Управління фінансовими ресурсами комерційного банку

p align="left">Вибір методу управління залежить від особливостей та причин виникнення

кожного виду ризику. [15]

Для банківської діяльності найбільш значними видами ризиків є

кредитний, валютний та інвестиційний, ризик зміни відсоткових ставок на

ринку, ризик незбалансованої ліквідності і т. ін. Банки можуть І повинні

свідомо брати на себе певні ризики, оскільки повністю уникнути всіх ризиків неможливо. Але рівень ризику, на який наражається банк, потрібно тримати під постійним контролем. Питання про прийнятний або допустимий рівень ризику має вирішуватися керівництвом банку згідно з прийнятою внутрішньою політикою та стратегією. [15]

Сфера управління банківськими ризиками не є автономною, тому рішення стосовно допустимих рівнів ризиків необхідно приймати у взаємозв'язку з іншими напрямками діяльності менеджменту, і зокрема -- з управлінням прибутковістю банку. Як відомо, між рівнем ризику і рівнем прибутку існує пряма залежність. Вищий рівень ризику надає потенційні можливості отримання підвищеного прибутку, але не виключає можливості втрат. Мінімізація рівня ризику дає змогу отримати невисокий, але стабільний прибуток.

Отже, балансування між прибутковістю та ризиком, пошук оптимального їх співвідношення розглядається як одне з важливих і складних завдань, що постають перед менеджментом кожного банку.

Узагальнюючи підходи до вирішення проблеми ризик-прибуток, можна вирізнити дві основні моделі управління банком. Перша модель максимізує прибуток П при обмеженні рівня ризику Р установленням максимально допустимого його значення Р'. При цьому використовуються незбалансовані підходи до управління активами і зобов'язаннями банку, стратегії нехеджування ризиків.

У другій моделі управління цільовою функцією є мінімізація ризику, а обмеженням -- вимога утримання показників прибутковості на певному рівні, не нижчому за заданий П'. Така модель використовується, якщо рівень чистого прибутку, що його отримує банк, влаштовує керівництво і основною метою є стабілізація результатів. Це досягається за допомогою збалансованих методів управління активами і зобов'язаннями та стратегій хеджування ризиків

2.2 Аналіз динаміки та структури процентних доходів і витрат на прикладі АКБ « Укрсоцбанк» .

Моя зацікавленість цим питанням пов'язана з тим, що саме з аналізу динаміки та структури процентних доходів і витрат можна побачити на скільки ефективно проводиться фінансовий менеджмент у комерційному банку. Для прикладу я обрав АКБ “Укрсоцбанк”, так як він являється одним з найбільш розвинутих і стабільних банків України, і на результатах його діяльності можливо дослідити питання яке мене цікавить.

Незалежно від того, якого підходу до управління активами та пасивами додержує банк, перед фінансовим менеджером неминуче постає важливе питання: чи мають величина та структура зобов'язань впливати на напрямки розміщення активів? [ 7]

Традиційний підхід до розв'язання проблеми полягає в об'єднанні джерел фінансування. Згідно з таким методом управлінні структура зобов'язань не впливає на вибір напрямків розміщенні активів, усі кошти розглядаються як єдиний ресурсний потенціал банку без урахування особливостей різних видів зобов'язань. Завдання керівництва банку -- визначити пріоритетні напрямки розміщення активів, що розглядаються як незалежна величина.

Перевагою методу об'єднання джерел фінансування є простота і

доступність його практичного застосування, а головним недоліком --виникнення проблем з ліквідністю. Ризик ліквідності зростає, якщо зв'язки між активами та зобов'язаннями не враховуються. Намагаючись вибрати найбільш прибуткові напрямки вкладення ресурсів, банк може видати довгострокові кредити, які фінансуватимуться за рахунок короткострокових депозитів. Така трансформація з великою ймовірністю призводить до підвищення рівня ризику ліквідності.

