бесплатно рефераты
 

Родина Орхідн

p align="left">Палеарктичний (європейсько-азійський) лучний вид. В Україні звичайно зустрічається в Карпатах і Прикарпатті, спорадично - на Правобережному Поліссі та в Лісостепу, зрідка - в Гірському Криму і дуже рідко - в Лівобережному Поліссі і Степу. Росте на вологих лугах, серед чагарників, на узліссях і лісових галявинах, переважно на вапнякових ґрунтах.

Заходи охорони. Занесений до Червоної книги України, а також до Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що знаходяться під загрозою зникнення. Охороняється в Карпатському біосферному заповіднику і Кримському та Ялтинському гірсько-лісовому природному заповідниках, в Апшинецькому заказнику загальнодержавного значення (Закарпатська область).

1.2.6 Зозулині сльози серцелисті -- Listera cordata (L.) R.Br.

Багаторічна корневищна трав'яниста рослина до 15 см заввишки. Стебло тонке, з двома супротивними серцевидними листками. Квітки дрібні, бруднувато-пурпурові, з неприємним запахом, зібрані у рідку китицю. Цвіте у червні-липні. Плодоносить у липні-вересні Розмножується насіннєвим і вегетативним способами. Вегетативне розмноження здійснюється паростками, які формуються на окремих ділянках довгого кореневища. Дочірні особини цвітуть на 3-й рік.

Зозулині сльози серцелисті -- голарктичний вид. Зозулині сльози серцелисті належать до видів, південна межа яких проходить по території Беларусі і України. В Карпатах росте на висоті 600-1400 м н.р.м. в тінистих вологих, а також заболочених хвойних лісах, переважно на Чорногорі та Горганах на мохових подушках. У 1983 р. Т.Л. Андрієнко виявила вперше цей вид на Словечансько-Овруцькому кряжі s заболоченому лісі із сосни звичайної. Із орхідних тут трапляється також зозулинець Фукса. Популяція зозулиних сліз серцелистих нараховує по 10 екземплярів, з яких 6 цвіло. Це свідчить про те, що підросту популяція немає і вона знаходиться в критичному стані. В культурі не розводилась, та, мабуть, і не слід цього робити, адже подібні оптимальні умови створити для неї дуже важко, а сама рослина утилітарних властивостей не має. Рідкісний і цінний для науки вид, що знаходиться на східній межі диз'юнктивного ареалу.

Заходи охорони. Занесено до Червоної книги України. Охороняється у Карпатському біосферному заповіднику та на Словечансько-Овручському кряжі. Необхідно контролювати стан популяцій.

1.2.7 Зозулині сльози яйцевидні - Listera ovata (L.) R.Br

Зозулині сльози яйцевидні - рослина багаторічна, з коротким товстуватим кореневищем. Стебло 25-60 см заввишки, нижче листків звичайно чотиригранне, голе, циліндричне, вище - тонше, короткозапозистоопушене, з одним-двома, рідше трьома маленькими листками. Листки майже супротивні, еліптично-яйцевидні, рідше довгасті, з стеблообгортною основою, тупі, з коротеньким загостренням, голі, з 5-18 жилками, -5-15 см завдовжки, 3-9 см завширшки. Суцвіття волотеподібне, негусте, багатоквіткове. Приквітки яйцеподібно-ланцетні, загострені, зелені. Квітконіжки скручені, залозистоопушені, звичайно трохи довші за приквітки. Оцвітина зелена; всі її листочки однакової довжини (4-4,5 мм), зовнішні яйцеподібні, внутрішні лінійно довгасті. Губа жовтувато-зелена, 6-10 мм завдовжки, тобто в 2 рази довша за інші листочки, вузькоклиновидна, до середини або глибше надрізана на дві лінійно-довгасті тупі лопаті, прикріплена до основи колонки під прямим кутом, потім звисла. Колонка дуже коротка, пряма, з прямим трохи виїмчастим носиком. Полінії двороздільні. Зав'язь дзигоподібна або майже куляста, нескручена, опушена. Коробчки овальні, зелені. В Україні досить часто зустрічається на Поліссі, в Лісостепу і Карпатах, де піднімається до 1100 м н.р.м. Досить часто трапляється в гірських лісах Криму.

