Формування недержавного сектору економіки на прикл приватизації

В зв'язку зі швидким оборотом капіталу та високою рентабельністью

торгівлі, в Польщі існувала можливість легального першопочаткового

накопичення капіталу. До того ж тут була широко розвинута кредитна система.

Близько 90% усіх кредитів в Польщі займав оборотний кредит. Це давало

можливість з малим початковим капіталом розпочати бізнес.

Метод малої приватизації в Польщі (як і в Чехії, Угорщині) - аукціони

магазинів, ресторанів, їдалень, готелів, майстерень. Центр ініціював "малу"

приватизацію, але здійснювалася вона регіональними органами. Формальної

"програми" "малої" приватизації в Польщі не було. Місцева влада вільна була

сама вирішувати, що робити з підпорядкованими їй підприємствами Частіше

такі об'єкти здавалися в оренду приватним особам.

Основним процедурним питанням малої приватизації була оренда

муніципального майна. Багато дебатів точилось відносно того, чи здавати

майно в оренду за ринкову плату, яка визначається на відкритому для всіх

учасників аукціоні, чи вона визначається в адміністративному порядку, тобто

бюрократами. За даними досліджень лише 9,3% муніципальної власності зданих

в оренду в першій половині 1990 року виставлялись на аукціон для оренди.

Як показує статистика, ставки орендної плати, які складалися на аукціонах в

30-40 разів перевищували ставки, встановлені бюрократами. Часто навіть під

час проведення аукціонів на них допускалися лише інсайдери, тобто

працівники державних торгових підприємств. Або ж інсайдери мали привелеї -

їм надавали знижки на орендну плату. Це було в результаті того, що вони

погрожували звільнити персонал підприємств, аргументуючи тим, що висока

орендна плата призведе до зростання роздрібних цін і сповільнить

приватизацію.

Приватизація в Польщі "мала" низку традиційних недоліків:

- результати роботи приватизованих об'єктів мало чим відрізнялись від

попередніх показників, бо у керівників не вистачало досвіду роботи в нових

умовах;

- не вистачало фінансових ресурсів для технологічного та технічного

переозброєння підприємств;

- позитивні результати з'являлися раніше на підприємствах, що купувалися

іноземноми інвесторами.

Недоліки "малої" приватизації в Польщі потрібно враховувати при

приватизації в Україні.

Але при проведенні "малої" приватизації в Польщі було багато й позитивних

моментів: муніципалітет був визнаний володарем магазинів роздрібної

торгівлі, а всі права держави на ці магазини були припинені;

використовувалися прості, детальні правила приватизації; уникалася

безпосередня передача володіння власності; орендна плата складалася за

трьома категоріями: (центр міста, у місті, поза містом), та враховувалося

приблизно дванадцять типів магазинів. Складалася таблиця 36 рівнів плати

за квадратний метр площі.

Аукціони використовувалися для продажу орендної площини. Продаж інвентаря

здійснювався пізніше.

- Не було потрібно жодної оцінки, так як ціни, що пропонувалися на аукціоні

базувалися на орендній платі для категорії магазинів (різних).

- Учасники аукціонів робили попередні вклади. Це робилося, щоб переконати,

що тільки серйозні особи пропонують ціни.

- Права на оренду продавалися на п'ять-сім років.

- Оренда забезпечувала уряду деякий прибуток.

- Щоб кількість продовольчих магазинів не зменшилась, було заборонено зміну

профілю підприємств на початковому періоді (12 місяців).

- Власність на той чи інший об'єкт передавалася тому суб'єкту, який виграв

торги, при цьому не було гарантії для працівників і службовців, що виграють

саме вони.

- Протягом 12 місяців після аукціонів новим господарям надавалися

можливості для інвестицій та зменшувалися податки.

- Маломасштабна приватизація в Польщі була завершена за три-шість місяців.

