Банківська система та пропозиція грошей

p align="left">3. Національний банк головний елемент банківської системи України. Його функції

Створення нової банківської системи в Україні на основі державних банків почалося у 1991 році із прийняттям Закону “Країни “Про банки та банківську діяльність ”, згідно із яким було закладено основи класичної дворівневої банківської системи, що включає верхній та нижній рівні, а також визначено, котрі банки належати до шкірного із рівнів й яким якщо механізм зв'язків між ними.

У результаті дезінтеграції колишнього Союзу українське відділення Державного банку СРСР змушене був прийняти рішення про розподіл асигнувань, оскільки союзний банк не підготував плану кредитів на початок 1991 року. На базі українського республіканського відділення Державного банку СРСР було б створено Національний банк України. Вже влітку 1991 року інструкції союзного Державного банку не малі зобов'язуючої дії в Україні, а 25 грудня 1991 року Державний банк СРСР було б офіційно ліквідовано й НБУ став центральним банком.

Законом передбачається функціонування дворівневої банківської системи, в якій НБУ діяв би як центральний банк, а решта банків здійснювала б комерційні банківські операції.

НБУ - це банк Першого рівня. Він виконує традиційні функції, котрі характерні для центрального банку держави: це емісійний та розрахунковий центр держави, банк банків та банкір уряду. НБУ не є незалежним. Він підкоряється Верховній раді та Кабінету міністрів України.

З прийняттям закону “Про національний банк “країни ” (травень 1999 року) чітко визначено статус центрального банку, відмежовано його функції від функцій комерційних банків.

Отже НБУ - це єдиний емісійний центр країни, він володіє монопольним правом на емісію банкнот, організацію та регулювання копійчаного обігу, банк банків. Він не займається кредитно-розрахунковим обслуговуванням інших банків та кредитних закладів, не видає кредитів комерційним банкам, не організовує механізм міжбанківського кредитування банк уряду. НБУ займається кредитно-розрахунковим обслуговуванням уряду - являється його касиром, здійснює операції по обслуговуванню внутрішнього державного боргу. Являється фінансовим консультантом й т.і. національний банк проводити аукціони по розміщенню державних облігацій уряду України, займається їхнього погашенням та виплатою відсотків по них, слідкує за касовим виконанням бюджету комерційними банками, провідник офіційної грошово-кредитної політики, зазначає мітку та напрям грошово-кредитної політики, котрі зв'язані із забезпеченням стійкості національної грошової одиниці. Він здійснює регулювання курсу національної грошової одиниці щодо валюти інших держав шляхом валютних інтервенцій на відкритому ринку, управляючий золотовалютними резервами держави; - представник інтересів держави в міжнародних фінансово-кредитних організаціях.

На НБУ покладаються функції контролю за виконанням комерційними банками законодавства із банківської діяльності, за дотриманням економічних нормативів. Він здійснює державну реєстрацію банків й кредитних установ, а також ліцензування банківських операцій, встановлює їм єдині правила проведення операцій, бухгалтерського обліку й звітності, захисту інформації та коштів.

Однак стратегічною метою й найважливішим обов'язком НБУ є створення сприятливого середовища, в якому діють комерційні банки та інші фінансові установи. Це означає, що основною метою діяльності НБУ є:

1). захист й забезпечення стабільності валюти України;

2). розвиток й зміцнення банківської системи;

3). забезпечення ефективного і безперебійного функціонування системи розрахунків. Надійна платіжна система, що задовольняє потреби юридичних й фізичних осіб у безпечному і ефективному переказі коштів - передумова успішного розвитку ринкової економіки кожної країни;

4). встановлення та підтримка конкурентного середовища;

5). стимулювання використання нових інструментів грошово-кредитної політики.

Значним досягненням стало запровадження системи електронних міжбанківських платежів. Коли одним прогресивним кроком є впровадження електронної пошти, завдяки якій НБУ може отримувати щоденний баланс банківської системи.

