бесплатно рефераты
 

Облік та аналіз власного капіталу банку

p align="left">До операцій, пов'язаних із обліком статутного капіталу, нале-жать також операції з нарахування дивідендів акціонерам, індексація акцій та облік витрат на випуск і розповсюдження акцій власної емісії.

4. Нарахування дивідендів акціонерам за акціями банку.

На суму нарахованих дивідендів:

Д-т рахунку № 5040 «Прибуток минулого року, що очікує затвердження», субрахунок «Оголошені дивіденди»;

К-т рахунку № 3631 «Кредиторська заборгованість перед акціонерами за дивіденди».

Виплата нарахованих дивідендів:

Д-т рахунку № 3631 «Кредиторська заборгованість перед акціонерами за диві-денди»;

К-т рахунків: № 1001 «Банкноти та монети в касі банку» або

№ 1200 «Коррахуноку Національному банку України».

5. Індексація акцій.

Д-т рахунку № 5020 «Загальнірезерви» (за рахунок прибутку);

К-т рахунку № 5000 «Сплачений зареєстрований статутний капітал банку».

6. Відображення витрат на випуск і розповсюдження акцій власної емісії.

Д-т рахунку № 7104 «Комісійні витрати за операціями з цінними паперами»;

К-т рахунків: № 1001 «Банкноти та монети в касі банку»

або № 1200 «Коррахуноку Національному банку України».

Відображення в обліку результатів переоцінки основних засобів:

З метою приведення балансової вартості основних засобів у відповідність до ринкових цін установи банків мають право проводити переоцінку основних засобів.

Якщо балансова вартість об'єкта основних засобів збільшується в результаті переоцінки (дооцінка), збільшення має відображатись як зростання капіталу.

Результати дооцінки основних засобів відображаються проводкою:

Дебет рахунків

N 4400 "Операційні основні засоби";

N 4500 "Неопераційні основні засоби";

Кредит рахунка

N 5100 "Результати переоцінки основних засобів".

Уцінка основних засобів здійснюється за рахунок дооцінки за цим об'єктом, а при недостатності суми дооцінки - за рахунок витрат банку (рахунок N 7499 "Інші небанківські операційні витрати", субрахунок "Переоцінка основних засобів").

При цьому здійснюється проводка:

Дебет рахунків

N 5100 "Результати переоцінки основних засобів";

N 7499 "Інші небанківські операційні витрати", субрахунок "Переоцінка основних засобів";

Кредит рахунків

N 4400 "Операційні основні засоби";

N 4500 "Неопераційні основні засоби".

Переоцінка основних засобів відображається в аналітичному обліку за кожним об'єктом основних засобів.

Якщо внаслідок наступної переоцінки вартість основних засобів підвищується, сума дооцінки відноситься на доходи в розмірі суми раніше віднесеної на витрати сум уцінки за цим об'єктом, а різниця - на рахунок N 5100 "Результати переоцінки основних засобів".

Суми дооцінки, що враховані за рахунком N 5100 "Результати переоцінки основних засобів" за об'єктами, які повністю замортизовані або реалізуються, відносяться на рахунок N 5030 "Прибутки минулих років".

3. Аналіз достатності капіталу за системою «CAMEL»

Базельський комітет з банківського нагляду і регулювання був створений керуючими центральними банками 10 країн Заходу наприкінці 1974р. Членами комітету є Бельгія, Канада, Франція, Німеччина, Італія, Японія, Люксембург, Нідерланди, Швеція, Швейцарія, Англія, США. У роботі Комітету беруть участь представники як центральних банків, так і органів нагляду. Комітет не має офіційні повноваження, його висновку не мають юридичної чинності. Головна задача Комітет-вироблення правил банківського нагляду.

Базельська угода 1988р., відоме за назвою «Internnational Covergence of Capital Measures and Capital Standards» являють собою спробу застосувати єдині правила регулювання банківської діяльності в індустріально розвитих країнах Заходу. Регулювання банківської діяльності, розроблене Банком міжнародних розрахунків (БМР) у Базелі,- це загальний підхід, але кожна країна має визначену волю, тому що центральні банки кожної з країн самі встановлюють економічні нормативи з урахуванням рекомендацій БМР. Основні цілі Базельської угоди:

консолідація закордонних відділень з головною конторою банку; координація ступеня ризику в різних країнах; уніфікація вимог достатності капіталу банку з урахуванням ступеня ризику.