Скориставшись трирічним досвідом інших постсоціалістичних країн, російські

владні структури приступили до процесу приватизації. Влітку 1991 року

вступив в дію Закон РСФР "Про приватизацію державних і муніципальних

підприємств в РСФР", який заложив основи механізму приватизації. 11

червня 1992 року парламентом було схвалено остаточний варіант першої річної

програми приватизації.

Дискусії навколо цієї програми стосувалися в основному ролі працівників та

керівників підприємств в процесі приватизації. Частина депутатів

парламенту, представники галузевих міністерств, впливові промислові кола,

намагалися впливати на рішення парламенту з метою покращення умов праці

робітників і збереження міністерського контролю. Протилежну точку зору

відстоювала команда реформаторів. Вона захищала ідею приватизації з участю

сторонніх осіб. Прийнята програма приватизації була як компроміс між

вищезгаданими позиціями. В результаті введення в дію цієї програми

працівники підприємств отримали значні переваги в купівлі державного майна.

Право на вільну передачу працівниками підприємств своїх акцій іншим особам

створює сприятливі умови для зміни власників акцій на вторинному ринку.

Основним органом, який керує і контролює процес приватизації в Росії є

Державний комітет з управління державним майном. В областях, районах,

містах його функції виконує місцевий комітет державного майна. Місцеві

комітети державного майна, прикріпляються до місцевих органів

адміністрації. Вони відіграють важливу роль в приватизації, бо до їх

компетенції відноситься значна кількість невеликих підприємств (магазини,

невеликі майстерні, підприємства побутового обслуговування), що

приватизуються в рамках "малої" приватизації. До компетенції місцевих

комітетів входить розробка і виконання програм приватизації підприємств

відповідного регіону. Організаційна структура місцевих комітетів державного

майна затверджується місцевими Радами народних депутатів. Місцевий комітет

зацікавлений в приватизації, адже він існує за рахунок доходів від

приватизації.

Доходи від приватизації державного майна розподіляються залежно від форм

власності. Так при приватизації державної власності федеральний бюджет

отримує 35% доходів, муніципальні бюджети - 10%, бюджети проміжних

інстанцій - 45%.

Автори різних програм реформ, вважають приватизацію малих підприємств за

першочергове завдання. Загальноприйнятою точкою зору є та, що знищення

монополістичної структури системи розподілу, роздрібної торгівлі, сервісу

орієнтованого на споживача, стане запорукою підвищення життєвого рівня

населення. Однією з найбільших перешкод на шляху реформ на думку Романа

Фрідмана і Анджея Рапачинського був контроль над цінами. Серйозні зміни

стали можливими після лібералізації цін в січні 1992 року.[67.78]

Приватизація малих підприємств стала першим етапом в процесі Російської

приватизації, адже вона є легшим завданням, ніж велика, та й провести її

можна швидше.

В Росії "малу" приватизацію на 80-90% планувалося провести до кінця 1992

року. Фактично цього показника вдалося досягти в кінці 1993 року, коли було

приватизовано близько 70% підприємств торгівлі, побутового обслуговування,

громадського харчування.

В харчовій промислововсті на цей час було приватизовано до 10% підприємств,

в промисловості будівельних матеріалів, сільському господарстві,

автомобільному транспорті - від 1% до 30%.

Якщо характеризувати малу приватизацію в Росії за способами проведення, то

найбільш поширенними були комерційні конкурси та викуп орендованого майна.

Взагалі, структура приватизованих дрібних підприємств в 1993 році за

способами приватизації склалася таким чином:

- аукціони - 9,2%; комерційні конкурси - 44,0%; інвестиційні торги -

1,9%; викуп орендованого майна - 42,8%; прямий продаж - 1,9%.

На жовтень 1993 року в Росії було приватизовано 57720 малих підприємств

(61% загальної кількості малих підприємств, що підлягали приватизації). При

досить успішному проведенні приватизації в 1992-1993 р.р., в кінці 1993

року намітилось зниження темпів "малої" приватизації.

