Курсовая по экологии

постраждали, простим підрахунком (наприклад, масове отруєння риби у

великих водоймищах). В окремих нормативних актах визначені елементи, які

породжують збитки (знищення лісу пожежею, хімічними відходами тощо).(

Екологічне законодавство України: сучасний етап

Незаперечне, що Україну в екологічному аспекті слід розглядати у першу

чергу як постчорнобильську державу. Наслідки цієї катастрофи дуже значні і

охоплюють майже всю територію країни. Але екологічна ситуація в цілому

вимірюється значно ширшим спектром проблем.

(Тривалий час наше господарство велось нераціонально — і занедбана

економіка стала загрозливою для самого існування людини. Згадаймо цифри,

що характеризують місце України у колишньому Радянському Союзі, де вона

займала 2,7 % території. У різні роки це було по 17—20% продукції

сільського господарства та по 22—24% продукції промисловості, вона вміщала

30% атомних реакторів усього СРСР і фактично була житницею, яка давала

хліб і Росії, і Середньоазіатським республікам, де цілина, як ми знаємо, з

часом перестала годувати населення. На жаль, жорстока експлуатація

природних ресурсів тривала і в останні роки. В перехідний період, якому в

будь-якій державі властиві послаблення державного і суспільного контролю

за збереженням суспільних багатств, в українській аналогічно (як у

державному, так і в приватному секторах) переважали експорт сировини, в

кращому випадку після первинної обробки, насамперед лісу. Незважаючи на

значне зменшення темпів виробництва (до 50—70%), високими залишалися

показники використання електроенергії (зменшення лише на 10%).

Простоювання значного числа застарілих основних засобів виробництва не

було використано для їх заміни на більш сучасні, менш ресурсомісткі. В

умовах відсутності достатніх державних коштів для здійснення

природоохоронних проектів зусилля державних органів, перш за все

Міністерства охорони навколишнього природного середовища і ядерної

безпеки, не були спрямовані на формування нормативної та організаційної

бази охорони довкілля, яка могла ефективніше запрацювати з поліпшенням

економічного становища в Україні.

(Справедливим був би висновок, що як економічна, так і екологічна сфера

стали заложницями політиків, які в гарячці політичних баталій почали

забувати про зміст боротьби. Фактично в Україні йде політична громадянська

війна, наслідком якої є економічна криза, знедолення людей і погіршення

екологічної ситуації. Нерозумне господарювання, велика розораність фунтів,

забрудненість водних ресурсів, нагромадження величезної кількості відходів

(в Україні ця цифра нині сягає вже 20 млрд. тонн — це величезна кількість,

яка до того ж щороку зростає приблизно ще на мільйон), забруднення

атмосферного повітря у більш ніж 50 населених пунктах, проживання в яких

пов'язане з ризиком для здоров'я людини, — всі ці фактори не могли не

призвести до того сумного стану здоров'я і народжуваності населення, що ми

сьогодні маємо. У розробках Всесвітньої організації охорони здоров'я

(ВООЗ) є дані, що з врахуванням рівня економічного розвитку країни стан

здоров'я населення залежить від екологічної ситуації на 20—80%. Для

України цей показник обраховано приблизно у 57%, тобто стан нашого

здоров'я залежить від довкілля десь на 60%.

(Зрозуміло, що впливовими є й інші фактори: стресові ситуації, сполучення

між роботою і місцем проживання, рівень харчування, психологічний клімат у

сім'ї. Але першочергове значення надається саме екологічному фактору. З

сумом можемо констатувати, що саме через нього в Україні з 90-х років

чітко намітився процес зменшення народжуваності — 1991 р. в нас народилося

на 33 000 чоловік менше, ніж померло, а у 1994 та 1995 роках ця цифра

сягнула вже 300 000. За 1990—1997 рр. населення України скоротилося на 1,3

млн. чоловік. Зникла ціла невелика європейська держава. Така ситуація є

дуже небезпечною. Незважаючи на сповільнення темпів економічного розвитку,

на зупинення ряду підприємств економіка залишається серйозним техногенним

фактором, що негативно впливає на здоров'я населення і життя людей. Тільки

20% наших юнаків допризовного віку і стільки ж дівчат є практично

здоровими, решта мають ті чи інші хвороби. Це означає, що над генофондом

української нації нависла серйозна загроза, пов'язана зі станом довкілля,

а екологічна ситуація в державі у зв'язку з цим може розглядатися як

кризова.

