Рентабельність підприємства

оцінку результатів господарської діяльності.

Для рішення цієї задачі досить широко використовуються алгоритми,

засновані на методах "суми місць", геометричної середньої і т.д. Але ці

методики мають істотний недолік, тому що в них не враховується вагомість

визначених показників. Найбільш перспективним підходом є використання

методики багатомірного порівняльного аналізу, заснованої на методі

відстаней, що дозволяє враховувати не тільки абсолютні величини показників

кожного підприємства, але і ступінь їхньої близькості (дальності) до

показників підприємства-еталона. У зв'язку з цим необхідно координати

порівнюваних підприємств виражати в частках відповідних координат

підприємства-еталона, узятого за одиницю.

Розглянемо практичну сторону рішення задачі багатомірного

порівняльного аналізу.

Етап 1. Визначається система показників, по яких будуть оцінюватися

результати господарської діяльності підприємств, збираються дані за цими

показниками і формується матриця вихідних даних. Вихідні дані можуть бути

представлені як у виді моментних показників, що відбивають стан

підприємства на визначену дату, так і темпових показників, що

характеризують динаміку діяльності підприємства і представлених у виді

коефіцієнтів росту. Можливе вивчення одночасне і моментних, і темпових

показників.

Етап 2. У вихідній таблиці в кожній графі визначається максимальний

елемент, що приймається за одиницю. Потім всі елементи цієї графи (аij)

поділяються на максимальний елемент еталонного підприємства (мах аij). У

результаті створюється матриця стандартизованих коефіцієнтів (xij):

[pic] (8)

Еталонне підприємство формується звичайно із сукупності однорідних

об'єктів, що належать до однієї галузі. Однак це не виключає можливості

вибору підприємства-еталона із сукупності підприємств, що належать до

різних галузей діяльності, тому що багато фінансових показників порівнянні

і для різнорідних об'єктів господарювання.

Якщо з економічної сторони кращим є мінімальне значення показника

(наприклад, витрати на карбованець товарної продукції), то треба змінити

шкалу розрахунку так, щоб найменшому результату відповідала найбільша сума

показника.

Етап 3. Всі елементи матриці координат зводяться в квадрат. Якщо

задача зважується з урахуванням різної ваги показників, тоді отримані

квадрати збільшуються на величину відповідних вагових коефіцієнтів (К),

встановлених експертним шляхом, після чого результати складаються по

рядках і з отриманої суми вилучається квадратний корінь:

[pic] (9)

Етап 4. Отримані рейтингові оцінки (Rj) розміщаються по ранжиру, і

визначається місце кожного підприємства за результатами господарювання.

Перше місце займає підприємство, якому відповідає найбільша сума, друге

місце - підприємство, що має наступний результат, і т.д.

Ось деякі переваги пропонованої методики багатомірного порівняльного

аналізу.

По-перше, розглянута методика базується на комплексному багатомірному

підході до оцінки такого складного явища, як виробничо-фінансова діяльність

підприємства.

По-друге, вона враховує реальні досягнення всіх підприємств-

конкурентів і ступінь їхньої близькості до показників підприємства-еталона.

По-третє, пропонована методика робить кількісно вимірної оцінку

надійності ділового партнера, засновану на результатах його минулої і

поточної діяльності, що дозволяє уникнути суб'єктивізму і більш реально

оцінювати рейтинг підприємств.

Важлива умова, яку потрібно дотримувати при аналізі, - необхідність

забезпечення порівнянності показників, оскільки порівнювати можна тільки

якісно однорідні величини. При цьому повинні бути враховані наступні

вимоги:

. єдність об'ємних, вартісних, якісних, структурних факторів;

. єдність проміжків чи моментів часу, за які були обчислені порівнювані

показники;

. порівнянність вихідних умов виробництва (технічних,

природних, кліматичних і т.д.);

. єдність методики числення показників і їхнього складу.

Як видно, більшість вимог очевидне їхнє виконання не викликає

труднощів. Але іншого разу непорівнянність не відразу упадає в око, а її

досягнення вимагає дійсних зусиль.

Розглянемо конкретні приклади. Невідповідність об'ємного фактора може

значно погіршити оцінку діяльності підприємства по зниженню витрат на

виробництво валової продукції (К3). Якщо порівняти фактичну суму витрат

[pic] із планової [pic], то різниця цих показників обумовлена не тільки

зміною собівартості окремих видів продукції, але і змінами в обсязі

виробництва продукції. Щоб показники мали порівнянний вид, необхідна

нейтралізація впливу об'ємного фактора, для цього планову суму витрат треба

перерахувати на фактичний обсяг виробництва продукції [pic], і потім

порівняти з фактичною сумою витрат:

[pic] (10)

Така проблема виникає і при оцінці змін в обсязі валової продукції.

