ДП "Борщівський спиртзавод"

p align="left">У балансі поточна дебіторська заборгованість поділяється на заборгованість покупців і замовників та іншу поточну дебіторську заборгованість (див. додаток №89).

Поточна дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги визнається активом одночасно з визнанням доходу від реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг і оцінюється за первісною вартістю. У випадку відстрочення платежу з виникненням від цього різниці між справедливою вартістю дебіторської заборгованості та номінальною сумою грошових коштів, що підлягають отриманню за товари, така різниця визнається дебіторською заборгованістю за нарахованими доходами (відсотками) в період її нарахування.

Дебіторська заборгованість як складова елементу фінансової звітності активу має визнаватися і відображатися у звітності в сумі, яка визначається з урахуванням оцінки дебіторської заборгованості в поточному обліку.

Порядок оцінки дебіторської заборгованості наведено на рис. 1.

Рис 1. Оцінка дебіторської заборгованості

Негативним моментом по розрахунках з дебіторами є те, що на підприємстві не нараховується резерв сумнівних боргів. Це могло би вберегти його від втрат за неповернену дебіторську заборгованість, яка може виникнути з різних причин (форс-мажорні обставини, банкрутство підприємства-боржника і т.д.).

П(С)БО 10 передбачені два варіанти визначення величини сумнівних боргів:

- перший -- виходячи з платоспроможності окремих дебіторів;

- другий -- на підставі класифікації дебіторської заборгованості за періодами її виникнення з врахуванням досвіду минулих років щодо платоспроможності дебіторів.

За двома способами величина резерву сумнівних боргів визначається як добуток суми дебіторської заборгованості за продукцію та коефіцієнта сумнівності. Різниця у способах полягає лише в тому, які суми дебіторської заборгованості беруть участь у розрахунку, і як визначається коефіцієнт сумнівності.

Резерв сумнівних боргів відображають у звіті про фінансові результати у складі інших операційних витрат. Списання безнадійної дебіторської заборгованості за товари проводиться за рахунок використання резерву сумнівних боргів:

Дт 38 “Резерв сумнівних боргів”

Кт 36.1 “Розрахунки з вітчизняними покупцями” (див. додаток №46,47).

Підзвітними особами на підприємстві вважають фізичних осіб, працівників підприємства, яким видані кошти на господарські потреби (на закупівлю МШП, будівельних матеріалів і т.д.), а також для виконання завдання під час відрядження.

Порядок видачі коштів під звіт і звітування за їх використання регламентується Інструкцією про службові відрядження в межах України і за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13.03.98р. №59, змінами до неї від 10.06.99р. №146.

Службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства на певний строк в інший населений пункт для виконання службового доручення не за місцем його постійної роботи.

Направлення працівника у відрядження оформляється наказом керівника по підприємству (див. додаток №43). Витрати на відрядження відшкодовуються на основі авансового звіту (див. додаток №44), який складає працівник, повернувшись із відрядження, у такі строки:

- протягом трьох робочих днів при відрядженні;

- на наступний день при видачі грошей на господарські потреби.

До авансового звіту прикладають посвідчення про відрядження з відмітками про вибуття з місця роботи, прибуття в місце відрядження і вибуття з нього та повернення до місця роботи (див. додаток №45). Такі відмітки підтверджуються відповідальними особами (підписами та печаткою), без такого посвідчення про відрядження не є дійсним.

Оплата проїзду до місця відрядження і назад відшкодовується тільки за наявності документів, а при їх відсутності бухгалтерія може відшкодувати проїзд з дозволу керівника за рахунок прибутку підприємства. При цьому ця сума включається до сукупного оподатковуваного доходу, з якого утримується прибутковий податок і збори на соціальне страхування.

Якщо суми, які були видані на відрядження (під звіт) з каси підприємства, не повністю використані, то вони вносяться у касу при подачі авансового звіту. Чергові видачі грошей під звіт не дозволяються до повного погашення попередньої заборгованості. Добові за час перебування особи у відрядженні нараховуються за всі дні, включаючи день від'їзду і день приїзду, перебування у відрядженні в межах України, включаючи вихідні, святкові, неробочі дні, час перебування в дорозі.

