Економічна теорія як наука. Предмет політичної економії. Билеты.

Економічна теорія як наука. Предмет політичної економії. Билеты.

1. Економічна теорія як наука. Предмет політичної економії.

Сучасна економічна теорія, головним змістом якої є розвинена ринкова

економіка як загальнолюдська цінність, розкриває її сутність через різні

рівні аналізу. Об”єктом економічної теорії є економіка в цілому.

Багатоаспектність змісту економіки зумовлює різноманітність напрямів

вивчення економічного життя суспільства: в центрі уваги постають

економічні виробничі відносини, проблеми ефективності економічної системи,

особливості різних систем господарювання тощо. Економічна теорія досліджує

не лише проблеми оптимізації виробництва при обмежених ресурсах, а й

економічні форми та закономірності, в яких здійснюється суспільне

відтворення в цілому. економічна теорія є базовою наукою серед інших

економічних дисциплін, яка розкриває виробничі зв\\\'язки і відносини між

людьми в процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання товарів і

послуг (або дії людей у цих сферах), а також економічні закони, що

управляють цими процесами. Адже екон. закони є внутрішньо необхідними,

сталими, причинно - наслідковими зв\\\'язками між різними економічними

явищами і процесами. Екон. теорія приділяє увагу найраціональнішим шляхам

виходу з кризових ситуацій у економіці, підвищенні продуктивності

виробництва, господарського механізму, форм власності, пошук нових

організаційно - господарських форм.

Термін “політична економія” щодо економічної теорії був застосований ще у

1615 році. Цей термін можна трактувати як науку про ведення господарства в

державі, суспільстві.

Вивчення політ економічного аспекту економічної теорії означає дослідження

розвитку економічних явищ і процесів через пізнання економічних виробничих

відносин. Головним завданням економічної теорії є характеристика засад

економічних систем через аналіз організаційно-економічних та

соціально-економічних виробничих відносин.

А політекономія - суспільна наука. Вивчає відносини між людьми в процесі

їх виробничо-господарської діяльності. Економічні відносини - відносини 1)

з приводу економічного поєднання робітників з засобами виробництва; 2) з

приводу організації виробничого процесу; 3) з приводу присвоєння й

використання

Вперше поняття економіка було введено Аристотелем - закони управління

народним господарством.

Політекономія - наука, яка вивчає виробничі відносини людей у їх взаємодії

з прод. Силами та надбудовою, а також закони, які управляють виробництвом,

розподілом, обміном та споживанням життєвих благ на різних етапах розвитку

людського суспільства.

2. Методи наукового пізнання

Великий арсенал методів наукових досліджень підрозділяється на дві групи:

1) емпіричні; 2) теоретичні.

Емпіричні - полягають у зібранні фактів, врахуванні всіх змін, що

відбуваються з ними, в їх групуванні, математико-статистичній обробці.

Теоретичні методи є засобом проникнення в глибинну сутність досліджуваних

явищ, розкриття законів їх функціонування та розвитку.

В політекономії теоретичні методи полягають головним чином в абстрактних

висновках, у висуненні та перевірці гіпотез, гіпотетичному моделюванні

економічних процесів. Широко використвується метод абстрагування:

відсторонення від другорядних, неістотніх сторін досліджуваного явища з

метою виділення першочергових глибинних якостей, що розкривають його

сутність. Шляхом методу абстракції формуються економічні закони та

категорії. Кращим засобом перевірки висунутих гіпотез, сконструйованих

моделей є експерименти, тобто відтворення відповідних процесів в

лабораторних умовах. В політекономії лабораторні експерименти неможливі, а

економічні експерименти досить обмежені. Але в якійсь мірі це

компенсується широкими масштабами теоретичних дискусій вчених-економістів,

які ведуться в печаті, на конференціях, симпозіумах, а також методом

єдності логічного та історичного. При вивченні фактів, висуненні та

перевірці гіпотез використовуються методи аналізу та синтезу, індукції та

дедукції. Аналіз - розложення, розчленування досліджуваного об\\\'єкту на

складові частини. Синтез - вивчення предмету в єдності та взаємодії всіх

його складових частин, його системної цілісності. Індукція - конструювання

узагальнених висновків, теоретичних результатів, економічних законів на

основі емпіричних спостережень великої кількості досліджуваних явищ.