4. Суть і механізм формування пропозиції грошей

Монетарна теорія розглядає пропозицію грошей як альтернативне відношення до їх попиту. Попит і пропозиція грошей розглядається як дві

неподільні і водночас протилежні одна одній грані єдиного економічного механізму, через взаємодію яких формуються функціональні структури

грошового ринку. Отже монетарну теорію цікавить найперше специфіка співвідношення між попитом і пропозицією грошей, характер субординації між ними. Ця специфіка містить два протирічливих положення:

- попит на гроші має пристосовуватися до заздалегідь заданої їх пропозиції;

- пропозиція грошей пристосовується до їх попиту.

Зрештою, суть зводиться до того, щоб з'ясувати, яка структурна ланка грошового ринку - попит і чи пропозиція е провідною. Дана проблема має інший аспект. В економічній теорії вже довго точиться дискусія з приводу визначення основних чинників, під впливом яких формується пропозиція грошей. Оскільки грошова емісія здійснюється на інституційних засадах (емітенти - відповідні банківські інституції), то монетаристи вважають, що на відміну від попиту, який визначається внутрішньо економічними процесами, пропозиція грошей є суто екзогенним чинником економічного розвитку. На положенні про екзогенність грошової емісії базується одна з ключових ідей монетаризму з приводу того, що першим поштовхом для зміни кон'юнктури ринку, циклічності його розвитку є спричинені ззовні економічні зміни у пропозиції грошової маси. На цій же підставі дається суто монетаристське визначення інфляційного процесу: вважається, що ціни завжди пасивно йдуть слідом за змінами пропозиції грошей. Отже, пропозиція грошей розглядається монетаристами як суто автономний процес, екзогенний чинник, що не залежить від реальних змін у сферах виробництва та обігу товарів і послуг.

З точки зору кейнсіанства основною відмінністю погляду кейнсіанської теорії на пропозицію грошей є визнання кредитної природи грошової емісії й відповідно - формування пропозиції грошей. З точки зору виробничого процесу базою грошової емісії є зобов'язання підприємств щодо погашення заборгованості з оборотного капіталу - виплат заробітної платні, витрат на сировину, матеріали тощо. Ця заборгованість виникає через наявну розбіжність у часі між поточними витратами виробництва і отриманням доходів від реалізації виробленої продукції. Ці зобов'язання є невід'ємною складовою відтворювального процесу. Вони безпосередньо входять у технологію цього процесу і складають фундамент утворення і пропозицій різноманітних форм кредитних грошей. Отже безпосереднім суб'єктом пропозиції грошей, їхнім фактичним емітентом виступають перш за все виробничі структури. Функції банків у цьому процесі дещо інші. Вони виступають у ролі посередників, які лише надають цим процесам відповідної грошові форми.

Внутрішні боргові зобов'язання держави формуються на іншій кредитній основі. Але й тут можна говорити про об'єктивну базу формування пропозиції грошей. У даному разі не йдеться про економічну оцінку того, наскільки виправданими є ті чи інші боргові зобов'язання держави. Це вже інший аспект проблеми, що розглядається. Тут важливим є інше. Йдеться про констатацію об'єктивної зумовленості емісійного процесу вказаним чинником. Подібну функцію в механізмі формування пропозиції грошей виконують і непогашені зовнішні зобов'язання держави. Мається на увазі дефіцит платіжного балансу, що також можна розглядати як відповідну основу грошової емісії.

Нововведення у виробничому процесі можуть здійснюватися самофінансуванням - за рахунок прибутку або використання частки амортизаційних фондів, а також через кредити, отримані на відкритому фінансовому ринку. У даному разі йдеться лише про перерозподіл дійсної вартості. Однак у реальному господарському житті досить поширена й інша практика. Коли відбувається не перерозподіл, а утворення банками нової купівельної сили грошей, тобто їх утворення з повітря. Коли видаються кредити, які з часом погашаються за рахунок реалізації виробленої продукції. Така практика є досить поширеною і ефективною. Якщо подивитись на історію, то легко пересвідчитись, що в багатьох випадках становлення сучасного індустріального потенціалу більшості розвинених країн заходу здійснювалося саме на подібних кредитних засадах. В даному випадку саме кредит, що не забезпечений ні грішми у вузькому розумінні цього поняття ні заставою, ініціює виробництво.

