Ліквідність банківської системи України

p align="left">Графік 1. Динаміка окремих показників, що характеризують ліквідність банківської системи України у 2004-2008 рр.

Примітка. Вільна ліквідність -- різниця між залишком коштів на коррахунках банків у НБУ та обсягом сформованих банками обов'язкових резервних вимог.

Джерело: розраховано за даними Національного банку України [1, 6, 7].

Про рівень ліквідності банківської системи свідчить і такий показник, як відношення вільної ліквідності до грошової бази [17]. В Україні протягом 2007 року значення цього показника коливалося в межах 9.0--13.3% (див. графік 2). У 2008 році ситуація з ліквідністю банківської системи в Україні суттєво погіршилася: зазначений показник знизився з 7.1% на початок року до 3.3% на початок червня. Із червня вільна ліквідність банків має тенденцію до зростання і на початок жовтня 2008 р. становила 6.6%. Для порівняння зазначимо, що рівень вільних резервів банків в економічно розвинутих країнах підтримується центральними банками на стабільному рівні 1% від монетарної бази. Це дає змогу мінімізувати волатильність короткострокових ставок на ринку та утримувати їх на рівні, адекватному наміченій ціновій стабільності [17, с. 21--22]. В нових ринкових економіках цей показник становить 3--5%, і його зниження в Україні до 1.25% на початок жовтня 2008 року відобразило проблему ліквідності банківської системи, зумовлену низкою внутрішніх і зовнішніх чинників макро- та мікроекономічного характеру.

Графік 2. Динаміка показника відношення вільної ліквідності банків до грошової бази в 2000-2008 рр.

У цілому зміни у вільній ліквідності банків відбуваються під впливом сумарних змін автономних чинників ліквідності (змін в автономній позиції ринку), мова про які піде нижче, змін в обсягах обов'язкових резервних вимог, а також в обсягах монетарних операцій центрального банку, проведених з метою регулювання грошово-кредитного ринку. Кумулятивний вплив цих змін на ліквідність банківської системи України відображено на графіку 3.

2.2 Чинники пропозиції ліквідності банківської системи в Україні

Чинники пропозиції ліквідності поділяються на автономні (незалежні від впливу центрального банку) та неавтономні (регульовані центральним банком). Перші відображені в таких основних статтях балансу центрального банку: чисті іноземні активи, чисті зобов'язання уряду, готівка в обігу, інші чисті статті, які в сукупності формують автономну позицію ліквідності на ринку. В Україні ці чинники мають свою специфіку, зумовлену нинішнім рівнем фінансово-економічного розвитку країни, політичною ситуацією, діючим режимом монетарної політики, а з жовтня 2008 року -- посиленням впливу світової кризи на фінансову систему України.

Графік 3. Динаміка кумулятивного впливу різних факторів на ліквідність банківської системи України в 2005-2008 рр.

Зокрема, як свідчить світовий досвід, роль чинника "чисті іноземні активи" змінюється залежно від режиму обмінного курсу і коливань платіжного балансу. В країнах із плаваючим обмінним курсом цей чинник є автономним, оскільки центральний банк не втручається в роботу валютного ринку і, отже, не відбувається змін у його чистих іноземних активах, за винятком впливу їх переоцінки. В умовах фіксованого або керованого курсу цей чинник не є автономним, оскільки центральний банк має прямий вплив на зміни в статті його балансу "Чисті іноземні активи" через проведення валютних інтервенцій (купівлі або продажу іноземної валюти) з метою регулювання обмінного курсу національної валюти [17].

Нині Національний банк України реалізує свою грошово-кредитну політику у валютному режимі (валютно-курсовий режим в Україні у класифікаторі валютно-курсових режимів МВФ до 2008 р. визначався як режим де-факто фіксації до долара (de facto dollar peg), а з 2008 р. -- як режим керованого плавання (managed float)) прив'язки гривні до долара США. В умовах відкритості вітчизняної економіки та значного припливу іноземного капіталу це зумовлювало необхідність проведення до вересня 2008 року центральним банком валютних інтервенцій з купівлі долара США, що позначалося на зростанні ліквідності банківської системи. З вересня 2008 року внаслідок погіршення глобальної ліквідності, обмеженості доступу вітчизняних банків до зовнішніх запозичень, відпливу капіталу та зростання попиту на іноземну валюту Національний банк України проводив інтервенції з продажу долара США для підтримання курсової стабільності в країні в сумі 150.3 млн. доларів США за вересень та 4 114.8 млн. дол. США за жовтень 2008 року [7]. Це було одним із чинників зниження гривневої ліквідності вітчизняної банківської системи, проте його вплив компенсувався проведеними НБУ операціями з рефінансування банків, обсяг яких у вересні й жовтні становив відповідно 6 047.3 млн. грн. та 29 230.16 млн. грн. [6].

