Формування та використання прибутку комерційного банку (на прикладі АКБ "Надра")

p align="left">Оцінка діяльності комерційного банку здійснюється і у відповідності з законодавчими та нормативними актами. Але в останньому випадку об'єктом державного регулювання виступає фінансова стійкість банку. Обов'язкові резерви створюють гарантії для забезпечення своєчасних платежів за вимогами клієнтів, що характеризує найважливішу ознаку фінансової стійкості. Норма обов'язкових резервів встановлюється у вигляді відсотка від суми залучених коштів, незалежно від джерел та строків залучення вкладів і депозитів, а визначена сума коштів обов'язкових резервів повинна знаходитися на кореспондентському рахунку комерційного банку та в його касі. Дотриманню фінансової стійкості комерційного банку та зміцненню його відповідальності за цей стан сприяє Інструкція № 10 «Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків», яка була затверджена постановою Правління НБУ № 343 від 30.12.1996 року з подальшими доповненнями та змінами. Згідно з цим документом, посилюються контрольні функції НБУ в ході нагляду за діяльністю комерційних банків, забезпечення їх фінансової стійкості, захисту інтересів їх вкладників та акціонерів.

Вказана інструкція розкриває принципи визначення узагальнюючої оцінки (рейтингу) фінансового стану комерційного банку. Система рейтингу включає такі складові:

1. Достатність капіталу - оцінка розміру капіталу банку з точки зору його достатності для захисту інтересів вкладників та підтримання платоспроможності.

2. Якість управління (менеджменту) - оцінка методів управління банком з точки зору ефективності діяльності, встановлення порядку роботи, методів контролю, дотримання існуючих нормативних актів та чинного законодавства. Якість активів - спроможність забезпечити повернення активів, аналіз позабалансових рахунків, а також вплив наданих проблемних кредитів на загальний фінансовий стан банку.

3. Доходність - оцінка банку з точки зору достатності його доходів для перспективи розвитку.

4. Ліквідність - спроможність банку виконати як звичайні, так і непередбачені зобов'язання.

Дотримання положень цієї методики дозволяє певною мірою визначити надійність комерційного банку для його клієнтів та партнерів по бізнесу. Але практична складність її використання полягає в тому, що відсутність у ряді випадків необхідної первинної інформації у поєднанні з відсутністю єдиного загального інтегрального показника не дає змоги об'єктивно оцінити ефективність банку через показники його фінансового стану.

Намагання визначити рейтинг банків на основі застосування різних методик («CAMEL», «CAMELS», В. Кромонова, А. Альтмана, використання грошових коефіцієнтів) більшою мірою впливають на ринкову ціну акцій банку, або містять дані для службового користування. Але вони не засвідчують економічну і соціальну ефективність банку.

Об'єктивну оцінку фінансової стійкості банківської установи як передумови його економічної ефективності доцільно робити лише на підставі аналізу розміщення залучених засобів, здатності активів приносити доходність і підтримувати ліквідність. Відношення ж обсягу позичкових засобів до власного капіталу характеризує інший бік діяльності банку - рівень його активності в акумуляції тимчасово вільних засобів, що є для банку основним джерелом його кредитної та інвестиційної діяльності. Оптимальний обсяг залучених банком ресурсів визначається безпекою і доходністю їх розміщення, рівень яких через норматив достатності капіталу характеризується зваженими (з урахуванням ризику) активами. При зниженні якості кредитів та інших активів, що обертаються на ринку, банк змушений обмежувати приплив депозитів до рівня, адекватного їх реальній ефективності.

Комплексний аналіз ролі банківського капіталу охоплює і питання оцінки його рентабельності. Ключовим показником, що дістав у світовій практиці назву ROE, є відношення чистого (після оподаткування) прибутку банку до власного капіталу. Одержаний коефіцієнт у розкладеному на частини вигляді виражає собою результат множення показника прибутковості сукупних активів (ROA) на мультиплікатор власного капіталу банку, тобто:



Показник ROE відображає фундаментальну залежність між прибутковістю й ризиковістю, він найчутливіший до джерел формування ресурсів банку і залежить від того, яких засобів банк використовує в обороті більше - власних чи позичкових. Навіть банк із низькою нормою одержання прибутку з активів може досягти високої рентабельності власних засобів за рахунок зростання мультиплікатора капіталу, гранична величина якого визначається головними менеджерами банку. Розбивка показника ROE на його складові - це прийом, який дає широкий вибір напрямів для аналізу обсягу і вартості припливу фінансових засобів, активів, які приносять доходи, витрат на утримання апарату управління та інших затрат, що впливають на обсяг і норму прибутку - головних факторів фінансової стійкості комерційного банку і збільшення його капіталу.

