Реферат: Банки и банковские системы

залежить від співвідношення між пропозицією цих паперів і попитом на них. Через

фондову біржу відбувається розміщення акцій, облігацій, яке здій­снюється

переважно крупними банками.

Цінні папери з фіксованим доходом — це боргові зо­бов'язання, в яких емітент

зобов'язується виконати відпові­дні дії. Як правило, це зворотна виплата

отриманої грошової суми та процентної винагороди, що встановлю­ється один раз у

рік або на півроку. Поряд з назвою « твердопроцентні цінні папери » вживається

також поняття «рентні Папери», тобто такі, що приносять фіксований доход,

ренту. При отриманні позички йдеться про надання великої суми грошових коштів

"'на тривалий період. Ця позичка не може бути достроково відізвана кредитором.

Є такі різновиди цінних паперів з фіксованим доходом:

1.Державна позичка (позика). Сюди належить позичка уряду на створення

спеціальних фондів.

2. Комунальна позичка. Вона призначена для збалансу­вання державних фінансів

місцевої влади. На емісію таких цінних паперів необхідно отримати дозвіл від

центрального чи земельного (місцевого) уряду, проте останні не зо­бов'язані

надавати гарантії щодо позики. Комунальні облігації мають котування на біржі,

тобто з ними здійсню­ються операції. Крім позик місцеві органи влади можуть

отримувати позичку у спеціальних іпотечних (земельних) банках.

3. Комунальні облігації та заставні листи. Іпотечні банки надають

довгострокові кредити під заставу земель­них ділянок чи під боргове

зобов'язання товариств. Різниця між заставним листом і комунальною позикою

(позич­кою) — у формі їх покриття. Емісія заставних листів рефінансується

відповідними іпотечними кредитами. Кому­нальні облігації не мають іпотечного

покриття.

4. Промислові облігації. Це боргові зобов'язання з фіксованим доходом

промислової компанії. Їх емісія здійсню­ється крупними акціонерними компаніями

та товариствами з обмеженою відповідальністю. Відносна привабливість

промислових облігацій з фіксованим доходом полягає у тому, що вони на відміну

від акцій можуть продаватися за курсом нижчим від їхньої номінальної вартості.

Така знижка з ціни зветься дизажіо. Крім цього, може бути досягнута

домовленість, що погашення облігацій буде здійснюватися не за номіналом, а за

більш високим кур­сом. Так виникає надбавка — ажіо, яка при відповідному

терміні облігації дає додатковий доход.

Промислові облігації не позбавлені недоліків. Фіксова­ний процент по

промислових облігаціях означає для фірми зростання постійних витрат. У кризові

періоди такі витра­ти особливо відчутні для компаній на відміну від

дивіден­дів, які залежно від доходу можуть встановлюватися на більш низькому

рівні.

Дещо подібні до промислових облігацій конверсійні боргові зобов'язання та

опційні позики. Це перехідні до акцій форми цінних паперів з фіксованим

доходом. Їх емісія регулюється відповідними національними законами про

акціонерну справу. Як перший, так і другий цінний папір має твердо фіксований

процент. Відмінність цих цінних паперів від промислової облігації полягає у

тому, що їх купівля пов'язана з можливістю придбати у май­бутньому акції. У

випадку конверсійних боргових зо­бов'язань кредитору надано право обмінювати ці

цінні папери після встановленого строку і за умов оплати ажіо у відповідній

пропорції на акції цієї компанії. Опційні позики та конверсійні зобов'язання,

як і промислові облігації, котуються на біржі, їх курс публікується щоден­но.

Вексель — це цінний папір, який засвідчує безумовне зобов'язання векселедавця.

Існує простий вексель і пере-казний. Кожен з них має відповідні реквізити.

