Казаки и Запорожская Сечь

Казаки и Запорожская Сечь

ТЯЖКЕ СТАНОВИЩЕ ЗАПОРІЗЬКИХ КОЗАКІВ ПІД ВЛАДОЮ КРИМСЬКОГО ХАНА.— НОВІ

СПРОБИ ЗАПОРОЖЦІВ ДОМОГТИСЯ ПРИЙНЯТТЯ У РОСІЙСЬКЕ ПІДДАНСТВО.- ЗАПОРІЗЬКА

ДЕПУТАЦІЯ ДО ГРАФА ВОРОНЦОВА З ПРОХАННЯМ ПРО ВИКЛОПОТАННЯ ВИБАЧЕННЯ

ВІЙСЬКОВІ І ВІДПОВІДЬ НА ЦЕ ПРОХАННЯ З ПЕТЕРБУРГА.-СМЕРТЬ ПОЛЬСЬКОГО КОРОЛЯ

АВГУСТА II І ЗВЕРНЕННЯ «СТАНІСЛАВЦІВ» ДО КРИМСЬКОГО ХАНА З ПРОХАННЯМ ПРО

ЗАЛУЧЕННЯ ЗАПОРОЖЦІВ ДО БОРОТЬБИ З РОСІЄЮ.— ЗВЕРНЕННЯ ЗАПОРОЖЦІВ ДО

ФЕЛЬДМАРШАЛА МІНІХА З ПРОХАННЯМ ПРО ВИКЛОПОТАННЯ ВІЙСЬКУ У РОСІЙСЬКОЇ

ІМПЕРАТРИЦІ ВИБАЧЕННЯ.—МИЛОСТИВА ІМПЕРАТОРСЬКА ГРАМОТА ЗАПОРОЖЦЯМ 1733

РОКУ. СЕРПНЯ ЗІ ДНЯ.—ЗАЙНЯТТЯ ЗАПОРОЖЦЯМИ УРОЧИЩА БАЗАВЛУКА І ДИПЛОМАТИЧНІ

НАСТАНОВИ ВІД ІМПЕРАТРИЦІ РОСІЙСЬКИМ РЕЗИДЕНТАМ У КОНСТАНТИНОПОЛІ ЩОДО

ЗАПОРОЖЦІВ.- ЛИСТУВАННЯ РОСІЙСЬКОГО РЕЗИДЕНТА НЕПЛЮЄВА З ГРАФОМ ВЕЙСБАХОМ

ЩОДО ЗАЙНЯТОГО ЗАПОРОЖЦЯМИ УРОЧИЩА. —РОЗМОВИ РОСІЙСЬКОГО ПЕРЕКЛАДАЧА

БАКУНІНА З ВЕЛИКИМ ВІЗИРЕМ АЛІ-ПАШЕЮ ПРО ТЕ, КОМУ НАЛЕЖАТЬ МІСЦЯ. ЗАЙНЯТІ

ЗАПОРОЖЦЯМИ.

Змушені силою обставин повернутися знову під протекцію Криму, запорізькі

козаки незабаром випробували на собі всю тяжкість свого становища. Як не

запевняв хан запорожців у тому, що вони користуватимуться під його

захистом найширшими правами, насправді вийшло цілком інакше. Дійсно,

життя запорожців під владою кримського хана не могло бути приємним і

солодким уже тоді, коли вони залишили свої вольності біля порогів Дніпра

й річки Чортомлика і зійшли в урочище Олешки, на Кардашинський лиман.

Щоправда, на початку свого перебування під владою Криму запорожці

користувалися різними земельними угіддями, не платили нічого зі свого

скарбу у ханську скарбницю, а навпаки, самі отримували від хана

милостивий «айлик». Але з плином часу це становище змінилося на гірше для

запорізьких козаків. Замість платні запорожцям дозволили брати сіль з

кримських лиманів і озер, початкове з певним полегшенням супроти існуючих

правил у Криму, тобто з меншим митом супроти того, яке звичайно збирали з

українських козаків і різних українських промислових людей. Потім і цей

привілей у козаків відібрали, коли дізналися, що вони під приводом вивозу

солі особисто для себе брали її для українців і продавали з певною для

себе вигодою. За протекцію кримського хана Військові запорізькі козаки

мали на перший поклик хана посилати в похід на допомогу татарам 2000 і

більше козаків на чолі з кошовим отаманом, причому хани завжди намагалися

посилати запорожців у похід якомога далі. Наприклад, якось запорожці

разом з ханом ходили в похід на черкесів і дійшли до річки Сулак. Цей

похід вони вважали дуже збитковим і обтяжливим для себе. Крім того, за ту

ж ханську протекцію запорожці не раз мусили ходити на Перекоп і

безкоштовно брати участь у

праці при спорудженні Перекопської лінії по 300 й більше чоловік. Остання

вимога найбільше не подобалася козакам, у яких було особливе розуміння

честі лицаря, несумісне з працею землекопа.

