Іноземне інвестування

шляхом залучення боргових фінансових інструментів і інструментів власності

(капіталу): чим більший доход ці інструменти будуть приносити інвесторові,

тим довше він буде тримати їх у своєму портфелі.

Закордонний досвід свідчить, що інвестиційний портфель приносить його

власнику приблизно 10 % доходу. Наприклад, середній номінальний доход

Міжнародної фінансової корпорації від інвестиційного портфеля, терміном від

шести місяців до одного року склав 9,5 % .

Іноземні інституційні інвестори представлені на українському ринку

міжнародними фінансово-кредитними інституціями, фондами, агенціями та

банками.

Особливості надходження від цих інвестицій — це обумовлення

обов'язковими для української сторони вимогами. Як правило, інвестиції

надаються лише як частка до потрібних для інвестиційного проекту.

Найвпливовіший міжнародний інституційний інвестор — це Світовий банк,

створений в 1944 році з метою сприяння соціально-економічного розвитку

різних країн світу (членами СБ є близько 160 країн).

Проектний портфель України у Світовому банку налічує близько 30

проектів на загальну суму понад 3,5 млрд. дол. США, що повинні бути

реалізованими в 1996-1998 рр. В 1997 р. реалізується сім кредитних угод,

найважливіші з яких:

. проект розвитку підприємств 300 млн. дол. США;

. проект реструктуризації вугільної промисловості 300 млн. дол.

США;

. проект реструктуризації сільського господарства 300 млн. дол.

США;

. експериментальний проект вугледобувної галузі — 15,8 млн. дол.

США;

Крім того, в 1997 р. Світовий банк спільно з Укрексімбанком

започаткував проект розвитку експорту приватними підприємствами України.

Розмір кредитів за рахунок цієї кредитної лінії може бути від 100 тис. дол.

США до 5 млн. дол. США з терміном до 5 років та з забезпеченням застави не

менше ніж 130 %.

Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР), створений в 1990 р.,

об'єднує 59 країн-акціонерів. Мета банку — сприяння розвитку держав

Центральної та Східної Європи, проведення в них ринкових реформ.

На початку 1998 р. банк має високий кредитний рейтинг, спроможний

залучати кредитні ресурси на міжнародних ринках капіталів на вигідних

умовах, в тому числі і для українських постачальників. ЄБРР в Україні

реалізує проекти як для державних підприємств, так і з приватним сектором

економіки; зокрема реалізує кредитну лінію для розвитку малого та

середнього бізнесу обсягом близько 150 млн. дол. США. Умови кредитування

малого та середнього бізнесу такі:

— розмір кредиту від 50 тис. до 2,5 млн. дол. США з терміном дії до 5

років;

— забезпечення кредиту заставою не менше 125 %;

— загальна вартість проекту повинна складати від 75 тис. до 4 млн. дол.

США, при цьому власний внесок позичальника передбачається не менше ЗО %

вартості проекту, а чисельність працюючих повинна не перевищувати 500 осіб.

Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) заснований в Люксембурзі в 1959

році десятьма країнами — членами Європейської спільності. Банк видає

пільгові кредити на строк 30—40 років в основному на розвиток транспорту,

енергетики, зв'язку, телекомунікацій.

В окремих країнах банк фінансує будівництво, реконструкцію і

модернізацію підприємств. ЄІБ є одним із головних співзасновників

Європейського банку реконструкції та розвитку.

Сьогодні в Україні діють декілька міжнародних фондів, які здійснюють

інвестиційну і кредитну підтримку підприємництва в Україні. Основні з них:

Фонд підтримки підприємництва в нових незалежних державах створений в

1994 році урядом США з початковим капіталом 150 млн. дол. США. Фонд, в

основному інвестує малий та середній бізнес шляхом створення спільних

підприємств або купівлі акцій господарюючих товариств. Фонд реалізував в

Україні 12 проектів переважно в галузі агро бізнесу, промисловості

будівельних матеріалів та виробництві металів. Фонд також надає кредити

підприємцям від 10 до 100 тис. дол. США, терміном від 2 місяців до 2-х

років.

