Финансирование инновационных проектов через сеть инновационных фондов

Финансирование инновационных проектов через сеть инновационных фондов

Київський інститут економіки, менеджменту, банківської і страхової справи

Кафедра менеджменту та інвестування

Курсова робота з менеджменту

на тему:

“Фінансування інноваційних проектів

через мережу інноваційних фондів”

студента 3-го курсу спеціальності “Менеджмент організацій”

Побережного Євгена Віталійовича

Науковий керівник:

Кандидат економічних наук

Жилінська Оксана Іванівна

КИЇВ-1998

План

|Вступ |.............................................................|

| |............................................ 3 |

|Розділ І. Інноваційні фонди та основні принципи їх |........|

|діяльності |. 4 |

|Розділ ІІ. Рух грошових потоків в інноваційному процесі |........|

| |11 |

|Розділ ІІІ. Світовий досвід фінансування інноваційних |........|

|проектів через мережу інноваційних фондів та перспективи його|18 |

|використання в Україні. | |

|Висновки |...........................................................|

| |........................................... 28 |

|Список використаної літератури| |

Вступ

Економічна криза в Україні призвела до того, що вітчизняна наука

переживає надзвичайно складні часи (бюджет Академії наук скоротився на 85%

минулого рівня).

Проте навіть в такий складний перехідний період до науки не можна

застосувати ту ж стратегію, що й до промислових підприємств: кинути у

ринковий простір і спостерігати, хто виживе. При цьому (що зараз і

відбувається) буде втрачений науковий потенціал країни.

В той же час неможливо зберігати збюрократизовану багатоповерхову

систему управління наукою.

Стратегічний напрямок науково-технічної політики на передбачувану

перспективу зводиться до комплексного рішення наступних задач:

- концентрація коштів і зусиль на пріоритетних напрямках розвитку науки

і техніки;

- прискорення процесів створення, впровадження і тиражування

прогресивних науково-технічних рішень;

- підвищення уваги з боку наукових організацій до конкретних практичних

завдань, що реально стоять перед виробництвом.

Проте саме фінансовий дефіцит паралізує всі складові процесу

досліджень, що неминуче відбивається на його змістовній стороні.

З урахуванням всього вище викладеного досить привабливою виглядає ідея

фінансування наукових досліджень та впровадження науково-технічних розробок

через мережу інноваційних фондів, яка добре зарекомендувала себе як джерело

фінансування інноваційних проектів в розвинених державах.

Дослідження питання, наскільки прийнятною є для України така форма

фінансової підтримки інноваційних процесів і є метою цієї роботи.

Завдання:

- вивчити основні принципи діяльності інноваційних фондів;

- проаналізувати рух грошових потоків в інноваційному процесі;

- дослідити світовий досвід фінансування інноваційних проектів;

- визначити перспективи та можливі форми діяльності інноваційних фондів

в Україні;

Розділ І. Інноваційні фонди та організація їх діяльності

Світовий досвід показує, що далеко не всі інноваційні ідеї втілюються в

життя, а тим більше далеко не всі досягають завершення інвестиційним

процесом. Причини: помилки в обгрунтуванні, недостатньо чисті результати

експерименту, нестача засобів для розвитку виробництва, і, нарешті, довгі

строки інноваційного процесу, які призводять до старіння новації.

Все це обумовлює підвищену ризиковість інноваційних проектів, що,

звичайно, має наслідком певні особливості процесу їх фінансування.

В світовій практиці існує багато різних форм фінансування інноваційних

ризикових проектів. Найпростіша з них зводиться до безпосереднього

перерахування коштів від інвестора до виконавця інноваційного проекту,

більш складні передбачають ряд додаткових заходів з метою зниження ризику

та розподілу можливих збитків між групою інвесторів.

Проте, хоча й допускається прямий зв’язок між інвесторами та

виконавцями, в розвинених країнах, в більшості випадків, інвестори ідуть на

кооперацію, утворюючи спільний інноваційний венчурний (ризиковий) фонд, від

імені якого здійснюються капіталовкладення.

Світовий досвід свідчить, що впровадження досягнень НТП на конкретному

виробництві реалізується на одну третину результуючого ефекту новації, інше

використовується іншими підприємствами.

Серед різних моделей інноваційних фондів можна виділити інноваційні

фонди неприбуткового, некомерційного типу.

Їх засновниками, як правило, виступають організації, які володіють

коштами для проведення вкрай потрібних їм досліджень та розробок, але, не

ризикуючи проводити ці дослідження власними силами, створюють за рахунок

цих коштів спеціальний суспільний (осуспільнений) інноваційний фонд.

