Оперативний облiк та контроль витрат цукробурякового виробництва (ТОВ "Бучач-цукор")

РОЗДІЛ II МЕТОДИКА ОПЕРАТИВНОГО ОБЛІКУ Й АНАЛІЗУ ВИТРАТ ТА ВИХОДУ ПРОДУКЦІЇ ЦУКРОВОГО ГОСПОДАРСТВА

2.1. Побудова підсистеми оперативного обліку й аналізу витрат цукрового господарства на етапі надходження, зберігання та подавання сировини в переробку

Найбільш широкого розвитку набув системний підхід до обліку витрат господарської діяльності підприємств. Сучасний системний підхід дає змогу виділити найбільш об'єктивні параметри, які впливають на цукрове господарство, класифікувати їх, об'єктивно проаналізувати витрати пов'язані з виробництвом. Такий підхід ґрунтується на визначені місць виникнення витрат та центрів відповідальності і розбитті системи оперативного обліку і аналізу на підсистеми за цими ознаками. Створена на базі цих підсистем модель обліку й аналізу дає змогу розрахувати норми витрат та виходу продукції, а отже, дослідити динаміку впливу витрат та втрат на собівартість одиниці продукції.

Беручи до уваги розробки з оперативного обліку й аналізу витрат та виходу продукції цукрового виробництва, що висвітлені в науковій літературі, можна виділити три центри витрат [42;43]. Тобто сучасний облік витрат та виходу продукції виробництва цукру можна розділити на три підсистеми. Такий поділ зумовлений тим, що ці підсистеми характеризуються різними параметрами ( а саме різними витратами та втратами).

Системний облік витрат та виходу продукції спрямований на ідентифікацію, реєстрацію, групування й інтерпретацію фактів, які бувають у господарському житті підприємства. Його характеризують такі елементи:

- вимірювання і кількісна оцінка витрат пов'язаних з придбанням і використанням виробничих ресурсів і послуг, з метою отримання господарських результатів і підтримки виробничого потенціалу;

- контроль у натуральних одиницях вимірювання процесів постачання, виробництва, а також процесів перетворення виробничих ресурсів у готову продукцію і послуги;

- групування різних обліково-аналітичних даних про потоки виробничих витрат, а також трансформація інформації з витрат, яка надійшла на вхід моделі, в інформацію про собівартість продукції, послуг, браку, яка є на виході моделі.

Відомо, що першим етапом у цукровому господарстві є етап приймання-заготівлі, зберігання і подачі сировини в переробку. Його можна розглядати як цілісну підсистему в системі оперативного обліку й аналізу, оскільки вона характеризується низкою параметрів (показників), яких нема на наступних етапах (підсистемах). Отже, для цієї підсистеми характерні такі параметри: якість сировини; витрати на закупівлю, зберігання та подачу на переробку; втрати сировини під час зберігання.

Особливістю цього етапу виробництва є наявність значної кількості сировини і тривалий термін її зберігання, що на практиці призводить до негативних параметрів цієї підсистеми оперативного обліку. З метою усунення цього факту, заготівля і зберігання сировини, а отже її облік ведеться по кагатах (блоками). Це дає змогу більш оперативно контролювати й аналізувати вплив негативних параметрів. До параметрів, що характеризують ці блоки (кагати), можна віднести такі: кількість сировини в кагаті; кількість цукру, яку можна отримати з цієї сировини; час зберігання сировини (час існування даного кагату); втрати цукру під час зберігання; витрати на формування й утримання кагату. Цю підсистему можна характеризувати зведеним параметром, який складається із суми кількох параметрів. Наприклад, ведений параметр - кількість сировини в кагаті - можна описати такими параметрами, як фізична Nфк та фактична (залишкова) кількість сировини Nфз. Фактичну кількість сировини можна записати у вигляді

Nфк = Nфз + Nз1 + Nз2 , (2.1.1)

де Nз1 визначає ступінь забрудненості сировини, Nз2 - кількість зеленої маси в ній. Ці елементи функціонально залежать від днів приймання сировини. Логічно, що зростання забрудненості сировини призводить до зменшення фактичної кількості сировини в кагаті, а отже, і до зменшення виробітку цукру (що ілюструє рис. 2.1.1).