І чим далі запорожці залишалися під владою кримського хана, тим більше

накопичувалося в них невдоволення проти бусурманів. Найголовнішими з

безлічі причин невдоволення були такі.

Запорожцям якнайсуворіше заборонили тримати в Січі гармати. З огляду на

це розпорядження турки відібрали у козаків усі гармати, що в них

залишилися, й заборонили їм надалі мати всіляку артилерію. Тоді в

Запоріжжі трапився такий випадок: якось запорізькі козаки після весняної

повені помітили невелику гармату в лівому березі Дніпра, в урочищі

Каратебен, і сповістили про це кошового отамана. Кошовий отаман, бажаючи

особисто перевірити свідчення рибалок на місці, знайшов біля берега

Дніпра ще 50 гармат; але побоюючись, щоб знайдені гармати не відібрали

турки, він найсуворіше наказав тримати їх у одному зимівнику в таємниці

від запорізької сіроми. Поза тим запорожцям заборонили будувати будь-які

укріплення як у самій Січі, так і в інших місцях їхніх поселень.

Заборонялося зноситися з Росією і їздити в російські міста, вести

торгівлю в Очакові й у Криму; дозволялося лише отримувати в зазначених

місцях товари й відвозити їх не далі Січі, а в самій Січі надавалося

право торгувати кримчакам, очаківцям, грекам, жидам, вірменам. На

запорожців накладали різні данини, коли до них приїжджали для огляду

їхнього війська, громадського ладу чи для якоїсь іншої справи кримські

султани й мурзи зі своїм численним почтом і челяддю: тоді запорожці

мусили віддавати їм великі почесті і, скільки б вони у них не перебували,

мусили харчувати як їх самих, так їхню челядь і коней, а при відїзді,

крім того, повинні були вручати їм різні цінні подарунки.

Але поза цим усім життя запорізьких козаків під владою кримських ханів і

з багатьох інших причин було «.вельми преважким».

Найперше кримський хан відібрав у запорожців весь Низ Дніпра, від Великого

лиману до самих порогів «з усіма тамтешніми степовими угіддями й ужитками»

і віддав його у володіння ногайським татарам. Далі хан не раз «допускав

велику на запорожців драчу» як з вартових на татарському кордоні, коли з

їхнього відома чи без відома хтось із кримських невільників тікав у

християнські землі чи коли в татар зникало якесь майно, табуни коней,

череди волів, отари овець чи пропадали самі господарі-татари. Якщо при

цьому козаків викривали у крадіжці худоби чи у вбивстві господарів-татар,

то за худобу з них стягали гроші подвійно чи потрійно, а за людей брали

винних і невинних козаків; якщо ж винні козаки були неспроможні, татари

накладали пеню на весь курінь, а якщо курінь відмовлявся, винних забирали,

і тільки в рідкісних випадках, при взаємних суперечках і захопленнях з того

й іншого боку допускали обмін худобою і людьми. Крім того кримський хан не

раз дозволяв страчувати козаків. Так було в той час, коли запорожці

захищали себе від поляків, які чинили на них напади, захоплювали їх у полон

і навіть вішали без суду, як це не раз траплялося у Брацлаві й у інших

прикордонних польсько-українських містах. За правом, даним ханом полякам,

якось після скарги ляхів на запорожців з останніх на користь скривджених

стягнули 2400 карбованців пені. Не краще чинили з запорожцями хани при

взаємних між собою чварах. Наприклад, якось під час боротьби ханів Адил-

Гірея і Менглі-Гірея, коли запорожців, проти власної волі, «затягнув»

перший проти другого і коли другий розігнав військо першого, то ні в чому

не винних запорожців хан Менглі-Гірей звинуватив у віроломстві і продав

1500 козаків на турецькі каторги. Ще гірших кривд зазнавали запорожці від

простих татар. Наприклад, азовські татари якось полонили кілька десятків

запорожців, котрі ходили на ріку Кальміус по звіра, і хоч Кіш просив хана

звільнити ні в чому не винних козаків, хан відмовив Кошеві в цьому. Потім

хан відібрав у запорожців фортецю Кодак, усіх жителів розігнав з фортеці,

саму

фортецю зруйнував, а місто віддав у повне володіння полякам. Врешті хан

заборонив запорожцям споруджувати постійну церкву в Олешківській Січі, а

під кінець почав утискати і саму їхню віру православну .