Вексель, в якому відсутній будь-який з реквізитів, не має сили, за винятком

передбачених випадків. Порядок викупівлі та обліку векселів визначається

Кабінетом Міністрів.[6]

Акції та їх види. Акції — це номерні цінні папери, документи, що

стверджують членство в акціонерному това­ристві і надають право на отримання

дивіденду. Найчасті­ше у розвинутих країнах вони бувають іменними. Кожна угода

з акціями повинна реєструватись акціонерним това риством чи банком за його

дорученням. Емісія акцій на пред'явника в усіх країнах обмежена. Друкування

акцій здійснюється вузьким колом доручень. Як правило, акції зберігаються у

брокерів чи в інших спеціалізованих конторах. Власник мав лише посвідчення про

кількість акцій. Кількість акцій, випущених компанією, строго фіксована, і

кожна нова емісія повинна бути затверджена її директо­рами або зборами

акціонерів. Іменний характер акції дає змогу компаніям завжди знати, хто є її

акціонерами, на яку адресу надсилати повідомлення про збори акціонерів, номер

рахунку, на який переказувати дивіденди. Акціонер­не товариство може випускати

як один вид акцій з однако­вими правами, так і декілька видів акцій з різними

стату сами. Розрізняють звичайні та привілейовані акції. Звичайні акції дають

своєму власнику право на один голос на зборах акціонерів. Крім цього, власник

звичайної акції має право на отримання частини чистого прибутку, який

роз­поділяється у вигляді дивіденду. При ліквідації акціонерно­го товариства

його претензія на майно є останньою. Він отримує те, що залишається після

сплати боргів і розра­хунку з привілейованими акціонерами.

Привілейовані акції дають власнику право переважного посягання на прибуток і

власність акціонерного товари ства, іноді гарантують фіксований доход (у тому

випадку, якщо товариство отримало чистий прибуток), а також особливі права при

голосуванні, (декілька голосів, право на участь у прийнятті відповідних рішень

на зборах акці­онерів).

Найбільш поширені привілейовані акції з фіксованим доходом, але без права

голосу. Виплата дивідендів по цих акціях не обов'язкова для акціонерного

товариства, її затримка чи невиплата не веде до банкрутства.

Коли виникає необхідність у власному капіталі, привілейовані акції можна

розглядати як прийнятну альтерна тиву звичайним акціям. Наявність фіксованого

дивіденду може служити додатковим стимулом для акумулювання коштів, хоч і за

більш високою ціною, ніж при використан­ні облігацій. Водночас це дає змогу

уникнути обмеження прав голосування власників звичайних акцій. Коли ціни

звичайних акцій низькі, а капітал необхідний, його можна залучити за допомогою

привілейованих акцій, оскільки конвертованість дає змогу перетворити їх у

звичайні акції, які є конвертовані, коли ціни на них підвищилися.

Емісія привілейованих акцій обмежується законом. Так, для їх випуску у ФРН

необхідно отримати спеціаль­ний дозвіл центральних органів. У Франції

власниками акцій, що дають право на два голоси, можуть бути лише громадяни

Франції та члени ЄЕС.

Інвестиційний сертифікат — це частка (участь) у спе ціальному фонді

цінних паперів (інвестиційному фонді) яким керує інвестиційна компанія.

Інвестиційний сертифі­кат не може бути віднесений ні до твердопроцентних цінних

паперів, ні до акцій, хоча по ньому виплачують відповідний доход. Інвестиційний

фонд може бути складе­ний за різними принципами: може включати лише акції

крупних компаній або лише облігації. Основною метою формування такого фонду є

мінімізація курсових дивіденд­них і відповідно процентних ризиків на підставі

широкої диференціації вкладень і виплати власникам інвестиційних сертифікатів

максимальних доходів. Інвестиційні сертифі­кати допущені на біржу лише у

небагатьох країнах, їхні ціни постійно змінюються внаслідок коливання курсів

ак­цій і облігацій, включених в інвестиційний фонд. Інвести ційна політика

фонду спрямована на зниження ризику, наскільки це можливо за даних економічних

умов і на збереження постійно високого рівня прибутків. Одним з елементів

мінімізації ризику є максимально Широка диверсифікація придбання акцій з метою

зниження кризо­вих коливань їхніх курсів.

У сфері діяльності сучасних фондових бірж з'явився ряд нових видів цінних

паперів, що спричинене в основно му необхідністю вдосконалення організаційної

структури фондових ринків. Вони мають вторинний, похідний харак тер щодо акцій

і облігацій. Операції з цими видами цінних паперів дають змогу фондовим біржам

дещо компенсувати втрату своєї ролі у встановленні валютних курсів і цін на

державні цінні папери. До таких нових цінних паперів належать конвертовані

акції й облігації, фючерси, опціони варанти.

Фючерси — це стандартні строкові контракти, укладені між продавцем

(емітентом) і покупцем на здійснення купі­влі-продажу відповідного фінансового

паперу за заздале­гідь фіксованою ціною.