Якщо менеджмент банку вирішить застрахуватися від підвищення рівня ризику ліквідності і з цією метою розглядатиме високоліквідні активи як пріоритетний напрямок розміщення коштів, то йому доведеться відмовитися від одержання максимально можливого прибутку для акціонерів банку.[ 7]

Альтернативний підхід до управління структурою активів та зобов'язань банку базується на поділі джерел фінансування. Сутність методу полягає у встановленні відповідності між конкретними видами таких джерел та напрямками використання ресурсного потенціалу. Частина ресурсів, яка сформована за рахунок мінливих джерел, таких як вклади до запитання, залишки на розрахункових рахунках клієнтів, одержані позики «овернайт», має вкладатися в короткострокові кредити та цінні папери. Кошти, одержані з відносно стабільних джерел, таких як строкові вклади, депозити, можуть бути спрямовані на видачу довгострокових кредитів і придбання облігацій. [7]

Застосовуючи метод поділу джерел фінансування, менеджмент банку має ретельно стежити за розмірами сум та строками різних видів зобов'язань і приводити у відповідність до них структуру активів. З огляду на потребу постійно балансувати між структурою пасивів та активів зазначений метод стає вельми трудомістким, а отже, ускладнюється практичне його застосування. Іншим недоліком є можливе зменшення доходів банку, спричинене відмовою від прибуткового вкладення коштів, якщо не Існує відповідного джерела фінансування. Перевага розглядуваного методу полягає у зниженні ризику незбалансованої ліквідності, оскільки потреба в ліквідних засобах у будь-який час може бути передбачена.

Метод поділу джерел фінансування набув значного практичного поширення в період керування банками через пасиви. Установлення контролю над структурою та стабільністю зобов'язань дозволяє формувати депозитну базу згідно з потребами щодо проведення активних операцій. З розвитком фінансових ринків головна перевага методу поділу джерел, яка полягає в зниженні ризику ліквідності, втратила своє значення. Банки дістали можливість у будь-який час залучати ліквідні кошти на міжбанківському ринку.

Останніми десятиріччями в міжнародній банківській практиці

застосовується інтегральний метод управління, який включає методи

об'єднання та поділу джерел фінансування і забезпечує більшу гнучкість при управлінні активами та зобов'язаннями банку.[11]

Для аналізу процентної політики комерційного банку нами було вивчено

ряд інструктивного матеріалу, а також баланс, фінансові звіти банку та

окремі документи, що включають звітність кредитного комітету, депозитного та інших відділів, що займаються робочими активами та залученням ресурсної бази банку.

Для початку нами було розглянуто динаміку процентних доходів та процентних витрат комерційного банку . Так у 2005р. в порівнянні з 2003р. процентні доходи АКБ “Укрсоцбанк” зросли 172 748 тис. грн., причому якщо в 2004р. в порівнянні з 2003р. доходи зменшились на 11 964тис. грн., то у звітному році в порівнянні з 2004 р. вони зросли 184 712тис. грн., що свідчить про активну роботу на ринку надання кредитів та інших активних операцій комерційним банком “Укрсоцбанк”.

Якщо ж порівняти темпи росту процентних доходів по роках, то можна помітити, що в 2004 р. процентні доходи 98% від того ж показника 2003 р., тобто зменшились на 8%, в той час як у 2005 р. вони склали 235% від рівня 2004 р, та 216% від рівня 2003 р., що більше на 135% та 116% відповідно. Отже ми можемо прослідити початкове зниження процентних доходів у 2004 р, а потім різкий підйом у 2005р.

Також проаналізувавши в структурі процентних доходів зміни її складових можна відмітити схожу лінію, тобто у 2004 р. в порівнянні з 2003р. майже всі складові мають від'ємне абсолютне відхилення (окрім гарантій отриманих - що лише підтверджує наші здогадки) - внаслідок спаду темпів економічного розвитку, і одночасно ми бачимо різкий підйом 2005 р., який нівелює падіння попереднього року і до цього ж дає значний приріст в абсолютному виразі в порівнянні з 2003 р.

То ж перейдемо до розгляду процентних витрат. Як видно з даних тенденції процентних доходів перекинулась на процентні витрати, що легко пояснюється, адже при зменшенні темпів кредитування потреба у ресурсах різко спадає, і навпаки при зростанні відбувається бум по залученню ресурсів (у нашому випадку - адже відбулося різке збільшення об'ємів кредитування та інших активних операцій). Так у 2004р. в порівнянні з 2003 р. відбувається зменшення процентних витрат на 22 167 тис. грн. або на 33%. Цей же показник різко зростає у 2000р. на 101 153тис. грн., або на 229%, що дає абсолютний приріст у 78 986тис. грн. чи на 119%.

