бесплатно рефераты
 

Інтегральна ефективність діяльності

біотехнології та хімії. Розробка науково-технологічної документації.

1.8.28. Розробка, виробництво, впровадження та реалізація хімічної та

біотехнологічної продукції.

1.8.29. Виробництво, закупівля, схов та реалізація фото-кіно-відео

матеріалів та устаткування, виготовлення, показ та реалізація фото-кіно-

відео продукції.

1.8.30. Діяльність, пов'язала з наданням туристичних послуг.

1.8.31. Побутове обслуговування населення, організація культурного

відпочинку, організація та проведення мистецьких, спортивних, видовищних

та концертних заходів.

1.8.32. Проектування, виготовлення, продаж, монтування, налагодження,

обслуговування та ремонт поточних ліній та окремого устаткування для

переробки сільської господарської продукції, виготовлення :і продуктів

сільського господарства напівфабрикатів та готової харчової продукції.

1.8.33. Виробниче та житлово-громадянське капітальне будівництво, ремонт

будинків, споруд не житлового призначення та усіх видів житлового фонду.

1.8.34. Проведення науково-дослідних, проектних, конструкторських,

технологічних, будівельно-монтажних, пусконалагоджувальних сантехнічних

та електромонтажних робот.

1.8.35. Виробництво строй матеріалів (в тому числі цегли та шлакоблоків),

заготівля деревини, будівельного каменя, глини, щебеня, піску.

1.8.36. Виготовлення столярних виробів, виробництво з деревини меблів,

предметів виробничо-технічного призначення, товарів народного споживання,

тари, їх ремонт та реставрація.

1.8.37. Виготовлення і реалізація хімічних речовин; збирання, заготівля,

переробка, купівля і продаж брухту та відходів кольорових та чорних

металів.

1.8.38. Виробництво штучних, синтетичних та інших матеріалів (в тому числі

полімерів) виготовлення з таких матеріалів та реалізація предметів

виробничо-технічного призначення, товарів народного споживання.

1.8.39. Виконання художньо-оформлювальннх робіт, розробка дизайну

приміщень, промислових виробів та товарів народного споживання.

1.8.40. Надання маркетингових, дилерських, брокерських, консультаційних,

рекламних послуг.

1.8.41. Охорона об'єктів, розробка, впровадженим, виготовлення і

обслуговування систем охоронної сигналізації.

1.8.42. Обмін, продаж, покупка нерухомості, посередницькі операції з

нерухомістю.

1.8.43. Транспортування, переробка та реалізація нафтопродуктів та інших

паливно-мастильних матеріалів, будівництво, обслуговування та

експлуатація паливно-заправочних станцій.

1.8.44. Зовнішньоекономічна діяльність (втому числі експортно-імпортні

операції, участь у спільних підприємствах, міжнародний туризм, падання

нерезидентам послуг, виконання для них робот та виготовлення продукції,

які входять до предметів діяльності Підприємства).

1.8.45. Будь-які інші види діяльності, які не заборонені чинним

законодавством України.

Ліцензійовані види діяльності Підприємство здійснює, після одержання

відповідних ліцензій. 1.9. Порядок внесення змін та доповнень до

установчих документів Товариства визначається

Законом України "Про господарські товариства" та Постановою Кабінету

міністрів

України від 25.05.98 року № 740.

(До характеристики дані додатки на стор. 30-31)

ІІ.4. Вимірювання економічної ефективності ресурсів і витрат.

Конкретні види ефективності можуть відокремлюватись не лише за

різноманітністю одержуваних результатів (ефектів) діяльності підприємства,

про що уже мовилось вище, але й залежно від того, які ресурси

(застосовувані чи споживані) беруть для розрахунків. Застосовані ресурси –

це сукупність живої і уречевленої праці, а споживані ресурси являють собою

поточні витрати на виробництво продукції. В зв’язку з цим у практиці

господарювання варто виділяти також ефективність застосовуваних ресурсів і

ефективності споживаних ресурсів як специфічні форми прояву загальної

ефективності виробництва, тобто мова йде про так звані ресурсний і

витратний підходи до визначення її рівня з застосуванням відповідних типів

показників.

