Способи забезпечення кредитів

під тиском відповідних урядових органів.

Ефективність гарантії як способу забезпечення кредитів залежить ряду

факторів. По-перше, першочергове значення має реальна оцінка банком-

кредитором фінансової стійкості гаранта. В цьому зв`язку знову ж цікавим є

досвід США, де банки використовують для забезпечення повернення кредиту два

види гарантій. У випадку, якщо фінансова стійкість гаранта сумнівна або

взагалі невідома, використовується гарантія, що забезпечена заставою майна

гаранта, тобто гарантія доповнюється заставним зобов`язанням. У випадку

довіри до фінансової стійкості гаранта використовується незабезпечена

гарантія. Щодо України, то у вітчизняній практиці банки використовують в

якості забезпечення повернення кредитів заставу майна та майнових цінностей

третіх осіб, інших, ніж позичальник, що іменуються майновими поручителями

позичальника. (Власне, це теж можна розглядати як забезпечену гарантію.)

По-друге, при отриманні гарантії банк, що надає кредит, повинен

впевнитися в готовності гаранта виконати своє зобов`язання. Для цього в

зарубіжній банківській практиці використовується, зокрема, зустріч та

бесіда з гарантом на предмет підтвердження його наміру виконати гарантійне

зобов`язання.

І останнім є те, що гаранти не повинні надавати гарантії на суму,

більшу за ту, на яку вони можуть їх виконати, тобто сума гарантії має

обмежуватися обсягом власного капіталу гаранта.

І все ж, при всій своїй привабливості, гарантія має певні недоліки,

що обмежує її використання в якості забезпечення в практиці банківського

кредитування, зокрема, в Україні. Серед таких недоліків можна відзначити

невизначеність вартості гарантії, якщо вона не підкріплена грошовим вкладом

(депозитом) або іншим забезпеченням (забезпечена гарантія), з тої причини,

що протягом дії кредитної угоди фінансовий стан гаранта може змінитися.

Крім того використання даного способу забезпечення навіть за умови

безспірного списання суми заборгованості з рахунку гаранта, що обумовлено в

гарантійному листі у випадку невиконання позичальником умов кредитної

угоди, тягне за собою можливу судову справу, що не можна вважати

позитивним, особливо у умовах недосконалого українського законодавства та,

дозволю собі додати, корумпованості судових органів. Д.Полфреман та Ф.Форд,

зокрема відзначають, що “гарантія – це забезпечення, що легко прийняти, але

важко оспорити в судовому порядку, оскільки відповідальність за виплату

гарантії майже завжди опротестовується”[18]. З цим можна погодитися.

Порука теж є способом забезпечення кредиту. Вона використовується як

при взаємовідносинах банку як із юридичними, так і фізичними особами.

Стосовно юридичних осіб, порука на відміну від гарантії оформлюється

звичайною письмовою угодою між банком та поручителем[19]. У відповідності з

цією угодою останній зобов`язується погасити кредитору заборгованість

позичальника протягом визначеного періоду часу. В угоді може бути визначена

максимальна сума, яку гарантує погасити поручитель. Використання цього

способу забезпечення кредитів передбачає ретельний аналіз

кредитоспроможності поручителя. У вітчизняній практиці банківського

кредитування порука знайшла використання при довгостроковому кредитуванні

фізичних осіб. В зарубіжній практиці поручителем може виступати фізична

особа, що має постійне місце роботи, постійний дохід або визначене майно

(нерухомість, земля, транспортні засоби).

Оформлюється порука через нотаріальну контору та відображає юридичну

відповідальність поручителя за іншу особу у випадку наслати останнім свого

боргу кредитору.

Досить широко як в зарубіжній, так і у вітчизняній практиці

банківського кредитування в якості способу забезпечення кредитів

використовується страхування кредитів. Загалом, страхування - це система

економічних відносин, що передбачає створення різного роду спеціальних

фондів грошових коштів і використання їх з метою відшкодування можливих

збитків, тобто збитків, що виникли внаслідок настання визначеної події,

страхової події. Традиційно у відносинах страхування беруть участь дві

сторони: страховик — організація, що створює страхові фонди і бере на себе

зобов'язання виплатити страхове відшкодування; страхувальник — юридична чи

фізична особа, яка страхує свою власність чи відповідальність та укладає

договір страхування із страховиком. Страхувальник сплачує страхові внески і

має право одержати страхове відшкодування у визначеному розмірі при

настанні страхового випадку.

