бесплатно рефераты
 

Анатомія і фізіологія

p align="left">Зоровий нерв, n. Opticus; він являється провідником світлових відчуттів і складається з чутливих нервових волокон, які являються відростками гангліозних клітин сітчастої оболонки очного яблука. Нервові волокна вийшовши від задньої периферії очного яблука в орбіту, і покидають орбіту через зоровий канал, проникаючи в порожнину черепа зоровий нерв утворює перехрест з таким самим нервом іншої сторони. Перехрест неповний, перехрещуються лише медіальні волока нерва. Перехрест chiasma opticum розміщується в борозні клиноподібної кістки, поблизу турецького сідла. Продовженням зорового шляху за хіазмою служить зоровий тракт, який йде до підкоркових зорових центрів, - до ядер верхніх горбиків покрівлі середнього мозку, до латеральних колінчастих тіл метала мусу, до подушки таламуса, а від них нервові волокна в складі білої речовини півкуль йдуть в кору, а саме в потиличні долі півкуль великого мозку ( зорова сенсорна зона кори). По функції - чутливий, немає чутливого ядра.

Окоруховий нерв n. Oculomotorius, по функції руховий, і парасимпатичний складається з рухових, соматичних і еферентних парасимпатичних нервових волокон. Має рухове і додатково парасимпатичне ядро. Волокна цього нерва, являються аксонами нейронів, що складають ядра нейронів. Ядра знаходяться на дні водопроводу середнього мозку, в його центральній сірій речовині, на рівні покрівлі середнього мозку. На основі мозку виходить в окоруховій борозні, поблизу соскоподібних тіл, і з порожнини черепа через верхню очну щілину проникає в орбіту і ділиться на дві гілки: верхню і нижню. Рухові соматичні волокна цих гілок іннервують верхній, медіальний, нижній прямі м'язи, нижній косий м'яз, і м'яз, що піднімає верхню повіку; парасимпатичні волокна іннервують м'язи, які звужують зіницю ока і війковий м'яз.

Блоковий нерв (n. Trochlearis) по функції - руховий, м'язовий, складається з нервових волокон, що відходять від рухового ядра, яке розміщене на дні водопроводу мозку (в центральній сірій речовині), в ніжках мозку на рівні нижніх горбиків покрівля середньо мозку. На основі мозку корінці нерва виходять позаду пластинки чотиригорбкового тіла і виходить з порожнини черепа в орбіту, іннервує верхній косий м'яз очного яблука.

Трійничний нерв (n. Trigeminus), по функції - змішаний, складається з чутливих і рухових нервових волокон. Чутливі нервові волокна являється периферичними від ростками нейронів трійничниного вузла, який знаходиться на передній поверхні піраміди скроневої кістки. Чутливі нервові волокна утворюють 3 гілки нерва: перша гілка - очний нерв, друга - верхньощелепний нерв, третя - нижньощелепний нерв. Центральні відростки (аксони) нейронів - трійничного вузла складають чутливий корінець трійничного вузла, що йде в мозок до чутливих ядер. Вони розміщуються в мосту, а саме в сірій речовині ромбоподібної ямки.

Корінці п'ятої пари виходять з мозку в місці переходу моста всередині ніжки мозочка на його передній поверхні.

Oчний нерв (n. Ophthalmicus), перша гілка трійничного нерва, по функції чутлива, і відходить від трійничного вузла, проникає в порожнини черепа через верхню очну щілину в орбіту. Іннервує верхню половину голови, шкіру чола, кон'юнктиву верхньої повіки і оболонки очного яблука, слизову оболонку лобової і клиноподібної пазух і частин решітчастої кістки. Найбільша гілка очного нерва - лобовий нерв.

Верхньощелепний нерв (n. Mnaxillaris), по функції чутливий, проникає з порожнини черепа через круглий отвір в крилопіднебенну ямку. Область іннервації: шкіра середнього відділу обличчя ( верхньої губи, нижньої повіки, виличної кістки, зовнішнього носа), слизова оболонка верхньої губи, верхніх ясен, порожнини носа, піднебіння, верхньощелепна пазуха, верхні зуби.

Нижньощелепний нерв (n. Mandibularis), по функції - змішаний, складається з чутливих і рухових нервових волокон. З порожнини черепна проникає через овальний отвір в підскроневу ямку. Чутливі гілки іннервують шкіру нижньої губи, підборідка, скроневої області, слизову нижньої губи, нижніх ясен, щоки, тіло і кінчики язика, нижні зуби. Рухові гілки іннервують всі жувальні м'язи. Найбільші гілки : язиковий нерв, і нижній альвеолярний.