Між іншим темп приросту процентних доходів та процентних витрат 2005 р. в порівнянні з 2003р. майже співпадає 116% до 119%, що ще раз підтверджує паралельний розвиток ресурсної бази та динаміки активних операцій комерційного банку.

Що ж стосується показника чистого процентного доходу, то він постійно зростає, причому чітко прояснюється тенденція до збільшення темпів приросту. На основі лише цих даних не можна зробити висновок добре це чи погано для банку, адже потрібно врахувати ще ряд факторів, чим ми і займемося в наступному підрозділі.

Що стосується структури доходів та витрат АКБ “Укрсоцбанк”, то на можна зробити певні висновки.

Безперечно у будь-якому банку процентні доходи повинні переважати в загальному обсязі доходів, як це є й у “Укрсоцбанк”, причому доля процентних доходів у 2004 р. зменшилась в порівнянні з 2003 р. на 14,4%, це сталося внаслідок падіння ділової активності на ринку кредитних ресурсів та переходу до інших джерел прибутку. 2000р. в свою чергу приніс деяке зростання долі процентних доходів, в зв'язку з загальним ростом всіх доходів та зокрема певної активізації ринку кредитних операцій.

Аналізуючи структуру витрат хотілося б відмітити не досить вдалий

менеджмент з цього боку у банку, оскільки доля процентних витрат, які як

правило приносять основну частину процентних доходів банку, майже вдвічі менша долі процентних доходів і складає за 2005 р, 2004 р. та 2003 р. відповідно 34,0%, 28,0% та 45,8%. Однак той факт, що АКБ “Укрсоцбанк” є багатофілійна установа, тому несе додаткові видатки (постійні) у порівнянні з локальними банками, дещо підвищує ефективність роботи фінансових менеджерів комерційного банку, також хотілося б відзначити досить слабкий показник відношення абсолютних доходів до абсолютних витрат - за виключенням 2004р. він дуже близький до 1.

2.3 Аналіз фінансових звітів АКБ “Укрсоцбанк”

1. Показники ліквідності

Економічні терміни “ліквідність” і “платоспроможність” в сучасній економічній літературі часто перемішуються, замінюючи один одного. Дійсно, поняття, які визначають ці терміни, досить подібні, але між ними є істотна різниця. Якщо перше є переважно функцією господарського органу, який сам вибирає форми і методи підтримання своєї ліквідності на рівні встановлених чи загальноприйнятих норм, то інше, як правило, стосується функцій держави.

Термін “ліквідність” (від лат “liquidus”- рідкий, текучий) в буквальному розумінні означає легкість реалізації, продажу, перетворення матеріальних цінностей і інших активів у грошові кошти. Ліквідність банку нерідко визначається як здатність купувати готівкові кошти в НБУ чи банках-кореспондентах за розумною ціною. В цілому ліквідність банку передбачає можливість продавати ліквідні активи, купувати грошові кошти в НБУ і здійснювати емісію акцій, облігацій, депозитних і ощадних сертифікатів, інших боргових інструментів. [19]

Термін “платоспроможність” дещо ширший, він включає не тільки і не стільки можливість перетворення активів в такі, що швидко реалізуються, скільки здатність юридичної чи фізичної особи своєчасно і повністю виконати свої платіжні зобов'язання, які витікають з торговельних, кредитних і інших операцій грошового характеру. Таким чином ліквідність виступає як необхідна і обов'язкова умова платоспроможності, контроль за дотриманням якої бере на себе не тільки сама юридична чи фізична особа, але і певний зовнішній орган контролю чи нагляду. [19]

Ліквідність для комерційного банку виступає як здатність банку забезпечити своєчасне виконання в грошовій формі своїх зобов'язань по пасиву. Ліквідність банку визначається збалансованістю активів і пасивів балансу банку, ступенем відповідності строків розміщених активів і залучених банком пасивів.

