бесплатно рефераты
 

Рослинність евтрофних боліт

еревостаи одноярусний, часом з домішкою Betuia pubescens. Склад деревостану 2Я8В-4Я6ВБ, висота 18-22 м, діаметр стовбурів вільхи 20-28 см, ялини - 20-36 см, зімкнутість крон 0,7-0,9, бонітет МІ.

Одне з південніших місцезростань вільхово-ялинових болотних лісів в Україні відмічене Є.М. Брадіс (1969) у Дубнівському лісгоспзагу Рівненської обл.

Вперше в 1974 р. описано вільхово-ялиново-осоково-сфагнові угруповання на болоті Тички (Олександрівське лісництво Добрянського лісгоспзагу Чернігівської обл.). Глибина залягання торфу 0,5-1,0 м. Склад деревостану 8В2Я-6В4Я. Висота дерев 18-24 м, діаметр стовбурів вільхи 14-20 см, ялини 18-30 см, зімкнутість крон 0,8, бонітет ІІ-ІІІ. В підліску трапляються окремі кущі Frangula alnus і Salix cinerea. Домінантами чагарничково-трав'янистого покриву є: Carex elongata і С. caespitosa. З покриттям 1-10% тут представлені: Carex vesicaria, Caltha paiustris, Calla paiustris, Lysimachia vulgaris, Menyanthes trifoliata, Dryopteris carthusiana, Galium palustre, Viola paiustris та ін. Ці види властиві вільховим болотам іприурочені до пристовбурових горбів вільхи або ростуть по надмірно зволожених зниженнях поміж ними. На пристовбурних підвищеннях ялини ростуть Lysimachia vulgaris, Majanthemum bifolium, Trientalis europaea, Rubus saxatilis, Vaccinium rnyrtilius, Oxalis acetoseiia.

На ділянках, залитих водою шаром до 20 см, у наземному покриві виділяються окремі синузії гіпнових і сфагнових мохів. В умовах незначного зволоження домінують сфагнові мохи Sphagnum palustre, S squarrosum, S. girgensohnii.

Ці рідкісні рослинні угруповання на Українському Поліссі потребують охорони і збереження їх як пам'яток лісових боліт.

Вільхово-ялиново-березові болота також досить рідкісні для Полісся України. На болоті Черемоське (Городоцький лісгоспзаг) вперше описано вільхово-ялиново-березово-трав'янисто-мохову асоціацію з домінуванням у травостої Thelypteris palustris і Hottonia palustris, а в моховому покриві Caliergonella cuspidata і Sphagnum squarrosum. Від попередніх ці болота відрізняються наявністю в складі деревостану Betula pubescens. Залежно від ступеня зволоженості її участь змінюється від 4Я4В2БС до 2Я6Б2В. За флористичним складом і продуктивністю деревостани схожі на вільхово-ялинові, з яких розвиваються внаслідок зменшення ступеня зволоження і збіднення мінерального живлення.

Соснові лісоболотні евтрофні болота поширені досить мало. Низинні соснові лісові болота трапляються спорадично по зниженнях других терас і межиріч. На болоті Кривуха (Городоцький лісгоспзаг Рівненської обл.) описано рідкісне низинне сосново-сфагнове угруповання Pinetum sphagnosum. Деревостан одноярусний. За оптимальних умов середньопро-точного зволоження, доброї аерації та відносно багатого мінерального живлення висота Pinus sylvestris досягає 10-16 м, діаметр стовбурів 14-20 см, зімкнутість крон 0,6, бонітет IV, запас деревини 90 м3/га. На болотах із застійним зволоженням (Грузке, Густі Острови) і низьким рівнем мінерального живлення висота деревостану не перевищує 6 м, діаметр стовбурів 6-10 см, зімкнутість крон 0,3-0,4, бонітет Va, запас деревини 40 м3/га. У складі цих боліт виділяються сосново-папоротево-гіпнова, сосново-осоково-гіпнова і сосново-сфагнова групи асоціацій з домінуванням у травостої Carex appropinquata, Thelypteris palustris, а в моховому покриві - Caliergon giganteum, Caliergonella cuspidata, Sphagnum palustre.

