История Украины

Софії Київської, яка була взірцем, були храми у Новгороді і Полоцьку. Був

чудовий храм Св. Спаса в Чернігові, продовжуючи традиції Київської

Десятинної церкви. Була унікальна церква в Києво-Печерський лаврі

(1073-1078 р.р.). Крім Києво-Печерського, ославилися в ті часи, як

пам‘ятники архітектури, Софіївський, Ірининський, Георгіївський,

Михайлівський, Золотоверхий монастирі. Розвивалися живопис та художнє

різьблення. Наприклад, мозаїки Софії Київської виконано зі смамти 177

кольорових відтінків. Високого рівня досягло декоративно-прикладне

мистецтво, цінувалися твори художнього ремесла, срібні вироби.

4. Побут українських земель.

Таким чином, з IX по 30-ті роки, XII ст. Київська Русь відкрила новий

феодальний період в історії народів Східної Європи. Передовий для того часу

соціально-економічний і політичний лад, вдала використання надбань світової

цивілізації, духовне і культурне відродження, прийняте християнства, - все

це сприяло утвердженню Київської Русі – України, як однієї з провідних

країн світу.

Завдання № 12(4)

Брестська церковна унія 1596 р.

План.

1. Становище православної церкви в Польській державі. Причини церковної

унії.

2. Берестійські собори 1596 р. Релігійна політика і політична боротьба.

3. 400 – річна історія унії, її світлі й тіньові сторони.

1. Після ля Люблинської унії 1569 р. посилився суспільно-політичний рух на

українських землях як протидія польським католикам. Князь Василь –

Костянтин Островський очолив православну магнатсько-шляхетську опозицію,

яка прагнула автономії українських земель у складі Речі Посполитої.

Більшість залишалися вірною батьківській вірі – православ‘ю, та бажала

ліквідувати на Україні магнатське землеволодіння.

Богдан Хмельницький вважав, що король має бути государем – “щоби

корал і стинав шляхту і дуки, і князі, щоби вільний був собі: згріши князь

– урізати йому шию, згріши козак – то є ж йому учинити”.

Значну роль в активізації суспільного життя в цей час відіграли і

опозиції політиці колонізації українських земель. Мету братства його члени

вбачали такою: “Братство називається, коли православні християни, що живуть

серед чужовірців, серед ляхів, уніатів і проклятих Єретиків, хочуть від них

відлучитись…”

Братства будували школи, де вчились їхні діти; мали свої друкарні.

Вони видавали просвітницьку літературу, закликаючи український народ до

боротьби з католицизмом. Католицька церква в ці часи шляхом унії утвердити

шляхом унії утвердити католизм на українських землях.

Унія церков розглядалася Ватиканом не як повернення до того стану,

котрий був у християнстві до розколу, а як приєднання православної

національної церкви до католицької з обов‘язковим погодженням з

верховенством римських пап та визнанням католицьких догматів єдині істини.

Отже, йшлося не до об‘єднання на рівних засадах, як нині намагаються

довести, а про приєднання східної православної християнської церкви до

католицької західної.

2. Коли розійшлася вістка про унію, православна громада вибухнула від

обурення. По всіх українських та білоруських землях православна знать

збирала свої Місцеві ради (сеймики), на яких гнівно засуджувала унію.

Щоб розв‘язати конфлікти, у 1596 р. в м. Бересті (м. Брест) був

скликаний церковний собор. Ніколи не бачила України і Білорусія таких

величезних зборів духовенства. Противників унії представляли два

єпископи, православні ієрархи з-за кордону, понад 200 священиків та

безліч мирян.

Водночас у таборі прибічників була жлинська католицьких сановників,

королівських урядовців і четверо православних Єпископів. Переговори не

вийшли, прибічники унії публічно уклали її. Українське суспільство

розкололося навпіл: з одного боку – православні магнати, більшість

духовенства та на рідні маси, в той час як з іншого колишні ієрархії,

купка прибічників… Виникла ситуація існування церковної ієрархії без

віруючих і віруючі без своїх ієрархів. Ця боротьба закінчилася подальшим

роздрібненням, бо тепер існувало не дві, а три церкви: католицька

православна та уніатська, або греко-католицька.

3. Релігійна кінця XVI – початку XVII ст. висвітила ряд наболілих

проблем українського суспільства. Зросла напруженість між Польщею та

Україною. Католицька Польща була протилежністю українському суспільству.

Конфронтація з полками коштувала українцям розвитку власної культури.

