бесплатно рефераты
 

Казаки и Запорожская Сечь

московських коритиметься? Знаю гаразд, що ви, добрі молодці, Військо

Запорізьке, все те облишивши й ніякого захисту й полегшення від тягарів і

від московського тиранства ні Війську, ні посполитому людові не вчинивши,

облишивши всі свої угіддя, майно і здобичі у Дніпрі, в Бузі й у всіх по

обидва боки Дніпра річках і полях, Москві належних, передається на

московську, собі й усьому народові неприязну й ворожу сторону. Хочу, отож,

знати, де ви, добрі молодці, Військо Запорізьке, задумали й урадили Січ

собі заснувати й фундувати? Звісно, по той бік Дніпра. Але турки й татари

вам того не дозволять, бо той край, де були найкращі ваші угіддя й ужитки,

а саме: по Самарі й інших місцях, віддані Москвою і підтверджені мирними

договорами на вічні часи турко-татарам і обмежені по Оріль ріку; про те ви

самі, добрі молодці, знаєте, тому до турецьких комісарів вислали для

розмежування і військове товариство. По цьому, лівому боці Дніпра Москва

ніде, крім Києва, Трипілля й Василькова, ні п'яді землі не має, навіть і

сама Стара Січ (Чортомлицька) не належить їй і на вічні часи не належати-

ме Москві, що й затверджено мирним договором між Портою і Москвою спочатку

під Прутом, потім у Стамбулі і врешті в Адріанополі. А вся сього-бічна

пустеля з полями, ріками й річками почасти до Речі Посполитої, польської

України відійшла й давнім Карловицьким договором підтверджена; почасти

туркам і татарам по самий Очаків належить. Зважте, добрі молодці, Військо

Запорізьке, і обміркуйте вашими мудрими головами, де сядете під московським

пануванням, де матимете здобичі від солі, від риби, від звіра, де пасіки

свої матимете, де пастимете свої череди, що розмножилися під обороною хана

його милості? Звісно, Москва не захоче для вас ні з турками, ні з татарами

воювати за ті землі по обидва боки Дніпра,— навпаки, рада буде, щоб навіть

імені вашого запорізького низового не було, як це вже постановив був

небіжчик государ цар Петро Олексійович, тільки чекав закінчення війни зі

шведами. Через неможливість оселити вас, добрих молодців. Військо

Запорізьке, по обидва боки Дніпра Москва здійснить давній свій замір і

ворожі задуми: забравши вас. Військо Запорізьке, зашите за ріку Волгу й тим

викорінить навіки і гніздо військове, й ім'я Війська Запорізького низового.