Відвідний нерв, n. Abducens, по функції руховий, складається з рухових соматичних нервових волокон. Рухове ядро розміщене в мості, с в сірій речовині, на дні ромбоподібної ямки. На основі мозку корінці 6 пари виходять між мостом і пірамідами довгастого мозку. З порожнини черепа нерв виходить через верхню очну щілину в орбіту іннервує латеральний прямий м'яз очного яблука.

Лицьовий (n. Facialis), по функції - змішаний, складається з рухових нервових соматичних волокон, секреторних, парасимпатичних волокон, чутливих смакових волокон. Рухові волокна відходять від ядра лицьового нерва, що знаходиться в мозку, а саме в сірій речовині ромбоподібної ямки. Секреторні парасимпатичні і чутливі смакові волокна входять в склад проміжного нерва, який має парасимпатичне і чутливі ядра в мосту і виходять з мозку разом з лицьовим нервом. Корінці лицьового нерва на основі (поверхні) мозку виходять в мостомозочковому куті (між мостом і довгастим мозком та мозочком) на задньому краї моста. Потім він проникає у внутрішній слуховий прохід (porus acusticus internus) і вступає в лицьовий канал (canalis facialis) скроневої кістки, проходить по внутрішній стінці барабанної порожнини, далі виходить з каналу і через шилососкоподібний отвір виходить з порожнини черепа. По виходу із foramen stylomastoideum лицьовий нерв вступає в товщу привушної слинної залози і розділяється на свої кінцеві гілки. На шляху в однойменному каналі скроневої кістки n. Facialis віддає такі нерви: n. petrosus major великий кам'янистий нерв (секреторний нерв), нерв іде до залоз слизової носа і піднебіння, частина волокон досягає слізну залозу. n. stapedius (м'язовий), іннервує m. stapeddius . chorda tympani (барабанна струна) по функції змішаний, проникає в барабанну порожнину.

Чутлива (смакова) частина йде в складі n.lingualis до слизової оболонки язика, під нижньощелепну і під'язикову слинні залози.

Після виходу із foramen stylomasteideum від n. Facialis відходять такі м'язеві гілки: n. auricularis posterior іннервує мімічні м'язи. ramus digastricus мімічні м'язи.

Отже, м'язові гілки іннервують всі мімічні м'язи - обличчя і частину м'язів шиї.

Присінково-завитковий (n. Vestilocochlearis), по функції чутливий, складається з чутливих нервових волокон, що йдуть від органа слуху і рівноваги. Він складається з двох частин - pars vesstibularis і pars cochlearis, які по свої функціях різні. Присінкова частина являється провідником імпульсів від вестибулярного апарату закладеного в присінку і пів колових каналах лабіринту внутрішнього вуха. Завиткова частина проводить нервові імпульси від органа, що знаходиться в завитці, і який сприймає звукові подразнення. Кожна частина має нервовий вузол із чутливих нейронів, розміщених у піраміді скроневої кістки поблизу внутрішнього вуха, а саме в завитці і вестибулярному апараті: в мішечку, маточці і ампулах пів колових протоків внутрішнього вуха. Обидві частини - одна завиткова, одна пристінкова - від внутрішнього вуха йдуть по внутрішньому слуховому проході в міст мозку, де знаходяться їх ядра, від яких відходять нервові волокна, що на основі мозку виходять в мостомозочковому куті, і далі нервові імпульси йдуть до ядер нижніх горбиків покрівлі середнього мозку, медіальних колінчастих тіл - це підкоркові слухові центри, а звідси нервові імпульси йдуть до верхньої звивини скроневої долі (слухова зона кори) ядра присінкової частини 8 пари черепних нервів зв'язані з мозочком.

Язикоглотковий (n. glossopharingeuus), по функції змішаний, складається з чутливих і смакових волокон, рухових соматичних волокон, секреторних парасимпатичних волокон. Чутливі волокна іннервують слизову оболонку кореня язика, глотки, барабанної порожнини, смакові волокна - смакові сосочки кореня язика. Рухові волокна - шило глотковий м'яз, а секреторні, парасимпатичні волокна - привушну слинну залозу. Ядра знаходяться в довгастому мозку (в сірій речовині ромбоподібної ямки), корінці на основі мозку виходять із довгастого мозку позаду оливки. З порожнини черепа виходить через яремний отвір, спускається вниз до переду по напрямку до кореня язика і ділиться а гілки, що йдуть до відповідних органів: (язик, глотка, барабанна порожнина, привушна слинна залоза).