1.2.2 Оцінка соціально-економічної ефективності банків

Трансформаційні процеси в економіці України вимагають докорінної зміни до визначення оцінки соціально-економічної ефективності банків. Практика 90-х років свідчить, що несприятливе зовнішнє середовище, перебіг подій зумовили невизначеність фінансового ринку. Для багатьох банків становище ускладнилось тим, що зростаюча неспроможність комерційних банків здійснювати платежі, видавати довгострокові кредити для розвитку реального капіталу відобразиться на платоспроможності підприємств і спровокує подальший спад виробництва. У стані економічного спаду комерційні банки працюють з підвищеним ризиком. І навпаки: при стабілізації соціально-економічного середовища створюються передумови для реалізації найбільш важливих функцій банків, посилення їх впливу на макроекономічні результати та соціальний розвиток суспільства.

Отже, соціально-економічна ефективність банків є співвідношенням міри реалізації найважливіших соціальних і економічних функцій, зіставлених з витратами ресурсів капіталу і праці.

Загальне визначення ефективності в силу багатомірності системи спонукає до застосування кількох показників, які з різних сторін висвітлюють і деталізують соціально-економічну ефективність.

Перш ніж перейти до питання соціальної політики комерційних банків, слід скористатися теоретичним положенням, сформульованим професором кафедри міжнародної торгівлі Гарвардського університету Дж. Саксом про відмінності соціальної політики, яка проводилася в СРСР і в розвинутих капіталістичних країнах. Зокрема, в країнах з планово-директивною системою управління застосовувався підхід, заснований на беззаперечності економічної стабільності і загальній соціальній підтримці. При цьому пільги і гарантії надавались через підприємства, зміна громадянами місця роботи значною мірою знаходилася під регулятивним впливом держави. В умовах ринкової економіки відбувається певна переорієнтація у соціальній політиці. Держава намагається спрямувати соціальний захист на окремі категорії громадян (молодь, літні люди, інваліди, малозабезпечені та безробітні). При цьому вважається нормою можливість того, що будь-яка людина може залишити одну роботу і перейти на іншу [62, c.228].

У зв'язку з цим, заходи, які розробляються й впроваджуються щодо реалізації соціальної спрямованості політики, що проводиться комерційними банками (ставки кредитів, депозитів, тарифи на банківське обслуговування), повинні бути спрямовані на малозабезпечені групи населення, забезпечуючи тим самим вирівнювання можливостей населення в споживанні банківських послуг. Ця необхідність пояснюється тим очевидним фактом, що абсолютна більшість громадян України в тій чи іншій мірі постійно користуються банківськими послугами, оплачуючи комунальні платежі, платежі по лінії ДАІ, здійснюючи перекази, отримуючи зарплату, пенсію тощо. Вочевидь, виплата заробітної плати і виплата пенсій та допомоги по безробіттю за своїм технологічним характером для банку або не відрізняються, або трудомісткість виплат пенсій і допомоги по безробіттю в абсолютному значенні переважає інші виплати. Але категорія пенсіонерів та безробітних є менш соціально захищена і має відповідно меншу можливість споживати банківські послуги за ціною, яку банки пропонують при обслуговуванні більш високооплачуваних категорій населення.

Другим важливим аспектом, характерним для ринкової економіки, є створення адекватних умов для кожного громадянина, тому що вирішення соціально-побутових проблем є необхідною умовою для максимальної концентрації останніми своїх зусиль на праці. З цією метою комерційні банки повинні мати у своєму кредитному портфелі диференційовані умови споживчих кредитів для конкретних потреб громадян. При цьому їх суму для оцінки соціальної спрямованості діяльності банку слід враховувати як в абсолютному, так і відносному значеннях.

