бесплатно рефераты
 

Тропічні рослини

p align="left">^

Але попри такі достоїнства цими надзвичайно смачними плодами можуть ласувати далеко не всі люди. Тут ми стикаємось з дивовижним явищем: найніжніший у світі м'якуш плодів має найнеприємніший аромат. Цей запах важче описати, аніж смак плодів: уявіть собі су-міш запахів гнилого часнику та підгнилої цибулі з до-датком «аромату» зіпсованих яєць та залежалого сиру, ще й з домішкою терпентинового духу. Недаремно один, із вчених, який набрався рішучості і з'їв шматок кровельки, висловився приблизно так, що за смаком це най-краще французьке кремове тістечко, але вся біда у тому, що його наче витягнули з каналізаційних труб. Цікаво відзначити, що саме завдяки сполученню та-кого «аромату» та смаку стиглі плоди дуріана страшенно полюбляє майже все тваринне населення тропічних лісів.

При бажанні й певній рішучості можна поласувати цими плодами. Та після такого бенкетування розпочи-нається найгірше: кілька годин підряд у людини, що з'їла смачного плодового м'якуша дуріана, триває від-рижка і з рота тхне сумішшю усіх тих запахів, про які згадувалось вище. Незважаючи на цей недолік, місцеве населення вважає ці плоди за делікатес. Та ось найго-ловніше: їм приписують омолоджуючу дію на людський організм.

^Неприємний запах плодів дуріана є однією з основних перешкод для їх експорту та популярності в усьому світі. Можливо, з часом селекціонери спроможуться ви-вести сорти цієї рослини, плоди яких будуть позбавлені малопривабливого аромату, і тоді ми зможемо ними ласувати, як ананасами, бананами та іншими плодами, що їх завозимо з тропічних країн.

До речі, в цьому роді є вид, плоди якого цілком позбавлені поганого запаху, навіть мають порівняно приємний аромат. Щоправда, вони дуже дрібні та не такі ніжні й смачні. Йдеться про дуріан кутейський (Durio kutejensis), що у природному стані росте на Ка-лімантані. В Індонезії та Малайзії зустрічається ще ряд дикорослих представників цього роду з їстівними, але дрібними плодами.

Цілеспрямована селекційна робота з дуріанами щой-но розпочинається. Вчені вважають, що дуріани варті цього, бо плоди їх -- одні із найкорисніших: вони багаті на протеїн, жир, цукри, крохмалі, сполуки різних металів, містять у собі чимало вітамінів, зокрема про-вітамін А, вітаміни С, Р та ін.

Дуріани цвітуть у жаркий сезон у березні -- квітні, а плоди достигають з червня по вересень. Саме у цей пе-ріод базари великих міст у тропічних країнах буквально завалені горами плодів дуріана. Звичайно при збиранні ждуть, поки плоди самі опадуть з гілок дерев. Зважаючи на те, що вони ростуть переважно на висоті 10--20 м над землею, це найкращий спосіб збирання. До того ж цілком достиглі плоди, що самі опадають, мають най-кращі смакові якості.

Проте свіжими вони залишаються всього кілька днів. Для тривалішого зберігання та далекого транспорту-вання плоди зривають на початку їх достигання. Місцеве населення розмножує дуріан щепленням і насінням, яке висівають спочатку у шкілки. Лише після того, як сіянці підростуть, їх пересаджують на постійне місце. За своїми вимогами щодо середовища дуріан близький до хлібного дерева.

ІХ. «Дині » на дереві

Жителям багатьох тропічних країн з давніх-давен добре знайоме чудове дерево папайя, яке має надзви-чайно корисні властивості. Європейці ж вперше поба-чили цю рослину значно пізніше у Панамі.

Каріка папайя, динне дерево звичайне, або мамон (Сагіса рарауа), належить до роду каріка (Саrіса) із родини папайових (Саrісасеае). Представники цієї родини (близько 45 видів) поширені головним чином у тропічній та субтропічній Америці від Південної Калі-форнії до Чілі та Аргентини. Рід каріка включає 25 ви-шів, що ростуть переважно у Південній та Північній [Америці.