Засновники фонду передають йому свої кошти з правом володіння, використання

та розпорядження ними для вирішення проблем, актуальних для засновників та

суспільства в цілому.

Створений інноваційний фонд за рахунок цих коштів залучає до

розв’язання поставлених задач широке коло спеціалістів різного профілю,

стимулює їх до детального вивчення суті проблем, пошуку нетрадиційних

шляхів їх вирішення, проводить конкурси серед запропонованих рішень. Фонд

організовує компетентний консультативно-експертний відбір кращих з них,

виділяє необхідні грошові субсидії та передає їх у розпорядження

спеціалістів, що реалізують вибрані рішення.

До освоєння ефектів приєднуються засновники інноваційного фонду, який

надає їм право участі в реалізації найбільш вигідних для них рішень. Як

показує практика, засновники, без допомоги фонду, не в змозі прийти до

подібних рішень самостійно, раціонально здійснювати їх та використати весь

їх корисний для суспільства потенціал. Акумулюючи грошові кошти засновників

і розпоряджаючись ними незалежно від них, такі інноваційні фонди

виявляються спроможними створювати і розвивати якісно нові виробничі сили

науки і техніки в порівнянні з тими , якими володіють їх засновники самі по

собі.

Таким чином, висока соціально-економічна ефективність інноваційних

фондів некомерційного, неприбуткового типу обумовлюється специфічною

колективною формою власності на грошові ресурси суспільного інноваційного

процесу, І перш за все - відносинами відчудження-привласнення грошей як

важеля реалізації різноманітних соціальних, економічних та технологічних

нововведень.

Неприбуткові, некомерційні фонди охоплюють всі фази інноваційного

процесу. Вони поступово і поетапно утворюються, починаючи з

фундаментальних наукових проробок найважливіших суспільних проблем і

закінчуючи використанням кінцевими споживачами нововведень, що практично

вирішують ці проблеми.

Об’єднуючи грошові кошти, які належать багатьом незалежним один від

одного засновникам і користувачам, фонди застосовують стимулювання широкого

кола незалежних один від одного спеціалістів різного профілю до дій,

орієнтованих на вирішення поставленої проблеми.

Перша група стимулів полягає в тому, що окреслюючи перед всіма

спеціалістами коло проблем, запрошуючи їх прийняти участь в розробці (при

цьому гарантуючи їм турботливе та уважне ставлення до їх суб’єктивних думок

та пропозицій) інноваційні фонди надають цим спеціалістам альтернативу їх

рутинній буденній роботі в традиційних закладах. Ця альтернатива

вирізняється розкованістю та плюралізмом думок спеціалістів, рівноправністю

і свободою їх спілкування і, як наслідок, взаємним збагаченням професійними

знаннями при комплексній і компетентній консультативно-експертній розробці

великої кількості конкретних пропозицій, а також демократичним характером

вибору і прийняття відповідальних рішень.

Другу групу стимулів представляють грошові субсидії, що присуджуються

фондами кращим проблемно-цільовим проектам. Розмір субсидій вимірюється

вартістю їх реалізації, а сама субсидія видається в повне, незалежне від

фондів, їх засновників та ні від кого взагалі, розпорядження авторів і

безпосередніх виконавців проектів. Виконавцям також надається право

привласнення коштів, що заощаджуються ними за рахунок раціонального

використання при високоякісному виконання проектів.

Третю групу стимулів, що застосовують інноваційні фонди, складають

гарантії на відрахування долі прибутку авторам та виконавцям проблемно-

цільових проектів і програм, коли їх результати починають використовуватись

у промисловості та приносити великі доходи їм та масовим споживачам нової

наукомісткої продукції. Можливість отримання долі прибутку спонукає

спеціалістів піклуватись про максимілізацію всього прибутку, який

промисловим підприємствам забезпечують відповідні проблемно орієнтовані

проекти.

Інноваційні фонди комерційного типу, як правило, мають статус

обмеженого фінансового партнерства. Його учасники (починаючи приватними

особами і закінчуючи великими корпораціями) отримують прибутки і несуть

збитки пропорційно первісно внесеному капіталу.

Кошти з таких фондів можуть виділятися як на зворотній основі у

вигляді пільгових кредитів, так і безповоротно. Основою для виділення

коштів, як правило є конкурс.

Виконавцями проекту можуть бути як венчурні (ризикові) малі або

середні фірми, так і спеціально створені колективи спеціалістів.