З 01.01.06р. сума добових становить 25 грн. Вони не потребують спеціального документального підтвердження, крім відміток про прибуття у місце відрядження і виїзд із нього (див. додаток №45).

До авансового звіту прикладаються проїзні білети, рахунки готелів у розмірі фактичних витрат з урахуванням наданих послуг, бронювання місць у готелях в розмірі 50% вартості місця за добу. Відшкодовуються також витрати на службові телефонні переговори, телеграми. Якщо відрядження оформлено на один день або відряджений може щодня вертатися додому, йому також оплачується проїзд та добові, як за повну добу.

Аналітичний облік розрахунків з підзвітними особами ведеться в журналі - ордері по 372 (див. додаток №42)

Інформація про результати інвентаризації заборгованості на 1 жовтня 2007 року по ДП «Борщівський спиртовий завод» відображена в додатку №48.

6. Облік витрат діяльності підприємства

Процес виробництва продукції (робіт, послуг) потребує здійснення певних витрат. Визначення витрат дається у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", а склад витрат у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 16 "Витрати". Методологічні принципи формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати".

Витрати - це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, яке призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

Із зменшенням активів виникають такі витрати:

· списання матеріалів на виробництво продукції, для ремонту основних засобів, на адміністративні цілі;

· нарахування амортизації;

· списання основних засобів, нематеріальних активів, МШП, що стали непридатними ;

· втрати від знецінення запасів;

· нестачі запасів, (сировини, комплектуючих виробів, готової продукції, товарів);

· нарахування резерву сумнівних боргів або списання дебіторської заборгованості, яка не може бути сплачена;

· благодійні внески;

· належні до сплати або сплачені штрафи, пені, неустойки.

Методологічні основи формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття у фінансовій звітності регламентуються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати».

Відповідно до п. 6 Положення витратами звітного періоду визнається зменшення активів або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власникам), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Основними критеріями, якими необхідно керуватись при відображенні витрат у бухгалтерському обліку і визнанні їх витратами певного періоду, є:

· витрати відображаються в обліку одночасно із зменшенням активів або збільшенням зобов'язань;

· витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для одержання якого вони здійснені.

Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються в складі витрат того звітного періоду, у якому вони були здійснені.

Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизаційних відрахувань).

Не визнаються витратами і не включаються до Звіту про фінансові результати:

· платежі за договором комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента та ін.;

· попередня (авансова) оплата запасів (робіт, послуг):

1. погашення одержаних позик;

2. інші зменшення активів або збільшення зобов'язань, які не відповідають ознакам, зазначеним у визначенні терміна «витрати»;

· витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

З метою бухгалтерського обліку, аналізу та планування витрати підприємства об'єднуються в однорідні групи за різними ознаками. Загалом витрати групуються та обліковуються за видами, місцями виникнення та носіями витрат, виходячи з діяльності підприємства.

Рис.2. Класифікація витрат

Розрізняють такі види діяльності:

а) Операційна діяльність підприємства - це основна діяльність, яка пов'язана з виробництвом продукції (робіт, послуг), або реалізованої продукції (товарів, послуг), що є визначною метою створення підприємства та забезпечує основну частину його доходу.

б) Інвестиційна діяльність підприємства пов'язана з придбанням та реалізацією нематеріальних активів, фінансових інвестицій, які не є складовою еквівалентів грошових коштів (див. додаток №49.1).

в) Фінансова діяльність підприємства - це діяльність, яка призводить до змін розміру і складу власного і позичкового капіталу підприємства.

Надзвичайна діяльність підприємства - операції або події, які відрізняються від звичайних і не відбуваються часто або регулярно. Прикладами надзвичайної діяльності слід вважати стихійне лихо (землетрус, повінь, тощо).

До виробничих витрат належать ті витрати, які направляються на виробництво продукції. Ці витрати є пов'язані із закупівлею матеріалів, фурнітури, виплатою зарплати робітникам основного виробництва, витрати на обслуговування цеху основного виробництва.

Виробничі витрати поділяються на прямі та загально виробничі (накладні) витрати.

За способом включення до собівартості продукції виробничі витрати поділяються на прямі і непрямі.

Прямі витрати безпосередньо пов'язані з виробництвом певного виду продукції (робіт, послуг), а тому до її собівартості вони включаються прямо на підставі відповідних документів.

