Етапи розвитку валюти

Етапи розвитку валюти

Чернігівське професійно технічне училище № 6

Реферат

з предмету: “Основи ринкової економіки”

на тему: “Етапи розвитку валюти”

учениці групи 98-1-ПК

Шабанової Тетяни Олександрівни

Консультант: Куліш С. С.

м. Чернігів

1999 рік

Зміст

Введення …………………………………………………………..….. 3-4

Золотомонетний стандарт …………………………………………. 5-6

Золото-девізний стандарт ………………………………………… 7-10

Бреттон-вудська валютна система ………………………….… 11-18

Ямайська валютна система і сучасні валютні проблеми ….. 19-21

Європейська валютна система …………………………..…….. 22-28

Висновок ……………………………………………………..……….. 29

Введення

Закономірності розвитку валютної системи визначаються відтворювальним

критерієм і відбивають основні етапи розвитку національного і світового

господарства. Даний критерій виявляється в періодичній невідповідності

принципів світової валютної системи змінам у структурі світового

господарства, а також у розміщенні сил між його основними центрами. У цьому

зв'язку періодично виникає криза світової валютної системи. Це вибух

валютних протиріч, різке порушення її функціонування виявляющеєся в

невідповідності структурних принципів організації світового валютного

механізму до змінившихся умов виробництва, світової торгівлі, до

співвідношення сил у світі. Дане поняття виникло з кризою першої світової

валютної системи - золотого монометаллизма. Періодичні кризи світової

валютної системи займають відповідно тривалий історичний період часу: криза

золотомонетного стандарту продовжувалась біля 10 років (1913-1922 р.).

Генуезської валютної системи - 8 років (1929-1936 р.), Бреттон-вудської -

10 років (1967- 1976 р.).

При кризі світової валютної системи порушується дія її структурних

принципів і різко загострюються валютні протиріччя. У основі періодичності

кризи світової валютної системи лежить пристосування її структурних

принципів до умов, що змінилися, і співвідношенню сил у світі. Гострі

спалахи і драматичні події, пов'язані з валютною кризою, не можуть довго

продовжуватися без загрози відтворенню. Тому використовуються різноманітні

засоби для згладжування гострих форм валютної кризи і проведення реформи

світової валютної системи.

Криза світової валютної системи веде до зламу старої системи і її

заміні новій, що забезпечує відносну валютну стабілізацію. Створення нової

світової валютної системи проходить три основних етапи:

- становлення, формування передумов, визначення принципів нової

системи: при цьому зберігається її спадкоємний зв'язок із старою системою;

- формування структурної єдності, завершення побудови, поступова

активізація принципів нової системи:

- утворення повноцінно функціонуючої розвиненої світової валютної

системи на базі закінченої цілісності й органічного ув'язування її

елементів.

Слідом за цим настає період, коли валютно-економічне положення окремих

країн поліпшується, а світова валютна система відповідає у певних межах

умовам і потребам економіки і функціонуючи відносно ефективно в інтересах

провідних держав. Так був перший час після створення Парижської,

Генуезської і Бреттон-вудської валютних систем. Локальні валютні кризи

уражають окремі країни або групу країн навіть при відносній стабільності

світової валютної системи. Наприклад, після другої світової війни

періодично спалахували локальні валютні кризи у Франції, Великобританії,

Італії й інших країнах.

Розрізняються циклічні валютні кризи як прояв економічної кризи і

спеціальні кризи, викликані іншими факторами: кризою платіжного балансу,

надзвичайними подіями і т.д. При золотому стандарті валютні кризи виникали

звичайно в періоди війн і циклічних економічних криз, але не доходили до

гострих форм. Вирівнювання платіжного балансу в той період здійснювалося

через стихійний механізм золотого стандарту, а коливання валютних курсів

були обмежені золотими точками. У зв'язку зі змінами в циклічному розвитку

економіки в XX ст. стирається чітка грань між циклічним і спеціальним

валютними кризами.

Існує прямий зв'язок валютної кризи з процесом суспільного відтворення,

оскільки причини кризи кореняться в його протиріччях, і існує зворотній

зв'язок, що виявляється в соціально-економічних наслідках потрясінь у

валютній сфері. Валютні кризи супроводжуються загостренням валютних

протиріч, що періодично переростають у валютні війни провідних країн,

супроводжувані боротьбою за валютну гегемонію з метою створення оптимальних

умов для збагачення головних національних підприємств.

Валютні кризи звичайно переплітаються з нестабільністю міжнародних

валютних відношень. Порушення їхньої непохитності виявляється в

нестабільності курсу валют, перерозподілі золотовалютних резервів, валютних

обмеженнях, погіршенні міжнародної валютної ліквідності, валютних

протиріччях. Але це не означає безупинного зниження курсів валют, посилення

валютних обмежень і т.д.