Нівелювання впливу цього чинника на ліквідність банківської системи пов'язане лише з переходом до плаваючого обмінного курсу, який дає змогу мінімізувати пряму участь Національного банку України в регулюванні валютного ринку шляхом проведення інтервенцій. Гнучкий обмінний курс є передумовою успішного переходу до режиму монетарної політики, що базується на ціновій стабільності, який намічений у середньостроковій стратегії грошово-кредитної політики Національного банку України. Поступовий перехід до гнучкого курсоутворення визначений одним із завдань в Основних засадах грошово-кредитної політики останніх років. Орієнтованість Національного банку України на посилення гнучкості обмінного курсу відобразили зміни прогнозованого показника обмінного курсу гривні щодо долара США, внесені в Основні засади грошово-кредитної політики на 2008 рік. В Основних засадах грошово-кредитної політики на 2008 р. прогнозований показник курсу гривні щодо долара США було визначено з 15.09.2008 р. на рівні 4,85 ±4%, з 07.10.2008р. -- 4,85 ±8%, а з 27.10.2008 p. -- вилучено з прогнозованих показників монетарної сфери [4].

Слід зазначити, що в Україні поступовий перехід до гнучкого курсоутворення було прискорено через зростання напруження на фінансовому ринку восени 2008 року, яке виявилось у збільшені попиту на іноземну валюту, що створювало значний девальваційний тиск на курс гривні. В аспекті управління ліквідністю посилення гнучкості курсу восени 2008 року дало змогу зменшити роль валютного каналу в структурі введених в обіг платіжних засобів (у структурі чистої «безготівкової емісії» операції на валютному ринку становили у 2007 році 94.3%, а за 10 місяців 2008 року -- 27.03%), нівелювати вплив валютних інтервенцій на ліквідність банківської системи України та збільшити можливості центрального банку щодо управління грошово-кредитним ринком через регулювання процентних ставок, які за режиму, що базується на ціновій стабільності, стають основним інструментом монетарної політики.

Крім того, зростання гнучкості обмінного курсу гривні до долара США для суб'єктів економіки є сигналом про відмову Національного банку від політики прийняття валютного ризику на себе для підтримання курсової стабільності, що підвищує невизначеність для суб'єктів економіки щодо майбутньої дохідності капіталу в іноземній валюті, яка може зменшитися з поправкою на ризик ринкового курсоутворення. Внаслідок знизиться спекулятивна складова в іноземному капіталі, що надходить в Україну, активізується розвиток внутрішнього грошово-кредитного ринку та ринкових інструментів хеджування валютного ризику, знизиться рівень фінансової доларизації в країні тощо.

Іншим важливим автономним чинником впливу на ліквідність банківської системи є "Чисті зобов'язання уряду", котрі накопичуються через мережу щоденних потоків коштів, проходячи по консолідованому фінансовому рахунку, якому притаманні значні коливання через сезонність дохідної та витратної частин бюджету. В аспекті впливу на ліквідність банківської системи України найпроблемнішим є чинник руху коштів на рахунку уряду (Єдиному казначейському рахунку) в Національному банку України.

В Україні проблема впливу на ліквідність банківської системи Єдиного казначейського рахунку уряду полягає у непередбачуваності й важко-прогнозованості руху коштів за ним. Крім того, через недосконалість бюджетного процесу існує тенденція накопичення протягом року коштів на ЄКР із масовим їх витрачанням у певні періоди, переважно наприкінці року, що призводить до зростання ризиків ліквідності банківської системи. Це пов'язано з активним акумулюванням коштів на рахунках уряду в Національному банку України через надходження платежів до бюджету, що позначається на вилученні коштів з обігу та зменшенні ліквідності банків. Водночас масове витрачання коштів збільшує обсяг поточних рахунків (коррахунків) банків у центральному банку та призводить до різкого зростання банківської ліквідності. У подальшому така політика зумовлює зростання обсягу готівки поза банками, в яку трансформуються кошти рахунків уряду, що виплачуються населенню у вигляді зарплат і соціальних трансфертів і, відповідно, позначається на зменшенні ліквідності банківської системи. Така бюджетна політика призводить до розбалансованості на грошово-кредитному ринку, а соціальна орієнтованість бюджету є чинником макроекономічних дисбалансів, проявом якого є перевищення темпів зростання внутрішнього попиту над пропозицією, а наслідком -- інфляційні процеси в країні.