Норми ліквідності банку звичайно всиновлюються як відношення різних статей активів балансу до всієї суми чи до визначених статей пасивів, або навпаки, пасивів до активів. Ліквідність банку лежить в основі його платоспроможності.

Платоспроможність трактується як здатність банку у встановлені строки в повній сумі відповідати за своїми зобов'язаннями.

У сучасній літературі існує два підходи до характеристики ліквідності. Ліквідність можна розуміти як запас чи як потік. Запас характеризує ліквідність банку на визначений момент, його здатність відповісти за своїми поточними зобов'язаннями, особливо за рахунками до запитання. Як потік ліквідність оцінюється за певний період чи на перспективу. При цьому ліквідність з точки зору запасу характеризується як досить вузький підхід. При розгляді ліквідності як потоку більша увага приділяється можливості забезпечення перетворення менш ліквідних активів у більш ліквідні, а також притоку додаткових засобів, включаючи одержання позик. Таким чином найбільшого значення набуває не тільки оцінка ліквідності-“потоку”, але і оцінка ліквідності-“прогнозу”.

Для оцінки сукупної ліквідності комерційних банків слід розглядати в системі стаціонарну ліквідність (“запас”), поточну ліквідність (“потік”) і перспективну ліквідність (“прогноз”).

Банк, який має достатній запас ліквідних активів для підтримання миттєвої (поточної) ліквідності, може з часом її втратити в зв'язку з перевищенням потоку зобов'язань над потоком трансформації вкладень в ліквідні активи. Оцінка ліквідності-“прогнозу” є найбільш проблематичною, так як вона пов'язана з оцінкою ризику активних операцій банку. В українській практиці для цього служать економічні нормативи, які розраховуються комерційними банками згідно Інструкції №10 НБУ.

При такому підході характеристика ліквідності повинна враховувати не тільки дані звітних балансів про залишки по активу і пасиву, але і іншу різноманітну інформацію. Термін же “ліквідність балансу” несумісний з допуском розгляду ліквідності не як залишку, а як потоку. Крім того цілком очевидно, що ліквідність повинен підтримувати банк, а не баланс. В сучасних умовах нерідко стається, коли вимоги клієнта на готівку не можуть бути задоволені банком повністю, що характеризує порушення ліквідності. Однак подібна ситуація не може бути виявлена на основі даних балансу, оскільки в балансі відсутні дані про оцінку ліквідності як “потоку”. Це окремий приклад, але він наочно показує необхідність оцінки всієї сукупності факторів, які характеризують ліквідність потоку. Таким чином, повертаючись до розгляду дефініцій можна зробити висновок про те, що взаємозв'язок між поняттями “ліквідність балансу” і “ліквідність банку” полягає у наступному. По-перше, ліквідність балансу передбачає миттєву оцінку стану банку на визначену дату, а звідси випливає, що ліквідність балансу є складовою ліквідності банку. По-друге, баланс комерційного банку повинен забезпечити представлення даних аналітичного та синтетичного обліку у формі, яка підходить для розрахунку сукупної ліквідності банку. При недотриманні другої умови може виникнути ситуація, коли, володіючи достатньо ліквідним балансом на визначену дату, банк попри це повністю чи частково неліквідний. В даній ситуації виникає потреба визначити ризик незбалансованої ліквідності.

Ризик ліквідності визначають звичайно як ризик, який заставляє банк у визначений момент купувати готівку по вищій ціні чи втрачати вартість своїх активів. При цьому активи банку вважаються ліквідними лише в тому випадку, коли їх можна швидко продати без втрати вартості. [9]

Пасиви банку вважаються ліквідними, якщо банк може одержати позику за ставкою, яка адекватна тій, по якій купують засоби банки-конкуренти. Підтримання стабільності банківської системи в цілому і кожного окремого банку зокрема - це завдання, яке лежить не тільки в площині фінансово-кредитної сфери, а безпосередньо пов'язане з політичною, економічною і соціальною ситуацією в країні. [9]