Узагальнюючий показник ефективності застосовуваних ресурсів

підприємства можна визначити, користуючись формулою

[pic]

де Езр – ефективність застосовуваних ресурсів;

Р - госпрозрахункова чиста продукція за зіставленими цінами (обсяг

реалізованої у розрахунковому році продукції за вирахуваннями

матеріальних витрат, плати за ресурси, проценту за кредит);

П - чисельність працюючих на підприємстві;

Фос - середньорічний обсяг виробничих основних фондів за відновною

вартістю;

Фоб - вартість оборотніх фондів підприємств;

Кпвп - коефіцієнт повних витрат праці (визначається відношенням

чисельності працюючих у сфері матеріального виробництва до обсягу

утвореного національного доходу; використовується для перерахунку

уречевленої у виробничих фондах праці у середньорічну кількість

робітників).

Узагальнюючим показником ефективності споживчих ресурсів може слугувати

показник витрат на одиницю товарної продукції, що характеризує рівень

поточних витрат на виробництво (собівартості виготовлення певних виробів).

Як відомо, до собівартості продукції спо-живані ресурси включаються у формі

оплати праці (персоналу), амортизаційних відрахувань (основні фонди) і

вартості матеріальних ресурсів (оборотні фонди).

До найважливіших узагальнюючих показників ефективності виробництва

відноситься частка приросту обсягу вироблюваної продукції за рахунок

інтенсивних чинників (інтенсифікація виробництва). Це зумовлюється тим, що

в сучасних умовах господарювання економічно і соціально вигіднішим є не

екстенсивний (шляхом збільшення обсягу застосованих ресурсів), а саме

інтенсивний (за рахунок кращого використання наявних ресурсів) розвиток

виробництва.

Частку прироста продукції за рахунок інтенсифікації виробництва можна

визначити за формулою

[pic]

де Уінт - частка приросту обсягу продукції, що зумовлена інтенсифікацією

виробництва;

[pic]- приріст застосовуваних ресурсів за певний період, %;

[pic]- приріст обсягу виробництва продукції за певний період, %;

Умовний приклад визначення частки приросту обсягу продукції за рахунок

інтенсифікації виробництва наведено у таблиці 2.

Таблиця 2.

Визначення частки приросту обсягу продукції за рахунок

інтенсифікації виробництва.

|Показники |Періоди |

| |базисний|розрахунковий |

|1. Обсяг виробництва продукції, тис. |42000 |60000 |

|одиниць. | | |

|2. Приріст обсягу продукції, %. [pic] |- |42,85 |

|3. Чисельність працюючих у сфері |13000 |- |

|матеріального ви-робництва, тис. Чол.. | | |

|4. Утворений національний доход, тис. од. |15000 |- |

|5. Коефіцієнт повних витрат праці |0,8 |- |

|(13000:15000) | | |

|6. Чисельність працюючих на підприємстві, |4000 |4800 |

|чол. | | |

|7. Основні фонди за відновною вартістю, тис.|28000 |34000 |

|од. | | |

|8. Оборотні фонди (запаси |8000 |9000 |

|товарно-матеріальних цін-ностей), тис. | | |

|одиниць. | | |

|9. Сума основних і оборотніх фондів, тис. |32000 |41000 |

|одиниць. | | |

|10. Ресурси уречевленої праці у |3840 |4920 |

|перерахуванні на се-редньорічну кількість | | |

|працівників, тис. чол. (32000*0,12; | | |

|41000*0,12) | | |

|11. Сума застосовуваних ресурсів, тис. чол. |7840 |9720 |

| | | |

|(4000 + 3840; 4800+4920) | | |

|12. Приріст застосовуваних ресурсів у |- |23,9 |

|розрахунково-му періоді, %. [pic] | | |

|13. Частка приросту обсягу у продукції за |- |53,4 |

|рахунок інтенсифікації виробництва, %. | | |

|[100(1-23,9/42,85)] | | |

У процесі вимірювання ефективності виробництва не слід ігнорувати

визначення народногосподарського ефекту використання продукції як практично

важливого узагальнюючого показника, оскільки при оцінці усіх видів

діяльності підприємства обов’язково треба врахувати ступінь задоволення

різноманітних потреб споживачів його виробів. Народно-господарській ефект

використання продукції того чи іншого підприємства у сфері її споживання

обчислюється у вигляді приросту чистого прибутку (доходу), тобто загального

ефекту (збільшення прибутку в наслідок зростання обсягу виробництва і

продуктивності праці, економії експлуатаційних витрат і інвестиційних

ресурсів тощо) за вирахуванням вартості придбання продукції виробничо-

технічного призначення.

Сферою визначення і постійного контролю повинен бути охоплений також

показник загальної рентабельності виробництва, що визначається шляхом

розрахунку відношення одержаного прибутку до обсягу застосовуваних

виробничих фондів.