Як свідчить міжнародний досвід, важливою передумовою ефективного регулювання грошово-кредитного ринку є координація фіскальної та монетарної політики. Одним із її проявів є підтримка урядом центрального банку у забезпеченні цінової стабільності, в тому числі шляхом створення передумов для ефективного регулювання грошово-кредитного ринку шляхом нівелювання негативного впливу на цей процес боргової та бюджетної політики. Недостатня узгодженість урядової та монетарної політики суттєво знижує ефективність дій центрального банку як регулятора грошово-кредитного ринку і зводить їх фактично до кількісного регулювання через усунення негативного впливу чинників ліквідності, насамперед непередбачуваного руху коштів на рахунках уряду в центральному банку.

Важливим автономним фактором впливу на резерви (ліквідності банків) в Україні є також стаття балансу НБУ "Готівка в обігу". Попит на готівку коливається залежно від зміни номінального ВВП, процентних ставок (через ефект альтернативної вартості), розвитку безготівкових платіжних систем (замінників готівки), очікувань і довіри до банківської системи та центрального банку, рівня доларизації в країні. З позиції впливу на ліквідність центральні банки досліджують такі складові готівки в обігу, як готівка в касах банків і готівка поза банками. Зростання першої є чинником збільшення банківської ліквідності, тоді як зростання готівки поза банками зумовлює її зниження. Тенденція до стрімкого зростання обсягів готівки поза банками свідчить про схильність суб'єктів ринку до збереження коштів поза банками, тінізацію економіки й потребує вжиття відповідних заходів детінізації та фінансового поглиблення.

Динаміка готівки поза банками є найнепередбачуванішим чинником, оскільки важко спрогнозувати й передбачити наміри населення щодо витрачання коштів, хоча вплив цього чинника має певний сезонний прояв. Так, найбільший обсяг готівки населення витрачає у вихідні та передсвяткові дні, у різдвяні та великодні свята, під час відпусток. Динаміка готівки поза банками аналізується у тісному взаємозв'язку з готівкою в касах банків, адже перша здебільшого компенсується надходженнями готівки до кас банків. Наприклад, перед вихідними та святковими днями банки з кас видають більше готівки, ніж у будні. Відповідно після свят і вихідних до кас банків повертаються значні обсяги готівки, завдяки чому зростає ліквідність банківської системи.

Стосовно показника "гроші поза банками" зауважимо, що в Україні він має тенденцію до стрімкого зростання, а його значення пов'язані, як уже мовилося, з активним витрачанням наприкінці року коштів уряду, розміщених на Єдиному казначейському рахунку в НБУ та їх трансформацією в готівку поза банками (див. графік 3).

Окремої уваги потребує довіра громадян до банківської системи як чинник зміни обсягу готівки поза банками та ліквідності банківської системи. У жовтні 2008 року штучно спровоковане посилення недовіри до фінансового стану окремих банків, а також девальваційні очікування негативно позначилися на довірі громадян до вітчизняної банківської системи. Внаслідок було вилучено 2.7% депозитів на суму 9.21 млрд. грн. Рівень вільної ліквідності банків знизився з 11.28 млрд. грн. на 01.10.2008 р. до 2.17 млрд. грн. на 01.11.2008 р. Обсяги грошей поза банками за цей період зросли на 12.69 млн. грн., або на 9.5% [6].

Серед внутрішніх (неавтономних) чинників впливу НБУ на ліквідність банківської системи, поряд із валютними інтервенціями, слід виокремити обов'язкові резервні вимоги. Вони є складовою попиту на ліквідність банківської системи і прямо впливають на неї через установлену центральним банком норму обов'язкового резервування. Зазначимо, що з 20 листопада 2007 року відповідно до Постанови Правління Національного банку України від 07.11.2007 р. № 403 "Про регулювання грошово-кредитного ринку" до складу зобов'язань банків, які підлягають обов'язковому резервуванню, включено кошти, залучені банками від банків-нерезидентів і фінансових організацій-нерезидентів [14].

