Трудовой потенциал Украины

План:

Трудовий потенціал України

1. Вступ

2. Відтворення трудового потенціалу

3. Зайнятість населення

4. Безробіття і ринок праці

5. Соціальний захист населення

6. Література

Трудовий потенціал України.

В усі часи економісти різних поглядів, шкіл і напрямів визнавали, що

праця є одним із найголовніших факторів економічного розвитку. Недвозначно

на це натякає християнська заповідь: "в поті лиця твого будеш їсти свій

хліб". Носієм, персоніфікатором праці є людина, вона - суб'єкт

господарства, репрезентант трудового потенціалу держави і нації. У цьому

контексті при з'ясуванні економічних проблем, стану і перспектив

економічного зростання особливого значення набуває аналіз трудового

потенціалу, який, хоч і привертає увагу щораз більшого числа економістів,

не має досі однозначного визначення в літературі. Та вже сама спроба такого

визначення свідчить про новаторські пошуки в економічній науці, яка не

задовольняється традиційним понятійним апаратом. Перші спроби застосування

нових понять були зроблені економістами західних країн. Ще в 50-х роках

вони почали використовувати терміни "людський фактор", "людський капітал" і

т.п. В Україні кілька десятиліть економічна думка перебувала в полоні

ідеологізованих догм, а тому тут гору брали кількісні показники розрахунків

населення і трудових ресурсів, які були прирівняні до матеріально-

сировинних факторів виробництва. Під впливом якісних змін в економіці,

впроваджень наукових досягнень у виробництво. подальшого розвитку науково-

технічної революції виникла потреба в подоланні суто кількісного (валового)

підходу до трудових ресурсів. В результаті почали з'являтися численні

публікації, присвячені людському факторові та трудовому потенціалу. Це було

ознакою поступу економічної науки, який, однак, і досі ще обтяжений

традиційними стереотипами мислення. Про це, зокрема, свідчать матеріали

проведеної наприкінці 1992 р. у Луцьку науково-практичної конференції на

тему "Трудовий потенціал України". Розглянемо трудовий потенціал України з

позицій сучасного стану економічної науки, яка основний акцент робить на

його демографічному вимірі, але із якнайповнішим урахуванням проблем

зайнятості та соціального захисту. Ці проблеми особливо актуальні у зв'язку

з глибокими кризовими тенденціями, що розвиваються в економіці, глибокими

якісними трансформаціями, спричиненими переходом від командно-

адміністративної до ринкової системи. Перехідні процеси в економіці

найсильніше позначаються на особливостях відтворення, зайнятості та

соціального захисту трудового потенціалу, що є певною мірою індикатором

об'єктивних економічних процесів в Україні.

Відтворення трудового потенціалу

Трудовий потенціал України, як і будь-якої іншої країни, є складною

соціально-економічною категорією, головним компонентом якої виступають

фізичні параметри відтворення населення — природної основи трудового

потенціалу. Йдеться про демографічний вимір трудового потенціалу, яким

останній, безумовно, не вичерпується. Відтворення населення і його трудових

ресурсів — це тільки один із компонентів, хоч і дуже важливих, трудового

потенціалу, який на кожному історичному етапі є втіленням усієї культури

нації, держави, народу, що пройшов складний шлях свого розвитку під впливом

ендогенних і екзогенних факторів. Особливо складним був процес розвитку

населення і його трудового потенціалу в Україні протягом XX століття.

Досить нагадати про демографічні наслідки першої і другої світових війн,

голодомору 1921,1932-1933, 1946-1947 років. Враховуємо і так звані

"розкуркулення", депортації населення, зокрема найціннішого його генофонду.

Усе це справило глибокий вплив на процеси демографічного розвитку України.