Еволюція світової валютної системи визначається розвитком і потребами

національної і світової економіки, змінами в розстановці сил у світі. У

даній роботі вона буде розглянута саме в зв'язку з об'єктивними чинниками,

що визначили її розвиток.

1. ЗОЛОТОМОНЕТНИЙ СТАНДАРТ

Перша світова валютна система стихійно сформувалася в XIX ст. після

промислової революції на базі золотого монометаллизму у формі

золотомонетного стандарту. Юридично вона була оформлена міждержавною угодою

на Парижскій конференції в 1867 р., що визнало золото єдиною формою

світових грошей. В умовах, коли золото безпосередньо виконувало усі функції

грошей, грошова і валютна системи - національна і світова - були тотожні,

із тією лише різницею, що монети, виходячи на світовий ринок, скидали, по

висловлюванню К. Маркса, “національні мундири” і приймалися в платежі по

вазі.

Парижська валютна система базувалася на таких структурних принципах:

1. Її основою являвся золотомонетний стандарт.

2. Кожна валюта мала золотий зміст (Великобританія - із 1816 р., США -

1837 р., Німеччина - 1875 р., Франція - 1878 р., Росія - із 1895 1897 р.).

Відповідно до золотого змісту валют установлювалися їхні золоті паритети.

Валюти вільно конвертувалися в золото. Золото використовувалося як

загальновизнані світові гроші.

3. Склався режим вільно змінних курсів валют з обліком ринкового попиту

і пропозиції, але в межах золотих точок. Якщо ринковий курс золотих монет

відхилявся від паритету, заснованого на їхньому золотому змісті, то

боржники віддавали перевагу розплачуватися по міжнародних зобов'язаннях

золотом, а не іноземними валютами.

Золотий стандарт грав певною мірою роль стихійного регулятора

виробництва, зовнішньоекономічних зв'язків, грошового обігу, платіжних

балансів, міжнародних розрахунків. Золотомонетний стандарт був відносно

ефективний до першої світової війни, коли діяв ринковий механізм

вирівнювання валютного курсу і платіжного балансу. Країни з дефіцитним

платіжним балансом вимушені були проводити дефляціонну політику, обмежувати

грошову масу в обігу при відливі золота за кордон. Проте Великобританія,

незважаючи на хронічний дефіцит платіжного балансу (1890 1913 р.), не

відчувала відливу капіталу (за рахунок того, що в той час Англія широко

поширювала ліквідні короткострокові зобов'язання й інші країни віддавали

перевагу їх накопичувати. Відомо, що в 1913 році сума зобов'язань більш ніж

утроє перевищила золотий запас Англії). Протягом майже ста років до першої

світової війни тільки долар США й австрійський талер були девальвовані:

золотий зміст фунту стерлінгів і французького франку був незмінним у 1815-

1914 р. Використовуючи головну роль фунту стерлінгів у міжнародних

розрахунках (80% у 1913 р.), Великобританія покривала дефіцит платіжного

балансу національною валютою.

Характерно, що й у розпал тріумфу золотомонетного стандарту міжнародні

розрахунки здійснювалися в основному з використанням тратт (перекладних

векселів), виписаних у національній валюті, переважно в англійській. Золото

відвіку служило лише для оплати пасивного сальдо балансу міжнародних

розрахунків країни. З кінця XIX ст. з'явилася також тенденція до зменшення

частки золота в грошовій масі (у США, Франції, Великобританії з 28% у 1872

р. до 10% у 1913 р.) і в офіційних резервах (із 94% у 1980 р. до 80% у 1913

р.). Розмінні кредитні гроші витискали золото. Регулюючий механізм

золотомонетного стандарту переставав діяти при економічних кризах (1825,

1836-1839, 1847, 1857, 1855 р. і ін.). Регулювання валютного курсу шляхом

дефляціонній політики, зниження цін і збільшення безробіття оберталося

проти трудящих, призводячи до соціальної напруженості.

Поступово золотий стандарт (золотомонетний) зжив себе. тому що не

відповідав масштабам зрослих господарських зв'язків і умовам регульованої

ринкової економіки. Перша світова війна ознаменувалася кризою світової

валютної системи. Золотомонетний стандарт перестав функціонувати як грошова

і валютна система.

Для фінансування військових витрат (208 млрд. довоєнних золотих долл.)

поряд із податками, позиками, інфляцією використовувалося золото як світові

гроші. Були впроваджені валютні обмеження. Валютний курс став примусовим і

тому нереальним. З початком війни центральні банки воюючих країн припинили

розмін банкнот на золото і збільшили їхню емісію для покриття військових

витрат. До 1920 р. курс фунту стерлінгів стосовно долара США впав на 1/3,

французького франку й італійської ліри - на 2/3, німецької марки - на 96%.