Однією з умов ефективної діяльності комерційних банків є забезпечення високого рівня надійності та мінімального ризику здійснюваних операцій, в основі чого лежить ліквідність банківської установи, її здатність безперебійно виконувати свої зобов'язання перед клієнтами. Специфіка функціонування комерційного банку як інституту кредитної системи полягає у використанні залучених коштів, що належать іншим суб'єктам ринку. Основою ж організації господарювання підприємств нефінансового сектору економіки є власні ресурси. Зрозуміло, що банкрутство такого підприємства безпосередньо загрожує лише його власникам та обмеженому колу контрагентів. А неплатоспроможність банку може дестабілізувати всю грошово-кредитну систему країни через серію фінансових крахів кредитних установ, діяльність яких тісно пов'язана з численними операціями на міжбанківському ринку. Тому до ефективного управління ліквідністю комерційного банку слід ставитись Як до фундаментальної основи фінансового менеджменту в будь-якій кредитній установі. [9]

В Україні ця проблема набуває особливої гостроти через загальний спад виробництва, платіжну кризу та незадовільний фінансовий стан багатьох підприємств різних галузей економіки. Неспроможність клієнтів кредитних установ виконувати свої грошові зобов'язання суттєво знижує рівень ліквідності комерційних банків. Знижує його також надмірно ризикова політика останніх, спрямована на забезпечення високих норм прибутку, внаслідок чого виникають структурні диспропорції у банківських активах і пасивах за сумами та строками розміщення.[11]

Щоправда, НБУ регулює рівень ліквідності комерційних банків через систему нормативів, виконання яких є обов'язковим. Однак порушення, що регулярно фіксуються у даній сфері, запровадження режимів фінансового оздоровлення і навіть відкликання ліцензій на банківську діяльність свідчать про негаразди в управлінні комерційними банками своїми фінансами.

Нормативні коефіцієнти порівнюються з фактичними значеннями показників ліквідності, платоспроможності, максимального ризику на одного позичальника, на основі чого робиться висновок про можливість банку виконувати свої фінансові зобов'язання, пов'язані з активними, пасивними та іншими банківськими операціями. Однак просте констатування стану ліквідності комерційних банків та за необхідності залучення коштів на міжбанківському ринку ресурсів не може бути доброю основою для підтримання платоспроможності та доброго фінансового стану банківських установ у довгостроковому аспекті. Мається на увазі, що банк повинен бути спроможним не просто оперативно усувати проблеми, виявлені за показниками своєї ліквідності, залучаючи кошти інших кредитних установ, а й здійснювати стратегічне планування й управління ліквідністю на основі всебічного аналізу всіх факторів, які тією чи іншою мірою здатні впливати на можливість банку виконувати свої зобов'язання. При цьому комерційний банк повинен регулювати такий вплив шляхом внесення оперативних змін у проведення активно-пасивних та інших операцій.

Можна виділити кілька основних напрямів аналітичної роботи, від якої залежить ефективне управління ліквідністю комерційного банку:

- оцінка ризиковості окремих активів банку, їх доходності та можливості перетворення на засоби платежу;

- аналіз впливу на стан ліквідності окремих банківських операцій, здійснення яких супроводжується зміною структури активів і пасивів банку, а отже, і зміною стану його ліквідності;

- прогнозування зміни співвідношення обсягу залучених вкладів і виданих кредитів з урахуванням макро- та мікроекономічних факторів;

- оцінка можливостей використання зовнішніх джерел поповнення ліквідних коштів.[11]

Оцінка ризиковості активних операцій банку тісно пов'язана з класифікацією їх залежно від строків виконання і чим триваліші строки, на які вкладаються кошти банку, тим вищий рівень їх ризиковості. При цьому здебільшого діє так зване “золоте правило” вкладень, яке встановлює пропорційну залежність між доходністю активів та ризиком ймовірних втрат коштів за ними, що ускладнює загальну систему фінансового менеджменту в банку, адже підтримання ліквідності не повинно шкодити його прибутковій діяльності. Згідно з діючою нині нормативною базою регулювання діяльності комерційних банків в Україні з метою оцінки стану їхніх активів, вони поділяються на 5 груп. Основні критерії поділу пов'язані із ступенем ризиковості вкладень та ймовірністю певного їх знецінення при перетворенні на ліквідні засоби платежу. Окремі категорії і групи активів мають відповідні коефіцієнти ризику.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5