Страхування кредитів є лише одним із багатьох видів страхування. Суть

його полягає в тому, що при його використанні зменшується або усувається

кредитний ризик, який виражається у можливій несплаті позичальником

основного боргу і відсотків за ним. Слід сказати, що ефективність

використання даного способу забезпечення кредитів прямо залежить від

ретельності, з якою комерційний банк буде перевіряти фінансовий стан

страхової компанії, з якою позичальник, або власне сам банк, укладатиме

страховий договір, на основі поданих банку відповідних документів чи на

основі даних страхового аудиту, при чому особливу увагу слід звернути на

величину сплаченого статутного фонду страхової компанії, коефіцієнту її

фінансової стійкості, який повинен бути більше одиниці, на рівень та норму

виплат. При чому не останнє місце займає репутація страхової компанії на

страховому ринку, її партнерські відносини з перестраховими компаніями, що

особливо важливо в умовах українського страхового ринку.

Тут хотілося б відмітити той факт, що найбільш великі як зарубіжні,

так і вітчизняні банки мають практику створення власних кептивних страхових

організацій, метою створення яких є перш за все забезпечення інтересів

банку в сфері страхування кредитних ризиків. Такі страхові компанії

здійснюють страхування заставленого майна, наданих гарантій клієнтів банку-

засновника та надають інші страхові послуги банку-засновнику та його

клієнтам на пільгових умовах, в тому числі, страхування відповідальності

позичальника (кауційне страхування) та фінансового ризику банку

(делькредерне страхування), про які піде річ дещо нижче. Це дає перевагу як

клієнтам банку, так і самому банку-засновнику такої страхової компанії, не

тільки в ціновому аспекті стосовно тарифів на страхові послуги, але й в

можливості контролю за фінансовим станом страховика та здійсненням ним

операцій, а також, при використанні делькредерної форми страхування

кредитів, щодо зменшення видатків. Тут мається на увазі те, що створена

банком страхова організація, звичайно обслуговується в цьому банку, а при

наданні значних кредитів великим та важливим для банку клієнтам, коли банк

намагається забезпечити цей кредит за допомогою страхування свого

фінансового ризику, кошти, отримані страховою компанією за страхову

послугу, розміщуються на депозиті в банку-засновнику, а можливе страхове

відшкодування сплачується за рахунок сформованих, як правило достатніх,

технічних резервів цієї страхової компанії. Прикладом створення таких

страхових організацій на Україні є створення Промінвестбанком України та

АКБ “Надра” власних страхових компаній – відповідно, АСТ “Вексель” та ЗАТ

АСК “Надра”.

Отже, страхування кредитів широко використовується комерційними

банками у всьому світі у двох формах: заставного або кауційного страхування

та делькредерного страхування. У першому випадку страхувальником виступає

позичальник, об'єктом страхування є його майнова відповідальність перед

банком, що надав кредит, за своєчасне і повне погашення боргу і відсотків

за ним. У другому випадку страхувальник — банк, а об'єкт страхування —

відповідальність усіх чи окремих позичальників перед банком за своєчасне і

повне погашення кредиту і відсотків за ним, тобто фінансовий ризик банка

одержати збитки внаслідок невиконання або неналежного виконання його

позичальниками умов кредитних угод. У цьому випадку сума страхових внесків,

що їх сплачує банк, може враховуватися при встановленні відсоткової ставки

за кредит. Схематично відносини, що виникаються при використанні

страхування як способу забезпечення кредитів можна подати наступним чином

(мал. 3, 4):

Малюнок 3. Схема відносин при делькредерному страхуванні.[20]

Малюнок 4. Схема відносин при заставному страхуванні.

Звичайно, що банки віддають перевагу заставному страхуванню (або як

його називають у вітчизняній практиці страхування, страхуванню майнової

відповідальності страхувальника перед банком-кредитором по виконанню

фінансових зобов`язань по кредитній угоді) як способу забезпечення кредиту.

Це пов`язано перш за все з тим, що при використанні делькредерного

страхування (страхування фінансового ризику банку-кредитора) банку

доводиться залишати частину ризику неповернення кредиту позичальником на

своєму утриманні (близько 20% наданої у позику суми) у відповідності із

загальноприйнятими умовами проведення страхування, тобто застосуванням

франшизи (норми власного утримання страхувальника). Крім того при

страхування свого фінансового ризику банку може доводитись зобов`язатись

надавати застраховані кредити під звичайні відсотки, але крім того

сплачувати значні страхові платежі, що знижує прибутковість кредитних

операцій. Тому на практиці частіше використовується страхування

відповідальності позичальника в якості додаткового забезпечення кредитів.