У культурі найбільше відома каріка папайя. Це до-сить високе, до 10 м заввишки і 30--50 см у діаметрі, швидкоростуче недовговічне дерево з трав'янистим стовбуром. Стовбур не галузиться і своєю міцністю зо-бов'язаний корі, яка містить численні товстостінні волокна. Верхівка стовбура увінчана кроною світло-зелених надзвичайно гарних і ніжних листків. Листки великі, до 60 см у діаметрі, пальчасто-семироздільні, на довгих товстих черешках. За зовнішнім виглядом динне дерево нагадує невисоку пальму. Деревина у папайї дірчаста, кора гладенька, зеленкувато - буроватого відтінку, несе на собі залишки листкових піхв.

Папайя -- рослина дводомна. Квітки одностатеві, розвиваються у пазухах листків. Чоловічі квітки з кре-йдовими пелюстками зібрані у довгасті китиці, що зви-кають. Жіночі квітки білі, у малоквіткових щитках або поодинокі. Коли папайя квітне, навкруги стоїть надзви-чайно ніжний, тонкий аромат. Рослина так і вабить до себе... А згодом під кроною листків з'являються великі аро-матні плоди папайї, які за формою та розміром нагадують величезну грушу або диню. Плоди соковиті, м'ясисті, завдовжки 8--50 см, вагою 2--8 кг. Зверху плоди динного дерева гладенькі або злегка ребристі, незрілі -- зелені, а стиглі -- жовтувато-оранжеві або оранжеві. Коли розрізати плід упоперек, то він нагадує відкриту банку з паюсною ікрою. Безліч насінин заповнює по-рожнину всередині плоду. У різних сортів і навіть у одного дерева бувають різні за смаком плоди.

Розмножують папайю насінням. Через два-три роки сіянці вже плодоносять, на плантаціях їх розміщують на відстані 6--7 м. Динне дерево живе недовго і плодоносить лише близько десяти років.

Тубільці давно помітили, що сік плодів динного де-рева має дивну властивість: кілька краплин розчиненого у воді соку папайї пом'якшують найжорсткіше м'ясо. З часом цей секрет був розгаданий. Виявилось, що у плодах динного дерева міститься протеолітичний фер-мент папаїн, який за своєю дією близький до шлунко-вого соку і позитивно впливає на травлення та засвоєн-ня їжі організмом людини. Саме тому сік папайї і пом'якшує сире тверде м'ясо і зсідає молоко.

Папаїн належить до групи протеїназ; він, подібно до пепсину, контролює розкладання білків на амінокисло-ти у нейтральному середовищі. Добувають цей фермент у вигляді порошку з молочного соку папайї (звідки й назва ферменту). Усі частини дерева мають молочні трубки, проте для одержання папаїну використовують висушений молочний сік з недозрілих плодів.

Папаїн знайшов визнання і в медицині при лікуван-ні дифтериту, виразок, гастриту, він виступає як анти-коагулянт крові, а тому ним лікують тромбози. Цей фермент застосовують також для дубління шкіри, об-роблення тканин, у кулінарії тощо.

Народи тропічних країн, де культивується динне де-рево, використовують не тільки плоди з цілющим соком, а й листя та молочний сік-- латекс, який одержують, надрізаючи плоди, гілки та молоді стовбури. Добувати латекс починають з двомісячних плодів. Сік плодів па-пайї має глистогінну дію. Крім того, латекс застосо-вують при лікуванні різних шкірних і шлункових захворювань. У листки динного дерева тубільці загортають м'ясо, щоб воно стало м'якішим, а витяжкою з листків папайї африканці лікують різні недуги.

Плоди папайї їстівні, і тому рослину культивують в усіх тропічних країнах як фруктове дерево. Вони містять 86--88% води, 8--11% цукру, 0,5%--0,9% кислоти, майже 0,5 % білку і до 0,25% жиру, а також вітаміни. Це чудовий харчовий продукт. Стиглі плоди динного дерева вживають на десерт, недостиглі -- як овочі. А які цукати, маринади, різні джеми та напої роблять з папайї! Сік використовують також для виготовлення особливих сортів морозива, сиропів, застосовують у пивоварінні. Усі, кому доводилося бувати у тропіках, неодмінно ласували чудовим делікатесом, який виготовляють з морозива, папайї, ананаса та вишні.

