бесплатно рефераты
 

Банківська система України

p align="left">Відповідно до ст. 51 Закону України “Про банки і банківську діяльність” банківські розрахунки провадяться у готівковій та безготівковій формах згідно із правилами, вста-новленими нормативно-правовими актами Національного банку України. Безготівкові розрахунки здійснюються на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді. Банки в Україні можуть використову-вати як платіжні інструменти: платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення, векселі, чеки, банківські платіжні картки та інші дебетові і кредитові платіжні інструменти, що застосовуються у міжнародній банківській практиці. Платіжні інструменти мають бути оформлені належним чином і містити інформацію про їх емітента, платіжну систему, в якій вони ви-користовуються, правові підстави здійснення розрахункової операції і, як правило, держателя платіжного інструмента та отримувача коштів, дату валютування, а також іншу інфор-мацію, необхідну для здійснення банком розрахункової опе-рації, що цілком відповідають інструкціям власника рахунка або іншого передбаченого законодавством ініціатора розрахункової операції.

Докладніше загальні правила, форми і стандарти розра-хунків банків та інших юридичних і фізичних осіб викладено в Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій постановою Правління Національного банку України від 29 березня 2001 р.

Зазначена Інструкція ґрунтується на принципах вільного вибору суб'єктами господарювання форм розрахунків, закріплення їх сторонами у договорах і невтручанні установ банку у ці договірні відносини. Водночас з метою забезпечен-ня правил документообігу Інструкцією встановлено, що розрахункові документи, які подаються клієнтами до банку, скла-даються на бланках встановленої форми і повинні мати реквізити, які подано в додатку до зазначеної інструкції.

Розрахункові документи повинні містити такі реквізити: назву документа, код розрахункового документа, його номер, дату складання, дату валютування, назви платника та одержу-вача коштів (їх офіційне скорочення), які відповідають зареєстрованим у статуті, їх ідентифікаційні коди за Єдиним державним реєстром підприємств України, номери рахунків в установах банку; назви банків платника та одержувача, їх місцезнаходження та коди банків; суму платежу цифрами та літерами; підписи відповідальних осіб платника або одержува-ча коштів на першому примірнику та відбиток печатки; при- значення платежу -- назву товару, посилання на документ, на підставі якого здійснюється операція, із зазначенням його но-мера й дати, зазначення законодавчого акта, яким передбаче-но право безспірного стягнення коштів (його дата, номер і відповідний пункт), підрозділи бюджетної класифікації та строк настання платежу (у разі перерахування коштів до бюджету); суму податку на додану вартість або напис “без податку на додану вартість”.

Якщо хоча б один із зазначених реквізитів не заповнений або заповнений неправильно, банк такий документ до вико-нання не приймає. Використання факсиміле при вчиненні підпису, виправлення та заповнення розрахункового докумен-та в кілька прийомів не дозволяються.

Відповідальність за правильність заповнення реквізитів розрахункового документа несе особа, яка оформила цей до-кумент і подала його до обслуговуючого банку.

Відповідно до зазначеної вище Інструкції при здійсненні розрахунків можуть застосовуватись акредитивна, інкасова, вексельна форми розрахунків, а також форми розрахунків за розрахунковими чеками та з використанням розрахункових документів на паперових носіях та в електронному вигляді. Інструкцією також визначено правила використання при здійсненні розрахункових операцій платіжних інструментів у формі, меморіального ордера, платіжного доручення, платіжної вимоги-доручення, платіжної вимоги, розрахунко-вого чека, акредитива. Чинне законодавство спеціально регу-лює порядок використання банківських платіжних карток та векселів як платіжних інструментів.

Клієнти банків для здійснення розрахунків самостійно оби-рають платіжні інструменти (за винятком меморіального орде-ра) і зазначають їх під час укладення договорів.

Розглянемо конкретні форми безготівкових розрахунків, які проводяться банками. Важливою формою, за допомогою якої списуються кошти з рахунка платника, є меморіальний ордер.

