, що одержали

економічну волю, наповнили міський ринок дешевою сільськогосподарською

продукцією. Щоб стимулювати продуктивність праці в промисловості (5 млн.

робітників), держава штучно завищує ціни на промислові товари. До осені

1923 р. різниця цін склала більш 30%. Це явище з подачі Л.Троцького стали

називати «ножицями» цін.

Криза, загрожуючи “смичку” міста і села, усугублялась соціальними

конфліктами. У ряді промислових центрів почалися робочі страйки. Справа в

тому, що кредити, одержувані підприємствами раніше від держави, були

закриті. Сплачувати робітникам стало нічим. Проблема ускладнилася ростом

безробіття. Із січня 1922 р. по вересень 1923 р. кількість безробітних

збільшилося з 68 тис. до 1 млн. 60 тис.[11;302]

Економічна криза тісно перепліталася з кризою ідеології і політики. У

керівництві країни знову починає назрівати розкол. Його поглиблює хвороба

загальновизнаного лідера – В.И.Леніна. До кризових факторів додається

боротьба за владу, що, у свою чергу, додає своєрідність пережитим країною

труднощам.

Який вихід з становища, що створилося, бачили восени 1923 р.?

Більшість керівників вважали, що центр проблеми – нормалізація ринку,

зниження промислових цін, залучення державних резервів. Ці погляди виражали

представники лівої опозиції – Н.Осинський, Б.Преображенський, Л.Троцький,

Б.Пятаков і ін. Вони бачили “корінь зла” у відсутності плану, випадковості

і безсистемності діяльності керівних органів.

Таким чином, у житті суспільства кризи: економічні, політичні,

внутріпартійні тісно перепліталися. Тому цілком закономірно, що на долю

країни так впливали дискусії усередині правлячої (до того ж єдиної

легальної) партії. Правда, внутріпартійна дискусія йшла не тільки навколо

економічних проблем. Вона охопила широкий спектр питань: про робочу і

партійну демократію, про бюрократизм і апарат, про стиль і методи

керівництва.

Хто ж протистояв один одному в дискусії 1923 р.? Назвемо головних

учасників. Це так називаний “тріумвірат”, створений Зинов'євим, Камєнєвим,

Сталіним, і група Троцького. Оскільки за Троцьким йшла меншість, вона

виявилася в положенні опозиції.

Друга криза: у 1925 р. Л.Троцький зненацька пропонує вирішити

проблему закупівлі імпортного устаткування для розвитку фермерських

господарств у селі, вважаючи, що такий крок допоможе стати промисловості на

ноги, а потім з її допомогою колективізувати сільське господарство.

Троцький так само зненацька відмовився від своєї ролі заступника

фермерів і висловлювався за примусове вилучення в куркуля хліба. Що

означало “застосування в селі методів “воєнного комунізму”. Непослідовність

Троцького могла бути викликана зривом державних постачань хліба в 1925р.

Але це міг бути і черговий політичний маневр.

1925 р. приніс нові економічні проблеми і труднощів. Якщо в ході

відбудовного періоду країна відразу одержувала віддачу у вигляді

сільськогосподарських і промислових товарів, то при будівництві нових і

розширенні старих підприємств віддача наставала через 3-6 років, а

окупалося будівництво ще довше. Товарів країна одержувала поки мало, а

зарплату робітником треба було виплачувати регулярно. Де взяти гроші,

забезпечені товарами? Їх можна “викачати” із села, підвищивши ціни на

промтовари, або додрукувати. Але підвищити ціни на промтовари ще не

означало дістати більше продуктів із села. Селянство просто не купувало ці

товари, ведучи натуральне господарство; стимулів продавати хліб у нього

ставало усе менше. Це погрожувало скороченням експорту хліба й імпорту

устаткування, що у свою чергу стримувало будівництво нових і розширення

старих виробництв.

У 1925-1926 р. вийшли з труднощів за рахунок резервів валюти і

дозволу державного продажу спиртного. Однак перспектив на покращення

положення було усе менше. До того ж тільки за один рік безробіття в країні

внаслідок аграрного перенаселення збільшилося на 300 тис. чол. і склало в

1926-1927р. 1 млн. 300 тис. чол.[5;22]

Третя криза Непу була зв'язана з індустріалізацією і колективізацією.

Індустріалізація - створення великого машинного виробництва, насамперед

важкої промисловості (енергетики, металургії, машинобудування, нафтохімії й

інших базових галузей), перетворення країни з аграрної в індустріальну,

забезпечення її економічної незалежності і зміцнення обороноздатності;

технічне переоснащення народного господарства. Проблеми індустріалізації як

першочергової задачі розвитку радянської економіки були поставлені

наприкінці 1925 р.