Стандартизація контрактів охоплює всі елементи угод — починаючи від суми,

конкретного виду паперу, умов розрахунків до дати виконання. Оскільки угоди

укла даються на біржі, то вона дає гарантію їх виконання. Для цього існують

спеціальні системи, що передбачають вне­сення страхових депозитів залежно від

руху цін на ринку тих паперів, право на операції з якими отримує покупець

контракту. Як правило, емітент фючерса не має у своєму розпорядженні тих

технічних інструментів, на які він виписує контракт, і фактично здійснює

операцію на різни­цю між фіксованою ціною і тією, яка складеться на ринку на

дату виконання контракту. У зв'язку з цим відповідне поширення отримали

контракти на індекси біржових кур­сів, коли продавець і покупець домовляються

про перера хування відповідної суми залежно від того, який рівень індекса буде

зареєстрований на момент закінчення строку контракту. Корпорації та банки

широко використовують фінансові фючерси для регулювання своїх активів і

паси­вів. Необхідність такого регулювання зумовлена тим, що за сучасних умов

лише теоретично існує можливість повного збалансування активів і пасивів за

строками здійснення операцій, процентними ставками та видами валют. А тому

завданням регулювання активів і пасивів є передусім врахування ризиків і

підтримка їх на рівні, сприятливому для даної організації.

Опціонн відрізняються від фючерсів тим, що вони передбачають право, а не

зобов'язання на проведення тієї чи іншої операції, якою користується покупець

опціону. Він обмежує вплив на свої активи і пасиви негативного руху ринкових

показників сумою, сплаченою за контракт. Водночас така операція дає йому змогу

отримати додаткові прибутки, якщо умови на ринку зміняться на його ко­ристь.

Основні види опціонів виписуються на акції, індекси їх курсів, валюти, а

фючерси — на процентні ставки, тобто на цінні папери з фіксованим доходом, чи

на строкові депозити. Як і у фючерсних контрактах, існує велика кількість

різновидів опціонів. Можливе комбінування опці онів і фючерсів. Проте

індивідуальність опціонів пере­шкоджає їх широкому впровадженню, що істотно

обмежує їх ліквідність, а тому і можливість використання для страхування

ринкового ризику.

Одним з різновидів опціонів є варанти, що надають їх власнику право

на придбання певних фондових цінностей їх відрізняє від опціону більш тривалий

строк, а також той факт, що опціон звичайно випускається на існуючий актив

В останні роки варанти все частіше випускаються з облігаціями, що зробило

останні більш привабливими в очах інвесторів. Купуючи облігацію, вкладник

фактично видає кредит, який при його ефективному використанні повинен принести

прибутки, достатні для сплати процентів і дивідендів. Результатом може

виявитися підвищення курсів акцій даної корпорації, яке інвестор може

реалізу­вати двояко,— або шляхом продажу варанта на ринку, або придбанням акції

за ціною нижчою від ринкової.

Конвертовані облігації відрізняються від облігацій з варантами тим, що

їх власник не може продати право придбання акції за фіксованою ціною на ринку

окремо від облігації.

Організація біржі та біржові операції. За формою організації біржі бувають

акціонерними товариствами або публічно-правовими інститутами. В останніх

приміщення для біржових операцій належить державі, а члени біржі призначаються

урядовими органами. Проте, незалежно від форми організації, спільним для всіх

бірж є, по-перше, те, що правом торгівлі на біржі користуються лише її члени.

Всі, хто не є членом біржі, можуть купувати, продавати цінні папери лише через

членів біржі чи під їх наглядом; по-друге, кількість членів біржі строго

обмежена. Вона може бути збільшена лише за рішенням біржовиків, якщо біржа є

акціонерною компанією, або урядовими органами, які призначають біржовиків, коли

біржа є публічно-право­вою; по-третє, члени біржі при укладанні угоди з цінними

паперами діють як приватні підприємці.

Доступ у приміщення біржі мають лише ті особи, для яких біржові угоди є

професією. Вони повинні бути офіцій­но зареєстровані на бірж. На кожній біржі є

особлива галерея для спостерігачів за біржовими операціями, куди відкритий

вільний доступ для відвідувачів. Той, хто має намір здійснити на біржі угоду на

купівлю чи продаж цінних паперів, повинен звернутися до біржового посеред­ника,

який має право здійснювати такі операції. Ним може бути маклер, біржовий

торговець, брокер, джоббер, дилер чи інший комерсант, що визначається статутом

біржі. Хто і які види операцій може здійснювати на біржі, залежить від

особливостей економіки та законодавства окремих держав.