Меморіальний ордер -- це міжбанківський розрахунковий документ, який у передбачених інструкцією випадках скла-дається банком під час здійснення розрахунків для докумен-тального оформлення операцій щодо списання коштів з рахун-ка платника, операцій з виконання письмового доручення платника або розпорядження стягувача щодо списання коштів з рахунка платника.

Факт списання коштів з рахунка платника документально оформляється меморіальним ордером (залежно від конкретно-го випадку) для:

* часткової оплати розрахункових документів; документаль-ного підтвердження операцій з перерахування з банківських рахунків на користь клієнтів-одержувачів (фізичних та юри-дичних осіб) внесених до каси банку коштів; перерахування коштів, зарахованих на рахунок “Кредитні суми для з'ясування”;

* перерахування банком коштів для вжиття заходів щодо виконання рішення (ухвали) суду, санкціонованої прокурором постанови слідчого, постанови державного виконавця про арешт коштів на рахунку;

* виконання банком платіжних доручень платника в довільній формі;

* перерахування банком коштів при закритті акредитива.

Дата складання меморіального ордера має відповідати даті списання коштів з рахунка платника.

Найбільш поширеною правовою формою безготівкового розрахунку є платіжне доручення. Платіжне доручення -- це розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунка зазначеної суми коштів та пере-рахування її на рахунок одержувача. Сутність цієї форми по-лягає в тому, що на бланку встановленої форми власник ра-хунка дає розпорядження банку, що його обслуговує, на перерахування визначеної суми зі свого рахунка на рахунок одер-жувача коштів за поставлену продукцію, надані послуги тощо. Банки приймають до виконання платіжне доручення впро-довж десяти календарних днів з дати його виписування. День оформлення платіжного доручення не враховується. Платіжне доручення приймається банком до виконання за умови, якщо сума цього платіжного доручення не перевищує суму, що є на його рахунку. Платіжні доручення платника у разі відсутності, недостатності коштів на його рахунку банком приймаються лише тоді, коли порядок приймання та виконання таких платіжних доручень передбачено договором між банком та платником.

Платіжні доручення застосовуються в розрахунках за то-варними і нетоварними платежами; за фактично відвантаже-ну, продану продукцію (виконані роботи, надані послуги тощо); у порядку попередньої оплати якщо такий порядок розрахунків установлено законодавством та/або обумовлено в договорі; для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств, які складені не пізніше строку, встановленого чинним законодавством; для перераху-вання підприємствами суми, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії, тощо), на їхні рахунки, що відкриті в банках; для сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та/або державних цільових фондів; в інших ви-падках відповідно до укладених договорів та/або чинного за-конодавства.

У практиці взаємовідносин між підприємницькими струк-турами значного поширення набула платіжна вимога-доручен-ня. Платіжна вимога-доручення -- це вимога отримувача без-посередньо до платника сплатити суму грошей на підставі надісланих йому (минаючи банк) розрахункових та відвантажувальних документів та вартість поставленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг.

Платіжна вимога-доручення -- це комбінований розрахун-ковий документ, який виписується на бланку встановленої банком форми і складається з двох частин:

-- верхня -- вимога одержувача коштів безпосередньо до платника про сплату визначеної суми коштів;

-- нижня -- доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунка визначеної ним суми коштів та перерахування її на рахунок одержувача.

Ця форма безготівкових розрахунків є найбільш надійною тому, що вимоги на оплату подаються безпосередньо платни-ку, а не в банк. З метою гарантованої прискореної доставки вимог-доручень платникам рекомендується передавати їх у комплекті розрахункових та відвантажувальних документів за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, пе-редбачені договором. Одержавши платіжну вимогу-доручен-ня, платник у разі згоди сплатити суму заповнює її нижню час-тину і подає до банку, що його обслуговує.

Сума, яку платник погоджується сплатити одержувачу та зазначає в нижній частині вимоги-доручення, не може переви-щувати суми, яку вимагає до сплати одержувач і яка зазначена у верхній частині вимоги-доручення.