Насіння папайї має пряний смак і використовується при готуванні їжі.

Як ми вже зазначали, відомо чимало видів динних дерев, проте найбільше значення мають дуболисте (Саrіса quercifolia) золотопелюсткове (Саrіса сhrуsореtаrica), кундинамарське (Саrіса сundinamrensis).

Динне дерево дуболисте зустрічається у вологих суб-тропіках Болівії, Аргентини, Парагваю, Уругвай та пів-денної частини Бразилії. Зростає воно у світлих лісах, серед заростей ксерофітних чагарників, звичайно на су-хих скелетних грунтах. Листки у нього як у дуба, іноді майже списовидні. Плоди дрібні, до 4--5 см у діаметрі, солодкі, ароматні. Молочний сік міститься у плодах, корі, навіть черешках, його використовують при ліку-ванні диспепсії, гастритів, екземи та плям на шкірі лю-дини. Це найхолодостійкіший вид динного дерева, при-датний для вирощування у найтепліших районах Чор-номорського узбережжя Кавказу.

Динне дерево золотопелюсткове поширене в Андах Еквадору. Росте воно на висоті 1500--3000 м над рівнем моря. Його плоди, 10--15 см завдовжки, споживають вареними.

Динне дерево кундинамарське, або хамбуру, зустрі-чається на півночі Південної Америки в Андах. Зростає воно на висоті 1800--3000 м над рівнем моря. Це неви-соке дерево з пальчастороздільними, знизу сизуватими, до 40 см завдовжки листками і дрібними зеленкуватими квітками, зібраними у суцвіття, що розвиваються прямо на стовбурі. Плоди гранчасті, гострокінцеві, яскраво-оранжеві, зовні схожі на плоди какао, до 10 см завдовж-ки. Дерево широко культивується у тропіках заради смачних, з тонким ароматом плодів, які споживають вареними.

Та найбільш цінним і поширеним є динне дерево звичайне, за яким і закріпилася назва «папайя». Воно було відомо майя і ацтекам, його здавна культивують в усій тропічній Америці. У Полінезію папайя попала, можливо, ще до Колумба. У XVI ст. вона з'явилася на Сході, де знайшла свою другу батьківщину.

Більшість вчених вважають, що папайя має гібридне походження. Проте дехто з дослідників доводить, що папайя зрідка зустрічається в дикому стані на узліссях лісів у північній частині Аргентини.

Головними центрами культури папайї являються Ве-ликі Антильські острови,

Шрі-Ланка, Індія, Малайзія, Гавайські острови, Мексика, Бразилія, Індонезія, Таїті, Ямайка.

Промислові плантації папайї, що дають високоякісні плоди, закладають у тропіках не вище 1000 м над рів-нем моря. Динне дерево за своєю природою надзвичайно ніжне і тому погано росте там, де ночі бувають вогкі та прохолодні. Воно гине не лише від морозу, а навіть від низьких позитивних температур. До ґрунтів ця рос-лина невибаглива, але не витримує болотних і надмір-но сухих ґрунтів.

Х. Авокадо

Звичай прикрашати лавровим вінком людей, що від-значилися в різних сферах людської діяльності, дістав-ся сучасному людству від древніх еллінів, у яких лавр був присвячений Аполлону -- богу мудрості, покровите-лю мистецтв. Листя лавра благородного (Laurus nobilis ) здавна широко відоме як прянощі, його застосо-вують при виготовленні м'ясних та рибних консервів та для інших цілей.

А от родича лавра благородного мексіканське вічно-зелене дерево персею американську (Реrsеа аmеrісаnа), що також належить до родини лаврових (Lauraceае), мало хто знає. А між тим персея відома з глибокої дав-нини: при розкопках усипальниці фараона Рамзеса II, що правив Єгиптом близько 3000 років тому, знайдено ритуальні гірлянди з листків персеї.