Центральне місце в сучасних системах оціночних показників діяльності комерційних банків належить показнику достатності власного капіталу.

У 1978 році в США був прийнятий стандарт адекватності сукупного банківського капіталу. Банківський капітал структурно складається з двох частин: базового (акціонерний капітал плюс накопичені резерви) і додаткового (різні боргові зобов'язання терміном погашення не менш 7 років і деякі види цінних паперів, які не можна віднести до базового капіталу). Американський стандарт визначав, що відношення між величиною сукупного капіталу і сумою банківських активів повинне бути не менш 9%. Потім до 1988р. у США вимога достатності капіталу було встановлено на рівні 5% суми всіх активів, але з 1992р. усі банки США задовольняють загальносвітовим стандартам, рівним 8% активів, зваженим з урахуванням ризику.

У 1988 р. на міжнародній нараді представників великих банків (м. Базель) була прийнята нова методика розрахунку ліквідності балансу банку.

Принципово новим підходом з'явилося те, що в основу методики був покладений показник достатності капіталу банку, а активи банку стали оцінюватися по ступені ризику. При цьому сума активів банку збільшується на окремі позабалансові статті.

Серед найбільш відомих методів оцінки достатності капіталу банку можна виділити два:

метод, рекомендований Базельською угодою 1988р.; американську систему, що зветься «CAMEL». Відповідно до Базельської угоди достатність капіталу банку оцінюється за допомогою наступних показників:

співвідношення між капіталом 1 (основного) і 2 (додаткового) рівні;

норматив достатності капіталу, розрахований як відношення основного капіталу і сукупного капіталу до активів, зваженим з урахуванням ступеня ризику. Розмір ризику коливається від 0% до 100%.

ДО/Ар*100%=8%, де ДО-капітал банку;

Ар-активи, зважені з урахуванням ступеня ризику.

Для першого показника установлюється вимога, відповідно до якого співвідношення між основним і додатковим капіталом повинне бути в межах 1:1, тобто додаткові елементи не повинні перевищувати основний капітал.

Для другого показника було встановлено, що основний капітал повинний бути дорівнює 4% від загальної суми активів, зваженої по ризику; сукупний капітал (основний плюс додатковий) повинний дорівнювати 8% від загальної суми активів, зважених по ступені ризику.

Для розрахунку названих показників весь капітал банку поділяється на два види:

капітал першого рівня; капітал другого рівня. Капітал першого, чи основний (базовий) капітал, включає:

1) оплачений акціонерний капітал (цілком оплачені прості акції банку). При цьому вартість переданого в оплату акцій майна (майнових прав) вказується в реальній оцінці. Реальність оцінки майна і майнових прав засвідчується аудиторами;

2) привілейовані акції, безстрокові і термінові;

3) розкриті резерви, тобто опубліковані законодавчі й інші види резервів, створені за рахунок капіталізації частини нерозподіленого прибутку банку, а також утворені за рахунок доходів від продажу власних нерозподілених акцій банку понад номінальну вартість або інші подібні доходи (емісійні доходи);

4) опублікований нерозподілений залишок прибутку минулих років, що залишився в розпорядженні банку;

5) звичайні акції дочірніх консолідованих компаній банку, оплачені третіми особами-учасниками.

З базисного капіталу виключається: враховані в складі капіталу банку нематеріальні активи, що не мають реальної оцінки і неопубліковані збитки поточного року.