Банк платника приймає вимогу-доручення від платника протягом 20 календарних днів з дати оформлення її одержува-чем. Платіжна вимога-доручення повертається без виконання, якщо сума, зазначена платником, перевищує суму, яка є на рахунку платника. Причини несплати платником вимоги-доручення з'ясовуються безпосередньо між платником та одержувачем коштів.

Договором може бути передбачена і відповідальність плат-ника за безпідставну відмову від оплати або несвоєчасне по-дання платіжних документів у банк для оплати. Вимоги-доручення також можуть застосовуватися для здійснення попе-редньої оплати.

Спеціальною формою безготівкових розрахунків є платіжна вимога. Платіжна вимога -- це розрахунковий доку-мент, що містить вимогу стягувача або при договірному спи-санні отримувача до обслуговуючого платника банку здійсни-ти без погодження з платником переказ визначеної суми гро-шей з рахунка платника на рахунок отримувача. Примусове списання коштів з рахунків платників дозволяється лише у ви-падках, установлених законами України, а саме: на підставі виконавчих документів, установлених законами України, рішень податкових органів та визнаних претензій. Банки вико-нують платіжні вимоги на примусове списання коштів з усіх рахунків підприємств (у тому числі поточних, депозитних, відкритих за рахунок цього підприємства для здійснення роз-рахунків за акредитивами) та платіжні вимоги на примусове списання коштів з поточних і депозитних розрахунків фізич-них осіб.

Стягувач несе відповідальність за обґрунтованість приму-сового списання коштів і правильність даних, внесених до платіжної вимоги на примусове списання коштів. Платіжні ви-моги стягувачів на примусове списання коштів банки прийма-ють на виконання незалежно від наявності достатнього залиш-ку коштів на рахунку платника. Ці платіжні вимоги викону-ються банком частково в межах наявного залишку коштів платника, а в невиконаній сумі повертаються разом із су-провідними документами, що надавалися разом з ними.

Правилами Національного банку встановлено таку форму безготівкових розрахунків, як розрахунки чеками, які мають значне поширення як у внутрішньому обороті країни, так і в міжнародній практиці.

Розрахунковий чек -- це розрахунковий документ, що містить письмове доручення власника рахунка (чекодавця) банку-емітента, у якому відкрито його рахунок, про сплату чекодержателю зазначеної у чеку суми коштів.

Учасниками розрахунків чеками є чекодавець, чекодержатель і банк-емітент Чекодавцем виступає юридична або фізична особа, що здійснює платіж за допомогою чека та підписує його, чекодержателем -- підприємство або фізична особа, яка є одержувачем коштів за чеком. Банк-емітент -- це банк, що видає чекову книжку (розрахунковий чек) підприємству або фізичній особі. Чеки застосовуються між юридичними особами, а також фізичними та юридичними особами з метою скорочення розрахунків готівкою за отри-мані товари, виконані роботи та надані послуги. Платником за чеком може бути тільки банк, де відкрито рахунок чекодав-цю. У разі відмови банку-емітента сплатити чек чекодержатель має право пред'явити до чекодавця претензію. Відповідальність за неправильне використання чеків та за-вдані збитки несе чекодавець, якому видано чекову книжку.

Бланки чеків та чекові книжки видаються банками-емітен-тами юридичним і фізичним особам, яким відкрито рахунки у банках. Строк дії чекової книжки -- один рік, розрахункового чека, який видається фізичній, особі для одноразового розра-хунку, -- 3 місяці з дати їх видачі.

Строк дії невикористаної чекової книжки може бути подо-вжений за погодженням з банком-емітентом, про що він ро-бить відповідну відмітку на обкладинці чекової книжки, яка засвідчується підписом головного бухгалтера і відбитком штампу банку.

Правова форма оплати за допомогою розрахункових чеків є гарантованою. Для гарантованої оплати розрахункових чеків чекодавець бронює кошти на окремому аналітичному рахунку “Розрахунки чеками” відповідних балансових ра-хунків у банку-емітенті.

Розрахунковий чек із чекової книжки пред'являється до оп-лати в банк чекодержателя протягом 10 календарних днів, не враховуючи день його виписки.

