бесплатно рефераты
 

Цінні папери як об'єкти цивільних прав

p align="left"> Кошти, одержані від реалізації облігацій внутрішніх і місцевих позик, направляються відповідно до республіканського і місцевих бюджетів, до позабюджетних фондів місцевих рад. Кошти від розміщення облігацій підприємств направляються на цілі, визначені при їх випуску.

Облігації зовнішніх державних позик України - цінні папери, що розміщуються на міжнародних та іноземних фондових ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій. Облігації зовнішніх державних позик України можуть деномінуватися у конвертованій іноземній валюті. Облігації зовнішніх державних позик України випускаються процентними, дисконтними та можуть бути іменними або на пред'явника, з вільним або обмеженим колом обігу. Облігації зовнішніх державних позик України оплачуються виключно в конвертованій іноземній валюті відповідно до умов їх випуску.

Емітентом облігацій зовнішніх державних позик України є держава в особі Міністерства фінансів України. Грошові кошти, одержані від розміщення облігацій зовнішніх державних позик України, спрямовуються виключно до Державного бюджету України.

Ощадні сертифікати

Ощадний сертифікат - письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і процентів по ньому.

Ощадні сертифікати видаються строкові (під певний договірний процент на визначений строк) або до запитання, іменні та на пред'явника. Іменні сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж (відчуження) іншим особам є недійсним.

Ощадні сертифікати повинні мати такі реквізити: найменування цінного паперу - "ощадний сертифікат", найменування банку, що випустив сертифікат, та його місцезнаходження; порядковий номер сертифіката, дату випуску, суму депозиту, строк вилучення вкладу (для строкового сертифіката), найменування або ім'я держателя сертифіката (для іменного сертифіката); підпис керівника банку або іншої уповноваженої на це особи, печатку банку. Доход по ощадних сертифікатах виплачується при пред'явленні їх для оплати в банк, що їх випустив. У разі коли власник сертифіката вимагає повернення депонованих коштів по строковому сертифікату раніше обумовленого в ньому строку, то йому виплачується понижений процент, рівень якого визначається на договірних умовах при внесенні депозиту.

Векселі

Вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Випускаються такі види векселів: простий, переказний. Простий вексель містить такі реквізити:

а) найменування - "вексель";

б) просту і нічим не обумовлену обіцянку сплатити визначену

суму;

в) зазначення строку платежу;

г) зазначення місця, в якому повинен здійснитись платіж;

д) найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен

бути здійснений;

е) дату і місце складання векселя;

є) підпис того, хто видає документ (векселедавця).

Переказний вексель повинен містити крім реквізитів, передбачених у підпунктах "а", "в”, “є" частини третьої цієї статті, також: просту і нічим не обумовлену пропозицію сплатити певну суму; найменування того, хто повинен платити (платника). Документ, у якому відсутній будь-який з реквізитів, вказаних у частинах третій і четвертій цієї статті, відповідно для простого і переказного векселів, не має сили простого або переказного векселя, за винятком таких випадків:

а) вексель, строк платежу по якому не вказано, розглядається

як такий, що підлягає оплаті по пред'явленні;

б) при відсутності особливого зазначення місце, позначене

поруч з найменуванням платника (місце складання документа - для

простого векселя), вважається місцем платежу і одночасно місцем

проживання платника (векселедавця - для простого векселя);

в) вексель, в якому не вказано місце його складання,

визнається підписаним у місці, позначеному поруч з найменуванням

векселедавця.

Порядок випуску та обігу векселів визначається Кабінетом Міністрів України.

Емітент має право на випуск акцій, облігацій підприємств з моменту реєстрації цього випуску Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку. Якщо подані для реєстрації акції, облігації підприємств пропонуються для відкритого продажу, тобто призначені для розміщення між юридичними особами і громадянами, коло яких заздалегідь визначити неможливо, то емітент зобов'язаний подати реєструвальному органу для реєстрації також інформацію про випуск цих цінних паперів. Емітент зобов'язаний подати органу, що реєструє випуск цінних паперів або інформацію про випуск цінних паперів, баланс та довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою).