Дедукція - протилежний рух дослідницької думки від загальних наукових

висновків до окремих явищ з метою: 1) наукової оцінки; 2) поглиблення,

уточнення, підвищення якості спільних наукових висновків, законів. Метод

системного аналізу - вивчення внутрішніх структурно-функціональних,

причинно-наслідкових, прямих і зворотних зв\\\'язків, пізнання яких дає змогу

виявити складні процеси розвитку виробничих відносин. Поєднання

кількісного та якісного аналізу - якісна сторона виражає сутність явища, а

кількісні зміни неминуче ведуть до нової економічної якості. Метод

аналогії - перенесення сукупності властивостей з одного явища на інше.

3. Потреби суспільства

Економічні потреби - це ставлення людей до економічних умов

життєдіяльності їх, яке характеризується відчуттям нестачі певних благ та

послуг, бажанням володіти ними, щоб подолати це відчуття. Отже, потреби

мають об\\\'єктивно-суб\\\'єктивний характер. економ потреба - це внутрішня

мотивація людини, що веде до економічної діяльності для забезпечення

власного добробуту, як її так і членів її родини.

Різноманітні потреби можна певним чином класифікувати, насамперед за

суб\\\'єктами та об\\\'єктами. За суб\\\'єктами потреби поділяються на: а)

індивідуальні, колективні та суспільні. Б) потреби домогосподарств,

підприємств та держави як особливих суб\\\'єктів економіки.

За об\\\'єктами потреби класифікують на: а) породжені існуванням людини як

біологічної істоти та породжені існуванням людини як соціальної істоти. Б)

матеріальні - потреби в матеріальних благах та послугах і духовні -

потреби у творчості, самовираженні, самовдосконаленні, вірі; в)

першочергові - потреби, які задовольняються предметами першої необхідності

( продукти харчування, одяг, житло, громадський транспорт, збереження

здоров\\\'я), та непершочергові - потреби, які задовольняються предметами

розкоші ( парфуми, хутра, яхти).

За ступенем реалізації потреби можна класифікувати на абсолютні, дійсні та

платоспроможні. Абсолютні потреби породжені сучасним рівнем розвитку

світової економіки. Дійсні потреби відповідають рівню розвитку економіки

певної країни. Платоспроможні - потреби, які людина може задовольнити

відповідно до власних доходів та рівня цін.

Ієрархія потреб Маслоу:

Потреби першого порядку (фізіологічні, базові) пов\\\'язані із забезпеченням

фізичного виживання людини (потреби в їжі, житлі, родині тощо). Такі

потреби задовольняються через систему оплати праці.

Після задоволення прийнятною у даному суспільстві мірою базових потреб для

даного робітника набувають значення потреби наступного рівня - потреби в

безпеці. Такі потреби означають, що базові потреби і надалі будуть

задовольнятися. Способами задоволення таких потреб можуть бути: пенсійна

система; страхування; права, що забезпечуються трудовим стажем, членством

в профспілках тощо.

Далі потреби задовольняються в такій послідовності:

* потреби в приналежності - це потреби об\\\'єднуватися з іншими людьми

(приналежність до фірми, робочої групи, спортивної команди тощо);

* потреби в повазі - потреби в задоволенні самолюбності людини

(усвідомлення особистих досягнень, компетенції і визнання іншими

людьми);

* потреби в самореалізації - потреби в реалізації своїх потенційних

можливостей, в зростанні як особистості.