Безпосередньою причиною валютної кризи явилася військова і повоєнна

розруха.

2. ЗОЛОТО-ДЕВІЗНИЙ СТАНДАРТ.

Після періоду валютного хаосу, що виникнув у результаті першої світової

війни, був установлений золото-девізний стандарт, заснований на золоті і

головних валютах, конвертованих у золото (за пропозицією англійських

експертів). Платіжні засоби в іноземній валюті, призначені для міжнародних

розрахунків, стали називати девізами. Друга світова валютна система була

юридично оформлена міждержавною угодою, досягнутим на Генуезькій

міжнародній економічній конференції в 1922 р.

Генуезька валютна система функціонувала на таких принципах:

1. Її основою являлися золото і девізи - іноземні валюти. У той період

і грошові системи 30 країн базувалися на золотодевизному стандарті.

Національні кредитні гроші стали використовуватися в якості міжнародних

платіжно-резервних засобів. Проте в міжвоєнний період статус резервної

валюти не був офіційно закріплений ні за однією валютою, а фунт стерлінгів

і долар США оспорювали лідерство в цій сфері.

2. Збережено золоті паритети. Конверсія валют у золото стала

здійснюватися не тільки безпосередньо (США, Франція, Великобританія), але і

побічно, через іноземні валюти (Німеччина і ще біля 30 країн).

3. Відновлено режим вільно коливних валютних курсів.

4. Валютне регулювання здійснювалося у формі активної валютної

політики, міжнародних конференцій, нарад.

У 1922-1928 р. наступила відносна валютна стабілізація. Але її

неміцність полягала в такому:

- замість золотомонетного стандарту були введені урізані форми золотого

монометаллизму в грошовій і валютній системах;

- процес стабілізації валют розтягся на ряд років, що створило умови

для валютних війн;

- методи валютної стабілізації визначили її хиткість. У більшості країн

були проведені девальвації, причому в Німеччині, Австрії, Польщі, Угорщини

близькі до нуліфікації. Французький франк був девальвований у 1928 р. на

80%. Тільки у Великобританії в результаті ревальвації в 1925 р. було

відновлено довоєнне золоте утримання фунта стерлінгів;

- стабілізація валют була проведена за допомогою іноземних кредитів.

США, Великобританія, Франція використовували важке валютно-економічне

становище ряду країн для нав'язування їм обтяжних умов міжурядових позик.

Одним з умов позик, наданих Німеччині, Австрії, Польщі й іншим країнам,

було призначення іноземних експертів, що контролювали їхню валютну

політику.

Під впливом закону нерівномірності розвитку в результаті першої

світової війни валютно-фінансовий центр перемістився з Західної Європи в

США. Це було обумовлено рядом причин:

- значно виріс валютно-економічний потенціал США. Нью-Йорк перетворився

у світовий фінансовий центр, збільшився експорт капіталу. США стали

головним торговим партнером більшості країн:

- США перетворилися з боржника в кредитора. Заборгованість США в 1913

р. досягала 7 млрд. долл., а вимоги - 2 млрд. долл.; до 1926 р. зовнішній

борг США зменшився більш ніж удвічі, а вимоги до інших країн зросли в 6

разів (до 12 млрд.);

- відбувся перерозподіл офіційних золотих резервів. У 1914-1921 р.

чиста притока золота в США в основному з Європи склала 2,3 млрд. долл.; у

1924 р. 46% золотих запасів капіталістичних країн виявилися зосередженими в

США (у 1914 р. - 23%);

- США були майже єдиною країною, що зберегла золотомонетний стандарт, і

курс долара до західноєвропейських валют підвищився на 10-90%.

Сполучені Штати розгорнули боротьбу за гегемонію долара, проте

домоглися статусу резервної валюти лише після другої світової війни. У

міжвоєнний період долар і фунт стерлінгів, що знаходилися в стані активної

валютної війни, не одержали загального визнання.

Валютна стабілізація була висаджена світовою кризою в 30-х роках.

Головні особливості світової валютної кризи 1929-1936 р. такі:

- циклічний характер: валютна криза переплелася зі світовою економічною

і грошово-кредитною кризою;

- структурний характер: принципи світової валютної системи -

золотодевизного стандарту - зазнали аварії;

- велика тривалість: із 1929 до осені 1936 р.;

- виняткова глибина і гострота: курс ряду валют знизився на 50-84%.

Погоня за золотом супроводжувалася збільшенням приватної тезаврації і

перерозподілом офіційних золотих резервів. Міжнародний кредит, особливо

довгостроковий, був паралізований у результаті масового банкрутства

іноземних боржників, включаючи 25 держав (Німеччина, Австрія, Туреччина й

ін.), що припинили зовнішні платежі. Утворилася маса “гарячих” грошей -

грошових капіталів, що стихійно переміщаються з одної країни в другу в

пошуках одержання спекулятивного надприбутку або надійного захистку.

