бесплатно рефераты
 

Фінансовий менеджмент банка

p align="left">Далі визначається мінімально припустимий рівень непроцентних витрат за діючої організаційної структури банку. Мінімальний рівень непроцентних витрат - це та частина постійних витрат, що здійснюються за кошторисними статтями для підтримки функціональної діяльності банку. Коригування зазначених статей відбувається тільки на підставі зміни зовнішніх економічних факторів (підвищення тарифів, вартості оренди тощо) і не залежить від фінансового стану банку.

Відповідно до сформованої банківської практики до таких статей витрат, як правило, належать: витрати на утримання транспорту; витрати на охорону банку; оренда основних фондів; експлуатаційні витрати; поштово-телеграфні і телефонні витрати тощо. Усі інші статті адміністративно-господарських витрат можуть бути оптимізовані.

На наступному етапі слід визначити максимально можливий рівень витрат на основі аналізу фінансового стану банку. Граничний рівень витрат - це максимальний рівень непроцентних витрат банку, проведення яких надасть змогу забезпечити заданий рівень прибутковості роботи банку на прогнозований період.

Після етапу планування підбиваються підсумки, що є основою прийняття банком рішень щодо оптимізації структури витрат у цілому.

За позитивних результатів планування - прогноз формування прибутку перевищує достатній обсяг - відбувається аналіз і оптимізація використання залишку планованих витрат, що утворився, за видами статей непроцентних витрат, які підлягають оптимізації. За умови негативного фінансового результату діяльності банку за підсумками планування (або його недостатньої позитивної величини), як правило, аналізуються причини і джерела низької рентабельності. У результаті проведеного аналізу надаються пропозиції зі зниження запланованих витрат аж до підготовки переліку реорганізаційних заходів, здатних забезпечити прибутковість банку.

У практичній діяльності банків найчастіше виникає ситуація перевищення запланованого фактичного обсягу витрат над їх максимальною величиною. У цьому випадку керівництво банку приймає рішення щодо необхідності проведення додаткових організаційних заходів, спрямованих на зниження рівня витрат, при чому першочерговим є перегляд статей непроцентних витрат. Дане рішення має розглядатися виходячи з прогнозу фактичних фінансових результатів діяльності за період. Найтиповішим способом вирішення проблеми, що виникла, є такі заходи: забезпечення прямого скорочення рівня непроцентних витрат і/або забезпечення зростання ресурсної бази для подальшого збільшення доходів за рахунок вигідного розміщення банком ресурсів.

Оптимізація використання грошових ресурсів, виділених для здійснення непроцентних витрат, може здійснюватися в такий спосіб. Необхідно визначити статті витрат, які належать до витрат, що підлягають оптимізації. Ці витрати першими підпадають під скорочення, оскільки не є для банку критичними й основними.

Відповідно до сформованої банківської практики до статей витрат, які підлягають оптимізації, належать: витрати на капітальний і поточний ремонти основних засобів; витрати на інформаційні й консультаційні послуги; представницькі витрати; витрати на утримання власної охорони банку; витрати на службові відрядження; витрати на рекламу; утримання і наймання службових легкових автомобілів; витрати з придбання і виготовлення операційно-бланкового матеріалу; канцелярські витрати; витрати на оплату праці.

Для кожної групи витрат, що оптимізується, встановлюється свій порядок їх затвердження. Для витрат на оплату праці доцільно розробляти нормативи, до яких можна віднести: навантаження на одного операційно-касового працівника; кількість валютообмінних операцій у день; кількість операцій за внесками населення в день; прийом платежів від населення в день; кількість особових рахунків.

Залежно від встановленої норми навантаження на одного працівника регулюється чисельність співробітників підрозділів, відділень, філій: у разі недостатнього навантаження аналізується можливість скорочення чисельності працівників, а в разі підвищеної завантаженості розробляються заходи щодо оптимізації діяльності співробітників.