Росте в широколистяних, мішаних і соснових лісах, але переважно у вологих і затінених. Популяції нараховують сотні й десятки сотень особин, займаючи великі площі. Особливо часто такі популяції зустрічаються а Карпатах, де на 1 м2 буває до 50 особин. У природних умовах розмножується переважно насінням. Запилюється з допомогою дрібних жуків і мух. Має дивний і оригінальний пристрій для запилення. Носик колонки важелеподібний, отож при наближенні комахи до приймочки полінії "стріляють", оглушаючи дрібну комаху своїм ударом, і в цю мить прилипають до певних органів її голови. Тапер озброєна комаха понесе поліній на іншу квітку. Зав'язування плодів у цього виду різко коливається і залежить від погодних умов: одного року, переважно при дощовій погоді, може бути 10-15%, другого року, коли весна рання і тепла, наближається до 100% від кількості квіток. Хоч кореневище у зозулиних сліз яйцелистих і не дуже довге, у природних умовах розмножується все-таки вегетативно. У всіх популяцій велика кількість ювенільних особин як свідчення розквіту виду. Його майже не поїдають тварини, не збирають на букети.

У первинній культурі добре розмножується насінням і вегетативно, спостерігається самосів. Типовий сціофіт. Рослини витримують пряме сонячне проміння не більше 1-2 гад, особливо ще коли грунт недостатньо вологий, а тому в такому випадку особини вилягають або ж не розвивають суцвіть. Цвітіння у популяцій відбувається в різні строки: на рівнині -в травні, в горах Карпат - в червні. Цікаво, що ця особливість зберігається і в первинній культурі, хоч у багатьох рослин, завезених із різних районів, як правило, ритм розвитку поступово вирівнюється.

Заходи охорони. Занесено до Червоної книги України. Охороняється у природних заповідниках Поліському, Кримському, Ялтинському гірсько-лісовому та Розточчя, а також у Карпатському біосферному заповіднику. Вирощують у ботанічних садах, зокрема Національному НАН України (Київ).

1.2.8 Зозулині черевички справжні -- Cypripedium calceolus L

Названо рід рослини на пошану Кіприди, або Венери. Народні назви: Адамова голова, зозульки жовті, зозулині башмачки, черевички гарні. Черевички зозулині є дуже давньою і примітивною групою орхідей нашої флори, а тому їх біологічні властивості розглянемо досить детально.

Черевички зозулині -- багаторічна трав'яниста рослина з жовтим повзучим кореневищем, від якого відходять довгі нитковидні корені, горизонтально або донизу направлені. Стебло просте, округле, заввишки 20-50 см, при основі одягнене двома-трьома бурими піхвами, а біля середини і вище має 2-4 ланцетно-еліптичні, на верхівці загострені листки, в нижній частині стебло пухнасте, у верхній -- залозисте. Стеблові листки завдовжки 10-17 см, завширшки 3-7 см, зверху зелені, неопилені, зісподу бліді, вздовж гілок і по краю короткоопушені. Пластинка листка має 7-9 основних жилок і в 5-7 разів більше додаткових, які густо розміщуються між основними. Основні жилки зверху з рівчаком, зісподу -- гранчасті. Перший нижній плівчастий листок, що має піхви, швидко відмирає, а в його пазусі закладається брунька відновлення, з якої пізніше розвинеться кореневище. В двох інших листках-піхвах, крім звичайних, є ще по одній сплячій бруньці. Верхній плівчастий листок і піхва, як правило, завжди зелені. Перший справжній листок до деякої міри ще піхвовидний, наступний піхвовидний лише при основі. Приквіткові листки довгасто-ланцетні, загострені, нижні довші, ніж квітки.

