Економічна оцінка кредитного процесу

p align="left">У сучасних умовах комерційні банки в Україні проводять самостійну депозитну відсоткову політику. НБУ регулює від-соткову ставку шляхом встановлення офіційної облікової ставки. Із зміною облікової ставки НБУ комерційні банки вимушені змінювати й відсоткові ставки за депозитами. При формуванні свого депозитного портфеля комерційні банки беруть до уваги норми обов'язкових резервів (резервних ви-мог НБУ).

Управління депозитними операціями -- це сукупність стратегічних і тактичних заходів, які проводить комерційний банк з метою залучення тимчасово вільних грошових коштів клієнтів, та утворення на цій основі кредитних ресурсів. На-дійність і сталість джерел формування кредитних ресурсів забезпечується на основі багатоманітності видів та умов (аж до індивідуалізації) проведення депозитних операцій стосов-но конкретних юридичних і фізичних осіб.

Ефективне управління депозитними Операціями передба-чає розширення мережі та видів депозитних рахунків, задо-волення потреб клієнтів в найрізноманітніших банківських послугах, забезпечення гарантій вкладень через систему стра-хування депозитів тощо.

Стратегічні інструменти управління депозитами банку включають заходи, спрямовані на зміцнення його позицій на депозитному ринку, що передбачає врахування всього комп-лексу чинників, які створюють зовнішнє середовище для бан-ківської діяльності. Тактичні інструменти управління депозитними операціями у банку включають заходи поліп-шення внутрішньої організації депозитної роботи: вдоско-налення правил і порядку здійснення депозитних угод, поліп-шення роботи персоналу банку, який займається пасивними операціями, пошук нових форм роботи з клієнтами, зменшен-ня ймовірності ризику та нераціональних рішень тощо.

У стратегічному плані управління депозитною діяльністю банку спирається на маркетинг депозитного ринку, регулю-вання попиту і пропозиції депозитних послуг. У тактичному плані управління депозитними операціями банку передбачає, насамперед, налагодження чіткого моніторингу кількості та якості свого депозитного портфеля.

Специфічною рисою депозитних операцій є активна роль клієнта банку, який самостійно визначає величину вкладу, тобто частку своїх доходів, яку він спрямовує на заощадження

Подорожчання депозитів призводить і до подорожчання кредитних ресурсів банку. Тому прагнення банку до макси-мального задоволення потреб вкладників мають обмежува-тися майбутніми можливостями прибуткового розміщення залучених ресурсів під більш високий, порівняно з депозита-ми, відсоток. Для реалізації цього завдання комерційні бан-ки встановлюють мінімальну суму строкового депозитного вкладу, мінімальний термін, на який вкладаються грошові кошти, річну відсоткову ставку, періодичність виплати відсот-ка (щомісячно, щоквартально, по закінченні строку) тощо.

Ефективне управління депозитними операціями створює умови для оптимального ресурсного регулювання в комерційному банку.

Пасивні операції комерційного банку органічно пов'язані з активними операціями. Банківський менеджмент невід-дільний від забезпечення ефективних взаємозв'язків пасив-них і активних операцій банку. Залучення грошових коштів на депозити в банк втрачає будь-який сенс, якщо немає надій-них каналів їх наступного прибуткового розміщення.

Комерційний банк відповідає перед вкладником за зобов'я-заннями, що випливають з депозитного договору, власними коштами, майном і всіма належними активами.

Надійна та ефективна система гарантування вкладів ство-рює умови для захисту інтересів вкладників на випадок не-платоспроможності чи банкрутства банку, зменшення ризи-ку кризи банківської системи внаслідок втрати ліквідності через масове зняття депозитів, підвищення ефективності управління грошово-кредитною сферою економіки внаслідок збіль-шення обсягу депозитів.

Питання фінансового контролю за депозитними операція-ми визначаються чинним законодавством, нормативними актами НБУ і внутрішніми документами банку. Бухгалтер-ський облік залучення та розміщення депозитів, сплати ви-трат та отримання доходу за ними здійснюється за відповід-ними групами балансових та позабалансових рахунків.