Мета цього рішення -- стимулювання позитивних зрушень у структурі активно-пасивних операцій банків, поступове обмеження економічними методами обсягів залучення коштів за кордоном і посилення привабливості проведення операцій банків у національній валюті. У підсумку зріс попит на ліквідність банків для формування обов'язкових резервних вимог, що дало змогу зменшити надлишкову вільну ліквідність банківської системи (див. графік 3).

Крім посилення ролі обов'язкових резервних вимог у регулюванні грошово-кредитного ринку, Національний банк України вжив низку інших заходів, покликаних усунути зростання ризиків ліквідності, зумовлені погіршенням структури активно-пасивних операцій банків. Так, з метою підтримки банками достатнього рівня регулятивного капіталу для покриття валютного ризику ліквідності постановою Правління НБУ від 17.12.2007 р. було внесено зміни (набули чинності з 13 лютого 2008 р.) до Інструкції "Про порядок регулювання діяльності банків в Україні", які стосувалися розрахунку нормативу адекватності регулятивного капіталу / платоспроможності (Н2) у частині зважування довгострокових активних операцій, здійснених із перевищенням строків розміщення над строками залучення коштів, на коефіцієнт ризику 50% і врахування валютного ризику, вимірюваного сукупною сумою відкрито валютної позиції банку за всіма іноземними валютами та банківськими металами [2].

Подальше стрімке зростання обсягів кредитування, неадекватне наявній внутрішній ресурсній базі банків, та часті звернення банків за підтримкою ліквідності до Національного банку України зумовили необхідність вжиття такого заходу, як застосування відмови в підтримці ліквідності банків за всіма інструментами рефінансування у разі наявності постійної незбалансованості між термінами та обсягами залучених і розміщених коштів. Відповідно до постанови Правління НБУ від 21.04.2008 р. № 107 із 22 квітня 2008 року під час розгляду питання про підтримання ліквідності банку шляхом рефінансування враховується інформація щодо проведення ним кредитної політики в межах наявних за термінами та обсягами кредитних ресурсів [15].

Такі заходи, на нашу думку, є цілком обґрунтованими. Як засвідчили проведені дослідження, нині в банківській системі України спостерігається швидке накопичення валютних і строкових дисбалансів, що проявляються у зростанні розривів (гепів) між обсягами залучених депозитів і наданих кредитів за строковістю та валютою платежу (див. таблицю 1). Це свідчить про збільшення ризику ліквідності на макрорівні, причиною чому -- проведення банками високо-ризикової кредитної політики, а саме: надання довгострокових кредитів без наявності відповідних внутрішніх довгострокових кредитних ресурсів у необхідній валюті.

Таблиця 1. Динаміка окремих показників, що характеризують строкові та валютні дисбаланси в банківській системі України у 2003-2008 рр.

Крім того, зростання ролі зовнішніх залучень у ресурсній базі банків, зокрема іноземних запозичень, зумовлює збільшення залежності банків від зовнішніх фінансових інститутів і шоків на світових ринках капіталів та нарощує системні ризики, які створюють загрозу фінансовій стійкості банківської системи України.

Із таблиці 1 випливає, що найзагрозливішими є дисбаланси у співвідношенні довгострокових депозитів і довгострокових кредитів в іноземній валюті. Даний показник на кінець жовтня 2008 року зменшився до 0.23 порівняно з 0.51 у 2003 році. Це свідчить про тенденцію заміщення внутрішньої довгострокової ресурсної бази депозитного характеру в іноземній валюті іншими джерелами, насамперед іноземними запозиченнями. Напрями руху останніх є найнепередбачуванішими, особливо в умовах зростання нестабільності на міжнародних фінансових ринках. Зазначені ризики, що накопичувалися в банківській системі України внаслідок зростання орієнтованості на зовнішні запозичення далися взнаки восени 2008 року, коли вітчизняні банки стикнулися не лише з обмеженням доступу до зовнішніх джерел запозичень через погіршення глобальної ліквідності на світових фінансових ринках, а й з відпливом капіталу, що зменшило їх ліквідність, посилило девальваційний тиск на курс національної валюти.