Квітки 60-80 мм в діаметрі. Листочки оцвітини червонувато-бурі, губа мішечковидно здута, світло-жовта, всередині з червоними краплинками чи цяточками. Інколи квітки бувають світло-жовтими, зеленувато-жовтими і навіть білими. Верхній листочок оцвітини еліптично-ланцетний, рідше -- яйцевидно-ланцетний, загострений, з зовнішнього боку при основі трохи опушений, нижній листочок вужчий, на верхівці з двома зубцями, бокові листочки горизонтальні, нерівнобокі, лінійно-ланцетні, загострені і трохи спірально скручені. Губа звичайна, яйцевидна або еліптична, зверху приплюснута, спереду кругляста, з вузько-серцевидним входом, коротша від листочків оцвітини, завдовжки близько 3 см. Зав'язь веретеноподібна, трохи залозисто-яйцевидна, дуговидно зігнута, завдовжки до 3 см. В коробочці знаходиться декілька тисяч насінин. Кожна насінина завдовжки до 1-1,3 мм і 0,21-0,26 мм завширшки -- найбільша за розмірами серед орхідей.

Ареал виду охоплює більшу частину Європи, включаючи Скандінавію і Балканський півострів. У Середземноморській області відсутній. В Азії поширений від Уралу до Монголії та Японії. В Україні розсіяно трапляється в лісах рівнинної частини; у Львівській області відомі місцезростання в околицях обласного центру; зустрічається у Вінниці, у Золочівському районі поблизу Лисої гори; в Тернопільській області -- в околицях м. Кременця на Страховій горі, де нині, мабуть, зник. Виявлено нове місцезростання черевичків зозулених у Середньому Придніпров'ї, близько 20 особин цього виду зростає у грабовому лісі неподалік від Дніпра в Кагарлицькому районі Київської області. В Українських Карпатах виявлено поблизу Чернівців, на Чивчинських горах околиці Яремчі. В Криму трапляється в західній частині передгір'я.

Черевички зозулині розмножуються насіннєвим способом, як, наприклад, і булатка великоквіткова. В умовах культури задовільно розмножуються вегетативно. Кореневища розрізають на частини так, щоб на живці було не менше однієї бруньки. 3 10 особин, завезених на ділянку з урочища Громош, вегетативним способом розмножена популяція, що нараховує 150 екз. У черевичків зозулиних ріст і розвиток проходить значно повільніше, ніж в інших орхідей флори України. Період від проростання насіння до першого цвітіння в природних умовах триває від 15 до 18, а в культурі -- до 10 років. На 1-му році життя проросток має два міжвузля і дві луски. Біля основи першої луски розвивається бічний корінець. Підземний спосіб життя проросток веде 2-3 роки. Перший зелений листок з'являється на поверхні ґрунту на 4-му, а інколи -- на 5-тому році життя. На 5-6-му році розвитку на проростках з'являється до 3 міжвузль і 2-3 широких листки. З року в рік кореневище товщає і заглиблюється і кількість сплячих бруньок на ньому збільшується. Коли пробуджується кілька бруньок одночасно, тоді спостерігається галуження кореневища. Дорослі вегетативні рослини в 3-4 стебловими листками з'являються в природі від 13 до 17, а культурі -- від 7 до 9 років.

Черевички зозулині поселяються під пологом лісу лише при освітленні 1/16-1/18 від повного. У затінених лісах оптимальність світло-уловлення досягається обертанням стебла навколо своєї осі. При вирощуванні на грядках їх необхідно розміщувати під кронами дерев або притінювати за допомогою густих дерев'яних щитів І все-таки під деревами рослини розвиваються краще, ніж під тінівками.

