Банки и банковские системы

операції з цінними паперами, про біржі та біржові операції, про порядок

зберігання вкладів, зберігання та придбання цінних паперів і ін. Держава

створює спеціальні органи, які контролюють обіг цінних паперів.

Крім правового забезпечення обігу цінних паперів важливу роль відіграє

технічне забезпечення функціонування фондових бірж. У зв'язку з існуванням

у багатьох країнах відокремлених фондових бірж- і великим значенням для

дилерів котувань на центральній біржі, однією з перших сфер впровадження

сучасних засобів передачі й обробки інформації стало об'єднання ринків

цінних паперів єдиними системами електронного зв'язку. Біржі Швейцарії

об'єднані за допомогою електроніки (візуальних і комп'ютерних систем) так,

що замовлення, яке надходить, виконується на будь-якій з бірж з урахуванням

найбільш сприятливих котувань. З весни "1986 р. чотири діючі біржі Гонконга

об'єднані комп'ютеризованою системою і фактично є зараз однією фондовою

біржею. Аналогічні процеси відбуваються у Канаді, Австралії та ін.

державах.

Сучасна біржа — це сучасний комп'ютерний центр, який має засоби

оперативного зв'язку з усім світом.

5.2. Економічний зміст цінних паперів.

Для операцій на фондових біржах допускаються особливі цінні папери,

які становлять фондові цінності.

Існують різні види фондових цінностей: цінні папери з фіксованим

доходом (їх ще називають борговим зобов'язання) ; акції — свідоцтво про

участь у капіталі. Є також їх змішані форми. Цінні папери, будучи фактичним

капіталом, не мають ніякої реальної вартості, їхня ціна чи курс

визначається регулярно доходами у вигляді дивідендів по акціях чи процента

по облігаціях, а також позичкового процента. Біржовий курс цінних паперів

зазнає коливань і у кожний момент залежить від співвідношення між

пропозицією цих паперів і попитом на них. Через фондову біржу відбувається

розміщення акцій, облігацій, яке здійснюється переважно крупними банками.

Цінні папери з фіксованим доходом — це боргові зобов'язання, в яких

емітент зобов'язується виконати відповідні дії. Як правило, це зворотна

виплата отриманої грошової суми та процентної винагороди, що встановлюється

один раз у рік або на півроку. Поряд з назвою « твердопроцентні цінні

папери » вживається також поняття «рентні Папери», тобто такі, що приносять

фіксований доход, ренту. При отриманні позички йдеться про надання великої

суми грошових коштів "'на тривалий період. Ця позичка не може бути

достроково відізвана кредитором.

Є такі різновиди цінних паперів з фіксованим доходом:

1.Державна позичка (позика). Сюди належить позичка уряду на створення

спеціальних фондів.

2. Комунальна позичка. Вона призначена для збалансування державних

фінансів місцевої влади. На емісію таких цінних паперів необхідно отримати

дозвіл від центрального чи земельного (місцевого) уряду, проте останні не

зобов'язані надавати гарантії щодо позики. Комунальні облігації мають

котування на біржі, тобто з ними здійснюються операції. Крім позик місцеві

органи влади можуть отримувати позичку у спеціальних іпотечних (земельних)

банках.

3. Комунальні облігації та заставні листи. Іпотечні банки надають

довгострокові кредити під заставу земельних ділянок чи під боргове

зобов'язання товариств. Різниця між заставним листом і комунальною позикою

(позичкою) — у формі їх покриття. Емісія заставних листів рефінансується

відповідними іпотечними кредитами. Комунальні облігації не мають іпотечного

покриття.