На жаль, трохи занедбали (а може й більше, ніж трохи) свою діяльність

українська екологічна асоціація «Зелений світ», партія «зелених» України.

Широкопланову роботу веде Українська екологічна академія наук, але ж її

завдання є більш науково-дослідницькими, ніж громадськими. Політичну,

громадську, лобістську діяльність у першу чергу мають проводити партія

«зелених» і «Зелений світ». Прикро, що навіть тягар історичної

відповідальності перед нинішніми і прийдешніми поколіннями не забезпечує

активізації роботи цих важливих представників громадянського суспільства.

Обнадійливішим фактом є прийняття 1996 р. Конституції України, в якій

визначено, на мою думку, всі основні засади для сприяння поліпшенню

екологічної ситуації в Україні. Першою такою засадою вважаю проголошення

того, що «Верховна Рада України від імені Українського народу,

...усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми,

нинішніми та прийдешніми поколіннями,...приймає цю Конституцію — Основний

Закон України». Кожна особа, звичайно ж, має право на чисте, придатне для

проживання навколишнє середовище.

> Ст. 50 Конституції передбачає, що «кожен має право на безпечне для життя

і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права

шкоди».

> АНАЛІЗ :

> ст. З - «права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і

спрямованість діяльності держави», що «держава відповідає перед людиною

за свою діяльність», а «утвердження і забезпечення прав і свобод людини є

головним обов'язком держави». Таким чином, ми бачимо конституційне

створені додаткові умови для того, щоб держава почала більш ефективно

виконувати екологічну функцію як один з основних напрямів своєї

діяльності.

> ст. 50 Конституції гарантує кожному «право вільного доступу до інформації

про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а

також право на її поширення», а така інформація «ніким не може бути

засекречена». Ці права є дуже важливими для реалізації, і Конституція

створила всі умови для успішної роботи цих інститутів.

> Ст. 8 Основного Закону України проголошує, що «норми Конституції України

є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав

і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції

України гарантується». Отже, тепер кожен громадянин України вправі

звертатися до суду, щоб захистити свої екологічні права і свободи. Це

дуже важливо.(Норми Конституції, які регулюють відносини, пов'язані з

охороною довкілля, цим, звичайно, не вичерпуються. )

> ст. 13, яка визначає: «Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші

природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні

ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної

зони» є об'єктами права власності Українського народу», від імені якого

всі правомочності власника можуть здійснювати органи державної влади та

місцевого самоврядування. же «Кожний громадянин має право користуватися

природними об'єктами права власності народу відповідно до закону». Але

при цьому власність і зобов'язує (ч. 3): вона «не повинна

використовуватися на шкоду людині і суспільству», тобто власник має

використовувати свою правомочність з урахуванням інтересів як окремих

людей, так і всього суспільства.

> Ст. 14 проголошує землю «основним національним багатством, що

перебуває під особливою охороною держави» і гарантує право власності

на землю, яке «набувається і реалізується громадянами, юридичними

особами та державою виключно відповідно до закону»,всі суб'єкти

права власності проголошуються рівними перед законом, то побачимо,

що, нарешті, ми побороли безвідповідальність у природокористуванні.

АЛЕ, НАЖАЛЬ, ВСЕ ЦЕ Є ДЕКЛАРАТИВНИМ ПО ВІДНОШЕННЮ ДО ЕКОЛОГІЧНОГО СТАНУ

України, хоча дуже важливо з правової точки зору.