Тоді ж були визначені і її основні цілі:

> ліквідація техніко-економічної відсталості країни;

> досягнення економічної незалежності;

> створення могутньої оборонної промисловості;

> першочерговий розвиток базових галузей промисловості (паливної,

хімічної, машинобудування).

Виконання цих задач гальмувалося відсутністю необхідних матеріальних

і фінансових засобів, що змушувало керівництво йти по шляху все більшої

централізації розподілу ресурсів, що були в країні. До такого вирішення

підштовхував не тільки досвід громадянської війни, але і марксистські

установки на існування при соціалізмі планової економіки.

Здійснення грандіозної індустріалізації вимагало корінної перебудови

аграрного сектора. У західних країнах аграрна революція, тобто система

удосконалювання сільськогосподарського виробництва, передувала революційній

промисловості, а тому в цілому було легше постачати продуктами міське

населення. У СРСР обидва ці процеси доводилося здійснювати одночасно. При

цьому село розглядалося не тільки як джерело продовольства, але і як

найважливіший канал поповнення фінансових ресурсів для нестатків

індустріалізації.

7 листопада 1929 р. у «Правді» з'явилася стаття Сталіна “Рік великого

перелому”, де говорилося “про докорінний перелом у розвитку нашого

землеробства від дрібного і відсталого індивідуального господарства до

великого і передового колективного землеробства”. Набиравший силу в другій

половині 20-х рр. “великий стрибок” в індустріалізації спричинив за собою

крутий перелом політики в селі - колективізацію.

Колективізація стала четвертою великою селянською реформою в країні.

Почалася вона в 1928-1929 р.

Індустріалізація вимагала великих капітальних вкладень. Їх могли дати

товарні господарства міцних селян, у тому числі куркульські. Куркуль, по

своїй природі економічно вільний товаровиробник, не “уписувався” у рамки

адміністративного регламентування економіки. У своєму господарстві він

використовував найману робочу силу, тобто був визискувачем, а тому

розглядався як класовий ворог.

Посилення “антикуркульської лінії” у другій половині 20-х рр. ставило

куркуля перед питанням: навіщо розводити худобу, навіщо розширювати

запашку, якщо “надлишки” у будь-який момент можуть відібрати? Як наслідок,

у 1927-1928 р. хлібний експорт зерна скоротився більш ніж у 8 разів у

порівнянні з 1926-1927 р. Хлібозаготівельна криза ставила під погрозу плани

індустріалізації. Кризу можна була перебороти, збалансувавши ціни, але для

цього були потрібні економічні знання і бажання підтримати селянина як

дрібного власника. Сталін віддав перевагу адміністративним мірам. Селян

зобов'язали здавати надлишки хліба по низьких державних цінах. У випадку

відмовлення селян віддавали під суд, а хліб конфісковували.[7;79]

Поїздка Сталіна в Сибір ознаменувала черговий крутий поворот у

політику керівництва: понадіндустріалізація за рахунок села. Сталін, який

ще рік назад засудив “понадіндустріалізацію”, ліву опозицію, сам стає

прихильником цієї ідеї.

НЕП офіційно ніколи не був скасований. Він був задавлений, так і не

встигнувши розкрити своїх якостей повною мірою. Але буржуазні відносини, що

існували в період Непу, матеріальну основу для підйому економічного

розвитку промисловості і сільського господарства на основі здорової

ініціативи. Суть Непу полягала в економічному і політичному плюралізмі,

багатоукладності економічних відносин. НЕП показав, що плюралізм в

економіці і політиці, навіть у такому обмеженому вигляді, відкриває шлях до

підвищення добробуту людей, тим більше в умовах мирного співіснування. НЕП

у політичних відносинах сприяв згуртуванню двох класів – пролетаріату і

селянства, заспокоєнню народу на основі цивільного світу. Але для партії

він з'явився усього лише перепочинком перед новим ривком до соціалізму в

тому вигляді, як його розуміли партійна верхівка і створена нею

адміністративно-командна система.

Після XIV з'їзду почалося згортання Непу. На словах партія виступала

за НЕП, а на ділі прагнула наблизитися до колишнього твердого курсу.