Внутрішній бухгалтерський контроль за депозитними опе-раціями має бути побудований таким чином, щоб гарантува-ти, що: 1) депозити прийняті на умовах щодо строків і лімітів згідно з правилами і нормами, схваленими правлінням бан-ку; 2) всі депозити прийняті на підставі та відповідно до відсоткової ставки, яка застосовується у банку; 3) всі бухгалтерські записи, проведені за депозитними рахунками, вірно відображені у бухгалтерському обліку.

У кожному банку має бути створена система реєстрації депозитів, мста застосування якої -- забезпечити вірний та своєчасний запис у бухгалтерському обліку суми за депозита-ми, дати нарахування і сплати відсотків, дати погашення депо-зитів та відсоткові ставки. Нарахування відсотків і здійснення відповідних записів у бухгалтерському обліку банку має періо-дично перевірятися особами, які не причетні до нарахуван-ня. Відсотки, відображені на окремих аналітичних рахунках відсоткових витрат (доходів), мають бути вивірені із сумою відсотків, сплачених депонентові або отримані від банку.

Гарантією успішного управління депозитними операція-ми є взаємовигідні відносини між банком і клієнтом. Щоб збільшити депозитні залучення, банк повинен ретельно і по-стійно вивчати інтереси і запити вкладників -- юридичних і фізичних осіб

3.2 Кредитний процес в комерційному банку

Кредитування -- основна функція комерційного банку. Тому чітке розуміння сутності кредитного процесу та принци-пів його організації, вміле їх використання на практиці має важ-ливе значення для ефективної діяльності банку. Всі питання, що пов'язані з банківським кредитуванням, вирішуються по-зичальником і банком шляхом укладання кредитного догово-ру. У кредитному договорі визначається також величина від-соткової ставки, під якої залежить розмір прибутку банку.

Кредитний процес -- це рух банківського кредиту як послідовний перебіг його організаційних стадій (етапів). У ході кредит-ного процесу відбувається послідовна зміна стадій механіз-му банківського кредиту. Комерційні банки можуть надава-ти кредити всім суб'єктам господарської діяльності незалеж-но від їхньої галузевої приналежності, статусу, форм влас-ності за наявності у них реальних можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом. У теорії та практиці кредитування виокремлюють, як пра-вило, сім основних стадій кредитного процесу, управління якими банк повинен ретельно організовувати:

1) розгляд заявки позичальника на отримання кредиту;

2) аналіз фінансового стану (кредитоспроможності) клієнта;

3) розробка умов позики; підготовка та укладання кредит-ного договору;

4) визначення порядку забезпечення кредиту, гарантій повернення позики;

5) процедура надання позики;

6) процедура погашення позики;

7) контроль за кредитною операцією.

Перша стадія кредитного процесу включає аналіз і попе-редній відбір заявок на отримання кредиту. Для цього про-водиться науково обґрунтована експертиза доцільності надан-ня позики. Головне завдання кредитних працівників комер-ційного банку на цій стадії -- зібрати найповнішу інформа-цію про потенціального позичальника.

На другій стадії кредитного процесу банк визначає креди-тоспроможність і фінансове становище клієнта. Кредитні працівники повинні оцінити: якою мірою потенційний по-зичальник здатний повністю і в строк розрахуватися за свої-ми борговими зобов'язаннями. Чим точніше банк зуміє ви-значити кредитоспроможність клієнта, тим ширше можли-вості банку для зниження кредитного ризику.

На третій стадії кредитного процесу банк приймає кінце-ве рішення про можливість, умови і форми надання позики. Оцінка майбутньої кредитної операції здійснюється на під-ставі проведення техніко-економічного обґрунтування пози-ки. Завершується ця стадія оформленням і укладанням кре-дитного договору, який стає для банку засобом управління подальшими стадіями кредитного процесу.