5. Роль державних інституцій у здійсненні емісійного процесу

Емісія грошей здійснюється на двох рівнях: на рівні центрального банку та на рівні комерційних банків і прирівняних до них фінансово-кредитних установ. Центральні банки мають виняткове право здійснення банкнотної емісії. Основною функцією центрального банку є забезпечення стійкості національної грошової одиниці та регулювання діяльності грошово-кредитної сфери. Центральні банки є юридично автономними, хоча іноді до їх структури входять координаційні органи, що не наділяються директивними функціями щодо центрального банку. Банкнотна емісія, на яку має виключне право центральний банк, має кредитний характер. Тобто кожному впровадженню в обіг певної суми банкнотних знаків має відповідати належна кредитна пропозиція - чи то кредит урядові або комерційному банкові, чи закордонні активи. Центральний банк має у своєму розпорядженні впливові економічні важелі, він може впливати ними на формування вищезазначених боргових зобов'язань і таким чином регулювати банкнотну емісію.

Окрім банкнотної емісії існує ще три напрямки емісійної діяльності центрального банку:

1).Фінансування дефіциту державного бюджету через здійснення операцій на ринку держаних цінних паперів. Пропозиція грошей, що формується на державному рівні не обмежується банкнотною емісією. У багатьох країнах функціонує наступна система обслуговування бюджетного дефіциту. Замість викидання в обіг нових грошей, що призводить до їх інфляційного знецінювання, держава розміщує на відкритому фінансовому ринку державні боргові зобов'язання. Таким чином держава позичає на пільгових умовах гроші безпосередньо у населення. Такі позички офіційно оформлюються у внутрішній або зовнішній борг держави в залежності від розташування боргових зобов'язань.

2) Рефінансування комерційних банків є також важливим напрямком емісійної діяльності центрального банку. Таке надання в розпорядження комерційних банків певної суми платіжних інструментів може бути здійснено наступним чином:

- Операції РЕПО - надання кредитів комерційним банкам під заставу ОВДП.

- Надання кредитів комерційним банкам під заставу інших цінних паперів.

- Проведенням кредитних аукціонів.

- Надання стабілізаційних кредитів.

3). Купівля іноземної валюти - центральний банк закуповує за національні гроші іноземну валюту з метою її спрямування в офіційні валютні резерви.

6. Утворення грошей комерційними банками

У спрощеному вигляді основне призначення комерційних банків можна визначити як виконання функції посередників фінансово-грошових і кредитних операцій. Але у реальній економічній практиці роль комерційних банків не обмежується лише виконанням даної функції. Комерційні банки також можуть виступати суб'єктами процесу утворення пропозиції банківських грошей. Якщо розглядати гроші у їх широкому розумінні, то стає зрозуміло, що окрім центрального банку емітентами грошової маси виступають комерційні банки. Більш того у деяких західних країнах ними також виступають позичково-ощадні установи.

Комерційні банки утворюють банківські гроші наданням своїм клієнтам кредитних позик. Коли клієнти повертають позику грошова маса зменшується. Це відбувається тому, що грошові знаки стають грішми лише тоді, коли вони знаходяться в обігу за межами банківської системи. Також схожий ефект емісії відбувається коли комерційний банк купує у населення державні облігації.

Кожен комерційний банк приймає на свої поточні рахунки різні види вкладів. Але банк тримає у себе не всі вклади, а лише певний відсоток - необхідний резерв. Решта вкладів і стають джерелом формування кредитних ресурсів банку. Порядок встановлення мінімального резерву(MR) комерційного банку регулюється чинним законодавством. MR завжди 100%.