Фонд "Україна" заснований в 1992 році в м. Бостоні (США) з статутним

капіталом 22,5 млн. дол. США. До початку 1998 р. Фонд реалізував 26

інвестиційних проектів на суму 8 млн. дол. США на засадах партнерства.

Німецько-український фонд створений в 1996 р. урядом Німеччини з

статутним фондом 10 млн. марок для сприяння розвитку малого підприємництва

в межах програми трансформ. Фонд може надавати кредити трьох видів:

мікрокредити до 15 тис. євро терміном до 1 року; для малого бізнесу — від

15 до 50 тис. євро терміном до 2-х років; кредити для спільних підприємств

розміром до 500 тис. євро і терміном також до 2-х років.

Фонд "Відродження" створено в 1990 р. за підтримкою відомого фінансиста

Джорджа Сороса. Фонд започаткував з 1.01.1998 р. Програму мікрокредитування

та підтримки розвитку кредитних спілок в Україні. Взагалі фонд

"Відродження" фінансує інтелектуальні інвестиції і до цього часу вже

запровадив в Україні мікрокредитів та грантів на суму близько 5,5 млн дол.

США.

Ще однією організаційною формою залучення іноземних інвестицій можна

вважати міжнародні агенції експортного кредиту. В Україні діє кілька таких

агенцій. Як приклад можна навести: Агентство США з міжнародного розвитку,

яке має за мету створити можливості для зростання малого бізнесу в Україні

за рахунок створення мережі "бізнес-інкубаторів", тобто освітньо-

тренінгових закладів. Агентство також надає кредитну підтримку

інвестиційним проектам на конкурентній основі для високотехнічних

виробництв до 60 тис. дол. США, а також мікрокредити до 5 тис. дол. США.

Агентства експортного кредиту функціонують в рамках Угоди 1971—1978

рр., яку підписало 20 країн, щодо обмеження конкуренції на кредитних

ринках. Угодою встановлюються мінімальні процентні ставки за кредитами на

строк понад двох років. Всі країни-позичальники поділені на три категорії:

перша — найбагатші; третя — найбідніші. Цікаво, що в 1982 р. Радянський

Союз був віднесений до першої категорії, а нещодавно Україна — до третьої.

Для більшості країн строки повернення кредитів складають 8,5 років, а для

країн третьої категорії — 10 років.

На сучасному етапі розвитку ринкових відносин в Україні іноземні банки

кредитують в основному імпортні операції клієнтів і виробничу діяльність

деяких підприємств з іноземними інвестиціями.

Разом з тим інвестиційна діяльність іноземних банків набагато ширша.

Умовно ці послуги і операції можна поділити на кілька груп: 1) операції

на ринку торговельних зобов'язань; 2) операції з цінними паперами власності

та їх похідними, участь в приватизаційному процесі; 3) проектне

фінансування та операції з малоліквідними інвестиціями; 4) інвестиційні

консалтингові послуги.

1. Операції на ринку боргових зобов'язань — це обслуговування кредитних

та облігаційних позик та похідних від них інструментів (деривативів).

Іноземні банки спроможні в Україні здійснювати як власне, так і сіндиційне

кредитування корпорацій, обслуговувати форвардні та ф'ючерсні контракти,

варанти.

2. Основним інструментом емісії цінних паперів за кордон на сьогодні є

єврооблігації, що випускаються в іноземній для емітента валюті і

розміщуються серед іноземних інвесторів. Єврооблігація — довгострокове

боргове зобов'язання в одній із євровалют, випускається великими банками

або емісійними синдикатами. На відміну від звичайних облігацій, що

випускають нерезиденти, єврооблігації розміщуються, як правило на ринках

кількох країн.