Страхування фінансових ризиків, здебільшого, у вітчизняній практиці

використовується при кредитуванні найбільш “поважних” клієнтів, яких банк

не хоче обтяжувати складною, а до того ж і витратною, процедурою

оформленням договору страхування відповідальності, договору застави тощо.

Страхування кредитного ризику загалом є взаємовигідною угодою для

всіх її учасників. Так, зокрема, позичальник гарантується від втрати

ділової репутації через несвоєчасність погашення позики. Банк, в свою

чергу, отримає досить високі гарантії повернення кредиту, хоча у випадку

заставного страхування може і не виступати стороною по договору

страхування. Страхова компанія ж отримує досить значну винагороду за свої

послуги у вигляді страхової премії, адже цей вид страхування відносять до

найбільш дорогих страхових послуг.

В Додатку №3 подано дійсний текст типового договору страхування

майнової відповідальності позичальника перед банком-кредитором по виконанню

фінансових зобов`язань по кредитній угоді, що широко використовується в

практиці кредитування одним з провідних банків України та створеної ним

страхової компанії.

У відповідності із Цивільним кодексом України способом забезпечення

виконання зобов`язань, а стосовно нашої теми – виконання зобов`язань

позичальника по кредитній угоді, є також стягування пені та штрафів. При

чому пенею визнається визначена законом або угодою грошова сума, яку

боржник (позичальник) має сплатити кредитору у випадку невиконання або

неналежного виконання зобов`язань, в тому числі, у випадку прострочки

виконання. Стягування пені передбачається в кредитній угоді і

використовується у випадку несвоєчасної сплати відсотків за користування

позикою або самої позики. Пеня визначається у відсотковому вираженні до

суми зобов`язання, яке прострочено, і нараховується у встановленому

вираженні за кожний день прострочки. За нецільове використання кредиту та

порушення умов кредитної угоди банк може за умовами цієї ж самої угоди

стягувати з позичальника штраф.

Заключення

Окремі проблеми забезпечення кредитів

в практиці банківського кредитування в Україні

Закінчити хотілося б, відзначивши той факт, що зараз у вітчизняній

практиці кредитування існує дуже багато проблем із використанням банками

тих чи інших способів забезпечення кредитів, серед яких можна назвати і

недосконалість вітчизняного законодавства, як стосовно реалізації

забезпечення кредитів, серед яких можна назвати і реалізацію заставленого

майна та майнових прав, про що вже згадувалось вище, так і права банка

отримати відшкодування при використанні гарантії або страхування як

способів забезпечення кредитів, так і податкового та нотаріального

законодавства; низька сумлінність позичальників у відносинах з банками-

кредиторами, не тільки стосовно належного виконання умов кредитної угоди,

але й створення всіх можливих перешкод у реалізації банками права,

наприклад, на заставлене майно; загальна фінансова нестабільність як

позичальників, так і гарантів.

Головними причинами існуючих проблем можна виділити наступні:

1. Переоцінка вторинних форм забезпечення кредитів та неоцінка

попереднього аналізу кредитоспроможності позичальника. Справді, посилаючись

на високоліквідне достатнє забезпечення, банки нерідко надають кредити

позичальникам, нехтуючи глибоким аналізом фінансового стану останніх.

2. Недосконалість механізму попереднього та послідуючого контролю за

якісним складом майна, що пропонується у якості застави, порядком його

зберігання та використання, а також фінансової стійкості гарантів.

3. Слабка диференціація умов договорів про заставу, стосовно до

індивідуального ризику відповідної заставної операції. Справді, можна

навести багато прикладів, іноді, навіть, кумедних, коли банківські

“фахівці” складали договори застави, навіть не замислюючись про особливості

того чи іншого майна, а інколи приймаючи у заставу під забезпечення кредиту

цінності, що взагалі не можуть за своєю природою виступати у цій якості,

але це вже проблема кваліфікації банківських службовців, яка є дуже низькою

в окремих великих українських банках.

4. Недоліки в оформленні договорів застави та гарантійних листів, що

призводять до їх недійсності.

В Україні, в практиці банківського кредитування, завжди найбільш

“популярним” способом забезпечення кредитів, про що вже зазначалось,

виступала і, мабуть, залишиться такою в найближчі роки, застава майна.