Капітал другого рівня (додатковий капітал) складається з наступних елементів:

1) резерви для переоцінки активів у результаті коливання курсів валют;

2) резерви для переоцінки активів, що числяться на балансі у виді цінних паперів;

3) резерви для покриття збитків, можливих у майбутньому, але не спостерігаються в цей момент. Ці резерви не повинні перевищувати 1,25% суми активів, зважених по ступені ризику;

4) резерви на випадок знецінення активів у межах 1,5% від сум, зважених по ступені ризику активів, у виняткових випадках 2%;

5) безстрокові не підмети викупу привілейовані акції;

6) безстрокові привілейовані акції, що можуть бути викуплені на базі опціону емітента;

7) субординовані облігації конвертовані в звичайні акції на базі опціону емітента;

8) безстрокові субординовані зобов'язання;

9) субординовані зобов'язання на фіксований термін. Достатність капіталу має статичний і динамічний аспекти. Статичний аспект досить простий. Це погоджені Базельським комітетом положення, згідно яким жоден банк, що приймає депозити і видає кредити, не повинний мати статутний капітал менш 5 млн.ЕКЮ. Жоден банк не має права приступати до діяльності, якщо він не відповідає цій вимозі по капіталі; вже існуючим банкам з капіталом менше зазначеного дається час на виправлення положення. В окремих випадках був передбачений проміжний ліміт 1 млн. ЕКЮ до кінця перехідного періоду (кінець 1992р.) Ця директива набрала сили з 1 січня 1993р. у дванадцятьох країнах - членах.

Інші країни-учасниці Базельського комітету також в основному схвалили цю міру. Разом з тим для національних органів регулювання було передбачене право установити більш високий рівень мінімального капіталу.

Мінімальний капітал дорівнює сумі збитків, що банк у стані витримати, виплативши усі свої борги. Для клієнтів це гарантія життєздатності банків і впевненість у тім, що банк не зникне безвісти, без усякої надії на повернення довірених йому засобів.

Динамічний аспект достатності капіталу більш складний. Він зв'язаний з обов'язковим дотриманням банками так званих "Базельських нормативів і стандартів". Основним показником надійності банків служить коефіцієнт Кука, що виражає відношення капіталу банку до активів, зваженим по ступені ризику, що повинний складати не менш 8%.

В останні роки відбулася зміна і жорсткість коефіцієнта Кука з 4% до 8% (на кінець 1992р.), що автоматично викликало збільшення суми капіталів банків.

Радою Базельського комітету в 1988 р. рекомендовано внести зміни й уточнення в методику розрахунку капіталу банку й активів, зважених з урахуванням ступеня ризику.

Отже, базисний капітал (капітал першого порядку) містить у собі: власний капітал банку, нерозподілений прибуток минулих років і відкриті резерви, формовані з чистого прибутку після сплати податків, - і повинний складати 50% капітальної бази банку. Капітал другого рівня (додатковий капітал) повинний складатися з наступних елементів:

1) непубликуемих чи схованих резервів, переоцінних резервів;

2) загальних резервів для покриття сумнівних кредитних вимог;

3) гібридні інструменти типу позикового капіталу (безстрокових привілейованих акцій з виплатою фіксованих дивідендів, що накопичуються, довгострокових привілейованих акцій у Канаді, Франції, Німеччині, безстрокових боргових зобов'язань у Великобританії, конвертованих облігацій у США);

4) субординованих облігацій.

Сукупна величина базисного і додаткового капіталу являє собою валовий капітал банку. Однак для розрахунку рекомендованих Банком міжнародних розрахунків нормативів використовуються: показник чистого власного капіталу банку, що визначається шляхом зменшення валового капіталу на інвестиції в дочірні неконсолідовані компанії; кредити інвестиційного характеру позичальникам, зв'язаним з банком; прямі і непрямі інвестиції в капітал кредитних установ, що мають банківську ліцензію; ділову репутацію.

Розрахунок достатності капіталу відповідно до вимог Базельського комітету повинний бути відбитий у спеціальній формі фінансової звітності банків.

Активи банку зважують по ступені ризику з виділенням п'яти груп ризику: 0, 10, 20, 50 і 100%.Структура зважування також знайшла відображення у фінансовій звітності банків. При цьому позабалансові статті також зв'язані з визначеним ризиком для банку. Наприклад, банк від імені клієнта надає гарантії, беручи за ці послуги комісійні. Навіть якщо йому не прийдеться виконувати гарантійних зобов'язань, він ризикує. Інший приклад такого ризику- надання банком своєму клієнту комерційного чи документарного акредитива. Базельським договором визначений ступінь ризику по основним трьох типах позабалансових статей. Ці показники ризику використовуються, коли позабалансовий ризик переводиться в ризик, що асоціюється з активами. Наприклад, гарантія має показник ризику, що дорівнює 100%. Це означає, що вона може придбати форму кредитування клієнта, але несе визначений банківський ризик. Основні вимоги Базельської угоди.