Непрямі витрати, як правило, пов'язані з виробництвом кількох видів продукції, а тому вони прямо до собівартості тієї або іншої продукції не можуть бути віднесені. Вони включаються до собівартості окремих видів продукції. До них відносяться загально виробничі витрати.

До прямих витрат належить :

· прямі матеріальні витрати (вартість сировини і матеріалів, які є основою продукції, що виготовляється; куплених напівфабрикатів і комплектуючих виробів; допоміжних та інших матеріалів, які можна безпосередньо віднести до окремого об'єкта витрат);

· прямі витрати на оплату праці (заробітна плата та інші виплати працівникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт чи наданні послуг, які можуть бути, безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат);

· інші прямі витрати (усі інші виробничі витрати, що можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні цілі, плата за оренду земельних, майнових паїв, амортизація, втрати від браку).

Виробничі витрати, згідно з інструкцією по застосуванню Плану рахунків бухгалтерського обліку затверджено наказом Міністерства Фінансів України від 30. 11. 1999 р. № 291, відображається в таких рахунках:

- на рахунку 23 “Виробництво”, де здійснюється облік витрат на виробництво продукції (дебетове сальдо на рахунку 23 на кінець періоду показує суму незавершеного виробництва);

- на рахунку 90 “Собівартість реалізації”, де відображається собівартість реалізованої продукції, робіт послуг, фактичну собівартість реалізованих товарів (без торгових націнок).

Адміністративні витрати (див. додаток №51,55), витрати на збут (див. додаток №51) та інші операційні витрати не включаються до виробничої собівартості готової та реалізованої продукції. Інформація про такі витрати узагальнюється на рахунках обліку витрат звітного періоду сальдо з дебету рахунка 90 “Собівартість реалізації” списується на рахунок 79 “Фінансові результати”.

На рахунку 91 “Загальновиробничі витрати”, ведеться облік витрат на організацію виробництва та управління галузями, цехами, відділеннями та підрозділами основного виробництва, а також витрат, пов'язаних з утримуванням та експлуатацією машин та обладнання (див. додаток №50,54).

Загальновиробничі витрати в кінці місяця списуються на 23 рахунок “Виробництво” за видами витрат і включаються до собівартості продукції (робіт, послуг). Загальновиробничі витрати, які знаходяться в межах нормативів вважаються розподіленими і списуються в дебет рахунку 23 “Виробництво”. Інші витрати є нерозподіленими і списуються в дебет рахунку 90 “Собівартість реалізації”.

Що стосується аналітичного обліку виробничих витрат, то він ведеться по рахунку 23 “Виробництво” за видами виробництв, за статтями витрат і видами або групами продукції, що виробляються (див. додаток №50,52,53).

Загальновиробничими витратами називаються витрати, пов'язані з організацією виробництва у цехах та на дільницях.

Загалом до загальновиробничих (накладних) витрат належить:

· витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць та інше);

· амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

· амортизація нематеріальних активів загальновиробничого призначення;

· витрати на утримання, експлуатацію, ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;

· витрати на вдосконалення технології та організації виробництва, підвищення якості продукції;

· витрати на опалення, освітлення, водопостачання та інші утримання виробничих приміщень, тощо.

Загальновиробничі витрати поділяються на постійні і змінні.

До змінних належать витрати на обслуговування та управління виробництвом (цехів, дільниць), які змінюються прямо пропорційно зміні обсягу виробництва. Такі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (заробітної плати, робочих годин, обсягу діяльності, прямих витрат та інші), виходячи з фактичної потужності звітного періоду. Таким чином, змінні загально виробничі витрати повністю включаються до складу виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) в періоді їх виникнення, тобто списуються на витрати виробництва (облік яких ведеться на 23 рахунку “Виробництво”) в дебет рахунка 23 щомісяця в повному обсязі.

До постійних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування та управління виробництвом, які залишаються незмінними (чи майже незмінними) із зміною обсягу діяльності.

Постійні виробничі (накладні) витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат, та інше) за нормальної потужності.

Нормальна потужність - це очікуваний середній обсяг діяльності, який може бути досягнуто за умов звичайної діяльності підприємства протягом декількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обсягу обслуговування виробництва.