Рішення про надання кредиту часто базується на висновку аудиторської

фірми щодо конкурентоспроможності та ефективності запропонованого до

фінансування проекту.

У випадку провалу проекту, що реалізується, або окремих його

складових, можуть прийматись наступні міри. Колектив, який отримав кредит,

повертає його з врахуванням індексації, не дивлячись на неможливість

продажу роботи, яка виконувалась по договору. Підприємство, не спроможне

повернути гроші та заплатити за користуванням кредитом, на підставі

висновку аудиторської фірми оголошується банкротом з усіма наслідками, а

саме - зміна керівництва та розгляд питання про його перепрофілювання.

По відношенню до колективу експертів, які рекомендували до

фінансування проект, що не отримав закінчення з їхньої вини, надалі повинна

діяти заборона на участь в підготовці експертних проектів. Реалізація цього

заходу можлива через обов’язкову розсилку інноваційним фондом аудиторським

фірмам, які мають ліцензію на аудит, переліку експертів, що працюють над

таким проектом.

Як показує практика розвинених країн, фінансування інноваційних

проектів через мережу інноваційних фондів є досить ефективним, перш за все

через досить високу гнучкість такої системи, що дозволяє об’єднувати кошти

багатьох різних інвесторів та зусилля багатьох спеціалістів для вирішення

поставлених задач.

Кооперація інвесторів, що фінансують інноваційні проекти не тільки дає

можливість накопичити достатні ресурси, але й передбачає розподіл ризику

та, відповідно, можливих збитків між ними.

В той самий час, як показує практика, діяльність венчурних

інноваційних фірм, що займаються розробкою (а інколи є й ініціаторами)

інноваційних проектів є досить ефективною (в США на фірми з чисельністю

зайнятих менше 1 тис. чоловік припадає 1/2 всіх найважливіших нововведень в

країні).

Не останню роль в успішному функціонуванні фондових механізмів в

країнах Заходу грає специфічність руху грошових ресурсів в інноваційному

процесі.

Розділ ІІ. Рух грошових потоків в інноваційному процесі

Від інноваційних фондів потік грошових коштів спрямовується до

виконавців проблемно-цільових проектів і програм.

Успішно виконувані проекти і програми, націлені на оптимальне рішення

актуальних проблем, привертають до себе увагу потенційних споживачів даних

ефектів та викликають у них природнє бажання всебічно сприяти прискоренню

реалізації намічених цілей.

Вкладаючи в проекти свої кошти, споживачі пропонують їх виконавцям

різноманітні організаційно-економічні послуги, додаткові матеріально-

технічні, інформаційні, кадрові ресурси і т.п. Все це прискорює хід

проектних робіт; підвищується якість отриманих результатів та ефективність

їх використання в ширшому масштабі.

Ті додаткові кошти, що вливаються в проект і програму в ході їх

успішного здійснення, також фондуються. Внаслідок проекти і програми

перетворюються в самостійні інноваційні фонди і в цій ролі стають

автономними дочірніми філіями вихідного (материнського) інноваційного

фонду. Вони складають його периферію і, таким чином, надають йому функції

свого центрального органу.

По суті розпоряджаючись чужими коштами (але при цьому маючи узаконену

можливість привласнювати заощаджені кошти та значну долю отриманого за

допомогою їх прибутку), виконавці проектів і програм відносно швидко

накопичують власні досить великі грошові суми, якими володіють і

користуються за власним бажанням, як субсидіями. В разі, якщо ці кошти

починають набагато перевищувати життєві потреби їх власників, останні, як

правило, перш за все вкладають їх в свої проекти і програми, особливо у

нові, перетворюючись таким чином в індивідуальні фонди неприбуткового,

некомерційного типу.

Це третє покоління подібних фондів у їх загальній системі. Його

характерні риси - надзвичайна багаточисельність, швидкість обертів грошових

коштів, висока мобільність їх обертання, стрімкі темпи зростання їх

загальної маси.

Така можливість додавати у фонди виконуваних проектів і програм власні

фінансові кошти (або навіть повністю фінансувати їх за власний рахунок,

дозволяє виконавцям звільнятись від необхідності пасивного чекання субсидій

від материнських і дочірніх інноваційних фондів. Можливість

самофінансування надає виконавцям змогу успішно долати і залежність від

бюрократичних державних інстанцій, які часто регламентують суспільний

інноваційний процес інструкціями, неадекватними його змісту і тенденціям

розвитку.