До кого тоді у своєму нещасті звернетесь ви по допомогу? Тоді вже ні турки,

ні татари, ні поляки не захочуть ні прийняти, ні захищати, ні обороняти

вас, бачачи ваш теперішній безчесний і ганебний вчинок. Признаюся вам,

добрим молодцям, милій братії моїй, що я соромлюся тепер не тільки перед

Портою Оттоманською, а й перед королівською величністю французькою,

польською і шведською через вашу несталість, оскільки Порта Оттоманська й

усі ті монархи були повідомлені й оповіщені мною в багатьох листах (у

Салоніках я не сидів даремно, склавши руки протягом 12 років) про мужність,

відвагу і постійну, непохитну й присяжну готовність звільнити вітчизну й

наміри ваші, отож обіцяли нам, за допомогою божою й за готовності

найсвітлішого хана, уповні зичливого й прихильного до нас, допомагати нам і

війною, і мирними договорами. Не забувайте, добрі молодці, про складену

вами разом зі мною на непорочному євангелії присягу захищати вітчизну від

тяжкого й нестерпного гніту московського. Пожалійте батьків, братів,

родичів і всіх земляків ваших, обтяжених знущаннями, грабунком і нестерпним

московського панування ярмом, а що найбільше, не мають вони волі ні в

майні, ні в житті, ні у здоров'ї, ні в жінках, ні в дочках своїх від військ

московських, повсюди по містах і селах на квартирах розташованих. Будуть

вони на вас, добрих молодців, плакатися й Бога на помсту кликати, якщо ви

їх віддасте у ще більшу й тяжку неволю своїм переходом до Москви. Вони на

нас, після Бога, мають постійну надію, як про те мені часто переказували

ченці київських і інших українських монастирів і різні купці, які

компаніями ходять через Салоніки до святої Афонської гори. Отож, не

залиште, добрі молодці, безпомічної вітчизни своєї! Не сумніваюся, що

Москва, якщо ще не встигла притягнути, то напевно намагатиметься притягнути

вас до присяги на вірність собі, та сумніваюся в тому, щоб та сама Москва

захотіла присягнути зі свого боку на збереження всього того, чим вас,

добрих молодців, обнадіює, чого вона ніколи не вчинить, а якщо і вчинить,

то до більшого ошуканства, щоб тою брехливою присягою скоріше знадити і

згубити вас. Знайте і те, добрі молодці, що та присяга, якщо тільки ви її

склали, не чинна і перед Богом не грішна, бо, присягнувши попередньо

одностайно на звільнення вітчизни, тепер ви присягнули лукаво, а чи ж можна

присягати на погибель вітчизни? А до того ж Москва, узявши з вас присягу,

як захоче, так з вами і з вітчизною нашою вчинить, і тоді присяга ваша й

душу вашу занапастить, і вітчизну в безодню кине, і вільностей позбавить.

Після всього цього прошу вас, добрих молодців, Військо Запорізьке, в ім'я

любові до вітчизни й перед Богом вчиненої присяги про оборону вітчизни до

останньої краплі крові, облишити свій намір, який ви здійснили чи ще тільки

збираєтеся здійснити про перехід на ворожий вам і вітчизні бік,

скористатися вигідним і щасливим часом, що зараз нам випав, за таких

великих і непереможних для виконання наших священних обов'язків; в іншому

разі

через наиіу несталість ми втратимо цей момент для звільнення нашої любої

батьківщини і ніколи вже такого не побачимо й до кінця днів не дочекаємося.

Звертаю, врешті, вашу увагу, що я тут, залишаючись при його милості ханові,

маю уважне, пильне й невтомне про вас старання і збагнув цілковито його

ханську милість, що він за натурою — пан, ласкавий до вас, добрих молодців,

Війська Запорізького, усім серцем прихильний і всілякого добра вам і

вітчизні нашій зичливий; слід тільки, щоб ви, добрі молодці, відгукнулися

до його ханської милості листом через своїх посланців і запевнили його, що

ніколи не збираєтеся переходити на московський бік і відходити від оборони

й володарювання його ханської милості, а залишаєтеся в готовності до

воєнного походу на перший його ханської величності указ. Запевняю вас

християнською совістю, що не шкодуватимете і не тільки платню, а й належну

винагороду за свою працю й подвиги матимете в польській стороні й отримаєте

пожиттєві й вигідні постої. Все це пишу вашмосцям, добрим молодцям, Війську

Запорізькому з ревності і від щирої моєї до вас і до вітчизни любові й

приязні, з якою до вас і зостаюся щиро зичливий всього добра приятель і

брат, Пилип Орлик, гетьман Війська Запорізького»

Разом з листом Пилипа Орлика запорожці отримали листа й від хана Каплан-

Гірея. Лист хана доставив у Січ «гетьман і стражник» дубосарський і, за

військовим звичаєм, його прочитали разом з листом Орлика на загальній

раді. У своєму листі хан знову запрошував запорожців під свою протекцію і

давав їм місце для заснування Коша «униз Дніпра, до Олешок, до Кардаши-на

й до Сирті», обіцяв утримувати їх у попередніх вольностях дніпрових і

милості й наказував слухатись і за вождя вважати «пана гетьмана Пилипа

Орлика, який прибув за указом Порти Оттоманської з міста Солуня в

особисте розпорядження ханської величності»

Та марно Пилип Орлик і Каплан-Гірей зверталися до запорожців. Попри всі

докази, попри всю красномовність Орлика, запорожці залишалися цілком

байдужими як до нього особисто, так і до його покровителя, кримського

хана. Покладаючись на милість російської імператриці й на слова графа Вей-

сбаха, який обіцяв захищати Запорізьке Військо від татар у випадку їхньої

появи поблизу російських кордонів, запорізькі козаки послали травня 8 дня

відповідь Пилипові Орлику й Каплан-Гірею і в тих відповідях «прямо від

їхнього послуху відмовилися і в підданстві імператорської величності

декларувалися» ^

У листі до Орлика запорожці вказували на всі погані вчинки кримських

ханів щодо козаків за весь час їхнього життя під кримською протекцією:

відкрито заявляли Орликові про те, що не Москва козакам листи «знадливі»

писала, а самі козаки чоломбитні посилали до царської величності з

невідступними проханнями прийняти запорожців «до попередньої ласки й

милості», яку вони, врешті, тепер отримали. Вони радили й самому Орликові

зробити те саме, що все Військо зробило, і доводили, що якщо хан,

з'єднавшися з Орликом, здобуде Україну, то все одно отримає її не Орлик,

а хтось інший, котрий глумитиметься над нею, як глумилися поляки,

переслідуючи православну віру й насаджуючи в народі унію. А на завершення

листа запорожці просили Орлика залишити їх цілковито в спокої і не писати

більше ніяких листів, бо тепер вони вже піддані не кримського хана, а

російської імператриці, котрій служитимуть до останніх днів свого життя

«з роду в рід і ставатимуть за щасливе володіння її і всього

християнського посполитого люду»

У листі до кримського хана Каплан-Гірея запорожці писали те саме.

Вклоняючись аж до землі ханській милості і вдруге дякуючи ханові за хліб,

за сіль і за протекцію, виявлену ним протягом кількох років усьому

Військові, запорожці відверто заявляли йому про те, що вони бажають жити

під обороною російської православної государині й вічно служити всім її

наступникам. Багато зазнали запорожці кривд і від ногайських татар, які

захопили всі степові угіддя від Великого лиману вгору до порогів Дніпра, і

від

кримських татар, котрі грабували ні в чому не винних запорожців за втікачів

з Криму, за зникнення татарської худоби й усілякого майна , і від ляхів,

котрим хан дозволяв вішати козаків, які вирушали у Брацлав і в інші міста

по рибу, і від їх милості Адил-Гірея й колишнього хана Менглі-Гірея, коли

після їхньої міжусобної боротьби ні в чому не винних півтори тисячі

запорожців віддали на каторги, від азовських татар, котрі не раз нападали

біля річки Кальміуса на запорожців, які ходили по звіра. Та й тепер, якби

запорожці пішли за ханом проти поляків, то могло б статися те саме, що

сталося під час походу з Адил-Гіреєм: тоді б запорожців або в далекі місця

попродавали, або ногайці, забравши, порубали, як порубали вони шістьох

запорожців, які ходили до містечок на ріці Орелі. Внаслідок усього

викладеного Запорізьке низове Військо й вирішило схилитися під державу

православного монарха, щоб не гинути «в невідомих нападах» .

Обидва листи, лист Пилипа Орлика й лист хана Каплан-Гірея, і копії з

власних своїх відповідей запорожці відіслали через колишнього кошового

отамана Івана Білицького з шістьма товаришами графові фон Вей-сбаху до

Києва. При цьому, користуючись такою нагодою, кошовий отаман Малашевич і

все запорізьке товариство просили графа пропустити Білицького до

Петербурга для подання на найвище ім'я чоломбитної про дозвіл Війську

Запорізькому на випадок протесту з боку кримського хана й турецького

султана за те, що козаки зайняли нове урочище, залишити Військові тільки

те місце, де воно заснувало Кіш свій, бо «те місце від давніх літ

низовому Військові належить і ніким не обмежене». За це козаки обіцяють

вірно до кінця днів своїх російському престолові служити й усьому

великоросійському й українському народові сторожею бути. Козаки й тепер

готові на допомогу російському військові виставити тисячу товариства на

той час, який вкаже сам граф, хоч усього Війська, доки ще літо, вони

зібрати не можуть, бо, користаючись літнім часом, козаки розбрелися хто

до пониззя Дніпра, хто на річки польові для рибальства.