Четверта стадія кредитного процесу пов'язана із визна-ченням умов забезпечення повернення кредиту. У центрі розв'язання даної проблеми знаходиться обґрунтований вибір об'єкта (предмета) застави. Для цього має бути забезпечене правильне оформлення заставних юридичних документів, чітке визначення прав і зобов'язань банку і позичальника згідно з нормами чинного заставного права. Засобом забезпе-чення повернення банківської позики може бути й гарантія.

На п'ятій стадії кредитного процесу банк на основі кре-дитного договору здійснює процедуру надання позики. Кон-кретний спосіб надання кредиту, а також вид позичкового рахунку визначається особливостями цієї кредитної операції. Процедура надання позики має бути зручною, оперативною і взаємовигідною для банку та позичальника.

Шоста стадія кредитного процесу -- повернення позики з відсотками та завершення кредитної операції. Конкретний спосіб погашення позики обумовлюється у тексті кредитно-го договору. В умовах фінансової кризи і збільшення взаєм-ної дебіторсько-кредиторської заборгованості господарських суб'єктів банк повинен приділяти постійну увагу повному і своєчасному виконанню кредитних договорів щодо погашен-ня наданих позик. Усі випадки непогашення позик мають детально аналізуватися кредитними працівниками, щоб у майбутньому не допускати подібного.

Сьома стадія є специфічною в тому плані, що банківський контроль та управління кредитним процесом здійснюється на кожній його стадії. Систематичний моніторинг стану кре-дитного процесу, що поєднується з постійним аналізом якості кредитного портфеля банку посідає одне з центральних місць у системі банківського менеджменту. Головне завдання, яке вирішується на заключній стадії, -- розробка нагальних прак-тичних пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення кре-дитної політики комерційного банку.

У структурі будь-якого комерційного банку функціонує кредитне управління (відділ), яке безпосередньо веде роботу з клієнтами з питань кредитування.

3.2.1 Кредитний договір

Кредитний договір -- цивільно-правовий документ, який визначає взаємні юридичні права і зобов'язання та економіч-ну відповідальність комерційного банку і клієнта (позичаль-ника) з приводу проведення кредитної операції. Кредитні відносини між кредитором (банком) і позичальником обо-в'язково набувають договірного характеру. В правовій дер-жаві має забезпечуватися повноцінна правова основа кредит-ного процесу. Здійснення кредитного обслуговування на до-говірній основі передбачається Законом України "Про бан-ки і банківську діяльність.

Згідно із Цивільним кодексом України основною від-мінністю між кредитним договором і договором позики є безвідплатний характер останнього. Позичальник за догово-ром позики не сплачує позикодавцеві відсотків за позику, що є обов'язковою й істотною умовою кредитного договору.

Кредитні договори укладаються в письмовій формі і не можуть змінюватися в односторонньому порядку без згоди сторін. Стороною за кредитним договором є банк, а не кредитне управління (відділ) банку або інший його структурний підрозділ. У разі порушення цієї умови договір, укладений структурною одиницею банку від свого імені, вважається недійсним. Зміни в договір вносяться за погодженням обох сторін. Кредитний договір має бути підписаний повноважни-ми особами сторін, які його укладають. Спірні питання щодо виконання договору у разі недосягнення згоди між сторона-ми розглядаються арбітражем або судом.

За своєю структурою кредитний договір має включати такі складові:

-- преамбулу, в якій зазначаються найменування сторін та їх організаційно-правова форма;

-- предмет і суму договору; (уточнюється мета кредиту, його сума, строк надання позики, величина річних відсотків; указується номер і дата договору);

-- умови забезпечення кредиту вказується конкретно: до-говір застави, договір поруки (гарантія), цінні папери або інші документи; зазначається, що кредит, наданий банком, забезпе-чується всім належним позичальникові майном і коштами);

-- порядок надання і погашення позики (розкривається конкретний механізм видачі і погашення позики із зазна-ченням терміну);

-- зобов'язання банку і позичальника (банк зобов'язуєть-ся відкрити позичальникові певний (вказується номер) по-зичковий рахунок для видачі кредиту; позичальник зобов'я-зується використати кредит на зазначені у договорі цілі та забезпечити повернення одержаного кредиту і сплату нара-хованих відсотків із свого поточного рахунка у встановлені строки відповідно до строкових зобов'язань;