Ялинові болота поширені лише на Поліссі і мають острівний характер поширення. Ще рідше трапляються на болотах. Найбільш характерними є ялиново-чагарничково-мохові угруповання, які були описані на болоті Кривуха (Маневицький р-н Волинської обл). Потужність торфовища 1,5 м. Висота ялини 16-18 м, діаметр стовбурів 12-20 см, зімкнутість крон 0,9. До ялини домішуються Pinus sylvestris, Betula pubescens, Alnus glutinosa, Poputus tremula, Frangula alnus, Salix cinerea. Чагарничково-трав'яний покрив слаборозвинутий. У ньому переважають Vaccinium mytrillus, Oxalis acetoseiia. З покриттям 1-5% тут ростуть: Carex lasiocarpa, Phragmites australis.

Моховий покрив (75%) утворюють болотні сфагнові та лісові гіпнові мохи. Типовими тут є: Pleurozium schreberi, Polytrichum commune, Dicranum undulatum, Climacium dendroides, Sphagnum palustre, S. acuti-formis, S. squarrosum.

Всі лісоболотні угруповання з участю ялини унікальні та дуже рідкісні на болотах Полісся. Ялина належить до бореальних видів і суцільні масиви ялинових лісів утворює північніше на території Білорусі, Російської Федерації та в гірських районах Карпат. На Поліссі вона має острівний ареал, тому зустрічається тут звичайно на найбільш зволожених і холодних ділянках, що відповідає еколого-географічній природі цієї лісоутворюючої породи.

Безумовно, ялинові лісові угруповання потребують охорони і вивчення можливостей для того, щоб створювати штучні насадження з участю ялини в північних районах Полісся.

3.2 Чагарникові болота

За останні десятиріччя площ з чагарникових боліт помітно зростає, оскільки значно зменшено сінокосіння на болотах, а також розчищення сінокосів і пасовищ від чагарників. Ці рослинні угруповання часто трапляються на долинах малих річок, де малі притоки і верхів'я річок майже повністю покриті чагарниками. їх окремі ділянки трапляються на заплавних, долинних і староруслових болотах, часто вони повністю покривають торфорозробки.

До чагарникових боліт відносять болота, в яких чітко виділяється ярус чагарників, а їх зімкнутість становить не менше 0,3 або 30% загального покриття. Болота зі ступенем зімкнутості 0,1-0,2 належать до рідкочагарникових. їх особливістю є домінування гелофітів у трав'янисто-моховому покриві і насиченість поверхневого шару торфу коренями чагарників.

За характером домінант - це угруповання Salix cinerea, Salix caprea, зрідка трапляються S. triandra i S. pentandra, зовсім невеликими ділянками - крушинові угруповання з Frangula alnus. У більшості випадків чагарникові болота дуже обводнені.

Листопадні чагарникові болота об'єднують вільховочагарникові, та угруповання Saiix cinerea.

Угруповання Salix cinerea. За оптимальних умов гідрологічного режиму та мінерального живлення Salix cinerea досягає висоти 3-4 м, а за гірших умов 1,5-2,5 м. У разі відсутності обмежуючої дії кущі швидко розростаються і вкривають болота, утворюючи суцільні густі зарості. Щільність пагоностояння спричинює те, що під їх пологом росте обмежена кількість видів. Тому такі чагарникові угруповання флористично бідні і фізіономічно одноманітні. Багатші та різноманітніші в цьому плані угруповання з розрідженою зімкнутістю чагарників. За домінуванням у флористичному складі трав'янистих і видів мохового покриву виділяються вербово-очеретяні, вербово-осокові, вербово-різнотравні, вербово-злаково-осокові та вербово-осоково-гіпнові угруповання.