Участь в приватизаційному процесі включає аналіз існуючого стану

підприємства, пропозиції щодо його реструктуризації, підготовку плану

приватизації, продаж пакетів акцій підприємств на зовнішньому ринку.

Операції з цінними паперами власності зумовлюють в першу чергу їх

андерайтинг, першу емісію на відкритий ринок, приватне розміщення, їх

конвертацію в боргові зобов'язання і, навпаки, конвертацію акцій в позички.

3. Вільні економічні зони як ефективний засіб залучення іноземних

інвестицій.

Залучення іноземних інвестицій та створення СЕЗ повинно бути

підпорядковано інтересам держави, і здійснюватися згідно загальнодержавних

економічних програм (приватизації, структурної перебудови народного

господарства, реформи національної грошової системи). Вплив тут взаємний, і

від єдності, і оптимальності заходів, закладених в кожній із них, залежить

кінцевий результат загальногосподарських перетворень.

Компонентом загальної програми повинна бути детальна розробка й

обґрунтування основних каналів, форм і сфер заохочення іноземних

інвестицій. Для цього формуються списки галузей народного господарства,

пріоритетних з погляду державних інтересів, які вимагають дозволу при

вкладенні в них іноземного капіталу, а також заборонених для нього

вкладення.

Ідея створення СЕЗ на території України виникла як ініціатива органів

місцевого самоврядування і зацікавлених господарських організацій, а не як

цілеспрямована стратегія з боку центральних органів влади. Це дає підставу

для оптимістичних прогнозів можливого сценарію зонування в країні, так як

він базується на інтересах тих структур, які не тільки своєчасно оцінили

перспективність механізму спеціальних зон, але й будуть надалі здійснювати

все необхідне для їх створення.

Існує ціла система невідповідностей економічного механізму господарства

України світовому ринку, яка слугує перешкодою активного використання

фактору загальноекономічних зв’язків для перетворення національного

господарства і його інтеграції в світове. В якості засобів пом’якшення цих

протиріч можуть бути використані СЕЗ – мікроструктури світового ринку, які

включені в національну економіку. Пропонуючи використовувати механізм СЕЗ,

я маю на увазі можливість подолання проблем юридичного, інституційного,

організаційного та інших невідповідностей за рахунок концентрації у

порівняно стислі строки – необхідної інфраструктури, фінансових ресурсів,

виробничих потужностей.

З погляду формальних критеріїв, в якості регіонів створення СЕЗ, можуть

розглядатися: Одеса, Ізмаїл, Херсон, Миколаїв (порти), Волинська,

Львівська, Закарпатська, Чернівецька, Одеська, Івано-Франківська області,

Крим, міста Київ і Харків. Проте, у зв’язку з формуванням концепції

зонування з погляду оптимального співвідношення регіональних умов з

можливостями держави інвестувати кошти у підготовчий процес створення СЕЗ –

список базових територій звузився. Найбільш реальні можливості для

зонування, на мій погляд, властиві:

Закарпатській, Одеській, Чернівецькій і Львівській областям, в яких

поєднуються фактори сприятливого транспортно-географічного положення,

розвинутого господарства, сформованого комплексу загальноекономічних

зв’язків, унікальними угодами для туризму і рекреації;

Містам Київ і Харків з кваліфікованими трудовими ресурсами і високим

науково-технічним потенціалом;

Львову, Закарпаттю, Криму, Києву з комплексом історико-культурних і

архітектурних пам’яток;

Криму з його можливостями розвитку туризму. В додаток до них, слід

відзначити перспективні проекти будівництва “сорок п’ятої паралелі” і

створення Чорноморської зони економічної співпраці.