-- права банку і позичальника (банк має право у разі не-дотримання позичальником умов договору розірвати його і достроково стягнути кредит зі сплатою штрафу -- вказуєть-ся розмір штрафу у відсотках до суми позички позичальник має право достроково розірвати договір, повністю повернув-ши одержаний кредит, включаючи відсотки за його користу-вання, попередньо повідомивши про це банк);

— санкції у разі невиконання умов договору;

— порядок розгляду спірних питань (вони вирішуються згідно з чинним законодавством в арбітражному порядку);

-- особливі умови (наприклад порядок внесення змін у договір; зміни у договорі оформляються додатковою угодою сторін);

-- строк дії договору (строк дії кредитного договору вста-новлюється з дня надання кредиту і до повного погашення позики та відсотків за нею);

— юридичні адреси та реквізити сторін;

— підписи сторін.

До тексту кредитного договору часто включають так звані зобов'язальні умови, заборонні умови, а також обмежувальні умови. До зобов'язувальних умов відно-сяться умови, що покладають певні зобов'язання на керівни-цтво підприємства-позичальника. Це, приміром, надання бан-кові через певні проміжки часу фінансових звітів підприєм-ства, а також іншої необхідної фінансово-облікової інфор-мації; підтримання позичальником фіксованої величини оборотного капіталу вище певного мінімального рівня; забез-печення стабільності керівного складу підприємства на час дії договору тощо. Заборонні умови -- це дії, які позичаль-ник зобов'язується не здійснювати під час кредитної операції без попереднього погодження із банком. Йдеться, наприклад, про заборону підприємству-позичальнику проводити реорганізацію і зміну юридичного статусу в період дії кредитного договору; заборону позичальнику на продаж або надання в оренду активної частини його основного капіталу; заборону виступати гарантом для іншого позичальника тощо. Обме-жувальні умови кредитного договору дозволяють підприєм-ству-позичальнику певні дії, але лише в заздалегідь встанов-лених межах. Це, приміром, обмеження величини дивідендів, які акціонерне товариство-позичальник має право виплачу-вати власним акціонерам під час реалізації кредитного до-говору; обмеження величини премій, доплат до заробітної плати, матеріальних допомог, що виплачуються працівникам підприємства-позичальника, тощо.

Кредитний договір може бути укладений як складанням одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обмі-ну листами, телеграмами, телефонограмами та ін., підписаними стороною, яка їх надсилає. Факт укладання кредитного дого-вору підкреслює добровільність участі сторін у даній кредитній операції.

Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного договору, за цільовим використанням по-зики, своєчасним і повним її погашенням. При цьому банк протягом усього строку дії кредитного договору підтримує ділові контакти з позичальником, зобов'язаний проводити перевірки стану збереження заставного майна, що повинно бути передбачено кредитним договором. У разі виявлення фактів використання кредиту не за цільовим призначенням банк має право достроково розірвати кредитний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів у межах зобов'язань позичальника за кредитним договором у встановленому чин-ним законодавством порядку.

На договірних засадах шляхом укладання кредитних до-говорів визначаються також кредитні відносини між комер-ційними банками (міжбанківські кредити).

Чітке визначення умов кредитного договору дозволяє забез-печити ефективну взаємовигідну для банку і позичальника реалізацію кредитної операції на всіх її стадіях. Правильно складений кредитний договір служить для захисту інтересів як банку, так і клієнта-позичальника.

НБУ вимагає, щоб у кредитних договорах передбачалася конкретна відповідальність сторін за порушення умов їх угоди. Йдеться, насамперед, про відповідальність позичальника за несвоєчасне повернення кредиту та відсотків за його ко-ристування у вигляді стягнення кредитором пені за кожний день прострочення; відповідальність банку за несвоєчасне пе-рерахування валюти кредиту у вигляді сплати позичальни-кові пені за кожний день прострочення; відповідальність по-зичальника за використання не за цільовим призначенням кредитів за рахунок отриманих від НБУ кредитних ресурсів або власних ресурсів комерційного банку у вигляді стягнен-ня з позичальника штрафу у відсотках від розміру викорис-таного не за призначенням кредиту.