Тому не можна повністю погодитися із твердженням Ральфа С. Кліма в тому, що

демографічний розвиток України відбуватиметься до 2000 року так само, як у

Східній Європі. Звичайно, спільні тенденції виявлятимуться в соціально-

демографічній ситуації, оскільки демографічні "ями" тут глибші і вони

справили більш руйнівний вплив, ніж в інших країнах Європи. До речі,

українська демособливість вже зараз доволі яскраво проявила себе в

природному прирості населення. За період 1980-1990 рр. приріст населення

зменшився в Україні з 3,5 до 0,6 чоловік на 1000 чоловік. У 1990 р. був в

Україні приріст найнижчий у Східній Європі (у Білорусії він склав

3,2,уРосійській Федерації-2,2,уЛитві-4,6, Молдові - 8,0, Латвії-1,4,

Естонії-1,8). У 1991-1992 рр. природний приріст населення в Україні був

від'ємним. У 1991р. вів становив 0,8, а в 1992р. вже лише 0,2 (в розрахунку

на 1000 чоловік населення). Це свідчить, що в якісних параметрах населення,

а отже і в демографічному компоненті його трудового потенціалу, на порозі

третього тисячоліття в Україні і в інших постсоціалістичних країнах

відбудуться суттєві зміни, які позначаться насамперед на темпах приросту і

на загальній кількості населення. За останні 20 років чисельність населення

України зросло більш як на 5 млн. чоловік. У 1970р. воно становило 47126

тис. На 1 січня 1993 р. відповідно — 52244 тис. чоловік. Згідно з найбільш

поширеними прогнозними розрахунками населення України в 1999 р. складе

58210 тис. чоловік. Однак є і досить песимістичні прогнози демографів.

Згідно з ними населення України в 2001 р. не перевищить 51 млн. чоловік, а

на початку 2016р. —50 млн., тобто зменшиться порівняно з1991р. відповідно

на 0,7 і 1,8 млн. чоловік. Зниження демозростання є результатом попередніх

несприятливих умов розвитку українського народу. Демографічні втрати

України внаслідок колишньої несправедливої національної політики,

відвертого і брутального геноциду і етноциду досі належним чином не тільки

не вивчені, але ще не до кінця усвідомлені. Ці наслідки даватимуть про себе

знати ще й у XXI столітті. Для визначення трудового потенціалу дуже важливо

знати закономірності його розвитку, тенденції та питому вагу працездатного

населення у всьому населенні. Згідно з методикою, що досі застосовується в

Україні, до трудових ресурсів належать насамперед працездатні віком 16-59

років. Їх питома вага в населенні у 1970-1989 рр. становила понад 60%,

виявивши тенденцію до зменшення. У цей період різко знижувалася питома вага

молоді віком до 14 років і зростала категорія людей пенсійного віку.

Населення працездатного віку складало 59,4% і 55,0%, пенсійного

віку—відповідно 13,5% і 16,9%. Співвідношення між різними віковими

категоріями населення має регіональні відмінності. В окремих регіонах

питома вага людей пенсійного віку сягає 23,5%. Погіршуються й інші

показники населення. Наприклад, частка жінок у фертильному віці в 1959-1989

рр. знизилася з 53,3 до 44.6%. Якщо враховувати те, що жіноцтво — основа

здорового покоління, то цілком зрозумілим є те, яке негативне значення має

зниження дітонародження для відтворення трудового потенціалу. Надто

негативно позначається на трудовому потенціалі населення зменшення питомої

ваги молодіжних груп населення. Так, за переписом населення 1989р.,

відношення групи населення 10-14 років до групи 50-54 років склало в

Україні 98%, тоді як у Російській Федерації —106%. Постаріння населення в

Україні відбувається до деякої міри за рахунок імміграції, яка в 1979-1988

рр. склала 153 тис. чоловік. У 1991-1995 рр. кількість прибулих в Україну

була на рівні 2,4-2,5 млн. чоловік. Висока питома вага серед іммігрантів

припадає на тих, які працювали за межами України, а тепер, повернувшись на

Батьківщину, ускладнюють соціальні проблеми молодої держави. Оцінка

трудового потенціалу на сучасному етапі повинна враховувати його

адаптивність до науково-технічної революції. Звичайно, в цьому контексті,

особливого значення набуває статевовікова структура, від якої залежить

сприйняття науково-технічних нововведень. Стосовно жіночого і чоловічого

населення, то протягом останнього десятиріччя між цими категоріями

встановилася певна стабільність. Так, чоловіче населення складає 46%, а

жіноче — відповідно 54%. Таким чином, склалося співвідношеня на користь

жіночого населення, яке в силу багатьох причин слабше адаптується до

науково-технічного прогресу, ніж чоловіче. Дослідження показують, що

основна частина населення і його трудового потенціалу зосереджена в містах.

За 1989-1993 рр. питома вага міського населення України збільшилася з 67 до

68%. Отже, процес урбанізації, хоч і повільно, проте все ж продовжується.