N фк Nфз

Рис. 2.1.1. Залежність Nфк і Nфз від днів формування кагату, відн. од.

Дні формування кагату

Наступним параметром, на який слід звернути увагу, є кількість цукру, яку можна отримати із сировини, що перебуває в цьому кагаті (блоці). Цей зведений параметр характеризують такі параметри: цукристість сировини, Ц%; забрудненість сировини Я%; втрати цукру обумовлені часом зберігання сировини Ч%.

У математичній формі цей параметр можна записати так [66]:

Nц = Nфк х Ц% - Nфк х Я% - Nфк х Ч% х n, (2.1.2)

де Я% = [(Nз1 +Nз2) / Nфк ] х 100,Ч% = 0,003 х Т + 0,05

Як легко зауважити, кількість цукру в кагаті під час формування буде описуватись першими двома членами виразу (2.1.2.). Вона збільшується зі збільшенням Nфк з поправкою на забрудненість сировини. Під час циклу зберігання домінуючу роль відіграє третій член у формулі, оскільки в цьому циклі будуть втрати цукру, зумовлені часом зберігання сировини. Ця динаміка втрат показана на рис. 2.1.2. Як видно з рисунка, для зменшення втрат цукру необхідно зменшувати як термін формування кагату, так і час зберігання в ньому сировини.

Nц %

Рис. 2.1.2. Динаміка кількості цукру в окремо взятому кагаті, від н. од.

Ще одним параметром підсистеми є витрати на заготівлю сировини, формування кагату та зберігання сировини. Сьогодні зростає актуальність впливу цього параметра на собівартість цукру. Це найперше обумовлено тим, що господарства, які вирощують цукрову сировину, переходять на ринкові відносини, тому вартість закупівельної сировини буде змінюватись від сезону до сезону, а також залежатиме від її якості. Наведений параметр у підсистемі буде відігравати домінуючу роль. Ці витрати зростають протягом всього часу формування кагату. Інші витрати, а саме: витрати, пов'язані з утриманням обслуговуючого персоналу, використання техніки, тощо, є протягом цього етапу, і якщо в першій частині (дні формування кагату) відіграють другорядну роль, то в другій (дні зберігання сировини в кагаті) - головну (див. рис. 2.1.3. В аналітичній формі цей параметр можна записати так: В1 = Сц + Д1 , (2.1.3) де Сц - вартість сировини; Д1 = П1 + А1 + Т1 + І1 - витрати, зумовлені заробітною платою П1, використання техніки Т1, витрати палива А1, та інші невраховані витрати І1. В1, відн. од. Сц, відн. од.Д1, відн. од.

0,03

3 -

-

Рис. 2.1.3. Динаміка витрат

у першій підсистемі -

оперативного обліку 0,01

1 -

Дні формування кагату Дні зберігання сировини

Отже, в цій підсистемі є як негативні, так і позитивні параметри, До позитивних параметрів слід віднести цукристість сировини; кількість цукру в кагаті; кількість сировини.

До негативних параметрів належать такі: забрудненість сировини; втрати цукру, зумовлені часом зберігання сировини; втрати сировини під час формування кагату, зберігання та подача сировини на переробку.