Третє покоління фондів є кінцевим пунктом грошового потоку, що

формується материнськими і дочірніми фондами, а також засновниками та

користувачами. Цей потік спрямовується від первісної фази суспільного

інноваційного процесу до його кінцевої фази. Він безпосередньо нарощує свою

грошову масу, прискорює її оберти, скорочує цикли обертів, підвищує їх

ефективність. Це призводить до утворення величезної товарної маси (нової

техніки, технологій, покращених комунально-побутових умов, високоякісних

спеціалізованих послуг) еквівалентної грошовому потоку, що розглядається за

всіма його кількісними і якісними характеристиками.

Третє покоління фондів, за кожним з яких стоїть незалежна особа, здатна

добровільно відчуджувати особисті кошти, стає також початковим пунктом

другого, причому принципово іншого, в порівнянні з першим фінансового

потоку.

Він іде в зворотньому напрямку: від кінцевої фази суспільного

інноваційного процесу до його початкової фази. Таким чином цей зворотній

або зустрічний грошовий потік збільшує масу фінансових ресурсів всіх

учасників інноваційного процесу.

Зворотний грошовий потік відрізняється від прямого переліком важливих

властивостей. В останньому, що йде від першого до третього покоління

фондів, виконавці проблемно-цільових проектів і програм є одержувачами

коштів, що виступають у вигляді субсидій, а також належної їм долі

прибутку. У зворотному потоці спеціалісти стають “донорами”, тобто джерелом

грошових коштів, які вже самі вони даром віддають у чуже користування.

Фондові механізми науково-технічного і соціально-економічного прогресу

приводять до суверенізації творчо дієздатних осіб, забезпечують їм більш

сприятливі, ніж відомствам і корпораціям, умови збереження і збільшення

цінності заощаджених коштів за рахунок відчудження. Таким чином

відбувається стимулювання талановитих спеціалістів до самофінансування

інноваційних процесів.

Це вже новий ступінь розвитку фондових механізмів, що формуються на

базі зворотного потоку грошових коштів для здійснення інноваційного

процесу. Справа в тому, що зворотній грошовий потік іде в двох напрямках.

Один з них реалізується в рамках материнських і дочірніх фондів,

причому назустріч потоку грошових ресурсів, відчуджуваних в ці фонди їх

спонсорами. Цей зустрічний рух вливає свої кошти в прямий (магістральний)

грошовий потік, забезпечуючи раціональне впровадження досягнень науки і

техніки. Загальна сума таких вливань в США, наприклад, вже давно перевищила

ту, яку витрачають державні відомства і промислові корпорації на

фінансування наукових досліджень і розробок їх промислового використання.

Внаслідок зростання швидкості і скорочення строків обертання грошової

маси, що привласнюється та відчуджується виконавцями проблемно-цільових

проектів і програм, відносна величина даних коштів стрімко зростає і значно

перевищує ту їх абсолютну, тобто грошову масу які насправді існує і

знаходиться в обороті. Це означає, що у ролі джерел фінансування НТП

індивідуальні спонсори займають фактично перше місце не тільки в якісному

вимірі, а й в кількісному.

З боку зустрічного потоку грошові вливання в прямий потік здійснюються

на всіх фазах інноваційного процесу (наукові дослідження, розробки,

виробничі випробування, промислове освоєння і т.п.). Тому на кожній фазі

встановлюється кругообіг коштів із зустрічного потоку в магістральний і

навпаки, за рахунок чого вони посилюють один одного. Саме там де формується

другий, зустрічний рух (тобто на заключних фазах інноваційного процесу) і

виникає найбільш інтенсивний і потужний кругообіг грошових коштів.

Від першого цей зустрічний рух відрізняється тим, що він спрямований в

обхід інноваційного процесу і йде до потенційного масового споживача

створюваних ним нововведень з тим, щоб підготувати його до здійснення ним

самим його безпосередньої споживчої функції. Можна стверджувати, що другий,

зустрічний фінансовий рух інвестує всі свої кошти на задоволення життєвих

потреб людини, тоді як перший вкладає весь свій потенціал в нову техніку,

технології та інші нововведення.

Корпорації та відомства отримують головний свій виграш тоді, коли їм

гарантується оперативне та радикальне вирішення проблем за рахунок

перетворення їх соціально-економічної організації. Важливо підкреслити, що

перебудова здійснюється автоматично, безболісно і навіть непомітно для

самих відомств і корпорацій. Вони також приєднуються до системи фондових

механізмів господарювання, які, “замикаючись у коло” утворюють структуру, в

Страницы: 1, 2