Запорожці, помічаючи, як усе зростають і зростають утиски з боку татар,

знову вирішили поновити свої прохання російській імператриці про дозвіл

їм повернутися на рідні місця. У січні місяці 1732 року до графа Вейсбаха

з'явилося троє знатних запорожців з питанням, що діяти Військові, якщо

кримський хан вимагатиме від Коша допомоги козаками у випадку його походу

в Кабарду чи накаже всьому Запорізькому Військові перейти на інше місце,

ближче до Криму. Граф Вейсбах, вважаючи, що він не має права відповідати

на такий запит запорожців, вирішив зв'язатися з цього приводу з урядовими

особами в Петербурзі й до отримання тієї чи іншої відповіді звелів

запорізьким депутатам якийсь час почекати в Києві.

Відповідь на такий запит надійшла з Петербурга лише в місяці березні й

була така невизначена, як і взагалі питання про прийняття запорожців під

російську протекцію. «В даний час, коли у нас з турками ще твердо

утримується мир, грамоти до запорожців і ніякого письмового обнадіювання

послати і їх усіх раптом у підданство прийняти не можна, бо такий вчинок

турки можуть розцінити як порушення мирного договору, в якому щодо

запорожців окреслено, що вони на турецькому боці, зокрема те місце, на

котрому вони живуть, і інша земля від самої Самари ріки вниз Дніпра

відступлена Порті; а вони, запорожці, не захочуть відмовитися від своїх

вольностей, звіриної і рибної ловитви й перейти жити в наші кордони. Тому

ви повинні з ними чинити за нашими попередніми указами, роблячи їм, при

кожній нагоді, таємно словесні обнадіювання, що згодом, за зручних

обставин, ми їх приймемо, але щоб до того часу мали терпіння. Переконайте

їх, щоб вони усякими можливими способами ухилялися від надіслання

допоміжного загону до хана у кабардинський похід; але якщо відмовитися

буде неможливо, то нехай пошлють частину козаків і накажуть їм таємно,

щоб вони, наближаючись до Кабарди, послали від себе кого-небудь у фортецю

св. Хреста до тамтешнього командира з повідомленням, скільки в поході

кримських, кубанських та інших військ і їх, запорожців; сам хан чи який

султан командує і з яким наміром іде в Кабарду, і що командир фортеці їм

накаже, те б вони й робили. Що ж до ханського наміру переселити

запорожців на другий бік Дніпра, ближче до Криму, то у випадку їхнього

опору хан шукатиме способу міцно взяти їх у свої руки або під приводом

непослуху зруйнувати їх, і з нашого боку тоді їм, доки в нас мир з

турками, ніякої допомоги подати чи прямо прийняти не можна: і тому тут

міркують, що їм чинити опір ханові не випадає, нехай переходять без

суперечки: перебуваючи поблизу Криму, вони можуть зручніше проти нього

діяти. Втім, усе це покладаємо на вас: ви про тамтешні місця можете знати

краще»

Отже, запорожцям слід було знову чекати доти, доки знову не настане для

них сприятливий момент, себто доки турки й татари не порушать мирного

договору з Росією.

Такий момент настав тільки в 1733 році. В цей час у Польщі помер король

Август II, колишній саксонський курфюрст. За життя Августа II його

супротивником був Станіслав Лещинський, але завдяки підтримці з боку

російського імператора Петра Олексійовича Август II отримав перемогу над

суперником і царював до 1 лютого згаданого року. Після смерті Августа II

у Польщі з'явилося два претенденти на володіння короною, Станіслав

Лещинський і син померлого короля Фрідріх-Август. Першого бажали бачити

королем сама Польща і Франція, другого — Англія і Росія. Прихильники

Станіслава Лещинського звернулися по допомогу до турець-

кого султана й кримського хана, причому згадали і про запорожців, які були

під владою Криму. Тоді регіментар земських військ західної України пан

Свідзинський відрядив свого посланця з листом до тодішнього кошового

отамана Івана Малашевича й запрошував його з Військом на польську службу.

