Факторы производства

розглядається, тим більшою мобільністю володіють економічні ресурси.

Наприклад, капітал у невеликих по тривалості періодах частіше немобільний,

бо станки, обладнання, будівлі використовуються для виробництва конкретного

виду товарів і послуг, і в короткому за часом періоді важко переналагодити

їх на виробництво іншої продукції.

Стосовно землі, то не зважаючи на свою повну немобільність у фізичному

смислі, вона володіє високою мобільністю в економічному плані: одну і ту ж

ділянку землі можна використовувати під час одного сезону для зрощування

картоплі, а на наступний рік – капусти тощо. Її можна продати під

будівництво. Але, якщо на ділянці вже щось збудовано, то вона вже менш

мобільна. Оскільки ділянки землі неможливо фізично перемістити, то це

відіграє певну роль в ціні землі, коли іде мова про її містознаходження.

Особливістю праці є той факт, що її пропозиція практично завжди пов’язана

з необхідністю фізичної присутності власника цього ресурсу – робітника на

місті використання своїх виробничих функцій. Для землі і капіталу це не є

необхідним – власник землі і капіталу може знаходитися далеко від самого

фактора виробництва, але отримувати дохід від його використання іншими.

Цому на мобільність трудових ресурсів в значний мірі впливають неекономічні

фактори – вид праці, престижність професій, колектив співробітників,

віддаленість від місця проживання тощо. Але, неодмінно, заробітна платня

(ціна ресурсу) має також велике значення для переміщення кадрів. Стримуючим

фактором до розширення пропозицій спеціалістів будь-якої професії є такі

причини: відсутність здібностей до професії у деяких людей, необхідність

вивчення та інші. Наприклад, кваліфікованому інженеру 45-ти років важко

перевчитися на бухгалтера і зовсім неможливо у цьому віці стати професійним

спортсменом.

3.2 Взаємозмінюваність виробничих факторів

теорія факторів виробництва в певний мірі на використання математичного,

модельного апарата, який є факторні моделі у вигляді математичної

залежності, яка пов’язує величину отримуємого результату виробництва із

значенням виробничих факторів, які обусловили цей результат. Найбільш

поширеним видом таких факторних моделей стали виробничі функції. Типовим

виглядом такої функції є залежність, формула, яка зв’язує максимальний

випуск продукції (об’єм виробництва) Q із факторами, від яких залежить цей

випуск

Q=Q(L, K, M, T…) (3.2.1)

де L, K, M, T – фактори виробництва: праця, капітал, матеріали, технічний

рівень.

Обчислення виробничої функції фірми – пошук оптимального варіанту з

інших, які передбачають різноманітні сполучення факторів, які дають один і

той самий максимально можливий об’єм випуску продукції. В умовах зростаючих

грошових витрат фірми, тобто витрат на придбання факторів виробництва,

обчислення виробничої функції зосереджено на пошуках такого варіанту, який

забезпечив би максимізацію прибутку при найменших витратах. Умовою

рівноваги фірми виступає рівність граничних витрат і граничного доходу:

MC=MR (3.2.2)

Мінімальні витрати визначаються на стадії обчислень виробничої функції

методом заміщення, витискування дорогих або тих, що зросли в ціні факторів

виробництва альтернативними, більш дешевими. Заміщення здійснюється за

допомогою порівняльного економічного аналізу заємозамінюємих та

взаємодоповнюємих факторів виробництва і їх ринкових цін. Задовільним буде

такий варіант, в якому комбінація факторів виробництва і заданий об’єм

випуску продукції відповідають критерію найменших витрат виробництва.

Методика подібного пошуку грунтується не тільки на співвідношенні

ринкових цін факторів виробництва, а й цін граничного продукту, отриманого

від використання кожного даного ресурсу. Критерій ефективності досягається

при рівності ціни кожного ресурсу і ціни граничного продукту, виробленого

за його допомогою.

Витрати виробництва на випуск певного об’єму продукції будуть

мінімальними, якщо граничний продукт і витрати на його випуск однакові.

Правило найменших витрат має вигляд:

МРа=МРв (3.2.3)

Ра Рв

де МРа – граничний продукт фактора А

МРв - граничний продукт фактора В

Ра – ціна фактора А

Рв – ціна фактора В

Очевидно, що якщо МРа/Ра >МРв/Рв, доцільно зменшити на фактор

виробництва, т. його граничний продукт вище. Таким чином може бути

досягнена мінімізація витрат на даний об’єм випуску продукції.

Як відобразиться подібний перелив витрат на ринках факторів виробництва?

Попит та високі ціни на фактори виробництва спонукають до здійснення

заміщення. На ринках факторів виробництва відбувається своєрідний перелив

попиту від дорогих до більш дешевих по ціні факторів виробництва.