Своя власна зубожіла культурна спадщина і приваблива польско-католицька

культура привела до колонізації. Іншим побічним продуктом конфронтації

між православним в католикам був поділ українців. Українці поділилися на

східних і західних з багатьма відмінностями. Але ворожнеча з поляками

сприяла усвідомленню Українцями своєї самобутності.

Завдання 16(4)

Договір між Росією та Україною

1654 р. Березневі статті.

План:

1. Відносини України з Московською державою.

2. Березневі статті 1654 р.

3. Російсько-українська війна з Польщею 1654-1656 р.р. Союз України, Швеції

і Семигорода проти Польщі.

1. Метою українців було знайти монарха, що міг би забеспечити новому

суспільству законність і захист. Кандидатом на роль покровителя України

був православний московський цар. З початку повстання Хмельницький

умовляв царя в ім`я спільної православної віри прейти на допомогу. Але

Москва реагувала якось обережно. Москва неодноразовов вела війну з

Польщею, тому зайняла вичікувальну позицію щодо України.

Московими чеками, доки казаки й поляки, і вже тоді годилися

вперучатися до подій.

Хмельницький розумів, що без союзників Україна не вистоїть. Що собою

являли такі союзники, як турки, він переконався у ході войових дій.

Контакти не із російським царем підтримувались ще і в 1649 р. Зокрема, у

березні 1649 р. Москва надіслала перше офіційне посольство в Україну. В

квітні перше українське посольство вирушило у Москву на захист України,

прийняти її під високу руку і послати на допомогу військові сили.

1 жовтня 1653 р. царський уряд скликав Земський собор, учасники якого

висловилися за рішення Гетьмана Богдана Хмельницького і все Військо

Запорізьке з городами і землями.

На підставі цього цар вислав в Україну посольство на чолі з Боярином

В.Бутурліним. 31 грудня 1653 р. Росія оголосила війну Польщі.

2). 8 січня 1654р. в Переяславі зібрали загальну раду на якій гетьман і

старшина вирішили віддати Україну під протекторат Російської держави.

Юридичний статус України в складі Росії було закріплено Березневими

статтями, які відомі під назвою “Договір Богдана Хмельницького”. Згідно з

цією угодою Україна зберігала військово-адмінінстративну систему на чалі з

гетьманом. Лівобережна Україна отримала право зносин з іноземними

державами. Однак царський уряд, що виступав за політику жорсткої

централізації Росії, одразу ж почав обмежувати автономію України, відміняти

права її населення, хоча за Березневими статтями російський уряд трактував

Україну як окрему державу.

3). Тим часом Польща почала нову агресію проти України. В березні 1654 р.

її військо вторглося на Поділля, Волинь і Браіцлавщину. На цей раз

українському війську допомагали Росія, яка вже перебувала у стані війни з

Польщею. До кінця 1654 р. українсько-російські війська змусили поляків

відступити. Взимку 1656 р. Поляки виступили на Умань вже при підтримці

кримського пана, але в Охматівській битві були розгромлені. Були визволені

Поділля і майже вся східна Галичина. 19 вересня того ж року поблизу городка

полоські війська знову зазнали поразки. Невдовзі проти Польщі виступила й

швеція. В серпні – жовтні 1656 р. Росія і Пльща уклали Віленське перемир`я.

Хмельницький в цей час енергійно займається утвердженням коаліції зі

Швецією, Семиграддям, Брандебургом, Молдовою, Волощеною, Литвою проти

Польщі і Криму. Так, уклавши Українсько-Трансільванський договір 1656 р. із

семигородським князем Юрієм Ракоці і погодившись підтримали його

кандидатуру на польській престол, Хмельницький домігся того, що Ракоці

спільно зі Швецією здійснить поход на Польщу, захопивши Варшаву. Проте

невдовзі Польща отримала допомогу від татар і австрійців, а семигородського

князя скинули з престолу. У 1657 р. помирає Б. Хмельницький. Отже,

визвольна війна українського народу була не тільки видатною подією історії.

Вона дала початок розбудові української державності. Але сприяло

національному і культурному відродженню, оскільки було положенно край

уніатству і каталозму Речі Пасполитої. З другого боку український уряд з

самого початку став обмежувати автономію України, а потім поступово знищив

її. Згідно з рішенням Переяславської Ради, Правобережна Україна також

потерпала під протекторат Росії, але несприятливі результати її війни з

Польщею призвели до того, що аж до кінця XVIII ст. ці українські землі

залишались під владою польськіх феодалів і шляхти.

Завдання 20 (6)

Соціально-політичний розвиток України в другій половині XVII ст.

1). Труднощі політичного становища України після визвольної війни.

