Державно-правове регулювання страхування у сфері зовнішньоекономічної діяльност

p align="left">У підрозділі 1.2. “Зміст, поняття, принципи та сучасний стан страхового ринку” доводиться, що проблема державного регулювання інституту страхування є однією з найбільш актуальних у теорії та практиці сучасного вітчизняного страхування. Важливість її дослідження пов'язана з тим, що ця система дотепер остаточно не сформувалася: змінюється стан самого страхового ринку, постійно вдосконалюється нормативна база страхування, зазнає змін діяльність органів державного регулювання. Нестійкість системи державного регулювання страхового ринку викликана внутрішніми факторами страхового ринку, але водночас є й прямим наслідком макроекономічних процесів, проблем економіки у цілому, а також розвитком міжнародних інтеграційних тенденцій.

За сучасних умов сфера страхування охоплює всі сторони виробничого й соціально-економічного життя суспільства, виконуючи такі функції: 1) захищає майнові інтереси фізичних та юридичних осіб; 2) створює нові механізми фінансування; 3) мінімізує причини та наслідки настання страхових випадків; 4) сприяє захисту національних інтересів; 5) стимулює розвиток підприємництва та окремих його галузей; 6) забезпечує захист інтересів постраждалих осіб у системі відносин цивільно-правової відповідальності; 7) звільняє державний бюджет від додаткових фінансових видатків; 8) збільшує інвестиційну привабливість суб'єктів господарювання та держави в цілому.

Проаналізувавши вітчизняний досвід регулювання діяльності на страховому ринку, автор дійшов висновку, що загальними принципами страхування в Україні є: 1) забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою всіх суб'єктів господарювання; 2) свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законодавством; 3) вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України; 4) заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

У підрозділі 1.3. “Правове регулювання страхування в Україні та інших країнах” досліджуються питання правового регулювання страхування на теренах нашої держави та у світовій практиці.

Страховий ринок у будь-якій країні, у тому числі й в Україні, розвивається в рамках, встановлених державою. На жаль, страхування в нашій державі наразі ще не користується належним авторитетом і попитом. Причин тому багато. Це й історичні традиції, і рівень економічного розвитку країни, життя населення, підготовки менеджерів, економічної освіти населення в цілому, і репутація вітчизняних страховиків тощо. Але не менш важливу роль тут відіграє і сама держава.

Нині в Україні реалізація державної політики щодо розвитку страхового ринку та його державно-правове регулювання здійснюються через відповідну систему органів законодавчої, виконавчої та судової влади. Уповноваженим органом, що здійснює реалізацію державної політики на страховому ринку, є Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України.

Відзначається, що в регулюванні вітчизняного страхового ринку залишається ряд невирішених проблем, зокрема: 1) недостатня узгодженість дій державних органів, що опікуються питаннями страхування, а також державних органів і саморегулівних організацій, що призводить до безсистемних рішень і зниження загального рівня державного регулювання страхової діяльності; 2) недостатній обсяг повноважень державних органів щодо застосування санкцій та притягнення до відповідальності юридичних і фізичних осіб за порушення страхового законодавства, що не сприяє підвищенню рівня відповідальності професійних учасників страхового ринку; 3) відсутність якісної системи обліку, звітності, розкриття інформації та нагляду за діяльністю страхових організацій.

Висвітлюються правові засади здійснення регулювання страхової діяльності на території країн Європейського Союзу та Співдружності незалежних держав.

Розділ 2 “Страхування у сфері зовнішньоекономічної діяльності” присвячений сутності страхових операцій у сфері зовнішньоекономічної діяльності, характеристиці ризиків та окремим правопорушенням, що мають місце у даній сфері.

У підрозділі 2.1. “Характеристика страхових операцій у сфері зовнішньоекономічної діяльності” наголошується, що страхування у сфері зовнішньоекономічної діяльності охоплює комплекс видів страхування, які забезпечують захист інтересів вітчизняних і закордонних учасників тих чи інших форм міжнародного співробітництва. Воно включає страхування експортно-імпортних вантажів, засобів транспорту, що їх перевозять, вітчизняних майнових інтересів за кордоном, туризму й автотуризму, майнових інтересів іноземних фізичних і юридичних осіб у нашій країні, діяльності спільних підприємств, морське страхування, страхування зовнішньоторговельної діяльності. Залежно від змісту відповідних контрактів витрати щодо страхування може нести кожна зі сторін, яка обирає страхову компанію та умови страхування.

Підкреслюється, що найбільш поширеними страховими операціями у сфері зовнішньоекономічної діяльності є страхування засобів водного транспорту, засобів повітряного транспорту, засобів наземного транспорту і вантажів, які перевозяться цими видами транспорту.