4. Промислові облігації. Це боргові зобов'язання з фіксованим доходом

промислової компанії. Їх емісія здійснюється крупними акціонерними

компаніями та товариствами з обмеженою відповідальністю. Відносна

привабливість промислових облігацій з фіксованим доходом полягає у тому, що

вони на відміну від акцій можуть продаватися за курсом нижчим від їхньої

номінальної вартості. Така знижка з ціни зветься дизажіо. Крім цього, може

бути досягнута домовленість, що погашення облігацій буде здійснюватися не

за номіналом, а за більш високим курсом. Так виникає надбавка — ажіо, яка

при відповідному терміні облігації дає додатковий доход.

Промислові облігації не позбавлені недоліків. Фіксований процент по

промислових облігаціях означає для фірми зростання постійних витрат. У

кризові періоди такі витрати особливо відчутні для компаній на відміну від

дивідендів, які залежно від доходу можуть встановлюватися на більш низькому

рівні.

Дещо подібні до промислових облігацій конверсійні боргові зобов'язання

та опційні позики. Це перехідні до акцій форми цінних паперів з фіксованим

доходом. Їх емісія регулюється відповідними національними законами про

акціонерну справу. Як перший, так і другий цінний папір має твердо

фіксований процент. Відмінність цих цінних паперів від промислової

облігації полягає у тому, що їх купівля пов'язана з можливістю придбати у

майбутньому акції. У випадку конверсійних боргових зобов'язань кредитору

надано право обмінювати ці цінні папери після встановленого строку і за

умов оплати ажіо у відповідній пропорції на акції цієї компанії. Опційні

позики та конверсійні зобов'язання, як і промислові облігації, котуються на

біржі, їх курс публікується щоденно. Вексель — це цінний папір, який

засвідчує безумовне зобов'язання векселедавця. Існує простий вексель і пере-

казний. Кожен з них має відповідні реквізити. Вексель, в якому відсутній

будь-який з реквізитів, не має сили, за винятком передбачених випадків.

Порядок викупівлі та обліку векселів визначається Кабінетом Міністрів.[6]

Акції та їх види. Акції — це номерні цінні папери, документи, що

стверджують членство в акціонерному товаристві і надають право на отримання

дивіденду. Найчастіше у розвинутих країнах вони бувають іменними. Кожна

угода з акціями повинна реєструватись акціонерним това риством чи банком за

його дорученням. Емісія акцій на пред'явника в усіх країнах обмежена.

Друкування акцій здійснюється вузьким колом доручень. Як правило, акції

зберігаються у брокерів чи в інших спеціалізованих конторах. Власник мав

лише посвідчення про кількість акцій. Кількість акцій, випущених компанією,

строго фіксована, і кожна нова емісія повинна бути затверджена її

директорами або зборами акціонерів. Іменний характер акції дає змогу

компаніям завжди знати, хто є її акціонерами, на яку адресу надсилати

повідомлення про збори акціонерів, номер рахунку, на який переказувати

дивіденди. Акціонерне товариство може випускати як один вид акцій з

однаковими правами, так і декілька видів акцій з різними стату сами.

Розрізняють звичайні та привілейовані акції. Звичайні акції дають своєму

власнику право на один голос на зборах акціонерів. Крім цього, власник

звичайної акції має право на отримання частини чистого прибутку, який

розподіляється у вигляді дивіденду. При ліквідації акціонерного товариства

його претензія на майно є останньою. Він отримує те, що залишається після

сплати боргів і розрахунку з привілейованими акціонерами.

Привілейовані акції дають власнику право переважного посягання на

прибуток і власність акціонерного товари ства, іноді гарантують фіксований

доход (у тому випадку, якщо товариство отримало чистий прибуток), а також

особливі права при голосуванні, (декілька голосів, право на участь у

прийнятті відповідних рішень на зборах акціонерів).

Найбільш поширені привілейовані акції з фіксованим доходом, але без

права голосу. Виплата дивідендів по цих акціях не обов'язкова для

акціонерного товариства, її затримка чи невиплата не веде до банкрутства.