Маклери — це державні службовці, приведені до прися­ги, відповідно до

якої вони не повинні здійснювати біржові операції на свій кошт і не можуть

брати участь у будь-якій комерційній фірмі. Маклери виступають посередниками у

біржових угодах з метою встановлення офіційного курсу вотування. Існують і так

звані вільні (приватні) маклери. Вони діють на біржі самостійно і конкурують з

біржовими агентами банків. Маклери здійснюють різні види угод. Крім них, на

біржі є спеціальні представники банків.

Вони виконують операції за свій кошт, тобто укладають угоди від імені і за

кошти свого банку, а також виступають комісіонерами при здійсненні операцій для

клієнтів банку. Біржові агенти банків та їх допоміжний персонал станов­лять

більшість учасників біржі. Вільних маклерів і біржо­вих представників банків ще

називають «кулісою» біржі.

Для отримання заявки на біржову операцію як мінімум повинні бути представлені

такі документи: точні назви цінних паперів та ціна, за якою повинна бути

здійснена угода. При зазначенні ціни слід підкреслити, чи є вона твердою, тобто

лімітованою, чи допускає деякі відхилення.

Лімітована цінова заявка означає, що у дорученні банку закладається ціна, яку

не можна перевищити при угоді про купівлю цінних паперів чи знизити при їх

продажу. Якщо банк чи маклер отримав нелімітоване замовлення, то це означає, що

доручення буде виконано залежно від співвідношення попиту та пропозиції на

біржі

В угодах на купівлю цінних паперів зазначається, що операцію слід здійснювати

за найнижними цінами. При продажі клієнт визначає, що цінні папери повинні бути

продані за максимально високою ціною.

До обов'язкових характеристик заявки на здійснення біржової операції належить

термін її дії. Можливі різні варіанти. Наприклад, «діє лише на сьогодні», «діє

до кінця місяця». Потім зазначається біржа, де слід виконувати операції. Вибір

місця угоди може бути покладений на банк.

У зв'язку з тим, що заявки на продаж і купівлю цінних паперів, які надходять

щоденно у крупні банки, досягають значних обсягів, кредитні інститути створюють

у своїх відділеннях спеціальні відділи для здійснення комісійних операцій за

дорученнями клієнтів. Банківські службовці, які консультують клієнтів про

варіанти інвестування гро шових засобів, повинні мати особливо високу

кваліфікацію.

Висновки

Банківська система в Україні у ході реформи наближена до західного типу.

Однак поки ще не завершено втілення в життя економічних методів впливу банків

на роботу підприємств. Головний наслідок кредитної рефор­ми - злам

монополістичних тенденцій. Навіть після утво­рення спеціалізованих банків, які

підірвали «абсолютну» монополію Держбанку, зберігалася галузева кредитна

мо­нополія: підприємство не обирало не лише виду банку, навіть і відділення, в

якому могло відкрити розрахунковий рахунок. У центрі уваги перебували не

суб'єкти, а об'єкти кредитування. Процентні ставки також регулювались

адмі­ністративними методами.

Важлива роль у налагодженні ділової активності під­приємств суверенної

України належатиме утвореному у 1991 р. Національному банку України. Його

діяльність регулюється законом України, прийнятим у березні 1991 р. Будучи

підзвітним лише Верховній Раді України, він має право законодавчої ініціативи.

Своє монопольне право ви­пускати грошові знаки та направляти їх в обіг

Національ­ний банк поєднує з операціями, які він проводить з резервними фондами

та з касовим обслуговуванням комерційних банків, з купівлею та продажем

державних цінних паперів та іноземної валюти, з визначенням курсу національної

валюти щодо валют інших країн. Свій вплив на діяльність підприємств він

здійснює через обслуговування комерцій­них та інших банків, у ході якого

проводить відповідну грошово-кредитну політику. Дозвіл на створення комерцій

них банків та на діяльність на території України іноземних банків він дає

шляхом їх реєстрації. У процесі становлення власної фінансово-кредитної системи

та власної валюти роль Національного банку України особливо відповідальна.