Цей попередній відбір дає основу констатувати про можливості

створення таких зон:

> комплексних багатонаціональних зон, які зорієнтовані на

обслуговування потоку зовнішньоторговельних вантажів –

Закарпатська, Львівська, Одеська і Чернівецька області з

додатковою їх орієнтацією на туризм і рекреацію, а також розвиток

виробничої (електроніка, машинобудування) і агропромислової

співпраці;

> туристичної зони Криму з ефективним режимом стимулювання вкладень

у сферу рекреації і розміщення нових виробництв обмежених за

екологічними критеріями;

> науково-технічних зон Києва і Харкова, створених на базі

провідних дослідних центрів, інститутів і КБ;

> магазинів типу “duty-free shop” у структурі міжнародних

аеропортів, митниць та прикордонних переходів.

На сьогодні, ініціаторами створення СЕЗ виступили обласні та районні

Ради Львівської, Чернівецької, Чернігівської і Волинської областей, міст

Севастополя, Керчі та Маріуполя. Проте, слід відмітити, що, незважаючи на

достатню спрацьованість загальних вимог, щодо організації СЕЗ різних типів,

в нашій державі функціонують лише зона інноваційного характеру в м. Броди

Львівської області та Південнокримська експериментальна економічна зона

“Сиваш”, які поки що не дали відчутного господарського ефекту.

З метою поліпшення організації СЕЗ та залучення до них іноземного

капіталу створюється при Мінекономіки державна структура – Агентство з

питань спеціальних (економічних) зон. На 1999-2001 роки передбачено

створити такі спеціальні (вільні) економічні зони: “Славутич” (м. Славутич,

Київська область). “Яворів” (Львівська область). “Курортополіс Трускавець”

(Львівська область). “Інтерпорт-Ковель” (Волинська область). “Закарпаття”

(Закарпатська область) ВЕЗ в м. Севастополь (АРК). ВЕЗ в містах Ялта і

Алушта (АРК). ВЕЗ в м. Керч (АРК). ВЕЗ в м. Феодосія (АРК). “Аджалик”

(Одеська область). “Антарктида” (Одеська область). “Порто-Франко” (Одеса).

“Буковина” (Чернівецька область). “Яремга” (Івано-Франківська область).

Міжнародна ВЕЗ “Рені-Галац-Джурджулешті”(м.Рені, Одеської обл. Та

Миколаїв). (Див.: Бизнес, №7, 15 лютого 1999р. – с.7.)

У режимі “porto franko”, з перспективою наступного ускладнення функцій,

можуть працювати порти Одеси, Іллічевська, Ізмаїла, Ялти, об’єднаних

проектом Чорноморської зони економічної співпраці з портами інших держав

цього регіону – Болгарії, Румунії, Турції, Грузії, Росії: Туапсе, Поті,

Батумі, Констанца, Бургас, Варна, Трабзон, Самсун.

В даний час в Україні простежується орієнтація на залучення в

створення СЕЗ іноземних інвестицій транснаціональних корпорацій (далі ТНК).

ТНК, які володіють потужною виробничо-збутовою структурою, практично

необмеженими фінансовими ресурсами, можливістю гнучкої географічної

переорієнтації і достатньо стійким до змін становищем на ринку, не будуть

потребувати специфічного економічного і організаційного режиму СЕЗ. Тому,

акцентуючи увагу на ТНК, необхідно, щоб СЕЗ володіла вагомими перевагами

(транспорт, система комунікацій; географічне розміщення стосовно ринків

постачання і збуту, тощо), які вписуються у вже сформовану стратегію

корпорацій та не створювала труднощів організаційно-правового характеру.

Необхідність виконання цих умов при повній (або майже повній)

індиферентності до інших – характерна риса мотиваційного механізму

інвестування капіталу транснаціональними корпораціями в СЕЗ.