Важливим аспектом участі комерційних банків у вирішенні соціальних проблем є надання адресних спонсорських допоміг та участь у виконанні програм зростання зайнятості населення. Як показник оцінки тут може застосовуватися кількість робочих місць, створена при здійсненні програм кредитування і інвестування, розміри спонсорської діяльності.

В Україні є достатньо широка сфера застосування об'єднаних зусиль держави і комерційних банків у питаннях посилення соціальної спрямованості сформованого ринку. Однією з таких сфер є залучення незайнятого населення на суспільні роботи (будівництво доріг, упорядкування міст і сіл). Крім соціального значення, це є фактором, який підвищує усвідомлення необхідності для держави людей, які тимчасово не можуть знайти роботу, але хочуть це зробити, досягти усвідомлення для себе нового стилю культури поведінки, життєвої позиції.

З метою запобігання можливих втрат від диференціації цін та тарифів на банківські послуги, доцільно активізувати роботу з урізноманітнення режимів банківського обслуговування. Зокрема, може бути використано такий режим функціонування рахунків фізичних осіб: поєднання депозитного рахунку і рахунку до запитання. Крім того, можуть використовуватись спеціальні угоди між клієнтом та банком щодо здійснення трансфертних платежів із розрахункового рахунку клієнта на депозитний за наявності залишку на рахунку, що перевищує певний мінімум. Водночас може здійснюватись зворотній трансферт у випадку, якщо залишок коштів по рахунку клієнта виявився нижчим обумовленого мінімуму.

Слід вважати перспективною участь банків у розрахунках при здійсненні угод купівлі-продажу цінного майна між фізичними особами через застосування акредитивів фізичних осіб. Для клієнтів комерційного банку з'являється надійний та безпечний механізм розрахунків, а для банку - джерело збільшення пасивів.

Наведені напрямки посилення соціальної орієнтації можуть бути здійснені за умови, якщо управлінські структури комерційних банків на місцях тісно «вбудовані» в економіко-соціальне життя регіонів і територій і можуть впливати на соціальну політику всього банку. У даному випадку соціальна та економічна галузі діяльності комерційних банків мають найбільш високий ступінь інтеграції, а отже, приносять і найвищу користь для суспільства.

Посилення взаємодії банківських установ, регіональних органів влади і держави в цілому зумовлюють появу низки питань банківського менеджменту. Серед останніх чільне місце займає (під кутом зору досліджуваної тематики) встановлення основних економічних критеріїв оцінки діяльності комерційного банку в цілому та його структурних підрозділів і філій.

1.2.3 Вибір найбільш ефективної організації управління банківською діяльністю

Розвиток ринкової економіки в Україні супроводжується проникненням фінансово-економічних відносин у всі сфери громадського життя. Чим далі відбувається це проникнення, тим більше розширюється коло діяльності комерційних банків. Досвід розвитку ринкових відносин у постсоціалістичних країнах показує, що разом з децентралізацією виробництва, розвитком автошляхів, міграцією населення в приміські та сільські зони, у сукупності з розвитком роздрібних операцій комерційних банків відбувається розширення масштабів діяльності та організації самих комерційних банків. Серед головних критеріїв, за якими в Україні відбувається розбудова організації банків, слід відзначити:

Ж географічний поділ (відкриття філій у регіонах)?

Ж галузевий поділ (універсальні та спеціалізовані банки)?

Ж функціональний поділ (адміністрування, маркетинг, створення та збут послуг)?

Ж поділ стосовно споживачів (фізичні та юридичні особи з відповідним рівнем споживання)?

Ж поопераційний поділ (організація надання складних послуг за принципом конвеєру).

У процесі поділу комерційні банки вирішують проблему вибору найбільш ефективної організації управління. У сучасній науці розглядаються дві головні складові сучасної моделі управління комерційними банками: централізована і децентралізована. Централізована модель була традиційною для організації процесів управління в державних банках СРСР. Це стосувалося і таких важливих умов діяльності, які формують основу соціально-економічної ефективності, як ціна та обсяги послуг, що надаються клієнтам. Якщо розглядати окремо, обидві моделі мають як свої переваги, так і недоліки. Очевидно, що вибір тієї чи іншої моделі залежить від можливості у кожному конкретному випадку забезпечити ефективне функціонування банків та їх установ на обраному шляху розбудови організації. Тому поширеним стає управління процесами з використанням різного ступеня централізації і децентралізації (рис. 1).