(Фактично держава мала й має різні важелі впливу на природокористувачів,

аби примусити їх не порушувати вимог екологічної безпеки, вести екологічно

збалансоване господарство. Звичайно, ще треба багато зробити по

впорядкуванню законодавства з цього питання, але слід подбати й про те, щоб

додержання екологічних вимог було вигідним для підприємств — лише тоді вони

його виконуватимуть. Застосуванням тільки засобів адміністративного впливу

(контроль, адміністративна відповідальність конкретних керівників

підприємств) ще ніколи не вдавалося забезпечити ефективного дотримування

законодавства. Під економічними ж важелями впливу слід розуміти не тільки

плату за використання природних ресурсів, за забруднення навколишнього

середовища, за складування відходів, але й впровадження податкових пільг за

впровадження екологічних технологій, збалансованого виробництва.

В умовах державної монополізованої економіки ні штрафи, ні економічні

санкції не могли бути достатньо ефективними — гроші, які нібито мали

спрямовуватись на екологічні проекти, перекладалися з однієї державної

кишені до іншої.

> Лише плюралізм власності, наявність різних природокористувачів, рівність

їх перед законом відповідно до ст. 13 Конституції дали державі можливість

ефективно впливати на стан справ в охороні довкілля, держава має

можливість ставати на позицію особи і захищати її права, оскільки за всіх

природокористувачів, які є суб'єктами комунальної чи приватної власності,

держава вже не відповідає. Не можна від неї вимагати надмірно багато:

держава не зможе одночасно виробляти автомобілі, ракети, танки, взуття,

харчі і саму себе контролювати, щоб при виробництві усіх цих життєво

необхідних для людини речей дотримувались екологічні нормативи. Якщо ж

держава позбавляється цього виробничого тягаря — вона дійсно може стати

на позицію особи і захищати її екологічні права.

> ст. 16 Конституції, яка визначає «забезпечення екологічної безпеки і

підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання

наслідків Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу,

збереження генофонду Українського народу» обов'язками держави. Отже,

екологічна функція держави тепер має розвиватися значно ширше, ніж раніш.

> Ст. 49 передбачає не тільки право кожного на охорону здоров'я, але й

обов'язок держави дбати про санітарно-епідемічне благополуччя.

> У ст. 85 (п. 6) зазначено, що парламент затверджує загальнодержавні

програми охорони довкілля.

> Ст. 92 визначає, що тільки законами як правовими актами вищої юридичної

сили визначаються «правовий режим власності», основи екологічної безпеки,

«засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної

зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору».

Таким чином, як ми бачимо, держава нарешті дістала необхідні правові

норми на конституційному рівні для подальшого успішного вирішення тих

екологічних проблем, які є в Україні.

(Але, звичайно, одним лише Основним Законом створити повноцінну правову

базу для суттєвого поліпшення екологічної ситуації неможливо. Тут доречно

згадати, що ще 1992 р. було розроблено концепцію розвитку екологічного

права, яка тоді була названа «екологічним деревом Костицького». (дивись

розділ 1)

> Одна з основних проблема розвитку екологічного законодавства

сьогодні полягає у тому, що закони, які приймає Верховна Рада, ще

часто мають декларативний характер, вони не є законами прямої дії,

як Конституція. Закони приймаються, а в них міститься багато

посилань на інші законодавчі акти — і виникає необхідність у

прийнятті додаткових положень чи навіть змін. Але ж якщо ми

передбачили у Конституції України, що норми екологічної безпеки

вирішуються законодавчими актами, то вже ніякі постанови Кабінету

Міністрів чи рішення міністерств і відомств не можуть регулювати

цієї сфери.

Звичайно, під час роботи над екологічним законодавством треба

враховувати й зарубіжний досвід. Але Україна має й багато власних

відкриттів в галузі екологічного права, які ще невідомі в інших країнах.

Серед них — Закон про охорону атмосферного повітря, у якому йдеться про

оплату використання повітря у промислових потребах. Природний ресурс

використовується для виробництва, і ніхто за це не платить! На жаль, хоч

після прийняття закону і були дані вказівки про розроблення відповідних

нормативів по визначенню і нарахуванню платні, але саме через відсутність

цих методик згодом Мінекобезпеки поставило питання про скасування ряду

положень закону замість відкладення введення відповідних статей у дію.