Тут через можливість використання різних вартісних вимірників (порівнянні

ціни, планові ціни, що діють ціни в звітному періоді й ін.) обсяг

виробництва продукції може виявитися непорівнянним. Для нейтралізації

впливу вартісного фактора досить визначити наступний умовний показник

валової продукції: [pic]. Зіставлення його з плановим показником [pic]

забезпечить повну об'єктивність оцінки.

У тих випадках, коли відсутній базисний показник якості і воно

визначається розподілом отриманої продукції по сортах (наприклад,

угодованістю тварини), те проблема нейтралізації якісних відмінностей може

бути вирішена як нейтралізація структурного фактора.

Коли враховують структуру, то формула валової продукції має вид:

[pic] (11)

де УД - питома вага і-го виду продукції в загальному обсязі, %;

Vзаг. - загальний обсяг виробництва продукції.

Для досягнення порівнянності варто використовувати однакові ціни,

наприклад планові (Цпл). Потім обсяг продукції як за планом, так і

фактично потрібно визначити в однаковому складі. Останній виходить

шляхом розподілу фактичного загального обсягу продукції по видах

відповідно плановій структурі. Зіставлення отриманих у такий спосіб

показників валової продукції

[pic] (12)

після виключення впливу структурного і вартісного факторів дозволяє

вірніше оцінити приріст обсягу продукції.

Коли показники, узяті для порівняння, охоплюють різні проміжки часу,

та ця невідповідність легка перебороти шляхом коректування. Якщо ж вони

узяті на різні моменти часу, то порівнянність може бути досягнута тільки

шляхом заміни одного з показників.

Порівнянність показників у ряді випадків може бути досягнута, якщо

замість абсолютних величин взяти середні чи відносні. Не можна, наприклад,

порівнювати такі абсолютні показники різних господарств, як обсяг

виробництва продукції, вартість основних засобів, суму прибутку і т.д. без

обліку їхньої земельної площі. Але якщо замість абсолютних показників узяти

відносні, то їхній можна порівнювати.

У деяких випадках для забезпечення порівнянності показників

використовуються поправочні коефіцієнти.

Особливо потрібно бути уважним у відношенні методичної невідповідності

показників. Воно не тільки може спотворити результати порівняння, але і

взагалі змінити зміст. Наприклад, фондовіддача може бути обчислена по всій

сумі основних фондів, по основних виробничих чи фондах тільки по активній

їх частині. Тому не перевіривши тотожності методики розрахунку показників у

плані і звіті поточного року, а також за минулі періоди можна дати невірну

оцінку динаміки, оскільки в основу зміни досліджуваного показника буде

покладене розходження в способі його розрахунку. Щоб забезпечити

правильність висновків, потрібно домогтися тотожності показників за

методикою їхнього розрахунку.

Дуже важливо також при порівнянні показників забезпечити їхню

порівнянність по природнокліматичних умовах. Особливо це актуально для

сільського господарства. Перебування підприємств у різних

природноекономічних зонах впливає на вихід продукції, рівень перемінних і

постійних витрат, трудомісткість продукції і т.д. Для забезпечення

порівнянності показників по цьому факторі виділяють частку приросту

показників, обумовлених кліматичними і територіальними особливостями, з

наступним усуненням їхнього впливу.

Не можна також допускати, щоб порівнювані показники були неоднорідні

за складом витрат, кількості об'єктів, що враховуються, і ін. Не можна,

наприклад, зіставляти показники цеху з показниками заводу в цілому,

собівартість валової і собівартість реалізованої продукції, балансовий і

чистий прибуток підприємства і т.д.

Таким чином, основними способами приведення показників у порівнянний

вид є нейтралізація впливу вартісного, об'ємного, якісного і структурного

факторів шляхом приведення їхній до єдиного базису, а також використання

середніх і відносних величин, поправочних коефіцієнтів, методів

перерахування і т.д.

Економічні явища, як правило, кількісну визначеність, що виражається в

абсолютних відносних величинах.

Абсолютні величини показують кількісні розміри явища в одиницях міри,

ваги, обсягу, довжини, площі, вартості і т.д. безвідносно до розміру інших

явищ.