Він почав її з впровадження у січні 1992 р. багаторазових купонів, які

повинні стати щаблем на шляху впровадження українських конвертованих грошей.

Наприкінці 1992 р. Україна вийшла з рубльової зони країн СНД, а у лютому 1993

р. впроваджено часткову конвертованість українського карбованця. Проте у цілому

вплив Національного банку України на стабілізацію еконо­міки та подолання

гіперінфляції поки що слабкий.

Банківська система України ще перебуває в стані становлення, причому цей

процес відстає від потреб реформування економіки. У цьому виявляється

взаємозалежність всієї економічної системи та системи банків, яка є «нерво­вою

системою» господарського механізму. Основною причиною слабкості системи банків

є не стільки сучасні інфляційні процеси (це зовнішній прояв, який у свою чергу

посилюється діяльністю банків), скільки економічна криза спад виробництва,

розрив традиційних господарських зв'язків як із зарубіжжям, так й у межах

України. Лібералізація та безконтрольне зростання цін спричинили велику нестачу

оборотних засобів і коштів для інвестицій, які практично, припинилися. Це у

свою чергу спричинило масові неплатежі, гіпертрофовану потребу у кредитних

ресурсах. Виникла суперечність: без дешевих кредитів не можливо здійснити

структурної перебудови у народному господарстві України і конверсії підприємств

військової промисловості, відродити інвестиції, насамперед у прогресивні

технології, не можуть «стати на ноги» малі приват­ний і кооперативні

підприємства, отже, неможливо наситити внутрішній ринок товарами. Але гостра

потреба в кредитиих ресурсах зумовлює властиве для кризової ситуації непомірне

зростання процентних ставок.

Ще одна суперечність: ліквідація державної монополії у банківській справі

єдиного у країні державного банку шляхом відродження спеціалізованих (але все ж

за фор­мою власності державних) банків, а пізніше перетворення їх у комерційні

банки та виникнення численних акціонер­них і приватних банків створюють

сприятливі умови для здорової конкуренції у банківській справі як основи

поліп­шення кредитного та розрахункового обслуговування під­приємств усіх форм

власності. Але більшість з них — малі банки, їх статутний фонд не дає їм змоги

надавати кредити у великих розмірах, потрібні для інвестицій у підприємствах

базових галузей. Адже банк має право надавати кредит клієнту не більший, ніж у

розмірі половини його статутного фонду. Отже, чим більше буде утворюватися

малих банків, тим гострішою ставатиме проблема кредитування великих

підприємств, розукрупнення яких не завжди доцільне. Ставиться питан­ня, щоб

мінімальний статутний фонд комерційних банків збільшити з 50 до 500 млн. крб.

За таких умов багато новостворених комерційних банків будуть або закриватись

або -об'єднуватись, що у свою чергу може привести до олігопольних і навіть

монопольних процесів.

Водночас в Україні об'єктивно відбуватиметься збли­ження та переплетення

банків з господарськими структу­рами, з одного боку, як засновників і

акціонерів комерцій­них банків, а з іншого — банки стають акціонерами

під­приємств. Лише за таких умов, що повсюдно мають місце у ринковій економіці,

комерційні банки будуть зацікавлені не просто отримувати проценти та

збагатитися на кризо­вий ситуації в економіці, а домагатися процвітання

під­приємств.

В Україні відбувається відродження фондових бірж, які активно впливали на

економіку до революції. Верховна Рада України прийняла 18 червня 1991 р.

постанову про порядок введення в дію закону “Про цінні папери і фондо­ву біржу”

з 1 січня 1992 р.

Список використаної літератури.

1. Закони України. К.: Генеза, 1998.

2. Економіка України // №№ 1-12, 1996 – 1998.

3. Основи економічних вчень. За ред. Гуріна В.І. Л.:, 1996.

4. Основи економічної теорії. За ред. Ватаманюка С. (Т.1, 2), К.:, 1997.

5. Основи економічної теорії. За ред. Мочерного С.В. К.:, 1997.

6. Пиндайк "Экономика", М.:, 1993.

7. Політекономія. За ред. Купріяна Р.Б. К.:, 1994.

8. С.Брю,Р.Макконнелл "Экономикс" (в 2-х томах) 1993г.

9. Фінанси України. // №№ 1-10, 1999.

10. Хайман "Современная экономика: анализ и применение" (в 2-х томах), М.:,

1994.

Страницы: 1, 2, 3