Однією з причин цього гальмування був захист муніципальними службами своїх

інтересів. Муніципалітети стали пропонувати для приватизації збиткові та

гірші підприємства, що знаходились далеко від центру, потребували ремонту,

не мали інфраструктури. Це було визвано тим, що після виходу нової

Конституції Росії муніципальна власність була відокремлена від державної і

розпоряджались нею муніципалітети.

До інших причин сповільнення процесу "малої" приватизації потрібно

віднести:

- розрив господарських зв'язків;

- падаючу платоспроможність;

- складності інвестування та в отриманні кредитів;

- відсутність достатнього першопочаткового капіталу.

В основному "мала" приватизація до 1993 року закінчилася.

Основні завдання які ставилися перед "малою" приватизацією в

постсоціалістичних країнах - створення приватного сектору та

демонополізація - були досягнуті після закінчення "малої" приватизації в

Чехії в 1993 році, в Польщі в 1991 році, в Росії в 1993 році. В Україні цей

процес триває. На основі приватизації створюється конкурентне середовище

яке сприяє зменшенню цін та підвищенню якості реалізованої продукції.

Процесу приватизації в Чехії, Словаччині, Польщі, Росії, Україні передували

майже рівні економічні умови. В усіх вищезгаданих країнах була висока

частка державного майна в загальній структурі власності та високий рівень

монополізації. Так в Чехії та Словаччині державі в 1989 році належало 98%

майна, в Польщі - 95%, в Росії та Україні - 99%.

Приватизація в цих країнах "мала" однакове коло суб'єктів: з одного боку

Міністерства по управлінню державним майном, а з іншого - клас

підприємців, що народжувався, керівники компаній, діячі "чорного" ринку. В

деяких країнах суб'єктами були колишні власники, яким в результаті

реституції повертали їхню власність.

Приватизація відкривала широкі горизонти керівникам компаній та діячам

"чорного" ринку, особливо в країнах, де не набуло широкого розвитку

кредитування оборотного капіталу, в таких, як Україна, Росія, Словакія, на

відміну від Польщі та Чехії, де розвиток орендних та кредитних відносин

сприяв більш цивілізованому процесу приватизації.

В досліджуваних країнах використовувались такі способи приватизації (табл.

1.3.1):

СХЕМА 1.3.1 СПОСОБИ ПРИВАТИЗАЦІЇ

У ПОСТСОЦІАЛІСТИЧНИХ КРАЇНАХ

В Польщі оцінка майна підприємств, що приватизуються особливого значення не

"мала", бо в цій країні приватизація здійснювалася в основному на конкурсах

і стартова ціна базувалася на розмірі орендної плати. В Чехії часто

проводились "голандські" аукціони, в результаті яких об'єкти продавались

нижче стартової ціни. В Україні в силу неконкурентних способів приватизації

і в результаті недосконалості діючої Методики оцінки вартості майна продаж

об'єктів здійснюється також за цінами, нижчими від ринкової вартості.

Спільною рисою для всіх постсоціалістичних країн є неритмічність

приватизаційних процесів.

Приватизаційні процеси в постсоціалістичних країнах мали і свої

особливості:

1. Якщо в Чехії, Словакії ніхто не мав привілеїв та пільг в процесі

приватизації, то в Україні чітко просліджується тенденція до надання пільг

трудовим колективам та керівникам підприємств.

2. В Чехії, Словакії існувала державна програма підтримки малого бізнесу,

створювались інвестиційні банки для кредитування "малої" приватизації. В

Польщі, Україні основою першопочаткового капіталу був спекулятивний

капітал. В результаті цього Україна має менш цивілізований приватизаційний

процес, ніж, наприклад, Чехія.

3. Якщо в більшості постсоціалістичних країн Західної Європи однією із

форм приватизації була реституція, то в країнах СНД (крім Балтії) вона була

відсутня.

В більшості досліджуваних країн для приватизації об'єктів комунальної

власності та малих підприємств використовували такий спосіб як аукціон. Він

приносив найбільше коштів бюджету, до того ж вже на стадії процесу

приватизації створювалося конкурентне середовище.