Отже, постає питання, як облікувати ці параметри. При прийомі сировини найпершим обліковим первинним документом виступає товаротранспортна накладна (форма №1-тп (буряк)). В даній накладні обліковуються як кількість отриманої сировини, так і число та час здачі сировини. Поряд із цим під час виписки накладної в комп'ютерну базу даних заноситься номер накладної, час та дата її заповнення, відомості про юридичну особу, яка здала сировину. Наступним етапом є формування поточної документації (додаток А). Дана таблиця формується для кожного здавача сировини окремо. Окрім того в ній підводиться підсумок кожної доби. Після поступлення даних хімічного аналізу на вміст у сировині цукру, про ступінь забруднення (згідно акту на відбір буряків для визначення загальної забрудненості і цукристості виконаного у формі №ЗСВ-2) згідно виразу (2.1.4) вираховують якість сировини.

Для об'єктивного аналізу господарської діяльності необхідно ввести норми витрат та втрат і стежити, щоб реальні витрати та втрати не перевищували допустимі норми. Звідси випливає, що для проведення оперативного аналізу параметрів підсистеми треба ввести норми втрат для цих параметрів. Актуальність розгляду цього питання зумовлена ще й тим, що кожне підприємство в умовах ринкової економіки для ефективності свого виробництва повинно розраховувати норми та знижувати втрати самостійно. Величина норм втрат ґрунтується на низці об'єктивних причин. Зокрема якість сировини, яка надійшла від здавачів, можна оцінити за допомогою виразу [68]

Яс = ((Сх -2,1-Схм) /Сх ) х 100% , (2.1.4)

де Сх - цукристість сировини; Схм - вміст цукру в мелясі. Розглянемо вплив цукристості сировини на її якість (див, рис. 2.1.4).

Яс, %

87

82

77

72

67

62

57

10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 Сх, %

Рис. 2.1.4. Залежність якості сировини Яс % від її цукристості Сх.%

Як видно з рис. 2.1.4, зі збільшенням цукристості збільшується і якість сировини. Зазначимо, що ця залежність є нелінійною, і якщо прийняти, що якість заготівельної сировини повинна бути не менше 75%, то її цукристість не повинна бути нижчою від 16,5%. Другим параметром, який визначає якість сировини, є вміст цукру в мелясі Схм, %. З хімічної точки зору його можна визначити за допомогою виразу [24]:

Схм = 0,1541 (К+Nа) + 0,2159 (а - N) + 0,9989 J + 0,1967, (2.1.5)

де К,Nа, а - N - вміст калію, натрію, а-амінного азоту в буряках, моль 100 г сировини, J - вміст редукційних речовин, % до маси сировини. Зменшення кількості кожного із членів у формулі (2.1.5) приводить до поліпшення якості сировини. Відповідно збільшення вмісту цукру в мелясі зумовлюється гіршою якістю сировини. Це спонукає приймати сировину відповідної якості.

Тому з допомогою виразу:

Фактична вартість 1 т сировини = вартість 1 т сировини х ((100-Я%)/100) х Яс

визначаються фактичні витрати на закупку сировини. Потім встановлюється та кількість цукру, яку можна отримати на цьому етапі і тоді за всіма даними автоматично визначається номер кагату, куди відправляють сировину на зберігання. Принцип визначення кагату може бути за якістю сировини (наприклад, якість сировини в межах 72-75%; 76-78% 79-81% відповідає таким номерам кагату №1, №2, №3).

По дещо подібній схемі проводиться формування даних у таблиці (додаток Б), яка складається для кожного кагату. Дану таблицю вважають паспортом кагату, оскільки в ній наводяться основні параметри сировини, що зберігається. Дана таблиця заповнюється щодня, а перерахунок цукристості сировини і її кількості здійснюється два рази на добу. Це зумовлено тим, що ці параметри залежать від тривалості і температури зберігання. На базі цих даних, а також витрат, пов'язаних із поданням сировини на зберігання, розраховують нормативну поточну собівартість 1 кг цукру, що міститься в цій сировині. Під час зберігання сировини в кагаті проходить процес втрати сировини і цукру в ній. Однак зазначимо, що не останню роль відіграє фактор сумарних втрат сировини під час зберігання і транспортування (2,1%). У його визначення треба дати втрати сировини, зумовлені її забрудненням:

Вс = ((Nфз - Nз1 - Nз2) / Nфк) х 100%, (2.1.6)

де Nфз - фактичне забруднення сировини; Nз1, Nз2 - визначені під час приймання сировини втрати сировини, зумовлені зберіганням і транспортуванням Вз.