Таким чином, теорія Маслоу стверджує, що в основі прагнення людей до праці

лежать їхні численні потреби. Отже для того, щоб мотивувати підлеглого,

керівник має надати йому можливість задовольнити його потреби, але так,

аби забезпечити досягнення цілей всієї організації.

Виробництво-це не лише процес створення благ, необхідних для задоволення

різноманітних потреб людини. Це ще й відтворення самого життя людини,

оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього фізичного існування, а

також реалізація і розвиток їхніх здібностей. Виробництво як процес

суспільної праці складається з таких фаз: безпосереднього виробництва,

розподілу, обміну, споживання. Процес виробництва-це взаємодія

продуктивних сил і виробничих відносин, які перебувають у суперечливій

єдності, але відносно автономні у своєму розвитку.

4. Процес суспільного виробництва. Матеріальне і нематеріальне

виробництво.

Процес виробництва матеріальних і духовних благ передбачає перш за все

трудову д-ть реалізовану суспіл. Виробництві, яке має 4 основні фази.

* Виробництво

* Розподіл

* Обмін

* Споживання

Споживання особисте - задоволення внутрішніх потреб людини. Споживання

виробниче - споживання засобів виробництва і робочої сили працівника при

виготовленні суспільно-необхідного продукту.

Фаза розподілу або сам розподіл виступає в трьох видах: розподіл засобів

виробництва, розподіл трудових ресурсів; розподіл предметів споживання. В

сфері розподілу встанов доля кожного із членів суспільства в одержанні

частки від суспільного продукту.

В фазі обміну відбувається: обмін діяльністю і здібностями людини; обмін

засобами виробництва; обмін предметами споживання.

Ці фази тісно між собою пов\\\'язані. Найтісніший зв\\\'язок спостерігається між

вир-вом і споживанням - використанням створених благ; поділяється на

виробниче - використання засобів вир-ва та робочої сили для виготовлення

суспільно необхідного продукту і невиробниче. В процесі особистого

споживання відбувається відтворення робочої сили. Споживання визначає мету

вир-ва і його стр-ру, а вир-во створює предмет споживання. Перед тим, як

надійти до споживача, продукт має бути розподіленим. В процесі розподілу

встановлюється частка кожного колективу чи особи в одержанні суспільного

продукту. Але перед цим суспільний продукт має пройти стадію обміну

За хар-ром економічної діяльності людей у суспільному вир-ві розділяють 3

великі сфери вир-ва:

* основне вир-во - галузі матеріального вир-ва, де виробляються предмети

споживання та засоби вир-ва

* виробнича інфрастр-ра - комплекс галузей, що обслуговують основне

вир-во і забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному

підприємстві і у галузі в цілому (транспорт, торгівля, зв\\\'язок тощо)

* соціальна інфрастр-ра - нематеріальне вир-во, де створюються

нематеріальні форми багатства, які відіграють вирішальну роль у

всебічному розвитку трудящих (охорона здоров\\\'я, освіта, мистецтво,

житлово-комунальне господарство, транспорт, що обслуговує населення)

5. Основні фактори виробництва

1. люди або трудові ресурси

2. засоби виробництва

Трудові ресурси ао люди в суспільному виробництві розглядаються як

особистий фактор виробництва. Таке положення базується на тому, що кожен

робітник є носієм робочої сили, завдяки якій створюється кінцевий

результат виробництва, а також вдосконалюється сам процес виробництва.

Робоча сила - здатність людини до праці або сукупність її розумових та

фізичних здібностей, які вона використовує в процесі створення

матеріальних і духовних благ. Основним структурним моментом в робочій силі

є сама праця людини.Праця - свідома доцільна діяльність людей в процесі

якої вони видозмінюють природу і пристосовують до своїх потреб.Предмети

праці - речовина природи на яку людина діє піддаючи її обробці. Предмети

праці разом з засобами праці складають засоби виробництва.