Для груп адміністративно-господарських витрат і витрат, пов'язаних з підтримкою іміджу банку, встановлюється такий організаційний порядок затвердження витрат: внутрішніми документами (наказами по банку) розподіляються повноваження щодо прийняття рішень на укладення господарських договорів залежно від суми, величини банку й обсягів проведених операцій. Ухвалення рішення щодо здійснення витрат капітального характеру або на рекламу й вибір об'єкта інвестування здійснюється в рамках залишку планованих витрат за встановленими нормативами на один підрозділ, відділення, філію; розрахунку строку окупності витрат; економічного обґрунтування.

До додаткових організаційних заходів можна віднести заходи, спрямовані на вдосконалення діючої організаційної структури банку: оптимізація і скорочення штатної чисельності; перегляд укладених господарських договорів щодо можливості зниження рівня витрат.

У ряді випадків менеджер банку змушений здійснювати заходи, спрямовані на зміну й оптимізацію організаційної структури банку: зміна місцезнаходження; об'єднання філій, відділень банку; викуп будинків філій у власність (відмова від оренди); поліпшення стану матеріальної бази філіальної мережі (проведення ремонтів, збільшення службових приміщень).

Вибір і оцінка ефективності додаткових заходів, проведення яких пов'язане з одноразовими витратами, здійснюються на основі показника окупності, під яким розуміється покриття здійснених витрат додатковим прибутком за визначений строк.

Таким чином, максимально допустима сума одноразових витрат, що може бути спрямована на реалізацію конкретного проекту, обмежується строком окупності.

Практично в кожному банку є резерви для зниження витрат до раціонального рівня, що дає змогу забезпечити зростання економічної ефективності діяльності і підвищення його конкурентоспроможності. Зниження витрат дозволяє банку встановлювати більш вигідні і мінливі тарифи, що дає важливу перевагу перед конкурентами. Однак є низка цілком об'єктивних факторів, під впливом яких банк змушений найчастіше йти на збільшення витрат: імідж банку; необхідність враховувати сучасні тенденції, формуючи свою матеріальну і нематеріальну бази; потреба у висококваліфікованих, а, відповідно, і високооплачуваних фахівцях тощо.

Отже, перед банками постає завдання не просто зниження рівня поточних і майбутніх витрат, але, що найважливіше, завдання їх оптимізації відповідно до цілей і завдань банків, вимог ринку банківських послуг. Реалізація даного завдання можлива тільки на підставі аналізу витрат й ефективного управління ними, що передбачають: визначення економічної доцільності витрат банку; розрахунок витрат за окремими структурними підрозділами і банком у цілому; розрахунок витрат за банківськими продуктами - калькулювання собівартості продуктів; підготовку інформаційної бази, що дає змогу оцінювати витрати під час вибору й прийняття управлінських рішень; виявлення технічних способів контролю й розрахування витрат; пошук резервів зниження витрат; вибір методів нормування витрат; оптимізацію витрат.

При цьому завдання формування витрат і управління ними мають вирішуватися в комплексі. Тільки такий підхід може реально сприяти підвищенню ефективності роботи банку.

2.6.3 Управління процесом розподілу прибутку банку

Управління розподілом прибутку банку - це процес прийняття управлінських рішень з подальшого використання прибутку відповідно до цілей і завдань банку. Як правило, порядок розподілу прибутку визначається загальними зборами акціонерів (засновників) на рік наперед, а підсумковий розподіл прибутку затверджується зборами акціонерів (засновників) за підсумками року.

Розподіл прибутку здійснюється згідно зі спеціально розробленою політикою банку, основу якої складає дивідендна політика.

Політика розподілу прибутку має: відбивати вимоги загальної стратегії розвитку банку; забезпечувати підвищення ринкової вартості; формувати необхідну кількість ресурсів для подальшого розвитку банку; забезпечувати матеріальні інтереси акціонерів і персоналу банку.

Під час формування політики розподілу прибутку банку забезпечується її використання за основними напрямками, наведеними на рис. 2.7.