Отже, втрати сировини в першій системі можна визначити так:

В = Вс = Вз. (2.1.7)

За нашими дослідженнями, вони не повинні перевищувати нормативного значення 2,1%. Це значення обчислюють як різницю між кількістю сировини, яка укладена в кагат, і тією кількістю, яку переробило підприємство (з цього кагату). Якщо перший член у виразі (2.1.7), згідно з (2.1.6), робить лише фоновий внесок, то другий залежить від часу зберігання сировини, і може робити суттєвий внесок. Логічно, що втрати сировини будуть призводити і до втрат цукру. На підставі зроблених висновків втрати цукру під час зберігання можна задати виразом:

Вцуцкр = (А2 * Сп2 (Пх2 - Пх1)) / Со х 100, (2.1.8)

де Со - цукристість сировини під час приймання; Сп2 - цукристість сировини в конкретний період; Пх2, Пх1 - втрати цукру під час зберігання і транспортування на початку і в кінці періоду відповідно; А2 - кількість сировини Ця залежність полягає в тому, що втрати цукру збільшуються зі збільшенням втрат сировини під час зберігання.

Втрати цукру зумовлені різними чинниками. Відомо, що в процесі зберігання коренеплодів вони виділяють двоокис вуглецю. Дослідження вказують, що виділення під час дихання кагату 1 г вуглекислого газу еквівалентне до втрат 0,648 г сахарози. З підвищенням температури інтенсивність дихання коренеплодів збільшується, а, отже, і різко збільшуються втрати сахарози.

Також необхідно відмітити, що чим вища ступінь в'ялості коренеплодів, які вкладають на зберігання в кагат, тим більші втрати і нижча якість цукрового соку після зберігання.

Втрати вуглеводів під час зберігання буряку збільшується внаслідок його проростання (тобто вихід коренеплоду із стану спокою) і характеризуються відношенням маси паростків до маси всього буряку. Тобто чим вища інтенсивність проростання, тим більші втрати сахарози в буряках під час зберігання.

Не останню роль відіграє забрудненість буряків землею, зеленою масою та механічні пошкодження. Під час збирання цукрових буряків з ручним доочищенням забрудненість коренеплодів не перевищує 3%. У випадку повного механічного збирання загальне забруднення коренеплодів становить 8-14%, а деколи досягає 20%. Ці негативні факти призводять до значних втрат цукру під час зберігання. Наприклад, наявність 1% зеленої маси у сировині зумовлює зниження доброякісності дифузійного соку на 0,4-0,5% і підвищує вміст сахарози в мелясі на 0,2% [68].

Підсумовуючи сказане вище, нормативний коефіцієнт втрат цукру (запроваджений на рівні 2,1%) слід розглядати як сукупність різних втрат, зумовлений різними чинниками, що діють під час зберігання сировини за умови дотримання низки вимог щодо цукристості сировини, термінів її зберігання, забрудненості На практиці такі вимоги не завжди вдається виконувати. Однак якщо ці умови виконуються, то визначити причини відхилення від норм втрат практично буде неможливо. Тому цей параметр може свідчити тільки про більш-менш якісну роботу цукрового підприємства.

Отже, наведена вище підсистема, що охоплює процеси приймання, зберігання та подавання сировини на переробку, характеризується параметрами, які можна розділити на головні та другорядні. До головних параметрів належать ті параметри які найсуттєвіше впливають на втрати, як сировини так і цукру в ній, а саме: забруднення сировини землею, у % до загальної кількості сировини; вміст у ній зеленої маси у % до загальної кількості сировини; фізична кількість прийнятої сировини, т; загальна кількість сировини, т; якість сировини, % (введення цього показника зумовлене переходом підприємств до ринкової економіки); ціна закупівельної сировини залежно від її якості, грн.; цукристість сировини, у % до загальної кількості сировини; загальні втрати цукристості сировини під час зберігання (визначається як сума втрат цукру в кожному кагаті у тоннах).