Забороняються передавання розрахункового чека (чекової книжки) його власником будь-якій іншій юридичній або фізичній особі, а також підписання незаповнених бланків розрахункового чека і проставлення на них відбитка печатки юридичними особами.

За бажанням фізичної особи розрахунковий чек може ви-писуватися на ім'я іншої особи, яка стає в цьому разі його власником. Розрахункові чеки на пред'явника не видаються.

Банківські правила передбачають обов'язкові реквізити, які повинен мати кожний чек: назву -- “розрахунковий чек”; назву (для фізичних осіб -- прізвище, ім'я, по батькові чеко-давця, реквізити його паспорта або документа, що його замінює) власника чекової книжки та номер його рахунка; назву банку-емітента і його номер МФО; ідентифікаційні коди чекодавця та чекодержателя за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України, у фізичних осіб -- іден-тифікаційні номери у разі їх присвоєння державною податко-вою адміністрацією; назву чекодержателя; доручення чекодав-ця банку-емітента сплатити конкретну суму, що зазначена цифрами та письмово; призначення платежу; число, місяць та рік складання чека (місяць має бути написаний літерами, дата видачі чека повинна відповідати його реальній видачі), місце складання чека; підписи чекодавця та відбиток печатки (юри-дичної особи). Чек, на якому відсутній будь-який із зазначених реквізитів, вважається недійсним і повертається банку-чеко-давцю без виконання.

Банківські правила забороняють підписувати чек до здійснення платежу. В практиці фінансових взаємовідносин розрізняють такі види чеків: ордерні, пред'явницькі та іменні. Чек, виписаний на певну особу з обов'язковим застереженням про наказ оплатити, називається ордерним. Чек, у якому не міститься будь-яких даних про чекодержателя, є пред'яв-ницьким. Цей вид чека найбільш поширений у країнах з ринко-вою економікою. Чек, виписаний на певну особу або переда-ний іншій особі лише шляхом укладенням договору про уступку вимоги, називається іменним.

При здійсненні розрахунків чеками між клієнтами різних банків комерційні банки повинні укладати між собою корес-пондентські угоди і передбачати в них взаємні зобов'язання щодо оплати чеків, а також відповідальність сторін за пору-шення правил розрахунків. У разі відсутності такої угоди банки зобов'язані приймати від клієнтів чеки та інкасувати їх у ті банки, які обслуговують чекодавця. У таких випадках кошти на рахунок пред'явника чека можуть бути зараховані лише за умови отримання їх з банку-емітента чека, тобто після пересилання банку платника.

У платіжному обігу існує і така форма безготівкових розра-хунків, як акредитив. Акредитив є грошовим зобов'язанням, банку, яке видається ним за дорученням клієнта на користь його контрагента за договором, згідно з яким банк, що і відкрив акредитив (банк-емітент), зобов'язаний виконати, платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, вико-нані роботи та надані послуги, або надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.

Умови та порядок здійснення розрахунків за акредитивами передбачаються в договорі між бенефіціаром та заявником ак-редитива і не повинні суперечити чинному законодавству. Акре-дитив за своєю суттю є договором, що відокремлений від догово-ру купівлі-продажу або іншого контракту, на якому він може ба-зуватися, навіть якщо в акредитиві є посилання на них.

Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті передбачено, що банк-емітент може відкривати такі види акредитивів: покриті та непокриті (га-рантовані), а також відкличні або безвідкличні.

Покритий акредитив -- це акредитив, для здійснення пла-тежів за яким завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку. Такий вид акредитивів застосовується за відсутності між банком-емітентом і виконуючим банком кореспондентсь-ких відносин.

Непокритий (гарантований) акредитив передбачає, що оп-лата за ним у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.