Величина нормальної виробничої потужності визначається підприємством самостійною і зазначеною в наказі про облікову політику підприємства. Якщо випуск продукції у звітному періоді нижчий за нормальну потужність підприємства, то загально виробничі витрати розподіляються згідно з нормальною потужністю підприємства (витрати в межах нормальної потужності списуються на собівартість продукції, а витрати понаднормові - на фінансові результати).

Отже, загально виробничі постійні витрати формуються протягом звітного періоду у однакових розмірах незалежно від обсягу продукції, виконаних робіт, наданих послуг.

Випуск будь-якої продукції потребує здійснення певних витрат, які впливають на величину собівартості. При калькулюванні собівартості реалізованої продукції необхідно керуватись вимогами П(с)БО № 3, тобто врахувати , що з доходом від реалізації продукції, робіт, послуг, необхідно спів ставляти тільки виробничу собівартість реалізованої продукції, до якої не включаються наступні позиції:

- Адміністративні витрати;

- Витрати на збут;

- Інші операційні витрати;

- Фінансові витрати;

- Інші витрати;

Таким чином собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат і понаднормових виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються такі витрати:

- прямі матеріальні витрати;

- прямі витрати на оплату праці;

- інші прямі витрати;

- загально виробничі витрати;

Не включаються до виробничої собівартості і списуються на витрати періоду (витрати виробництва, обігу), в якому були здійснені наступні витрати:

- понаднормові відходи;

- витрати на зберігання, крім тих, які необхідні у виробничому процесі, що перебував у наступній стадії виробництва;

- адміністративні накладні витрати;

- витрати на збут.

Формування та облік виробничої собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) зображено нижче на схемі.

Кожне підприємство, для того щоб забезпечити раціональне використання матеріалів та інших матеріальних цінностей, здійснює нормування витрат. Нормування витрат встановлюється на основі попередніх періодів з визначенням можливих відхилень.

Розрахунок планових норм і встановлення планових витрат на кожну одиницю продукції здійснює головний бухгалтер та головний інженер. Ними складаються планово-розрахункові загально-виробничі витрати, планово-розрахункові цехові витрати, планово-розрахункові витрати на утримання та експлуатацію обладнання та транспорту й довідки розрахунку накладних витрат по підприємству.

Схема формування та обліку виробничої собівартості реалізованої продукції

Оплата праці виробничих робітників-відрядників здійснюється на основі первинних документів на виробіток, а тому такі витрати завжди можна віднести на той чи інший виріб безпосередньо. У нарядах вказується, яке замовлення виготовляє робітник та яка сума нарахована.

Заробітна плата робітників із погодинною оплатою і робітників, зайнятих на підсобних роботах у цехах основного та допоміжного виробництва, розподіляється пропорційно до основної заробітної плати (див. додаток №60).

Додаткова заробітна плата виробничих робітників розподіляється також пропорційно до основної заробітної плати робітників окремих видів продукції (див. додаток №61).

На суму заробітної плати складається запис:

Дт 23 “Виробництво”

Кт 66 “Розрахунки з оплати праці”

Відрахування на соціальне страхування є також прямими витратами, оскільки вони прямо залежать від фонду оплати праці та встановлених державою розмірів нарахувань на різні види страхування. В обліку на суму нарахувань на страхування, які прямо відносять на собівартість, роблять запис:

Дт 23 “Виробництво”

Кт 65 “Розрахунки за страхуванням".

На підприємстві організація виробничого процесу має велике значення. Ці функції покладаються на апарат управління, який здійснює контроль за формуванням собівартості продукції, ефективністю використання запасів, організацією праці тощо.

Витрати, які пов'язані з утриманням апарату управління є загально виробничими. Перелік витрат, які відносять до загальновиробничих регламентується в П(с)БО 16 “Витрати”. Відповідно, у своїх діях керівництво керується цим стандартом.

Під браком розуміють продукцію, яка за своєю якістю не відповідає встановленим стандартам і не може використовуватися за своїм прямим призначенням або може використовуватися після додаткових витрат на усунення дефектів. На ДП «Борщівський спиртовий завод» випадків з браком не було.

Під незавершеним виробництвом розуміють запаси у виробництві, щодо яких існує ймовірність отримання економічних вигод внаслідок перетворення їх у наступних періодах у готову продукцію і вартість яких може бути достовірно визначена.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6