Банківська система

Банківська система

Зміст

1. Банківська діяльність: сутність, процес становлення та основні функції.

2. Досвід іноземних країни у формуванні банківських систем (на прикладі Германії та Японії)

3. Становлення та розвиток банківської системи України

4. Формування та використання ресурсного потенціалу сучасного комерційного банку

5. Проблеми банківської системи України та шляхи їх вирішення

Список використаної літератури

1. Банківська діяльність: сутність, процес становлення та основні функції

Слова, що були схожі за звучанням зі словом «bank» та позначали різні поняття із сфери грошового обігу, увійшли до більшості європейських мов практично одночасно - в епоху швидкого розвитку торгівлі в середньовіковій Європі, яка тоді ще не знала сучасного поділу на національні держави.

Словом «bancheri» в Генуї в ХІІ столітті називали міняйла, а стіл, на якому міняйло розкладав свої монети, називався «banca». Старофранцузське слово «banque» та італійське «banca» декілька сотен років тому означали одне й теж - «лавка міняйли». Слова «banquier» та «bankier» у французькій та німецькій мовах позначають власника капіталу, що має можливість односібно визначати стратегію і тактику використання фінансових ресурсів.

Виникнення банківської справи історично пов'язане із потребою ринку у посередницькій діяльності з розміну та обміну цінностей, що виконували функцію грошей при обмінних та торговельних операціях. Потреба в розвитку банківських послуг посилювалась одночасно з розвитком і розширенням торгівлі. Поява грошей, спроможних обертатися в якості універсального товару, перетворила примітивний механізм бартерного обміну в обіг товару через операції купівлі-продажу. Між виробником товару та його споживачем почали виникати різні посередники. На окремих етапах розвитку та розширення ринку (в широкому смислі цього слова) в якості таких посередників виступали, з одного боку, перекупники, купці або система торговельних послуг, а з іншого - міняйло, банкір та фінансово-кредитна система.

Розвиток і розповсюдження грошового обігу сприяли введенню в оборот боргових зобов'язань та вимог, різноманітних титулів власності, комерційних і казначейських векселів, облігацій, акцій і т.ін.

Укріплення економіки європейських держав, посилення влади та впливу католицької церкви на державну політику, розвиток науки, поява нових знань і технологій спричинили підвищення ділової активності, розширення торгівлі та пожвавлення в економіці. Це сприяло виникненню великих державних жиро-банків, що дозволяло достатньо широко розповсюдити систему здійснення безготівкових розрахунків між контрагентами.

Жиро-розрахунок широко використовується і сьогодні як система безготівкових розрахунків або як різновид безготівкових розрахункових операцій, пов'язаних з перерахуванням коштів з одного банківського рахунку на інший в межах одного банку або єдиної банківської системи. Використання системи жиро-розрахунків в момент її створення дозволяло підприємцям отримати ряд переваг: зберігати активи в золоті та інших металах, здійснювати розрахунок шляхом виписування переказу на банк та отримувати плату від своїх контрагентів в монетах при гарантії якості грошей з боку банку. Переваги використання паперових платіжних засобів у вигляді переказів жиро-банків спричинили швидке зростання популярності банківських грошей і надалі призвели до появи банкнот - банківських цінних паперів.

Безпосередніми попередниками сучасних банкнот вважаються білети, що випускались в обіг німецькими золотих справ майстрами в середині XVII століття у посвідчення прийняття вкладів в золоті та інших дорогоцінних металах. Таке посвідчення, що мало назву «зобов'язання золотоковалів», представляло собою безстрокове боргове зобов'язання встановленої форми, що давало його пред'явнику безумовне право вимагати у будь-якого члена цеху золотоковалів вказану в зобов'язанні суму грошей в будь-який час. Ці боргові зобов'язання вільно обертались і виступали еквівалентом золотих монет, а їх використання давало можливість накопичувати золото у зв'язку з припиненням природного зносу золотих монет в обігу. Другим джерелом прибутків цеху золотоковалів виступала можливість використовувати частину отриманих «безпроцентних вкладів» для надання процентних позик уряду та іншим надійним позичальникам. Для підтримання стійкого обігу своїх боргових зобов'язань золотоковалям було необхідно зберігати в резерві тільки деяку, визначену досвідом, частину отриманих цінностей у вигляді золотих монет для задоволення поточних потреб утримувачів банкнот.