Порядок реєстрації випуску облігацій підприємств і акцій, а також інформації про їх випуск визначається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Реєстрація випуску цінних паперів повинна бути проведена не пізніш як за 30 днів з моменту подачі заяви з доданням необхідних документів. Орган, який реєструє випуск цінних паперів або інформацію

про випуск цінних паперів, зобов'язаний перевіряти відповідність поданих емітентом документів вимогам законодавства України. Відмова в реєстрації може мати місце лише в разі порушення

встановленого порядку або невідповідності поданих документів вимогам законодавства. У разі коли реєстрацію випуску цінних паперів у встановлений строк не проведено або в ній відмовлено з мотивів, які емітент вважає необгрунтованими, він може звернутися до суду. Реєстрація випуску цінних паперів або інформації про випуск цінних паперів, що проводиться Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, не може розглядатися як гарантія вартості цих цінних паперів. Загальний реєстр випуску цінних паперів ведеться Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Інвестиційний сертифікат - цінний папір, який розміщується компанією з управління активами пайового інвестиційного фонду та засвідчує право власності інвестора на частку в пайовому інвестиційному фонді. Правовий статус інвестиційного сертифіката визначається у Законі України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)".

Казначейські зобов'язання України - вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошей (грошових коштів) до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу (глава 4 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу").

Заставна - це борговий цінний папір, який засвідчує безумовне право його власника на отримання від боржника виконання за основним зобов'язанням, за умови, що воно підлягає виконанню в грошовій формі, а в разі невиконання основного зобов'язання - право звернути стягнення на предмет іпотеки. Заставна оформлюється, якщо її видача передбачена іпотечним договором. Форма і зміст заставної, порядок її передачі, умови реалізації прав та виконання обов'язків, за заставною визначаються нормами статей 20-22 Закону України “Про іпотеку”.

Іпотечний сертифікат - особливий вид цінного паперу, забезпечений іпотечними активами або іпотеками. Вимоги до іпотечних сертифікатів, етапи та умови їх емісії, умови обігу іпотечних сертифікатів, визначаються нормами розділу ІІІ Закону України “Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати”.

Сертифікат ФОН - цінний папір, що засвідчує право власника цього сертифіката на отримання частки чистих активів ФОН у грошовій формі після закінчення строку, на який був створений відповідний ФОН, та право вимагати дотримання обмежень прав довірчої власності управителем. Вимоги до сертифікатів ФОН, етапи та умови їх емісії, умови обігу сертифікатів ФОН, визначаються нормами розділу ІV Закону України “Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю”.

2.4. ГРУПИ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

Вказані види цінних паперів за своїми спільними ознаками формують групи цінних паперів. В Україні вже давно існує певний поділ цінних паперів на групи. Так, в Концепції функціонування та розвитку фондового ринку України, затвердженій постановою Верховної Ради України 22 вересня 1995 року, в розділі “Інструменти фондового ринку” вказується: “Забезпечення обороту фінансових ресурсів на фондовому ринку здійснюється через цінні папери, які поділяються на такі групи:

а) пайові цінні папери, за якими емітент не несе зобов'язання повернути гроші, інвестовані в його діяльність, але які засвідчують участь у статутному фонді, надають їх власникам право на участь в управлінні справами емітента і одержання частини прибутку у вигляді дивідендів та частини майна при ліквідації емітента;

б) боргові цінні папери, за якими емітент несе зобов'язання повернути у визначений термін гроші, інвестовані в його діяльність, але які не надають їх власникам права на участь в управлінні справами емітента;

в) похідні цінні папери, механізм обігу яких пов'язаний з пайовими, борговими цінними паперами, іншими фінансовими інструментами чи правами щодо них”.

Подібний поділ цінних паперів на групи здійснено і в ЦК України (ст. 195 ЦК України). Дана стаття є новою у порівнянні з Модельним ЦК для країн СНД і відсутня в ЦК інших країн СНД. У ст. 195 ЦК України здійснено фактично потрійний поділ цінних паперів: на групи, на види (без конкретизації) та на форми. Питання форм та видів цінних паперів розглядалося вище. Тому зупинимося на поділі у ст. 195 ЦК України цінних паперів на групи.

В Україні в цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів: пайові цінні папери, боргові цінні папери, похідні цінні папери, товаророзпорядчі цінні папери та інші групи цінних паперів. ГК України також містить подібну норму, згідно якої “в Україні можуть випускатися і перебувати в обігу пайові, боргові та інші цінні папери” (ч. 2 ст. 163 ГК України). І хоча у ГК України ця класифікація не пов'язується з поняття “групи цінних паперів” ст. 195 ЦК України та ст. 163 ГК України в цьому питанні не можна вважати такими, що суперечать одна одній.

Пайові цінні папери - цінні папери, які засвідчують участь у статутному капіталі, надають їх власникам право на участь в управлінні емітентом і одержання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна при ліквідації емітента. Згідно наведеного визначення до пайових цінних паперів у даний час відносяться акція та інвестиційний сертифікат.