3.2.2 Відсоткова ставка, нарахування, сплата і стягнення

Позичковий відсоток -- плата, яку отримує кредитор від позичальника за користування останнім позиченими гроши-ма. Ставка (або норма) відсотка -- це відносний показ-ник ціни банківського кредиту, що відображає відношення суми сплачених відсотків до величини позики. Комерційні банки як незалежні економічні суб'єкти мають право само-стійно встановлювати рівень відсоткової ставки за кредита-ми залежно від попиту та пропозиції на кредитному ринку та рівня облікової ставки НБУ.

Банківський позичковий відсоток відображає економічні відносини перерозподілу і привласнення банком частини прибутку, що створюється на підприємствах-позичальниках внаслідок продуктивного використання наданої позики. У зв'язку з цим інтенсивність попиту на банківський кредит з боку господарських суб'єктів визначається, насамперед, рів-нем і динамікою розвитку виробничого процесу та ступенем ділової активності товаровиробників.

Формування відсоткової ставки бататофакторний процес, який визначається багатьма чинниками. Серед них: рівень облікової ставки Національного банку, термін надання пози-ки, особливості забезпечення позики, платоспроможність і авторитет позичальника, темпи інфляції, перспективи зміни ринкової кон'юнктури тощо. Сукупність цих чинників буде визначати межі диференціації кредитного відсотка. Голов-ним чинником, що впливає на рівень відсоткових ставок, є ціна кредитних ресурсів. Чим дорожче банку обходиться форму-вання кредитних ресурсів, тим вище відсоткова ставка. В сучасних умовах вирішальний вплив на ціну кредитних ре-сурсів здійснюють, насамперед, розміри депозитних ставок. За короткостроковими позиками ставка, як правило, вища, ніж за довгостроковими. Короткостроковими є кредити на поточ-ну виробничу діяльність; вони, як правило, забезпечені това-рами, які швидко реалізуються.

Суттєвий вплив на рівень відсоткової ставки здійснює ін-фляція. В умовах інфляційних очікувань комерційні банки змушені "страхувати" себе на випадок прискорення темпів інфляції шляхом збільшення ставок за кредитами. Позич-ковий відсоток за мінусом знецінення грошей часто нази-вається "реальним відсотком". Використовується також поняття "від'ємний відсоток", який відображає умови випе-редження темпів знецінення грошей відносно темпів зростан-ня позичкового відсотка.

У банківській практиці широко використовується термії "маржа". Маржа -- це різниця між відсотковими ставками для процесу кредитування -- це різниця між ставками виданих кредитів (ставки позичкового відсотка) і залучених депозитних коштів (ставки депозитного відсотка» Зрозуміло, ще маржа має бути такого рівня, щоби забезпечувати належну рентабельність комерційного банку і створювати фінансові ресурси для його розвитку. Проте банк, що орієнтується не довгострокові перспективи своєї діяльності, не розглядає максимізацію маржі як визначальну свою мету і першочергове завдання. Часто буває економічно вигідніше інше: створити пільгові умови для постійних клієнтів, сприяти розширенню їх кола, надавати допомогу в розвитку їхньої фінансово-гос-подарської активності тощо. Робота на перспективу у сфері управління відсотковими ставками більшою мірою сприяти-ме забезпеченню ліквідності, рентабельності й розширенню діяльності комерційних банків.

Централізоване регулювання рівня відсоткових ставок здійснюється НБУ на базі зміни офіційної облікової ставки. Облікова ставка НБУ є нині одним із основних важелів регу-лювання фінансово-кредитної сфери національної економі-ки. Українські комерційні банки враховують цей важливий норматив у своїй кредитній діяльності.

Методика визначення облікової ставки НБУ базується на п'яти основних принципах:

-- забезпечення позитивного реального рівня ставки від-носно інфляції;

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8