Рід персея (Реrsеа) включає 50 видів рослин, поши-рених переважно в тропічних і субтропічних країнах Америки та на Канарських островах. Цей рід представ-лений в основному деревами і лише зрідка кущами. Листки у персеї прості, чергові, більш-менш шкірясті. Квітки дзвоникуватої форми, двостатеві, з простою оцві-тиною, 8--12 тичинок розміщені у 3--4 колах, є стамі-нодії (редуковані тичинки), пиляки відкриваються кла-панами. Плід -- однонасінна ягода грушовидної або круглястої форми.

Найцікавішим і широко розповсюдженим видом є персея американська, дерево авокадо або, як ще кажуть, алігаторова груша, що в дикому стані зустрічається у Мексіці, Центральній та Південній Америці до Півден-ного Перу.

Росте авокадо у лісах на схилах гір, у вологих райо-нах з рівномірним розподіленням опадів, головним чи-ном на висоті від 600 до 1500--1800 м над рівнем моря. У Гватемалі воно іноді підіймається до висоти 2400-- 2700 м і росте у дубово-соснових лісах разом з лузітанським кипарисом (Сuprеssus lusitаnіса). Авокадо тіньовитривале, але гине на надмірно зволожених грунтах.

Авокадо -- високе дерево, до 20--30 м заввишки, з довгастими або еліптичними, 10--12 см завдовжки і З--10 см завширшки, темно-зеленими, наче лакованими, листками. Суцвіття розташовані у пазухах листків.

Плоди авокадо дуже оригінальні і варіюють за своєю формою, розмірами та кольором. Форма їх найчастіше буває грушовидною, яйцевидною або сферичною, зав-довжки 7--20 см, а колір -- зелений, каштановий, пур-пурний, пурпурно-чорний і навіть фіолетовий. Важать вони залежно від сорту 50--600 г. Жовтувато-зелений м'якуш плодів має маслянисту консистенцію.

Плоди авокадо надзвичайно цінні, високохарчові, дієтичні та лікувальні за своїми властивостями. Вони складаються з 60--70% води, 5--10% вуглеводів, 10--30% жирів, які засвоюються організмом людини так само, як і вершкове масло, і 1,2--1,8% протеїну. В них є ві-таміни В, В2, С, Е, РР, К і Н, а також провітамін А. У складі зольних речовин міститься 14 елементів, серед них калій, натрій, фосфор, залізо та кальцій, необхідні для організму людини.

100 г плодів авокадо еквівалентно 218 калоріям. Ці плоди перевищують за калорійністю у 2 рази нежирне м'ясо, калорійніші за яйця, але поступаються перед ри-сом та пшеничним хлібом.

Плоди авокадо відрізняються від усіх знайомих нам овочів та фруктів. У них, як вже зазначалось, незвично багато жирів, білків, різних мінеральних солей, є великий набір вітамінів, проте мало цукру, тому вони дуже корисні для діабетиків. А деякі спеціалісти взагалі до-держуються думки, що плоди авокадо можуть замінити людині всю їжу і людина зможе нормально існувати, якщо вона їстиме лише ці плоди та питиме воду. За своїм хімічним складом плоди авокадо скоріше овочі, ніж фрукти. їх вживають в їжу сирими, приправ-ляючи такими гострими спеціями, як перець, оцет тощо. Найчастіше з плодів авокадо роблять салат або ви-користовують як приправу у вигляді пюре, іноді го-тують супи. Застосовують їх також для приготування різних сортів морозива. Авокадова олія цінується як високоякісна приправа для салатів. Вона використо-вується в косметиці та медицині, зокрема з неї виготов-ляють різні мазі, якими лікують опіки та різні захворю-вання шкіри. Невелику кількість її одержують в основ-ному з дикорослих дерев або з понівечених плодів куль-турних сортів рослини. Листки, гілки та шкірку плодів рекомендують вживати при шлункових захворюваннях, а плоди -- при катарах шлунка та для зниження кро-в'яного тиску.