1) Основний капітал банку, чи головна вимога достатності капіталу банку, полягає в тім, щоб розмір акціонерного капіталу банку був не менш 4% від суми активів, зважених з урахуванням ступеня ризику,

Основний капітал =4%RAA

2) Сума основного капіталу банку, резервів на погашення збитків по позичкових операціях і субординованих боргових інструментів повинна бути не менш 8% від суми активів, зважених з урахуванням ступеня ризику: Основний капітал+Резерви кредитного ризику+Субординовані інструменти = 8%КАА.

Викладений підхід до визначення достатності капіталу не є єдино можливим. Але він володіє поруч достоїнств у порівнянні з менш складним підходом на основі порівняння власних і позикових засобів банку.

А саме:

1) дозволяє порівнювати банківські системи різних країн;

2) дає можливість враховувати ризик по позабалансових зобов'язаннях;

3) робить бажаної неризикову діяльність банку;

4) сприяє зниженню ризиків перекладу однієї валюти в іншу;

5) характеризує «реальний» капітал банку;

6) сприяє перегляду стратегії банків убік відмовлення від невтримного нарощування кредитів при мінімальному капіталі, віддаючи перевагу не обсягу кредитування, а якості;

7) заохочує уряд зменшити зайву регламентацію діяльності банків, оскільки в ній з'являється більше елементів саморегулювання, і приділяти більше увагу нагляду за ними. Дотримання встановленого мінімуму капіталу і його співвідношень ще не гарантує надійності банку. Більшість банків, що потерпіли крах за останні кілька років, задовольняли вимогам «Базельських нормативів», принаймні по своїй останній опублікованій звітності. Це свідчить про те, що показник достатності капіталу легко піддається перекручуванню з боку окремих банків.

Основні недоліки цього показника:

1) неточності у визначенні складених елементів капіталу, що дозволяє зм'якшити вимоги до капіталу з боку окремих банків. Як приклад можна привести Японію, де банки 45% нереалізованого приросту своїх портфелів цінних паперів порахували як додатковий капітал (капіталу другого порядку). Американці вважають такі тяжко уловимі активи, як права на керування портфелем заставних, як капітал 1 порядку;

2) недостатньо докладна диференціація активів по ступені ризику;

3) заниження в ряді випадків вимог до резервів;

4) великі допуски в розмірі мінімального капіталу. Так, у Німеччині зазначений мінімум спеціально не обговорений у законі, але органи банківського контролю в даний момент вимагають дотримання мінімуму в 3 млн.марок для банків, що не ведуть депозитних операцій і 6 млн.марок для банків, що приймають внески від юридичних і фізичних осіб. Однак на практиці контролюючі органи при перереєстрації банківської ліцензії наполягають на підвищенні статутного капіталу до 10 млн. марок. У США розмір мінімального капіталу взагалі не є єдиним для всієї країни, міняючись у залежності від місця розташування банку. До того ж він дуже незначний і коливається в межах від 50тис. до 1млн. доларів.

Необхідно відзначити, що ефективність роботи комерційних банків залежить від загального стану національної економіки, більш-менш успішної діяльності людей. Банкам приходиться діяти в умовах коливання рівня пропозиції та попиту на їхні послуги, конкуренції, різноманітних ризиків і т.д. Тому рекомендації з управлінських рішень повинні впливати з загальної оцінки всебічного аналізу діяльності комерційного банку - його рейтингу. Рейтинг визначають по стандартній системі, що дає можливість розглядати усі банки під одним кутом зору. Вона базується на аналізі основних показників фінансового стану банку і дає можливість зосередитися на головних його компонентах. Такою системою є загальновідома система "CAMEL", на базі якої (з урахуванням специфічних особливостей національної банківської системи) визначають рейтинг комерційних банків України. Це прерогатива спостережливих органів. У нашій країні ці обов'язки покладені на департамент пруденційного нагляду Національного банку України, а також відповідні служби регіональних відділень НБУ. Рейтингову оцінку кожного комерційного банку визначають у два етапи - виставляючи «попередню» і «остаточну» оцінки. На «попередньому» етапі рейтинг складають по звітності комерційних банків. У результаті банк одержує відповідну рейтингову оцінку. Якщо банку виставлене «3», «4» чи «5» і при цьому він не знаходиться в режимі фінансового оздоровлення, ліквідації, чи банкрутства припинення діяльності, його варто терміново інспектувати. Якщо ж положення погане і банк переведений на один з вище перерахованих проблемних режимів, то за ним встановлюють особливий нагляд НБУ.