Граф Вейсбах, отримавши такого листа, похвалив запорожців «за мудру до

зрадника й до хана на листи їхні відповідь», просив і надалі такі листи

доставляти йому, а посланців від гетьмана й від хана в себе затримувати,

за що обіцяв робити про них найнижчі донесення й доставляти всьому

Військові різні милості. А щодо посольства Івана Білицького з товаришами

в Петербург, граф писав кошовому, що він спочатку хотів дочекатися

повернення зі столиці колишнього судді Решетила й отамана Прокопа

Федоріва, яких Військо послало до столиці з цією ж метою; але потім на

настійне прохання Білицького послав його з трьома курінними отаманами до

столиці, а трьох його товаришів повернув до Коша. Через цих товаришів

граф Вейсбах оголосив усьому Військові, що козаки можуть на зайнятих ними

місцях жити безперешкодно; а якщо татари спробують на них напасти, просив

негайно сповістити його про це, щоб послати до запорожців загін

російського війська, розташованого на правому боці Дніпра; а доки татари

не чинитимуть ніяких на козаків нападів, жити спокійно й не завдавати їм

ніяких кривд. А на запит кошового Івана Малашевича, на який час він

повинен

випадок війни поЬільше коней і рушниць і виступити в похід з коша за першим

до Війська листом, а тим часом «вільно на своїх наданнях справи провадити»

.

Покінчивши раз і назавжди з Кримом, кошовий отаман Іван Малашевич і все

запорізьке низове товариство склали травня 29 дня оригінальну записку на

«потомну пам'ять» про те, скільки років Військо Запорізьке низове під

протекцією кримського хана мешкало і в яких місцях Кошем чи Січчю сиділо

''. 3 цієї записки видно, що після зруйнування Чортомлицької Січі

запорожці спочатку оселилися в Олешках, біля Кардашинського лиману, і

прожили там 19 років; потім з Олешок піднялися вгору Дніпром й сіли на

місці старої Чортомлицької Січі. Проживши у Чортомлицькій Січі два роки,

пустилися до гирла річки Кам'янки і прожили там чотири роки. Від Кам'янки

піднялися до урочища Базавлука й березня ЗІ дня 1734 року осіли на ріці

Підпільній, проживши всього під кримською протекцією 25 років.