Ізокванта – це крива, на якій розташовані усі сполучення факторів

виробництва, які використовуються у виробництві і забезпечують однаковий

об’єм . Кривина ізокванти характеризує можливість взаємної заміни факторів

виробництва при збереженні однієї і тієї ж кількості виробляємої продукції.

Виробнича функція із завданими постійними пропорціями факторів

виробництва є виключенням. Постійні пропорції значать, що для збільшення

об’єму виробляємої продукції потребується пропорційне збільшення витрат

факторів виробництва (додаток Б).

3.2.1 Гранична норма технічної заміни та кривина ізоквант

Аналіз ізоквант можна використовувати для визначення можливості заміщення

одного фактора іншим в процесі їх використання. Кутовий коефіцієнт кожної

ізокванти вказує, яким чином відбувається заміщення при збереженні

постійного об’єму виробництва. Абсолютне значення кутового коефіцієнту

називається граничною нормою технічної заміни (MRTS). Вона завжди є

позитивною величиною. В математичній формі це:

MRTS= - (К / (L (3.2.1.1)

(К і (L – зміни величин використовуємих капіталу та праці

(Додаток В)

Ізоквантні криві мають вогнуту форму, тому що MRTS скорочується по мірі

руху вниз вздовж ізокванти. Зменшення MRTS каже про те, що ефективність

використання будь-якого фактора виробництва обмежена. По мірі заміщення у

виробничому процесі капіталу великою кількістю праці, продуктивність праці

знижується. Аналогічно, коли праця заміщується великою кількістю капіталу,

його віддача знижується. Виробництву потребується збалансоване сполучення

обох факторів виробництва.

Як і передбачалось, MRTS тісно пов’язана із граничними продуктами праці і

капіталу ( МРL і МРK). Щоб показати це, уявимо, що при деякому збільшенні

витрат праці і зменшенні використовуємої кількості капіталу об’єм випуску

продукції остається постійним. Приріст випуску продукції в наслідок

підвищення витрат праці прирівнюється величині додаткового випуску

продукції, яка доводиться на додаткову одиницю праці (граничний продукт

праці), помножений на кількість додаткових одиниць праці: обєм додаткового

випуску в наслідок підвищення витрат праці = (МРL) * ((L). Аналогічно:

зниження випуску в наслідок скорочення капіталу прирівнюється зниженню

обєма випуску в наслідок скорочення капіталю на 1 одиницю (граничний

продукт капіталу), помноженому на число скорочених одиниць капіталу.

Зменшення випуску в наслідок скорочення капіталу = (МРк) * ((К).

Якщо об’єм випуску продукції зберегається постійним для всієї ізокванти,

зміна обєму випуску продукції дорівнює нулю. Таким чином:

(МРL) * ((L) + (МРк) * ((К) = 0 змінюючи умови, отримаємо:

(МРL) / (МРк) = -((К/(L) = MRTS це рівняння каже про те, що для окремої

ізокванти безперервне заміщення капіталу працею у виробничому процесі

призводить до зростання граничного продукту капіталу і зменшення граничного

продукту праці. Загальним наслідком обох змін є тенденція до зниження

граничної норми технічної заміни і вирівнюванню ізокванти. Причина цього

зниження і в тому, що фактори доповнюють один одного. Взаємодоповнюваність

факторів виробництва – одна з основних попередниць теорії виробництва.

Кожний фактор може робити те, що не може, або може гірше робити інший

фактор. В основному у виробництві праця і капітал не абсолютно

взаємозамінювані. Кожна знову скорочена година праці потребує більше годин

роботи машин для заміщення звільнених працівників. Кривина ізоквант

відображає труднощі, які виникають при заміні одного фактора іншим в рамках

даного об’єму виробництва. Вони різні для різних галузей. Наприклад, на

фабриці по виробництву стільців відносно легко замінити роботу машин ручною

працею, що практично неможливо в хімічній промисловості.

3.2.2 Дія зміни граничних продуктів факторів виробництва на граничну

норму їх технічної заміни

Як вже визначалось, гранична норма технічної заміни праці капіталом

залежить від граничних продуктів праці та капіталу. Припустимо, що витрати

праці скорочуються на деяку малу величину - (L годин праці, тоді як витрати

капіталу збільшаться на (К годин відповідно ізокванті (додаток Г). Збитки

виробництва від скорочення витрат праці складе величину, дорівнюючу добутку

(L на граничний продукт праці. (Граничний продукт праці дорівнює (Q/(L.