Рисунок 2.7 - Основні напрямки розподілу прибутком банку

Чистий прибуток банку розподіляється таким чином:

1. Прибуток, що капіталізується (нерозподілений прибуток): формування фондів; кошти, спрямовані на розвиток банку.

У процесі своєї діяльності та отримання прибутку банки створюють спеціальні фонди, які вводять у власний капітал банку розрахунковим шляхом. Найважливішим із фондів, які створюються банками, є резервний фонд. Цей фонд створюється для покриття непередбачуваних збитків у процесі діяльності банку за всіма статтями активів і позабалансових зобов'язань.

Відрахування до резервного фонду від чистого прибутку звітного року, що залишається у розпорядженні банку після сплати податків та інших обов'язкових платежів, здійснюються після затвердження загальними зборами учасників банку річного бухгалтерського звіту та прийняття рішень щодо розподілу прибутку.

Розмір щорічних відрахувань до резервного фонду визначається статутом банку та має бути не меншим ніж 5% чистого прибутку банку до досягнення ним 25% регулятивного капіталу. Резервний фонд кожного банку має складати не менше ніж 25% зареєстрованого статутного капіталу.

Якщо діяльність банку може створювати загрозу інтересам вкладників та інших кредиторів банку, то Національний банк має право вимагати від банку збільшення розміру резервного фонду та щорічних відрахувань до нього. Якщо внаслідок діяльності банку розмір регулятивного капіталу зменшився до суми, яка є меншою, ніж розмір статутного капіталу, щорічні відрахування до резервного фонду мають становити 10% чистого прибутку банку до досягнення ними розміру 35% статутного капіталу банку.

У випадку витрачання резервного фонду відрахування з прибутку на його формування відновлюється до моменту досягнення заданого розміру. Кошти резервного фонду можуть бути використані тільки на покриття збитків банку за результатами звітного року згідно з рішенням спостережної ради банку та в порядку, встановленому загальними зборами його учасників.

Із заробленого за підсумками року прибутку банки формують фонд розвитку банку. Фонд розвитку банку звичайно використовується для забезпечення діяльності банку, його подальшого розвитку й придбання основних фондів.

Статутами банків може бути передбачене формування й інших фондів, необхідних для діяльності банку.

2. Прибуток, що споживається (розподілений прибуток): виплата дивідендів; матеріальне стимулювання і соціальне забезпечення працівників банку.

Із заробленого за підсумками року прибутку банки формують фонд виплати дивідендів. Фонд виплати дивідендів використовується для накопичення коштів, необхідних для планованих розрахунків з акціонерами (засновниками), і весь період часу до затвердження таких виплат загальними зборами акціонерів (засновників) перебуває у розпорядженні банку.

Мета політики розподілу прибутку - оптимізація пропорцій між частинами прибутку, що споживається, і частинами прибутку, що капіталізується. Виходячи з цієї основної мети під час формування політики розподілу прибутку банку вирішуються такі основні завдання: забезпечення отримання власниками необхідної норми прибутку на інвестований капітал; забезпечення пріоритетних цілей стратегічного розвитку банку за рахунок прибутку, що капіталізується; забезпечення стимулювання трудової активності та додаткового соціального захисту персоналу; забезпечення формування в необхідних обсягах фондів та резервів банку.

Специфіка завдань, що стоять перед кожним конкретним банком у процесі його розвитку, відмінність зовнішніх та внутрішніх умов їх діяльності не дозволяють виробити єдину модель розподілу прибутку, яка б мала універсальний характер. Тому основу механізму розподілу прибутку конкретного банку складає аналіз та врахування в процесі цього розподілу окремих факторів, що пов'язують цей процес з поточною й наступною діяльністю даного банку.