2). Боротьба Українського народу за незалежну державу в період Руїни.

3). Угода 1667 р. та “Вічний мир” між Московією та Польщею.

Закріплення розчленованості українських земель.

На соціально-економічний розвиток України в другій половині XVII ст.

впливали наслідки війни. Входження її під протекторат Росії сприяло

подальшому зростанню продуктивності сільськогосподарського виробництва,

розвиткові ремесла та мануфактур, а також зростанню міст як

адміністративних так і культурних центрів.

Поступово в надрах феодалізму починають визрівати перші елементи

буржуазних відносин, сільськогосподарському виробництву стають дедалі

більше притаманні товарни відносини. Зростають посівні площі під зернові

культури. Істотнє місце в розвитку господарства займає твариництво, зокрема

племінне конярство. Розширення посівних площ у другій половині XVII ст. і

навіть у першій половині XVII ст. відбувалося головним чином за рахунок

земель польських магнатів і шляхти, вигнаних з України в ході Визвольної

війни 1648-1654 р.р.

На Правобережжі та західноукраїнських землях з розвитком виробництва

та сільхозпродуктів і пристосування господарств феодалів до потреб ринку

також спостерігалося поступове збільшення посівних площ.

Землеробство в Україні у той період мало зерновий характер. Із

зростанням великого феодального землеволодіння посилюється експлуатація

народних мас. У багатьох маєтках старшини запроваджувалася відробіткова і

продуктова рента. Панщина доходила до 2-3 днів на тиждень. Формувалося

мануфактурне виробництво, але в умовах натурального господарства воно мало

кооперативний характер. Вотчина мануфактурна утворилася внаслідок

втягування в товарно-грошові відносини господарств феодалів, отже поширення

товарно-грошових відносин змінювало зв`язки між районами України, що

позитивно позначилося на економічній єдності народу України.

1). В результаті визвольної війни 1648-1654 р.р. Українська держава увійшла

до складу Московської на праваї автомної.

Була встановлена нова форма правління . Теріторія була поділена на 16

військових аркушів, або полків. Військова генеральна рада санкціювала

договори, обираючи гетьмана.

Царський уряд управляв Україною через спеціально створену канцелярію

з малоросійських справ. Після смерті Б. Хмельницького козацька старшина

обрала гетьманом генерального писаря Запорозького війська Івана

Виговського. Виговський уклав союз із Швецією та Кримом, розпочав

переговори із Польщею, розірвав союз з Москвою, сповістивши про це

маніфестом. Під Гадячем у вересні 1659 р він уклав договір із Польщею, за

яким Київське, Брацлавське, Чернігівське воєводства входили до складу Речі

Посполаитої. Народ договору не підтримав. Не прийняли його й запорізькі

козаки. Все це призвело до конфлікту з Росією весною 1659 р., в результаті

якого російська армія на чолі з князем Трубицьким була розгромлена під

Конотопом.

Гетьманом знов обрали Ю. Хмельницького, знову почали підтримуватися

стосунки з іншими державами.

2). Фактично ж, розірвана на окремі території соціальними конфліктами,

Україна розділилася на 2 окремі частини. Народ назвав цей час “руїною”

(1663-1687 р.р.).

Павло Тетеря на Лівобережжі Іван Брюховецький. Гетьмани Брюховецький

та Тетаеря свідомо віддавали народ під чуже панування – один під царя,

інший – під шляхту і короля. Ніби про них писав літописець Самийло Величко

віщі слова на початку XVIII ст. : “Для срібла і злата не тільки кожний із

них дав би виколоти собі око, але брата й отця не пощадив би, то як би мав

жаловати матки – погибаючої України?”.

Після цього гетьманом став П.Дорошенко. Дорошенко повів боротьбу з

Польщею і визволив з-під гніту Правобережну Україну. Він мав на меті

об`єднати всі українські землі, вигнавши польську шляхту з Правобережжя і

встановивши порядок.

3). Щоб скинути гніт Польщі і Москви, Дорошенко прийняв протекторат

Туреччини, яка у 1672 р. оголосила війну Польщі і за Бучацькою угодою

захопила Поділля. Під владою Дорошенка закріпилася Наддніпрянщина. Його

спроби домовитись із Москвою заради об`єднання розірваних українських

земель фактично були перекреслені Росією.

Через 20 років, 6 червня 1886 року між Росією і Польщею був

підписаний “Трактат про вічний мир”, який підтверджував права Росії на

Лівобережну Україну, Київ і Запоріжжя.

Північна Київщина, Волинь, Галичина залишилися під владою Польщі.