Однак міст з великою концентрацією населення в Україні небагато. Згідно з

переписами лише Дніпропетровськ, Одеса і Харків мають більше мільйона

мешканців, а Київ — більше 2,6 млн. Урбанізація позитивно позначається на

якісних параметрах трудового потенціалу, зокрема на його освіті,

професійній підготовці та ін. Згідно з даними перепису населення,

проведеного у 1989 р., на 1000 чоловік міського населення у віці 15 р. і

старше 869 чоловік мали вищу і середню (повну і неповну) освіту, у

сільського населення цей показник становив 643 чоловіки. Це досить високий

освітній ценз трудового потенціалу, який потрібно зараховувати до його

позитивних ознак. А втім, в Україні у 1992/93 навчальному році навчалося у

загальноосвітніх школах 708,8 тис. чоловік, у професійних навчально-

виховних закладах—653 тис., у вищих навчальних закладах системи підготовки

молодших спеціалістів — 719 тис., у вищих навчальних закладах — 856 тис.

чоловік. Наведені факти, виявлені залежності не розкривають усіх причин та

тенденцій розвитку демографічного компонента трудового потенціалу. Через те

вони не можуть відтворити повністю складної картини розвитку трудового

потенціалу, тим більше у віддаленій перспективі, незважаючи на те, що

окремими фахівцями такі спроби робилися. Навіть не вникаючи в точність

демографічних прогнозів, не можна не звернути увагу на те, що вони не

враховують усіх чинників негативного впливу на трудовий потенціал

населення. Демодослідники вдало маніпулюють статево-віковими шкалами, не

маючи змоги передбачити з належною точністю захворювання і смертність,

зумовлені екологічними чинниками. У цьому зв'язку варто зауважити, що

визначення кількості населення працездатного віку на той чи інший період —

це ще далеко не точно розраховані трудові ресурси. Адже під впливом

погіршення навколишнього середовища виникають і розвиваються хвороби, що

позбавляють людей працездатності. Від екологічних забруднень помирає багато

людей у працездатному віці, народжуються інваліди і т.д. Отже, за допомогою

демостатистичних розрахунків аж ніяк не вдається з належною точністю

запрограмувати розвиток населення. Для цього потрібен досконалий

інструментарій наукового аналізу, який необхідно розробляти в межах

екогомології, тобто науки про взаємодію населення і навколишнього

природного середовища. В Україні протягом останніх років екогомологічні

дослідження почали проводитися із широким залученням медичних, статистичних

і соціологічних обстежень. Узагальнені результати таких обстежень є у

наукових публікаціях і дисертаціях. Вони свідчать про погіршення якісних

параметрів природного середовища і його негативний вплив на відтворення

трудового потенціалу населення. Відомо, що територія України перенасичена

забруднювачами, вона оголошена зоною екологічного лиха. Негативні впливи

для здоров'я людей різко поглибила Чорнобильська катастрофа. Економічна

криза, що триває вже кілька років, обмежує можливості протистояти впливу

екосистем на відтворення трудового потенціалу нації, змушує молоду

українську державу вдаватися за допомогою до світового співтовариства, яке

повинно активніше сприяти виживанню української нації. Отже, при з'ясуванні

особливостей і закономірностей розвитку трудового потенціалу населення

потрібно враховувати якомога більше факторів, бо тільки таким чином можна

пізнати всю складність об'єктивної реальності. Сучасний стан в Україні,

коли говорити про населення і його трудовий потенціал, невтішний. Аналіз

цього стану треба проводити, керуючись багатьма науковими принципами,

обґрунтовуючи дійові заходи, спрямовані на подолання негативних тенденцій у

відтворенні трудового потенціалу України.

Зайнятість населення

Для осмислення системи зайнятості, що склалася в Україні, її

концептуальних засад потрібна ретроспектива в недалеке минуле, коли

панівними були погляди, згідно з якими найвищим здобутком вважалося

досягнення повної зайнятості працездатного населення. Треба сказати, що

повна зайнятість працездатного населення хіба що декларувалася, бо її

ніколи не було насправді. Не випадково статистичні органи фіксували з року

в рік кількість працездатних, що були незайняті у суспільному виробництві,

або ж зайнятих у домашньому господарстві. Цих величин ніхто точно не знав,

оскільки між офіційною статистикою і реальністю були великі розходження.