Коли виникає необхідність у власному капіталі, привілейовані акції

можна розглядати як прийнятну альтерна тиву звичайним акціям. Наявність

фіксованого дивіденду може служити додатковим стимулом для акумулювання

коштів, хоч і за більш високою ціною, ніж при використанні облігацій.

Водночас це дає змогу уникнути обмеження прав голосування власників

звичайних акцій. Коли ціни звичайних акцій низькі, а капітал необхідний,

його можна залучити за допомогою привілейованих акцій, оскільки

конвертованість дає змогу перетворити їх у звичайні акції, які є

конвертовані, коли ціни на них підвищилися.

Емісія привілейованих акцій обмежується законом. Так, для їх випуску у

ФРН необхідно отримати спеціальний дозвіл центральних органів. У Франції

власниками акцій, що дають право на два голоси, можуть бути лише громадяни

Франції та члени ЄЕС.

Інвестиційний сертифікат — це частка (участь) у спе ціальному фонді

цінних паперів (інвестиційному фонді) яким керує інвестиційна компанія.

Інвестиційний сертифікат не може бути віднесений ні до твердопроцентних

цінних паперів, ні до акцій, хоча по ньому виплачують відповідний доход.

Інвестиційний фонд може бути складений за різними принципами: може включати

лише акції крупних компаній або лише облігації. Основною метою формування

такого фонду є мінімізація курсових дивідендних і відповідно процентних

ризиків на підставі широкої диференціації вкладень і виплати власникам

інвестиційних сертифікатів максимальних доходів. Інвестиційні сертифікати

допущені на біржу лише у небагатьох країнах, їхні ціни постійно змінюються

внаслідок коливання курсів акцій і облігацій, включених в інвестиційний

фонд. Інвести ційна політика фонду спрямована на зниження ризику, наскільки

це можливо за даних економічних умов і на збереження постійно високого

рівня прибутків. Одним з елементів мінімізації ризику є максимально Широка

диверсифікація придбання акцій з метою зниження кризових коливань їхніх

курсів.

У сфері діяльності сучасних фондових бірж з'явився ряд нових видів

цінних паперів, що спричинене в основно му необхідністю вдосконалення

організаційної структури фондових ринків. Вони мають вторинний, похідний

харак тер щодо акцій і облігацій. Операції з цими видами цінних паперів

дають змогу фондовим біржам дещо компенсувати втрату своєї ролі у

встановленні валютних курсів і цін на державні цінні папери. До таких нових

цінних паперів належать конвертовані акції й облігації, фючерси, опціони

варанти.

Фючерси — це стандартні строкові контракти, укладені між продавцем

(емітентом) і покупцем на здійснення купівлі-продажу відповідного

фінансового паперу за заздалегідь фіксованою ціною.

Стандартизація контрактів охоплює всі елементи угод — починаючи від

суми, конкретного виду паперу, умов розрахунків до дати виконання. Оскільки

угоди укла даються на біржі, то вона дає гарантію їх виконання. Для цього

існують спеціальні системи, що передбачають внесення страхових депозитів

залежно від руху цін на ринку тих паперів, право на операції з якими

отримує покупець контракту. Як правило, емітент фючерса не має у своєму

розпорядженні тих технічних інструментів, на які він виписує контракт, і

фактично здійснює операцію на різницю між фіксованою ціною і тією, яка

складеться на ринку на дату виконання контракту. У зв'язку з цим відповідне

поширення отримали контракти на індекси біржових курсів, коли продавець і

покупець домовляються про перера хування відповідної суми залежно від того,

який рівень індекса буде зареєстрований на момент закінчення строку

контракту. Корпорації та банки широко використовують фінансові фючерси для

регулювання своїх активів і пасивів. Необхідність такого регулювання

зумовлена тим, що за сучасних умов лише теоретично існує можливість повного

збалансування активів і пасивів за строками здійснення операцій,

процентними ставками та видами валют. А тому завданням регулювання активів

і пасивів є передусім врахування ризиків і підтримка їх на рівні,

сприятливому для даної організації.