Черевички зозулині -- мезофільні і морозостійкі рослини, а тому влітку позитивно реагують на штучне дощування, а на зиму їх краще трохи прикривати листям, як весною, коли рослини відростуть, вигрібають, або ж лишають до першої прополки. Значна кількість листків до цього часу, звичайно, розкладається і перегниває, удобрюючи грунт, оптимально рослини розвиваються на свіжих гумусових ґрунтах. Вважаються індикаторами наявності вапна в ґрунті чи вапнякових ґрунтів.

Черевички зозулині -- один з найкращих видів флори України. Збирання квітів на букети приносить велику шкоду популяціям, бо виснажує не тільки кореневу систему, а й репродуктивний фонд рослин, що незабаром призводить до їх загибелі. На ріст і розвиток черевичків зозулиних негативно впливає також значне освітлення лісів, яке спостерігається під час їх вирубок. Якщо за 10 років вирубаний ліс не відновлюється, то рослини зовсім зникають з цього місця. Заміна природних лісостанів штучними, зокрема монокультурами хвойних, не властивими даній місцевості, приводить до збіднення флористичного складу насаджень і негативно позначається на популяціях черевичків зозулиних, ця рослина раніше зустрічалася в Україні частіше, ніж сьогодні.

Порівняно недавно цим квітучим дивом, цим ювелірним творінням природи милувались навіть в околицях Києва, однак минуло уже майже 40 років як ботанікам не траплялась ця рідкісна рослина. І хоч черевички зозулині мають в своєму складі отруту і не поїдаються худобою, випасання лісів пригнічує їх нормальний розвиток. Як рідкісна оригінальна рослина потребує повної охорони.

Заходи охорони. Занесено до Червоної книги України та Конвенції про міжнародну торгівлю дикими видами фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення. Охороняється у природних заповідниках Розточчя, Кримському, Ялтинському гірсько-лісовому та Медобори, Карпатському біосферному заповіднику (Широколужанський масив). Необхідно виявити та взяти під охорону всі місцезнаходження виду, зокрема урочище Громош.

1.3 Рід Коручка (Epipactis)

Коручка болотна -- Epipactis palustris (L.) Crantz

Назва роду зустрічається у Теофраста і стосується групи рослин, які дещо схожі на один із видів чемерника і тому один із сучасних видів ко-ручки - чемеринковидний. Траву коручки використовували у салати для сприяння росту дітей.

Народні назви: кокуручка, чемерка, дрімлик болотний. Коручка болотна - багаторічна трав'яниста рослина. Кореневище повзуче з довгими міжвузлями і двома-трьома нитковидними коренями біля кожного вузла, а іноді й у міжвузлі. Від розгалуженого кореневища відходить кілька прямостоячих стебел, утворюючи клонову систему. Надземне стебло 20-60 см заввишки, округле або трохи гранчасте, вгорі або від середини короткозалозисто-опушене. Листків 4-8. довші за міжвузля, голі й шорсткі, з дуговидними, випнутими жилками зісподу; нижні довгасто-яйцеподібні або довгасті, 11-17 см завдовжки, 4-6 см завширшки, верхні -дрібніші, ланцетні, довгозагострені. Суцвіття китицеподібне, до цвітіння поникле, потім пряме, негусте, 6-13-квіткове; приквітки ланцетні або яйцеподібно-ланцетні, гострі, всі коротші від квіток, нижні трохи довші від них. Квітки звислі, без запаху. Листочки оцвітини трохи увігнуті: зовнішні - яйцеподібно-ланцетні або ланцетні, розсічене--короткоопушені, бурувато-зелені або зеленувато-сірі, з середини зеленувато-білі або червонуваті, 9-11,5 мм завдовжки; бокові внутрішні - довгасто-яйцеподібні, голі, коротші від зовнішніх, зовні білі, з червонуватою основою, з середини білі. Губа майже такої ж довжини, як і зовнішні листочки оцвітини. Колонка коротка, з тупим носиком, 4-5 мм завдовжки, опушена. Полінії порошкуваті, двороздільні, з'єднані маленькою залозкою. Зав'язь видовжено-веретеновидна, шестигранна, короткоопушена. Коробочка повисла. Насіння дрібне.