У ході детальної перевірки на місці визначається «остаточна» рейтингова оцінка даної установи.

Системою рейтингу банків передбачається визначення таких понять:

високий ступінь імовірності банкрутства найближчим часом; є цілий ряд серйозних недоліків; стан банку настільки критичне, що вимагає негайної фінансової допомоги з боку чи власників інших джерел;

якщо не застосувати оперативних мір, спрямованих на поліпшення ситуації, і не надати фінансової допомоги, виникне необхідність злиття цього банку з іншим, придбання його якоюсь чи установою його ліквідації.

За результатами аналізу капіталу банку визначають рейтингову оцінку. При цьому керуються такими критеріями:

Рейтинг 1 (сильний) одержують банки:

у який показники платоспроможності і достатності капіталу значно перевищують нормативні значення 8% і 4% відповідно;

які мають кращі, чим в інших банках показники капіталу;

які за результатами інспекторських перевірок мають активи відмінної якості.

Рейтинг 2 (задовільний) одержують банки:

у який показники платоспроможності і достатності капіталу вище нормативних 8% і 4% відповідно;

які мають кращі серед банків своєї групи показники капіталу;

які за результатами інспекторських перевірок на місці мають активи задовільної чи приблизно середньої якості.

Рейтинг 3 (середній) одержують банки:

у який показники основного і сукупного капіталу відповідають

установленим нормативам;

які мають середнє положення серед інших банків по показниках капіталу;

які за результатами інспекторських перевірок на місці мають активи як мінімум середньої якості.

Рейтинг 4 (граничний) одержують банки:

які виконують приблизно один із двох установлених нормативів;

які входять в останню чи третину чверть банків своєї групи по показниках капіталу;

явно слабкі чи ті, котрі за результатами інспекторських перевірок на місці мають проблеми по якості активів.

Рейтинг 5 (незадовільний) одержують банки:

які порушують установлені чи нормативи мають негативні показники капіталу (дефіцит капіталу);

які мають гірші серед банків групи показники капіталу;

які за результатами інспекторських перевірок на місці мають гранична чи незадовільна якість активів.

Відповідно до вимог Законів України "Про Національний банк України" та "Про банки і банківську діяльність" та з метою забезпечення стабільної діяльності банків і своєчасного виконання ними зобов'язань перед їх вкладниками НБУ затвердив Інструкцію про порядок регулювання діяльності банків в Україні.

Ця Інструкція вводиться з метою забезпечення стабільної діяльності банків та своєчасного виконання ними зобов'язань перед вкладниками, а також запобігання неправильному розподілу ресурсів і втраті капіталу через ризики, що притаманні банківській діяльності.

Інструкція розроблена відповідно до загальноприйнятих у міжнародній практиці принципів і стандартів.

Регулятивний капітал є одним з найважливіших показників діяльності банків, основним призначенням якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які банки беруть на себе в процесі своєї діяльності, та забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості й стабільної діяльності банків.

Банки з метою визначення реального розміру регулятивного капіталу з урахуванням ризиків у своїй діяльності зобов'язані постійно оцінювати якість усіх своїх активів і позабалансових зобов'язань (здійснювати їх класифікацію, визначати сумнівні та безнадійні щодо погашення); здійснювати відповідні коригування їх вартості шляхом формування резервів для покриття очікуваних (можливих) збитків за зобов'язаннями контрагентів. Банки формують резерви за такими активними операціями: кредитними операціями; операціями з цінними паперами; дебіторською заборгованістю; простроченими понад 30 днів та умовними до отримання нарахованими доходами за активними операціями; коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5


ИНТЕРЕСНОЕ



© 2009 Все права защищены.