Оскільки підприємства приймають на переробку значну кількість сировини, і при цьому необхідно забезпечити мінімальний термін її зберігання, то сировину слід зберігати в окремих кагатах. Причому чим більша кількість кагатів, а отже, коротший термін зберігання в них сировини, тим менші її втрати. Тому на кожний кагат необхідно вести паспорт, в якому зазначати: початок і кінець його закладання, дні; кількість сировини, т; забруднення сировини землею у % до загальної кількості сировини та в кількісному вираженні у тоннах; забруднення сировини зеленою масою, у % до загальної кількості сировини та в тоннах; температурний графік зберігання сировини (день - температура); втрати сировини зумовлені її зберіганням (втрати цукру в % до загальної кількості сировини в кагаті); уявна кількість цукру в кагаті (розраховують кожного дня як добуток цукристості сировини на її кількість в кагаті мінус втрати; складають на кожний день).

До другорядних параметрів слід віднести такі, які визначають і реєструють як допоміжні до головних, для того щоб точніше і глибше визначити причини зростання втрат сировини і цукру в цій підсистемі. До них належать: інформація про здавальника сировини; якість зданої сировини у % до загальної кількості сировини; номер кагату, куди відправлена сировина на зберігання; кількість кагатів; кількість сировини, яку одержали на зберігання протягом доби, т; кількість сировини, яку передали на переробку протягом доби, т; кількість некондиційної сировини, т.

Порівнюючи запропонований оперативний облік у першій підсистемі із тим, який є на практиці, зазначимо, що в першому облікова база показників є дещо розширеною. Це зумовлено тим, що в запропонованому оперативному обліку ведеться облік за додатковими показниками, а саме: втрати сировини під час її зберігання; втрати цукру у сировині під час її зберігання; фактична вартість сировини; ціна 1 т сировини. Що стосується оперативного контролю, то на практиці в цій підсистемі його нема, оскільки нема обліку аналітичних параметрів. У розглянутому варіанті для оперативного аналізу на цукровому виробництві необхідно вести облік таких аналітичних показників: якості закупівельної сировини; відхилення від норм втрат сировини; відхилення від норм втрат цукру у сировині під час її зберігання; собівартість 1 кг цукру. Останнє свідчить, що в першій підсистемі для оперативного аналізу повинна бути нормативна база норм втрат сировини і цукру в ній.

Отже, описана підсистема дає змогу вести контроль параметрів, аналізувати їх, виявляти причини зміни параметрів та вказувати шляхи їх усунення або тримати вихідні параметри у межах допустимих норм. Тобто така підсистема характеризується вхідним параметром - якість сировини, і вихідним параметром - відсотковий вихід цукру із сировини. Зазначимо, що ця підсистема повинна бути пов'язана з іншими підсистемами оперативного обліку й аналізу.

2.2. Побудова підсистеми оперативного обліку й аналізу витрат цукрового господарства за структурою технологічного циклу

Найбільш важлива і трудомістка підсистема у виробництві цукру - технологічна, оскільки на цьому етапі відбувається переробка сировини, з якої отримують цукор, мелясу і жом. Тобто цю підсистему характеризують такі параметри: кількість цукру, ц; кількість меляси, ц; вміст цукру в мелясі, %; кількість виробленого жому, ц; вміст цукру в жомі, %; вміст цукру у стічних водах, %; об'єм витраченої води для очищення сировини, м3; маса витраченого вапна, ц; витрати пального, ц; витрати на обслуговуючий персонал, грн.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5