Норма обов'язкового резерву. Обов'язкові резерви є часткою банківських депозитів та інших пасивів отриманих банком з інших джерел, які мають зберігатися у формі касової готівки комерційних банків та їхніх депозитів у центральному банку. Зазвичай, у країнах з розвиненою економікою діє механізм диференційованого визначення центральним банком норми резерву по поточних і термінових вкладах. Норма обов'язкового резерву є ефективним інструментом регулювання макроекономічних процесів, тому, відповідно до завдань що вирішуються, вона може варіюватися у досить широкому діапазоні.

Обов'язковий резерв виконує дві основні функції:

- Функція захисту інтересів клієнтів та страхування депозитів.

- Функція інструменту регулювання можливостей комерційних банків у здійсненні грошових емісій.

Обов'язкові банківські резерви утримуються у двох формах:

- у формі касової готівки комерційного банку;

- у формі коштів на резервному рахунку в центральному банку.

Грошова база. В системі теоретичного аналізу пропозиції грошей важливе місце посідає показник грошової бази, що є широко вживаним для прогнозування динаміки грошової маси, а саме потенційних можливостей емісійного процесу. За змістом грошова база - це об'єднавчий показник резервних грошей наявних в банківській системі країни, на основі якої через ефект кредитного мультиплікатора формується загальна маса грошей. Функція грошової бази зараз порівнюється з роллю золотого резерву у минулому. Грошову базу ще називають ланкою "сильних" грошей.

Складовими грошової бази є обов'язкові банківські резерви та готівкові гроші, що перебувають у обігу поза банківською системою.

B= Rd+Rt+Rc+CY

B- грошова база;

Rd - сума обов'язкових резервів у вкладах до вимоги;

Rt - сума обов'язкових резервів по строкових вкладах

Rc - наднормативні резерви;

CY - гтівка у обігу поза банківською системою.

На розмір грошової бази впливає ряд чинників:

- зростання зобов'язань комерційних банків по кредитах отриманих від центрального банку;

- зміна сальдо іноземних активів за умови їх конвертації у національну валюту;

- зміна фінансових зобов'язань уряду перед центральним банком; зокрема з приводу покриття дефіциту бюджету;

- не резервні зобов'язання кредитних установ;

- ефект кредитного мультиплікатора.

Ефект кредитного мультиплікатора, що також дістав назву багаторазової експансії банківських депозитів, полягає в автоматичному розширенні емісійного процесу, що реалізується багаторазовим примноженням сформованих у банківській системі нових резервів. Мультиплікаційних ефект діє не в межах одного банку, а в межах банківської системи в цілому. Тобто під час дії цього ефекту відбувається кумулятивне зростання грошової маси на основі того, що грошові резерви рухаються від одного економічного суб'єкта до іншого.

Висновок

Розглядаючи таку цікаву й складну тему як банківська система, у курсовій роботі я намагався вивчити й проаналізувати теоретичні аспекти. Керуючись у своїй роботі нормативними та інструктивними матеріалами, я прагнув якнайповніше виявити різні тенденції.

У своїй роботі я не претендую на вичерпність, позаяк така тема є дуже багатогранна, зачіпає багато аспектів банківської діяльності, котрі тут не були розглянуті. Алі я намагалися висвітлити один бік цієї глибокої тими, аналізуючи стан банківської системи.

У першому розділі розглянуто види банків та їх функції. У наступному власне структура банківської системи. Поява дворівневої банківської системи у державах колишнього східного блоку був першою помітною ознакою переходу до економічної системи, орієнтованої на ринок. Адже банківська система є важливою єднальною ланкою між макроекономічними чинниками та мікроекономічними процесами, а отже, істотно впливає на успішність чи неуспішність перехідного періоду.

У третьому розділі йдеться про Національний Банк України який є головним елементом банківської системи та його функції.

Основною метою діяльності НБУ є:

1) захист й забезпечення стабільності валюти України;

2) розвиток й зміцнення банківської системи;

3) забезпечення ефективного і безперебійного функціонування системи розрахунків. Надійна платіжна система, що задовольняє потреби юридичних й фізичних осіб у безпечному і ефективному переказі коштів - передумова успішного розвитку ринкової економіки кожної країни;

4) встановлення та підтримка конкурентного середовища;

5) стимулювання використання нових інструментів грошово-кредитної політики.