3

12

Рис. 1. Складові сучасної моделі управління комерційним банком.

Після переходу України на шлях побудови ринкових відносин ставлення до централізованої і децентралізованої моделей управління суттєво змінилось. Тепер мова йде про централізацію і децентралізацію окремих функцій управління з точки зору зручності для клієнтів і створення умов для досягнення ефективності діяльності відокремлених банківських підрозділів.

Тому оцінка оптимальності процесів, які забезпечують надання клієнтам банківських послуг, практика встановлення цін і диференціація послуг для споживачів є важливою складовою для досягнення соціально-економічної ефективності банку.

Враховуючи, що основним критерієм, який використовують споживачі при виборі послуг, є ціна й умови надання послуг, останні повинні порівнюватись з аналогічними умовами, що їх пропонують клієнтам інші банки, розташовані на цій же території.

1.3 Управління процесом формування та використання прибутку на підставі оцінки показників ефективності комерційного банку

Останнім часом тарифна політика комерційних банків зазнає істотних змін. Нові тарифи розроблюються в заплутаній манері з вибором двох і більше умов оплати. Виходом із ситуації є визначення за допомогою математичних методів лінійної залежності обсягів доходів від операцій, за якими застосовуються різні форми тарифної політики. У цьому контексті цікавою видається пропозиція д.е.н. О. Заруби [6, с.58] визначати вплив зміни обсягів операцій (послуг) і процентних ставок на доходи від операційної діяльності і витрати, що дозволяє обрати найбільш вигідний режим управління діяльністю з точки зору зменшення витрат і збільшення доходів на кожну проведену операцію. У той же час існує нагальна необхідність пом'якшувати негативний вплив специфічних умов, що складаються в трансформаційній економіці: нестабільність законодавства, втрата довіри населення до державних інститутів і до банківських установ.

За цих умов збереження задовільного фінансового стану комерційного банку і забезпечення його ефективної діяльності - складне і різнопланове завдання, тому що в Україні комерційні банки не практикують жорсткої спеціалізації і все більшою мірою прагнуть до універсалізації обслуговування, адже ефективність надання послуг клієнтам залежить від уміння банків сформувати різновекторну клієнтську базу з пропозицією їм набору послуг, оптимальних за ціною і якістю для кожної групи клієнтів. Це потребує проведення аналізу стійкості фінансових показників банку та аналізу повноти задоволення запитів клієнтів, забезпечуючи тим самим регулювання пропозицій та фінансової стійкості банківських установ у середовищі, що трансформується.

Знаходження оптимального співвідношення цін, тарифів на банківські послуги серед клієнтів, що мають різний рівень життя, а також отримуваних банком від їх обслуговування доходів значною мірою сприяє стабільності результатів діяльності банку. Навіть при втраті частини його клієнтів, звичайно, вдається зберегти стійкість показників діяльності банківської установи.

Найбільш оптимальною є періодична оцінка сум доходів, які отримуються від різних за матеріальним положенням клієнтів. Її проводять у розрізі підрозділів комерційних банків, а також окремих клієнтів. Обслуговування будь-якого клієнта повинно приносити вигоду обом сторонам договірних відносин. Зважаючи на чисельність показників оцінки ефекту і затрат ресурсів, ефективність банківської діяльності може бути визначена системою показників, що відображають різноманітні сторони соціально-економічної ефективності. До їх числа відноситься визначення абсолютних значень доходів і витрат комерційних банків у розрізі ділових полів (банківські підрозділи і послуги), а також їх динаміки. Це дає можливість визначити виконання встановлених завдань і тенденції, що намічаються в діяльності установ.

Після оцінки окремих статей доходів і витрат приступають до оцінки їхніх валових значень. Валовим доходом (ВД) прийнято вважати сукупність усіх отримуваних комерційним банком доходів за окремими статтями. Відповідно, валовими витратами (ВВ) є сукупність витрат за окремими статтями.

Виходячи з оцінки співвідношення валових доходів і валових витрат, є можливість розрахувати коефіцієнт дієздатності банку (КД):

.