В постсоціалістичних країнах приорітет віддавався приватизації найбільш

збиткових фірм. В офіційній літературі цей факт трактується як один із

позитивних факторів в силу того, що новий власник бере на себе

відповідальність за збільшення ефективності та прибутковості

приватизованого підприємства. При цьому до уваги не береться, що це є

однією з причин зниження ефективності виробництва, падіння темпів розвитку,

так як для зменшення приватизаційної ціни директори підприємств часто

доводять їх до межі банкрутства.

В Україні було варто законодавчо закріпити приватизацію лише рентабельних

та ефективно працюючих підприємств.

В усіх постсоціалістичних країнах приватизація не створює нового майна. Йде

процес перерозподілу майна серед нових власників. Для нової влади головним

завданням була швидкість приватизаційного процесу і його розмір, а не

якість і економічна ефективність.

В силу того, що на сучасному етапі трансформування відносин власності в

суспільстві з'явилось необхідність в своєчасному внесенні змін в

законодавчі акти, в корегуванні темпів та пропорцій процесів приватизацій

та роздержавлені в узгоджуванні ходу перетворень власності з іншими

напрямками економічної реформи то особливого значення набув моніторинг

процесів роздержавлення та приватизації.[18.82] Нагально постала потреба

проаналізувати діяльність підприємств у постприватизаційний період.

Досягненню цієї цілі і підпорядкована наступна глава десертаційного

дослідження.

Гл.2. Формування постприватизаційних підприємств: проблеми і

перспективи

1. Аналіз фактичного матеріалу проведення

"малої" приватизації на регіональному рівні

Згідно з програмою Уряду України на 1996 рік "малу" приватизацію

передбачалося завершити в І півріччі нинішнього року. Але враховуючи те, що

багато областей ще не повністю завершили "малу" приватизацію, що багато

об'єктів є в таких галузях, як залізничий транспорт, вугільна

промисловість тощо, які не підлягають приватизації, то можна стверджувати,

що вона буде тривати і далі.

Що ж дав нам цей чотирьохрічний процес, про який говорено-переговорено? Не

буду зупинятися на кількісній характеристиці приватизації, адже якщо

переглянути офіційну пресу з цього приводу, то інформація як в старі, добрі

часи: заплановано приватизувати - фактично виконано. Що стосується якісної

характеристики, то тут гірше. Інколи зустрічаються такі твердження, що на

сучасному етапі якісна характеристика і не можлива, адже підприємства, що

змінили форму власності ще не адаптувалися до впливу негативних факторів

економіки України, до ринкових умов. Дозвольте з цим не погодитись.

Негативні фактори однаково впливають на підприємства як державного, так і

недержавного сектору економіки. Ніхто не повірить в те, що приватизовані

підприємства працюють і працюватимуть краще інших, якщо не буде проведений

грунтовний аналіз їх роботи.

Проведення приватизації в Україні характеризується неритмічністю та зміною

завдань на кожному етапі.

Державна програма приватизації майна державних підприємств на 1992 рік

"мала" на меті досягнення таких головних цілей:

- зміну відносин власності на засоби виробництва з метою їх якісного

відтворення та ефективного використання;

- створення прошарку недержавних власників як основи багатоукладної

соціально орієнтованої економіки;

- структурну перебудову економіки;

- стабілізацію економічного становища;

- розвиток конкуренції та обмеження монополізму;

- залучення іноземних інвестицій.[11.4]

Протягом 1992 року передбачалося приватизувати 15% основних фондів

державної власності. Поставлені завдання не були виконані. Дію зазначеної

Державної програми Верховною Радою було продовжено на 1993р. Причинами

невиконання програми у 1992 році були такі фактори: відсутність актів

законодавства, нормативно-методичних документів, затримка терміну

затвердження Програми..., невизначеність з майновим комплексом України в

цілому у зв'язку з незавершеним розподілом власності на рівні держав СНД,

України та автономної республіки Крим; недосконалість схеми управління

державною власністю на рівні комунального майна тощо.[58.60]

У 1993 році приватизація пішла більш швидкими темпами. В цілому за 1992-

1993 рр. Було приватизовано 3621 об'єкт, в тому числі 2781 об'єкт групи А

та 840 об'єктів груп Б,В,Г,Е.