Піддалися скороченню виборчі права заможних селян, урізались кредити

сільгоспкооперації і приватним капіталістам, швидко росла нічим не

забезпечена грошова емісія. Конкретно логіка згортання непу виглядала в

такий спосіб. Посилення контролю і підпорядкування ринкових відносин

починається приблизно з 1925р., коли, як відомо, різко упали темпи

зростання суспільного виробництва в зв'язку з завершенням в основному

відновлення народного господарства і розробкою курсу на індустріалізацію.

Пошук засобів на проведення останньої призвів до порушення еквівалентності

товарообміну на вартісній основі і поступовій його заміні державним

розподілом, що підсилювало тенденцію до централізації управління економікою

і країною в цілому. У 1927р. нова лінія визначилася у вирішеннях XV з'їзду

ВКП(б), у яких була висунута програма на “реконструювання” непу для

вирішення задач соціалістичного будівництва, розширення планових початків в

економіці, активного наступу на капіталістичні елементи міста і села.

Подальші кроки по реалізації цієї програми і призвели до завершення

відтворення адміністративно-командної системи, що, природно, відрізнялася

за формою від військово-комуністичної.

ВИСНОВОК.

Отже, яке ж значення мав НЕП для молодої радянської країни? Основним

успіхом Непу, безумовно, є відновлення зруйнованої економіки в країні, яка

після революції виявилася в міжнародній ізоляції, з якої емігрувало значне

число фахівців, інтелігенції, одним словом, тієї частини суспільства, що

необхідна для нормального розвитку держави. У цих умовах проведення

достатньо успішної економічної політики є безсумнівним успіхом нової влади.

Однак саме з тієї причини, що в результаті революції і наступної

громадянської війни Росія позбавилася кваліфікованих кадрів, неминучі були

помилки і прорахунки в економіці.

Головними протиріччями в роки Непу була явна розбіжність в

економічній політиці і політичній системі радянської країни. Саме в роки

Непу, коли з однієї сторони в економіці відбувалися зміни спрямовані на

"реабілітацію" товарно-грошових відносин і введення елементів вільної

ринкової економіки, нехай навіть і дуже обмеженої і цілком знаходиться під

контролем держави, у той же самий час остаточно установилася більшовицька

монополія на владу. Держава, що зберігала контроль над “командними

висотами”, тобто над великою промисловістю і банками, постійно прагнула

диктувати свої умови й в інших галузях економіки. У цьому одна з важливих

причин криз Непу 1923, 1925, 1928 р., що, зрештою, призвели до його

згортання і затвердження твердої командно-адміністративної системи,

“військово-комуністичної” по своєму змісту. Політична нестабільність,

відсутність гарантій приватної власності, занадто жорсткий контроль з боку

держави над економікою, нарешті, відверто вороже відношення до "непманів" з

боку, як держави, так і з боку значної частини нового суспільства призвели

до того, що основний приватний капітал пішов в основному в спекулятивні

посередницькі операції, але не в довгострокові виробничі проекти, що були

дійсно необхідні економіці.

Країна, що взяла курс на продовження індустріалізації, виявилася

перед обмеженими можливостями вибору шляхів її здійснення. До 1925 р. стали

зміцнюватися адміністративно-командні початки в економіці. Пріоритет

ідеології над економікою вів неминуче до руйнування механізму Непу в

промисловості. У цих умовах єдино можливим ставав шлях здійснення

індустріалізації за рахунок села й ентузіазму робітників. Якщо

адміністративно-командні методи проведення індустріалізації призвели до

згортання Непу, то в проведенні колективізації - до остаточного його

зламування. На тлі кризових явищ у капіталістичних країнах успіхи СРСР були

очевидні, особливо в промисловості. Хоча деякі показники до 1925 року були

значно вище рівня 1913 року (це відноситься до виробництва електроенергії,

продукції машинобудування, легкої і харчової промисловості), загальний

обсяг промислового виробництва усе ще становив 75,5% від рівня 1913 року.

Видобуток вугілля склав 16,5 млн. т проти 29,1 млн. т у 1913 році, залізної

руди відповідно 3,3 і 9,2 млн. т. Вантажообіг залізниць становив не більш

80% від довоєнного рівня.

Позитивні підсумки Непу.

1. Удалося відновити народне господарство і навіть перевершити довоєнний

рівень за рахунок внутрішніх резервів.

2. Відродити сільське господарство, що дозволило нагодувати населення

країни.

3. Національний доход збільшився на 18% у рік і до 1928р. – на 10% у

перерахуванні на душу населення, що перевищило рівень 1913р.

4. Ріст промислової продукції становив 30% щорічно, що свідчило про

швидкий ріст продуктивності праці.

5. Національна валюта країни стала міцною і стабільною.