Сучасне страхування передбачає широкий набір послуг, пов'язаних із зовнішньоекономічною діяльністю. Проте практика свідчить, що учасники зовнішньоекономічної діяльності використовують найчастіше ті види страхування, які є обов'язковими для здійснення зовнішньоекономічної діяльності, тобто без яких неможливо було б здійснювати ту чи іншу діяльність. Досить часто застосовуються види страхування, які є частиною міжнародних торгових звичаїв, наприклад, страхування вантажів.

У підрозділі 2.2. “Характеристика страхування ризиків у сфері зовнішньоекономічної діяльності” детально охарактеризовано ризики, а також висвітлено специфіку страхування у зовнішньоекономічній сфері.

Констатується, що зовнішньоекономічна діяльність, як правило, пов'язана з різного роду ризиками. Ризик - це можливі небезпечні події, які можуть відбутися і, в результаті яких виникають збитки, майнова втрата в учасників зовнішньоекономічної підприємницької діяльності. Іншими словами, ризик - це можлива небезпека втрат.

Вивчення нормативно-правових актів, спеціальної та наукової літератури дало можливість стверджувати, що страхування зовнішньоекономічного ризику - це комплекс видів страхування, які забезпечують захист інтересів вітчизняних та іноземних учасників різних форм міжнародної співпраці. Страхування зовнішньоекономічного ризику включає страхування експортно-імпортних вантажів, засобів транспорту, які перевозять вантажі, страхування будівельно-монтажних ризиків, експортних кредитів, міжнародних торгово-промислових та інших виставок, які створюються спільно з іноземними фірмами, тощо. Такі страхові операції здійснюються у вільноконвертованій та національній валюті. У більшості видів страхування укладення таких договорів добровільне. Залежно від змісту відповідних контрактів витрати на страхування може нести будь-яка зі сторін.

Автором дано визначення поняття “страхування у сфері зовнішньоекономічної діяльності”, а саме: “комплекс різноманітних видів страхування, які здійснюються на підставі чинного та міжнародного законодавства, що включають відносини економічного та правового характеру та мають на меті забезпечити захист майнових інтересів суб'єктів господарювання у разі настання страхового випадку”.

Підрозділ 2.3. “Страхові правопорушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності та напрямки протидії” присвячений правопорушенням, що мають місце у сфері страхування зовнішньоекономічної діяльності, а також акцентується увага на необхідності протидії такого роду правопорушенням.

Питання боротьби із правопорушеннями у сфері страхування зовнішньоекономічної діяльності є досить поширеними. Будучи затребуваним суспільством як основний важіль допомоги при настанні несприятливих подій, що підривають економіку держав та підприємницьких структур, страхування саме спрямованістю своєї діяльності дає можливість застосовувати проти нього різні форми правопорушень - від простого обману до витончених комбінацій.

Проблема протидії правопорушенням при страхуванні актуальна для всіх країн. Дослідження цих тенденцій підтверджують значні збитки, що заподіяні злочинністю в цій сфері. В 10 % випадків страхове відшкодування або завищене, або виплата здійснена незаконно. У цілому ж, якщо це перевести на клієнтів, які одержали відшкодування від страхової компанії, 2-3 % від їх загальної кількості одержали відшкодування оманливим шляхом за рахунок коштів інших страхувальників.

Боротьба з правопорушеннями як взагалі, так і безпосередньо у сфері страхування зовнішньоекономічної діяльності, насамперед, вимагає не лише чіткого знання норм чинного законодавства, а й неухильного його дотримання.

У розділі 3 “Напрямки удосконалення державного регулювання діяльності страховиків, перестраховиків та страхових посередників” визначаються шляхи підвищення ефективності регулювання діяльності на вітчизняному страховому ринку, а також окреслюються основні напрямки розвитку чинного законодавства, яке регулює сферу страхування.

У підрозділі 3.1. “Розвиток інституту перестрахування у сфері зовнішньоекономічної діяльності” розглянуто історичні аспекти виникнення та поширення перестрахування на міжнародному рівні. Підкреслюється, що перше відоме перестрахування було здійснене в морському страхуванні в 1370 році: перестраховувалася частина рейсу, що здійснювала перевезення вантажів з м. Генуя у м. Брюге. Угода з перестрахування укладалася двома комерсантами, які діяли як перестраховики, з однієї сторони, а з іншої - третьою особою, яка представляла перестраховика. Разом з тим, окремі дослідники пов'язують появу інституту перестрахування з кінцем XVI століття, відколи з'являються угоди, де купці-страховики ділять між собою ризики.

Перестрахування є окремою сферою страхової діяльності. Його вважають “вторинним” страхуванням або страхуванням самих страховиків. Перестрахування - це самостійна галузь страхування, яка захищає саме страховика від можливих фінансових втрат у випадку, коли він був би змушений здійснювати виплати за укладеними угодами страхування, не маючи перестрахувального покриття.