Опціонн відрізняються від фючерсів тим, що вони передбачають право, а

не зобов'язання на проведення тієї чи іншої операції, якою користується

покупець опціону. Він обмежує вплив на свої активи і пасиви негативного

руху ринкових показників сумою, сплаченою за контракт. Водночас така

операція дає йому змогу отримати додаткові прибутки, якщо умови на ринку

зміняться на його користь.

Основні види опціонів виписуються на акції, індекси їх курсів, валюти,

а фючерси — на процентні ставки, тобто на цінні папери з фіксованим

доходом, чи на строкові депозити. Як і у фючерсних контрактах, існує велика

кількість різновидів опціонів. Можливе комбінування опці онів і фючерсів.

Проте індивідуальність опціонів перешкоджає їх широкому впровадженню, що

істотно обмежує їх ліквідність, а тому і можливість використання для

страхування ринкового ризику.

Одним з різновидів опціонів є варанти, що надають їх власнику право на

придбання певних фондових цінностей їх відрізняє від опціону більш тривалий

строк, а також той факт, що опціон звичайно випускається на існуючий актив

В останні роки варанти все частіше випускаються з облігаціями, що

зробило останні більш привабливими в очах інвесторів. Купуючи облігацію,

вкладник фактично видає кредит, який при його ефективному використанні

повинен принести прибутки, достатні для сплати процентів і дивідендів.

Результатом може виявитися підвищення курсів акцій даної корпорації, яке

інвестор може реалізувати двояко,— або шляхом продажу варанта на ринку, або

придбанням акції за ціною нижчою від ринкової.

Конвертовані облігації відрізняються від облігацій з варантами тим, що

їх власник не може продати право придбання акції за фіксованою ціною на

ринку окремо від облігації.

Організація біржі та біржові операції. За формою організації біржі

бувають акціонерними товариствами або публічно-правовими інститутами. В

останніх приміщення для біржових операцій належить державі, а члени біржі

призначаються урядовими органами. Проте, незалежно від форми організації,

спільним для всіх бірж є, по-перше, те, що правом торгівлі на біржі

користуються лише її члени. Всі, хто не є членом біржі, можуть купувати,

продавати цінні папери лише через членів біржі чи під їх наглядом; по-

друге, кількість членів біржі строго обмежена. Вона може бути збільшена

лише за рішенням біржовиків, якщо біржа є акціонерною компанією, або

урядовими органами, які призначають біржовиків, коли біржа є публічно-

правовою; по-третє, члени біржі при укладанні угоди з цінними паперами

діють як приватні підприємці.

Доступ у приміщення біржі мають лише ті особи, для яких біржові угоди

є професією. Вони повинні бути офіційно зареєстровані на бірж. На кожній

біржі є особлива галерея для спостерігачів за біржовими операціями, куди

відкритий вільний доступ для відвідувачів. Той, хто має намір здійснити на

біржі угоду на купівлю чи продаж цінних паперів, повинен звернутися до

біржового посередника, який має право здійснювати такі операції. Ним може

бути маклер, біржовий торговець, брокер, джоббер, дилер чи інший комерсант,

що визначається статутом біржі. Хто і які види операцій може здійснювати на

біржі, залежить від особливостей економіки та законодавства окремих держав.

Маклери — це державні службовці, приведені до присяги, відповідно до

якої вони не повинні здійснювати біржові операції на свій кошт і не можуть

брати участь у будь-якій комерційній фірмі. Маклери виступають

посередниками у біржових угодах з метою встановлення офіційного курсу

вотування. Існують і так звані вільні (приватні) маклери. Вони діють на

біржі самостійно і конкурують з біржовими агентами банків. Маклери

здійснюють різні види угод. Крім них, на біржі є спеціальні представники

банків.