Сусчпільне виробництво завжди є процесом, де люди вступають у відносини не

лише з природою, але й між собою. Ця сукупність звязків і відносин між

людьми в процесі виробництва , розподілу, обміну і споживання життєвих

благ носить назву виробничих або економічних відносин.

6. Результативні показники суспільного виробництва

Результатами діяльності суспільного виробництва є сукупний суспільний

продукт- це вся маса вироблених як правило за рік матеріальних і духовних

благ.Існують наступні форми ССП:

* валовий сп - сума виробленої валової продукції в усіх галузях

матеріального виробництва.

* кінцевий сп - представляє собою всю масу виробленої готової до

кінцевого споживання продукції. Розраховується як сума валової

продукції не всіх галузей матеріального виробництва, а тільки тих

галузей, де створюється готовий продукт.

* Валовий національний подукт - показник, який х-зує результат д-ті не

тільки в галузі матеріального в-тва, а й в галузі нематеріального

виробництва.

ВНП склад з кінцевого сусп прод і вартості нематеріальних благ і наданих

послуг.складовими частинами є спожиті населенням предмети споживання та

послуги, державні закупки, капітальні вкладення, сальдо платіжного

балансу.

Чистий продукт є частиною ВНП, якщо з ВНП вирахувати ту частину засобів

праці, яка йде на відшкодування їх зношеної частини.стосовно всього

суспільста ЧП наз. Національним доходом.

В національному доході виділяють 2 фонди: фонд нагромадження (засоби з

фонду ідуть на оновлення і розширення виробництва); фонд споживання

(засоби ідуть на задоволення особистих потреб суспільства).

Важливим показником є норма нагромадження, що визначається як відношення

фонду нагромадження до національного доходу, виражений у %.

В ЧП виділяють необхідний та додатковий продукт. Необхідний продукт - та

чатсина ЧП, яка йде на відтворення робочої сили в сфері матеріального і

нематеріального виробництва.додатковий продукт - надлишок над необхідним

пр., який використовується для розширення в-тва, а також для створення

економічних умов для сфери нематеріального виробництва і для більш повного

задоволення дух і соц потреб сусп.

Норма дод пр.= дод. Пр. / необх прод х 100%.

Національне багатство - вся сума матеріальних і духовних благ , які є в

розпорядженні сусп. Це вся сума нагромаджених засобів в-тва і предметів

споживання та нематеріальні форми багатства.

7. Економічна та соціальна ефективність суспільного виробництва

Соціальний ефект виражає собою міру задоволення особистих потреб сусп

виробництва за певний період.

Економічний ефект - результативність сусп. В-тва, яка визначається як

співставлення між отриманим результатом та тими затратами, які пішли на

його досягнення.

Е= результат (вартість) / затрати, В результаті отримуємо показник,що

харак-є величину витрат на одиницю створеного продукту.

До показників відносять:

* Продуктивність праці - відношення величини створеного продукту до

затрат живої праці;

* Трудомісткість - зворотній показник до прод праці, він показує в-тво

продукції за певний проміжок часу або затрати праці на од продукції.

* Фондовіддача - визначається як відношення величини створеного продукту

до всієї маси використаних основних виробничих фондів. Вона виражає

ефективність використання засобів праці тобто показує скільки

виробляється готової продукції на 1основ.виробн.фондів.

* Матеріаловіддача - відношення величини створеного продукту до матер.

витрат. Вона показує скільки виробляється продукції на 1 затрат живої

праці втіленої у предметах праці

Щоб мати уявлення про ефектив. Вир-ва вцілому потрібно:Е= П/ З+М+з+Ф,де Е

-ефективність вир-ва, П-продукт чи дохід, З- затрати живої праці,М-

матер.вир-во,Ф- одноразові вкладання в осн.вироб.фонди,з-коефіціент

переведення затрат одноразових вкладень у основні фонди.

8. Власність та її історичні типи, види, форми.