Цей коефіцієнт показує, наскільки комерційний банк може розраховувати в майбутньому на збереження здатності бути і залишатися ефективною організацією.

Протилежним коефіцієнту дієздатності є коефіцієнт доходності витрат (КДВ):

.

Даний коефіцієнт дозволяє оцінювати, наскільки зміна обсягів діяльності впливає на кінцевий результат.

За своєю природою доходи і витрати є продуктом діяльності, яка припускає використання засобів, предметів праці і самої праці. При цьому вища ефективність досягається там, де забезпечується більш високий рівень інтенсифікації використання виробничих ресурсів. Раніше, коли техніко-технологічне забезпечення активно в банках не застосовувалось, а перелік послуг, що надавався, був обмежений, це питання не було настільки актуальним для банківської діяльності. Його актуальність різко зросла у другій половині 90-х років, коли отримали широкий розвиток нові інформаційні технології. Питання ефективного банківського менеджменту вийшло на передній план. Тому виникає необхідність використання в оцінці соціально-економічної ефективності показників, які широко застосовуються в реальному секторі економіки і дозволяють оцінити ці сторони діяльності банку.

На наш погляд, до таких показників слід віднести коефіцієнти фондовіддачі і продуктивності праці.

Коефіцієнт фондовіддачі (КФ) дає можливість визначити, наскільки ефективно використовуються банком основні виробничі фонди:

де

ВД - середньомісячні валові доходи?

Фв - середньомісячна вартість основних виробничих фондів.

Використання коефіцієнта фондовіддачі дозволяє комерційному банку розробити стандарти з нормативного завантаження обладнання та інших засобів праці, які застосовуються в банківській діяльності. З'являється реальна можливість встановлення ефекту від заміни застарілого обладнання і програмного забезпечення на нове з коригуванням на цій основі норм виробітку (кількість оброблених платіжних документів, клієнтів, яким надані послуги, перерахованої касирами грошової маси тощо).

Коефіцієнт продуктивності праці (КПП) дає оцінку ефективності праці персоналу комерційного банку:

де

ВД - середньомісячні валові доходи?

ЧР - середньомісячна чисельність працівників.

Встановлення відмінностей у продуктивності праці в різних підрозділах навіть одного комерційного банку означає, що необхідно виявити чинники, які впливають на її величину. У результаті, банк має можливість швидко розповсюдити передовий досвід щодо обслуговування клієнтів.

Українські банки змушені працювати в умовах підвищеного ризику, що пов'язано з неадекватною оцінкою банківськими фахівцями як власного фінансового стану, так і надійності і платоспроможності їх клієнтів та партнерів по бізнесу. У зв'язку з цим виникла гостра необхідність розмежування при оцінці процентної і непроцентної діяльності, визначення та моніторингу фінансового стану банку, який відображає систему показників, що характеризують наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів. У результаті, розробки вітчизняних і закордонних вчених стають актуальними й в Україні.

Враховуючи, що зміна абсолютної вигоди від діяльності пов'язується зі зміною норми прибутку і обсягів самих операцій, показником, який дозволяє виразити величину різниці між процентними ставками залучення і розміщення коштів, у взаємозв'язку з базою цих операцій є чистий спред (СПРЕДч):



ПО - проценти отримані?

КВ - кредити видані?

ПН - проценти нараховані?

ПД - процентні депозити.

Чистий спред дозволяє визначити мінімальні різниці в ставках процентів між активними і пасивними операціями, що дозволяють вести ефективну діяльність. Його оптимальною величиною прийнято вважати значення, які перевищують 1,25% [48].

Ще одним показником, що характеризує ефективність послуг процентного характеру, є чиста процентна маржа (МЧП):

ПД - процентні доходи?

ПВ - процентні витрати?

А - середні загальні активи.

Цей показник надає можливість оцінювати здатність банку отримувати прибуток у вигляді доходу від процентної різниці як процент до середніх активів. Прийнято вважати, що значення цього показника є оптимальним на рівні 4,5% [52].

Враховуючи, що будь-яка угода припускає виконання всіма сторонами взятих зобов'язань, ефективність банківської діяльності взагалі, і зокрема в процентній діяльності, залежить від ступеня виконання зобов'язань клієнтами перед банківськими установами. Тому до числа показників ефективності необхідно включити показник, який характеризує рівень кредитного ризику, що допускається комерційним банком.