Загалом же першочергова причина тієї екологічної ситуації, яку ми маємо

нині в Україні, — екологічний та еколого-правовий нігілізм, ігнорування

вимог екологічної безпеки у господарській діяльності…

“Ми повинні пам'ятати, що екологічне майбутнє нашого народу має

спиратися на три міцні стовпи: перший — це розвинута система екологічного

права другий — це ефективна система адміністративного контролю і

регулювання, а третій — екологічна культура, що має вирости на базі

загальної екологічної освіти”- наголошує В Костицький.

Державна політика України у галузі

охорони довкілля .

Основні напрями державної політики України у галузі охорони

довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення

екологічної безпеки розроблено відповідно до статті 16 Конституції

України, якою визначено, що забезпечення екологічної безпеки і

підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання

наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного

масштабу, збереження генофонду українського народу є обов'язком

держави.

(Державна політика у сфері екології, як і будь якій іншій сфері повинна

базуватися на стабільній системі законодавства, актів, нормативів , але ця

система, особливо у перехідний період повинна бути еластичною , тобто

вміти швидко реагувати на зміни навколишніх компонентів , вміти

пристосовуватися до змін занадто складного середовища. І це є дуже

ефективним засобом подолання екологічної кризи та забезпечення

природоохоронної функції держави .

Основні напрями втілюватимуться за допомогою системи екологічного

права.

Правовий механізм має надати основним напрямам чіткої

цілеспрямованості, формальної визначеності, загальнообов'язковості,

сприяти врегулюванню відносин у галузі екології, застосуванню

превентивних, оперативних, стимулюючих і примусових заходів до

юридичних та фізичних осіб щодо використання природних ресурсів та їх

відходів і юридичної відповідальності за порушення

екологічного законодавства.

. Вивчення, аналіз та узагальнення практики застосування

законодавства про охорону навколишнього природного середовища

передбачається здійснювати у двох напрямах:

1. Складання і затвердження екологічних нормативів

природокористування (стосовно надр, грунтів, води, повітря,

рослинності тощо);

2. Складання і затвердження комплексу еколого-економічних

показників державного контролю за станом довкілля та діяльністю

господарчих структур.

. Важливим кроком до зміцнення природоохоронної сфери стало прийняття 28

червня 1996 року Конституції України, в якій стверджується, що

забезпечення екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на

території України є обов’язком держави (стаття 16), кожному гарантується

право вільного доступу до інформації про стан довкілля (стаття 50) і

кожен зобов’язаний не завдавати шкоди природі та відшкодовувати завдані

ним збитки (стаття 66). Також у цій сфері Україна має такі закони та акти

(про які вже йшлося раніше) :

. “Про охорону навколишнього природного середовища";

. "Про тваринний світ" ;

. "Про природнозаповідний фонд" ;

. "Про охорону атмосферного повітря" ;

. “Лісовий кодекс України” ;

. “ Водний кодекс України” ;

. ” Земельний кодекс України” ;

. “Кодекс України про надра” …

(Формує, забеспечує та реалізує державну політику в галузі охорони

навколишнього природного середовища, раціонального використання і

відтворення природних ресурсів Міністерство охорони навколишнього

природного середовища та ядерної безпеки України (Мінекобезпеки) , тобто

саме це міністерство здійснює нормативно-правове регулювання, комплексне

управління та екологічний контроль щодо охорони, використання і

відтворення.

Науковими дослідженнями щодо вивчення і розробки заходів по збереженню

біологічного різноманіття зайняті фахівці наукових інститутів та центрів,

насамперед Національної академії наук (НАН): Інститутів ботаніки, зоології,

гідробіології, географії, біології південних морів, екології Карпат,

молекулярної біології, мікробіології, клітинної біології та генетичної

інженерії, Ради по вивченню продуктивних сил, Центрального ботанічного

саду, Донецького ботанічного саду та інших; Інститутів Української академії

аграрних наук (УААН): землеустрою, рослинництва, землеробства,

агроекології, ветеринарної медицини, розведення і генетики тварин,

птахівництва, селекційно-генетичний, винограду і вина та інші; факультети і

кафедри екологічного профілю учбових закладів тощо. Ряд питань, пов’язаних

з науковими дослідженнями і управлінням у цій сфері, вирішують наукові

центри, лабораторії і інститути при центральних органах виконавчої влади,

зокрема Український науково-дослідний інститут екологічних проблем та

Український науковий центр екології моря при Міністерстві охорони

навколишнього природного середовища та ядерної безпеки.