Якщо його помножити на (L, то (L((Q/(L)= (Q. Таким чином зміна одного

фактора, який використовувався у виробництві, помножена на його граничний

продукт в наслідок дасть зміну об’єму випуску). Цьому скороченню

виробництва буде відповідати перехід на ізокванту, розташовану нижче. Щоб

залишитися на попередній ізокванті, скорочення використаної праці повинно

бути компенсовано додатковим часом роботи машин, дозволяючи повернутися в

пункт на початковій ізокванті. Приріст виробництва визначається як (К,

помножені на граничний продукт капіталу. Виходячи з того, що приріст

виробництва дорівнює зниженню виробництва, то:

-(L (МРL) = (К (МРк)

MRTSLK, яка дорівнює негативному нахилу ізокванти, м.б. виражена таким

чином:

[pic] (3.2.2.1)

Якщо збільшується використання капіталу, то граничний продукт капіталу

зменшується – це зменшує чисельник даного рівня.

Якщо зменшується кількість використованої праці і заміщується капіталом,

то граничний продукт праці збільшується – це збільшує знаменник даного

рівняння.

3.2.3 Заміщення праці капіталом у підприємництві

Механізація процес виробництва – показник індустріалізації економіки.

Ізокванти можна використовувати при аналізі умов переходу до технічно більш

обладнаного процесу виробництва по завданій технології. Коли підприємництво

спрямоване на капіталомісткий процес виробництва, замінюючий працю, це

відображається на граничній продуктивності обох факторів. При завданій

технології використання капіталомісткого процесу виробництва для

забезпечення даного обєму випуску відобразиться в переміщенні угору по

ізокванті (додаток Д).

Ізокванта показує можливі комбінації факторів виробництва, які можуть

бути використані у виробництві автомобілів. Припустимо, що даний метод

виробництва включає використання 1000 годин праці і 500 годин роботи машин

на виробництво одного автомобіля. Відношення праці до капіталу становить

2:1. Коли фірма переходить до використання більш капіталомісткого

виробничого процесу (пункт М2) встановлюючи дороге обладнання, на

виробництво одного автомобіля знадобиться ще менше витрат живої праці. В

пункті М2 для виробництва автомобіля знадобиться менше 500 годин праці і

1000 годин роботи машин. Відношення праці до капіталу тепер становить 1:2.

Коли фірма переміщується угору по своїй ізокванті гранична норма заміни

праці капіталом збільшується в наслідок механізації виробничого процесу. Це

означає, що граничний продукт праці збільшується, а граничний продукт

капіталу зменшується. Остання умова обмежує потенційні користі від

подальшої модернізації процесу виробництва при даній технології.

Заміщення праці капіталом також збільшує граничний продукт праці. Коли

фірма скорочує використання праці, вона згодна платити більше за кожну

годину праці, тому що втрата однієї години праці обертається ще більшею

втратою виробництва. Це утворює тиск в бік підвищення заробітної плати і

доходів зайнятих працівників. Коли працівники використовують більше

обладнання, їх продуктивність збільшується дякуючи існуючій

взаємодоповнюваності праці та капіталу. Навіть коли заміщення праці

капіталом скорочує для фірми попит на працю, збільшується реальна вартість

години праці, що сприяє підвищенню заробітної платні, яку фірми згодні

платити.

3.2.4 Як зміни в технології впливають на ізокванти

Нововведення в технологіях роблять фактори виробництва більш

продуктивними. Поліпшена технологія викликає зміни ізоквант відповідно

різним рівням випуску.

Поліпшення технології може відбуватися, коли старе обладнання і

організація виробництва заміщуються новими, втілюючими передову технологію.

Однак, нова технологія може бути втілена і в працівниках, які засвоїли нові

методи і технічні знання, отримавши додаткову освіту, або придбали знання і

досвід на роботі. Аналогічно, поліпшені методи керування, відображаючи

наслідки нових досліджень за процесом виробництва, може також бути новиною

в технології, що дозволяє виробляти даний обєм продукції з меншими

витратами при будь-якому їх співвідношенні.

Поліпшення підготовки і знань робітників одночасно з новим обладнанням і

організацією виробництва суттєво зменшують фізичний обєм ресурсів, які

потрібні для виробництва будь-якого даного обєму продукції у певний період

часу.

Не можна плутати вплив поліпшення технології із зміною технічної

обладнаністі виробництва передбачає заміну одного фактора на інші в

наслідок зміни економічних умов. Поліпшення ж технології дозволяє при будь-

якому даному технологічному процесі, який складається певним

співвідношенням праці і капіталу, виробляти даний обєм продукції при менших

витратах обох факторів.

Поліпшення технології сприяє збільшенню середнього продукту праці.

Наприклад, використавши нову технологію, фірма витрачає К1 машинного часу у

виробництві. При старій технології L1 годин праці знадобилося для 100

одиниць продукту при використанні К1 машинного часу (додаток Е).