Крім того, економісти фіксували великі внутрішньо виробничі резерви робочої

сили, розвивали концепцію "дрейфуючої зайнятості", яка на промислових

підприємствах оцінювалася в 15-20%. У сільському господарстві сезонний

характер робіт вивільняв працівників або скорочував чисельність зайнятих на

тривалий час. Офіційна економічна наука, відкидаючи твердження про

наявність безробіття в планово-командній системі, визнавала наявність

різних видів резервів трудових ресурсів. Зарубіжні економісти називали ці

резерви формами безробіття. Сказане дає можливість зрозуміти концептуальні

засади зайнятості в Україні в часи її перебування в складі колишнього СРСР,

економічна політика якого визначала близьку і далеку перспективу

зайнятості. Її рівень, структуру та інші параметри. Особливо цінувалася

зайнятість у державному секторі економіки, що складав близько 90%. Інші

форми зайнятості населення вважалися менш вартісними: суспільство

скеровувалося до повного одержавлення. Державна форма власності та державна

система зайнятості оголошувалися метою соціалістичного суспільства. Щ

тенденції в Україні досі ще не подолані, хоч в наш час немає відвертих

захисників державного монополізму в організації зайнятості населення.

Офіційна статистика досі подає насамперед народногосподарську структуру

функціонування трудового потенціалу. Тенденції цієї структури в 1980-1995

рр. відображені в таблиці. З даних таблиці видно, що найбільше ресурсів

праці зайнято в промисловості та будівництві. За цими галузями йде сільське

і лісове господарство. Якщо до того додати зайнятих в інших видах і сферах

матеріального виробництва, то вийде, що зайнятість в Україні структурно

протилежна зайнятості в економічно розвинутих країнах передусім тому, що

матеріальне виробництво поглинає набагато більше трудового потенціалу

порівняно з іншими галузями народного господарства. Низькою є питома вага

зайнятих у галузях, що безпосередньо обслуговують людину. Йдеться про

освіту, охорону здоров'я, науку, соціальне забезпечення і т.п.

Десятиліттями декларована турбота про людину ніколи в колишньому СРСР не

знаходила свого реального втілення. Постійно порушувалася система

ефективних мотивацій до праці. Внаслідок цього почала падати її

продуктивність. Так, в 1980-1985 рр. середньорічна продуктивність

суспільної праці в Україні становила 3,5%, а в 1985-1990 рр. — 2,4%.

Таблиця “Зайнятість населення України в галузях народного господарства

в 1980-1994 рр. (млн. чоловік)”

|Галузі народного |1985 |1990 |1991 |1992 |1994 |

|Всього зайнято у |25,6 |25,4 |25,0 |24,5 |23 |

|У промисловості та|10,0 |10,2 |10,0 |9,3 |7,9 |

|з них у |— |0,4 |0,5 |— | |

|У сільському і |5.4 |5,0 |4,9 |4.9 |4,8 |

|У транспорті та |2.1 |1.8 |1.8 |1,8 |1,5 |

|У торгівлі, |2,0 |1.9 |1,9 |1,9 |1,6 |

|В охороні |1,3 |1,5 |1,5 |1,5 |1,5 |

|У народній освіті,|2,9 |3,0 |3,0 |2,8 |2,7 |

|В апараті органів |0,6 |0,6 |0.6 |0,6 |0,7 |

|В інших галузях |1,3 |1.4 |1,3 |0,7 |0.5 |

Дані таблиці засвідчують, що командно-планова система господарства із

року в рік себе вичерпувала. Оскільки в перехідний період від економіки

командної до економіки ринкової система зайнятості функціонує особливо

неефективно, 'ц важко пристосувати до нових умов. Коли заходить мова про

трансформацію умов зайнятості в Україні в перехідний період, то

напрошується паралель про зміну в суспільних відносинах у зв'язку з

ліквідацією кріпосництва, внаслідок якого селянин опинявся у зовсім новій

товарно-грошовій ситуації. Схожа ситуація є зараз в Україні, де офіційна

пропаганда десятиліттями твердила про соціальний спокій, про гаранти

зайнятості тощо. В результаті багато хто звик до такого стану, переклавши

свої турботи "на начальство". В умовах "розвинутого соціалізму"

адміністративне покарання відіграло важливу роль у формуванні трудової

дисципліни, до якої "звик" колгоспник, робітник, пролетарський інтелігент.

Зараз адміністративний диктат замінив плюралізм поведінки і думки, до чого

"соціалістичний працівник" не вихований. Інфляційні процеси його також не

стимулюють до ефективної праці. Все це спричинилось до неефективного

функціонування системи зайнятості взагалі. Сказане можна спостерігати в

Страницы: 1, 2

МЕНЮ

Трудовой потенциал Украины

Трудовой потенциал Украины

ИНТЕРЕСНОЕ