Відносні показники відбивають співвідношення величини досліджуваного

явища з величиною якого-небудь іншого чи явища з величиною цього явища, але

узятої за інший чи час по іншому об'єкті. Відносні показники одержують у

результаті розподілу однієї величини на іншу, котра приймається за базу

порівняння. Це можуть бути дані плану, базисного року, іншого підприємства,

средньотрасльові і т.д. Відносні величини виражаються у формі коефіцієнтів

(при базі 1) чи відсотків (при базі 100).

Використовуються різні види відносних величин: планового завдання,

виконання плану, динаміки, структури, координації, інтенсивності,

ефективності.

Відносна величина планового завдання являє собою відношення планового

рівня показника поточного року до його рівня торік чи до середнього за три-

п'ять попередніх років.

Відносна величина виконання плану - це відношення між фактичним і

плановим рівнем показника, виражене звичайно у відсотках.

Для характеристики зміни показників за який-небудь проміжок часу

використовують відносні величини динаміки. Їх визначають шляхом розподілу

величини показника поточного періоду на його рівень у попередньому періоді

(місяці, кварталі, році). Називаються вони темпами росту (приросту) і

виражаються звичайно в чи відсотках коефіцієнтах. Відносні величини

динаміки можуть бути базисними і коштовними. У першому випадку кожен

наступний рівень динамічного ряду порівнюється з базисним роком, а в іншому

- кожний наступний рік відноситься до попереднього.

Показник структури - це відносна частка (питома вага) частини загалом,

виражена в чи відсотках коефіцієнтах. Наприклад, питома вага посівів

зернових культур у загальній посівній площі, питома вага робітників у

загальній кількості працівників підприємства.

Відносні величини координації являють собою співвідношення частин

цілого між собою, наприклад, активної і пасивної частини основних

виробничих фондів, силових і робітників машин і т.д.

Відносними величинами інтенсивності називаються ті, котрі

характеризують ступінь поширеності, розвитку якого-небудь явища у

відповіднім середовищі, наприклад, ступінь захворюваності населення,

відсоток робітників вищої кваліфікації і т.д.

Відносні величини ефективності — це співвідношення ефекту з ресурсами

чи витратами, наприклад, виробництво продукції на один карбованець витрат,

на одного робітника і т.д.

У практиці економічної роботи поряд з абсолютними і відносними

показниками дуже часто застосовуються середні величини. Вони

використовуються для узагальненої кількісної характеристики сукупності

однорідних явищ по якій-небудь ознаці. Наприклад, середня зарплата

робітників використовується для узагальнюючої характеристики рівня оплати

праці досліджуваної сукупності робітників. У середній величині відбиваються

загальні, характерні, типові риси досліджуваних явищ по відповідному

ознаці. Вона показує загальну міру цієї ознаки в досліджуваній сукупності,

тобто одним числом характеризує всю сукупність об'єктів. За допомогою

середніх величин можна порівнювати різні сукупності об'єктів, наприклад,

райони за рівнем врожайності культур, підприємства за рівнем оплати праці і

т.д.

В аналізі господарської діяльності використовуються різні типи

середніх величин: середньоарифметичні (прості і зважені),

середньогармонічні, середньогеометричні, середньо-хронологічні,

середньоквадратичні й ін.

При використанні середніх величин варто враховувати, що вони дають

узагальнену характеристику явищ, ґрунтуючись на масових даних. У цьому їхня

сила і недолік. Нерідко буває, що за загальними середніми показниками, що

виглядають досить непогано, ховаються результати погано працюючих бригад,

цехів і інших господарських підрозділів. За середніми даними не видні і

досягнення передовиків виробництва. Тому при аналізі необхідно розкривати

зміст середніх величин, доповнюючи їх середньо-груповими, а в деяких

випадках і індивідуальних показниках.

Широке застосування знаходить угруповання інформації - розподіл маси

досліджуваної сукупності об'єктів на якісно однорідні групи по відповідним

ознаках. Якщо статистика використовує цей спосіб для узагальнення і

типізації явищ, то в аналізі угруповання допомагає роз'яснити зміст

середніх величин, показати роль окремих одиниць у цих середніх, виявити

взаємозв'язок між досліджуваними показниками.

1. У залежності від задач використовуються типологічні, структурні й

аналітичні угруповання.

Прикладом типологічних угруповань можуть бути групи населення за родом

діяльності, групи підприємств по формах власності і т.д.

