Охорона праці на підприємств

p align="left">Під технічними заходами розуміють належне використання існуючих спеціальних колективних та індивідуальних засобів працюючих, виконання відповідних інженерних розрахунків, що забезпечують безпечне виконання робіт при використанні електричного струму фізичних, біологічних або інших потужностей, що певною мірою можуть спричиняти виникнення небезпечних або шкідливих обставин у виробничій сфері.

Встановлення причин виробничого травматизму і професійних захворювань має запобіжну мету, а також міру визначення відповідальності посадових осіб.

21. Профілактичні заходи щодо захисту від дії електромагнітних полів

Для забезпечення безпеки персоналу від дії ЕМП необхідно використовувати комплекс засобів захисту. Усі засоби й заходи умовно поділяються на три групи: організаційні, інженерно-технічні, лікувально-профілактичні.

Організаційні заходи використовуються як при проектуванні нових об'єктів, так і на тих об'єктаз, що експлуатуються. Це такі заходи, як оптимальне розміщення радіотехнічних пристроїв різного призначення, розробка відповідних режимів праці та відпочинку, при яких можливе зниження до мінімуму часу перебування людей у зоні опромінення і запобігання потраплянню їх у зони високої щільності потоку енергії (ЩПЕ).

Важливим гігієнічним заходом є створення санітарно-захисних зон навколо антенних споруд різноманітного призначення.

Інженерно-технічні заходи захисту залежать від типу джерела випромінювання, його потужності й призначення. Виходячи із цього, використовують герметизацію установок з метою зниження чи усунення електромагнітного випромінювання; захист працюючих здійснюють шляхом екранування або віддалення їх на безпечну відстань від джерела випромінювання (захист відстанню).

Екранування є одним з основним методів захисту від електромагнітного випромінювання. Екранування може бути повним або частковим. Для електромагнітного екранування використовують переважно матеріали з високою електричною провідністю (мідь, латунь, алюміній та його сплави, листові стальні матеріали).

Для екранування робочого місця використовують різноманітні типи екранів: відбиваючі, сіткові, еластичні, поглинаючі. Форма і розмір, а також характер матеріалу в кожному конкретному випадку має забезпечувати в приміщенні інтенсивність опромінювання не вище допустимої величини. В екранованих приміщеннях для зниження відбитої енергії необхідно стіни, підлогу й стелю покривати такими матеріалами, що поглинають енергію.

Для захисту від випромінювання ЕМП радіочастотного діапазону використовують спеціальний одяг, виготовлений із металізованої тканини у вигляді комбінезонів, халатів, фартухів, курток із капюшонами, з вмонтованими в них окулярами, скельця яких покриті шаром оксиду олова, що послаблює потужність хвиль.

До лікувально-профілактичних заходів захисту належить виявлення на ранній стадії ушкодження стану здоров'я шляхом проведення попередніх та періодичних медичних оглядів.

При виявленні початкової форми радіохвильової хвороби, яка має зворотний характер, працівника тимчасово переводять на іншу роботу, не пов'язану з опроміненням ЕМП. Жінок у період вагітності та годування також тимчасово переводять на інші роботи. Особи, які не досягли 18-річного віку, до робіт з генераторами радіочастот не допускаються. Особам, що контактують з джерелами ЗВЧ і УВЧ випромінювання, надається додаткова відпустка та скорочується тривалість робочого дня.

32. Конституцією України гарантовано, що кожен має право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності.

Це право гарантується, зокрема, загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється страхування.

За настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні:

- допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;

- одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого;

- щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого;

- пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

- пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

- допомогу дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання жінки під час її вагітності.

Щодо визначення ступеня втрати працездатності потерпілим слід зазначити, що ступінь втрати працездатності потерпілим установлюється МСЕК за участю ФССНВ і визначається у відсотках професійної працездатності, яку мав потерпілий до ушкодження здоров'я. МСЕК установлює обмеження рівня життєдіяльності потерпілого, визначає професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, причину, час настання та групу інвалідності у зв'язку з ушкодженням здоров'я, а також визначає необхідні види медичної та соціальної допомоги.

Щодо щомісячної страхової виплати слід зазначити, що така виплата встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячного заробітку, що потерпілий мав до ушкодження здоров'я. Сума щомісячної страхової виплати не повинна перевищувати середньомісячного заробітку, що потерпілий мав до ушкодження здоров'я.