Державне регулювання у цій сфері не може існувати без ефективної системи

нагляду за станом середовища, тобто без системи постійно діючого

моніторінгу.

Екологічний моніторинг довкілля є сучасною формою реалізації процесів

екологічної діяльності за допомогою засобів інформатизації і забезпечує

регулярну оцінку і прогнозування стану середовища життєдіяльності

суспільства та умов функціонування екосистем для прийняття

управлінських рішень щодо екологічної безпеки, збереження природного

середовища та раціонального природокористування.

Створення і функціонування Державної системи екологічного моніторингу

довкілля повинно сприяти здійсненню державної екологічної політики,

яка передбачає:

. екологічно раціональне використання природного та соціально-

економічного потенціалу держави, збереження сприятливого середовища

життєдіяльності суспільства;

. соціально-екологічне та економічно раціональне вирішення проблем,

які виникають в результаті забруднення довкілля, небезпечних

природних явищ, техногенних аварій та катастроф;

. розвиток міжнародного співробітництва щодо збереження

біорізноманіття природи, охорони озонового шару атмосфери,

запобігання антропогенній зміні клімату, захисту лісів і

лісовідновлення, транскордонного забруднення довкілля, відновлення

природного стану Дніпра, Дунаю, Чорного і Азовського морів

Державна система екомоніторингу довкілля є інтегрованою

інформаційною системою, що здійснює збирання, збереження та

оброблення екологічної інформації для відомчої та комплексної оцінки і

прогнозу стану природних середовищ, біоти та умов життєдіяльності,

вироблення обгрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних

соціальних, економічних та екологічних рішень на всіх рівнях

державної виконавчої влади, удосконалення відповідних законодавчих

актів, а також виконання зобов'язань України з міжнародних

екологічних угод, програм, проектів і заходів.

Екологічний моніторинг довкілля здійснюється за довгостроковою

державною програмою, яка визначає спільні, узгоджені за цілями,

завданнями, територіями та об'єктами, часом (періодичністю) і засобами

виконання дії відомчих органів державної виконавчої влади, підприємств,

організацій та установ незалежно від форм власності.

Суб'єктами Державної системи екологічного моніторингу довкілля,

відповідальними за обов'язкове здійснення Державної програми

екомоніторингу довкілля, є міністерства та інші центральні органи

виконавчої влади, які згідно з своєю компетенцією отримують і

обробляють дані про стан довкілля і виробляють відповідні рішення щодо

нормалізації або поліпшення екологічної обстановки, раціонального

використання і забезпечення якості природних ресурсів.

Об'єктами інформатизації в Державній системі екомоніторингу довкілля

України є процеси відомчої екологічної діяльності та їх інтеграція на

локальному, адміністративно-територіальному і державному рівнях, які

відповідно охоплюють:

* території промислово-міських агломерацій, санітарно-захисних зон

великих підприємств, в тому числі АЕС, великих водоймищ,

природоохоронних зон та інших спеціально визначених просторових одиниц

;

* територію Автономної Республіки Крим та території областей України;

* території промислово-економічних регіонів, басейнів великихрічок та

України в цілому.

* територія країни за ступенем екологічної небезпеки поділяється

на зони, для яких встановлюються нормативи, які дозволяють чи

забороняють види виробничої, господарської та іншої діяльності, що

враховують екологічні, соціальні та економічні умови.

ОСНОВНІ ПРІОРИТЕТИ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА І

РАЦІОНАЛЬНОГО ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ

(Витрати на реалізацію природоохоронних програм і заходів потребують

значних коштів. Однак протягом найближчих 5 - 10 років країна буде дуже

обмежена у коштах, необхідних для поліпшення стану навколишнього

природного середовища та забезпечення раціонального використання

природних ресурсів. Тому необхідно чітко визначити пріоритетні напрями

та проблеми з метою відпрацювання реалістичних, ефективних та

економічно вигідних рішень. З цією метою, виходячи з реального

екологічного стану території України, необхідно враховувати такі основні

критерії і чинники:

* погіршення здоров'я людей через значну забрудненість довкілля;

* втрати, що призводять до зниження продуктивності народного

господарства, зумовлені збитками або руйнуванням фізичного

капіталу і природних ресурсів;

* погіршення стану або загроза завдати непоправної шкоди

біологічному та ландшафтному різноманіттю і, зокрема лукам,

пасовищам, озерам, водоймам, річкам, землям, лісовим, прибережним і

морським екосистемам, гірським районам;

* еколого-економічну ефективність природоохоронних заходів.