Тривожним симптомом негараздів у стані ліквідності банківської системи є також показник співвідношення строкових депозитів і кредитів, наданих суб'єктам економіки, який знизився з 0.53 у 2003 році до 0.37 у жовтні 2008 року. Цей показник свідчить про те, що на 63% кредитний портфель банків формується із внутрішніх ресурсів до запитання, які, як відомо, є нестабільним короткостроковим джерелом ресурсної бази банків, або ж з ресурсних джерел, залучених за кордоном. Для порівняння зазначимо, що строкові депозити, мобілізовані на внутрішньому ринку, покривають 78% банківських кредитів у Вірменії, 63% -- в Азербайджані, 71% -- у Болгарії, 52% -- у Грузії, 78% -- у Киргизстані, 104% -- у Македонії, 82% -- у Молдові, 52% -- в Росії.

Підсумовуючи проведене дослідження чинників пропозиції ліквідності вітчизняної банківської системи, зауважимо, що серед автономних факторів пропозиції ліквідності основними нині є динаміка коштів уряду на рахунках у НБУ та динаміка готівки в обігу. Серед неавтономних чинників впливу на ліквідність банківської системи важливе місце належить обов'язковим резервним вимогам та інтервенціям Національного банку України на валютному ринку.

2.3 Регулювання ліквідності банківської системи

У процесі регулювання ліквідності банківської системи центральним банком об'єктом уваги є розрив, що виникає через невідповідність сукупного попиту на ліквідність і сукупної автономної пропозиції, який свідчить про наявність структурного дефіциту або профіциту ліквідності в банківській системі. Адекватно ситуації з ліквідністю на ринку центральний банк проводить операції з поглинання (стерилізації) ліквідності -- для усунення надлишку ліквідності, або операції з підтримання ліквідності банків -- для покриття її дефіциту. В першому випадку центробанк є чистим дебітором, у другому -- чистим кредитором.

Нині для регулювання ліквідності банківської системи Національний банк використовує такі основні механізми рефінансування: кредити овернайт, надані через постійно діючу лінію рефінансування; кредити рефінансування, надані шляхом проведення тендера; операції прямого РЕПО з державними облігаціями України та операції своп, які у структурі обсягів кредитів, наданих Національним банком України, становили за 10 місяців 2008 року відповідно 65.9, 7.5, 9.7, 2.4% (див. таблицю 2).

Таблиця 2. Структура кредитів, наданих Національним банком для підтримання ліквідності банків України в 2001-2008 рр. (відсотки)

Мобілізація надмірної ліквідності банків проводиться з використанням депозитних сертифікатів НБУ. В умовах значних коливань ліквідності банківської системи НБУ в 2007 році провів операцій з рефінансування банків на суму 2 523.7 млн. грн., за 10 місяців 2008 року -- на 93 308.26 млн. грн., а також мобілізаційних операцій -- відповідно на загальну суму 109 773.5 і 53 015.25 млн. грн. [6]. Оперативно та гнучко реагуючи на зміну ситуації на грошово-кредитному ринку, НБУ змінював свою чисту позицію із чистого дебітора (у 2007 році він проводив операції переважно з вилучення надлишкової ліквідності) на чистого кредитора (за 10 місяців 2008 року здійснено операцій з рефінансування банків на суму 40 293.01 млн. грн.) (див. графік 4).



Графік 4. Динаміка обсягів операцій Національного банку з регулювання ліквідності банків України у 2005-2008 рр.

В умовах активної підтримки ліквідності банківської системи центральним банком важливим інструментом регулювання грошово-кредитного ринку стає процентна політика. У 2008 році Національний банк України двічі підвищував облікову ставку (з 1 січня 2008 року -- до 10%, із 30 квітня 2008 року -- до 12% річних). Крім цього, поступово підвищувалася вартість підтримки ліквідності банків через операції рефінансування (середньозважена ставка за всіма операціями рефінансування зросла з 9.2% у 2007 році до 15.3% за 10 місяців 2008 року); активно використовувалися ставки за депозитними операціями, які коливалися в межах 0.1--10% залежно від терміну залучення коштів та ситуації на грошово-кредитному ринку [6]. Така політика була спрямована на підвищення привабливості операцій у національній валюті та стимулювання заощаджувальної активності суб'єктів ринку, посилення ролі внутрішнього ринку в ресурсній базі банків і відволікання на цій основі коштів населення від споживчого ринку, зменшення залежності банків від зовнішніх запозичень, зниження ризиків фінансової стійкості банківської системи, послаблення інфляційних процесів у країні тощо.