У разі коли потерпілому одночасно із щомісячною страховою виплатою призначено пенсію по інвалідності у зв'язку з одним і тим самим нещасним випадком, їх сума не повинна перевищувати середньомісячний заробіток, який потерпілий мав до ушкодження здоров'я. Визначені раніше сума щомісячної страхової виплати та пенсія по інвалідності зменшенню не підлягають.

Щодо виплати допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю слід зазначити, що така допомога виплачується в розмірі 100 відсотків середнього заробітку. При цьому перші п'ять днів тимчасової непрацездатності оплачуються власником або уповноваженим ним органом за рахунок коштів підприємства, установи, організації.

У разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання розмір одноразової допомоги його сім'ї повинен бути не меншим за п'ятирічну заробітну плату потерпілого і, крім того, не меншим за однорічний заробіток потерпілого на кожну особу, яка перебувала на його утриманні, а також на його дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого.

Так, у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті.

У разі смерті потерпілого суми страхових виплат особам, які мають на це право, визначаються із середньомісячного заробітку потерпілого за вирахуванням частки, яка припадала на потерпілого та працездатних осіб, що перебували на його утриманні, але не мали права на ці виплати.

64. Стаціонарні засоби гасіння пожеж

На тих промислових підприємствах, де пожежі можуть дуже швидко розповсюджуватися проектують установки пожежогасіння, які спрацьовують у автоматичному режимі.

Автоматичні установки пожежогасіння класифікуються за:

· призначенням;

· принципом дії;

· режимом роботи;

· видом вогнегасної речовини;

· способом подавання вогнегасних речовин в осередок вогню і т.і.

За призначенням установки автоматичного пожежегасіння поділяють на такі, що призначенні для:

· попередження пожеж;

· гасіння пожеж;

· локалізації пожеж;

· блокування пожеж.

За тривалістю пуску пожежні установки поділяються на:

· надшвидкодіючі (тривалість пуску до 0,1с);

· швидкодіючі (тривалість пуску 0,1-0,3с);

· середньоінерційні (3-30с);

· інерційні (понад 0,5 хв).

За тривалістю гасіння пожежні установки можуть бути короткочасної дії (до 15хв), середньої тривалості (до 30 хв) і тривалої дії (понад 30хв).

Серед стаціонарних засобів пожежогасіння найбільш розповсюджені сприклерні і дренчерні установки автоматичного водного пожежогасіння. За обліковимим даними, у будівлях, обладнаних цими установками, 96% пожеж було погашено до прибуття пожежно-рятувальних підрозділів.

Обладнанню спринклерними і дренчерними установками підлягають деревообробні комбінати площею 700м2, склади целулоїду, кіноплівки й цехи з сировиною для їх виготовлення обладнують цими установками незалежно віж їх площі.

Автоматична спринклерна установка -- це мережа водопровідних труб під перекриттям приміщення, обладнане так званими спринклерними головками, отвори яких закриті легкоплавкими замками.

Спринклерні установки обладнані конрольно-сигнальними клапанами, які при відкритті головки спрацьовують і подають сигнал тривогиі воду у мережу.

При пожежах у спринклерних установках відкриваються лише ті головки, що перебувають у зоні високої температури, крім того вони мають досить високу інерційність -- відкриваються лише через 2-3 хвилини з моменту підвищення температури у приміщенні.

Дренчерні установки не мають легкоплавких замків, вони є сухотрубними і постійно відкритими.

Дренчерні установки обладнують для захисту поверхонь стін, вікон, дверей, для створення локальних і блокуючих водяних завіс, для зрошення елементів технологічного обладнання, всередині будівель з високою пожежною небезпекою, де можливе швидке розповсюдження вогню.

Автоматичні установки пожежогасіння мають постійно бути готовими до гасіння пожеж. Керівник об'єкта наказом призначає особу, яка відповідає за справність спринклерних і дренчерних установок. Справність установок перевіряється один раз на тиждень, а контрольно-сигнальна апаратура -- щоденно, до початку зміни.

Для протипожежного захисту об'єктів хімічної та нафтової промисловості, а також там, де у виробничому циклі задіяні легкозаймисті та горючі рідини облаштовують спринклерні пінні установки.