(До основних пріоритетів охорони довкілля та раціонального використання

природних ресурсів належать:

1. гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів і

радіаційного захисту населення та довкілля, зведення до мінімуму

шкідливого впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

2. поліпшення екологічного стану басейнів рік України та якості питної

води;

3. стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і

промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;

4. будівництво нових та реконструкція діючих потужностей

комунальних очисних каналізаційних споруд;

5. запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів і поліпшення

їх екологічного стану;

6. формування збалансованої системи природокористування та адекватна

структурна перебудова виробничого потенціалу економіки, екологізація

технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському

господарстві, на транспорті;

7. збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, заповідна

справа.

Для досягнення цього передбачається вирішення таких завдань:

> зменшення до мінімуму рівня радіаційного забруднення;

> захист повітряного басейну від забруднення, насамперед у великих

містах і промислових центрах;

> захист і збереження земельних ресурсів від забруднення, виснаження

і нераціонального використання;

> збереження і розширення територій з природним станом ландшафту,

посилення природоохоронної діяльності на заповідних і рекреаційних

територіях;

> підвищення стійкості та екологічних функцій лісів;

> знешкодження, утилізація та захоронення промислових та побутових

відходів;

> запобігання забрудненню морських і внутрішніх вод, зменшення та

припинення скиду забруднених стічних вод у водні об'єкти, захист

підземних вод від забруднення;

> збереження та відродження малих річок, здійснення управління водними рес-

ми на

> основі басейнового принципу;

> завершення створення державної системи моніторингу

навколишнього природного середовища;

> створення системи прогнозування, запобігання та оперативних дій у

разі надзвичайних ситуацій природного і природно-

техногенного походження;

> забезпечення екологічного супроводу процесу конверсії військово-

промислового комплексу;

> здійснення заходів щодо екологічного контролю за діяльністю Збройних

Сил України;

> розробка механізмів реалізації схем природокористування;

> впровадження дійових економічних складових впливу на систему

природокористування;

> створення системи екологічної освіти, виховання та

інформування.

Державна політика у галузі охорони довкілля, використання природних

ресурсів та забезпечення екологічної безпеки реалізується через

окремі міждержавні, державні, галузеві, регіональні та місцеві

програми, які спрямовуються на втілення

визначених пріоритетів.

Заключення

Навколишнє природне середовище, що є джерелом підвищеної екологічної

небезпеки, внаслідок дії стихійних сил природи або техногенної руйнівної

дії стає екологічно небезпечним об'єктом, який повинен бути «ізольований»

від людини і суспільства, інших природних систем і комплексів шляхом

встановлення спеціального правового режиму, який має обмежувати або

забороняти проживання на певній території населення, здійснення там

виробничої діяльності. Крім того, необхіде вжиття заходів, спрямованих на

ліквідацію джерел небезпеки.

Зрозуміло, що говорити про охорону небезпечного середовища некоректно,

юридично неправильно і по-людськи цинічно. За умов його існування доцільно

розробляти систему заходів, в тому числі правового характеру, спрямованих

на запобігання виникненню небезпеки для людини і навколишнього природного

середовища від дії природної стихії, техногенних аварій та катастроф, на

усунення їх шкідливих наслідків, а також наслідків непродуманих рішень,

які призводять до спустошення довкілля і виникнення надзвичайних

екологічних ситуацій.