Із жовтня 2008 року на грошово-кредитному ринку спостерігалося напруження щодо ліквідності банківської системи, зумовлене впливом світової фінансової кризи та наслідками недобросовісної конкуренції -- штучно спровокованого посилення недовіри до фінансового стану деяких банків [6]. Аби стабілізувати ситуацію, Національний банк України запровадив додаткові заходи щодо діяльності банків, відображені в постанові Правління НБУ від 11.10.2008 р. № 319 [13]. Основні з них були спрямовані на розширення можливостей банків щодо підтримки ліквідності через механізми рефінансування; недопущення відпливу коштів клієнтів з банківської системи; безперебійне здійснення платежів; тимчасове лімітування відхилень між курсами купівлі та продажу готівкової іноземної валюти; пом'якшення умов формування обов'язкових резервних вимог; обмеження попиту банківських установ на іноземну валюту; обмеження обсягів кредитування в іноземній валюті позичальників, які не мають джерел валютної виручки тощо [13]. Це дало змогу стабілізувати ситуацію, ознаками чого стали наприкінці жовтня 2008 року стійка висхідна динаміка обсягів строкових депозитів фізичних осіб та припинення тенденції до зменшення рівня ліквідності банківської системи. Про це свідчила стабілізація обсягу щоденних залишків коштів на кореспондентських рахунках банків у НБУ на рівні 14--16 млрд. грн. в останню декаду жовтня 2008 року [6; 1].

3. Пропозиції щодо підвищення ефективності регулювання ліквідності банківської системи

Дослідження зарубіжного досвіду регулювання ліквідності та ситуації щодо цього на вітчизняному грошово-кредитному ринку дає підстави стверджувати, що для підвищення ефективності управління ліквідністю банківської системи в Україні необхідні комплексний підхід і зусилля багатьох суб'єктів, зокрема НБУ, уряду та безпосередньо самих банків. Річ у тім, що чинниками ліквідності банківської системи є фактори не лише макроекономічного, а насамперед мікроекономічного характеру. Останні пов'язанні з недостатньо ефективним управлінням ліквідністю банків на мікрорівні через недосконалу систему її прогнозування, переорієнтацію із внутрішніх джерел формування ресурсної бази на зовнішні запозичення та високоризикову кредитну політику.

Особливої уваги в аспекті регулювання ліквідності потребує кредитна політика банків, яка нині є не лише чинником збільшення ризиків ліквідності через дисбаланси в депозитно-кредитних операціях, а й негативно впливає на макроекономічну збалансованість та стимулює розвиток інфляційних процесів в Україні. Нині кредитні вкладення банків спрямовуються переважно у поточну діяльність суб'єктів економіки та кредитування споживчих і житлових потреб фізичних осіб. Зокрема, в структурі кредитного портфеля банків питома вага кредитів у поточну діяльність на кінець серпня 2008 року становила близько 78%, тоді як в інвестиційну -- лише 22%. Із інвестиційних кредитів, наданих банками, понад 55% -- іпотечні, з яких близько 80% надані населенню, тобто є житловими. Темпи банківського кредитування фізичних осіб значно перевищують темпи кредитування суб'єктів господарювання, а частка позичок, наданих банками фізичним особам, зросла з 5% у 2000 році до 37% на 01.09.2008 р.

Стрімке зростання кредитування населення, з одного боку, підвищує купівельну спроможність громадян та рівень їхніх побутових і житлових стандартів, а з другого -- є викликом економічному розвитку України, стійкості її фінансової системи та ціновій стабільності. Активізація кредитного попиту населення та відсутність належної вітчизняної товарної пропозиції стимулює зростання споживчого імпорту, що негативно позначається на поточному рахунку платіжного балансу країни, гальмує розвиток вітчизняних виробників унаслідок закріплення на внутрішньому ринку іноземних, збільшує системні ризики у банківській системі, зумовлені валютними та строковими дисбалансами в активних і пасивних операціях банків, послаблює її фінансову стійкість через зростання залежності банків від зовнішніх запозичень для поповнення ресурсної бази. Все це зумовлює проблему відсутності внутрішньої товарної пропозиції, адекватної зростаючому платоспроможному попиту населення та розвитку інфляційних процесів у країні.