Основними факторами, які впливають на розподіл прибутку банку, є:

1) зовнішні фактори, що обмежують можливості банку щодо вибору пропорцій розподілу прибутку. До найважливіших з них належать: правові фактори (вимоги до капіталу, обмеження на виплату дивідендів для деяких банків, мінімальний фіксований розмір відрахувань у резервні фонди); податкова система; середня ринкова норма прибутку на інвестовані кошти; темп інфляції; стан кон'юнктури фінансових ринків, особливо фондового;

2) внутрішні фактори, які обмежують можливості банку щодо вибору пропорцій розподілу прибутку: менталітет вкладників банку; рівень рентабельності банку; необхідність інвестицій у банк і їх обсяг; рівень ризикованості здійснюваних операцій; значення коефіцієнта фінансового левериджу; чисельність персоналу і механізм його участі в прибутку банку; рівень концентрації управління; рівень поточної платоспроможності банку.

Механізм розподілу прибутку залежно від вибраного типу дивідендної політики передбачає таку послідовність дій.

На першому етапі з суми чистого прибутку вираховуються обов'язкові відрахування в резервний та інші обов'язкові фонди спеціального призначення, які передбачені статутом банку. "Очищена" сума чистого прибутку являє собою так званий "дивідендний коридор", у межах якого реалізується відповідний тип дивідендної політики.

На другому етапі залишкова частина чистого прибутку розподіляється на прибуток, який капіталізується, та прибуток, який споживається. Якщо банк використовує залишковий метод дивідендної політики, то на цьому етапі розрахунків пріоритетним завданням є формування фонду розвитку, і навпаки.

Сформований за рахунок прибутку фонд споживання поділяється на фонд дивідендних виплат і фонд споживання персоналу банку, що передбачає додаткове стимулювання робітників та забезпечення їх соціальних потреб. Основою такого поділу є обраний тип дивідендної політики та зобов'язання банку за трудовими угодами.

Визначення рівня дивідендних виплат на одну просту акцію здійснюється за формулою:

, (2.15)

де РДВ - рівень дивідендних виплат на одну акцію;

ФДВ - фонд дивідендних виплат, сформований залежно від обраного типу дивідендної політики;

ВП - фонд виплат дивідендів власникам привілейованих акцій (за передбачуваним їх рівнем);

КПА - кількість простих акцій, емітованих банком.

Оцінка ефективності розробленої дивідендної політики ґрунтується на використанні таких показників:

а) коефіцієнт дивідендних виплат, який розраховується за формулами:

, (2.16)

де КДВ - коефіцієнт дивідендних виплат;

ФДВ - фонд дивідендних виплат, сформований залежно від обраного типу дивідендної політики;

ЧП - сума чистого прибутку банку;

б) коефіцієнт співвідношення ціни та доходу за акцією. Він розраховується за формулою:

, (2.17)

де КЦД - коефіцієнт співвідношення ціни та доходу за акцією;

РЦА - ринкова ціна однієї акції;

ДА - сума дивідендів, що виплачуються на одну акцію.

При оцінці ефективності дивідендної політики можуть також бути використані показники динаміки ринкової вартості акцій.

2.6.4 Аналіз прибутковості банку

Важливою складовою механізму управління прибутком банку є системи і методи його аналізу. Аналіз прибутку являє собою процес дослідження умов і результатів його формування і використання з метою виявлення резервів подальшого підвищення ефективності управління ним.

Метою аналізу прибутку та рентабельності є збільшення абсолютної величини прибутку й підвищення рентабельності банку на основі ефективного управління доходами і витратами. Отже, аналіз прибутку та рентабельності ґрунтується на аналізі доходів і витрат банку.

У систему аналізу доходів та витрат доцільно включати напрямки, наведені в табл. 2.4.

Таблиця 2.4 - Системи аналізу доходів і витрат банку

Важливий інструмент аналізу динаміки показників доходів та витрат - проведення пофакторного аналізу змін за кожною статтею доходів і витрат. Основними методами, що використовуються для розрахунку величини впливу, є методи ланцюгових підстановок, абсолютних і відносних різниць.

Основні статті доходів і витрат визначають процентні складові, тому моделі їх факторного аналізу є найбільш розробленими та широковживаними.