Потрібні особливий юридичний режим використання небезпечного середовища

(здійснення заходів щодо очищення території, обмеження і заборона різних

видів екологічно небезпечної діяльності тощо) або здійснення комплексу

заходів на тій території, де є потенційні природні джерела прояву

небезпеки чи здійснюються екологічно небезпечні види діяльності та

експлуатуються відповідні об'єкти. Необхідно також передбачати особливий

статус осіб, які тимчасово або постійно знаходяться в зоні підвищеного

екологічного ризику, та тих, що постраждали внаслідок дії екологічно

небезпечних чинників.

Ризик підвищеної екологічної небезпеки зобов'язує еколого-правову науку

по-новому оцінювати факти її прояву. Ці факти, які набувають юридичного

значення, зумовлюють необхідність їх правового закріплення як юридичних

фактів виникнення відносин, пов'язаних з забезпеченням екологічної

безпеки. А це, в свою чергу, має породжувати специфічні обов'язки держави

в частині гарантування безпеки від прояву стихії, а також юридичних і

фізичних осіб, які здійснюють екологічно небезпечні види діяльності та

експлуатують екологічно небезпечні об'єкти.

Кожен майбутній юрист, економіст, спеціаліст народного господарства, кожна

свідома людина повинна обов’язково мати загальне уявлення про особливості

сучасного екологічного стану , а також про основні напрямки державної

політики у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та

забезпечення екологічної безпеки . Екологізація економіки та свідомості

суспільства не є абсолютно новою проблемою. Практичне відображення

екологічності тісно пов’язано в першу чергу з державним регулюванням

процесів природокористування. Нове в данній проблемі є еквівалентність

обміну між державою, природою та людиною, яка базуеться на законодавчих,

організаційно-технічних рішеннях. Ця проблема на сучасному етапі є дуже

гострою. Вона була сформована протягом двох століть і нині набула свого

критичного значення. Тому існує об’ективна необхідність втручання держави

в природно-екологічну сферу з метою досягнення збалансованного стану,

держава також повинна закласти основи глобального еколого-економічного

партнерства між суб’ектами підприємництва, між іноземними партнерами, на

рівні планетарного співробітництва заради виживання і подальшого розвитку

України, а також всієї цивілізації .

Україна повинна намагатися відповідним чином реагувати на суспільні

проблеми і підтримувати прогресивні світові ініціативи та рішення: вступати

у різні міжнародні союзи, товариства, підписувати угоди. Наприклад такі

як підписала в Ріо-де-Жанейро 1992 року “Порядок денний на XXI століття” і

Конвенцію про охорону біологічного різноманіття. Сьогодні, на межі третього

тисячоліття, Україна намагаєтся стати державою, надійним партнером щодо

вирішення глобальних і регіональних проблем у європейському і світовому

співтоваристві. Багатий природно-ресурсний потенціал, високоосвічене

населення, розвинуті індустрія та інфраструктура створюють всі необхідні

передумови для впровадження в Україні вимог даної Конвенції.

Як свідчить досвід, проводити ефективну політику невиснажливого розвитку в

державі досить важко навіть за умов процвітаючої економіки. Тим складнішою

виглядає ця проблема в Україні, відновленій державі, яка переживає

успадковану глибоку системну кризу і змушена одночасно вирішувати безліч

проблем: економічних, соціальних, екологічних.

Список літератури

- Конституція України

- Закон про охорону навколишнього середовища;

- ” Земельний кодекс України” ;

- “Кодекс України про надра”

- “Про охорону навколишнього природного середовища";

- "Про тваринний світ" ;

- "Про природнозаповідний фонд" ;

- "Про охорону атмосферного повітря" ;

- “Лісовий кодекс України” ;

- “ Водний кодекс України” ;

- Костицький В «Екологічна криза і складові її подолання» Право Укрвїни

1998

- Пилипчук В.Р. «Екологія: погляд у майбутнє» Юридичний Вістник України

1997

- Дейченко Л. К. « Погляд у майбуття» «Борисов» 1998

- Чаусова Л. Система принципів екологічного права «Право України» 1996

- Плотнікова О. . Співвідношення екологічного права та екологічного

законодавства Одеса «Університет» 1997

- Андрейцев В.І. «Екологічне право проблеми удосконалення» Київ «Юринком»

1990

- Андрейцев В.І. «Екологічне право проблеми удосконалення» Київ «Юринком»

1990

- Попов В.К. «Еклолгічне право» Харків 1995

- Ерофеев Б.В. Экологическое право

- Гусарєв С. Д. Олійник А.Ю. Слюсаренко О.Л. « Тематичний словник термінів

та визначень з курсу теорії держави і права» «Київ»

1996

- Анрейцев В.І. «Проблеми екологічної освіти.»