Блукаючий (n. vagus) по функції - змішаний, складається з чутливих, рухових соматичних, і парасимпатичних нервових волокон. Чутливі волокна розгалужуються в різних внутрішніх органах. Одна з чутливих гілок - нерв - депресор - закінчується рецепторами в дузі аорти і відіграє важливу роль в регуляції кров'яного тиску. Тонкі чутливі гілки іннервують частину твердої мозкової оболонки головного мозку і невелику ділянку шкіри в зовнішньому слуховому проході. Рухові соматичні волокна іннервують м'язи глотки, м'язи м'якого піднебіння і м'язи гортані.

Парасимпатичні волокна іннервують серцевий м'яз, гладкі см язи і залози всіх внутрішніх органі грудної порожнини і порожнини живота за виключенням сигмоподібної кишки і органів малого тазу. Органи малого тазу не іннервує.

Блукаючий нерв - це найбільший і найдовший нерв з усіх черепно- мозкових нервів. Зона його іннервації простягається від області голови до органів черевної порожнини включно. Через свій довгий шлях одержав назву блукаючого (проходить в області ший, грудної і черевної порожнини).

Ядра знаходяться в довгастому мозку (в сірій речовині ромбоподібної ямки), корінці 10 пари на основі мозку виходять з довгастого мозку , бокової борозни. З порожнини черепа нерв виходить через яремний отвір, на ший лежить поблизу внутрішньої яремної вени і загальної сонної артерії. В грудній порожнин підходить до стравоходу і разом з ним через діафрагму проникає в черевну порожнину. Блукаючий нерв має такі відділи: головний, шийний, грудний, черевний.

Блукаючий нерв по складу волокон і області іннервації являється головним парасимпатичним нервом.

Додатковий - n. accessoriuus, по функції руховий, складається з рухових волокон, ядра розміщені в довгастому мозку (в сірій речовині ромбоподібної ямки) і в шийному сегменті спинного мозку. Корінці 11пари на основі мозку виходять з довгастого мозку в задній латеральній борозні. З порожнини черепа виходить через яремний отвір на шию. Зона іннервації іннервує грудиноключичнососкоподібний м'яз і трапеційноподібний м'яз.

Під'язиковий нерв - n. Hypoglossus руховий по функції, тобто являється м'язовим, має рухові волокна, що йдуть до м'язів язика. Єдине соматично - рухове ядро нерва, закладене в довгастому мозку, в сірій речовині ромбоподібної ямки. Корінці 12 пари на основі мозку виходять з довгастого мозку між пірамідами і оливами, з бокової борозни довгастого мозку. З порожнини черепа через однойменний канал(canalis n. Hypoglossi) потиличної кістки, спускається по латеральній1 стороні, а a.carotis interna, проходить під m. digastricus і йде по латеральній поверхні m. hypoglossus і розпадається на кінцеві гілки, які входять в мускулатуру язика. Одна з гілок під'язикового нерва утворює разом з гілками 1-3 шийних нервів так звану шийну петлю. Гілки цієї петлі (за рахунок волокон із шийних спинномозкових нервів) іннервують м'язи ший, що лежать нижче під'язикової кістки.

9. Симпатична частина автономної нервової системи. Симпатичні центри, стовбури сплетення. Особливості впливу на функції організму

До автономної нервової системи відносять відділи головного мозку і нерви з їхніми розгалуженнями, які іннервують переважно внутрішні органи: серце, судини, залози внутрішньої секреції та ін. Автономна нервова система, в свою чергу, поділяється на симпатичну і парасимпатичну (мал. 1)

Мал. 1. Автономна нервова система (схема):

а - парасимпатичний, б - симпатичний відділи.

Автономна нервова система іннервує весь організм у цілому, всі органи й тканини: залози, непосмуговані м'язи, кровоносні судини, органи чуття, нарешті, головний і спинний мозок, тобто саму центральну нервову систему. Більшість органів іннервується одночасно як симпатичною, так і парасимпатичною нервовою системою, однак вони діють на один і той самий орган протилежно. Наприклад, симпатична нервова система збільшує ритм і силу скорочень серця, звужує судини і підвищує їхній тонус, уповільнює перистальтику кишок; парасимпатична -- навпаки, уповільнює ритм і зменшує силу скорочень серця, розширює судини і знижує тиск у них, прискорює перистальтику кишок. Загалом симпатична нервова система забезпечує витрачання енергії, а парасимпатична -- відновлення її запасів в організмі.