Власне банківські білети вперше з'явились в 1661 році в касах Стокгольмського банку, але швидко вийшли з обігу. Постійний обіг банкнот почав забезпечувати з 1694 року Англійський банк, що увійшов в історію і як перший стійко функціонуючий банк в Європі. Англійський банк вперше в історії використав можливість створення повноцінних грошей в межах банківської системи, створивши пропозицію кредиту в банківських білетах, сумарна фактична вартість якого істотно перевищувала реальні грошові ресурси банку в золоті та інших дорогоцінних металах. За оцінкою крупних економістів того часу, це нововведення активно сприяло розвитку торгівлі та економіки держави. Емісійні банки і понині часто називають банками для кредитування розвитку промисловості.

В сучасних умовах дати точне і однозначне визначення такого універсального поняття як «банк» - не менш складна задача, ніж визначити універсальне поняття «фінанси». Так, банк, виступаючи найважливішою фінансовою установою в економіці, може розглядатися як:

- джерело: корпоративного кредиту,

кредиту для домашніх господарств,

кредиту для малих підприємств,

споживчого кредиту,

важливої фінансової інформації,

отримання коштів для транснаціональних операцій;

- посередник у здійсненні грошових розрахунків.

Однак в багатьох випадках визначення поняття «банк» необхідно формулювати більш точно, причому не стільки для пояснення сутності цього фінансового інституту, скільки для вирішення більш важливих практичних задач, наприклад, щоб довести, вважається чи не вважається конкретне фінансове підприємство банком, а його діяльність регламентується чи не регламентується тими чи іншими нормативно-правовими актами. Зокрема, банк може характеризуватися набором функцій, які він виконує в економіці, але цей критерій не є вичерпним та достатнім. Так, на початку 80-х років поточного століття за законами США банком вважалась будь-яка установа, що залучає кошти на депозити та надає кредити. Виключаючи з ділової практики одну з цих двох операцій, з'являлась можливість фактично надавати клієнту банківські послуги та, в той же час, формально не підпадати під дію законів про банківську діяльність, тобто виходити з-під контролю державних органів. В той же час, на сьогоднішній день не можна визначити банк і як місце зустрічі клієнта з банкіром, оскільки клієнт все менше потребує безпосереднього контакту з персоналом банку та може отримувати доступ до всього комплексу фінансових послуг через телекомунікаційні системи зв'язку з будь-якої частини світу. Тому в найбільш загальному значенні банком прийнято вважати фінансову установу, що спеціалізується на акумулюванні ресурсів і управлінні цими ресурсами шляхом здійснення розрахункових, посередницьких, кредитних та інших фінансових операцій.

Сучасні банки пропонують своїм клієнтам широкий набір послуг, приймають участь у фінансових операціях самого різного типу, забезпечуючи професійне виконання покладених на них функцій.

В залежності від обраних критеріїв та ступеня деталізації можуть виділятися різні за структурою, кількісністю та змістом системи функцій комерційних банків. Основні банківські функції:

- платіжно-розрахункова;

- ощадно-капіталотворча;

- кредитно-інвестиційна.

В основу платіжно-розрахункової функції покладено посередництво банків у платежах та розрахунках. Виступаючи в якості посередників, банки беруть на себе виконання таких операцій, як прийняття грошей від клієнтів та їх виплата, зберігання готівкових коштів, зарахування коштів за переказами на відповідні банківські рахунки, здійснення безготівкових платежів за дорученнями клієнтів, виконання платіжно-розрахункових операцій за банківськими пластиковими картками, дорожними чеками і т. ін. Ця функція є дуже вигідною та корисною для підприємців, оскільки дозволяє скорочувати витрати на утримання штату касирів, бухгалтерів, охорони, спеціального транспорту тощо. Здійснення безготівкових розрахунків через електронну систему платежів дозволяє істотно скоротити тривалість фінансово-господарського обороту та значно зменшити рівень невиробничих витрат обігу.