Боргові цінні папери - цінні папери які засвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк гроші (грошові кошти) відповідно до зобов'язання. Згідно наведеного визначення до боргових цінних паперів відносяться облігації, казначейські зобов'язання України, ощадні сертифікати, заставні, іпотечні сертифікати та сертифікати ФОН.

Похідні цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та (або) товарних ресурсів. З дня набрання чинності ЦК України втрачає чинність визначення похідних цінних паперів, дане у ст. 1 Закону України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”. До похідних цінних паперів теоретично можна віднести варанти та конвертовані облігації. Однак, законами України на даний час не надає цим документам статусу цінного паперу.

Часто помилково до похідних цінних паперів відносять стандартизовані строкові договори: ф'ючерсні, форвардні контракти, свопи тощо (див. Правила випуску та обігу фондових деривативів, затверджені рішенням ДКЦПФР № 13 від 24 червня 1997 року).

По-перше, групу похідних цінних паперів становлять цінні папери, до яких, згідно ст. 195 ЦК, можна віднести поняття “механізм випуску та обігу”. Названі вище стандартизовані строкові договори не розміщуються, не випускаються і не видаються, а укладаються, оскільки вони є договорами. Обігу вказані договори також не підлягають, оскільки: а) зобов'язання за ними припиняються внаслідок виконання, збігу боржника та кредитора в одній особі чи зарахуванням; б) відбувається заміни сторони у зобов'язанні (уступка права вимоги чи перевід боргу). Та й поняття “обіг договору” немає ніякого юридичного сенсу.

По-друге, для правильного надання конкретному документу статусу цінного паперу слід враховувати вимоги Директиви Ради ЄЕС № 93/22 "Щодо інвестиційних послуг у сфері цінних паперів" від 10 травня 1993 року, згідно секції “В” якої інструменти фінансових послуг поділяються на:

1. цінні папери, що підлягають вільному обігу; сертифікати інститутів спільного інвестування;

2. інструменти грошового ринку;

3. фінансові ф'ючерсні контракти, в тому числі відповідні засоби платежу;

4. форвардні процентні договори;

5. процентні, валютні та фондові свопи;

6. опціони на придбання або продаж будь-яких інструментів в межах цієї секції, включаючи відповідні засоби платежу (зокрема валютні та процентні опціони).

Слід зазначити, що відповідно до ст. 51 Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами, Україна зобов'язалася вжити заходів для забезпечення того, щоб її законодавство поступово було приведене у відповідність до законодавства Співтовариства. Тому слід очікувати, що після набрання чинності ЦК інші фінансові інструменти, відмінні від цінних паперів будуть врегульовані окремим законодавством. Державне ж регулювання ринків цих фінансових інструментів має здійснюватися згідно розподілу повноважень органів державної влади за ст. 21 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”.

Товаророзпорядчі цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах. В даний час в Україні статус товаророзпорядчих цінних паперів надано складським свідоцтвам та коносаментам (ст. 16 Закону України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”). Враховуючи відсутність податку на додану вартість по операціям з цінними паперами, товаророзпорядчі цінні папери можуть стати цікавим інструментом для учасників ринку, які через ці цінні папери можуть стати реальними учасниками ринку товарів.

Законом можуть визначатися також інші групи цінних паперів (ч. 1 ст. 195 ЦК, ч. 2 ст. 163 ГК). Так, зокрема, в окрему групу розрахункових цінних паперів може бути віднесений вексель, оскільки він засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Вексель має подвійну правову природу (засіб розрахунків та цінний папір). З наданням чеку статусу цінного паперу, він також буде віднесений до групи розрахункових цінних паперів. Окрему групу складають і приватизаційні цінні папери, які хоч в даний час і не застосовуються, однак віднесені законом до видів цінних паперів і можуть існувати у майбутньому.

Класифікація цінних паперів за другим критерієм, тобто, способом позначення правомочної особи розглядалася при характеристиці шостої ознаки цінних паперів - їх оборотоздатності.

Цінні папери - грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Цінні папери можуть бути іменними або на пред'явника. Іменні цінні папери, якщо інше не передбачено цим Законом або в них спеціально не вказано, що вони не підлягають передачі, передаються шляхом повного індосаменту (передавальним записом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи). Цінні папери на пред'явника обертаються вільно.

Цінні папери можуть бути використан для здійснення розрахунків, а також як застава для забезпечення платежів і кредитів.