При новій технології ті ж 100 одиниць продукту можна виробити за

допомогою L1 < L1 одиниць праці при використанні К1 машинного часу. Якщо

L1=100 і L1=50, то нова технологія збільшує середній продукт праці

слідуючим чином:

100 одиниць продукту /100 годин праці = 1 одиницю продукту на 1 годину

праці

100 одиниць продукту / 50 годин праці = 2 одиниці продукту на 1 годину

праці.

При даних цінах на фактори виробництва поліпшення технологій сприяє

зниженню витрат на будь-який даний об’єм продукції шляхом скорочення

кількості факторів виробництва, які використовуються при виробництві цього

об’єму продукції. Поліпшення технології, при інших рівних умовах, сприяє

скороченню витрат на одиницю товарів, що в свою чергу призводить до

зниження цін на них для споживача.

Зміни технологій також відображаються на пропозиції нових товарів.

Наприклад, поліпшення технологій за останні 25 років зробило можливим

виробництво комп’ютерів, відео тощо.

4 інші можливі фактори виробництва

В простішому уявленні сукупність факторів виробництва сводять до трьох

основних: “землі”, “праці” та “капіталу”. Четвертим фактором виробництва

ряд авторів книг по економіці називають “підприємництво”. Але і розширення

кількості факторів виробництва з трьох до чотирьох не вичерпує їх можливий

перелік.

Сам фактор “підприємництво” не володіє на відміну від праці і капіталу

загально принятими кількісними вимірювачами. Він розглядається як

“здатність до підприємництва”. Ця риса людини дістає своє матеріальне

втілення у кінцевих результатах виробництва – у доході, який отримує

підприємиць. Роль здатності до підприємництва надзвичайно важлива. Для

того, щоб якась справа (бізнес) була започаткована, хтось має виявити

ініціативу, відшукати незадоволену потребу, придбати засоби виробництва,

найняти людей. Щоб розпочате виробництво продовжувало діяти і розвивалось,

його необхідно щоденно організовувати. Щоб справа процвітала, хтось має

ризикувати: знаходити джерела фінансування, вчасно скорочувати або

розгортати виробництво, приймати інші рішення. Всі ці здібності й

охоплюються поняттям “підприємництво”.

Ще один значний фактор виробництва – научно-технічний рівень виробництва.

За своєю економічною суттєвістю научно-технічний рівень виражає ступінь

технічної та технологічної досконалості виробництва. Високий научно-

технічній рівень виробництва призводить до підвищення віддачі трудового

фактора і капіталу, тобто проявляється через інші фактори. Одночасно научно-

технічний рівень виробництва представляє і самостійно діючий фактор.

Сприяння збільшенню технічного рівня і якості виробляємої продукції, тхніко-

технологічний процес дозволяє збільшити попит на неї, а це призводить до

зростання цін і обєма продажу, вартості продукту виробництва, який

реалізовується. Отже научний, технічний, технологічний прогрес, підвищуючи

технологічний рівень виробництва, утворює ще один значний фактор

виробництва.

Сучасне виробництво вступило в нову інформаційну еру. Тому інформацію

можна визначити як окремий фактор виробництва.

висновок

Зробивши аналіз взаємодії попиту та пропозиції на ринках факторів

виробництва, можна зробити висновок, що тут діють такі ж закони попиту і

пропозиції, як і на ринку кінцевих продуктів і послуг. Але є одна суттєва

відмінність. Попит на фактори виробництва з боку бізнесу має принципово

іншу структуру, ніж попит домашніх господарств на товари та послуги, які

пропонує бізнес.

Головним мотивом виробничої діяльності фірми є отримання прибутку і від

того, наскільки фактори виробництва сприяють отриманню прибутку залежить

попит на них.

Якщо очикуваний приріст випуску знаходиться в межах суми витрат фірми,

тобто віддача на грошову одиницю одного фактора, перебільшує віддачу інших

факторів, то фірма збільшує витрати на даний фактор і знижує на інші

фактори. В цьому смислі фактори для фірми взаємозамінювини: грошова

одиниця, яка залучена у виробництво, повинна давати однакову віддачу, куди

б вона не була спрямована. Це визначає оптимальну поведінку фірми, яка

максимізує прибуток на ринку факторів виробництва в практичних умовах.

Список використаної літератури

1. Гальперін, Ігнатьєв, Моргунов “Мікроеконміка”-М,1995

2. Грєпенніков, Леусскій, Тарасевич “Мікроекономіка”-М,1994

3. Долан Д., Ліндсей Д. “Мікроекономіка”/Під ред Б.Лесовіка.С-П,1994.448с

4. Львов Ю.А. “Основи і організація бізнеса”-С-П.1995-378с

5. Мікроекономіка.Практікум/Під ред Ю.Огібіна –С-П.1994-432с

Додаток А

Додаток Б

Додаток В

Додаток Г

Додаток Д

Додаток Е

Страницы: 1, 2