- Костицький В. «Екологічне право України: деякі проблеми теорії та

кодифікації» Право України

- В.І. Андрейцев Екологічне право « Вентурі» Київ 1996

- Костицький В..«Екологічне право України» деякі проблеми теорії та

кодифікації» Право України

- Черкашина О.Т. « Розвиток екологічного права» Одеса «Розвиток» 1992

- Макаренко П.Н. « Економика України: курс лекцій».Львів 1996

( Макаренко П.Н. « Економика України: курс лекцій».Львів 1996

( Черкашина О.Т. « Розвиток екологічного права» Одеса «Розвиток» 1992

( Костицький В. «Екологічне право України: деякі проблеми теорії та

кодифікації» Право України 1\98

( Костицький В. «Екологічне право України: деякі проблеми теорії та

кодифікації» Право України 1\98

( Костицький В. «Екологічне право України: деякі проблеми теорії та

кодифікації» Право України 1\98

( Гусарєв С. Д. Олійник А.Ю. Слюсаренко О.Л. « Тематичний словник термінів

та визначень з курсу теорії держави і права» «Київ» 1996

( Андрейцев В.І. « Екологічне право» Київ 1996

( Костицький В..«Екологічне право України» деякі проблеми теорії та

кодифікації» Право України

( В.І. Андрейцев Екологічне право « Вентурі» Київ 1996

( Костицький В. «Екологічне право України: деякі проблеми теорії та

кодифікації» Право України 1\98

( Костицький В.

( Анрейцев В.І. «Проблеми екологічної освіти.»

( Плотнікова О. Співвідношення екологічного права та екологічного

законодавства Одеса «Університет» 1997

( Плотнікова О. . Співвідношення екологічного права та екологічного

законодавства Одеса «Університет» 1997

( Чаусова Л. Система принципів екологічного права Право України 1996

( Гусарєв С. Д. Олійник А.Ю. Слюсаренко О.Л. « Тематичний словник термінів

та визначень з курсу теорії держави і права» «Київ» 1996

( Андрейцев В.І. «Екологічне право проблеми удосконалення» Київ Юрінком

1990

( Попов В.К. Предмет, метод і система екологічного права Еклолгічне право

України Харків 1995

(Ерофеев Б.В. Экологическое право

( Чаусова Л. Система принципів екологічного права Право України 1996

( Чаусова Л. Система принципів екологічного права Право України 1996

( Плотнікова О. . Співвідношення екологічного права та екологічного

законодавства Одеса «Університет» 1997

( Андрейцев В.І. «Екологічне право» «Вентурі» Київ 1996

( Чаусова Л. Система принципів екологічного права « Право України» 1996

( Плотнікова О. . Співвідношення екологічного права та екологічного

законодавства Одеса «Університет» 1997

( Андрейцев В.І. «Екологічне право проблеми удосконалення» Київ «

Юрінком» 1990

( Чаусова Л. Система принципів екологічного права «Право України» 1996

( Костицький В «Екологічна криза і складові її подолання» Право Укрвїни

1998

(

( Пилипчук В.Р. «Екологія: погляд у майбутнє» Юридичний Вістник України

1997

( Костицький В «Екологічна криза і складові її подолання» Право Укрвїни

1998

( Пилипчук В.Р. «Екологія: погляд у майбутнє» Юридичний Вістник України

1997

( Костицький В «Екологічна криза і складові її подолання» Право Укрвїни

1998

( Дейченко Л. К. « Погляд у майбуття» «Борисов» 1998

( Пилипчук В.Р. «Екологія: погляд у майбутнє» Юридичний Вістник України

1997

( Костицький В «Екологічна криза і складові її подолання» Право Укрвїни

1998

< Костицький В «Екологічна криза і складові її подолання» Право Укрвїни

1998

Страницы: 1, 2, 3, 4