Дослідження кредитної діяльності низки комерційних банків Києва, Вінниці,

Житомиру, Хмельницького показали, що близько 60% кредитів було надано

позичальникам саме під цей вид забезпечення[21]. Причому, переважну

більшість серед всього заставленого майна займають товарів в обігу,

нерухоме майно (будівлі, споруди, житлові приміщення) та транспортні

засоби. Кредити під гарантію і поруку становлять 34%, а решта припадає на

вже згадуване страхування відповідальності позичальників. (Дані, на жаль,

знайдено дворічної давності, але дозволю собі зауважити, що вони

відповідають дійсності щодо структури наданих комерційними банками кредитів

з точки зору використання різноманітних способів забезпечення і в даний

час.)

Зважаючи на світовий досвід банківської діяльності, необхідно

відзначити, що в Україні практично не застосовувались такі способи

забезпечення як застава землі та застава цінних паперів за рахунок яких

можна було б значно розширити структуру кредитів, що було пов`язано перш за

все із відсутністю необхідних норм у чинному законодавстві або ж їх

недосконалістю. Слід зазначити, що у зв`язку з процесами реформування в

сфері права володіння на землю у вітчизняному законодавстві ця ситуація

повинна змінитися, зважаючи на істотні переваги землі в якості заставленого

майна перед іншими майновими цінностями, про що було зазначено вище.

Що ж, будемо сподіватися, що у зв`язку з розпочатими новим урядом

України процесами реформування в сфері економічних та правових відносин,

ситуація із використанням банками різних способів забезпечення кредитів

зміниться на кращу, та в банків буде менше проблем із реалізацією свого

права на забезпечення, а також стане можливим використання більш

різноманітних інструментів забезпечення в практиці кредитування, а перш за

все в сфері кредитування малого та середнього підприємництва. Вітчизняні

банки вже не будуть обмежуватися лише класичним способом – заставою

майнових цінностей та прав, а охоче перейдуть на інші способи, такі як

страхування, порука, застава цінних паперів, страхових полісів, дорожніх

документів, цесію тощо, що зараз не дуже поширені в вітчизняній практиці

банківського кредитування.

м. Київ

15.01.2000 р.

_______________________________

(особистий підпис)

Список використаної літератури.

1. Закон України №2654-ХІІ від 02.10.1992 р. Про заставу (із змінами та

доповненнями) // Комп'ютерна система ЛІГА.

2. Положення НБУ від 28.09.1995 р. Про кредитування (із змінами та

доповненнями) // Комп'ютерна система ЛІГА.

3. Банковский портфель - 3 (под ред. Коробова Ю.) - М.: Соминтэк, 1995.

4. Банковское дело (под ред. проф. Колесникова В.И., Кролевецкой Л.П.).

- М.: Финансы и кредит, 1995.

5. Банковское дело (под ред. проф. Лаврушина О.И.). - М.: Финансы и

статистика, 1998.

6. Валравен И.К. Управление рисками коммерческого банка. - Вашингтон,

1993.

7. Вступ до банківської справи (під ред. проф. Савлука М.І.). - К.:

Лібра, 1998.

8. Дохлые бабки // Бизнес, 22 ноября 1999 г..

9. Заржицький О., Левченко А. Застава як засіб забезпечення виконання

зобов'язань. // Право України, 1996, №7.

10. Клапків М.С. Кредитно-страховий альянс. – Тернопіль: Збруч, 1995.

11. Котовенко И.И. Безопасность кредитной деятельности банка. - К.:

Демократична Україна, 1997.

12. Кредитование (под ред. Гольцбера М.). - К.: Торгівельно-видавниче

бюро ВНУ, 1994.

13. Кудряцев В.А., Кудрявцева Е.В. Основы организации ипотечного

кредитования. - М.: Высшая школа, 1998.

14. Маркова О.Н., Сахарова Л.С., Сидоров В.Н., Коммерческие банки и их

операции. - М.: ЮНИТИ, 1995.

15. Ольшанский А.И. Банковское кредитование (российский и зарубежный

опыт). - М.: Российская Деловая Литература, 1997.

16. Основы банковского дела (под ред. проф. Мороза А.Н.). - К.: Либра,

1994.

17. Полфреман Д., Форд Ф. Основы банковского дела. - М.: ИНФРА, 1996.

18. Попова Г.С. Кредитная политика коммерческого банка. - М.: Бек, 1996.

19. Сусіденко В. Практичні поради щодо використання принципів

банківського кредитування в умовах перехідної економіки. // Економіка

України, 1998, №7.

20. Усоскин В.М. Современный коммерческий банк: управление и операции. -

М.: ИПЦ "Вазар-Форро", 1994.

Додаток №1

Договір застави №_______

м. ________________ “____” ________

р.

_________________________________________________, далі по тексту

Заставодержатель, в особі

________________________________________________________________, що діє на

підставі

______________________________________________________________________, з

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5