В 1668 р.Дорошенко йде походом на Лівобережжя, де його проголошують

гетьманом цією України. Але новий гетьман многогрішний, гостро поставив

питання до прилежності Києва до України. “Великий государ преславний город

Київ і всі українські городи не шаблею взяв, а запорізьке військо віддалося

йому добровільно. Домагався він і того, щоб кордон від Литви повести річкою

Сож і залишити Україні Гомель. Незалежна поведінка Многогрішного збурила

проти нього старшину. Його ув`язнили і відвезли до Москви, що з`явилося

перемогою Москви, з того часи Правобережна Україна втратила політичну і

економічну самостійність. Отже, на кінець XVII ст. українські землі були

поділені між Росією, Польщею і Туреччиною. Автономія Лівобережної України

(або Гетьманщини) регулярно обмежувалася.

Завдання №24 (7)

1. Заселення Слобідської України.

2. Соціально-економічне становище і воєнно-адміністративний поділ.

3. Скасування козацького ладу.

4. Культурне життя Слобожанщини.

1). Слобідська Україна – це велика територія розташована на схід від

Полтави, навколо теперішнього Харкова. Так як вона була малозаселеною і

беззахисною перед наскоками татар у середині 17 ст. російський царський

уряд дозволив кільком хвилям українських втікачів, (що рятувалися від

постійних воїн на батьківщині) осісти тут і встановити незалежне

самоврядування на козацький . Наприкінці 17 ст. населення Слобідської

України налічувало близько 85 тис. українців чоловічої статі, з них 22 тис.

проходили військову строкову службу у козацьких полках . Східно з сусіднім

Лівобережжям Слобідська Україна поділялася на полки, названі за п’ятьма

основними поселеннями: Харківський, Сумський, Охтирський, Острогозький та

Ізюмський. На відміну від Лівобережжя полковники на Слабожанщині обиралися

на довічний строк. Проте Москва пильно стежила за тим, щоб козаки на її

кордонах не брали собі спільного ватажка, або гетьмана, політичний

організм, яке у Речі Посполитій. Цар призначав воєводу з резиденції у

Бєлгороді який наглядав за діями козаків і спілкувався з кожним полковником

окремо. Із зростанням великого феодального землеволодіння посилюється

експлуатація народних мас.

2). На Лівобережній і Слобідській Україні в другій половині XVIII ст.

продовжували панувати феодально-кріпосницькі відносини. Основну роль

відігравало сільське господарство. На Лівобережжі та Слабожанщині більше

уваги приділяли вирощуванню жита, на півдні – пшениці. Поліпшується

культура тваринства. Зростання промислового виробництва позитивно

позначилося на розвитку торгівлі.

Розвивалися міста, як центри економічного, політичного та культурного

життя. Формувався національний національний ринок.

Проводячи колонізаторську політику царський уряд здійснював

ліквідацію автономії України. На перешкоді цій політиці стояв останній

гетьман України Кирило Розумовський (1750-1764 р.р.) , якому в тих умовах

вдалося провести судову реформу, розпочати удосконалення козацького

війська, обмежити свавілля царських чиновників.

За наполяганням Катерини Розумовський був змушений зректись

гетьманства. Колегія Малоросійська на чолі з Губернатором Румянцевим

провела перепис населення і государств для збільшення зборів до імперської

казни.

3). Був скасований полковий устрій на Слобожанщині, де 1765 р. з козацьких

полків утворилися регулярні гусарські полки царя. Територія Слабожанщини

стала зватися Слобідсько-Українською губернією. Лівобережне козацтво

реорганізувалося у 1783 р. в регулярні кавалерійські полки (карабінери).

4). Як писав у 1655 р. араб-християнин Павле Плетський: “Навіть селяни в

Україні вміли читати й писати… а сільські священики вважали своїм

обов'язком навчати сиріт, не дозволяючи тим тинятися вулицями, як

бродягам…” Вищу освіту давала Київська академія та її філії у Вінниці. В

академії сформувалася чітка 12-річна програма навчання, яка на різних

стадіях зосереджувалася на оволодінні латинською , грецькою, церковно-

слов'янською мовами, риторикою, поетикою, філософією та теологією.

Викладалися також астрологія, географія, математика.

Не бракувало Україні кінця XVII ст. і книжок. В країні діяло 13

друкарень: з них дев’ять українських, три польські, одна Єврейська. В

одному лише 1679 р. друкарня випустила понад 6 тис. підручників. Незважаючи

на війни на України продовжувало розвиватися культурне життя, охоплюючи все

населення.

Страницы: 1, 2