6. Швидко ріс матеріальний добробут населення.

Негативні підсумки Непу.

1. Мало місце непропорційний розвиток основних галузей народного

господарства.

2. Відставання темпів відродження промисловості від

сільськогосподарського виробництва вело неп через смугу економічних

криз.

3. У селі йшла соціальна і майнова диференціація селянства, що призвело

до росту напруженості між різними полюсами.

4. У місті протягом усіх 20-х років збільшувалася чисельність

безробітних, котра до кінця непу склала більш 2 млн. чоловік.

5. Фінансова система зміцніла лише на якийсь час. В другій половині 20-х

років у зв'язку з активним фінансуванням важкої індустрії була

порушена ринкова рівновага, почалася інфляція, що підірвало фінансово-

кредитну систему.

Усі ці факти наводять на думку, що все-таки НЕП був саме змушеною

мірою, до якої більшовиків змусили удатися надзвичайні обставини. Розвал

економіки вимагав вирішень, однак терор не міг вирішити проблеми, що стоять

перед радянською країною. Піти на повне зняття всіх обмежень на шляху

вільної ринкової економки більшовики не могли - це означало б занадто вже

явне відмовлення від власних позицій, а, у кінцевому рахунку - втрата

влади. Вільна ринкова економіка має на увазі і вільне суспільство - і тоді

кінець владі більшовиків. Однак і нічого не робити теж неможливо - країна

знаходилася на грані голодної смерті. Збереження влади - ось ціль, що

змусила Леніна переглянути свої підходи до побудови нового суспільства. Так

Ленін це і не ховав: "Ми ще повернемося до терору", - говорив він. Наступні

події переконують у правильності такого підходу. До терору дійсно

повернулися, і повернулися надовго і всерйоз. Адже наприкінці 1929 р.

Сталін оголосив про кінець Непу і перехід до політики “ліквідації

куркульства як класу”. Так, що може бути дійсно роки Непу були кращими

роками епохи правління більшовиків.

Список литературИ

1. Гаврилов Б.И. История России с древнейших времён до наших дней:

пособие для поступающих в ВУЗы.-М.: Новая Волна, 1999.-575с.

2. Данилов А.А. История России ХХ век: Учеб. кн. для 9 кл.

общеобразоват. учреждений/Л.Г.Косулина.-2-е изд.-М.: Просвещение,

1996.-366с.: карт.

3. Детская энциклопедия: для старшего и среднего возраста.-3-е изд.-М.:

Педагогика, 1978.-Т.9.-576с., ил.

4. Жарова Л.Н. История Отечества 1900-1940: Учеб. книга для старших

классов сред. учеб. заведений/И.А.Мишина.-СПб.:ИЧП «Хардфорд», 1996.-

336с.

5. Жукова Л.В. История. Ответы на вопросы. Устный экзамен, теория и

практика.-М.: 1 Федеративная Книготорговая Компания, 1999.-256с.

(Серия «Экзамен»)

6. История России. ХХ век/А.Н.Боханов, М.М.Горинов, В.П.Дмитриенко и

др.-М.: ООО «Фирма «Издательство АСТ», 1999.-608с.: ил.

7. Карр.Э. История Советской России.-М.: Прогресс, 1990.-220c.

8. Краткий экономический словарь.-М.:Госполитиздат,1958.-391с.

9. Островский В.П. История России. Ххвек.11 кл.: Учеб. для

общеобразоват. учеб. заведений/А.И.Уткин.-4-е изд., перераб. и доп.-

М.: Дрофа, 1999.-480с.

10. Полнер Е.Д. История отечества ХХ век (1900-1940гг.). Часть

I/Т.Е.Полнер.-3-е изд., доп.-СПб., 1996.-191с.

11. Трифонов И.Я. Классы и классовая борьба в начале НЭПа (1921-1922).-

Л.,1964.-311с.

12. Чунтулов В.Т. Экономическая история СССР: Учебник для экономических

ВУЗов/Н.С.Кривцова, А.В.Чунтулова, В.А.Тюшев.-М.: Высшая школа,

1987.-368с.

13. Шишкин В.А., Власть, политика, экономика. Послереволюционная Россия

(1917—1928 гг.), СПБ, 1997;

14. Юровский Л.Н., Денежная политика Советской власти. 1917—1927.

Избранные статьи, М., 1996.

-----------------------

ПРИБУТКОВИЙ ПОДАТОК

ОСНОВНИЙ

ПРОГРЕСИВНИЙ

Страницы: 1, 2, 3, 4