Акцентується увага на тому, що для страховиків, що працюють в Україні, передбачено обов'язкове перестрахування, якщо страхова сума за окремим об'єктом і видом страхування перевищує 10 % суми сплаченого статутного фонду і створених страхових резервів на останню звітну дату. Водночас, для перестраховиків, що працюють за межами України, перестрахування є реальною економічною передумовою здійснення таких видів страхової діяльності, як страхування міжнародних перевезень, страхування інвестиційних проектів, а також об'єктів підвищеного ризику тощо.

В Україні майже відсутні страхові компанії, які спроможні самостійно покрити страхові відшкодування від реалізації страхового ризику на великих промислових підприємствах, у авіаційному чи морському страхуванні. Отже, такий результат спонукає страховиків активно здійснювати перестрахування.

У підрозділі 3.2. “Удосконалення державного регулювання діяльності страхових посередників” визначено сутність страхового посередництва, як виду страхової діяльності та виокремлено напрямки удосконалення системи державного регулювання діяльності страхових посередників. Зазначається, що до страхових посередників слід відносити страхових агентів і страхових (перестрахових) брокерів.

Крім цього, у страховій практиці посередницькі функції можуть виконувати також банки, туристичні агентства, транспортні підприємства, відділення зв'язку, нотаріальні контори, казначейства, універмаги, будівельні компанії тощо. Водночас, на страховому ринку (як вітчизняному, так і міжнародному) посередники відіграють істотну роль. Це підтверджує той факт, що у переважній більшості країн Європейського Союзу понад 50 % усіх угод страхування укладають за посередництвом брокерів та агентів. Тож у перспективі роль страхових посередників буде зростати.

Удосконалення державного регулювання діяльності страхових посередників має бути спрямовано на посилення якості виконання функцій щодо запобігання банкрутству страхових посередників; порушенню ними зобов'язань перед страхувальниками; здійсненню псевдострахування з метою легалізації коштів отриманих протиправним шляхом; виплати керівникам та іншим відповідальним особам підприємств, установ та організацій, особливо державного сектору, незаконних комісійних винагород. Способами досягнення цього є: 1) запровадження поточного нагляду за фінансовим станом страхових посередників через здійснення контролю за фінансовою звітністю; 2) удосконалення технології ліцензування страхових посередників, у тому числі за рахунок уведення більшої кількості уніфікованих вимог до правил страхування; 3) опрацювання економічно обґрунтованих нормативів діяльності страхових посередників, дотримання яких мінімізує ризик дестабілізації їх роботи; 4) розширення прав та підвищення оперативності уповноваженого органу за діяльністю страхових посередників.

Підрозділ 3.3. “Фактори, що впливають на ефективність регулювання діяльності на вітчизняному страховому ринку” присвячений дослідженню та вивченню окремих груп факторів, які впливають на ефективність регулювання діяльності на страховому ринку.

Страховий ринок як частина фінансової сфери є об'єктом державного управління. Управління діяльністю на ринку страхових послуг здійснюється шляхом впливу держави на організацію та функціонування суб'єктів ринку з метою упорядкування і підвищення ефективності їх діяльності.

Аргументується, що однією із найбільш поширених груп факторів, які здійснюють вплив на ступінь регулювання діяльності на страховому ринку є наявність багатьох негативних тенденцій та суттєвих диспропорцій у розвитку ринку страхових послуг України. Як наслідок, це потребує підвищеної уваги з боку державних органів з регулювання та нагляду за страховою діяльністю і врахування в процесі управління розвитком кожного суб'єкта господарювання на вітчизняному страховому ринку. До таких груп факторів слід віднести: 1) фіктивність значної частини страхових операцій; 2) низький рівень покриття ризиків; 3) більша частина активів фінансується власними коштами, а не із залучених джерел; 4) нерозвиненість довгострокового страхування життя, недержавного пенсійного забезпечення та відсутність правового регулювання діяльності страховиків у сфері обов'язкового медичного страхування; 5) недостатність надійних фінансових інструментів для інвестування; 6) надмірна кількість страхових компаній та низький рівень їх капіталізації, а також слабкий розвиток національного перестрахового ринку; 7) використання страхового ринку суб'єктами господарювання для оптимізації оподаткування та виведення капіталу за кордон; 8) низький рівень страхової культури населення; 9) недостатній рівень реалізації норми статті 22 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” щодо співпраці та координації діяльності між органами, які здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг.