З огляду на це слід нагально вжити заходів щодо стимулювання оптимізації кредитного портфеля банків з урахуванням інтересів вітчизняної економіки шляхом зміщення акцентів із банківського кредитування поточних потреб на кредитування інвестиційних потреб суб'єктів господарювання та галузей реального сектору економіки, насамперед тих, які мають вплив на інфляційну складову стабільності гривні (енергетика, сільське господарство) та внутрішню товарну пропозицію. Одним із заходів щодо стимулювання розвитку інвестиційного кредитування банків та зниження ризиків ліквідності є посилення ролі механізму обов'язкових резервних вимог у регулюванні строкової та валютної структури залучених коштів банків через звільнення від необхідності обов'язкового резервування зобов'язань банків у національній валюті терміном понад 2 роки.

Світова практика, зокрема досвід Європейського центрального банку та багатьох зарубіжних центробанків, доводить ефективність заходів щодо стимулювання нарощування довгострокової складової ресурсної бази банків шляхом встановлення норми резервування лише за зобов'язаннями банків терміном виконання до 2 років. Це сприятиме не лише зниженню ризиків ліквідності, пов'язаних із наявними строковими дисбалансами в активних і пасивних операціях банків, шляхом нарощування довгострокової ресурсної бази в національній валюті та поліпшення її структури, а й стимулюватиме зменшення орієнтованості банків на зовнішні запозичення та доларизацію в країні, збільшить довгострокову ресурсну базу банків для кредитування реального сектору економіки країни.

В умовах погіршення ліквідності банківської системи, яке спостерігається із жовтня 2008 року, Національному банку України, на нашу думку, слід розглянути питання щодо зниження рівня обов'язкових резервних вимог. Це дало б змогу збільшити вільну ліквідність у вітчизняній банківській системі, скоротити обсяги рефінансування банків та зменшити на цій основі вплив монетарного чинника на інфляційні процеси в країні. Обґрунтованість цього заходу доводить сучасна практика подолання кризи ліквідності банківської системи в малих ринкових економіках, де активно використовується механізм обов'язкових резервних вимог, нормативи за якими мають тенденцію до зниження.

Іншим можливим напрямом використання механізму резервних вимог є звільнення банків від обов'язкового резервування залучених коштів у національній валюті, які спрямовані на довгострокове кредитування інвестиційно-інноваційних проектів вітчизняних суб'єктів економіки, розвитку вітчизняного виробництва, створення внутрішньої товарної пропозиції, а також на цілі енергозбереження та імпортозаміщення. Така практика є селективною політикою і неринковим заходом, проте її тимчасове застосування може бути виправданим в умовах нагальної необхідності вирішення проблеми імпортозалежості, спричиненою відсутністю внутрішньої товарної пропозиції, адекватної зростаючому попиту населення, а також значною енерговитратністю вітчизняного виробництва та впливом цих чинників на погіршення платіжного балансу, інфляційну і курсову динаміку в країні.

На нашу думку, застосування цього заходу в умовах дії прямих обмежень на збільшення обсягів кредитування в іноземній валюті контрагентів, котрі не мають джерел валютної виручки [13], сприятиме позитивним змінам у кредитних портфелях банків, а отже, -- збільшенню довгострокових інвестицій у реальний сектор економіки, зменшенню інфляції та ризиків ліквідності для банків.

Однією з причин того, що банки в Україні відчувають гривневий дефіцит ліквідності, є їх політика, орієнтована в умовах девальваційних очікувань на накопичення та притримання конвертованої іноземної валюти. При цьому вони надмірно покладаються на підтримку їх ліквідності НБУ через інструменти рефінансування. За такої ситуації обґрунтованим заходом з боку НБУ, на нашу думку, може бути тимчасове припинення операції своп (обміну іноземної валюти на гривню для підтримання гривневої ліквідності строком до 15 календарних днів) або ж принаймні встановити ліміти на максимальні обсяги за операціями "валютний своп" і підвищити їх вартість для банків. Це змусить банки відмовитися від політики спекулятивного накопичення іноземної валюти і продавати її на ринку для підтримки власної ліквідності, що збільшить пропозицію іноземної валюти на ринку, зменшить тиск на курсову динаміку та збільшить гривневу ліквідність у банківській системі України.