Спринклерні пінні установки за принципом дії схожі на водяні спринклери. Вони включаються автоматично при відкриванні замка, конструкція якого суттєво відрізняється від водяного спринклера.

Автоматичне джерело спринклерної піни має високий напір води, що забезпечує безперебійну роботу відразу ж після відкриття пінного спринклераю

Дренчерні пінні установки використовують для захисту таких об'єктів, де пожежі можуть швидко розповсюджуватися на значну площу і де потрібне зрошення повітряно-механічною піною розрахункових площ, окремих частин будівлі або всієї площі об'єкту. При виникненні пожеж у дренчерних установках спрацьовує пожежний сповіщувач, який запускає конторльно-пусковий вузол для пуску водного розчину, піноутворювача й генератора піни.

13. Глава IV КЗпПУ. Робочий час

Як передбачено ч. 1 ст. 50 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 год. на тиждень.Підприємства й організації під час укладення колективного договору можуть установлювати меншу норму тривалості робочого часу. У разі встановлення меншої норми тривалості робочого часу слід мати на увазі, що оплата праці в цьому випадку має провадитись за повною тарифною ставкою, повним окладом.Відповідно до ч. 1 ст. 51 КЗпП скорочена тривалість робочого часу встановлюється:1) для працівників віком 16 - 18 років - 36 год. на тиждень, для осіб віком 15 - 16 років (учнів віком 14 - 15 років, які працюють у період канікул) - 24 год. на тиждень.Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу, передбаченої в абзаці першому цього пункту для осіб відповідного віку;2) для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, - не більш як 36 год. на тиждень.Перелік виробництв, цехів, професій і посад зі шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого часу, затверджено постановою Кабінету Міністрів України.Крім того, законодавством установлюється скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та інших).Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватись за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда.

Для працівників установлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. На тих підприємствах, в установах, організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п'ятиденного робочого тижня є недоцільним, встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. При шестиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин при тижневій нормі 40 годин, 6 годин при тижневій нормі 36 годин і 4 годин при тижневій нормі 24 години. Забороняється залучення до роботи в нічний час:1) вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років 2) осіб, молодших вісімнадцяти років 3) інших категорій працівників, передбачених законодавством.

Надурочні роботи, як правило, не допускаються.категорій працівників, передбачених законодавством.Власник або уповноважений ним орган може застосовувати надурочні роботи тільки у таких виняткових випадках

1) при проведенні робіт, необхідних для оборони країни, а також відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків;2) при проведенні громадсько необхідних робіт по водопостачанню, газопостачанню, опаленню, освітленню, каналізації, транспорту, зв'язку - для усунення випадкових або несподіваних обставин, які порушують правильне їх функціонування;3) при необхідності закінчити почату роботу, яка внаслідок непередбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробництва не могла бути закінчена в нормальний робочий час

До надурочних робіт забороняється залучати: 1) вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років; 2) осіб, молодших вісімнадцяти років;

3) працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва, в дні занять.

Згідно зі ст. 69 Господарського кодексу України підприємство самостійно встановлює для своїх працівників скорочений робочий день та інші пільги.

Напередодні святкових і неробочих днів (ст. 73 КЗпП) тривалість роботи працівників, крім працівників, зазначених ст. 51 КЗпП ( девочки, див. више), скорочується на одну годину як за п'ятиденного, так і за шестиденного робочого тижня, а напередодні вихідних днів тривалість роботи за шестиденного робочого тижня не може перевищувати 5 год.

23. Фактори санітарно-гігієнічних умов праці

Фактори, що визначають санітарно-гігієнічні умови праці, чинять постійний вплив на здоров'я людини через фізичні, хімічні, біологічні та психофізіологічні чинники. Крім цього, на людину як на істоту соціальну безпосередньо впливає психогенний (інформативний) чинник -- через засоби масової інформації, окреме слово або мову, звуки або музику, колір або зображення й т. ін.

У реальному житті ці чинники можуть впливати на організм людини одночасно або окремо, бути малопомітними або чинити суттєву дію -- сприятливу або шкідливу -- аж до смертельних наслідків. Характер впливу цих чинників на організм людини залежить від умов праці та побуту, навчання, виховання, харчування та всього того, що складає разом поняття санітарно-гігієнічного та соціально-економічного укладу суспільства.