Ощадно-капіталотворча функція полягає в залученні тимчасово вільних ресурсів суспільства, зокрема, в мобілізації грошових доходів та заощаджень і перетворенні їх у реально діючий капітал. Як підприємства, так і домашні господарства, при одержанні грошових доходів, окрему їх частину спрямовують на накопичення з метою забезпечення наступних великих витрат. Ці доходи та заощадження, якщо вони не задіяні в грошовому кругообігу, становлять так званий «мертвий скарб».

Комерційні банки акумулюють грошові доходи та заощадження у вигляді різноманітних депозитів, вкладів, перетворюючи їх у позиковий капітал. Цей капітал випускається банками в обіг шляхом його надання у тимчасове користування зацікавленим господарюючим суб'єктам та домашнім господарствам на відповідних умовах.

Тісно пов'язана з попередньою кредитно-інвестиційна функція. База функціонування кредитно-інвестиційних відносин - тимчасове вивільнення грошових ресурсів та поява тимчасової потреби в них. Об'єктивно коливні відхилення фактичної потреби господарюючих суб'єктів в обігових коштах від їх наявності залежать від багатьох факторів, зокрема: сезонності виробництва, характеру продукції та використовуваної сировини, співвідношення між тривалістю виробництва та тривалістю оберненості продукції, коливань цін на неї і т.ін. В той же час, у випадку безпосереднього надання вільних грошових коштів їх власниками в позику підприємцям виникають суттєві ускладнення. Так, розміри пропозиції вільних грошей далеко не завжди відповідають розмірам попиту на позиковий капітал. Терміни вивільнення фінансових ресурсів у їх власників також можуть не співпадати з термінами, продовж яких ці ресурси потрібні позичальникам. Тому саме банки, мобілізуючи ресурси за різними розмірами та різною терміновістю повернення, мають можливість заповнювати тимчасову нестачу коштів в одних господарюючих одиниць за рахунок тимчасового їх надлишку в інших. Причому, у необхідних сумах та на потрібні терміни.

Кредитно-інвестиційна функція забезпечується банками за допомогою механізму створення кредитних засобів обігу. В основі цього механізму лежить система регулювання обов'язкових резервів комерційних банків. Так, якщо залишки коштів в касі та на кореспондентському рахунку банку в центральному банку дорівнюватимуть сумі залучених ресурсів, ліквідність банку буде майже стовідсотковою, проте його кредитні можливості будуть представлені тільки вільним залишком власного капіталу.

Таким чином, спираючись на виділені основні функції банківської діяльності, можна дати відповідне визначення поняття «банк»: Сучасний банк - це універсальне фінансове підприємство, що здійснює професійне управління ресурсами суспільства в їх грошовому виразі і виконує відповідні специфічні функції в економіці на законній підставі та під юрисдикцією державних органів, що забезпечують регулювання та контроль банківської діяльності.

2. Досвід іноземних країни у формуванні банківських систем (на прикладі Германії та Японії)

Серед фінансових систем держав сучасної Європи особливої уваги заслуговує фінансово-кредитна система Федеративної Республіки Германії (ФРГ). За роки, що пройшли після закінчення другої світової війни, банківська система Германії (при вагомій підтримці США та міжнародних фінансових організацій) змогла не тільки достойно конкурувати з банківською системою Великобританії, але й стати реальним європейським фінансовим лідером та однією з основних опор економічної системи Європейського Союзу. Банківська система сучасної Германії включає систему Центрального банку та мережу комерційних банків. Крім того, в банківській системі Германії представлені правові установи, що здійснюють нагляд за діяльністю банків та виконанням діючого Закону про кредитну систему.