Даний висновок може служити точкою відліку формування інвестиційного

клімату в СЕЗ, якщо останній буде орієнтований на заохочення засобів

великих та гігантських фірм світу, а також в силу об’єктивних історичних

умов, коли іноземні дочірні підприємства транснаціональних корпорацій

американського та європейського походження були розміщенні і практично

діяли в цих державах до створення СЕЗ, вони виявилися недостатньо (чи

неадекватно) присутніми в багатонаціональних підприємствах СЕЗ. Більше

того, згідно оцінок спеціалістів МОП і Центру ООН, спеціальні економічні

зони традиційно залучають не гігантські ТНК світу, а багатонаціональні

фірми меншого рівня (малого та середнього бізнесу).

Розглядаючи питання місця і ролі спеціальних економічних зон в

економіці регіонів і країн, слід апріорно виходити з того, що економіка

спеціальних економічних зон і економіка відповідної території великою мірою

взаємозалежна. Практика свідчить, що більшою ефективністю відзначаються

зони, наприклад, в країнах, які характеризуються динамічним розвитком. Це

країни Південно-Східної Азії, Південної Америки. Але і в цих країнах зони

одного й того ж класу, але різні за розмірами і обсягами виробництва, мають

неоднакові показники. Більшою ефективністю відзначаються зони невеликого

розміру. Це пов’язано з мобільністю виробництва таких зон, здатністю більш

швидко пристосовуватися до умов, які доволі часто змінюються еластичністю

управління. Тобто, ефективність діяльності зон залежить перш за все від тих

же факторів, що і виробнича діяльність, розміщена безпосередньо в зонах.

Цілком очевидно, що країна-резидент, на території якої створюється або

діє спеціальна економічна зона, розраховує на певні позитивні наслідки.

Вони можуть бути прямими, тобто у вигляді прибутків або опосередкованими,

тобто проявлятися у придбанні нових технологій, навчанні робітників новим

професіям, створенні виробничої і соціальної інфраструктури, зменшенні

безробіття, збільшенні експорту, заміщенні імпорту тощо. Звичайно, кожна з

країн-резидентів при створенні на своїй території спеціальної економічної

зони перш за все орієнтується на залучення іноземних інвестицій, що

дозволяє поряд з капіталом отримати передову техніку, новітню технологію,

інтелектуальний потенціал, досвід управління. Саме це також дозволяє

державі планувати у перспективі структурну перебудову господарства,

нарощувати обсяги виробництва продукції, у тому числі імпортозамінної.

Як свідчить досвід, іноземні інвестиції, як правило, надходять до тих

країн, де стабільна політична ситуація, динамічна економіка, створюються

належні умови для інвестування. Останнє означає, що країни-резиденти при

розміщенні зон повинні нести відповідні витрати. Наприклад, Китай на

початковій стадії розвитку зон (перша половина 80-х років) витрачав на

залучення одного долара приблизно 7,5 юанів. Понесені витрати Китай

перекриває швидким задіянням зони і її ефективним функціонуванням у

наступному. Важливе значення має використання новітніх технологій,

передових принципів маркетингу і менеджменту. Продукція новостворених

підприємств має забезпечити насичення внутрішнього ринку і одночасно

утвердитися на світовому ринку. При цьому, як показує практика, більш

ефективним є створення у зонах невеликих за розмірами об’єктів, що

пов’язане з їх більшою мобільністю, більш простим, але надійним апаратом

управління. Це є однією з причин того, що об’єкти саме такого класу

розміщуються в зонах і те, що їх представляють середні і невеликі за

розмірами капіталу фірми.

Нерідко простежується і елемент національної ментальності. Закордонні

інвестори і підприємці іноземного походження тяготіють до своєї історичної

батьківщини. Найчастіше вони володіють середнім і невеликим капіталом,

відзначаються національним патріотизмом, легкі на підйом. Саме цим можна

пояснити той факт, що найбільшими інвесторами у спеціальні економічні зони

КНР є “хуацяо”, тобто китайці, що мешкають поза межами Великого Китаю – у

Гонконгу, на Тайвані, в інших державах.

Найбільшою мірою виробничі об’єкти, що створюються у спеціальних

Страницы: 1, 2, 3, 4