Відновлення втрачених іменних цінних паперів провадиться державними органами, підприємствами, установами і організаціями, що випустили ці папери. Спадкоємство цінних паперів здійснюється відповідно до цивільного законодавства України. Поняття, особливі умови випуску, використання та обігу приватизаційних паперів визначаються спеціальним законодавством України. Порядок обігу цінних паперів, випущених Союзом РСР, іншими союзними республіками і розміщених на території України, регулюється цим Законом, іншими актами законодавства України, а також договорами України з Союзом РСР і відповідними союзними республіками.

2.5. РИНОК ЦІННИХ ПАПЕРІВ.

Розвиток ринку цінних паперів в Україні

Ринок цінних паперів в Україні функціонуе ще в меншій мірі, ніж банківський сектор. Хоча Україна першою в пост-радянському просторі прийняли закон про цінні папери та фондову біржу - ще у червні 1991 року, його впровадження ускладнювалося через відсутність системи державного регулювання і затримки процесу приватизації. Економічна криза і гіперінфляція 1993-1994 років повністю паралізувала фінансовий ринок. Позабіржова система торгівлі акціями перших приватизаційних підпрємств почала працювати у 1996 році.

Особливого імпульсу розвиткові фондового ринку надала приватзація чотирьох енергогенеруючих підприємств восени 1996 року: 15% їхніх акцій надійшли в обіг. Починаючи з останніх місяців 1996 року, міжнародних портфельних інвесторів особливо приваблюе ринок ОВДП ( облігації внутрішньої державної позики ), дохідність якого часами сягає 100% річних. Однак після кризи на азіатських ринках, що вибухла восени 1997 року, приватні інвестори покинули цей ринок.

Сьогодні на ринку цінних паперів обертаються акції, ОВДП, компенсаційні сертифікати, векселі та муніципальні облігації. По суті фінансовий ринок поки що існує поза межами фондової біржі - при цьому функціонують п'ять офіційних установ:

ПФТС ( позабіржова фондова торгова система ), заснована на кошти американського

агенства міжнародного розвитку.

Чотири зареєстровані фондові біржі: Українська, Київська міжнарода, Донецька та Українська міжбанківська валютна біржа.

Структура ринку цінних паперів

Ринок цінних паперів охоплює частину кредитного ринку і повністю ринок інструментів власності. Іншими словами, цей ринок інтегруе операції щодо випуску та обігу боргових інструментів, інструментів власності, а також їхніх похідних. До боргових інструментів належать, передусім, облігації, векселі, сертифікати. До інструментів власності - всі вид акцій, а до їх похіднх - опціони, ф'ючерси та інші аналогічні цінні папери. Отже, ринок інструментів позики, будучи елементом кредитного ринку, є сферою відносин, що стосуються позикового капіталу, в той час як ринок інструментів власності стосується відносин щодо власного капіталу, тобто пайових внесків власників у статутних фондах підприємств.

Ринок цінних паперів можна розмежувати на первинний і вторинній, біржовий та позабіржовий. Первинний ринок - це ринок перших і повторних емісій (випусків) цінних паперів, на якому здійснюеться їх початкове розміщення серед інвесторів.

Тобто рамки первинного ринку фактично обмежуються найпершим актом купівлі-продажу того чи іншого цінного паперу. На цій стадії емітент (організація, що випустила цінні папери) предає майнові права на свою власність (чи частину власності) іншим особам, одержуючи натомість грошові кошти для інвестицій.

Як правило, більшістьь цінних паперів (отже, і майнові права, що в них виражені) згодом переходить від одного власника до іншого - відбуваеться інша їхня купівля-продаж, інші операції, що залежать і, в свою чергу, впливають на кон'юнктуру ринку. Іншими словами, цінні папери надходять в обіг. Обіг цінних паперів - це прерогатива вторинного ринку.

Одне з найважливіших завданнь первинного ринку полягає в тому, щоб звести до мінімуму ризик інвестора. На це спрямовані державні законодавчі та нормативні акти, що регулюють діяльність ринку, вимоги щодо опублікування інформації про емінента, підготовки проспекту емісії, реєстрації цінних паперів та відповідних даних у фінансових органах тощо. Головною метою вторинного ринку є забезпечення ліквідності цінних паперів, тобто створення умов для найширшої торгівлі ними. Це, в свою чергу, надає можливості власникові цінних паперів реалізувати їх у найкоротший строк при незначних варіаціях курсів та невисоких витратах на реалізацію.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8


ИНТЕРЕСНОЕ



© 2009 Все права защищены.