Вони виконують операції за свій кошт, тобто укладають угоди від імені

і за кошти свого банку, а також виступають комісіонерами при здійсненні

операцій для клієнтів банку. Біржові агенти банків та їх допоміжний

персонал становлять більшість учасників біржі. Вільних маклерів і біржових

представників банків ще називають «кулісою» біржі.

Для отримання заявки на біржову операцію як мінімум повинні бути

представлені такі документи: точні назви цінних паперів та ціна, за якою

повинна бути здійснена угода. При зазначенні ціни слід підкреслити, чи є

вона твердою, тобто лімітованою, чи допускає деякі відхилення.

Лімітована цінова заявка означає, що у дорученні банку закладається

ціна, яку не можна перевищити при угоді про купівлю цінних паперів чи

знизити при їх продажу. Якщо банк чи маклер отримав нелімітоване

замовлення, то це означає, що доручення буде виконано залежно від

співвідношення попиту та пропозиції на біржі

В угодах на купівлю цінних паперів зазначається, що операцію слід

здійснювати за найнижними цінами. При продажі клієнт визначає, що цінні

папери повинні бути продані за максимально високою ціною.

До обов'язкових характеристик заявки на здійснення біржової операції

належить термін її дії. Можливі різні варіанти. Наприклад, «діє лише на

сьогодні», «діє до кінця місяця». Потім зазначається біржа, де слід

виконувати операції. Вибір місця угоди може бути покладений на банк.

У зв'язку з тим, що заявки на продаж і купівлю цінних паперів, які

надходять щоденно у крупні банки, досягають значних обсягів, кредитні

інститути створюють у своїх відділеннях спеціальні відділи для здійснення

комісійних операцій за дорученнями клієнтів. Банківські службовці, які

консультують клієнтів про варіанти інвестування гро шових засобів, повинні

мати особливо високу кваліфікацію.

Висновки

Банківська система в Україні у ході реформи наближена до західного

типу. Однак поки ще не завершено втілення в життя економічних методів

впливу банків на роботу підприємств. Головний наслідок кредитної реформи -

злам монополістичних тенденцій. Навіть після утворення спеціалізованих

банків, які підірвали «абсолютну» монополію Держбанку, зберігалася галузева

кредитна монополія: підприємство не обирало не лише виду банку, навіть і

відділення, в якому могло відкрити розрахунковий рахунок. У центрі уваги

перебували не суб'єкти, а об'єкти кредитування. Процентні ставки також

регулювались адміністративними методами.

Важлива роль у налагодженні ділової активності підприємств суверенної

України належатиме утвореному у 1991 р. Національному банку України. Його

діяльність регулюється законом України, прийнятим у березні 1991 р. Будучи

підзвітним лише Верховній Раді України, він має право законодавчої

ініціативи. Своє монопольне право випускати грошові знаки та направляти їх

в обіг Національний банк поєднує з операціями, які він проводить з

резервними фондами та з касовим обслуговуванням комерційних банків, з

купівлею та продажем державних цінних паперів та іноземної валюти, з

визначенням курсу національної валюти щодо валют інших країн. Свій вплив на

діяльність підприємств він здійснює через обслуговування комерційних та

інших банків, у ході якого проводить відповідну грошово-кредитну політику.

Дозвіл на створення комерцій них банків та на діяльність на території

України іноземних банків він дає шляхом їх реєстрації. У процесі

становлення власної фінансово-кредитної системи та власної валюти роль

Національного банку України особливо відповідальна.

Він почав її з впровадження у січні 1992 р. багаторазових купонів, які

повинні стати щаблем на шляху впровадження українських конвертованих

грошей.

Наприкінці 1992 р. Україна вийшла з рубльової зони країн СНД, а у

лютому 1993 р. впроваджено часткову конвертованість українського

карбованця. Проте у цілому вплив Національного банку України на

стабілізацію економіки та подолання гіперінфляції поки що слабкий.