Оптимізація чинників, що безпосередньо чинять ту чи іншу дію на організм людини, перебуває в прямій залежності від поліпшення соціально-економічних та санітарно-гігієнічних умов праці та побуту.

На виробництві для забезпечення сприятливих умов праці використовуються гігієнічні нормативи та санітарні рекомендації.

Гігієнічні нормативи -- це визначений діапазон виробничого середовища, який є безпечним з точки зору збереження нормальної життєдіяльності та здоров'я людини.

Об'єкти гігієнічного нормування умовно можна поділити на дві групи.

До першої групи належать чинники антропогенного походження, здатні завдати шкоду організму людини, -- тому вони не потрібні для нормальної життєдіяльності (виробничий шум, пил, вібрація, іонізуюче випромінювання й т. ін.).

До другої групи належать чинники природного середовища, що у відповідних межах необхідні для життєдіяльності, -- мікроклімат, освітлення, сонячна радіація, ультрафіолетове опромінення й т. ін.

Абсолютно безпечним впливом виробничих чинників на організм людини вважають такий, що не завдає жодної шкоди в генетичному розумінні.

Шляхом гігієнічного нормування встановлюються гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих хімічних домішок у повітрі робочої зони (воді, ґрунті, продуктах харчування), гранично допустимі рівні (ГДР) і гранично допустимі дози (ГДД) шкідливо діючих на людину чинників, оптимальні й допустимі параметри мікроклімату, освітлення, опромінення і т. ін.

Гранично допустимим нормативом (ГДК, ГДР, ГДД) шкідливих виробничих чинників вважається такий, який при щоденній (крім вихідних днів) роботі протягом 8 годин або іншої тривалості, але не більш як протягом 41 години на тиждень, упродовж усього робочого стажу не може викликати змін у стані здоров'я працівника або його нащадків.

Допустимі рівні, дози, концентрації шкідливих чинників встановлюються шляхом гігієнічного нормування й узагальнюються в соціальних документах, що називаються санітарними нормами. Санітарні норми використовуються при проектуванні та організації виробництва, контролі стану охорони праці на робочих місцях, проведенні паспортизації, впровадженні стандартів, а також при розробці конкретних заходів щодо нормалізації умов праці.

Оптимальні умови праці в будь-якій виробничій діяльності людини забезпечуються шляхом розробки санітарно-гігієнічних заходів. Впровадження санітарно-гігієнічних заходів у будь-яку сферу існування людини ґрунтується та забезпечується завдяки чинному законодавству.

1. За який рахунок робітникам видається спеціальний одяг, взуття та інші засоби індивідуального захисту?

(а)за рахунок заробітної платні працівника; (б)за рахунок Фонду соціального страхування; (в)за рахунок роботодавця

2. Які нещасні випадки відносяться до таких, що трапились на виробництві?:

(а)сталися на території підприємства перед початком роботи і після її закінчення, якщо робота виконувалася за дорученням роботодавця; (б)на території підприємства, але працівник використовував устаткування роботодавця, виконуючи власну роботу; (в)на транспортному засобі підприємства під час переїзду на роботу чи з роботі або при використанні власного транспорту в інтересах підприємства; (г)поза межами підприємства, якщо робота пов'язана з обслуговуванням об'єктів, переходами між ними, при прямуванні у відрядження чи в зворотному напрямку за дорученням роботодавця; (д)під час прямування на роботу чи з роботи пішки, на громадському, власному або іншому транспортному засобі, який не належав підприємству

3. Що відноситься до особистих чинників, які можуть спричиняти виробничий травматизм? (а)ненормальні метеорологічні умови; (б)емоційна збудливість;

(в)недостатня професійна підготовка; (г)втома

4. Які чинники, що формують умови праці будь-якого виробництва, відносяться до санітарно-гігієнічних елементів зовнішнього середовища?

(а)мікроклімат; (б)нервово-психологічні навантаження; (в)естетичне оформлення робочого місця; (г)тривалість робочого часу;

5. Що розуміють під технічними засобами захисту?

(а)правильна організація праці на робочих місцях, дотримання відповідного режиму праці, проведення навчання та інструктажів; (б)організація постійного нагляду й контролю за дотриманням санітарних норм і правил при використанні речовин і матеріалів з токсичними властивостями; (в)належне використання існуючих спеціальних колективних та індивідуальних засобів захисту працюючих для боротьби зі шкідливими чинниками;

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7