На поліських і особливо лісостепових болотах з високим ступенем обводнення трапляються лозово-очеретяні угруповання, в яких участь Phragmites australis досягає 50-70%. Щільність стеблостояння чагарника й едифікатора травостою обмежує поширення інших болотних видів. Найчастіше з високим ступенем сталості тут трапляються Oenanthe aquatica, Solanum dulcamara, Galium palustre, Ranunculus lingua, Lythrum salicaria, Rumex hydrolapathum, Valeriana stolonifera, Peucedanum palustris, Rorippa amphibia.

В умовах меншого обводнення, але періодичного затоплення поширені (особливо вздовж річок) лозово-купинястоосокові угруповання, в яких основними домінантами в чагарниковому ярусі виступають Salix cinerea із зімкнутістю крон 0,4-0,7, а в травостої Carex eiata, яка утворює купини до 50 см заввишки, котрі займають до 40% поверхні болота. Проміжки між ними заповнені водою і заселені гідрофільними видами рослин (Comarum palustre, Lythrum virgatum, Naumburgia thyrsiflora, Lysimachia vulgaris, Equisetum fluviatile. Calla palustris, Mentha arvensis, Geum rivale).

Із зниженням обводеності і за періодичного підсихання в травостої збільшується участь дрібних осок, болотного різнотрав'я та злаків. Тому тут виникають лозово-кореневищноосокові угруповання, в яких істотну роль відіграють Carex vesicaria, C. acuta, C. nigra, C. flava. При цьому чагарниковий ярус більш розріджений і низькорослий (1,5-2,5 м), його зімкнутість становить 0,3-0,5. За таких умов проективне покриття травостою збільшується до 60-80%. Осоки домінують з загальним покриттям 50-60%.

На підсихаючих або антропогенно порушених болотах, особливо на тих, де проводилось систематичне сінокосіння та випасання, у травостої зростає роль злаків, а тому виникають лозово-осоково-злакові угруповання, в яких злаки співдомінують з осоками. До вже згаданих осок домішуються Agrostis stolonifera, Calamagrostis canescens, Glyceria fluitans (20-45% загального покриття). З різнотрав'я часто трапляються Ranunculus flammula, R. repens, Myosotis palustris, Galium palustre, Gnaphalium ultgi-nosum, Sagina nodosa, Prunella vulgaris, Thelypteris palustris.

Вільхові чагарникові болота мають спорадичне поширення. Частіше трапляються на болотах Західного Лісостепу, рідше - на болотах в інших регіонах. Вони виникли на місці зведених вільхових або вільхово-березових лісів чи внаслідок самосіву вільхи, проте через антропогенний вплив (насамперед використання цих боліт як пасовищ, сінокосів тощо) не досягли розвитку жерняків або лісових насаджень. Нерідко з'являються на місці торфорозробок, у заплавах річок, особливо у дуже заболочених верхів'ях малих річок та струмочків.

Розвиваються вільхові чагарникові болота на торфовищах різної потужності (від 0,5 до 5 - 7 м завглибшки) часто трапляються на заболочених землях з потужністю торфового шару 0,3-0,5 м, тобто на торф'янисто-глейових або торф'яно-глейових чи мулуватих ґрунтах. В останньому випадку їх поверхня вирівняна, майже без купин, тимчасом як на торфовищах в міру зростання потужності торфового шару зростає висота пристовбурних підвищень у чагарників пневого походження, однак у чагарників насіннєвого походження ця закономірність не спостерігається (такі підвищення в них менших розмірів).

Через диференціацію поверхні, на якій ростуть вільхові чагарники, вони набувають різного ступеня зволоження. Що стосується гідрологічних вимог едифікатора, то він віддає перевагу проточним водам; за цих умов частіше формуються жердняки, які трансформуються в лісові угруповання різного ступеня розвитку з різними еколого-ценотичними взаємозв'язками.

Вільхові чагарникові болота досить різноманітні у флористичному і ценотичному відношенні. Вільхові кущі за оптимальних умов проточності фунтових вод і багатства водно-мінерального живлення досягають висоти 2-3 м, а подекуди 4-5 м. Гірше вільха розвивається в умовах застійності води на улоговинних болотах, тут вона так і залишається на чагарниковій стадії розвитку. За приуроченістю найбільш поширені притерасні болотні угруповання. Тут вони і найрізноманітніші, що обумовлює флористичний склад та його асоційованість з едифікатором.