Банківська система України ще перебуває в стані становлення, причому

цей процес відстає від потреб реформування економіки. У цьому виявляється

взаємозалежність всієї економічної системи та системи банків, яка є

«нервовою системою» господарського механізму. Основною причиною слабкості

системи банків є не стільки сучасні інфляційні процеси (це зовнішній прояв,

який у свою чергу посилюється діяльністю банків), скільки економічна криза

спад виробництва, розрив традиційних господарських зв'язків як із

зарубіжжям, так й у межах України. Лібералізація та безконтрольне зростання

цін спричинили велику нестачу оборотних засобів і коштів для інвестицій,

які практично, припинилися. Це у свою чергу спричинило масові неплатежі,

гіпертрофовану потребу у кредитних ресурсах. Виникла суперечність: без

дешевих кредитів не можливо здійснити структурної перебудови у народному

господарстві України і конверсії підприємств військової промисловості,

відродити інвестиції, насамперед у прогресивні технології, не можуть «стати

на ноги» малі приватний і кооперативні підприємства, отже, неможливо

наситити внутрішній ринок товарами. Але гостра потреба в кредитиих ресурсах

зумовлює властиве для кризової ситуації непомірне зростання процентних

ставок.

Ще одна суперечність: ліквідація державної монополії у банківській

справі єдиного у країні державного банку шляхом відродження спеціалізованих

(але все ж за формою власності державних) банків, а пізніше перетворення їх

у комерційні банки та виникнення численних акціонерних і приватних банків

створюють сприятливі умови для здорової конкуренції у банківській справі як

основи поліпшення кредитного та розрахункового обслуговування підприємств

усіх форм власності. Але більшість з них — малі банки, їх статутний фонд не

дає їм змоги надавати кредити у великих розмірах, потрібні для інвестицій у

підприємствах базових галузей. Адже банк має право надавати кредит клієнту

не більший, ніж у розмірі половини його статутного фонду. Отже, чим більше

буде утворюватися малих банків, тим гострішою ставатиме проблема

кредитування великих підприємств, розукрупнення яких не завжди доцільне.

Ставиться питання, щоб мінімальний статутний фонд комерційних банків

збільшити з 50 до 500 млн. крб. За таких умов багато новостворених

комерційних банків будуть або закриватись або -об'єднуватись, що у свою

чергу може привести до олігопольних і навіть монопольних процесів.

Водночас в Україні об'єктивно відбуватиметься зближення та

переплетення банків з господарськими структурами, з одного боку, як

засновників і акціонерів комерційних банків, а з іншого — банки стають

акціонерами підприємств. Лише за таких умов, що повсюдно мають місце у

ринковій економіці, комерційні банки будуть зацікавлені не просто

отримувати проценти та збагатитися на кризовий ситуації в економіці, а

домагатися процвітання підприємств.

В Україні відбувається відродження фондових бірж, які активно впливали

на економіку до революції. Верховна Рада України прийняла 18 червня 1991 р.

постанову про порядок введення в дію закону “Про цінні папери і фондову

біржу” з 1 січня 1992 р.

Список використаної літератури.

1. Закони України. К.: Генеза, 1998.

2. Економіка України // №№ 1-12, 1996 – 1998.

3. Основи економічних вчень. За ред. Гуріна В.І. Л.:, 1996.

4. Основи економічної теорії. За ред. Ватаманюка С. (Т.1, 2), К.:,

1997.

5. Основи економічної теорії. За ред. Мочерного С.В. К.:, 1997.

6. Пиндайк "Экономика", М.:, 1993.

7. Політекономія. За ред. Купріяна Р.Б. К.:, 1994.

8. С.Брю,Р.Макконнелл "Экономикс" (в 2-х томах) 1993г.

9. Фінанси України. // №№ 1-10, 1999.

10. Хайман "Современная экономика: анализ и применение" (в 2-х томах),

М.:, 1994.

Страницы: 1, 2, 3