Авокадо розводять вирощуванням прищеплених сад-жанців у розсадниках з наступною висадкою їх на план-тації. Рослини розташовують на відстані 6--8 м одна від одної так, щоб на одному гектарі було 200--300 де-рев авокадо. Одне дерево дає за сезон понад 100 плодів. Різні сорти авокадо мають різну шкірку плодів, яка найчастіше буває тонша за 1 мм. Сорти, які дозрівають влітку та восени, мають тоншу шкірку, а в тих, що до-зрівають взимку та весною, вона буває трохи дерев'янистою.

Аборигени Центральної Америки та Вест-Індії за-довго до відкриття Америки протягом багатьох століть вирощували авокадо. Було відомо понад 500 сортів трьох географічних рас: мексиканської, гватемальської, вест-індської. У Мексиці, Центральній та частково Південній Аме-риці плоди авокадо є одним із найпоширеніших харчо-вих продуктів.

Велика увага культурі авокадо поза межами її ареа-лу приділяється в США, особливо у Каліфорнії та Флориді. В посушливих районах ця культура потребує зрошення.

Авокадо досить добре пристосувалося до континен-тального клімату Мексики, і тому це дерево може пере-носити незначні зниження температури. І все-таки морозостійкість його незначна -- така, як у апельсина та лимона. У Західному Закавказзі в районі Зеленого Мису, Сухумі, Гагри та Сочі вирощують персею дрімісолисту (Реrsеа drymifoliа), яка є древньою мексиканською культурою. Дерево росте швидко і вже в 10--12 років досягає 8--12 м заввишки, однак у суворі зими потребує захисту. Плодоносить воно рясно, але врожайність цього виду авокадо нестабільна. Плоди дрібніші, ніж у аво-кадо, вони грушовидні, м'ясисті, важать 300--400 г, містять від 18 до 30% цінної твердої олії, значну кіль-кість білкових речовин, а також вітаміни А, С, Б і Е. Ефірна олія, що її одержують з листків персеї дрімісолистої, має запах анісової олії.

На Азорських і Канарських островах, а також на островах Мадейра зростає персея індійська (Реrsеа іndisa), яка разом з ендемічною персеєю азорською (Реrsеа аzоrіса) утворює ліси в нижньому поясі гір. Персея індійська -- високе, до 40 м заввишки, дерево з темнопурпурними малом'ясистими плодами. Дерево досить декоративне, воно зрідка зустрічається в парках Сухумі, де цвіте і плодоносить.

ХІ. Кофейне дерево

Всім добре відомо: ніщо так швидко не знімає втоми, як чашечка гарячої кави.

Кофейне дерево займає значно більші площі, ніж чай: у світовому виробництві гарячих напоїв воно посі-дає перше місце. На початку другої половини XX ст. вироблялось близько 2,5 млн. т кофе. Незважаючи на те що батьківщина кофе -- Африка, найбільші площі під цією рослиною знаходяться у Латинській Америці.

Довгий час центром культури кофе була Бразилія, яка давала понад 50% світової продукції. Проте 5--6 років тому кофейні плантації тут померзли і їх площі значно скоротилися. Це призвело до кофейної кризи, до підвищення цін на кофе на світовому ринку. А порівняно недавно, в 60--70-х роках у Бразилії викорчовували цілі кофейні плантації. У роки кризисів «у плановому порядку» знищували величезну кіль-кість цінного продукту. Кофе топили в океані, спалю-вали, переробляли на пластмасу -- і все це робилося заради підтримання високих цін на нього. І відбува-лося це в країні, яка, за висловом прогресивного бразильського вченого Жозуе де Кастро, є країною го-лоду.

Друге місце по вирощуванню кофе належить Колум-бії. Країни Центральної Америки дають до 15% світо-вої продукції.

Майже 13% кофе експортує тропічна Африка, де близько 5% виробництва кофе припадає на Ефіопію і 2--3%--на країни північно-західної частини.

Із азіатських країн до 1% світової продукції вироб-ляє Індонезія і приблизно стільки ж -- Океанія.