За об'єкти групи А було вилучено 128,1 млр.крб., а за об'єкти групи Б,В,Г,Е

- 1227,5 млрд.крб.[57.6]

Приватизовані об'єкти групи А становлять за цей період 76,8% загальної

кількості приватизованих підприємств, а виручено за них лише 10,4%

загальної суми виручки від приватизації об'єктів груп А-Е.

Якщо аналізувати приватизаційний процес за 1992-1993рр. за способами

приватизації, то переважають неконкурентні способи: викуп та оренда з

викупом (табл. 2.1.1).

Класифікація об'єктів за способами приватизації

по Україні в 1992-1993рр. Таблиця

2.1.1

Cпособи приватизації 1992 р.

одиниць в%

Викуп

Викуп за альтернативним планом

Оренда з викупом

Аукціон

Некомерційний конкурс

Комерційний конкурс

Продаж акцій

УСЬОГО: -

-

- -

29 96,7

- -

- -

- -

1 3,3

30 100,0

Вищезгаданими способами було приватизовано 2751 об'єкт, тобто 74,7%

приватизованих підприємств. За найбільш доцільним способом - аукціоном -

було приватизовано лише 269 підприємств (7,5%).

На Чернігівщині за цей період було приватизовано 39 підприємств.[16.1] Всі

вони були приватизовані у 1993 році (табл. 2.1.2).

"мала" приватизація на Чернігівщині за способами приватизації

в 1992-1993рр.

Таблиця 2.1.2

Способи приватизації 1992-1993рр.

одиниць у%

Викуп товариством покупців

Викуп державного майна зданого в аренду

Продаж на аукціоні

Некомерційний конкурс

Комерційний конкурс

Продаж акцій

УСЬОГО: 23

59

1 2,6

2 5,1

10 25,6

3 7,7

- -

39 100

Найбільше підприємств приватизовано з використанням таких некомерційних

методів, як викуп товариством покупців (59%) та некомерційний конкурс

(25,6%). Використання некомерційних методів вплинуло на формування

фактичних цін продажу, адже при викупі підприємства товариством покупців

ціна продажу у 21 (91,3%) випадку не збільшилась, а залишилась на рівні

вартості майна підприємства, розрахованої за діючою Методикою оцінки

вартості майна. Щодо недоліків цієї методики, говорилось в попередніх

главах.

На Чернігівщині за 1992-1993рр. було приватизовано підприємств на суму

6173,7 млн.крб., з них за гроші - на 3631,3 млн.крб., а за сертифікати - на

2542,2 млн.крб. По Україні за 1993 рік до позабюджетного Державного фонду

приватизації надійшло 247,7 млрд.крб. готівкою, а також 26,8 млрд.крб -

кошти з депозитних приватизаційних рахунків.

Доля надходжень до позабюджетного Державного фонду від приватизації

підприємств на Чернігівщині склала 1,1%, тобто мінімальна. До Державного

бюджету України за 1993 рік перерахували 88,3 млрд.крб., 13,8% всієї суми

надходження коштів до позабюджетного Державного фонду приватизації.

За 1992-1993рр. в Чернігові та області не приватизували жодного об'єкта

незавершеного будівництвом, що негативно валинуло на результати всього

приватизаційного процесу.

Державною програмою приватизації на 1994 рік передбачалося суттєве

прискорення приватизації. Цією програмою були визначені такі пріоритети:

- широкомасштабне проведення приватизації об'єктів груп А,Д;

- розгортання приватизації об'єктів Б,В,Г;

- розвиток ринкової інфраструктури;

- створення умов для активізації процесу приватизації та післяпри-

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13