Коручка болотна - євразійський вид. Його ареал охоплює такі географічні райони та країни: Скандинавський півострів, Данію, Англію, Францію, Іспанію, Італію, північну частину Балканського півострова, Німеччину, середню і південну смугу європейської частини колишнього CPCR Кавказ, Північний Іран, Малу Азію, Сірію, Ліван, Північну Азію від Уралу до Саян, Середню Азію, Гімалаї, Північну Африку. В Україні звичайно поширена на Поліссі, досить рідко - в північній частині Лісостепу, а ще рідше - на півдні Лісостепу. В зоні Степу відома поблизу річок Дніпра та Дінця, в Херсонській області на косі Тендра та на острові Джарилгач. У Карпатах зустрічається зрідка на Чорногорі, в Горганах, Східних Бескидах та в Прикарпатті. Дуже рідко трапляється на Південному березі Криму.

Росте на торф'яних болотах, болотистих луках і фітоценотично тісно пов'язана з осоково-гіпновими і осоково-сфагновими рослинними угрупованнями, а також із злаково-різнотравними болотними луками.

Коручка болотна - рослина довгокореневищна, серед болотно-лучної рослинності формує розгалужені куртини з дочірніх особин вегетативного походження. Первинне кореневище материнської особини завжди насіннєвого походження. В осоковому сфагновому болоті воно буває до ЗО см завдовжки, з 5-6 міжвузлями, на кожному з яких розміщуються 2-3 нитковидних корені по 5-10 см завдовжки. Бічні бруньки формуються на кореневищі під лусками і біля них кореневище дуже тонке. Коли з бруньки формується пагін, кореневище дочірньої особини відривається від материнського й існує самостійно. Однорічні особини вегетативного походження мають 1-2 прозорих піхвових листки і таку ж кількість ланцетно-загострених асиміляційних листків. У дворічних екземплярів 3-4 справжні листки, які розміщуються на стеблі спірально-черговим порядком. Щорічно кількість листків на стеблі збільшується відповідно до росту і розвитку кореневої системи.

Віргінільний період у особин вегетативного походження триває 5-6 років Генеративні монокарпічні пагони з'являються на 6-7-му році, звичайно рясно цвітуть і плодоносять і восени відмирають. Брунька оновлення з генеративними зачатками формується через рік, рідше щорічно.

В умовах первинної культури дочірня особина вегетативного походження досягає генеративного стану на другому році життя, після чого цвіте і плодоносить щорічно, формуючи при цьому кілька бічних кореневих відростків. Кореневищні міжвузля, як правило, коротші й товщі, ніж у природі, і мають набагато більше додаткових коренів на одному вузлі. Рослини не вибагливі до ґрунтів і вологи повітря. Нормально ростуть і розвиваються на відкритих ділянках з середньою вологістю ґрунту. Перспективний вид для колекцій ботанічних садів, успішно випробуваний у культурі багатьох ботанічних садів різних країн.

Заходи охорони. Занесено до Червоної книги України. Охороняється у заповідниках: Карпатському біосферному та Розточчя (природному), заказнику загальнодержавного значення Перебродівському і на заповідних територіях Криму.

1.4 Рід Любка (Platanthera)

1.4.1 Любка дволиста - Platanthera bifolia (L.) Rich

Наукова назва роду походить від грецьких слів "платіо" - широкий і "антера" - тичинка, тобто широка тичинка, яка властива любці зеленоцвітій. Колись за допомогою відвару бульб рослини ворожки-чарівниці причаровували хлопців до дівчат. Народні назви: любка біла, люби мене - не покинь, зозулині сльози, нічна фіалка, сторчень смольний, шарлот паралист.

Рід нараховує близько 200 видів поширених у помірній і субтропічній зонах північної півкулі. На території України зростає два види, які потребують повної охорони.