Раптовість їхньої притоки і відтоку підсилила нестабільність платіжних

балансів, коливань валютних курсів і кризових потрясінь економіки. Валютні

протиріччя переросли у валютну війну, проведену за допомогою валютної

інтервенції, валютних стабілізаційних фондів, валютного демпінгу, валютних

обмежень і валютних блоків:

- крайня нерівномірність розвитку: криза уражала то одні, то інші

країни, причому в різний час і з різноманітною силою.

У період із 1929 по 1930 р. збезцінились валюти аграрних і колоніальних

країн, тому що різко скоротився попит на сировину на світовому ринку і ціни

на нього понизились на 50-70%. тобто у більшому ступені, ніж на імпортовані

цими країнами товари.

У середині 1931 р. слабкою ланкою у світовій валютній системі виявилися

Німеччина й Австрія в зв'язку з відливом іноземних капіталів, зменшенням

офіційного золотого запасу і банкрутством банків. Німеччина увела валютні

обмеження, припинила платежі по зовнішніх боргах і розмін марки на золото.

Фактично в країні був скасований золотий стандарт, а офіційний курс марки

був заморожений на рівні 1924 р.

Потім (восени 1931 р.) золотий стандарт був скасований у

Великобританії, коли світова економічна криза досягла апогею.

Безпосередньою причиною цього послужило погіршення стана платіжного балансу

і зменшення офіційних золотих резервів країни в зв'язку з різким

скороченням експорту товарів і прибутків від “невидимих” операцій. 21

вересня 1931 р. був припинений розмін фунта стерлінгів на золоті злитки, а

курс його знижений на 30,5%. Одночасно була проведена девальвація валют

країн Британської співдружності націй (крім Канади) і скандинавських країн,

що мали з Великобританією тісні торгові зв'язки. На відміну від Німеччини у

Великобританії з метою підтримки престижу фунта стерлінгів не були

впроваджені валютні обмеження. Великобританія виграла від девальвації: за

рахунок девальваційної премії англійські експортери широко практикували

валютний демпінг, що викликало валютну війну з Францією і США. У результаті

зменшилося пасивне сальдо платіжного балансу Великобританії.

У квітні 1933 р. золотомонетний стандарт був скасований і в США, коли

економічна криза переростала в депресію особливого роду. Безпосередньою

причиною скасування послужило значне і нерівномірне падіння цін. Це

викликало масові банкрутства. Банкрутство 10 тис. банків (40% загальної

кількості банків країни) підірвало грошово-кредитну систему США і привело

до скасування розміну доларових банкнот на золоті монети. Для ведення

валютної війни з метою підвищення конкурентноздатності національних

корпорацій США проводили політику зниження курсу долара шляхом скупки

золота. До січня 1934 р. долар знецінився стосовно золота на 40% (у

порівнянні з 1929 р.) і був девальвован на 41%, а офіційна ціна золота була

підвищена з 20.67 до 35 долл. за тройську унцію.

Восени 1936 р. в епіцентрі валютної кризи виявилася Франція, що довше

інших країн підтримувала золотий стандарт. Світова економічна криза охопила

Францію пізніше, і вона посилено обмінювала фунти стерлінгів і долари на

золото, незважаючи на невдоволення Великобританії і США. Спираючись на

зрослий золотий запас (83 млрд. франц. фр. у 1932 р. проти 29 млрд. у

червні 1929 р.). Франція очолила золотий блок із метою збереження золотого

стандарту. Схильність Франції до золота пояснюється історичними

особливостями її розвитку. Будучи міжнародним лихварем, французький

фінансовий капітал віддавав перевагу твердій золотій валюті. Особливо в

цьому були зацікавлені рантьє, число яких у країні було значним.

Економічна криза викликала пасивність платіжного балансу, збільшення

дефіциту державного бюджету, відлив золота з країни. Фінансова олігархія

свідомо вивозила капітали, щоб підірвати позиції французького франка і

довіру до уряду Народного фронту. Штучне зберігання золотого стандарту

знижувало конкурентноздатність французьких фірм. У 1929-1936 р. вартість

експорту Франції скоротилася в 4 рази при зменшенні світового експорту в

цілому на 36%. 1 жовтня 1936 р. у Франції був припинений розмін банкнот на

золоті злитки, а франк був девальвований на 25%. Оскільки золотий зміст її

валюти не був зафіксований, а до 1937 р., були лише встановлені межі

коливань (0,038-0,044 р. чистого золота), з'явилося поняття “блукаючий

франк”. Незважаючи на девальвацію, французький експорт скорочувався, тому

що валютна і торгова війни обмежили можливості валютного демпінгу. Інфляція

знижувала конкурентноздатність французьких фірм. Тому падіння курсу франка

Страницы: 1, 2, 3, 4