На лісостепових болотах досить часто трапляються вільхово-очеретяні угруповання, де співдомінантом виступає Phragmites australis, котрий при обводненні міжкупинних проміжків досягає висоти вільхи, а його проективне покриття становить 40-50%. Менша участь тут інших видів рослин.

Часто трапляються вільхово-осокові угруповання з домінуванням у травостої Carex elata (30-40%), С. acuta (20-40%), С. vesicaria (20-35%) та ін. При цьому спостерігається, з одного боку, розрідженість чагарникового ярусу, а з іншого - зростання видової насиченості рослинних угруповань видами лучно-болотної екології.

Подальше зрідження чагарникового ярусу до зімкнутості 0,3-0,4 та поступове підсихання або осушення боліт спричинюють розвиток вільхово-злакових і вільхово-злаково-різнотравних ценозів неоднорідної екології та асоційованості видів. Із співдомінантів тут поширені Agrostis stolonifera, Glyceria fluitans, Poa palustris.

Зрідка трапляються вільхово-папоротеві угруповання з домінуванням у трав'янистому ярусі Thelypteris palustris, рідше - Dryopteris filixmas та Equisetum palustre.

3.3 Трав'янисті болота

На низинних болотах Полісся та Лісосепу переважають відкриті трав'яні рослинні угруповання. В їх сучасному складі виділяються дві групи: природні болотні угруповання, що розвиваються на неосушених або вторинно заболочених болотах, та штучні болотні угруповання, які сформувалися на осушених болотах, новоутворені або природновідновлювані в процесі постмеліоративних змін.

Трав'яні болотні угруповання характеризуються рядом еколого-ценотичних, біологічних і господарськи цінних ознак, а саме:

- трав'яні болота не мають будь-якого виявленого деревного або чагарникового ярусу. Лише на осушених болотах уздовж меліораційної мережі трапляються поодинокі дерева Alnus glutinosa або Betula pubescens;

- всі трав'яні угруповання утворені виключно трав'янистими видами квіткових або вищих спорових рослин, котрими визначаються ценотичні взаємозв'язки між ценоелементами, їх фізіономічність, структурна почленованість і продуктивність;

- оптимальні умови для свого розвитку трав'янисті види знаходять на долинних, староруслових, заплавних, улоговинних болотах з проточними, хоча б тимчасово болотними водами;

- домінуючими едифікаторами травостою є осоки і злаки, меншою мірою види болотного різнотрав'я, хвощі та папороті. їх щільність та фітомаса є лімітуючими факторами, якими визначається взаємозв'язок як між компонентами фітоценозів, так і між останніми та торфовим субстратом з його тепловим і гідрологічним режимом;

- проточність ґрунтових вод, алювіальність і делювіальність обумовлюють те, що трав'яні ценози бідні за видовим складом, малоструктуровані, мають слаборозвинутий моховий покрив.

Високотравні болота є складі лісостепових боліт досить поширені. Менше їх на болотах Полісся. Такі угруповання приурочені до найбільш знижених і обводнених ділянок болотних масивів. Це здебільшого повністю заболочені заплави малих річок з незадовільним стоком води, тальвеги балок, стариці, старі русла річок, заростаючі ставки, приозерні ділянки, на яких надовго застоюється повенева, дощова або тала вода. Лише в роки з дуже жарким літом вони місцями пересихають.