Любка дволиста - багаторічна трав'яниста рослина з характерними спеціальними органами для нагромадження поживних речовин - кореневими бульбами, що утворились при розширенні додаткових коренів. Під час цвітіння рослина має дві бульби: молоду і стару, додаткових коренів поглинання 3-10. Бульби зрослися лише у верхній частині, однакові за розмірами, завширшки 0,4-1,5 см, завдовжки - 0,6-2,8 см, веретеноподібні, з нитковидним закінченням.

Листки прикореневі, їх два, зближені, майже супротивні, широко-еліптичні, тупі, до основи звужені в крилатий черешок. Пластинка листка гола, блискуча, разом з черешком 12-17 см завдовжки, 5-6 см завширшки. Жилки паралельно-дуговидні, при основі листка зближені, в кількості 10-12. Великі жилки в Кількості 3-5 виступають зісподу листка у вигляді ребер, добре помітні з зовнішнього боку. Всі жилки перпендикулярно перетинаються дрібними тонкими перемичками, яких дуже багато.

Квітконосне стебло прямостояче, 30-50 см заввишки, голе, жовтувато-зелене, біля основи помітно ребристе, з двома буруватими піхвами і двома листками, вище яких розміщені два-три дрібних листки, 3-4 см завдовжки, 0,5-1,8 см завширшки. Суцвіття волотеподібне, циліндричне, рідке, 12-18 см завдовжки, квіток 12-20. Приквітки ланцетні, тупуваті, майже однакової довжини із зав'яззю. Квітки двостатеві, білі. Оцвітина тричленна з двох кіл. Середній зовнішній листочок оцвітини широкояйцеподібний, з серцевидною основою, 4,5-7 мм завдовжки і майже такої ж ширини, інші листочки ланцетні, нерівнобокі, з них бокові зовнішні довші й вужчі від середнього. Губа лінійна, тупа, 10-13 мм завдовжки і близько 2 мм завширшки. Шпорка нитковидна, дуговидна, на кінці зеленувата, гостра, косо спрямована донизу або горизонтальна, 15-35 мм завдовжки, в 1,5-2 рази довша за зав'язь.

Любка дволиста - євразійський лісовий вид. Вона поширена майже по всій Європі і на значній частині Азії. Найпівнічніше місцезростання її відоме в Норвегії на 71° північної широти. У Баварії зустрічається в горах на висоті 1700 м н.р.м., а в центральних Альпах піднімається до 2800 м н.р.м. В Середземномор'ї любка дволиста рідкісна рослина; вона виявлена тут в горах Північної Африки, на півночі Іспанії, в горах Італії та на Балканах, північніше Греції. На схід доходить через Сибір, Середню Азію до Китаю та Японії, на південь - до Гімалаїв. В Україні спорадично росте на Поліссі та в Лісостепу, рідше в Степу на других терасах річок. Найчастіше можна зустріти її в Українських Карпатах, де вона піднімається до 1000 м н.р.м.

Любка дволиста має досить широку екологічну амплітуду. До освітлення дуже вибаглива, росте на добре освітлених ділянках, хоч може довгий час витримувати значне затінення, особливо в молодому віці. Мабуть, в ювенільному стані краще розвивається при затіненні. Наприклад, у березовому гаю в околицях с. Шкуратівці Мукачівського району Закарпатської області на 1 м2 нараховувалось 200-250 особин, але генеративних рослин майже не було. До вологи ґрунту не дуже вибаглива, проте на сухих ділянках має дрібніші бульби, рідше цвіте і слабкіше поновлюється; не оселяється на місцях, де довгий час застоюється вода. Не вибаглива до типу ґрунтів, проте на Поліссі та в Лісостепу частіше оселяється на сірих підзолистих, а в Карпатах - на гірсько-підзолистих та лучно-буроземних кислих чи нейтральних ґрунтах.

Страницы: 1, 2, 3


ИНТЕРЕСНОЕ



© 2009 Все права защищены.