Автономна нервова система не має своїх особливих аферентних, чутливих шляхів. Чутливі імпульси від органів спрямовуються по чутливих волокнах, спільних для вегетативної і соматичної нервової системи. Вищий контроль і регуляцію функцій вегетативної нервової системи, як і соматичної, здійснює кора великого мозку.

Центри автономної нервової системи розміщені в середньому, довгастому й спинному мозку, а периферична частина складається з нервових вузлів і нервових волокон, які іннервують робочий орган. Від тіла нейрона (першого), що міститься в центральній нервовій системі, відходить довгий відросток, який утворює пресинаптичне, або прегангліонарне, волокно. Воно переключається на другий нейрон, тіло якого міститься в периферичному вузлі (ганглії, сплетенні), від тіла цього нейрона відходить постсинаптичне (постгангліонарне) волокно до іннервованого органа.

Симпатична частина автономної нервової системи бере початок у середній частині спинного мозку (останній шийний, грудні і II--III поперекові сегменти), де містяться тіла перших нейронів, відростки яких закінчуються в нервових вузлах двох симпатичних ланцюгів, розміщених по обидва боки і спереду від хребта. В цих ланцюгах містяться тіла інших нейронів, відростки яких безпосередньо іннервують робочі органи. У вузлах перший і другий нейрони з'єднуються за допомогою синапсів.

10. Поняття про аналізатори. Шкіра, будова. Шкіра як рецепторне поле. Види рецепторів шкіри

Аналізатор розглядається як єдина складна й організована динамічна система, до якої входять рецепторний апарат (периферійний відділ аналізатора), аферентні нейрони і провідні шляхи (провідниковий відділ) та ділянки кори півкуль великого мозку (центральний кінець аналізатора).

Периферійний відділ аналізатора представляють органи чуття із закладеними в них рецепторами, за допомогою яких людина пізнає навколишній світ, одержує інформацію про нього. Вони називаються органами зовнішнього чуття, або екстерорецепторами. Розрізняють шість екстерорецепторів: дотику і тиску, гравітації (земного тяжіння), зору, слуху, смаку та нюху. Крім того, є рецептори, що відображають рухи окремих частин тіла і стан внутрішніх органів: м'язово-суглобове чуття, рівновага, відчуття органів. До них належать пріорецептори й інтерорецептори, які сприймають нервові імпульси з внутрішніх органів і судин. їх описано в розділах про опорно-руховий апарат, шкіру.

У центральному відділі аналізатора нервові імпульси набувають нових якостей та відображаються в свідомості у вигляді відчуття. На основі відчуття формуються складніші суб'єктивні образи: сприймання (психічний процес відображення дійсності, який створює суб'єктивний образ об'єктивного світу), уявлення (образ предмета або явища матеріального світу, відтворений у свідомості на основі минулих впливів на органи чуття), мислення (абстрактне, узагальнене пізнання явищ зовнішнього світу, їхньої сутності шляхом аналізу та синтезу, суджень та висновків).

Шкіра складається з трьох шарів:

1. Епідерміс (зовнішній шар)

2. Дерма (власне шкіра - середній)

3. Підшкірна жирова клітковина (внутрішній)

Епідерміс (надшкір'я) 0,07-2,5 мм - представлений багатошаровим плоским зроговілим епітелієм. Його глибокі шари складаються з клітин, які розмножуються і мають назву росткового епітелію.

Наближаючись до поверхні шкіри, клітини стають плоскими, зроговівають, злущуються і відпадають (зроговілий шар). Саме роговий шар захищає шкіру від механічних, хімічних пошкоджень, проникнення води і мікроорганізмів усередину тіла (мозолі - потовщений роговий шар), забезпечує регенерацію шкіри та очищення шкіри.

В ростковому шарі міститься пігмент меланін, який надає шкірі забарвлення й поглинає ультрафіолетові промені, захищаючи цим організм. Цей шар приймає участь у синтезі вітаміну D.

В епідермісі містяться чутливі нервові закінчення.

Дерма (власне шкіра) - щільна сполучна тканина товщиною 4 мм. В ній виділяють сосочковий і сітчастий шари.