У цьому випадку найбільш інформативним критерієм є визначення відсотка простроченої заборгованості (РЗП):



ЗП - прострочена заборгованість?

ЗЗ - загальна заборгованість.

На відміну від розрахунку рівня сумнівної заборгованості, широко використовуваного НБУ при оцінці кредитних портфелів, показник рівня простроченої заборгованості більшою мірою характеризує соціально-економічну ефективність діяльності банків. Це пов'язано з визначенням реальних строків окупності вкладень. Адже при їх невірному визначенні кредитопозичальники змушені вишукувати джерела для погашення заборгованості банку, у тому числі і за рахунок скорочення соціальних виплат своїм робітникам.

Враховуючи, що непроцентна діяльність займає основний обсяг витрат на організацію банківської діяльності, покриття непроцентних витрат непроцентними доходами є особливо важливим завданням, яке стоїть перед комерційними банками. Коефіцієнт покриття непроцентних витрат непроцентними доходами (КПВД) визначається таким чином:

де

ВН - витрати непроцентні?

ДН - доходи непроцентні.

Значенням коефіцієнта покриття, який дає підставу стверджувати про ефективність непроцентної діяльності, є його значення не менше одиниці. У цьому випадку заробітна плата банківських службовців, витрати матеріальних і нематеріальних засобів, послуги сторонніх організацій та інші непроцентні витрати покриваються значним числом відносно невеликих, але постійних доходів від торговельних операцій, комісійної та іншої непроцентної діяльності.

Традиційними показниками для загальноекономічної оцінки ефективності комерційних банків є показники, що характеризують прибутковість і рентабельність діяльності. Методика розрахунку цих показників не зазнала змін. Чистий прибуток (ЧП) визначається як різниця між валовими доходами (ВД) і валовими витратами комерційного банку з врахуванням оподаткування (ВВ):

В міру розширення ділових полів (кількість філій комерційних банків, види наданих послуг) виникла необхідність в розширенні кількості об'єктів, за якими визначається чистий прибуток. Це необхідно, насамперед, для того, щоб мати можливість оцінки ефективності кожного ділового поля і встановлення причин кореляції ефективності однакових за типом і місцем розташування підрозділів. Крім того, показник чистого прибутку використовується для оцінки факторів, що впливають на кінцевий результат. Прикладом, при визначенні прибутку на одного працівника (ЧПР) можна отримати інформацію про ефективність роботи персоналу:

де

ЧП - чистий прибуток?

ЧР - середня чисельність працівників.

Актуальність даного показника підвищилась у міру орієнтації комерційних банків на обслуговування клієнтів банківськими менеджерами, оскільки результативність їх діяльності, як правило, пов'язана з ефективністю організації, управління і стимулювання за кінцевий результат.

Саме по собі розуміння категорій рівня організації і рівня управління дуже важливе для оцінки ефективності. Це пов'язано з тим, що рівень організації слід розуміти як готовність надавати послуги. Реалізація отриманого результату, як правило, знаходиться у сфері управління, що стосується оцінки самої ефективності управління. Ефективність управління (ЕУ) визначається співвідношенням обсягу чистого прибутку до валових доходів і виражається в процентах:

Однак, показники прибутковості характеризують ефективність в абсолютному розмірі. Наприклад, прибуток у декількох комерційних банків може бути однаковим навіть за тієї умови, що кожен з банків використав різні за обсягом ресурси для його отримання. У зв'язку з цим, у банківській практиці і наукових дослідженнях традиційно використовується показник, що дозволяє встановити відносну економічну ефективність. Таким показником є рентабельність (Р):

За допомогою рентабельності визначають, наскільки виробнича діяльність виправдовує проведені витрати. За допомогою цього показника можна здійснювати управління як внутрішньої ефективності (шляхом встановлення нормативного рівня рентабельності підрозділів і послуг), так і зовнішньої (шляхом встановлення фіксованого рівня рентабельності за окремими операціями, де використовуються державні кошти або здійснюються соціально орієнтовані проекти).