Відкличний акредитив -- може бути змінений або анульова-ний банком-емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення бенефіціара. Всі розпорядження про зміни умов відкличного акредитива або його анулювання заявник може надати бенефіціару тільки через банк-емітент, який повідомляє виконуючий банк, а останній -- бенефіціара. Ви-конуючий банк не має права приймати розпорядження безпо-середньо від заявника акредитива. Документи за акредитивом, що відповідають умовам акредитива та подані бенефіціаром і прийняті виконуючим банком до отримання останнім повідомлення про зміну умов або анулювання акредитива, підлягають оплаті. У разі відсутності позначки, що акредитив е відкличним, його вважають безвідкличним.

Безвідкличний акредитив -- це такий акредитив, який може бути анульований або умови якого можуть бути змінені тільки за згодою на це бенефіціара, на користь якого він був відари тий у банку-емітенті. Бенефіціар може достроково відмовити-ся від використання акредитива.

Акредитив може відкриватися для розрахунків не тільки з одним постачальником, а й може бути переадресований. Строк дії та порядок розрахунків за акредитивом встановлю-ються у договорі між платником і постачальником. Для відкриття акредитива клієнт подає обслуговуючому банку-еміте.нту заяву, де платник повинен зазначити:

-- дату і номер договору, згідно з яким відкривається акредитив;

-- строк дії акредитива (число, місяць закриття акреди-тива);

-- назву заявника та бенефіціара, їхні ідентифікаційні коди;

-- назву банку-емітента та виконуючого банку, вид акредитива;

-- суму та умови акредитива (види товарів, які сплачуються, розрахункові документи, порядок оплати цих документів).

Зазначені реквізити є обов'язковими, у разі відсутності од-ного з них акредитив не відкривається.

Для одержання коштів за акредитивом, депонованим у банку-емітента, бенефіціар після відвантаження продукції (виконання робіт, надання послуг) подає виконуючому банку документи, передбачені умовами акредитива, разом з реєстром документів за акредитивом. Після ретельної перевірки пода-них бенефіціаром документів і додержання всіх умов акреди-тива виконуючий банк здійснює списання коштів з аналітич-ного рахунка “Розрахунки за акредитивами”. Не приймаються до оплати за акредитивом документи, які мають розбіжності з умовами акредитива або зміст яких суперечить один одному.

Якщо умовами акредитива передбачено акцепт заявника акредитива, то у виконуючому банку відповідальний викона-вець повинен перевірити наявність акцептованого надпису та відповідність його поданому зразку. При цьому уповноважена особа заявника має подати бенефіціару: документ, що засвідчує її особу, зразок її підпису, засвідчений заявником ак-редитива, доручення, видані заявником акредитива, щодо її повноважень.

Контроль за додержанням умов акредитива покладається на банки. Виплати за акредитивом готівкою не допускаються.

Закриття акредитива можливе в таких випадках: після закінчення обумовленого в акредитиві строку або після отри-мання від виконуючого банку підтвердження про невиконання акредитива.

Про закриття акредитива виконуючий банк надсилає повідомлення банку-емітенту. Усі претензії до бенефіціарів, крім тих, що виникли з вини банку, розглядаються сторонами без участі банку.

Порівняно новою формою безготівкових розрахунків у платіжному обігу України є вексель. Вексель -- це цінний папір, борговий документ, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання боржника (векселедавця) сплатити після настан-ня строку визначену суму грошей власнику векселя (векселе-держателю). Вексельний обіг на території України запровад-жений Постановою Верховної Ради України “Про застосуван-ня векселів у господарському обігу України” від 17 червня 1992 р. Питання використання векселів регулюються як за-гальним законодавством України, так і спеціальним законо-давством України у сфері вексельного обігу. Так, у п. 5 ст. 24 Закону України “Про підприємства в Україні” передбачено, що підприємства при оформленні угод за комерційним креди-том можуть застосовувати в господарському обороті векселі. У ст. 21 Закону України “Про цінні папери і фондову біржу” подано правову характеристику векселя, його види та реквізити. З метою створення спеціального вексельного зако-нодавства в Україні прийнято понад 30 нормативних актів, які регулюють вексельний обіг. Зокрема, випадки і порядок вико-ристання векселів у господарському обігу передбачено для:

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6


ИНТЕРЕСНОЕ



© 2009 Все права защищены.