Високотравні угруповання специфічні, вони мають свої особливості екології та асоціювання. На нашу думку, це достатня кількість тепла, вологи, елементів зольного та азотного живлення. Площі високотравних угруповань збільшуються в напрямку з півночі на південь, де в період вегетації температура підвищується до 30 °С і більше, добре прогріваються болотні води, а їх випаровування сприяє зростанню вологоємності малорухливого повітря всередині фітоценозів. У лісостеповій зоні, де підстилаючими грунтоутворюючими породами є леси, болота краще забезпечені зольним І азотним живленням, ніж на Поліссі. У зв'язку з цим тут склалися оптимальні умови для формування високотрав'я, до складу якого входять Phragmites australis, Typha latifolia, T. artgustifolia, Scirpus lacustris, Glyceria maxima, Acorus calamus, Sparganium recta, а місцями крупні осоки та види різнотрав'я.

Характерною особливістю високотравних угруповань є моно домінантність у більшості випадків їх основним едифікатором виступає високо-травний вид із загальним покриттям ценозів 50-90%. Саме вони й визначають структуру болотних угруповань. Як правило, такі ценози одноярусні, рідше двох- і багатоярусні, вони мають бідний флористичний склад і низьку видову насиченість, спрощену одноярусну будову. Кількість видів у ценозах збільшується при зниженні обводненості рослинних угруповань. Мала вертикальна і горизонтальна почленованість високотравних угруповань, мабуть, обумовлена одноманітністю травостою та вирівняністю поверхні місцезростання, його екологічною однорідністю.

Таким чином, високотравні види утворюють своєрідну ценотично і фізіономічно відокремлену групу болотних видів рослин, котрі, асоціюючися між собою, формують досить стійкі трав'янисті комплекси, які визначають їх продуктивність та господарську цінність.

3.3.1 Очеретяні угруповання

Очеретяні угруповання в Лісостепу (менше на Поліссі) найхарактерніші для високотравних фітоценозів Звичайно ці угруповання мають ряд особливостей. По-перше, серед усіх високотравних угруповань вони відзначаються найбільшою висотою (3
-4 м, а подекуди й більше), по-друге, їм притаманна найменша як горизонтальна, так і вертикальна почленованість; по-третє, очеретяні угруповання очерету мають просту структуру, але вони різноманітні фітоценотично.

Вони дуже поширені на заплавних болотах-багатьох річок і їх приток, по малодіяльних руслах малих річок і заболочуваних заплавах, по старицях і заростаючих ставках, вироблених торфовищах. Тут завжди високий рівень стояння води і підтоплення очеретяних заростей. Phragmites australis за умов високого обводнення (1,0 - 2,0 м), достатнього мінерального живлення, яке забезпечується за рахунок джерельних вод, нормального температурного режиму протягом тривалого часу досягає максимальної висоти.

Висота очерету, його облисненість, щільність стеблостояння зумовлюють своєрідний тепловий, світловий і температурний режими фітоценозу, від якого значною мірою залежать флористичний склад, структурна організація та продуктивність травостою. З висотою, ступенем затіненості і водозабезпеченістю пов'язані поширення та розподіл видів різних екологічних груп рослин очеретяних угруповань різного синтаксономічного рангу. Phragmites australis на постійно та тривало обводнених ділянках з пухким субстратом торфу і особливо у водоймах, утворює довгі, міцні, густо переплетені між собою кореневища, котрі за вегетаційний період дуже розростаються, і на відкритих водоймах разом з іншим болотним різнотрав'ям він стає основою сплавини. Очерет інтенсивно розростається в ширину, а також активно заглиблюється в мулистий чи торфовий грунт на глибину 1,5-2,5 м. Унаслідок відмирання і наступної неповної мінералізації його решток утворюється основна маса торфу, який складає потужні пласти однойменних очеретяних покладів, що виповнюють ложе боліт.Із морфолого-анатомічними та біологічними особливостями очерету взаємопов'язані асоціативність, життєвість, частота трапляння, кількісні та якісні ценотичні показники. Особини з добре розвинутою гідроморфною структурою приурочені до водойм з проточною водою, а особини з гігроморфною структурою переважають на заболочених або періодично підсихаючих болотах. У першому випадку очерет домінує в травостої, а в другому - поділяє участь зі співедифікаторами, виявляючи таким чином взаємозбалансовані ценотичні властивості компонентів ценозів.