Основна задача Центрального банку полягає в забезпеченні зовнішньої конвертованості та внутрішньої стабільності національної валюти. До найважливіших його задач також відносяться: регулювання грошового обігу; емісія грошей; регулювання обсягу кредитування національної економіки; забезпечення виконання правил платіжного обороту в державі; забезпечення розрахунків з іноземними державами. Контрольні та наглядові функції в банківській сфері покладено на спеціальний орган, що діє під юрисдикцією Міністерства фінансів ФРГ, - Федеральне відомство з нагляду за кредитними установами. До основних задач цього відомства відносяться: профілактика порушень фінансового законодавства; контроль видів та обсягів комерційної діяльності банків; нагляд за системою інформаційного забезпечення банків і фінансових установ; інформаційне обслуговування та контроль. Саме Федеральне відомство з нагляду за кредитними установами видає комерційним банкам ліцензії на право здійснення фінансово-кредитної діяльності на території Германії. Цей же орган може відкликати ліцензію, якщо дії банківської установи не відповідають нормативним актам або законодавству про фінансово-кредитну діяльність. В Германії функціонує близько 4000 комерційних банків, серед яких розрізняють універсальні та спеціалізовані банки. За існуючою класифікацією, з точки зору правового статусу, комерційні банки Германії розділяються на приватні, кооперативні та громадсько-правові.

Приватні комерційні банки Германії представлені приблизно 350 універсальними установами з 7000 філіалів. З їх числа виділяють близько 200 регіональних банків, близько 80 банків - банкірів, тобто банків, що діють на основі одноосібного приватного капіталу, і близько 60 філіалів іноземних банків. Комерційні банки Германії функціонують в трьох організаційних формах:

акціонерне товариство;

акціонерне командитне товариство;

товариство з обмеженою відповідальністю.

Більшість германських регіональних комерційних банків не обмежують коло своїх клієнтів і сферу ділової активності якимось регіоном та здатні надавати клієнтурі повний комплекс сучасних банківських послуг.

Основу системи спеціалізованих комерційних банків Германії становлять близько 30 приватних іпотечних банків, що надають кредит під заставу земельних дільниць, та банків, що спеціалізуються на наданні комунальних позик. Основна сфера діяльності цієї системи кредитних установ - фінансування житлового будівництва та реконструкції житла.

Ще одним новим лідером післявоєнного фінансового світу стала банківська система Японії. Серед розвинутих держав Японія характеризується як країна, що володіє найбільшими валютними запасами, і при цьому виступає досить обережним та ефективно діючим інвестором. Найкрупніші банки Японії посідають перші шість місць у рейтинговому списку провідних національних банків світу, а до списку п'ятдесяти найкрупніших банків розвинутих держав входять близько 20 японських.

Для фінансової системи Японії характерна велика залежність кредитної діяльності банків від державної економічної та господарської політики. Японські банки здійснюють інвестиції за межі країни тільки під гарантії урядів у країнах зі стабільним законодавством та стійкою внутріполітичною ситуацією. Успішному становленню та розвитку сучасної фінансово-кредитної системи Японії дуже сприяло використання досвіду розвитку фінансової системи Германії: при розробці нового законодавства про фінансову та банківську діяльність Японія фактично скопіювала германський господарський кодекс, відкоригувавши зміст окремих статей у відповідності з особливостями своєї національної культури.

До останнього часу практично всі вклади в комерційні банки Японії були об'єктом державного гарантування їх повернення. Державне регулювання кредитної політики японських банків в роки після другої світової війни здійснювалось, як правило, в непрямій формі та обмежувалось рекомендаціями щодо кредитування тих чи інших галузей та підприємств. В окремих випадках держава прямо та активно впливала на банківську систему в інтересах розвитку національної промисловості.