Структурні угруповання дозволяють вивчати внутрішню будівлю

показників, співвідношення в них окремих частин. З їхньою допомогою

вивчають склад робітників по професіях, стажу роботи, віку, виконанню норм

виробітку; склад підприємств по ступені виконання плану виробництва

продукції, зниженню її собівартості і т.д. Особливо велике значення мають

структурні угруповання при аналізі зведеної звітності об'єднань,

міністерств, тому що вони дозволяють виявити передові, середні і відстаючі

підприємства, визначити напрямку пошуку передового досвіду, схованих

резервів.

Аналітичні (причинно-наслідкові) угруповання використовуються для

визначення наявності, напрямки і форми зв'язку між досліджуваними

показниками. По характеру ознак, на яких ґрунтується аналітичне

угруповання, воно може бути якісної (коли ознаку не має кількісного

вираження) чи кількісної.

2. По складності побудови розрізняють два типи угруповань: прості і

комбіновані. За допомогою простих угруповань вивчається взаємозв'язок між

явищами, згрупованими по якому-небудь одній ознаці. У комбінованих

угрупованнях такий розподіл досліджуваної сукупності робиться спочатку по

одній ознаці, а потім усередині кожної групи - по іншій ознаці і т.д. Таким

чином, можуть бути побудовані двох-, трьохуровневі угруповання. Вони

дозволяють вивчати дуже різноманітні і складні взаємозв'язки. Але необхідно

відзначити і їхній істотний недолік. Побудова таких угруповань

відрізняється високою трудомісткістю, а отримані результати дуже важко

сприймаються. Тому для вивчення складних взаємозв'язків краще таке

угруповання замінити декількома простими.

При побудові угруповань потрібно дуже серйозно відноситися до

розподілу сукупності на групи, вибору кількості груп і інтервалів між ними,

тому що в залежності від цього можуть істотно змінитися результати аналізу.

Методика побудови угруповань коротко може бути визначена у виді

наступного алгоритму:

1) визначення мети аналізу;

2) збір необхідних даних по всій сукупності об'єктів;

3) ранжирування сукупності по обраному для угруповання ознаці;

4) вибір інтервалу розподілу сукупності і її розподіл на групи;

5) визначення середньо-групових показників по об'єднувальних і

факторних ознаках;

6) аналіз отриманих середніх величин, визначення взаємозв'язку і

напрямку впливу факторних показників на досліджуваний результат.

У випадку побудови комбінованих угруповань цей алгоритм розширюється

за рахунок повтору (кілька разів) четвертого і п'ятого пунктів,

Таким чином, правильне угруповання інформації дає можливість вивчати

залежність між показниками, більш глибоко розібратися в сутності

досліджуваних явищ, систематизувати матеріали аналізу, визначити головне,

характерне і типове.

Балансовий спосіб служить головним чином для відображення

співвідношень, пропорцій двох груп взаємозалежних і урівноважених

економічних показників, підсумки яких повинні, бути тотожними. Цей метод

широко розповсюджений у практиці бухгалтерського обліку і планування.

Також він широко використовується при аналізі забезпеченості

підприємства трудовими, фінансовими ресурсами, сировиною, паливом,

матеріалами, основними засобами виробництва і т.д., а також при аналізі

повноти їхнього використання.

Визначаючи, наприклад, забезпеченість підприємства трудовими

ресурсами, складають баланс, у якому, з одного боку, показується потреба в

трудових ресурсах, а з іншого боку - фактична їхня наявність.

При аналізі використання трудових ресурсів порівнюють можливий фонд

робочого часу з фактичною кількістю відпрацьованих годин, визначають

причини надпланових утрат робочого часу.

Для визначення платоспроможності підприємства використовується

платіжний баланс, у якому співвідносяться платіжні засоби з платіжними

зобов'язаннями.

Як допоміжний засіб балансовий метод використовується перевірки

вихідних зведень, на основі яких проводиться аналіз, а також для перевірки

правильності власне аналітичних розрахунків. Зокрема, цей спосіб

використовується при перевірці правильності визначення впливу різних

факторів на приріст величини результативного показника. У детермінованому

аналізі алгебраїчна сума величини впливу окремих факторів повинна

відповідати величині загального приросту результативного показника [pic].

Якщо така тотожність відсутня, то це свідчить про неповний облік чи

факторів допущені помилки в розрахунках.

Балансовий спосіб може бути використаний при побудові детермінованих

адитивних факторних моделей. Наприклад:

[pic] (13)

[pic] (14)

де Он - залишок товарів на початок року;

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6