Щодо решти системи показників, диференційованої за видами ресурсів і

окресленої вище (табл. 1), то вони використовуються у відповідності з

наперед визначеними метою вимірбвання ефективності і напрямками

застосування його результатів. Існує бодай дві загальні і постійно діючі

мети: 1) виявлення, оцінка і узагальнення відносної ефективності виробничих

підрозділів і діяльності функціональних ланок з наступним вишукуванням

пріоритетних напрямків мотивізації та реальних механізмів впливу на її

позитивну динаміку в майбутньому; 2) порівняння ступеня ефективності,

досягнутого даним підприємством і його конкурентами на ринку, щоб не

допустити зниження престижу і конкурентноспроможності у сфері бізнесу.

ІІ. 5. Оцінка соціальної ефективності.

Перш за все необхідно зазначити, що неухильне зростання соціальної

ефективності є кінцево метою сукупної виробничо-господарської і комерційної

діяльності підприємств. З огляду на це економічна ефективність відносно

соціальної слід вважати проміжною. Саме рівень економічної результативності

функціонування підприємств слугує матеріальною і фінансовою базою

розв’язання будь-яких соціальних проблем. З урахуванням цієї можливої

обставини треба оцінювати соціальну ефективність. Проте об’єктивна оцінка

соціальної ефективності зараз наражується на істотні труднощі, пов’язані з

відсутністю науковообгрунтованої і загально визнаної методики визначення її

рівня. Вочевидь, таке явище зумовлене не лише браком уваги відповідних

галузей науки до роз’язання цієї вкрай актуальної проблеми, але й

надзвичайною складністю самих соціальних процесів. Тому за цих умов можна

старатися на дещо інтуїтивне і імперичне уявлення про принципові підходи до

оцінки соціаль-ної ефективності.

По-перше, треба виходити з того, що соціальна ефективність повинна

визначатись на двох рівнях: локальному (на тому чи іншому підприємстві її

що до ступеня задоволення певної сукупності соціальних потреб своїх

робітників) та муніципальному і загальнодержавному (ступінь соціального

захисту людей і рівня забезпечення соціальних потреб різних верств

населення з боку місцевих органів та держави в цілому).

По-друге, дуже важливим є визначення абсолютних масштабів і відносного

рівня задоволення різноманітних соціальних потреб працівників того чи

іншого підприємства за рахунок власних матеріальних і фінансових коштів,

нагромаджених ним внаслідок виробничо-господарської і комерційної

діяльності, застосування нових форм господарювання. До соціальних потреб

робітників, які можуть бути задоволені підприємством у певній мірі (залежно

від наявних можливостей), зокрема відносяться: збільшення розміру оплати

праці понад встановлений державою мінімальний рівень заробітної плати;

оплата значної частини вартості або надання безкоштовних путівок до

лікувально-оздоровчих закладів; дотації закладам громадського харчування

підприємств; надання безпо-воротної позички на придбання кооперативного

житла і зведення дачних будинків; будівництво і утримання власного

житлового фонду, баз відпочинку, будинків культури, поліклінік, дитячих

дошкільних закладів, спортивних споруд; забезпечення нормальних (не

шкідливих до здоров’я) умов праці і належної охорони навколишнього

природного середовища направлення на навчання до середніх спеціальних і

вищих навчальних закладів молодих працівників з виплатою стипендій,

підготовка необхідних для ринково-комерційних структер підприємства

спеціалістів у спеціальних навчальних центрах (інститутах менеджменту,

школах бізнесу і підприємництва), стажування керівників і спеціалістів у

зарубіжних фірмах; створення підсобних сільськогосподарських підприємств

тощо.

По-третє, при загальній оцінці соціальної ефективності треба врахувати

також ряд соціально важливих заходів, постійно здійснюваних за рахунок

муніципальних (місцевих) і загальнодержавного бюджетів, що формуються, як

відомо, під безпосереднім впливом існуючої системи оподаткування виробничих

та інших прибуткових підприємств, а також їх спонсорської і благодійницької

діяльності. Основними з таких заходів є: встановлення і регулювання

мінімальної заробітної плати по всім категоріям працюючих на підприємствах

і організаціях різних видів та сфер народного господарства; встановлення і

виплата пенсій, стипендії, фінансової допомого многодітним сім’ям;

індексація заробітної плати і пенсій у відповідності з динамікою роздрібних

цін на товари споживання; регулювання продажних цін на певні види товари

для населення і вартості комунальних послуг; бюджетне фінансування

організацій і підприємств невиробничої сфери; реалізація загальнодержавних

соціальних програм тощо.