А взагалі, цю тропічну рослину вирощують 31 краї-на Америки, 14 країн Азії, Океанії й Австралії і 36 країн Африки.

Рід кофейне дерево (Соffеа), що належить до ро-дини маренових (Rubiaceaе), об'єднує понад 40 видів рослин, поширених у Центральній і Південній Америці, Південно-Східній Азії, на Шрі-Ланка, Яві, в Африці.

Найбільше значення має кофейне дерево аравійське (Соffеа аrаbіса), що займає 90% площі усіх кофейних плантацій. Це великий гарний кущ або невисоке вічно-зелене дерево, до 5--9 м заввишки. Стовбур стрункий, кора зеленкувато-сірового відтінку. Крону дерева скла-дають довгі гнучкі розложисті або звисаючі гілки, які несуть численні листки. М'які листки цільнокраї, злегка хвилясті, яскраво-зелені, блискучі, 5--20 см завдовжки та 1,5--5 см завширшки, на коротких черешках. Розмі-щені вони супротивно. Квітки білі або трохи зеленку-ваті, двостатеві, правильні, п'ятичленні, з тонким ніжним ароматом, по 3--7 у пазухах листків. Довжина трубочки віночка 1 --1,2 см завдовжки, часточки ланцетні, до 0,7 см завдовжки.

Плід -- двонасінна, овальна або округла ягода 1--1,5 см у діаметрі, оплодень м'ясистий. Плоди кофей-ного дерева дозрівають, поступово змінюючи своє забарвлення від зеленого через жовте та червоне до ма-линового і навіть фіолетового. Дерево квітне і плодоно-сить одночасно протягом всього року. Цвітіння залежить від раптового падіння температури, що відбувається після сильної грози. Можливо, йому сприяє і озон, що виникає у повітрі після сильних розрядів блискавки, ад-же тропічна гроза незрівняна з грозою помірних широт.

У кожній ягоді міститься дві зеленкувато-сірих з сріблястою оболонкою насінини. У деяких сортів, що дуже високо цінуються, буває по одній насінині в плоді. У дикому стані кофейне дерево аравійське зростає в Ефіопії, у річкових долинах на висоті 1350--1800 м над рівнем моря. Цілі лісові зарості його зустрічаються і зараз у провінції Каффа. Кофейні дерева -- надзви-чайно теплолюбні тропічні рослини. Температури нижче 15° для них занадто холодні. Кофейні дерева для свого росту потребують достатнього зволоження, і тому їх плантації закладають звичайно лише в тих областях, де річна кількість опадів становить не менше 1250 мм на рік, причому з рівномірним випаданням протягом веге-таційного періоду без різких періодів посухи.

Плантації кофейного дерева аравійського, як прави-ло, розміщуються не нижче 1200 м над рівнем моря. Ці дерева погано переносять жару тропіків, і тому в нижньому гірському поясі вирощують більш жаровитрива-лий вид -- кофейне дерево могутнє (Соffеа rоbusta). При недостатній кількості вологи застосовують штучне зро-шення. Кофейні дерева добре розвиваються і на вулка-нічних грунтах.

Розмножується кофейне дерево насінням, яке зви-чайно висівають у спеціальних розсадниках. Через один два роки сіянці, що досягли заввишки 30--50 см, висаджують на постійні плантації на відстані 3,5--4,5 м один від одного. У Бразилії існує й інший спосіб: посів відбу-вається прямо на плантацію. По кілька насінин кидають у гнізда, розташовані на певній відстані одне від одного, а потім сіянці розріджують. Плантації кофе іноді при-тіняють. Притінювачами можуть бути банан, інколи моринда або якісь інші рослини. Одначе питання, чи треба притінювати кофейні дерева, і досі лишається спірним. Кофейні дерева починають плодоносити у віці 3--5 років. Найбільші врожаї одержують, коли дерева досягають 15--18 річного віку, а потім продуктивність план-тації значно знижується і в віці 30--40 років стає вже нерентабельною. Плоди збирають вручну.

Страницы: 1, 2, 3, 4


ИНТЕРЕСНОЕ



© 2009 Все права защищены.