Методику факторного аналізу процентних доходів і процентних витрат наведено в табл. 2.5.

Крім моделей факторного аналізу процентних доходів і витрат, існують інші розробки, що дають змогу оцінити ступінь впливу певних чинників на зміни результативного показника. Основні моделі наведено в табл. 2.6.

Для загальної оцінки діяльності банку за період, що аналізується, здійснюється порівняння відповідних доходів і витрат.

Наявність дзеркальних статей у дохідних і витратних статтях звіту про прибутки та збитки дає змогу зіставляти їх одне з одним та робити висновки щодо ефективності застосування того чи іншого фінансового інструменту в різних секторах ринку банківських послуг.

Використання різниці дзеркальних статей, зіставленої з чистим доходом (прибутком) у цілому чи окремо за величиною доходів і витрат, дає змогу виявити питому вагу та ступінь впливу кожного джерела прибутків на загальну суму прибутку. Основні дзеркальні показники ефективності, які можуть використовуватися, наведені в табл. 2.7.

До найвідоміших та найпоширеніших інструментів фінансової звітності належить коефіцієнтний аналіз. Коефіцієнти дають змогу вивчати взаємозв'язки між різними елементами сукупності фінансової звітності шляхом подання інформації у зручній для обробки формі.

Основні показники, що характеризують дохідність та витратність банківської установи, наведені в табл. 2.8.

Залежно від мети існують різні форми аналізу прибутку (рис. 2.8).

У практиці управління прибутком залежно від методів, що використовуються, виділяють такі основні системи проведення аналізу в банку: горизонтальний, вертикальний, порівняльний аналіз, аналіз ринків та аналіз коефіцієнтів (рис. 2.9).

Найбільше значення в ході аналізу прибутку має коефіцієнтний та факторний методи аналізу прибутку. Аналіз коефіцієнтів базується на розрахунку співвідношення різноманітних абсолютних показників.

У процесі використання даної системи аналізу визначаються різноманітні відносні показники, що характеризують окремі аспекти формування, розподілу та використання прибутку банку. У практиці управління прибутком найбільше поширення отримали системи аналітичних коефіцієнтів, наведені в табл. 2.9.

Таблиця 2.5 - Методи факторного аналізу процентних доходів і процентних витрат

Таблиця 2.6 - Факторні моделі основних видів доходів і витрат

Таблиця 2.7 - Показники дзеркального аналізу доходів і витрат банку

Дослідження прибутку не може вважатися повним без проведення глибокого факторного аналізу.

Чистий прибуток, що відображає фінансовий результат комерційної діяльності банку, загалом формується під впливом таких факторів: зміна розміру власного капіталу (В1); зміна маржі прибутку (Н4); зміна рівня ефективності використання активів (Н2); зміна рівня мультиплікатора капіталу (НЗ).

Модель, використовувана для факторного аналізу прибутку, має такий вигляд:

, (2.18)

або в агрегованому вигляді:

. (2.19)

Розрахунок факторних впливів на чистий прибуток здійснюється в такій послідовності:

1. Розрахунок загальної зміни прибутку:

, (2.20)

де П - прибуток звітного (поточного) року;

По -- прибуток базового року.

2. Розрахунок впливу на прибуток зміни розміру капіталу:

, (2.21)

Таблиця 2.8 - Основні показники коефіцієнтного аналізу доходів і витрат

де В1 - власний капітал звітного періоду;

В10 - власний капітал базового періоду;

Н4 - маржа прибутку звітного періоду;

Н2 -- рівень ефективності використання активів звітного періоду;

НЗ - мультиплікатор капіталу звітного періоду.

3. Розрахунок впливу на прибуток зміни розміру маржі прибутку:

, (2.22)

де Н40 - маржа прибутку базового періоду.

4. Розрахунок впливу на прибуток зміни рівня ефективності використання активів:

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17


ИНТЕРЕСНОЕ



© 2009 Все права защищены.