Але кошовий отаман і все Запорізьке Військо назвалися підданими кримського

хана й відповіли в тому сенсі, що без відома свого повелителя вони «ні в

які затяги» ходити не можуть. Після такої відповіді регіментар Свідзинський

звернувся до верховного покровителя запорожців, кримського хана.

Своєю чергою запорожці звернулися з петицією до російського фельдмаршала

Мініха, який на той час стояв з військом в Україні. Кіш послав до Мініха

кількох посланців і просив через них надженого великою владою

фельдмаршала вмовити імператрицю прийняти Запорізьке Військо під скіпетр

російської держави. Граф Мініх, прийнявши запорізьких посланців, затримав

їх при собі, а імператриці надіслав власне донесення про прохання Коша.

Стан справ на той час був такий, що запорожці могли розраховувати на

швидку відповідь російського уряду. При константинопольському дворі

перебував французький посол, котрий інтригував там проти Росії. Він

тримав при собі під виглядом офіцера молодого Орлика, сина Пилипа, й

через нього розраховував завдати великої шкоди Росії. Для цього він

послав Орлика таємно в Запоріжжя й на Україну з метою залучити їх до

союзу з татарами й підняти проти Росії. Сам Пилип Орлик у той час

перебував при кримському ханові. А кримський хан, залишивши свою столицю,

Бахчисарай, приїхав до Бендер, а з Бендер кинувся до ріки Орелі з метою

нападу на російські володіння .

Отже, сама необхідність змусила російський уряд поквапитися якомога

швидше вирішити питання з запорожцями.

Після отримання донесення фельдмаршала Мініха імператриця Анна Іванівна

рачила, врешті, після цілого ряду відмов прийняти запорожців під своє

високе заступництво. Виконання цієї справи доручили генерал-

фельдцехмейстеру принцові Гессен-Кобурзькому, який саме перебував на

російській службі й був під командою фельдмаршала графа Мініха. Після

того, серпня 31 дня 1733 року надіслали й саму грамоту на ім'я кошового

отамана про вибачення провини запорожців і про прийняття їх під владу

Росії.

«Божою милістю від найсвітлішої і найдержавнішої великої государині

імператриці й великої княгині Анни Іоанівни, всеросійської самодержиці й

багатьох держав і земель східних і північних володарки і спадкової

государині і інше і інше і інше. Нашої імператорської величності

підданому низового Війська Запорізького кошовому отаманові ... й усьому

сутньому при тобі поспільству нашої імператорської величності милостиве

слово. Ми, велика государиня, наша імператорська величність, на ваше

всепіддане і найнижче прохання до нас, аби ми милість нашу до вас виявили

й провини ваші вибачили і знову в наше підданство прийняли, як попередньо

з ваших до нас листів, так особливо нині від нашого генерала фон-

Вейсбаха, котрий прибув до нашого двору, до котрого ви, підтверджуючи ті

ваші прохання, ще письмово звернулися, детально усно повідомлені, котрий

нам про ваш дійсний і вірний намір і бажання бути вічно в підданстві

нашому і служити з усілякою вірністю засвідчив і викладав про бажання і

найпо-кірніше прохання ваше, аби до кращої вам надії і сподівання

прислали ми до вас всемилостиву грамоту з вибаченням ваших провин і з

обнадіюванням про нашу монаршу милість; за котрим вашим всепідданим і

найпокірнішим проханням ми вам провини ваші наймилостивіше вибачаємо з

тією надією, що ви ті свої провини нам заслужите і в найкращій і

досконалій вірності до нас зостанетеся і врешті, про що до вас

вищезгаданий наш генерал

фон-Вейсбах, іменем і указом нашим писати й наказувати буде, з великою

вірністю виконаєте,за що ми вас нашою високою милістю обнадіюємо»