1.4 Рейтингова оцінка як інструмент управління ефективністю діяльності комерційного банку

Оцінка ефективності управління діяльностю комерційних банків за допомогою окремих показників була б неповною без їх приведення до узагальнюючого стану. Як зазначалось раніше, для цього найбільш оптимальною формою є використання рейтингової оцінки. Існуючі методики рейтингових оцінок (CAMEL, Кромонова та інші) одержали широке обговорення і використання в Україні [1? 2? 16? 20? 21? 49]. У той же час більшість цих рейтингів дає змогу оцінити фінансово-економічну ефективність комерційних банків як складової загальної системи. Використання ж їх на мікроекономічному рівні, зокрема для оцінки діяльності внутрішніх підрозділів комерційних банків, не може дати ефекту. Це пояснюється тим, що цілі і завдання внутрішніх підрозділів є більш деталізовані. Тому для підвищення якості оцінки управління внутрішніми підрозділами необхідно застосувати рейтинг, складений з показників, що найбільш повно виражають цілі та завдання банківських підрозділів.

Зважаючи на те, що ступінь впливу різноманітних чинників на соціально-економічну ефективність неоднорідна, виникає необхідність у групуванні окремих соціально-економічних показників. Це групування доцільно здійснити, виходячи з пріоритетності та важливості кожного показника при виконанні поставлених завдань.

Процедура розрахунку рейтингу полягає в наступному:

1.Формується рейтингова таблиця (наприклад, див. таблицю 1) в розрізі підрозділів і фактичних значень показників, включених у рейтинг.

2. Шляхом послідовних дій визначається рейтинг по кожному підрозділу:

Ж розраховується рейтингове місце, зайняте кожним підрозділом за окремими показниками?

Ж розраховується умовний рейтинговий коефіцієнт зайнятого кожним підрозділом місця (УСм)?

Ж розраховується загальний умовний рейтинговий коефіцієнт підрозділів за сукупністю показників (ОУС).

Умовний рейтинговий коефіцієнт визначається за формулою:

М - зайняте підрозділом місце?

УО - бальна оцінка місця.

Загальний умовний рейтинговий коефіцієнт визначається за формулою:

де

n - рейтингові показники.

Рейтингові місця підрозділів визначаються за допомогою загального рейтингового коефіцієнту, при цьому більш високе місце присвоюється підрозділу з меншим значенням загального рейтингового коефіцієнту.

Сформована рейтингова таблиця дає змогу з високою достовірністю визначати ефективність діяльності підрозділів комерційних банків, а при виділенні однорідних груп високоефективних, ефективних і неефективних підрозділів дозволяє пов'язати з досягнутими результатами систему матеріального і морального стимулювання колективів і окремих спеціалістів, що є важливим фактором в управлінні показниками соціально-економічної ефективності.



Таблиця 1.

Перелік рейтингових показників та їхньої бальної оцінки.

Групи показників	Бал
Основні показники: 1.1.Чистий прибуток (збиток) 1.2.Рентабельність 1.3.Коефіцієнт покриття непроцентних витрат непроцентними доходами 1.4.Прибуток (збиток) на 1-го працівника 1.5.Ефективність управління	40 10 10 10 5 5
Додаткові показники: 2.1.Сформований капітал 2.2.Обсяг мобілізованих ресурсів юридичних осіб 2.3. Обсяг мобілізованих ресурсів фізичних осіб 2.4.Обсяг кредитної заборгованості 2.5.Чиста процентна маржа 2.6.Чистий СПРЕД 2.7.Обсяг видачі кредитів на споживчі цілі	35 5 5 5 5 5 5 5
Допоміжні показники ефективності: 3.1.Обсяг прострочених та пролонгованих кредитів 3.2.Обсяг непрацюючих активів (крім кредитів) 3.3.Число безбалансових підрозділів 3.4.Рентабельність капіталу 3.5.Фондовіддача 3.6.Обсяг доходів від розрахунково-касового обслуговування 3.7.Обсяг доходів від операцій з цінними паперами 3.8.Обсяг операцій з іноземною валютою	25 4 3 3 3 3 3 3 3
Всього:	100

Використання запропонованої методики дозволяє визначити стан ресурсної бази комерційного банку, якість вкладень, рівень менеджменту. Вона може слугувати основою для побудови функціональної структури та формування мотивації співробітників банківської установи і її підрозділів.

Страницы: 1, 2