Сучасна банківська система Японії має таку структуру:

І рівень - Банк Японії;

ІІ рівень - урядові банки (Японський експортно-імпортний банк);

- комерційні банки (Міські банки, Регіональні банки, іноземні банки);

- банки довгострокового розвитку;

- траст-банки.

В першій половині 90-х років в банківській системі Японії почали виникати ознаки серйозних проблем. Патронат держави і, зокрема, державні гарантії повернення позик і кредитів в сучасних умовах зіграли негативну роль - у більшості японських банків не виявилось необхідного досвіду щодо оцінки ризику кредитних операцій, роботи з інвестиційними проектами на основі бізнес-планів та інших навичок, потрібних для роботи на сучасному фінансовому ринку. За наявними офіційними даними обсяги проблемних кредитів японських банків на початку 90-х років досягли рівня в 500 млрд.дол. США. Іншою серйозною проблемою виявилась психологічна неготовність вкладників до необхідності класифікувати банки за рівнем надійності, оскільки японські банки не зобов'язані публікувати звіти про свою діяльність, а вклади населення в банках гарантовані державою.

У фінансовій системі Японії в останнє десятиліття виникла парадоксальна ситуація - при появі ознак кризи жоден з японських комерційних банків практично не міг стати банкрутом. За таких обставин Міністерство фінансів Японії оголосило про плани радикального перегляду системи контролю за діяльністю банків, що діють в складі національної банківської системи. У відповідності з новим фінансовим законодавством, зокрема, новою редакцією Закону про Банк Японії, що вступила в силу у квітні 1998 року, японські банківські установи зобов'язані створити власні підрозділи та структури, що відповідатимуть за управління ризиками інвестицій, формування портфеля цінних паперів, та розробити системи внутрішнього контролю за ефективністю кредитних операцій.

Міцність фінансової системи та положення лідера на світовому фінансовому просторі надають Японії можливість реалізувати найбільш ефективні способи вирішення кризових проблем, ключовими серед яких виступають:

- підвищення ступеня відкритості та рівня доступності інформації про фінансовий стан банків в національній фінансовій системі;

- формування правової основи для здійснення процедури оголошення банку банкрутом;

- забезпечення більшої свободи у визначенні умов злиття банків, в тому числі - поглинання банків-банкрутів ефективно функціонуючими банками;

- реформування існуючої системи державних гарантій збереження вкладів населення в комерційних банках;

- істотне змінення місця і ролі держави в забезпеченні функціонування банківської системи.

3. Становлення та розвиток банківської системи України

Законодавче забезпечення функціонування банківської системи України було здійснене з прийняттям в 1991 році Закону України «Про банки та банківську діяльність». Але фактично діяльність комерційних банківських установ на території України почалась раніше. Умовно можна виділити декілька часових етапів створення та розвитку національної банківської системи:

1988-1990 роки - створення прототипу системи українських комерційних банків в складі банківської системи СРСР;

1991р. - І півріччя 1992 року - перереєстрація українських комерційних банків та початок формування банківської системи України як незалежної держави;

ІІ півріччя 1992 року - 1993 рік - розвиток банківської системи України на етапі становлення економічного і політичного суверенітету;

1994-1996 роки - розвиток банківської системи на першому етапі реалізації курсу економічних реформ монетарними методами;

1997 -2001 роки - розвиток банківської системи в умовах поглиблення фінансово-економічної кризи, поступового переходу від монетарних методів управління економікою до її ринкової трансформації та структурного реформування.

2001 - 2007 роки - становлення сучасної банківської системи, нарощування капітальної бази, розвиток кредитування в період росту доходів населення.

В 1991 році, одразу після проголошення незалежності України, почався другий етап - перереєстрація комерційних банків в Українській Республіканській книзі реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ. При цьому, в більшості комерційних банків відбулись істотні зміни у складі їх учасників. Так, державні комерційні банки (Промінвестбанк, АПБ «Україна», «Укрсоцбанк») були акціоновані клієнтами та персоналом банків.

Страницы: 1, 2