Ще однією з груп факторів, які, на думку автора, здійснюють вплив на ефективність регулювання діяльності на страховому ринку, є ряд аспектів негативного спрямування, зокрема: 1) існуючий рівень платоспроможності та попиту фізичних та юридичних осіб на страхові послуги; 2) недостатнє використання ринкового механізму у сфері страхування і, зокрема, нерозвиненість обов'язкового страхування, без чого не може активно розвиватися ринок добровільного страхування; 3) відсутність системи заходів для вдосконалення податкового законодавства на ринку страхових послуг; 4) інформаційна закритість ринку страхових послуг, що створює проблеми для потенційних страхувальників у виборі стійких страхових організацій; 5) недосконалість організаційно-правового забезпечення державного страхового нагляду.

У підрозділі 3.4. “Основні напрямки подальшого розвитку національного законодавства, яке регулює відносини у сфері страхування” проаналізоване чинне законодавство, що регулює відносини на ринку страхових послуг, виокремлено його основні недоліки, а також окреслено напрямки його подальшої розбудови.

З метою підвищення фінансової надійності інституту страхування, забезпечення рівних і справедливих умов для суб'єктів страхового ринку серед першочергових завдань його розвитку необхідно розробити та прийняти Концепцію розвитку страхового ринку України до 2012 року, яка б передбачала, з урахуванням принципів та стандартів, рекомендованих Міжнародною асоціацією нагляду за страховою діяльністю, а також законодавства Європейського Союзу у сфері страхування, конкретні заходи, зокрема: 1) удосконалення державного регулювання; 2) розширення сфери застосування страхових послуг, у тому числі за рахунок розвитку страхового посередництва; 3) активне використання інвестиційного потенціалу учасників страхового ринку; 4) визначення механізму контролю та особливостей його проведення; 5) прискорений розвиток недержавного пенсійного та медичного страхування.

Разом з тим, для покращання стану вітчизняного законодавства, яке регулює відносини у сфері страхування, слід внести зміни до Цивільного та Господарського кодексів України, законів України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, “Про страхування”, “Про недержавне пенсійне забезпечення” щодо: 1) удосконалення договірних відносин у сфері страхування; 2) внесення змін до класифікації ризиків та видів страхування; 3) посилення системи державного регулювання ринку страхових послуг; 4) підвищення захисту прав та законних інтересів страхувальників, у тому числі створення альтернативного механізму вирішення спорів на ринку страхових послуг (страховий омбудсмен).

Для вирішення пріоритетних завдань розвитку ринку страхових послуг у першочерговому порядку необхідно розробити та втілити заходи щодо вдосконалення та розвитку законодавства, яке регулює страхування, і, зокрема, забезпечити: 1) створення правових основ діяльності товариств співстрахування, а саме: розробити та прийняти закони України “Про співстрахування” та “Про діяльність страхового пулу”; 2) прийняття Податкового кодексу України; 3) вдосконалення здійснення державного нагляду за страховою діяльністю на території України.

ВИСНОВКИ

У висновках дисертації викладено найбільш важливі наукові та практичні здобутки; основні теоретичні положення і практичні рекомендації, що випливають із результатів дослідження; сформульовано конкретні пропозиції щодо вдосконалення державно-правового регулювання страхування у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Узагальнення результатів дослідження дало можливість зробити такі висновки:

1. Страхування виникло як засіб збереження матеріального благополуччя за умови настання випадкових, непередбачуваних, а також передбачуваних, але небажаних і таких, яких не можна уникнути випадків, з метою розподілу заподіяних окремим особам збитків між багатьма іншими членами суспільства, щоб полегшити тягар потерпілих. Страхування, як один із механізмів управління ризиками, сприяє захисту майнових прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб, безпеці та стабільності підприємництва. Роль страхування особливо важлива в контексті здійснення реформ, оскільки воно стимулює розвиток ринкових відносин та ділової активності, а також поліпшує інвестиційний клімат.

2. Сучасний стан правового регулювання діяльності суб'єктів ринку страхування в Україні та світі залежить від рівня розвитку законодавчої бази, інфраструктури, ефективності проваджуваної державою податково-бюджетної та грошово-кредитної політики, якості нагляду за страховою діяльністю та фінансовим станом страхових організацій. Ці фактори обумовлюють стратегічну позицію страхування в країнах з розвинутою ринковою економікою. Діяльність страхових організацій, як і діяльність комерційних банків і пенсійних фондів, що здійснюють операції з фінансами населення, насамперед, залежить від рівня їх довіри, страхової культури населення, стабільності економіки. Залежно від масштабів попиту та пропозиції на страхові послуги можна виділити: а) внутрішній - місцевий ринок, у якому існує безпосередній попит на страхові послуги; б) зовнішній - ринок, який виходить за межі внутрішнього ринку; в) міжнародний - ринок, на якому попит і пропозиція на страхові послуги сприймаються в масштабі світового господарства.

Страницы: 1, 2, 3