«Перве, когда покоино Иоан Мазепа гетман пресвітліишому православному

монарсі московскому сіє єсть покоиному Петру Алексіевичу, первому

імператору, змінил, а до короля швецкого пристал й Войско ж Запорож-ское

низовое указами й прелісньіми свойми писмами до тоеи ж зміни своей

привабил, то, по разоренію воиском московским за тую зміну старой Січи,

якая бьіла при Чортомлику над Скарбним, Войско Запорожское низовое

оттудова вниз Днепра в року 1709-м мая 12 числа избигши й совокупив-шися

своим же воиском, якая часть бьіла' при помянутом Мазепе к шведу, когда

он, король швецкій значне под Полтавою того ж року 1709 іюня 27 числа от

воиска ж московского побіжден зостал, тамо на низу Днепра под крьімскую

державу за Девлет-дерей хана удавшися. Січ бьіли себі при Олешках й

Кардашину над Конскою завели, где літ девятнадцать мешкальі й пакьі

збунтовавшьіся й кошевого себі Йвана Гусака изобравши й раскол между

собою учинивши, на тое ж вьішпомянутое старое містце й к Чор-гомлику

вгору Днепра сошедльі й Січью два года сьідільі. А потом за Делльі-дерей

хана указом вниз Днепра спустившьіся вьішше Казьікерме-на над Каменкою в

третом містцу й сіли бульі Кошем й четнре года мешкали, що чьіньіть под

крьілом в тьіх трех містцах всіх літ числом двадесять й пять зоставалм й

за блаі'оразсудньім поводом й урядом на тот час Его Милостьі пана Йвана

Малашевича атамана кошевого куріннаго Пашковска-го, гдьі Каплан-Дерей,

хан крьімскій, з гетманом Орликом Станиславу Лещьінскому из ордами свойми

ишол на помощь под Хотин й Камянец По-долскій протьі Саса , короля

полекого й проти воиска московского, хотя-чи его королем полским

постановить, й Войско Запорожское низовое туда ж хан крьімскій затягал во

помощ, то в той час не изволившьі рук на войско християнское поднимать й

жаліючи кревньіх своих й всего народу християнского малороссійского, жеби

орда, вибравши в неволю, не запровадила з тоеи помянутой Камянской Січи а

протекцій крьімской в року вьіш описанном 1734-м марта 28 числа рушившись

суд... водним й трактом степовим й прибувши того ж марта ЗІ-д вгору

Днепра і вншьше Базавлука над Подполною містце изобравши. Кошем по

прежнемупод владініем своего

веленно вьішеименованнаго ж року й дня записать й лутшаго віроятія, кто

сего потребоват иметь, воисковою кошевою печатью при Коші Подполной

утвердить» '''.

За рік до того, як запорожці на чолі з кошовим отаманом Іваном

Малашевичем покинули Кам'янку й перейшли на Чортомлик, помер головний

рушій подій у Запоріжжі з 1707 до 1728 року Костянтин Гордієнко. Про

останні дні Гордієнка не відомо нічого. З абсолютною певністю можна лише

сказати, що він залишався вірним собі до останніх своїх днів. Ненавидячи

Москву, Гордієнко всіляко дбав про те, щоб утримати запорожців у Криму,

але врешті-решт зазнав невдачі й навіть жорстокої зневаги від товариства.

Як прожив Гордієнко останні роки свого життя, з 1728 до 1733 року, на те

немає жодних вказівок. На кам'яному високому хресті, встановленому на

правому високому березі Дніпра над великою земляною могилою, що зберігся,

незважаючи на час і руйнівну стихію, до нашого часу біля насипу колишньої

Кам'янської Січі ^, є таке: «Во имя отца й енна й святаго духа зде

опочиваеть рабь божій Константин Горд^евич атамань кошовий: славнаго

воиска запорозского низового а куреня платн^ровского: преставися року

1733 мая 4 числа». На західному боці хреста викарбувані півмісяць,

зображення хреста й мовби квітки, на східному вирізьблені розп'яття й

арматура Запорізького Війська . З тієї обставини, що на хресті кошового

названо Гордійовичем, а не Гордієнком, можна зробити висновок, що

прізвище Гордієнка було зовсім не прізвищем, а радше прізвиськом по

батькові, як це часто бувало у запорожців, та й тепер буває в українців ;

справжнє ж його прізвище могло бути іншим, можливо Головко, може

Гординський чи Городецький, як про це свідчить історик Запоріжжя середини

XVIII століття. Той же історик каже, що в Костянтина Гордієнка був син

Василь Головко, який жив після смерті батька в тому-таки Платнірівському

курені ^. А з тієї обставини, що Гордієнка після смерті вшанували

спорудженням великої могили й монументального кам'яного хреста, слід

розуміти, що його не зовсім забули товариші і що в нього були щирі

віддані йому друзі. Зв'язок Гордієнка з Мазепою в останній час перед

Полтавою, та й опісля неї, зробив ім'я цього кошового непопулярним

серед української черні взагалі й запорізької зокрема. Та Гордієнко не

любив Мазепу і якщо простягнув йому руку допомоги перед Полтавською битвою,

то вчинив це не задля самого Мазепи, а задля тієї ідеї, яку сам плекав у

своїй душі. Костянтин Гордієнко є найвидатнішим з кошових отаманів кінця

XVII і початку XVIII століття, який узяв на себе сміливе завдання що б там

не було зберегти вольності козацькі від посягань московського уряду, але,

на жаль, не досягнув своєї мети й ліг із болем у серці і з великою гіркотою

на душі в похмуру могилу. Життя цієї людини, сповнене трагізму й

розчарування, надзвичайно повчальне. Така людина, як Костянтин Гордієнко,

здавалося, спеціально з'явилася на історичній сцені, аби на її прикладі

яскравіше й наочніше показати, наскільки марна боротьба окремих, хоч і

сильних волею, осіб з духом історії, з її могутнім і невідворотним плином.

Гордієнко мав безумовний хист полководця, набагато переважаючи в цьому

свого сучасника гетьмана Мазепу. Беручи близько до серця інтереси своєї

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5


ИНТЕРЕСНОЕ



© 2009 Все права защищены.