Власність - сукупність відносин окремих індивидів, груп людей та їх

асоціацій до речей, як до своїх, і відносин між людьми з приводу

приналежності речей.

Власність як економічне явище являє собою сукупність неіснуючих поза

зв\\\'язком між собою таких елементів: 1) об\\\'єкти власності; 2) суб\\\'єкти

власності; 3) відносини власності.

Об\\\'єкти (матеріально-речовий зміст) - присвоювані, такі що знаходяться в

розпорядженні людей речі: фактори виробництва життєвих благ.

Суб\\\'єкти або носії відносин власності - це люди, їх різні об\\\'єднання та

асоціації, які присвоюють, володіють та розпоряджаються об\\\'єктами

власності.

Відносини власності - сукупність відносин між людьми з приводу

приналежності речей та інших об\\\'єктів власності.

По об\\\'єктам власності розрізняють: 1) власність на фактори виробництва, в

тому числі на засоби виробництва, робочу силу; 2) власність на предмети

споживання; 3) інтелектуальну власність.

По суб\\\'єктам розрізняються такі її соціальні форми: 1) індивідуальна; 2)

колективна; 3) державна.

Приватна - особиста власність, що формується за рахунок трудових доходів,

а також від коштів, які вкладені у кредитні заклади, акції, тощо; в-ть

трудових господарств (членів сім\\\'ї та інш, які спільно ведуть трудове

господ); в-ть селянського та особистого підсобного господарства. Суб\\\'єкти

- гром Укр., інозем гром та особи без гром.

Колективна - в-ть орендного п-тва (виробнича продукція, одержані доходи);в

-ть колективного п-тва (в тому випадку коли майно держ п-тва переход у

в-ть труд колективу шляхом викупу орендного майна аюо придбання майна

іншим законним шляхом); в-ть кооперативу (майно і кошти, які створені

тільки членами цього кооперативу); в-ть акціонерного тов (майно, придбане

за рахунок проданих акцій); В-ТЬ ГОС АСОЦІАЦІЙ І ОБЄДНАНТ; В-ТЬ ГРОМАД

ОРГ-ЦІЙ; В-ТЬ РЕЛІГІЙНИХ ОРГ-ЦІЙ.Суб\\\'єктом є відповідні трудові колективи,

що є юр особами.

Держ в-ть - загальнодерж; комунальна( амін- терит утвор); в-ть держ п-тв.

9. Трансформація форм власності

Історії відомі дві основних типи власності :приватна і суспільна.

Приватна характ. тим,що засоби вир-ва,а отже,і вироблений продукт належать

приватним особам.Вони можуть привласнювати продукт як своєї так і чужої

праці.Тому розрізняють приватну власність:трудову і нетрудову.Суспільній

власності притаманне спільне привласнення засобів вир-ва і вироблення

продукту її можна представити у двох основ.видах як власність народу

вцілому і як власність окремих колективів у господарській практиці вона

виступає у формах державної і колективної власності.

Державна власність за цієї форми

володарем засобів виробництва виступає у формах державної і колективної

власності.Державна власність - за цієї форми володарем засобів виробництва

виступає держава :

-загальнодержавна власність -майно органів вл.управління

* комунальна власність

* майно держав.під-в

Колективна вл-сть

* вл. Орендного під-ва

* вл.колек.під-ва

* вл.кооперативу

* вл.акц.товариства.

* вл.господ.асоціацій(об”єднань)

* вл.громад.організацій

* вл.громад.організацій.

* вл.релігійних орг-цій

Індивід.вл.громадян:

* особиста вл.

* вл.трудового господарства

* вл.селянського та особистого

підсобного гос-ва.

Влісність спільних під-в,іноз,громадян,організацій і держав.

Приватна власність.

До поч.90р.перевага надавалася сусп. Власності в 2-х осн.формах державній

Страницы: 1, 2, 3, 4