Зважаючи на багатофакторність явища ліквідності банківської системи, вдосконалення процесу управління нею в Україні, на нашу думку, має передбачати, окрім зазначених вище, реалізацію ще низки заходів, метою яких є:

- посилення координації грошово-кредитної та фіскальної політики, аби підвищити прогнозованість руху коштів уряду на Єдиному казначейському рахунку в Національному банку України та мінімізувати вплив цього чинника на ліквідність банківської системи;

- удосконалення (в міру посилення гнучкості обмінного курсу) механізму регулювання ліквідності банківської системи шляхом переходу від кількісного підходу до регулювання грошово-кредитного ринку до підходу, що ґрунтується на його регулюванні через процентні ставки. Це посилить управлінську позицію НБУ, збільшить його можливості в регулюванні грошово-кредитного ринку та ефективність у досягненні цінової стабільності;

- зростання ролі прогнозування в управлінні ліквідністю банківської системи, а саме: застосування методичних підходів і моделей, які б із високою точністю могли оцінити і врахувати всі чинники ліквідності й визначити потребу в ній, адекватну циклу та стану розвитку економіки країни.

Комплекс цих заходів дасть змогу зменшити коливання ліквідності банківської системи, знизити на цій основі волатильність короткострокових ставок на міжбанківському ринку та підвищити ефективність трансмісійного механізму грошово-кредитної політики у досягненні цінової стабільності в Україні.

Література

1. Залишок коштів на коррахунках банків (оперативні дані) // www.bank.gov.ua.

2. Інструкція "Про порядок регулювання діяльності банків в Україні": Постанова Правління НБУ від 28.08.2001р. № 368, зі змінами від 17.12.2007р.

3. Ліквідність банківської системи України: Науково-аналітичні матеріали /В.І. Міщенко, А.В. Сомик та ін. -- Вип. 12. -- К.: Національний банк України; Центр наукових досліджень, 2008. -- 180 с.

4. Основні засади грошово-кредитної політики на 2008рік: Рішення Ради Національного банку України від 22.11.2007 р. № 17, зі змінами від 27.10.2008р.

5. Основні монетарні параметри гро-

шово-кредитного ринку України // Вісник Національного банку України за 2001--2008 рр.

6. Основні тенденції грошово-кредитного ринку за жовтень 2008 року // www.bank.gov.ua.

7. Основні тенденції валютного ринку України // www.bank.gov.ua.

8. Офіційний сайт Національного банку України // www.bank.gov.ua.

9. Положення "Про порядокрефінансування банків під заставу майнових прав на кошти банківського вкладу (депозиту), розміщеного в Національному банку України": Постанова Правління Національного банку України від 29.05.2006р. № 195, зі змінами.

10. Положення "Про порядок формування обов'язкових резервів для банків України": Постанова Правління Національного банку України від 16.03.2006р. № 91, зі змінами.

11. Положення "Про процентну політику Національного банку України": Постанова Правління Національного банку України від 18.08.2004 р. № 389.

12. Положення "Про регулювання Національним банком України ліквідності банків України": Постанова Правління Національного банку України від 26.09.2006 р. № 378, зі змінами.

13. "Про додаткові заходи щодо діяльності банків": Постанова Правління Національного банку України від 11.10.2008р. № 319, зі змінами.

14. "Про регулювання грошово-кредитного ринку": Постанова Правління Національного банку України від 07.11.2007р. № 403.

15. "Про регулювання грошово-кредитного ринку": Постанова Правління Національного банку України від 21.04.2008р. № 107.

16. "Про терміни та можливі обсяги проведення Національним банком України окремих операцій з банками, передбачених у Положенні про регулювання Національним банком України ліквідності банків України, та вимоги щодо забезпечення, що пропонується банками": Постанова Правління Національного банку України від 14.11.2006р. № 434, зі змінами.

17. Ganley J. Surplus Liquidity / Implications for Central Banks Lecture Series no. 3. -- Centre for Central Banking Studes Bank of England//http://www.bankofeng-land.co.uk/education/ccbs/handbooks_lec-tures.htm.

18. Grey S. Central Bank management of surplus liquidity / Handbooks in Central Banking Lecture Series no.6. -- august 2006 // http://www.bankofengland.co.uk/edu-cation/ccbs/handbooks_lectures.htm.

Страницы: 1, 2