По-четверте, конкретне визначення рівня соціальної ефективності повинно

охоплювати кількісне вимірювання і оцінки ефекту та витрат по усій

сукупності заходів, зміст і характер яких дозволяє це зробити, а також

якісну характеристику і виявлення впливу на ефективність таких груп

заходів, по яких кількісне вимірювання прямого ефекту є неможливим.

Кількісне вимірювання соціальної ефективності окремих груп здійснюваних

заходів зводиться до обчислення непрямого економічного ефекту і витрат на

його досягнення з наступним його порівнянням. При чому єдиною методикою

розрахунку такого ефекту не існує. Тому в кож-ному окремому випадку слід

застосовувати специфічний спосіб його визначення, який став уже відомим з

оприлюднених наукових розробок або ще невідомий, але рекомендується

консультантами попередницько-впроваджувальної організації чи спеціалістами

у цій галузі відповідної управлінської структури підприємства

(міністерства, комітета, чи іншого державного органа влади). Якісна

характеристика ефективності певних груп соціальних заходів повинна

передбачати більш-менш детальний опис її реального (можливого) впливу на

результативність виробництва і життєдіяльність населення (його окремих

верств). За інших різних умов результати кількісного вимірювання соціальної

ефективності треба доповнювати якісними характеристиками заходів, що

впливають на неї, і на цій підставі формулювати загальні висновки щодо її

рівня і динаміки.

ІІІ. Класифікація чинників зростання ефективності виробництва.

ІІІ. 1. Класифікація суттєвих характеристик.

Рівень економічної і соціальної ефективності виробництва залежить від

чисельних чинників, що її визначають. У зв’язку з цим для практичного

розв’язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває

класифікація чинників її зростання. Усі чинники доцільно класифікувати за

обмеженою кількістю групувальних ознак, що сприяє визначення головних

напрямків і шляхів підвищення ефективності виробництва (продуктивності

діяльності підприємства).

Класифікація великої різноманітності чинників зростання ефективності

(продуктивності) може здійснюватись за трьома ознаками: 1) видами витрат і

ресурсів (джерелами підвищення); 2) напрямками розвитку і удосконалення

виробництва; 3) місцем реалізації у системі управління виробництвом (рис.

4).

Групування чинників за першою ознакою уможливлює досить чітке

визначення джерел підвищення ефективності: зростанням продуктивності праці

(економія витрат жівої праці), зниження фондомісткості (ка-піталомісткості)

і матеріаломісткості продукції, поліпшення використання природних ресурсів.

Активне використання перелічених джерел підвищення ефективності виробництва

передбачає здійснення комплексу заходів, які за своїм змістом

характеризують основні напрямки розвитку і удосконалення виробництва (друга

ознака групування чинників). Визначальними напрямками є перш за все

прискорення темпів науково-технічного і організаційного прогресу (створення

нових і удосконалення існуючих технологій, конструкційних матеріалів,

засобів праці і кінцевої продукції; механізація і автоматизація виробничих

процесів; запровадження прогресивних методів і форм організації виробництва

і праці; побутова і регулювання ринкового механізму господарювання).

Практично більш важливою слід вважити класифікацію чинників

ефективності за місцем реалізації у системі управління виробництвом (третя

ознака групування чинників), особливо виокремлення з них двох категорій

чинників – внутрішніх (внутрівиробничих) і зовнішніх

(народногосподарських), а також поділ сукупності внутрішніх чинників на так

звані “тверді чинники” і “м’які чинники” (Класифікація внутрішніх чинників

на “тверді” і “м’які” природно є досить умовною і незвичною, але широко

відомою і використовуваною на підприємствах зарубіжних країн. Назви

“тверді” і “м’які” чинники запозичені з англійської комп’ютерної технології

відповідно до якої сам комп’ютер називається “твердим товаром”, а програмне

забезпечення – “м’яким товаром”. При цьому “твердими чинниками” позначають

таки з них, що можна виміряти і мають фізичні параметри, а “м’якими” – ті,

які не можна відчути фізично, проте мають не аби яке значення для

економічного управління виробництвом (наприклад, інформація, знання і

кваліфікація кадрів, методи і системи організації різних процесів тощо).

ІІІ. 2. Напрямки дії і використання.

Можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення

ефективності виробництва (діяльності підприємства) не однакові за ступенем

Страницы: 1, 2, 3, 4


ИНТЕРЕСНОЕ



© 2009 Все права защищены.