Очеретяні угруповання є прикладом монодомінантних одноярусних угруповань, що сформувалися в результаті одночасного і дружного проростання діаспор, інтенсивного розвитку бруньок відновлення кореневищ. За цих умов утворюються густі однорідні зарості. Завдяки щільності стеблостояння рослини інтенсивніше ростуть у висоту. Ця тенденція притаманна всім високотравним видам угруповань.

У високотравних очеретяних угрупованнях створюється специфічний мікроклімат: тут повітряні маси малорухливі, температура коливається менше і трохи нижча, ніж над травостоєм, вище насиченість вологою, оскільки високий рівень стояння болотних повільно рухливих вод забезпечує високу випаровуваність, а отже насиченість фітоценозу водяною парою. Все це, безумовно, позначається на розвитку фітоценозу та його ценотичних властивостях.

Високотравність та специфічність очеретяних угруповань ценотичних і екологічних умов їх місцезростання є причиною того, що вони мають бідний і одноманітний видовий склад. Основним едифікатором таких рослинних угруповань виступає Phragmites australis. Крім того, як свідчать дані обстеження, у 21 фітоценозі звичайноочеретників ростуть 72 види квіткових і вищих спорових рослин, у тому числі злаків - 10 видів, бобових - 1, осокових -10, ситникових - 2, хвощів - 2, папоротей - 2 і різнотравних - 45 видій. Моховий покрив розвинутий слабо, в ньому відмічено 8 видів гіпнових мохів. Слід відзначити, що флористичний склад інших високотравних фітоценозів даної формації ще бідніший, хоча кількість видів у цих фітоценозах зростає під впливом проведення меліоративних та інших робіт.

У ценотичному аспекті угруповання Phragmites australis також досить сталі і одноманітні: у фітоценозах налічується 11-35 видів, а частіше 13-21 вид, що значно менше, ніж в осокових ценозах.

Серед співдомінантів Phragmites australis ми відмітили 7 видів: з них із сталістю 80-90% - Glyceria maxima, Calamagrostis neglecta, Carex riparia, C. acutiformis; зі сталістю 50-70% - Carex elata. Carex appropinquata, Thelypteris palustris, Typha angustifolia; зі сталістю 25-40% - Calystegia sepi-um і Deschampsia caespitosa. Участь співдомінантів у рослинному покриві становить 20-55%, частіше 25-40%. Неподільно домінує Phragmites australis, проективне покриття якого становить 50-90%, а інколи й більше.

В Степу та Лісостепу чисті очеретяні угруповання займають досить великі площі на мілководдях з малорозвинутим шаром торфу або без нього. За умов достатнього зволоження, тепла повітря, грунту та води, що складаються на таких болотах, очерет дуже активно росте і протягом вегетації може утворювати кореневища до 5-15 м завдовжки, продукуючи велику кількість бруньок відновлення і пагонів. У результаті формуються монодомінантні угруповання, в яких травостій на 80-90% утворений Phragmites austraiis. Як уже відзначалося, висока щільність стеблостояння, затіненість, обводненість та інші властивості очеретяних угруповань зумовлюють бідність і одноманітність рослинного покриву. Високу ценотичну сталість виявляють лише деякі види, котрі тут разом з очеретом утворюють флористичне ядро очеретяних угруповань. Це, зокрема, Typha latifolia, T. angustifolia, Schenoplectus lacustris, S. tabernae-montanii, Carex vesicaria, C. acuta, C. elata, C, caespitosa, C. acutiformis, C. riparia, Oenanthe aquatica, Myosoton aquaticum, Scuteliaria galericulata, Rumex hydrolapathum, Ranunculus lingua, Sium latifoliurn, Leersia oryzoides. Всі ці види не досягають висоти едифікатора і знаходяться в різних умовах матеріально-енергетичного забезпечення, а звідси мають різну енергію росту, неоднорідну ярусну почленованість, видову насиченість, а отже, й різну продуктивність.

Страницы: 1, 2, 3


ИНТЕРЕСНОЕ



© 2009 Все права защищены.