У четвертому розділі йшлося про суть і формування пропозиції грошей.

Таким чином, розглядаючи механізм формування пропозиції грошей, ми переконалися, що центральний банк може суттєво впливати на пропозицію грошей, хоч і не в стані повністю її контролювати. Однак розглянуті монетарні інструменти потрібно розглядати не ізольовано, а тільки у взаємозв'язку з іншими: операції на відкритому ринку, валютні і дисконтні операції та облікової ставки.

П'ятий розділ це розділ про роль державних інституцій у здійсненні емісійного процесу.

В останньому розділі йшлося про утворення грошей комерційними банками. Комерційні банки утворюють банківські гроші наданням своїм клієнтам кредитних позик. Коли клієнти повертають позику грошова маса зменшується. Це відбувається тому, що грошові знаки стають грішми лише тоді, коли вони знаходяться в обігу за межами банківської системи. Також схожий ефект емісії відбувається коли комерційний банк купує у населення державні облігації.

Кожен комерційний банк приймає на свої поточні рахунки різні види вкладів. Але банк тримає у себе не всі вклади, а лише певний відсоток - необхідний резерв. Решта вкладів і стають джерелом формування кредитних ресурсів банку.

Список літератури

1. А. Андреєв. Особливості становлення ринку банківських послуг в Україні.

Банківська справа. - 1999 - № 4, з. 85.

2. Н.І. Версаль. Передумови та проблеми регулювання банківською діяльністю. Фінанси України. - 1999 - № 9, з. 60-62

3. О.Д. Вовчак. Роль банків в економіці України. Фінанси України. - 1999 - № 10, з. 96-112.

4. І. Гуцал Банківська система України. Банківська справа. - 1998 - № 2, с.

16-18.

5. О.В. Дзюблюк. Комерційні банки в умовах переходу до ринкових відносин. Тернополі. - 1996, ст. 81-102

6. Е.Ф. Жуков. Банки і банківські операції. Москва. - 1997, з. 5-10.

7. О.Е. Колосов. Інвестиційні банки. Фінанси України. - 1999 - № 5, з. 15.

8. А.Н. Мороз. Посібник “Гроші та кредит”. Київ. - 1992, з. 123-140.

9. И.Я. Носкова. Денежно-кредитноые регулювання. Фінанси. - 1992 - № 12, з. 39.

10. В. Сусіденко. Практичні аспекти забезпечення банківських кредитів. Економіки України. - 1998 - № 7, з. 35.

11. Н. Сушко, Т. Плісак. Проблеми становлення банківської системи. Банківська справа. - 1999 - № 3, з. 30-33.

12. Е.Ф. Сысоева. Гроші, банки і банківські операції. Воронеж. - 1995, з. 117-119.

13. Гальчинський А.С. Теорія грошей. - К.: Основи, 1996.

14. Савлук М.І. Гроші та кредит: Підручник. - К.: КНЕУ,2001.-602с.

15. Гроші та кредит. / За ред. Б.С. Івасіва.- Тернопіль: Карт-бланш, 2000.-510.

16. Єпіфанов А.О., Міщенко В.І., Гребник Н.І. Грошово-кредитна політика в Україні; тенденції та перспективи. // Фінанси України, -2000.- №9.

17. Синбченко М.І. Кон'юнктурна теорія грошей. М.І. Туган - Барановського.// Фінанси України. - 2000.- №9.

18. Мельничук О.М. Законодавчі основи та найважливіші параметри грошово-кредитної політики.// Фінанси України, 2000, -№7.

19. Жан - Поль Бландіьєр. Валютний курс: його місце і роль у перехідній економіці.// Фінанси України, 2000, - №8.

20. Остапець А.І., Остапець Л.В. Банківська система України: стан і проблеми розвитку.// Фінанси України, 2000 - №8.

21. Гриценко О. Гроші та грошово-кредитна політика. - К.: Основи, 1996. - Розд. 1.

22.Деньги / Сост. А.А. Чухно. - К., 1997.

Страницы: 1, 2