тримавши врешті давно очікувану наймилостивішу грамоту про

помилування, запорожці на знак своєї щирої вдячності відіслали, грудня 11

дня, графу фон Вейсбаху листа від усього Коша з глибокою вдячністю за

виклопотання їм для Війська найвищої милості. На той час кошовим отаманом

Війська Запорізького був Іван Білицький. Білицький сповіщав найсвітлішого

графа про листа, отриманого в Запоріжжі ще за кошового Івана Малашевича,

від регіментаря земських військ західної України Свідзинсько-го з проханням

до Коша про надання допомоги Польщі в наступній війні. Ухиляючись, як і

Малашевич, від надання будь-якої допомоги Польщі, кошовий Білицький тим не

вдовольнився, а послав наказ прикордонному бу-гогардівському полковникові

ловити «злочинницьких затяжчиків» і присилати їх у Січ. Але в цей час

кримський хан Каплан-Гірей, бажаючи випробувати вірність запорожців,

викликав до себе кошового отамана Білицького, військового суддю Якова

Тукала й усіх курінних отаманів з наміром через них привести до присяги все

Військо на вірність собі й турецькому падишахові. Але колишній кошовий

отаман Іван Малашевич, який на той час був у Криму, випередив таку вимогу

хана й узяв на себе сміливість відповісти йому замість кошового Білицького.

Він заявив ханському візи-реві, що кошовий усій державі кримській як був

вірним, так і залишається.

Такою категоричною відповіддю хан уповні вдовольнився і відмовився від

виклику до себе властивого кошового отамана для складення ним присяги.

Доповідаючи про це все графові Вейсбаху, кошовий Білицький водночас

сповіщав його про те, що через Запоріжжя проїжджав у Крим і в

Константинополь син переяславського полковника Івана Мировича Федір з

товаришами, яких послали прихильники Станіслава Лещинського для найняття

орди в Польщу. А на закінчення просив графа «дати запорожцям настанову, як

їм чинити з кримським ханом щодо польських допоміжних військ» .

Лист запорожців графові фон Вейсбаху характерний у багатьох відношеннях і

передає стиль, прийоми і саме становище Запорізького Війська з особливою

наочністю.

Ось цей цікавий лист у його оригінальному вигляді. «Пресвітлий і

високопревосходительний пане генерал-аншеф, обох орденів кавалер і

Київської губернії генерал-губернатор і сибірського драгунського полку

полковник, граф фон Вейсбах, наш особливий володар і великий добродій. За

божою поміччю й клопотанням світлості вашої отримали ми, Військо Запорізьке

низове, від вашої графської світлості подану через посланців військових

наших копію від її імператорської величності з С.-Петербурга писану, що в

ній гріхи й провини наші попередні вибачає і у протекцію і преміцну свою

оборону нині приймає, милостиво нас мати обнадіює, за яке ваше доброчинство

й клопотання при найнижчому нашому доземному поклонінні письмову нашу

військову подяку складаємо і в тому маючи в руках наших милостивої

государині нашої надію, як її величності, так і вашій графській світлості

старанну нашу послугу й прихильність складати й оголошувати маємо, як це й

нині через спеціально посланого від нас, Війська, отамана конелівського

Пилипа Прокофієва про нижчезгадану тут відомість вашій графській світлості

доповідаємо, а саме: колишній наш отаман кошовий, пан Іван Малашевич, їздив

посланцем від Війська до Криму до хана для позову у справі втікачів-

фурджіїв та інших невільників ногайськихі кримських і, повертаючись звідти

до Коша нашого військового, минулого листопада 29 дня заявив, що одні посли

польські, котрі є на боці Лещинського-короля, у Стамбул поїхали, а інші з

грошима до хана у Крим прибули орду піднімати, а саме: один посол

Шум'янський, другий Мирович, колишнього полковника переяславського син, і

Нахимовський (котрі двоє під владою князя Вишневецького перебували) і з

ними інших вершників зо 60, задля котрих посланців його ханська величність

нас, отамана кошового й усіх курінних отаманів, для спокуси й присяги, чи у

вірності ми до нього залишаємося, туди до себе нас запросив, а потім,

побачивши згаданого нашого пана Малашевича, котрий для позову туди прибув,

перед тими посланцями польськими ханський візир і Ши-рін-бей Джантемир його

про нас допитували, і коли той Малашевич сказав, що, мовляв, як я у

вірності, так і кошовий наш усій державі Кримській вірний і не зрадник

залишається, то тоді наш путь зупинили й до себе нас, кошового не

закликали. Ті самі посли і в цей час у Криму перебувають, очікуючи, який до

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5