а) Сосочковий шар складається з пухкої сполучної тканини і утворює сосочки, які впинаються в епідерміс. Відповідно їм на поверхні шкіри утворюється рельєфний малюнок з ліній різної конфігурації. Їхня форма й розташування індивідуальні (дерматогліфіка). Цим широко користуються в криміналістиці та судово-медичній практиці (дактилоскопія). Сполучна тканина цього шару крім клітин містить галогенові і еластичні волокна, які зумовлюють міцність і пружність шкіри. Шар пронизаний кровоносними і лімфатичними судинами, нервовими волокнами і закінченнями. Тут розташовані клітини з пігментом, м'язові клітини. Вони беруть участь у підніманні волосся, у виділенні секретів шкірних залоз, підтримують пружність шкіри. Сосочковий шар здійснює живлення епідермісу, в якому немає кровоносних капілярів.

б) Сітчастий шар - еластичні і колагенові волокна, створюють переплетення. Завдяки своїй еластичності шкіра не перешкоджає рухам людини. У цьому шарі залягають сальні і потові залози, волосяні сумки, рецептори.

Волосяні сумки - утворення, в яких знаходяться корені волосся. Сюди підходять кровоносні судини, нерви і м'язи. М'язи випрямляють волосся, рефлекторно скорочуючись при охолодженні тіла, з'являється „гусяча шкіра”.

Сальні залози розміщені біля коренів волосся, виділяють жир, який змазує волосся і шкіру - попереджуючи тим самим від пересихання, надмірному випаровуванні води і мікроорганізмів. За добу виділяється до 20 гр шкірного сала. Багато сальних залоз є на шкірі обличчя, але тут вони не зв'язані з волосяними мішечками (2 млн).

Рецептори шкіри. Шкіра містить велику кількість рецепторів, що сприймають різні подразнення із зовнішнього середовища. В залежності від характеру подразнень розрізняють больові, температурні (теплові, холодні) і тактильні шкірні рецептори.

В епітелії особливо чутливих ділянок шкіри є так звані чутливі диски (клітини Мерк еля). Температурні рецептори - це кінцеві колби (колби Краузе), вони лежать в глибоких відділах дерми і підшкірному шарі.

До рецепторів дотику відносять чутливі тільця (тільця Матеснара), залягають в сосочках шкіри, до рецепторів тиску - пластинчасті тільця (тільця Фатера - Пучіні)

Фізіологія

1. Автономні рефлекси

Вісцеро-вісцеральний рефлекс

Вісцеро-вісцеральний рефлекс включає шляхи, в яких збудження виникає і закінчується у внутрішніх органах. В цьому випадку рефлекторні дуги можуть бути різного рівня. Одні замикаються в інтрамуральних гангліях і забезпечуються метасимпатичною іннервацією, інші - в пара- і превертебральних симпатичних вузлах, нарешті, треті мають спинальний і вищий рівень замикання.

При вісцеро-вісцеральному рефлексі внутрішній орган може відповідати двояко: або гальмуванням, або посиленням функцій.

До таких рефлексів належить класичний рефлекс Гольця: механічне роздратування брижі викликає уповільнення частоти сердечних скорочень. Іншим прикладом служить роздратування рецепторів травного тракту, що супроводиться ослабінням тонусу м'язів, що звужують зіницю. Роздратування каротидною або аортальною рефлексогенних зон спричиняє за собою зміну інтенсивності дихання, рівня кров'яного тиску, частоти сердечних скорочень.

Аксон-рефлекс

Різновидом вісцеро-вісцерального рефлексу є аксон-рефлекс. Це поняття охоплює рефлекторні процеси, що здійснюються по розгалуженнях аксона без участі тіла нервової клітини. Збудження виникає в одній гілці аксона, потім переходить на іншу і по ній прямує до виконавського органу, викликаючи відповідну реакцію. Є і інше пояснення виникненню аксон-рефлексу. Експериментально доведено, що при збудженні безпосередньо рецепторів з рецепторних мембран виділяються біологічно активні речовини типа АТФ і всіляких пептидів, що володіють вазодилататорною дією, які викликають відповідний ефект.

Поняття аксон-рефлексу використовується досить широко. Ним, наприклад, пояснюють механізм виникнення судинної реакції при роздратуванні шкірних больових рецепторів. Аксон-рефлекс удається відтворити навіть після видалення спинного мозку, а також дегенерації симпатичних волокон, що іннервують судинну стінку досліджуваної області.

Вісцеро-соматичний рефлекс

Вісцеро-соматичний рефлекс також виникає при роздратуванні внутрішніх органів і на додаток до вісцелярних викликає появу соматичних реакцій. Вони виражаються, наприклад, в зміні поточній активності, скороченні або розслабленні скелетних м'язів.

Страницы: 1, 2, 3, 4


ИНТЕРЕСНОЕ



© 2009 Все права защищены.